СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

В античному образотворчому мистецтві міф про Б. представлений у вазописі, пластиці, в помпейських розписах; за мотивами міфа створено лібретто опер Т. Корнеля, Б. Фонтенеля, Ф. Сакраті, Д. Кукліна.

БЕЛЛОНА (лат. Bellona; bellum — війна) — італьська (сабінська) богиня війни, дружина (варіант: сестра) Марса, ототожнювана із сабінською богинею Неріо. Її культ був установлений у Римі сабінським родом Клавдіїв, які прибрали собі від неї прізвище Неро. 495 р. до н. е. консул Клавдій Цек спорудив на честь Б. святиню із вдячності за перемогу над етрусками й самнітами. Святиня була за межами міста, на краю Марсового поля. Там приймали звитяжних полководців, іноземних послів, відбувалися церемонії оголошення війни: біля святині стояла колона, з якої жрець-феціал кидав списа на умовну ворожу землю. Б. зображувалася жінкою, озброєною списом, мечем, смолоскипом. Вона має чимало рис, спільних із грецькою богинею Еніо. Римляни називали Б. також великою богинею Місяця. Її культ був поширений у Малій Азії з головними осередками в Комані та Кападокії. Культ цей перенесено в Рим після воєн з Мітрідатом. Жерці Б., що вербувалися з іноземців і звалися белонарії, носили чорний одяг; їхніми атрибутами були подвійні сокири. Б. присвячена однойменна картина Рембрандта.

БЕЛОС (гр. Belos) — семітський верховний бог Баал, якого Геродот називає Зевс Белос. Часом його ототожнювали з Кроносом, іноді — з численними царями стародавнього Сходу.

БЕНДІДА (гр. Bendis) — фрігійська богиня війни, яку в Аттіці ототожнювали з Артемідою, Гекатою й Персефоною. її шанували також на острові Лемнос під ім’ям Великої богині. За свідченням Страбона, урочистості на честь Б. у Фракії справлялися так само, як і у Фрігії. Культ Бендіди в сиву давнину прийняло грецьке населення на фракійських узбережжях, а торговельні зносини перенесли його до Аттіки. Арістофан написав комедію «Лемніанки», можливо, з наміром засудити культ чужоземної богині, але це нічого не дало. В Афінах прихильники культу Б. твердили, що вона для них не чужоземна богиня, а інша іпостась Артеміди Бравронської. Згодом на честь Б. встановлено бендідеї; в Піреї споруджено храм. Платон подає відомості про святкування бендідеїв: процесії греків разом з осілими фракійцями, біг із смолоскипами та інші обряди, що нагадували діонісії.

БЕС (гр Besos) — божество в постаті карлика, з роззявленим ротом і висунутим язиком, з великим животом та кривими ногами, з пучком пір’я на голові. В Єгипті, у фінікійських колоніях, на Сардінії й Кіпрі знайдено чимало фаянсових і порцелянових статуеток божка. Як вартовий однієї з небесних брам, Б. зображувався в Єгипті на похоронних написах і малюнках. В Азії він зазнав чимало видозмін і перетворень: тут його зображували левом, що підіймає за хвіст кабана, або сидить, як дитина, на плечах якоїсь кіпрської богині.

БІА (гр. Bia — сила) — первісно сила, що, як правило, пов’язана з насильством, тобто тваринна, м’язова. У такому значенні це слово вживається в епосі для зображення сили Діомеда й інших. Пізніше слово використовували і в духовній сфері. Персоніфікацію Б. знаходимо в Гесіодовій «Теогонії» у постаті божества, яке належить до передвевсової доби, Б. та її сестра Кратос («сила без насильства») вважаються дітьми річки Стікс, яких Зевс прийняв до почту божеств.

У грецькій літературі персоніфіковані Б. й Кратос виступають у трагедії Есхіла «Прометей закутий».

