СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

Міф про М. в грецькій літературі опрацював Евріпід, а в римській — Сенека. Пізніше цей міф використали Корнель і Грільпарцер. Він був також темою опер, балетів, образотворчого мистецтва (М. А. Шарпантье, Л. Керубіні, Й. Мисливечек, П. Веронезе, Н. Пуссен, Е. Делакруа й ін.).

МЕДОН (гр. Medon) — 1) оповісник у домі Одіссея ; розповів Пенелопі про намір її женихів убити Телемаха, коли той повернеться на батьківщину. За цю послугу Одіссей помилував його, караючи женихів; 2) син Оїлея, брат Аякса Малого, що був під час Троянської війни ватажком фтіотів; його вбив Еней ; 3) син Кодра, перший архонт в Афінах. 4) син Пілада; 5) аргоський володар.

МЕДУЗА, Медуса (гр. Medusa) — одна з горгон.

МЕЗЕНТІЙ (лат. Mezentius) — володар етруського міста Цере, якого підданці вигнали за жорстокість. М. утік до Турна і разом з ним воював проти Енея, у двобої з яким (варіант: з Асканіем) загинув. М. вимагав, щоб йому приносили призначені богам перші плоди нового врожаю, тому боги ставилися до нього вороже.

МЕЛАМПОД, Меламп, Мелампус (гр. Melampus) — син Амітаона й Ідоменеї, брат Біанта, чоловік Іфіанасси; віщун і лікар, міфічний засновник культу Діоніса та жрецького роду, до якого стародавні зараховували також Амфіарая. М. підібрав і вигодував двох зміїв, які під час сну лизали йому вуха, тому він розумів мову тварин і за їхньою допомогою міг віщувати. Вилікував від божевілля дочок тірінфського царя Прета, за що одержав третю частину його держави. У місті Егостені був храм із статуєю М., щороку там улаштовували свято на його честь. М. вважали автором книги для віщунів.

МЕЛАНІПП (гр. Melanippos) — 1) один із хоробрих фіванців, який захищав місто під час походу сімох проти Фів; убив Тідея, а сам загинув від руки Амфіарая ; 2) ахайський юнак, що покохав жрицю Артеміди Комето і розділив з нею ложе в храмі богині. Розгнівана Артеміда наслала на країну неврожай і моровицю. Щоб уласкавити богиню, оракул наказав щороку приносити їй у жертву юнака й дівчину; 3) син Ареса й дочки Тритона Тритії, який заснував в Ахайї місто і назвав його ім’ям матері.

МЕЛАНІППА (гр. Melanippe) — 1) дочка Хірона ; завагітнівши від сина Елліна Еола, втекла на гору Пеліон і просила богів обернути її на кобилу, щоб не впізнав батько. Артеміда виконала прохання М., потім забрала її на небо і вмістила в одному із сузір’їв; 2) дочка Еллінового сина Еола, коханка Посейдона, якому народила близнят Бойота й Еола. Батько М. осліпив її й замкнув у вежі, а дітей звелів викинути. Їх знайшли й вигодували пастухи. Бездітна дружина ікарійського царя Метапонта Теано забрала близнят до себе. Пізніше вона народила двох синів, і коли хлопці підросли, наказала їм убити нерідних братів. Однак перемогли сини Посейдона, а Теано покінчила життя самогубством. Посейдон розповів близнятам, що він їхній батько і що мати перебуває у в’язниці. Хлопці вбили свого діда Еола й визволили матір, якій Посейдон повернув зір. Міф становить поширений в античності сюжет про покинутих дітей і зберігає сліди тотемного культу Посейдона в образі коня — чоловіка чорної кобили.

МЕЛАНТ (гр. Melanthos) — міфічний мессенський володар, якого прогнали Геракліди. М. прибув до Аттіки, захистив країну від навали беотійців, а вдячні мешканці віддали йому владу.

МЕЛАНТІЙ, Мелантей, Меланфій (гр. Melantheus) — син Долія, пастух кіз, невірний раб Одіссея. Коли женихи домагалися руки Пенелопи, стояв на їхньому боці і був згодом жорстоко за це покараний: Одіссей порубав його на шматки й викинув собакам.

