СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

ГЕЛІКА (гр. Helike) — 1) німфа, дружина Енопіона ; 2) дочка Лікаона, яку покохав Зевс; Гера з ревнощів перетворила її на ведмедицю, а Зевс підніс на небо у вигляді сузір’я Великої Ведмедиці (пор. Каллісто ).

ГЕЛІКОН (гр. Helikon) — гора на півдні Беотії (в Середній Греції), що була присвячена Аполлонові і вважалась оселею муз, яких інколи називали геліконідами. Вони оселилися з Аполлоном на вершині гори; там у гаї стояв присвячений їм храм. Схили гори були прикрашені мармуровими та бронзовими статуями богів. Щороку в гаї на Г. влаштовували свята на честь муз та Аполлона, під час яких давали нагороди переможцям у музиці, поезії та гімнастиці. Тут лунав спів Орфея. На Г. струменіли численні джерела, з-поміж яких найбільш відомі Гіппокрена й Термес.

У переносному значенні Г. — місце поетичного натхнення.

...ніжно дзвеніли колоски далеким геліконом, загубленим серед зела... Ю. Яновський. Мир.

ГЕЛІОС (гр. Hēlios) — бог сонця, син титана Гіперіона й Тейї, брат Селени та Еос, батько Фаетона й Геліад. Г. — усевидюще божество — згадується поряд із володарями світового простору (Землею, Небом, Водою). У класичну епоху Г. — бог сонячного світла, зцілитель сліпих, який, проте, може й наслати сліпоту. За часів Евріпіда Г. почали ототожнювати з Аполлоном, через що з’явилося друге ймення бога сонця — Феб. За міфом, Г. щоранку виїздить зі східної частини Океану на колісниці, запряженій четвериком білих прудконогих коней, а ввечері спускається в західній частині; вночі об’їжджає землю човном, щоб повернутися на схід. Зображували його вродливим, схожим на Аполлона чоловіком у золотому променистому ореолі. На острові Трінакрії (Сіцілія) дочки Г. пасуть його худобу. Культ Г. був поширений у Корінфі, Аргосі, Еліді, де були його храми. Центром його культу вважався Родос; тут щороку в жертву богові кидали в море четверо коней в упряжі. Крім того, йому офірували білих ягнят або кабанів; з тварин йому були присвячені кінь, вовк, орел і півень. Римляни з Г. ототожнювали Соля — бога сонця, храм якого стояв на Квіріналії. За часів імперії в Римі був поширений культ Нездоланного сонця, близький до культу Мітри.

На Родосі в 3 ст. до н. е. споруджено величезну статую Г. (Родоський колос, що вважався одним із семи чудес світу).

ГЕЛЛА (гр. Helle) — дочка Атаманта й Нефели, сестра Фрікса. Разом із братом мала бути принесена в жертву Зевсові, щоб спасти країну від посухи, яку викликала їхня мачуха, підступна І на. Втікаючи з Фріксом на золоторунному барані до Колхіди, упала в море, яке на її честь названо Геллеспонтом, тобто Морем Г. (тепер Дарданелли).

ГЕЛЛО (гр. Gello) — демон, викрадач дітей.

ГЕМЕРА (гр. Hemera) — дочка Нікс та Ереба ; богиня, що уособлювала день і вважалася супутницею Геліоса.

ГЕМОН (гр. Haimon) — син Креонта, наречений Антігони. Г. марно намагався переконати батька, що Антігону за поховання Полініка треба не карати, а шанувати. Антігона, замурована в печеру, повісилася, Г. проткнув себе мечем і помер, обійнявши тіло нареченої. У трагедії Евріпіда «Антігона» (не збереглася) завдяки допомозі бога Діоніса дівчина лишилася в живих і одружилася з Г.