БІАНТ (гр. Bias; род. відм. Biantos) — 1) аргоський герой, син Амітаона й Ідоменеї, брат провісника Мелампода. Б. сватався до дочки пілоського царя Нелея Перо, але батько обіцяв віддати її заміж лише за того, хто здобуде прекрасних волів фессалійського владаря Іфікла. За допомогою Мелампода Б. одержав волів, віддав їх Нелеєві й одружився з Перо; 2) один із синів троянського царя Пріама; 3) один із женихів Пенелопа.

БІЗАНТ (гр. Byzas; род. відм. Byzantos) — син Посейдона та Кероесси — дочки Зевса й /о; засновник міста Візантій, укріпити яке йому допомагали Аполлон і Посейдон. Відбивши напад фракійців на чолі з Гемосом, Б. почав переслідувати їх, а на Візантій тим часом напав скіфський цар Одріс. Ворога за допомогою отруйних змій відігнали візантійські жінки під проводом дружини Б. Фідалеї.

БІТОН — див. Клеобіс і Бітон.

БОНА ДЕА (лат. Bona Dea — добра богиня) — богиня родючості й достатку. Інколи під цим іменням розуміли Фавну, Кібелу або Прозерпіну. Греки називали її Гінекеєю, тобто богинею жінок. Корнелій Лабій ототожнював Б. д. з Землею або Майєю. Беотійці називали що богиню Семелою, інші племена — Медсі. Щороку в Римі на честь Б. д. влаштовували два свята. 1 травня римлянки святкували день богині у її храмі на Авентинському пагорбі, а на початку грудня урочистість відбувалася в будинку консула (претора) з участю весталок. Чоловікам суворо заборонялося брати участь у вшануванні Б. д. В епоху імперії урочистості на честь Б. д. перетворилися на розбещені оргії.

БОНУС ЕВЕНТУС (лат. Bonus Eventus) — римський бог урожаю, згодом бог успіху, ототожнюваний із Тріптолемом. Його зображували у вигляді юного героя, що мчить на колісниці, запряженій крилатими драконами, і тримає в правій руці жертовну посудину, а в лівій — мак, колосся та ріг достатку.

БОРЕАДИ (гр. Boreadai) — крилаті сини Борея й Орітії — Калаїд і Зет, що брали участь у поході аргонавтів і визволили від гарпій чоловіка своєї сестри Клеопатри, сліпого Фінея. (Варіант: визволили Клеопатру та її синів, яких закувала в кайдани друга дружина Фінея). За пізнішим переказом, Геракл убив Б. на острові Тенос за те, що вони порадили аргонавтам не чекати героя, коли той пішов шукати Гіла. На острові Тенос показували гробниці Б.; розповідали, що одна з колон на цих гробницях оберталася при подуві північного вітру (Борея).

БОРЕАЗМИ (гр. Boreasmoi) — урочистості на честь Борея, що їх улаштовували афіняни на узбережжі Іллісу. Борея шанували за допомогу під час облоги Афін перським флотом (частину якого він потопив біля острова Евбеї). Під час б. афіняни також просили Борея, щоб він своїм повівом очищав повітря. Мешканці південноіталійського міста Турії також улаштовували свято на честь Борея за те, що він знищив частину флоту сіракузького тирана Діоніса.

БОРЕЙ (гр. Borrhas, Boreas) — бог північного вітру, син Астрея (Зоряного неба) й Еос (Ранкової зірки), брат Зефіра, Нота й Евра ; жив у печері у Фракії. Викрав Орітію, дочку афінського царя Ерехтея, що народила від нього Бореадів та дочок Клеопатру і Хіону (улюбленицю Посейдона). За Гомером, від Б., що обернувся на жеребця, кобили Ерехтея породили дванадцять швидких, як вітер, лошат. В Афінах на честь Б. споруджено храм за те, що він допоміг перемогти флот Ксеркса, та встановлено бореазми.

Сюжет міфа, найчастіше сцену викрадення Орітії, відтворено в античній пластиці та в пізнішому європейському живописі (А. Карраччі, П. Рубенс, Ш. Лебрен, Ф. Буше).

БРАНХ (гр. Branchos) — віщун, улюбленець Аполлона ; за переказом, збудував у Дідімах біля Мілета святилище й оракул Аполлона. Цей оракул в історичну епоху вважався другим після Дельфійського.