МЕЛАНТО, Меланфо (гр. Меlantho) — німфа, дочка Девкаліона. Щоб домогтися її кохання, Посейдон перетворився на дельфіна.

МЕЛЕАГР (гр. Meleagros) — син калідонського владаря Ойнея та Алтеї, чоловік Клеопатри, учасник походу аргонавтів і калідонського полювання, герой етолійських міфів. Найбільше вславився тим, що вбив калідонського вепра. Одного разу Ойней, ушановуючи богів щедрим офіруванням, забув принести жертву Артеміді. Розгнівана богиня наслала на калідонські поля страшного вепра, який усе пустошив. Щоб убити вепра, зібралися славетні герої Греції: М., його дядько Плексіпп, брати Ід та Лінкей, Діоскури, Тесей, Пейрітой, Адмет, Ясон, Пелей, Іфікл, Амфіарай, Телемон і мисливиця Аталанта, в яку закохався М. Коли він убив вепра, між мисливцями вибухнула суперечка про те, хто з них має дістати нагороду переможця — голову й шкуру здобичі. М. присудив їх Аталанті, оскільки вона перша поранила вепра. В суперечці про нагороду за вбитого звіра М. убив свого дядька Плексіппа та його брата, чим викликав гнів матері. За версією, поданою в «Іліаді», через шкуру й голову вепра спалахнула війна між мешканцями етолійського міста Плеврона — куретами і калідонцями. За пізнішою версією міфа, оракул пророкував матері М., що її син помре, як тільки догорить поліно, що палало у вогнищі. Алтея погасила поліно й заховала його. Коли М. повбивав своїх дядьків, розгнівана Алтея кинула у вогонь головешку, від якої залежало синове життя. М. помер, а Клеопатра й Алтея повісилися. Міф про М. зародився в епоху материнського права. Ф. Енгельс наводить його у праці «Походження сім’ї, приватної власності і держави» для висвітлення таких суспільних стосунків, коли брат вважався ближчим родичем, ніж син.

Міф опрацьовано в «Іліаді», в трагедіях Софокла й Евріпіда (не збереглися), а також у «Метаморфозах» Овідія. Художники зображували М. кремезним кучерявим юнаком у мисливському одязі, що спирається на голову вепра.

МЕЛІАДИ, Мелії (гр. Meliades) — мелійські німфи, що їх народила Гея від крапель крові Урана. М. вважалися виховательками Зевса.

МЕЛІКЕРТ (гр. Melikertes) — морське божество, син Атаманта й Іно, відоміший під ім’ям Палемона. Коли Іно з М., рятуючись від божевільного Атаманта, кинулися в море, їх прийняли нереїди. У Корінфі за велінням нереїд Сісіф установив Істмійські ігри на честь М.-Палемона і спорудив на Істмі храм Палемоніон, який прикрасив статуями Посейдона, Палемона й Левкотеї. Римляни ототожнювали М. зі своїм портовим божеством Портуном (Портумном). На монетах багатьох грецьких міст знаходимо зображення М. у вигляді хлопчика, що сидить на дельфіні або в колі морських божеств.

МЕЛІССА (гр. melissa — бджола) — німфа, родоначальниця бджіл. Стародавні греки вважали бджіл божественними комахами, оскільки організація їхнього життя у вулику й виведення нових роїв видавались подібними до суспільного життя й заснування колоній. Звідси уявлення про те, що бджоли — німфи, обернені на комах; 2) наймення жриць Деметри й Артеміди.

МЕЛЬПОМЕНА (гр. Melpomeпе) — одна з 9 дочок Зевса й Мнемосіни, муза трагедії. Спершу М. вважали музою пісні взагалі, згодом — журливої пісні. Зображували її високою жінкою на котурнах, у вінку з виноградного листя, в театральній мантії, з трагічною маскою в одній руці і з мечем або палицею в другій.