ГЕНІЙ (лат. genius — дух) — творчий дух всесвіту, а також опікунський дух людства та індивідів, часто ототожнюваний з грецьким демоном. Стародавні вважали, що г. формує особистість і є супутником людини протягом цілого її життя. Крім того, це вища істота, що, нібито, є у славетних людей (наприклад, г., або Spiritus familiaris Сократа). Г. сприяв лише чоловікам; жінок захищали особливі духи — юнони. Г., що визначали волю і вчинки, мали не тільки окремі люди, а й країни, міста, родини, театри і навіть боги. День народження римського громадянина вважався святом його г., якому в цей день складали безкровну жертву. Г. місцевостей найчастіше зображувались у вигляді зміїв, а інші г. — у постаті людей, з рогом достатку й жертовною чашею в руках. На зображеннях під час жертвоприношення голова г. була наполовину прикрита тогою (такі зображення знайдено в Помпеї). Статуя г. римського народу стояла на форумі в Римі. Існував культ г. кожного імператора. За часів Августа в усіх 14 частинах Рима стояли його г.

ГЕРА (гр. Hera) — стародорійське божество; в пізніших міфах — старша дочка Кроноса й Реї, вихована в домі Океана й Тетії, сестра і дружина Зевса, з яким вона, за самоським переказом, 300 років перебувала в таємному шлюбі, аж поки він відкрито не оголосив її своєю дружиною й царицею богів. Зевс шанує Г., але не завжди і швидше заради того, щоб уникнути сварки, до якої вона дуже схильна. В «Іліаді» Г. часто виявляє впертість і ревнивість — риси характеру, які, мабуть, до «Іліади» перейшли з давніх пісен, що прославляли Геракла. Г. ненавидить і переслідує Геракла, як і всіх позашлюбних дітей, улюбленців та коханок Зевса. Коли Геракл повертався на кораблі до Трої, вона за допомогою Гіпноса приспала Зевса і мало не втопила героя, знявши бурю. Зевс за це прив’язав Г. золотими ланцюгами до ефіру, а для більшої муки причепив до ніг два важких ковадла. І тільки через кілька днів на прохання богів звільнив її. За Гесіодом, Г. — третя (після Метіди й Феміди ) законна дружина Зевса. Перебравши функції інших богинь, зона стає охоронницею шлюбу й подружнього кохання (звідси ще одне її ім’я — Гамелія, гр. gamos — шлюб, весілля), покровителькою жінок, помічницею вагітних і породіль. Г. народила Зевсові Гебу, Гефеста, Ареса (за Гесіодом, також Ілітію ). Г. дуже вразливе сприймала те, що казали про її вроду. Не терпіла ніяких порівнянь, тому що цариця неба повинна бути найпрекраснішою в світі. Міфи наділяють Г. заздрістю, жорстокістю, владністю, й підступністю. Улюбленими місцями її перебування були ахейські міста Аргос, Мікени, Спарта. У Троянській війні Г. допомагає ахейцям, образившись на троянців за те, що Паріс присудив яблуко Еріди Афродіті. Г. жорстоко переслідує своїх суперниць — коханок Зевса; І о вона обернула на корову, Каллісто — на ведмедицю, знищила Семелу, помстилась Алкмені і т. д. Г. були присвячені гранатове яблуко — символ подружньої любові, і зозуля — провісниця весни, пори кохання. Священними птахами богині були крук і павич. Присвячені Г. птахи й епітет Волоока свідчать про пережитки тотемізму в її культі.

Храми богині були в Мікенах, Аргосі, Спарті, Корінфі, Самосі, Платеях, Олімпії й інших містах. У прадавні часи уособленням богині був простий стовп або колода. Пізніше її зображували як поважну матрону величної вроди. Такою зобразив Г. Поліклет у колосальній статуї із золота й слонової кістки, що стояла в храмі богині в Аргосі; там через кожні 5 років на її честь улаштовувалися свята — гереї. У коротких сорочках, з розпущеним волоссям дівчата змагалися з бігу. Переможниця діставала нагороду — маслинову гілку й шматок печені з жертовних тварин.

Римляни ототожнювали Г. з Юноною ; Юнона мала храм біля Капітолію, де був головний центр її культу. Тут же містилася святиня Капітолійської Трійці: Юпітера, Юнони й Мінерви.