БРІАРЕЙ (гр. Briareos) — один із сторуких велетнів — гекатонхейрів. В епосі люди називали його Егеоном, боги — Б. Міф про Б. — двоїстий, як і його ймення; за версією Гомера, він син Землі й Моря, за Гесіодом і Аполлодором — син Землі й Неба. Гомер розповідає, що Б. допомагав Зевсові в боротьбі з титанами, інші поети (Антімах, Каллімах, Вергілій), навпаки, роблять його, поряд з іншими титанами, ворогом богів. У народних переказах Б. постає морським велетнем, ворогом Посейдона, володарем казкової Егеї, звідки він змушений був утікати аж до Фрігії. Вважався винахідником військових кораблів; в Евбеї існував його культ.

БРІСЕІДА (гр. Briseis; род. відм. Briseidos) — дочка Аполлонового жерця Бріса (Брісея) Гіпподамія, яка під час здобуття Трої стала бранкою Ахіллеса. Пізніше Агамемнон, що змушений був відмовитися від своєї бранки Хрісеїди, відібрав Б. в Ахіллеса. Це призвело до розбрату між грецькими вождями і до гніву Ахіллеса, який «лиха багато ахеям накоїв». Після примирення Агамемнона й Ахіллеса Б. була повернена останньому. Сюжет цього міфа знайшов відбиття в античному мистецтві.

БРІТОМАРТІДА, Брітомартіс (гр. Britomartis; род. відм. Britomartidos) — дочка Зевса, відома своєю цнотливістю; крітська богиня полювання, рибальства та мореплавства; вважалася винахідницею сіток. За одним із міфів, Б., тікаючи від закоханого в неї крітського володаря Міноса, кинулася в море, але була врятована, бо попала в рибальські сітки. Звідси її епітет Діктіна (гр. diktyon — сітка). Б. часто ототожнювали з Артемідою або Афродітою ; в Кідонії на її честь споруджено храм. Храми Б. були також у Херсонесі, Літті, Фаласарні, Олонті та Поліррії. Пізніше її почали шанувати як богиню Місяця. В Егіні Б. ототожнювалася з Гекатою, на честь її егіняни влаштовували урочистості, які, за свідченням Павсанія, встановив Орфей. Згодом культ Б. злився з культом Ісіди та інших божеств. До наших днів збереглися зображення Б. на монетах.

БРОМІЙ (гр. Bromios — гучний) — один з епітетів Діоніса.

БРОНТ (гр. Brontēs — громовий) — один з кіклопів.

БУСІРІС, Бусірід (гр. Busiris) — міфічний владар Єгипту, син Посейдона й Лісіанасси. На думку Страбона та Плутарха, був історичною особою, приносив у жертву богам усіх чужоземців, що наважувалися відвідати його країну. Дорогою до саду Гесперид у Єгипет потрапив Геракл, який теж мав стати жертвою богам; герой переміг і вбив Б.

БУТ (гр. Butes) — 1) син міфічного афінського владаря Пандіона, брат Ерехтея, жрець Афіни й Посейдона, засновник жрецького роду Бутадів або Етеобутадів в Афінах; 2) син Борея. Коли його прогнав брат Лікург, Б. оселився на острові Стронгілі (або Наксосі). Під час діонісій у Фессалії викрав німфу Короніду. Розгніваний Діоніс наслав на нього безумство, в одному з нападів якого Б. загинув; 3) син Посейдона (варіант: Телегона), учасник походу аргонавтів ; єдиний, кого сирени зачарували своїм співом; він кинувся в море, щоб допливти до їхнього острова, але його врятувала Афродіта. Богиня віднесла Б. до Лілібея в Сіцілії, зробила своїм коханцем і (за однією міфічною версією) народила від нього Ерікса.

ВАКУНА (лат. Vacuna) — сабінське божество, яке ототожнювалося з Вікторією, а також з Венерою, Мінервою й Керерою.