У переносному значенні М. — театр, сценічне втілення трагедії. Слава, славне товариство, за все те, що Ви зробили задля рідного кону, що піднесли його високо вгору і порівняли з постановами найкращих робітників і щирих послухачів тієї чарівної богині Мельпомени. Панас Мирний. Лист до І. К., М. К., П. К. Тобілевичів.

МЕМНОН (гр. Memnon) — син Еос і Тітона, брата Пріама, один із героїв Троянської війни, що виступав на чолі ефіопського війська проти греків. Брат М. Ематіон скинув його з престолу, але Геракл дорогою до саду Гесперид убив узурпатора і повернув владу М. Після загибелі Гектора М. пішов на допомогу своєму дядькові Пріаму і, вбивши Антілоха, сам загинув від руки Ахіллеса. На прохання Еос Зевс подарував М. безсмертя, а мати перенесла його до Ефіопії, де він далі владарював над своїм народом. За іншою версією, птахи-мемноніди, що постали з праху М. (варіант: птахами стали супутники М.), почали бій над поховальним вогнищем і власною кров’ю викупили йому життя. М., нібито, збудував місто Сузи і численні споруди в Азії та Єгипті. За часів римської імперії з його ім’ям пов’язували дві колосальні статуї єгипетського фараона Аменхотепа III, одна з яких вважалася зображенням М. За переказами, при сході сонця з цієї статуї линув жалібний звук — М. вітав свою матір Еос.

МЕМНОНІДИ (гр. Memnonides) — воїни Мемнона, які після його смерті були обернені Зевсом на птахів.

МЕН (гр. Меп) — фрігійське божество Місяця, яке шанували повсюдно в Малій Азії. У 3 ст. до н. е. культ М. проник до Аттіки. Часто згадується під прізвиськом Тиран; у пізніші часи злився з Аттісом. М. зображували юнаком із фрігійським ковпаком на голові, з півмісяцем та рогами, які виростають у нього з плечей.

МЕНЕКЕЙ (гр. Menoikeus) — син фіванського володаря Креонта ; ціною життя врятував рідне місто. Провісник Тіресій повідомив, що фіванці відіб’ють ворогів під час походу сімох проти Фів, якщо Креонт принесе в жертву власного сина. М. добровільно пожертвував своїм життям. Міф відбиває прадавній звичай приносити в жертву дітей володарів під час небезпеки (пор. міф про Іфігенію й ін.).

МЕНЕЛАЙ (гр. Menelaos) — лакедемонський цар, один з Атрідів, молодший брат Агамемнона, чоловік Єлени, батько Герміони й Мегапента. В епосі М. — спартанський владар, його дружину Єлену викрав Паріс, що спричинило Троянську війну. М. поплив під Трою з 60 кораблями. Відзначався мужністю й хоробрістю, був серед тих героїв, які, заховавшись у дерев’яному коні, прорвалися до міста. Йому допомагали богині Афіна й Гера. У двобої здолав Паріса (якого від смерті врятувала Афродіта), хоробро боронив тіло вбитого Патрокла. Після захоплення Трої ахейцями разом з Єленою відплив на батьківщину, однак за велінням Зевса буря розкидала його кораблі, і він мусив протягом 8 років блукати біля Кіпру, Фінікії, Ефіопії, Єгипту й Лівії. Кінець кінцем на острові Фарос він змусив Протея показати спосіб повернення на батьківщину. М. повернувся додому саме тоді, коли Орест ховав Клітемнестру й Егіста. Пізніші перекази доповнили міф про М. епізодом його зустрічі з Парісом у Дельфах до викрадення Єлени, а також розповіддю про перенесення М. (як зятя Зевса) живим до Елісію. Міф про М. широко використовували античні письменники. У мистецтві відома група «М. з тілом Патрокла».

Алегорично М. — зраджений чоловік.

МЕНЕСТЕЙ, Менесфей (гр. Menestheus) син Петея, який відняв у Тесея владу в Афінах.