З античних скульптур Г. присвячені «Г. Фарнезе» та «Юнона Лудовізі»; на деяких рельєфах (Парфенон) Г. зображена поруч із Зевсом. У вазописі відтворено сцени з Іо, Парісом тощо. У європейському живописі мотиви міфів про Г. знаходимо в творах Рубенса, Пуссена, А. Карраччі. В музиці до образу Г. зверталися І. І. Фукс, Дж. Б. Бонончіні, С. Майр.

ГЕРАКЛ (гр. Herakles), Геркулес (лат. Hercules) — найпопулярніший із грецьких героїв. Є версія, за якою справжнє його ім’я — Алкід; дельфійський оракул назвав героя Г., що означає «той, хто звершує подвиги через утиски Гери». У Гесіода Г. — суто грецький герой зі зброєю доісторичного періоду. Згодом Пісандр (7 ст. до н. е.) у своїй «Гераклеї», від якої до нас дійшли невеликі фрагменти, дав йому замість звичайної зброї палицю і вдягнув його в левову шкуру.

Цикл переказів про Г. поступово зростав, йому присвоїли подвиги героїв інших народів, передусім фінікійців та єгиптян. Легенди про Г. ввібрали в себе елементи фінікійського культу Мелькарта. Деякі вчені вважають, що ймення Г. належало багатьом стародавнім героям, засновникам міст, морякам, воїнам тощо і лише пізніше греки всіх їх уособили в одному образі. Ціцерон нараховує аж 6 Г., і грецький герой, на його думку, шостий. Він був сином Зевса й Алкмени, дружини Амфітріони. Про дитинство та юність героя розповідає Піндар. Перед народженням Г. Зевс оголосив на зборах богів, що той, хто перший народиться в Персеєвому роді, буде володарем нащадків Персея та всіх земних народів. Ревнива Гера прискорила народження Персеєвого внука Еврістея і затримала пологи Алкмени. Коли нарешті народилися близнята Г. та Іфікл, Гера послала до колиски малят двох величезних зміїв, щоб вони знищили Г., однак майбутній герой задушив їх. За однією з версій, Зевс, бажаючи зробити сина безсмертним, узяв його на небо й поклав біля грудей сплячої Гери, але богиня прокинулась і відштовхнула чужу дитину. Її молоко розлилося по небу, утворивши Молочний Шлях, а кілька крапель упало на землю, і з них виросли білі лілеї. Амфітріон навчив Г. правити колісницею, Кастор — боротьби, Евріт — стрільби з лука, Лін — музики, кентавр Хірон — усіх інших наук. Коли юний Г. у нападі гніву вбив Ліна, Амфітріон послав його на гору Кітерон пасти отари. Тут він подолав страшного кітеронського лева, шкуру якого (за іншим переказом, шкуру немейського лева ) надягнув так, що паща вкривала йому голову, мов шолом. Вісімнадцятирічним юнаком Г. повернувся до Фів, де застав послів орхоменського владаря Ергіна, які вимагали від фіванців ганебної щорічної данини. Герой пішов на орхоменців війною, переміг їх і примусив сплачувати подвійну данину. Вдячний фіванський владар Креонт віддав за нього свою доньку Мегару. Тим часом Еврістей, який владарював над аргів’янами, покликав Г. до себе на службу Він повинен був звершити 12 подвигів (їх визначив Еврістей), після чого Зевс мав подарувати йому безсмертя. Коли дельфійський оракул оголосив Г. волю богів, він збожеволів і повбивав своїх дітей від