ВАКХАНАЛІЇ (лат. Bacchanalia) — містичні свята на честь бога Вакха (Діоніса), які походять зі Сходу; спершу поширилися в Південній Італії й Етрурії, а в 2 ст. до н. е. — по всій Італії. Спочатку в вакханаліях брали участь тільки жінки, згодом допускалися й чоловіки. З плином часу ці свята перетворилися на розпусні оргії, які не раз супроводилися ґвалтуванням і вбивствами. 186 р. до н. е. сенат ужив проти в. найсуворіших заходів. Консули взялися розслідувати злочини, скоєні під час святкувань, наслідком чого було багато смертних вироків, заслань, арештів. Проте викоренити містерії не вдалося; за часів імперії вони влаштовувались таємно. Переносно в. — розгульне бенкетування, безтямне пияцтво, нестримний вияв чогось.

Не може ж тривати безконечно цей обстріл, ця вакханалія вогню і заліза! В. Собко. Кавказ.

...в Литвинишиній хаті... не вгавав п’яний гамір — то перекупницький світ справляв свої дикі вакханалії. С. Добровольський. Олов’яні солдатики.

ВАКХАНКИ, МЕНАДИ (гр. Bakchai, Mainades — шалені) — німфи, які супроводили Діоніса в його мандрах і походах. Зображували їх у розпущених шатах, обвитих виноградною лозою, з бубном або флейтою в руках. Менади намагалися втягнути всіх зустрічних до оргіастичних обрядів на честь Вакха, а того, хто не хотів підкорятися, роздирали на шматки.

Переносно «вакханка» — жінка, нестримна у проявах своєї пристрасті.

ВЕЙОВІС, Ведіовіс, Ведіус (лат. Veiovis) — бог підземного світу в римлян, культ якого не набув великого поширення і був витіснений культом Діспатера.

ВЕНЕРА (лат. Venus; род. відм. Veneris) — первісно римська богиня садів. З поширенням переказу про Енея була ототожнена з його матір’ю Афродітою і стала не лише богинею вроди й кохання, а й покровителькою римлян.

ВЕНІЛІЯ (лат. Venilia) — 1) італьська богиня моря, дружина Нептуна (варіант: Януса ), покровителька моряків; 2) дружина Фавна, мати Турна (у Вергілія).

ВЕРТУМН (лат. Vertumnus) — італьське (ймовірно, етруського походження) божество пір року та пов’язаних з ними змін у природі (лат. verto — змінюю). В. наділяли здатністю перевтілюватися. За Овідієм, В. довго домагався кохання богині Помони, перевтілюючись у різні образи. Статуя Вертумна була в етруському кварталі в Римі.

ВЕСТА (лат. Vesta) — римська богиня домашнього вогнища й родинного життя, що відповідає грецькій Гестії. У круглому храмі В. на римському форумі, спорудженому, згідно з переказом, Нумою Помпілієм, не було статуї богині, але постійно пломенів вогонь, за яким стежили весталки. Вогонь цей — символ стійкості римського народу. Згасання вогню вважалося призвісткою нещастя для Риму. 9 червня святкували весталії, під час яких увінчували квітами присвячених В. ослят.

ВЕСТАЛКИ (лат. Vestales) — жриці богині Вести в Римі; в. обирались дівчатка віком від 6 до 10 років, що були без фізичних вад, належали до найаристократичніших родин і мали живих батьків. Великий понтифік призначав в. жеребкуванням; обрані переставали належати батькам і були під покровительством верховного понтифіка. В. давали обітницю цнотливості, якої мусили дотримуватися 30 років, тобто протягом усього часу перебування на службі Вести. По 30 роках поверталися до своїх родин і могли виходити заміж. В. носили довгі білі туніки й пов’язки на головах; при жертвоприношеннях закривали обличчя. Їхнім обов’язком було пильнування священного вогню і підтримування порядку в храмі. Керувала ними старша в., яка одержувала накази від верховного жерця. Коли в храмі гас священний вогонь, в., яка виконувала службу, били; за порушення обітниці цнотливості живцем закопували в землю. В, користувалися великою пошаною, на вулиці перед ними йшов ліктор. Вони вільно розпоряджалися своєю власністю, в суді давали свідчення без присяги; того, хто їх ображав, чекала смерть. На іграх в. сиділи на почесних місцях, могли врятувати засуджених до страти.