МЕНЕТІЙ, Менойтій (гр. Menoitios) — 1) син Егіни, батько Патрокла, один з аргонавтів, 2) син титана Япета й Клімени (варіант: Асії), якого за жорстокість Зевс скинув у Тартар.

МЕНІППА (гр. Menippe) — 1) нереїда; 2) дочка співця Таміріса, за однією з версій, мати Орфея; 3) дочка Оріона, яку Афіна навчала ткацтва. Разом із сестрою Метіохою принесла себе в жертву, щоб урятувати країну аонів від чуми. МЕНС, Мента (лат. Mens — розум, думка) — римська богиня, що уособлювала людський розум. Храм М. споруджено наприкінці 3 ст. до н. е. після поразки римлян іля Тразіменського озера. Свято на її честь справляли в липні на Капітолії.

МЕНТОР (гр. Mentor) — приятель Одіссея, був опікуном його дому, коли герой брав участь у Троянській війні. В «Одіссеї» Афіна, допомагаючи Телемахові в пошуках батька, часто приймала вигляд М. Завдяки романові французького письменника Ф. Фенелона «Пригоди Телемаха» (1699 р.) ім’я М. стало відоме широким читацьким колам. Його почали використовувати як синонім слів «учитель», «порадник», «наставник». Тепер уживається здебільшого з іронічним забарвленням.

МЕРА (гр. Maira) — 1) донька Прета, подруга Артеміди; від Зевса народила Локра, за що Артеміда вбила її; 2) донька Атланта, дружина Тагеата, сина Лікаона ; 3) одна з нереїд; 4) собака Ерігони (див. Ікарій).

МЕРІОН (гр. Meriones) — товариш (або зведений брат) Ідоменея ; крітський лучник, що виніс труп Патрокла. За пізнішим міфом, М. після Троянської війни приплив до Сіцілії й оселився там.

МЕРКУРІЙ (лат. Mercurius) — римський бог торгівлі, пізніше ототожнений з Гермесом.

МЕРОП (гр. Merops) — володар острова Кос. Коли Артеміда вбила його дружину німфу Евфемею, хотів заподіяти собі смерть, проте Гера перетворила його на кам’яного орла.

МЕРОПА (гр. Merope) — 1) дочка мессенського володаря Кіпсела; дружина Геракліда Кресфонта, родич якого Поліфонт захопив владу, вбив чоловіка та старших синів М., і змусив її стати його дружиною. Згодом молодший син М. Епіт, що врятувався від смерті, вбив Поліфонта за допомогою матері. Цю версію міфа використав Евріпід у трагедії «Кресфонт». У новіші часи міф про М. використали Вольтер, Маффеї та ін.; 2) одна з океанід, мати Фаетона; 3) одна з Геліад, сестра Фаетона; 4) дочка Атланта, мати Главки, дружина Сісіфа ; 5) дружина корінфського царя Поліба, вихователька Едіпа; 6) дочка Ерехтея, мати Дедала.

МЕССАП (гр. Messapos) — 1) беотієць, який оселився в Італії; його ім’ям названо провінцію; 2) син Нептуна, приборкувач коней, етруський цар.

МЕСТРА (гр. Mestra) — дочка Ерісіхтона, яка була наділена даром перевтілення.

МЕТА (гр. Methe) — божество сп’яніння, що брало участь у почті Діоніса.

МЕТІДА (гр. Metis — мудрість) — перша дружина Зевса, одна з океанід. Коли Уран і Гея провістили Зевсові, що М. спочатку народить йому дочку, а потім сина, який позбавить його верховної влади, Зевс проковтнув дружину, а згодом із своєї голови народив Афіну. Перебуваючи всередині Зевса, М. дає йому мудрі поради.

МЕТІОХА (гр. Metіoche) — сестра Меніппи.

МЕФІТІС (лат. Mephitis) — богиня шкідливих випарів землі; мала святилища в Потенції, Середній Італії, Кремоні, а також у Римі, на пагорбі Ціспії.

МІГДОН (гр. Mygdon) — 1) фрігійський цар, який допомагав Пріамові у війні з амазонками; 2) владар бебриків, брат Аміка, вбитий Гераклом під час походу проти амавонок; 3) епонім македонської області Мігдонії.