Мегари, а також дітей Іфікла. Вилікувавшись від божевілля, Г. вирушив у Тірінф до Еврістея. Гомер розповідає лише про один подвиг Геракла — перемогу над Кербером ; Гесіод згадує про боротьбу з немейським левом, лернейською гідрою та Геріоном. У Піндара та трагіків перелічено всі 12 подвигів (повний їх цикл описав Пісандр): 1) боротьба з немейським левом, якого герой задушив; 2) знищення лернейської гідри, отрутою якої Г. намазав стріли, і тому найменша рана від його стріли вважалася смертельною; 3) полювання на ерімантського вепра, який пустошив Аркадію; 4) лови керинейської лані з золотими рогами й мідними ногами; 5) знищення стімфалійських птахів, що мали мідні пазурі, крила, дзьоби й пір’я, яке правило їм за стріли; 6) здобуття для доньки Еврістея Адмети пояса цариці амазонок Іпполіти ; 7) очищення Авгієвих стаєнь протягом одного дня; 8) подолання крітського бика, що вивергав полум’я; цього бика Посейдон подарував Міносові ; 9) перемога над царем Діомедом, що кидав чужоземців на поталу своїм кобилам-людожеркам; 10) викрадення корів страхітливого триголового велетня Геріона, який жив на далекому заході, на острові Ерітія. Г. перейшов усю Європу й Лівію і на пам’ять про цей похід спорудив Г. стовпи (Гібралтар і Сеуту). На зворотному шляху там, де пізніше був заснований Рим, частину корів у Г. викрав велетень Как, якого герой убив. За визволення країни від розбійника тубільці встановили в себе культ Г., який згодом перейшов до римлян. З цим подвигом пов’язують боротьбу Г. з Антеєм ; 11) викрадення золотих яблук із саду Гесперид : яблука дістав Атлант, поки Г. підтримував замість нього небо; 12) останній і найважчий подвиг — приборкання Кербера. Г. спустився в царство Аїда біля Тенара, здолав стоголового пса без будь-якої зброї, виніс його зв’язаного на світ і, показавши Еврістеєві, відніс назад. (За іншими переказами, Г. вивів з Аїду Адметову дружину Алкесту та героя Тесея, а біля виходу вступив у двобій із самим богом Аїдом і навіть поранив його.) Звершивши подвиги, Г. звільнився від служби в боягузливого Еврістея, повернувся до Фів, розлучився з Мегарою, вважаючи, що шлюбу з нею не схвалювали боги, і віддав її за свого небожа й друга Іолая. Потім вирушив до Ехалії (за пізнішим переказом — до Евбеї або Мессенії), де попросив руки Іоли, доньки володаря Евріта. Тим часом Автолік викрав Еврітову худобу. Цар запідозрив у крадіжці Г. й не захотів віддати за нього дочку. Герой разом з братом Іоли Іфітом пішов розшукувати череду, щоб довести свою невинність. У дорозі Гера знову наслала на Г. божевілля і він убив Іфіта. Щоб спокутувати злочин, герой за велінням оракула три роки служив у лідійської цариці Омфали, яка примусила його прясти вовну, а сама вбралася в левову шкуру й носила палицю. Після закінчення служби в Омфали Г. здобув Трою і знищив царя Лаомедонта з усіма його синами, за винятком одного, якого викупила його сестра Гесіона, після чого він став зватися Пріамом (тобто «Викупленим»). З-під Трої герой повернувся до Греції, де