ВІВТАР, Олтар (лат. alta ara, altare — високий жертовник) — місце для жертвопринесення або жертовне вогнище (у греків bomos). Спочатку в. споруджували з землі або дерну, пізніше, коли стали будувати храми — з каменю або металів. В., як правило, стояли на східному боці святині перед зображенням божества. У Римі їх зводили не лише богам, а й героям, пізніше також імператорам. В. в греків та римлян були не тільки в святинях, їх споруджували на площах, вулицях, полях, у священних гаях, біля священних річок. Іноді в. просто неба досягали значних розмірів (приміром, Пергамський вівтар Зевса).

ВІКОВІ ІГРИ (лат. Ludi saeculares) — ігри, що відбувалися в Римі раз на сто років. Складалися з очисних жертв, які приносились уночі підземним божествам — Діспатерові та Прозерпіні. За Августа складали жертви Юпітерові, Юноні, Аполлонові й Діані. Вікові ігри тривали три дні й три ночі, на третій день дитячий хор співав гімн, слова до якого написав Горацій.

ВІКТОРІЯ (лат. Victoria) — у римській міфології богиня перемоги, що відповідає грецькій Ніке.

ВІНАЛІЇ (лат. Vinalia) — у стародавньому Римі свята збирання винограду та виноробства, що відбувалися 23 квітня й 19 серпня. Пов’язувалися з культом Юпітера й Венери, котру шанували як богиню садів.

ВІРБІЙ (лат. Virbius) — у римській міфології коханець (або слуга) Діани. За одним із міфів, В. ототожнювали з Іпполітом.

ВІРГО (лат. Virgo — діва) — епітет Вести, Діани, Мінерви й Астреї.

ВІРТУС, Віртута (лат. Virtus — стійкість, мужність, відвага) — богиня військової відваги, супутниця Марса; часом ототожнювалася з Беллоною. В. шанували разом з Гонором. Їхній спільний храм був біля Марсового святилища. Зображували її озброєною амазонкою.

ВУЛКАН (лат. Volcanus, Vulcanus) — у римській міфології бог вогню, захисник від пожеж; відповідає грецькому Гефестові.

ГАЛАКСІЙ (гр. Galaxias) — грецька назва Молочного шляху.

ГАЛАНТІДА, Галінтіада, (гр. Galinthias, gale — ласиця) — дочка Прета, подруга або служниця Алкмени. Під час важких пологів останньої Г. відстрашувала ворожі божества, а звісткою про народження Геракла прогнала їх геть. Розгнівані Гера й Ілітія перетворили Г. на ласицю, але Геката зглянулася і зробила її служницею в своєму храмі.

ГАЛАТЕЯ (гр. Galateia) — 1) морська німфа, дочка Нерея й Доріди, що покохала сіцілійського красеняпастуха Акіда, якого з ревнощів убив Поліфем ; Г. — уособлення спокійного і блискучого моря; 2) дружина Лампроса з Феста на Кріті. Народивши дочку, приховала її стать від чоловіка, який бажав мати сина, і виховувала дитину під ім’ям Левкіпп. На прохання Г. богиня Лето обернула дівчинку на хлопчика; 3) кохана Пігмаліона.

ГАМАДРІАДИ (гр. Hamadryades) — німфи дерев, які на відміну від дріад народжуються і вмирають разом з деревом.

ГАНІМЕД (гр. Ganymedes) — син троянського владаря Троя і німфи Каллірої, брат Іла й Ассарака ; виділявся надзвичайною красою. Зевс в образі орла заніс Г. на Олімп і зробив його поряд з Гебою виночерпцем. Батькові хлопця для розради подарував колісницю з парою безсмертних коней. Г. зображували вродливим юнаком, часто з келихом вина.