МІДАС (гр. Midas) — син Гордія й Кібели, фрігійський владар, герой багатьох міфів. Згідно з однією версією, в його садах заблукав силен із почту Діоніса. М. гостинно прийняв його, за що дістав від Діоніса силу перетворювати все, до чого тільки доторкнеться, на золото. Владар став дуже багатим, однак йому загрожувала смерть з голоду, бо на золото оберталась і їжа. М. ублагав Діоніса зняти з нього чари. Бог наказав йому викупатись у річці Пактолі (міф, мабуть, пояснював золотоносність річки). В іншій легенді мовиться, що М. був одним із суддів у музичному змаганні між Аполлоном і Марсієм (варіант: Паном) і присудив першість Марсієві. Розлючений Аполлон нагородив за це М. ослячими вухами, які він ховав під фрігійською шапкою. Його таємницю знав лише цирульник, що змушений був мовчати під страхом смерті. Одного разу цирульник викопав ямку в землі й шепнув туди: «М. має ослячі вуха!». На цьому місці виріс очерет, який розшелестів світові владареву таємницю.

Вислів «цирульник М.» означає «базіка, людина, що не вміє берегти таємниць»; «М. суд» — суд неука; «М. вуха» — неуцтво, якого не можна приховати.

МІЛЕТ (гр. Miletos) — крітянин, син Аполлона, батько Кавна та Бібліди; епонім однойменного міста в Малій Азії. М. утік від Міноса й заснував оселю на узбережжі Карії.

МІЛІТТА (гр. Mylitta) — за Геродотом, ассірійська Афродіта.

МІМ (гр. Mimas) — 1) гігант, якого вбив Арес (варіант: Зевс); 2) син Еола, володар Еоліди; 3) один із кентаврів ; 4) бебрик, якого вбив Кастор під час походу аргонавтів ; 5) супутник Енея, син Аміка й Теано, що народився в одну ніч із Парісом.

МІНЕРВА (лат. Minerva) — римська богиня, покровителька письменства, мистецтва й ремесла, пізніше ототожнена з Афіною.

МІНІАДИ (гр. Minyades) — дочки орхоменськрго володаря Мінія Левкіппа, Арсіппа й Алкітоя, які зневажили культ Діоніса й відмовилися брати участь у його містеріях. Діоніс обернув їх на кажанів (варіант: покарав безумством).

МІНІЙ (гр. Minyas) — орхоменський володар, родоначальник племені мініїв, син Посейдона, батько ряду героїв — епонімів міст Беотії. Мініїв деякі міфографи ототожнювали з аргонавтами, а Ясона вважали нащадком М У сучасній науці мінії — умовна назва племен, які вдерлися на територію Середньої Греції на рубежі 3 — 2 тис. до н. е. Характерна сіра кераміка мініїв найраніше з’явилася в Орхомені (Беотія), де нібито жили нащадки М.

МІНОС (гр. Minos) — владар Кріту, син Зевса та Європи, брат Радаманта, Сарпедона, чоловік Пасіфаї, батько Аріадни й Андрогея. М. був мудрий та справедливий правитель і законодавець. В афінських переказах зображувався ворогом материкової Греції. Найбільш відомий міф про Мінотавра, якого народила Пасіфая. За владарювання М. Дедал збудував лабіринт. Після смерті М. разом з Радамантом та Еаком став на тому світі суддею над душами померлих. Давню крітську культуру відомий археолог Еванс назвав мінойською.

МІНОТАВР (гр. Minotauros) — за уявленнями давніх греків, — люте страховисько з людським тулубом і бичачою головою, якого народила від морського бика дружина царя Міноса Пасіфая. М. жив нібито в лабіринті, який збудував Дедал. Пожирав злочинців, а також данину з Афін, звідки йому щороку (варіант: раз на три роки) посилали сімох юнаків і сімох дівчат. Його вбив Тесей. Міф про М. пов’язаний з тотемістичними віруваннями і нагадує, що колись приносили в жертву людей. Цей міф, зокрема боротьбу Тесея з М., відображено в багатьох творах античних митців 1 письменників.

