СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

ЗОРІ, зірки (гр. hoi Asteres). Поява мореплавства та рільництва спричинила обожнювання з. Уже в сиву давнину люди об’єднали групи з. у сузір’я і дали їм назви людей (за фахом тощо), тварин, рослин і речей. Чимало назв сузір’їв та з. пов’язано з грецькою міфологією. Александрійські вчені у 3 ст. до н. е. звели в певну систему уявлення античності про сузір’я, дали їм назви, які збереглися до нашого часу. Велика Ведмедиця * (гр. arktos) пов’язана з міфом про Каллісто ; Візничий — кучер Еномая Міртіл ; Волопас — Тріптолем, узятий на небо. Сузір’я Діви пов’язане з міфом про нещастя дочки Ікарія або з міфом про Астрею, що залишила землю. Сузір’я Геракла, Гіад, Дельфіна мають стосунок до міфа про Аріона або Діоніса й тірренських розбійників, відомі сузір’я Дракона — до Ладона, який стеріг сад Гесперид, Змієносця — до Асклепія. Кассіопея, Кефей (Цефей), Персей, Андромеда — група сузір’їв, пов’язаних з міфом про Персея та Андромеду, Корабель Арго — з міфом про аргонавтів. Молочний шлях пов’язували з міфами про дорогу з Олімпу на землю або з розлитим молоком Гери ; Оріон — мисливець, якого вбила Артеміда; Пегас — крилатий кінь Беллерофонта; Плеяди — дочки Атланта.

* Назви типу Велика Ведмедиця, Молочний шлях є кальками слів грецької мови. Поряд з ними на Україні широко вживаються народні назви на взірець Віз (Великий віз), Чумацький Шлях (Чумацька Дорога) тощо.

ЗУБИ ДРАКОНА (гр. Tou drakontos odontes) — за велінням оракула герой фіванських міфів Кадм убив дракона й посіяв його зуби, з яких виросли воїни. Кадм кинув камінь, поміж воїнів, які через те почали битися; в результаті залишилося в живих тільки п’ятеро. Разом з Кадмом вони заснували Фіви й стали родоначальниками знатних фіванських родів. Аналогічний міф розповідається про Ясона.

У переносному значенні посіяти з. д. означає «породити ворожнечу», «виплекати безліч страховищ».

ІАКХ (гр. Iakchos) — елевсінське божество, яке через співзвучність з ім’ям Вакх злилося з Діонісом. Елевсінці вважали його за сина Деметри або Персефони. Роздертий титанами, І. відродився під іменням Діоніса.

ІАС (гр. Ias) — один з афінських проводирів у Троянській війні.

ІГРИ (гр. agones, лат. ludi) — вид спорту, форма розваг, які в античному суспільстві вважалися загальнонародними урочистостями, дуже часто пов’язаними з культом. І. мали велике значення для розвитку культури. Найважливішими і. в Греції були такі: Олімпійські, Піфійські, Істмійські та Немейські. У Римі і. мали передусім розважальний характер. Це були: циркові і. (змагання на колісницях), боротьба гладіаторів, театральні дійства (трагедії, комедії, міми).

ІД, Ідас (гр. Idas) — син Афарея (варіант: Посейдона), брат Лінкея, мессенський герой. І. й Лінкея спочатку ототожнювали з Діоскурами. І. одружився з Марпесою, дочкою Евена (епонім етолійської річки). З Марпесою хотів зблизитись Аполлон, однак І. викрав її на колісниці, запряженій крилатими кіньми, яких йому подарував Посейдон. Евен і Аполлон переслідували І., але Евен, утомившись від гонитви, кинувся в однойменну річку. Аполлон наздогнав утікачів у Мессенії. І. став до бою проти бога, однак Зевс утихомирив їх, даючи Марпесі право вибору. Вона вибрала смертного, зваживши, що бог покине її, коли вона почне старіти. Марпеса народила від І. Клеопатру (варіант: Алкіону), дружину Мелеагра.

ІДА (гр. Ide) — 1) гірське пасмо поблизу Трої, де, за переказом, відбувся суд Паріса; 2) гора на Кріті, де, згідно з деякими міфами, народився Зевс. Там процвітав культ Зевса Ідейського.