в місті Пілосі знищив увесь рід Нелея, крім Нестора, і поранив самого бога Плутона, що допомагав пілосцям. Потім Г. одружився з дочкою етолійського царя Ойнея Деянірою, заради якої боровся з річковим богом Ахелоем. Ахелой мав дар перевтілення і в боротьбі з Г. удавався до різних хитрощів: спочатку обернувся на змію, потім на бика. Г. відрубав йому один із рогів, який наяди перетворили на ріг достатку. (Варіант. Переможений Ахелой виміняв у Г. свій відрубаний ріг на ріг кози Амальтеї ). Одружившися з Деянірою, Г. вирушив у Трахін до свого друга Кеїка. У дорозі кентавр Несс, що перевозив Деяніру через річку, намагався зґвалтувати її. Г. убив кентавра отруєною стрілою. Помираючи, Несс дав Деянірі підступну пораду — зібрати його отруєну кров, яка нібито може повертати втрачене кохання. Коли Г. переміг Евріта й забрав його доньку Іолу, Деяніра, боячись, що він може покинути її заради бранки, прислала чоловікові одяг, просочений кров’ю Несса, Як тільки одяг на тілі зігрівся, отрута почала діяти; Г. від нестерпних мук кинувся у вогонь. Зевс зробив героя безсмертним, узяв його на Олімп і одружив з Гебою. Інші міфи розповідають про визволення Г. Прометея, про участь героя в боротьбі з гігантами тощо. Культ Г. був поширений серед усіх еллінів. Кожна країна і мало не кожне місто хотіли похвалитися тим, що син Алкмени гостював у них бодай один день. Свята на честь героя — гераклеї влаштовувались у Фівах, Сікіоні, на островах Мендосі й Косі. Йому були присвячені біла тополя, маслина, плющ та гарячі цілющі джерела. Імовірно, спочатку Г. був дорійським героєм. Після здобуття дорійцями Пелопоннесу його зробили нащадком аргосця Персея, щоб узаконити завоювання. Про нього співали пісні й писали п’єси. Іноді він перетворювався на товстого добряка, ярмаркового силача, з якого підсміювалися в комедіях. Та водночас його любили більше, ніж богів, пам’ятаючи, що він колись був людиною. Г. був справедливий. Дороги, які стільки разів топтала його могутня стопа, він очищав від шахраїв і розбійників. Г. був добрий. Жорстокі випробування облагородили його душу, поглибили його вроджену доброту. Спалюючи і вбиваючи, Г. залишався незаплямованим, бо все, що він робив, було викликане невблаганною необхідністю. На честь героя споруджували храми, вівтарі й статуї. Як уособлення сили, Г. був покровителем усіх гімнасіїв і палестр; гладіатори в Римі, які за віком сходили з арени, присвячували героєві свою зброю. Коли після важкої перемоги Г. відпочивав, він любив насолоджуватися музикою й співом, звідси пов’язування його культу з музами. На острови Сіцілія, Сардінія, Корсіка, в Іспанію культ Г. перенесли фінікійці та грецькі колоністи; героєві почали приписувати нові подвиги, звершені в Італії (він скасував жертвоприношення людей у сабінян, запровадив культ вогню, убив розбійника Кака тощо). З Г. пов’язували свій родовід деякі римські патриції, Акка Ларентія вважалася коханою героя. Його зображували дужим чоловіком — озброєним, голим або в лев’ячій шкурі.