МІНТА (гр. Minthe) — німфа, коханка Аїда, яку Деметра (варіант: Персефона) обернула на рослину м’яту.

МІРІНА (гр. Мугіпа) — владарка амазонок, військо якої здобуло багато перемог. М. воювала з горгонами, підкорила Лівію, здійснювала спустошливі походи до Аравії та Малої Азії, але загинула від рук фракійського царя Мопса та скіфа Сіпіла. В епосі згадується курган М. біля мурів Трої. Виклад походів амазонок на чолі з М. у Діодора Сіцілійського е прикладом евгемеристичного тлумачення міфів.

МІРМІДОНИ, мірмідоняни (гр. Myrmidones) — назва ахейського племені в Фессалії, звідки вони колонізували острів Егіну. За однією міфологічною версією, їх називали м., тобто «мурахами», тому, що вони були витривалі й терплячі, немов мурахи. М. пішли за Пелеєм у вигнання; під Троєю воювали на боці Ахіллеса й Патрокла. За іншими версіями, м. дістали назву від Мірмідона — сина Зевса й Еврімедузи, до якої Громовержець з’явився у вигляді мурашки. Існує також варіант, за яким на прохання царя Егіни Еака Зевс перетворив на людей мурашок.

У переносному значенні м. — підвладні, які сумлінно виконують усі накази.

МІРРА, СМІРНА (гр. Myrrha) — дочка й коханка Кініра, від якого народила Адоніса.

МІРТІЛ (гр. Myrtilos) — візник елідського володаря Еномая, якого підкупив Пелоп, щоб здобути руку володаревої дочки Гіпподамії.

МІСЕН, Мізен (гр. Misenos) — супутник Одіссея, за іншими версіями, товариш і сурмач Гектора, після загибелі якого став супутником Енея. Коли кораблі Енея стояли біля берегів Кампанії, М. похвалився, що він кращий сурмач, ніж боги. Почувши це, обурений Тритон так засурмив у свою мушлю, що М. від сили звуку впав у море й потонув. Похований біля Кумської гавані на мисі, що став зватися його ім’ям (мис Мізенум).

МІСТЕРІЇ (гр. mysterion — таємниця) — пов’язані з таємними культами релігійні обряди. М. були поширені в Греції та в Римі, в них могли брати участь лише втаємничені, так звані місти. Обряди в м. зводилися до драматизованої вистави відповідного священного міфа: страждання, смерть і відродження Діоніса, викрадення Персефони й ін. М. найчастіше відбувалися вночі. Найбільш популярними в давній Греції були елевсінські м. на честь Деметри й Персефони, вакхічні — на честь Діоніса, самотракійські — на честь кабірів, а також м., пов’язані з культом Кібели, Мітри, Ісіди та ін. М. сягають первісних магічних обрядів, що давали їхнім учасникам право, за уявленнями стародавніх, на покровительство божества. Обряд утаємничення в м. пов’язаний з поширеними в усіх давніх народів випробуваннями при переході з однієї вікової категорії до іншої (ці випробування звалися ініціаціями). Скажімо, юнак, що ставав чоловіком, мусив попередньо готуватися, приносити жертви, випробовувати свою стійкість тощо. Велике поширення м. в античному світі пояснюється, певне, сподіванням на вічне раювання після смерті.

МІСТИ (гр. Mystai) — втаємничені учасники містерій. Уведення в м. складалося з кількох ступенів, а втаємничені поділялися на розряди. М. давали присягу зберігати в таємниці все, що відбувалося під час містерій (молитви, богослужіння, таємні ймення богів тощо).