ІДЕЙ (гр. Idaios) — 1) син Дардана та Хріси, який, за міфами, переселився з Пелопоннесу до підніжжя названого його ім’ям гірського хребта. Пізніші автори повідомляють, що І. запровадив містерії на честь Кібели ; 2) вісник Пріама ; 3) троянець, якого Гефест урятував від Діомеда.

ІДЕЯ (гр. Idaia) — 1) німфа, яка народила Тевкра від річкового бога Скамандра; 2) дочка Дардана, друга дружина фракійського царя Фінея, що спонукала його осліпити синів від першого шлюбу (варіант: осліпила їх).

ІДМОН (гр. Idmon) — віщун, син Аполлона й Астерії (варіант: Кірени), подорожував з аргонавтами, незважаючи на те, що йому пророкували смерть у цій подорожі. Помер на землі маріандінів від укусу змії (за другою версією — від хвороби, за третьою — роздертий диким кабаном). Коли мегарці й беотійці заснували Гераклею Понтійську, вони, за велінням Аполлона, спорудили І. гробницю і шанували його як покровителя.

ІДОМЕНЕЙ (гр. Idomeneus) — крітський владар, онук Міноса, син Девкаліона ; був одним із 80 женихів Єлени, які домовилися взяти участь у Троянській війні ; уславився хоробрістю й завзятістю. Був одним з тих, кого вибрали для двобою з Гектором, а також серед воїнів, що сховалися в Троянському коні. За «Одіссеєю», І. щасливо повернувся додому. Згідно з пізнішими переказами, при поверненні додому І. захопила буря на морі. За свій порятунок він обіцяв Посейдонові принести в жертву першу істоту, яку побачить на Кріті. Першим, кого він побачив, був його син; виконуючи присягу, І. приніс його в жертву. Ця жертва не сподобалась богам і вони покарали І., прогнавши його з Кріту. Він оселився в Калабрії, де й помер.

Образ І. втілено в європейській драматургії (А. Аллегрі, П. Ж. Кребільйон, А. М. Лем’єр) та музиці (В. А. Моцарт, Ф. Паер та ін.).

ІЇНГА (гр. Iynx) — дочка Пана й Ехо, німфа, якій приписували магічну силу збуджувати кохання. Намагалася причарувати до себе (варіант: до Іо) Зевса, за що Гера обернула її на пташку крутиголовку.

ІКАР (гр. Ikaros) — син Дедала.

ІКАРІЙ (гр. Ikarios) — 1) брат Тіндарея, володар області в Акарнанії, батько Пелопи; 2) афінянин, якому Діоніс подарував міх вина за те, що він навчив своїх співгромадян виноградарства. Коли пастухи, яких І. почастував вином, сп’яніли, то вирішили, що вони отруїлися, і вбили І., а тіло закопали під деревом. Дочка І. Ерігона за допомогою собаки знайшла батькову могилу і з розпачу повісилася. Розгніваний Діоніс наслав на Афіни чуму, але афіняни власкавили його шануванням І. та Ерігони як героїв. І., Ерігона та собака Мера були обернені на сузір’я: Волопаса, Діви і Пса. Щороку на честь І. та Ерігони влаштовували свята, під час яких на деревах розвішували зображення батька й дочки.

ІКЕЛЬ (гр. Ikelos) — за Овідієм, один із богів сновидінь, що приймав вигляд різних тварин.

ІКСІОН (гр. Ixion) — син Флегія (або Ареса ), цар лапітів, батько Пейрітоя, чоловік Дії. Коли тесть І. Дейоней почав вимагати від нього обіцяних подарунків, І. запросив його до себе й підступно скинув у прірву, на дні якої горіли вогнища. Оскільки це було вбивство члена родини, ніхто не хотів очистити І., аж сам Зевс заступився за нього і навіть запросив його до трапези богів. Проте дика вдача І. й там виявила себе. Він почав домагатися кохання Гери. Зевс увів І. в оману, запропонувавши замість Гери богиню Нефелу, яка народила від нього дике покоління кентаврів. За Піндаром, І. за свої злочини був кинутий у підземне царство та прикутий до вогняного колеса, яке вічно оберталося.