Міф про Зевса й Г., поширений у Греції та в Римі, виправдовував любов дорослого чоловіка до хлопця; гомосексуалізм толерувався виключно як крайня форма культу богині Кібели. Чоловіки, шанувальники Кібели, шукали екстатичної єдності з богинею шляхом кастрації та переодягання в жіноче вбрання. Гомосексуальне жрецтво було визнаною інституцією в святинях Великої Богині в Тірі, Іоппі, Ієраполісі та Єрусалимі, що засвідчує перемогу патріархату над матріархатом. Платон виправдовує міфом про Г. почуття, які плекає до своїх учнів (Федр. 79). В іншому місці (Закони, 1, 8) він засуджує протиприродний міф про гомосексуальні пригоди Зевса, вважаючи, що це «безсоромна крітська вигадка». З поширенням платонізської філософії всюди, де верховними богами вважались Зевс і Аполлон, грецька жінка, яка раніше посідала панівне інтелектуальне становище, була понижена до ролі безплатної робітниці й виховательки дітей.

Сюжет про викрадення Г. нерідко зустрічається в мистецтві. Копія скульптури Леохара «Викрадення Г.» зберігається у Ватіканському музеї. Відомі картини та скульптури Мікеланджело, Тіціана, Корреджо, Рембрандта, Торвальдсена й ін.

ГАРМОНІЯ (гр. Harmonia — згода, лад) — дочка Ареса й Афродіти; на весіллі Г. з Кадмом були присутні всі боги, які подарували нареченій намисто роботи Гефеста. Це намисто згодом набуло властивості приносити нещастя власникові: відіграло фатальну роль у поході сімох проти Фів, спричинилося до загибелі Алкмеона. Міф розвиває думку про те, що скарби, добуті на війні або шляхом грабунку, не можуть дати людині щастя.

ГАРПАЛІКА (гр. Harpalyke) — 1) фракійська героїня, батько якої, цар Гарпалік, виховав її як чоловіка, навчив швидкого бігу, верхової їзди та стрільби з лука. Брала участь у всіх битвах батька і в одній із них урятувала йому життя. Коли царя за жорстокість вигнали підданці, Г. разом з батьком пішла в розбійники. Пастухи зловили її в тенета і вбили. Для власкавлення тіні померлої на її честь було встановлено культ і свято. У міфі про Г. відбито пережитки матріархату;

2) дочка аркадського володаря Клімена та Партенії; стала коханкою батька, за що боги перетворили її на нічного птаха (варіанти: Г. заподіяла собі смерть, була вбита Кліменом).

ГАРПІЇ (гр. Harpyai) — богині вихору. В «Іліаді» згадується г. Подарга (Прудконога), що народила від Зефіра Ахіллесових коней Ксанта й Баліоса. В «Одіссеї» г. приписується викрадення людей, які нібито пропадали безвісти. У Гесіода вони виступають як крилаті кучеряві богині Аелла й Окіпета. Пізніше кількість г. збільшилася. Зображували їх крилатими потворами, птахами з дівочими обличчями. У міфі про аргонавтів г. мучать голодом сліпого фінікійського царя Фінея, викрадаючи або забруднюючи його їжу. Аргонавти Зет і Калаїд, крилаті сини Борея, переслідують г. до Строфадів, де згодом їх застає Еней.

Переносно г. — зла жінка.

А що ти робитимеш, коли султан тебе розлюбить через оцю гарпію? З. Тулуб. Людолови.

ГАРПОКРАТ (гр. Harpokrates) ГОР-ПА-ХЕРД (єг. hr-pє’´hrd) — грецька передача одного з єгипетських епітетів бога Гора (досл. гор — дитина). В Ермонтському храмі, спорудженому за Птоломеїв, зображено народження й виховання Г. Це дитина, яка тримає палець у роті, — ознака дитинства. Греки не зрозуміли цього умовного знаку і зробили з Г. бога мовчання. Атрибути його — скорпіон, крокодил, лев, лань. У жертву Г. приносили рибу, квіти лотоса й овочі.