МІТРА, Мітрас (гр. Mithras, ав. Mithra) — народжене зі скелі іранське божество сонця і світла. Найпопулярніші міфи про М. стосуються його дружби з богом сонця, здолання ним міфічного бика (сюжет, найчастіше відображуваний у мистецтві) тощо. Культ М., значною мірою забарвлений астрологічними елементами, перенесли на захід кілікійські пірати. В елліністичну епоху цей культ поширювався серед найбідніших людей. У Римі М. разом із Sol Invictus (Непереможним Сонцем) шанували воїни й купці азіатського походження. Шанувальники М. брали участь у містеріях у підземних гротах (складали жертви, приймали своєрідне очисне хрещення кров’ю тощо). Залежно від ступеня втаємничення шанувальники М. ділилися на 7 груп, підлеглих 7 планетам.

МІФ (гр. Mythos — переказ, оповідання) — вигадане оповідання, в якому явища природи або історичні події зображуються й з’ясовуються в персоніфікованій формі (див. Міфологія ).

МІФОЛОГІЯ (гр. Mythologia — виклад стародавніх переказів) — перекази, оповідання, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя. На ранній стадії людської історії в м. химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні образи, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найбільш поширеними були оповіді про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця, зірок та ін. (космогонія), про походження тварин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп і т. д. Грецькі міфи — це розповіді про богів, героїв, про їхні подвиги тощо. Почасти вони зустрічаються в римській переробці, з латинськими назвами богів. Грецькі міфи відбивають численні пережитки групового шлюбу, матріархату, кривавої помсти, боротьби батьківського права з материнським. Разом з тим у цих переказах знаходимо чимало історичних подій (Троянська війна, похід сімох проти Фів, Геракліди й ін.) Щодо походження міфів існують різні погляди. Прибічники міфологічної школи вбачали в міфах образно-поетичні оповідання про рух Сонця й Місяця по небу, про блискавку, грім, вітри тощо. Г. Спенсер та його послідовники шукали в цих переказах відображення історичних подій, у міфічних персонажах убачали реальних людей, предків (див. Евгемеризм ). Послідовники 3. Фрейда знаходили в міфах сублімацію підсвідомих еротичних емоцій. Складне питання стосунків м. з релігією. Одні вчені ототожнювали їх (наприклад, міфологічна школа), інші вважали м. за нижчу стадію релігії. Дехто протиставляв їх, підносячи релігію і твердячи, що домішка міфології тільки забруднює релігію. Натомість марксисти, зокрема М. Горький, стверджують, що саме домішка релігії псує міфологію, яка спочатку являла собою творчу фантазію людини, засновану на її трудовому досвіді. Грецька м. — один з найважливіших елементів античної культури.

МНЕМОСІНА, Мнемозіна (гр. Mnemosyne) — титаніда, дочка Урана і Геї ; спочатку уособлення, а згодом богиня пам’яті, мати дев’яти муз, яких народила від Зевса. Біля печери Трофонія в Беотії протікали два струмки: струмок Лети, а якого пили ті, хто йшов просити поради оракула, і струмок М., звідки пили ті, хто вже дістав відповідь. М. зображували здебільшого в оточенні муз, хоч існують і окремі статуї богині.

В переносному розумінні М. — пам’ять.

МОЙРИ (гр. Moirai, moira — частка, доля) — дочки богині ночі Нікс (за іншою версією — Зевса й Феміди, за Платоном — дочки божества неминучості Ананке ): Клото, Лахесіс, Атропа (Атропос). Богині долі і призначення людей. З м. було пов’язане все життя людини. Клото (Прядильниця) пряла нитку людського життя, Лахесіс (Дарувальниця) вела її крізь усі мінливості долі, Атропа (Невідворотна) перетинала нитку, коли наставала хвилина смерті. М. вважались охоронницями ладу у всесвіті та в стосунках між людьми; вони мали владу й над долями богів. Навіть боги не можуть урятувати людину від смерті, якщо це суперечить долі. Платон уявляв м. як сили вищого світового порядку: вони сиділи на небі на троні, в білому вбранні, з вінками на головах і пряли під звуки гармонії сфер. Від них залежало людське життя: їх прикликали, коли народжувалася дитина, молоді приносили їм жертви в день шлюбу, а вершники складали їм обітниці перед змаганнями. Зображували м. статечними жінками з кужелем, терезами, ножицями або сувоєм папірусу, на якому записані непохибні слова долі. Їм приносили в жертву фрукти, мед, квіти. Римляни звали м. парками. Образ м. зустрічаємо в мистецтві різних народів.