ІЛ (гр. Ilos) — 1) син Дардана та Батеї, дочки Тевкра ; помер бездітним, тому спадкоємцем у володінні Троадою став його брат Ерехтей ; 2) син Троя й Каллірої, дочки Скамандра, онук Ерехтея. На змаганнях у Фрігії здобув перемогу і в нагороду одержав 50 юнаків і стільки ж дівчат, а також корову. За велінням Зевса І. мав побудувати місто там, де ляже корова. Він послухав Зевсового наказу і побудував Іліон. Вибір місця дістав схвалення Зевса, який скинув з неба Палладій (статую Афіни). На честь Палладія Іл спорудив окремий храм. Під час пожежі в храмі він намагався врятувати Палладій і осліпнув, бо чоловікам категорично заборонялося дивитись на цю статую. Афіна вилікувала його; І. одружився з дочкою Адраста Еврідікою і мав сина Лаомедонта. І. воював з Танталом, який викрав його брата Ганімеда, і примусив Танталового сина Пелопа залишити царство. В «Іліаді» (X, 415; XI, 372 та ін.) згадується про могилу І.

ІЛІОНА (гр. Ilione) — дочка Пріама й Гекаби, дружина фракійського царя Поліместора. І. народила сина Деїфіла і підмінила його своїм молодшим братом Полідором, якого батьки віддали їй на виховання, щоб не збулося пророцтво про його загибель. Це завдало І. багато лиха, тому що Деїфіла вбив підкуплений ахейцями Поліместор, думаючи, що вбиває Полідора. За намовою сестри Полідор осліпив і вбив Поліместора, а І. покінчила життя самогубством. Уперше про І. розповідає Гігін.

ІЛІТІЯ, Ейлейтія, Іліфія (гр. Eileithyia) — богиня дітонародження, дочка Зевса й Гери. У грецькій міфології була рятівничою або ворожою силою при пологах. Виступала як самостійне божество, але часом її ототожнювали з Герою або Артемідою. І, шанували також у Єгипті, де було однойменне місто з її храмом. Іноді її об’єднували з богинями Баст та Ісідою. В античних письменників розповіді про І. дуже різноманітні й суперечливі.

Зображували її молодою жінкою, із закутаною в плащ головою, з оголеними руками й смолоскипом — символом нового життя.

ІНАХ (гp. Inachos) — син Океана й Тетії, батько Іо, аргоський герой. Після всесвітнього потопу (див. Девкаліон ) І. вивів людей з гори на рівнину й заснував місто Аргос. У суперечці Посейдона з Герою за володіння долиною Кефісу І. був на боці богині. Посейдон за це покарав країну, наславши велику посуху. Цим міфом греки пояснювали, чому в Арголіді такий сухий клімат. Коли І. обурився Зевсом за те, що той переслідує своїм коханням його дочку, бог наслав на героя еринію. Рятуючись від еринії, І. кинувся в річку, яку згодом стали називати його ім’ям.

ІНО (гр. Ino) — дочка Кадма й Гармонії, друга дружина Атаманта, мачуха Фрікса й Гелли, яких вона ненавиділа. Викликавши чарами велику посуху в країні, І. зажадала принести обох їх (варіант: лише Фрікса) у жертву, щоб позбутися лиха. Нефела врятувала своїх дітей, — дала їм золоторунного барана (див. Аргонавти ). Від Атаманта І. мала синів Мелікерта й Леарха. Переслідуючи І. за те, що та виховала Діоніса, Гера зробила так, що Атамант у нападі шалу вбив Леарха й хотів убити І. та Мелікерта. У розпачі І. разом з Мелікертом кинулася в море, де стала морською богинею Левкотеєю, а Мелікерт — морським богом Палемоном. Культ І. та Мелікерта був поширений на узбережжі Середземного моря.

ІО (гр. Io) — дочка царя Аргосу Інаха, жриця Гери, коханка Зевса. Ревнива Гера обернула І. на корову й наказала Аргосові стерегти її (варіант: Зевс сам обернув І. на корову, щоб урятувати від помсти Гери). Коли Гермес убив Аргоса, Гера наслала на І. страшного ґедзя. Від його укусів І. тікала через моря й суходіл і добігла до Єгипту, де Зевс повернув їй людську подобу. У Єгипті І. народила Епафа. В елліністичну епоху І. ототожнювали з Ісідою. Греки вважали, що Іонічне море названо на честь І. (проте назва моря походить від грецького племені іонян).