Подвиги Г. були улюбленими темами античного мистецтва. Відома статуя Г. Фарнезе роботи Глікона. Епізоди з життя героя були усталеними темами скульпторів, які оздоблювали фризи, метопи й фронтони в храмах. Образ Г. оспівали Софокл («Трахінянки», «Філоктет»), Евріпід («Несамовитий Г.», «Геракліди»). Міфи про Г. популярні і в пізнішому образотворчому мистецтві (Дж. Романо, Дж. Вазарі, Г. Рені, Рафаель, П. Рубенс, Я. Тінторетто, А. Канова, Т. Жеріко), літературі (Ж. Ротру, Ж- Ф. Мармонтель, П. Метастазіо), музиці (А. Вівальді, Й. С. Бах, X. В. Глюк, Г. Ф. Гендель, К. Сен-Санс).

У переносному розумінні Г. (Геркулес) є символом велетенської сили, нездоланності.

Павлюк... щоразу посилався на своє прекрасне здоров’я та свої м’язи. А м’язи кочегар мав справді геркулесові. М. Трублаїні. Лахтак.

З ім’ям Г. пов’язані крилаті вислови: «дійти до Геркулесових стовпів» — дійти до краю; «геркулесова праця» — тяжка праця.

ГЕРАКЛІДИ (гр. Herakleidai) — численні нащадки Геракла, насамперед ті, які за підтримкою дорійців претендували на володіння Пелопоннесом. Г. переважно називали рід Гілла. Згідно з переказами, невдовзі після смерті Геракла його синів почав переслідувати Еврістей. Г. залишили Трахін (за іншими версіями, Аргос і Мікени) і рушили до Афін шукати захисту в Тесея. Еврістей з військом гнався за ними і біля Скіронських скель загинув від руки Гілла (або Іолая). Г. намагались повернутися до Пелопоннесу, але налякані чумою, яка там лютувала, рушили через Афіни до Фессалії, де Егімій віддав Гіллові третину свого царства. Через три роки Г. пішли до морського перешийка, щоб звідти вторгнутись у Пелопоннес. Ця подія пов’язана з тим, що дельфійський оракул нібито наказав їм очікувати третього плоду, після чого йти на Пелопоннес. Г. зазнали невдачі, причому Гілл загинув у двобої з аркадським володарем Ехемом на кордоні між Корінфом і Мегарою. Перед поєдинком Г. дали обітницю, що коли Гілл загине, вони не будуть нападати на Пелопоннес протягом 100 років. Однак син Гілла Каладей та Каладеїв син Арістомах намагалися нападати на Пелопоннес і загинули в боротьбі з сином Ореста Тісаменом. Сини Арістомаха, тобто третє покоління («третій плід») після Гілла, — Темен, Кресфонт, Арістодем разом із племенем дорійців удерлися до Пелопоннесу. Вони зазнали поразки, Арістодем загинув. Тоді, нарешті, оракул пояснив Г. свій перший вислів, кажучи, що «третій плід» означає третій напад і порадив вибрати триокого вождя. Г. вибрали етолійського володаря Оксіла, що зустрівся їм верхи на одноокому коні, і під його проводом перемогли Тісамена. Темен одержав Аргос, Кресфонт — Мессенію, сини Арістодема Прокл і Еврістей — Лакедемон. Оксілові віддали Еліду, а інший нащадок, Атлет, дістав Корінф. У цій оповіді помітна тенденція подати завоювання дорійцями Пелопоннесу як повернення Г. їхньої власності. Македонські владарі теж пов’язували свій родовід з Теменом, бажаючи довести еллінське походження. Лідійська династія Г. виводила свій рід від ассірійського царя Сандона, якого греки називали Гераклом. Деякі римські родини, наприклад Фабії, також видавали себе за нащадків Геракла.

Евріпід запозичив міф про нащадків Геракла для трагедії «Г.».

ГЕРІОН (гр. Geryones) — триголовий велетень, син Хрісаора й Каллірої, володар острова Ерітія. Мав величезні череди рогатої худоби, яку годував людським м’ясом. Пас худобу велетень Еврітіон з допомогою триголового пса Орфа — брата Лернейської гідри та Кербера. Геракл викрав Геріонових корів (десятий подвиг героя).

ГЕРМА (гр. herma) — стовп, присвячений Гермесові. Спочатку г. використовували для позначення меж, пізніше для прикрашання доріг та садів. Найдавніші г. були стовпами з чоловічими постатями вгорі; згодом на верхній частині ставили бородатого Гермеса, пізніше — безбородого. Якщо на г. була голова не Гермеса, а іншого бога чи героя, то назва стовпа ставала складним словом, перша частина якого була г., наприклад, Гермарес (г. Ареса), Гермераклес (г. Геракла) тощо. Іноді на г. писали імена полеглих у боях воїнів, молитви чи присвяти.

ГЕРМАФРОДИТ (гр. Hermaphroditos) — син Гермеса й Афродіти, якого виховали наяди на горі Іда. Його вродою захопилася карійська німфа Салмакіда. Не домігшись взаємності в коханні, вона попросила богів з’єднати її з Г. навіки. Їхні тіла зрослися, внаслідок чого утворилась одна істота — напівчоловік-напівжінка. Джерела міфа слід шукати в східних релігіях, де часто з’єднувались у потворну форму тварина й людина. Збереглося чимало античних статуй Г., в яких античні скульптори прагнули розв’язати завдання сукупного зображення чоловіка й жінки.

У переносному розумінні г. називають осіб з ознаками чоловічої й жіночої статі.