ГЕБА (гр. Hebe) — вродлива дочка Зевса й Гери, богиня вічної молодості, На Оліпмі частувала богів нектаром та амбросією. Потім, передавши цей обов’язок Ганімедові, вийшла заміж за Геракла і мала від нього двоє дітей — Алексіара (Помічника) й Анікета (Непереможного). В Афінах їй споруджували вівтарі спільно з Гераклом. У Фліунті (Пелопоннес) Г. була споруджена святиня, увійшовши до якої, за свідченням Павсанія, раб ставав вільним. У Римі Г. ототожнювали з Ювентою ; вона мала кілька святинь і уособлювала вічне процвітання держави. Зображували її молодою дівчиною, уквітчаною вінком, із золотою чашею в руці.

Весілля Г. й Геракла оспіване в поезіях Сапфо, Піндара, Овідія. До образу Г, зверталися скульптори А. Канова, Б. Торвальдсен, композитори П. Кайзер, X. В. Глюк та ін.

ГЕКАБА (гр. Hekabē), Гекуба (лат. Hecuba) — дочка фрігійського владаря Діманта (варіант: Кіссея), друга дружина троянського царя Пріама, мати 19 синів та дочок, з яких найбільш відомі Гектор, Паріс, Гелен, Поліксена, Кассандра. Під час другої вагітності Г. снилося, ніби вона носить у собі смолоскип, що підпалить Трою. Сон витлумачили так: вона народить сина, який призведе до загибелі Трої; тим сином був Паріс. Після падіння Трої попала в рабство до греків. За однойменною трагедією Евріпіда, Г. пережила ще принесення греками в жертву її дочки Поліксени і смерть сина Полідора, якого вбив фракійський цар Поліместор. Мати помстилася вбивцеві: разом з іншими троянками вона виколола йому очі й задушила всіх його дітей. За Овідієм, Г. була обернена в собаку, фракійці закидали її камінням. Мотив перетворення Г. на собаку виник, можливо, через уподібнення її Гекаті, священною твариною якої був собака. Вергілій, Евріпід, Данте, Шекспір черпали з міфів про Г. сюжети для своїх творів. За мотивами трагедії Евріпіда «Г.» написали опери композитори Дж. Ф. Маліп’єро та Б. Рігаччі.

Образ Г. став символом безмежного горя й розпачу.

Ну, справді, що нам до Гекуби, Як ми новий створили світ? М. Рильський. Гімни труду і сонцю.

ГЕКАТА (гр. Hekate) — у найдавнішу епоху богиня Місяця, пізніше богиня чаклунства, володарка всіх страховищ і примар. Назву Г. виводять від гр. hekaton — «сто», бо вона протягом 100 років затримувала тіні непокірних людей на берегах Стіксу. Гомер не знає Г.; її культ перейшов до греків від фракійців. У «Теогонії» Гесіода вона дочка титана Перса ; інші називають її дочкою Зевса й Деметри або Зевса й Гери. Г. дарує мудрість на народних зборах, щастя на війні, багату здобич на полюванні тощо. Культ Г. як богині підземного царства зливається з культом Персефони. Як і Артеміду, її вважали володаркою звірів, покровителькою мисливців. У культі Г. знаходимо риси місячного божества, тому вона іноді ототожнювалась із Селеною. Священною твариною Г. була сука; в жертву богині приносили щенят. Святилища богині існували в Беотії, Егіні, Елевсінії й ін. Зображення Г. були в Афінах біля кожного будинку. Вона поставала високою жінкою з двома смолоскипами в руках, іноді у вигляді трьох жінок, з’єднаних спинами. На фризі Пергамського вівтаря Г. триголова й шестирука, озброєна смолоскипом, мечем та списом. На думку Клеомеда, потрійне обличчя Г. означало три форми місячного диска. За Сервієм, це увінчана трояндами лагідноока богиня пологів Люціна, богиня полювання Артеміда і Г., яка визначає смертним останню годину.