Мотиви міфа про І. відбито в давньому грецькому вазописі (де вона здебільшого постає у вигляді корови) та в пізнішому європейському живописі (Корреджо, Я. Йордане, Рембрандт та ін.).

ІОБАТ (гр. Iobates) — лікійський цар, за наказом якого звершив кілька подвигів Беллерофонт.

ІОКАСТА (гр. Iokaste) — дружина фіванського царя Лаія, від якого народила сина Едіпа, що згодом став її чоловіком. Це призвело до самогубства І.

ІОЛА (гр. Iole) — дочка ехалійського володаря Евріта, в яку закохався Геракл. Евріт обіцяв віддати І. за того, хто переможе його та синів у стрільбі з лука. Геракл переміг, але Евріт порушив обіцянку. Тоді герой убив його й узяв І. Умираючи внаслідок підступності кентавра Несса, Геракл одружив І. з своїм сином Гіллом.

ІОЛАЙ (гр. Iolaos) — син Іфікла й Автомедуси, небіж, вірний товариш і супутник Геракла. На Олімпійських іграх здобув нагороду в змаганнях на колісниці, запряженій Геракловими кіньми. Заснував у Сардінії колонію, де згодом йому почали віддавати божественну шану. У Фівах відправляли так звані іолаї на честь І. й Геракла. У перший день свят складали жертви, на другий день проводили спортивні ігри.

ІОН (гр. Ion) — син Креуси, міфічний родоначальник іонян, афінський цар. За давнішим переказом (Гесіод), батько І. — Ксут, якого з Аттіки вигнали сини Ерехтея; сини І. Гоплет, Гелеонт, Егікорей та Аргад — епоніми 4 старовинних аттічних філ. Евріпід у трагедії «І.» намагається зробити І. не чужоземцем, а місцевим героєм, сином Креуси й Аполлона. Є версія, що Ксут (Ясноволосий) — первісне ймення Аполлона.

ІОНІДИ (гр. Ionides) — прізвисько 4 німф — Калліфаеї, Сіналлаксіс, Пегеї, Іасіс, культ яких, за переказом, установив Іон.

ІППОЛІТ, Гіпполіт (гр. Hippolytos) — син Тесея та владарки амазонок Антіопи (варіант: Іпполіти ). Друга дружина Тесея Федра звела на І. наклеп за те, що він не відповів взаємністю на її кохання. Тесей прокляв сина; коли І. мчав біля моря на колісниці, Посейдон вислав з моря бика, що наполохав коней, які скинули юнака на землю, і він загинув. Федра покінчила життя самогубством. За одним із переказів, Асклепій воскресив І., який почав нове життя під ім’ям Вірбія. Тройзенці вірили, що І. був піднесений на небо у вигляді сузір’я Візничого. В Афінах його шанували як бога. Міф про І. часто привертав увагу античних трагіків. Збереглася трагедія Евріпіда «І.», яка стала зразком для «Федри» Расіна.

ІППОЛІТА, Гіпполіта (гр. Hippolyte) — дочка Ареса й Отрери, владарка амазонок. Еврістей наказав Гераклові добути чарівний пояс І. для своєї дочки Адмети. І. хотіла добровільно віддати пояс Гераклові, але Гера спричинила між ними боротьбу, в якій Геракл здолав амазонку. Варіанти: Геракл узяв І. в полон і віддав Тесеєві; Тесей вирушив у похід проти амазонок і захопив їхню владарку.

ІР (гр. Iros) — прізвисько жебрака Арнея, що розпочав бійку з Одіссеєм, коли герой повернувся додому.

Переносно І. — злидар.

ІРІДА (гр. Iris) — за давніших часів богиня веселки, пізніше — вісниця олімпійських богів. На відміну від Гермеса, І. виконує накази Зевса й Гери, не виявляючи своєї ініціативи. За Гесіодом, І. — донька Тавманта й океаніди Електри, сестра гарпій. Зображували її молодою жінкою з величезними райдужними крилами, з чашею в руці.