ГЕРМЕС (гр. Hermes) — вісник богів, покровитель дотепності, гімнастики, мандрівників, доріг, торгівлі, провідник душ померлих; син Зевса й Майї, народився на аркадській горі Кіллена. Відразу після народження покинув печеру матері й викрав із череди Аполлона 50 корів. З нутрощів жертовної худоби зробив струни до ліри, яку виготовив з панцира черепахи. Щоб уласкавити Аполлона за викрадення корів, віддав йому ліру. В свою чергу Аполлон дав Г. ліщинову паличку, яка мала чарівну властивість припиняти сварки й примиряти ворогів. Коли Г. кинув її між двох змій, що нападали одна на одну, вони враз перестали кусатися й приязно обвившись довкола палиці, прихилились головами. Так виник кадукей, з яким Г. ніколи не розлучався і який, переживши стародавні часи, набув вигляду патериці. Первісно Г. був староаркадським божеством, яке уособлювало могутні сили природи. Пізніше став богом пастухів та пасовищ і завдяки своїй спритності та хитромудрості здобув високе становище в сонмі олімпійських богів. Гомер робить його оповісником богів, гінцем і виконавцем волі Зевса. Прудконогий божок умить виконував усі накази, орієнтувався в кожній ситуації і при потребі вмів бути непомітним. З часом і інші боги та богині почали користуватися його послугами, і Г. змушений був зробити собі на ногах маленькі крильця, щоб устигати виконувати всі доручення. Г. своїм жезлом насилав на людей сон і пробуджував їх, тому перед сном на його честь робились узливання. Шахраювання зробило Г. богом злодіїв. На Олімпі він украв Аресового меча; у Посейдона кудись подівся тризубець; Афродіта під час туалету завважила, що раптом зник її пояс; Гефест не міг знайти своїх обценьок; у Зевса Г. хотів викрасти блискавку, але обпікся й залементував. Г, приписують також винайдення літер, цифр тощо. З ім’ям Г., якому, нібито, було знане мистецтво міцного закупорювання посудин, пов’язане слово «герметичний» та всі похідні від нього. Культ Г. дуже рано поширився по всій Греції. Зображення у вигляді стовпа з головою Г. (герми) стояли на вулицях та площах, а також біля входу до палестр. 13 елліністичну добу Г. ототожнювали з давньоєгипетським богом мудрості Тотом і вважали покровителем магії (Г. Трісмегіст). Римляни ототожнювали його з Меркурієм ; купці влаштовували 15 травня свято на його честь. У той день 495 р. до н. е. Меркурієві був присвячений перший храм і встановлена перша колегія купців — меркуріалів. Його вівтар був біля так званих вод Меркурія, де купці приносили йому жертви й кропили свій крам, щоб запобігти його псуванню.

У мистецтві образ Г. змінювався з розвитком його культу. Первісно він зображувався як знак чоловічого начала, згодом як покровитель отар — з ягнятком на руках. В архаїчному мистецтві Г. постає чоловіком з довгою бородою; в класичну та елліністичну епоху — дужим струнким юнаком у пласкому капелюсі з крильцями, з рисами обличчя, які свідчать про його витончений розум і доброту. У руці він тримає чарівний золотий жезл. Іноді його зображували хлопцем з гаманцем у руках або зі зв’язаними руками біля Аполлона — натяк на викрадення корів. Античні твори «Г. з малим Діонісом на руках» Праксітеля (Ватікан), роботи Лісіппа та Скопаса дійшли до нас у римських копіях. Відомий рельєф «Г. з Орфеєм та Еврідікою». Образ Г. відтворено в картинах Тінторетто, Рубенса, Веласкеса, Рембрандта, у скульптурах Г. Р. Доннера, Ж. Б. Пігаля, Б. Торвальдсена. Зображення Г.-Меркурія в наш час зустрічаються на емблемах банків, торговельних фірм та пароплавств.

ГЕРМІОНА (sp. Hermione) — дочка Єлени й Менелая. Післягомерівські міфи розповідають, що Г. була заручена з Орестом, однак Менелай віддав її заміж за Ахіллесового сина Неоптолема (Пірра). Г. ревнувала до Неоптолема Андромаху, бранкою якого стала вдова Гектора, і хотіла вбити суперницю, але цьому перешкодив народ (за іншою версією, Неоптолемів дід Пелей). Про це розповідають Гігін, Вергілій і Патеркул. За Овідієм, Г. вийшла заміж за Ореста після смерті свого першого чоловіка, а Спарта була її посагом.