У сучасній мові м. (парка) також уживається як синонім слова доля.

...Спадок — се фатум, се мойра, се бог, що молиться до чотирнадцятого коліна... Леся Українка. Блакитна Троянда.

МОЛОСС (гр. Molossos) — син Неоптолема й Андромахи, що стала його бранкою після падіння Трої; епонім відповідної області в Епірі та її мешканців молосів.

МОЛОХ (гр. Moloch), Молех (гебр. Melek) — шановане в Палестині, Фінікії та Карфагені божество природи й сонця, в жертву якому спалювали живцем людей, особливо дітей.

Переносно вживається як символ жорстокої сили, що вимагає багато жертв.

Всякий капітал тоді лише мав вартість для людства, якщо обертається на корисні для людства речі, а в противнім разі став тільки молохом, що пожирав тисячі жертв, але не творить нічого живого. І. Франко. Лель і Полель.

МОМ (гр. Momos) — божество глузування й лихослів’я; син Нікс, брат Танатоса, Гіпноса, Гесперид, мойр, Немесіди й Еріди. М. ганив богів, коли вони давали дари людям, порадив Зевсові викликати Троянську війну, щоб зменшити тягар землі. За невпинне лихослів’я Зевс вигнав М. з Олімпу. Інший міф розповідає, що М. лопнув від злості, бо не міг в Афродіти знайти жодних вад.

МОНЕТА (лат. Moneta) — епітет Юнони. Від цього епітета дістав назву монетний двір, що був на Капітолійському пагорбі в храмі М.

МОПС (гр Mopsos) — 1) фессалієць, син Ампіка й німфи Хлоріди, славетний віщун аргонавтів ; відомий мисливець у калідонському полюванні та учасник боротьби лапітів з кентаврами. Помер від укусу змії в Лівії, де його обожнювали як героя. М. мав свій оракул; епонім фессалійського міста Мопсіон; 2) син крітянина Ракія (варіант: Аполлона) й Манто; мав свій оракул у Колофоні та Маллосі в Кілікії. За одним із міфів подолав у змаганнях віщуна Калханта, який не зміг пережити своєї поразки.

МОПСОП (гр Mopsopos) — стародавній владар Мопсопії (так первісно називали Аттіку).

МОРФЕЙ (гр. Morpheus) — син Гіпноса, бог сновидінь. За міфами, М. з’являвся людям уві сні в людських образах.

В античному мистецтві М. зображували у вигляді чоловіка з крилами; образ бога сновидінь надихав художників пізнішого часу: існують статуї Гудона, Ф. Толстого й ін.

Вислів «бути в обіймах М.» означає «спати солодким сном».

Підкравсь Морфей, божок щасливий, На очі нищечком дмухнув, Наслав мені той сон лінивий, І я незчувсь, коли заснув. Л. Глібов. Казки. Дуля.

МУЗИ, Муси (гр. Musai) — у грецькій міфології дочки Зевса й Мнемосіни, богині поезії, мистецтв і наук. Вони жили на вершинах беотійських гір Гелікон і Парнас, де б’є священне Кастильське джерело, однак їхньою улюбленою оселею були узгір’я Піерії під Олімпом. За місцевостями, де жили м., вони мали епітети аоніди, аонійські сестри, парнасиди, касталіди, гіппокреніди, піериди.

Спочатку кількість м. була невизначена: вони вважалися покровительками пісень і танців. У пізніші часи м. стало дев’ять і кожній з них доручили певне мистецтво, яке вона повинна була особливо пильнувати. Щоб легше було розпізнати, якою галуззю мистецтва чи науки опікується м., її зображували в скульптурах і на малюнках з постійними атрибутами. Як богині співу м. були пов’язані з Аполлоном, що мав епітет Мусагет — Проводир м. У Римі м. називали каменами.