У переносному значенні — вісниця.

ІСІДА, Ізіда (давньоег. Jsj. t, гр. Isis) — одне з головних божеств єгипетської міфології. За найдавнішими міфами, дочка богині неба Нут та бога землі Геба або бога сонця Ра; за пізнішими — сестра й дружина бога Осіріса; богиня родючості й материнства. Єгипетський міф розповідає про вбивство Осіріса злим Сетом, який розкидав частини його тіла по світу; про страждання І., яка збирала частини чоловікового тіла, про воскресіння Осіріса, що став царем у світі мертвих. Культ І. рано поширився в Греції, а в добу еллінізму вона стала найшанованішою богинею. В Римі культ І. почав поширюватись у 1 ст. до н. е. У греко-римському світі її шанували як володарку землі, творця небесних світил, опікунку моряків, винахідницю вітрил. Свята на честь І. мали характер містерій. Утаємничені постили й молились І. ранком і ввечері, брали участь у процесії. Ці містерії нагадували елевсінські містерії на честь Деметри. У римлян 5 березня святкували «Плавання корабля І.»: до берега несли вітрильне судно й опускали його на воду. Імператор Калігула спорудив на Марсовому полі храм І. Зображували її у вигляді корови з сонячним диском між рогами або в образі жінки з рогами й сонячним диском на голові, інколи з сином Гором на руках (прообраз християнської богородиці).

ІСМЕНА (гр. Ismene) — дочка Едіпа та Іокасти, сестра Антігони ; коли Антігону засудили на смерть за поховання Полініка, І. взяла на себе частину вини і була страчена разом із сестрою.

Образ І. відтворено в трагедіях Софокла «Едіп у Колоні» та «Антігона».

ІСТМІЙСЬКІ ІГРИ (гр. ta Isthmia) — загальногрецькі змагання, які влаштовувалися на Корінфському перешийку (Істмі) навесні кожного другого й четвертого року олімпіади. За переказом, засновником І. і, був Посейдон, що вперше влаштував змагання на честь Мелікерта, який утопився в морі. Зазначенням І. і. посідали третє місце після Олімпійських та Піфійських. Згідно з іншою версією, І. і. встановив Тесей на спогад про свою перемогу над Сінісом (варіант: Скіроном) і присвятив їх Посейдонові. Ця версія була вигадана для того, щоб пояснити, чому афіняни на І. і. здобували найкращі місця. Елейцям заборонялося брати участь у цих іграх. Ігри починалися оголошенням священного перемир’я і складалися з гімнастичних та кінних змагань. За імперії до них приєдналися ще музичні змагання, І. і. тривали кілька днів. Переможець одержував пальмову гілку й вінок, сплетений із соснового віття, а в класичну епоху — із селери. Після зруйнування Корінфа римлянами І. і. керували сікіонці. Християнство заборонило ці ігри.

У новій літературі їх описав Ф. Шіллер у баладі «Івікові журавлі».

ІТАКА (гр. Ithake) — острів в Іонічному морі, батьківщина Одіссея. В «Одіссеї» Ітака міститься на крайньому Заході, тобто це не той острів, що лежить на схід від Кефалленії. Сучасні вчені вважають, що первісно Ітакою називали Кефалленію або якийсь інший острів Іонічного моря.

Метафорично «повернення на Ітаку» означає «повернення додому, на батьківщину».

ІТАЛ (лат. Italos) — міфічний владар сіцілійців, що одружився з дочкою Латина, переселившись до Італії, якій дав своє ймення.

ІТІЛ (гр. Itylos) — син Аедони.

ІТІС (гр. Itys) — син Прокни.

ІФІАНАССА (гр. Iphianassa) — в епосі дочка Агамемнона Іфігенія.

ІФІГЕНІЯ (гр. Iphigeneia) — у грецькій міфології персонаж з епічних переказів троянського циклу, дочка Агамемнона й Клітемнестри (варіант: Тесея та Єлени ). За міфами, перед походом на Трою батько приніс І. в жертву богині Артеміді, яка врятувала дівчину від смерті, замінивши її на жертовнику ланню, перенесла в Тавріду (Крим) і зробила жрицею в своєму храмі. Чужоземців, що прибували до Тавріди, заколювали на вівтарі Артеміди. Брат Іфігенії Орест та його друг Пілад прибули до Тавріди за наказом оракула, щоб привезти звідти в Аттіку зображення Артеміди Таврідської. І. впізнала брата, який відвіз її на батьківщину разом із статуєю Артеміди. Культ І. був тісно пов’язаний з культом Артеміди, і деякі міфологи твердять про їхню первісну тотожність. За Гесіодом, І. після смерті відродилась як Геката.