ГЕРО (гр. Gero) — жриця Афродіти, в яку закохався Леандр.

ГЕРОЙ (гр. Heros) — так називали напівбогів сивої давнини. Це ідеальні носії сили й богатирського духу, посередники між людьми та богами, добродійники грецького народу, засновники грецьких міст і держав, фундатори законного порядку. Історія не вбачає в г. ні історичних осіб, ні символів (абстрактних понять, що втілились у відповідні образи). Г. — ідеальні особистості, не підвладні випадковостям середовища й перетворені в пластично цілісні індивідуальності. Деякі г. — витвори фантазії, без історичного грунту. Такі, приміром, усі уявні засновники міст, родоначальники філ тощо. Інші, можливо, були історичними особами, проте в міфах вони до цілковитого невпізнання ідеалізовані народною фантазією, як, скажімо, більшість г. Троянської війни. Одні з г., мабуть, первісно були богами, але завдяки міфам їх перенесено, так би мовити, з неба на землю. В епосі г. називається майже кожна людина, що виділяється фізичною силою, розумом, хоробрістю й ін. Г. звуться передусім царі — басилевси й члени аристократичних родин, що пов’язували свій родовід з якимось богом. Гесіод перший називає покоління борців під Троєю й Фівами напівбогами. У Піндара г. вперше є об’єктом релігійного культу. Місцем поклоніння г. спочатку були їхні могили, але поступово культ деяких г. зростає, їм починають споруджувати вівтарі та храми. Таємнича доброчинна діяльність г. як місцевих духів, що, нібито, допомагає людям у критичні хвилини (наприклад, поява Тесея біля Марафона), оточила їх священним ореолом. Культ г. полягав у своєрідних жертвоприношеннях, відмінних від жертв богам. Це були офірування на честь померлих, що складалися з узливання на могилу г. меду, вина, олії й молока. Пізніше г. стали зватися навіть історичні особи (Гармодій, Брасід, Леонід та ін.). Часом поняття «г.» ототожнювалося з поняттям «блаженний». Культ г. вплинув на обожнювання елліністичних царів та римських імператорів.

У наш час г. називають видатних своїми здібностями й діяльністю людей, що виявляють відвагу й самовідданість у бою та праці, людей, які втілюють основні риси певної епохи.

ГЕРОФІЛА (гр. Herophile) — одна з сивіл, дочка німфи та смертного пастуха Теодороса; провістила, що спартанська жінка стане причиною загибелі Трої (Єлена). Багато мандрувала, потім повернулася на свою батьківщину в Троаду. На її прохання боги подарували їй довголіття, але вона забула попросити про вічну молодість, тому більшість свого життя була старою.

ГЕРСА (гр. Eerse) — одна з трьох Кекропід, яким Афіна доручила охороняти новонародженого Ерехтея (Еріхтонія).

ГЕРСІЛІЯ (лат. Hersilia) — дочка царя сабінів Тація. Коли римляни викрали її разом з іншими сабінянками, вона стала дружиною Ромула; була шанована в Римі під ім’ям Гора Квіріна.

ГЕСІОНА (гр. Hesione) — 1) дочка троянського царя Лаомедонта, сестра Пріама. У Лаомедонта служили Посейдон і Аполлон, які побудували мури Трої. Лаомедонт не заплатив богам за роботу, і Посейдон наслав на країну морську потвору, яка все нищила. Для врятування країни від потвори оракул наказав принести в жертву Г. Її прикували до скелі, залишивши на поталу страховиську. Повертаючись із походу на амазонок, Геракл убив потвору й визволив Г. Лаомедонт обіцяв віддячити за врятування дочки і не дотримав слова, за що Геракл зруйнував Трою, а Г. віддав заміж за свого друга Теламона; 2) одна з океанід, дружина Протетея; 3) дружина евбейського владаря Навплія, мати Паламеда.