ГЕКАТОМБА (гр. hekatombē від hekaton — сто, bus — бик) — жертвоприношення зі ста биків. Величина й вартість такої жертви призводили до того, що г. складалися дуже рідко, згодом замість биків почали офірувати менших тварин — овець, кіз тощо. При г. із землі й дернини споруджували сто вівтарів, на яких жерці складали жертви. З плином часу стародавні примудрялися замість 100 тварин приносити в жертву лише 25, тобто 100 ніг замість 100 голів, гадаючи, що тим не порушують значення слова. Піфагор, маючи відразу до вбивства тварин, жертвував 100 волів, виліплених з тіста. Вважають, що г. вигадали лакедемонці; маючи під своєю владою 100 міст, вони, за Страбоном, зобов’язали кожне місто приносити в жертву одного бика в ім’я добробуту батьківщини. Часто г. приносили демократичні Афіни; наприклад, Конон офірував 100 биків після відбудови міських стін, м’ясо жертовних тварин було роздане вбогим. Велика кількість таких жертв, які складались у першому місяці афінського року, стала причиною того, що цей місяць назвали «гекатомбейон». Аргів’яни навіть установили свято гекатомбеї на честь Гери (на думку інших, на честь Зевса й Аполлона).

У переносному значенні г. — велика жертва.

ГЕКАТОНХЕЙРИ (гр. Hekatoncheires; від hekaton — сто, cheir — рука) — сторукі п’ятдесятиголові велетні, уособлення підземних сил. За Гесіодом, сини Урана й Геї Бріарей, Котт і Пес. Г. збунтувалися проти батька, за що він скинув їх у Тартар. Зевс звільнив їх, і г. допомагали йому в боротьбі проти Кроноса.

ГЕКТОР (гр. Hektor) — герой, старший син Пріама й Гекаби, чоловік Андромахи, батько Астіанакта (Скамандрія), за іншими версіями міфа — Лаодама та Амфіноя. За «Іліадою», найхоробріший воїн у троянському війську; вбив Протесілая, вступив у бій з Аяксом Теламонідом і Діомедом ; загинув від руки Ахіллеса. Під час двобою з Ахіллесом на Зевсових терезах були зважені долі обох героїв, і виявилося, що має загинути Г. Героєві віддавали шану в Іліоні; у Фівах, куди був перенесений прах Г., показували його могилу.

Життя й подвиги Г. надихали багатьох митців. Відома картина О. Іванова «Пріам благає в Ахіллеса тіло Г.». Остання зустріч Г. з дружиною, оспівана в епосі, вражає своєю людяністю. Вона надихала багатьох митців — від античності до наших днів, зокрема, була взірцем для грецького драматурга Софокла, який у трагедії «Аякс» змалював драматичне прощання героя з жінкою й дитиною. В європейській літературі пізнішого часу образ Г. приваблював Ф. Шіллера, Ж. Жіроду, в живописі — П. Рубенса, Ш. Лебрена, Дж. Б. Тьєполо, А. Лосенка, в музиці — П. Вінтера (кантата «Смерть Г.»).

ГЕЛАНОР (гр. Gelanor) — син Стенела, аргоський владар. Коли Данай прибув з Єгипту в Аргос, Г. віддав йому свою царську владу. Есхіл у «Благальницях» не згадує цього імені.

ГЕЛЕН, Єлен (гр. Helenos) — син Пріама й Гекаби, що, як і його сестра Кассандра, був пророком. Став на чолі троянського війська після загибелі Гектора ; з падінням Трої попав у полон до Неоптолема. Г. провістив Неоптолемові, що грецький флот буде розбитий, і радив йому суходолом повертатися до Епіру. Неоптолем за те став його другом. Після смерті Неоптолема Г. успадкував частину земель в Епірі й одружився з Андромахою. Його вважали засновником міст Бутрот і Іліон.

ГЕЛІАДИ (гр. Heliades) — 1) дочки Геліоса й німфи Меропи (варіант: Клімени), сéстри Фаетона. Бувши німфами річки Ерідан, у яку впав Фаетон, вони так гірко оплакували смерть брата, що боги обернули їх на тополі, листя яких завжди сумно шелестить. Сльози Г. перетворилися на бурштин; 2) сім синів Геліоса, породжених його промінням і вологістю острова Родос. Вони поділили день на години. Один із них, Тенаг, перевершував у науках своїх братів, за що вони вбили його і повтікали на сусідні острови.