Образ І. найкраще показаний у трагедіях Евріпіда, де її змальовано героїчною жінкою-патріоткою, здатною на самопожертву заради батьківщини. Цей образ використали й письменники нової європейської літератури: Расін, Гете, Леся Українка; К. Стеценко написав оперу «І. в Тавріді».

ІФІКЛ (гр. Iphikles) — 1) син Амфітріона й Алкмени, брат Геракла, батько Іолая, учасник калідонського полювання ; 2) учасник походу аргонавтів, фессалійський владар, батько Протесілая. Він був такий швидкий, що міг пробігти по поверхні води.

ІФІС (гр. Iphls) — саламінський юнак, що загинув через кохання до Анаксарети.

ІФІТ (гр. Iphitos) — брат Іоли, якого вбив Геракл.

КАБІРИ, кавіри (гр. Kabeiroi) — стародавні божества родючості, мореплавства й вогню. Неповні відомості про них знаходимо в письменників 6 ст. до н. е. На думку багатьох учених, культ к. перенесено до Греції зі Сходу (по-фінікійському — великі боги). Деякі вчені вважають, що культ к. бере початок від пелазгів, хоч є прибічники й семітського походження культу. Особливо шанували к. у Беотії, на островах Самотракі, Делос, Лемнос та ін. В історичний час культ к. як божеств урожаю зливається на Самотракі з культом Деметри ; на Лемносі — це помічники Гефеста ; на інших грецьких островах їх ототожнювали з Діоскурами тощо. Культ к. мав характер містерій. На Самотракі існував окремий стан к.-жерців. Ціцерон називає урочистості на честь к. оргіями і твердить, що їх улаштовували вночі.

КАДМ (гр. Kadmos) — герой беотійських міфів, син фінікійського царя Агенора (варіант: Фенікса ) і Телефасси, легендарний засновник Фів, брат Кіліка, Фенікса, Європи. Коли Європу викрав Зевс, Агенор послав синів на розшуки сестри і заборонив без неї повертатися додому. Фенікс і Кілік, поблукавши світом, оселились у Фінікії й Кілікії. К. після довгого мандрування прибув до Дельфів і запитав оракула, що йому діяти. Оракул відповів, що він не знайде Європи, й наказав іти за коровою, яку зустріне біля храму: де корова ляже, там слід заснувати місто, а корову принести в жертву. Виконуючи наказ, К. прийшов на місце майбутнього міста Фів. Там струменіло джерело, яке охороняв дракон. К. за допомогою Афіни вбив дракона й посіяв його зуби; із зубів виросло озброєне військо — спарти («посіяні»). Спарти почали між собою битись і всі, крім п’ятьох, загинули. П’ятеро воїнів стали засновниками п’ятьох вельможних фіванських родів. Ставши царем Фів, К. одружився із Гармонією. На їхньому весіллі були присутні всі боги. Вони подарували Гармонії покривало й намисто, що пізніше стало причиною нещасть для тих людей, які його мали. Гармонія народила від К. Полідора, Автоною, Іно, Семелу й Агаву. Міф про дочок К. пов’язаний з циклом міфів про Діоніса. Більшість міфологів та істориків вважає К. антропоморфічним східним божеством; його ім’я виводять від семітського «Кадем» — Схід. У ньому вбачають Мелькарта, який у пошуках Астарти мандрує світом і нарешті з’єднується з нею священним шлюбом. На старість К. переселився з дружиною до Іллірії; там вони обернулися на драконів (варіант: зміїв) і перейшли до Елісію.

Зображення К., що б ється з драконом, зустрічаємо на античних вазах.

КАДУКЕЙ, кадуцей (лат. Саduceus) — у греків та римлян жезл оповісників волі богів, атрибут Гермеса (Меркурія). Мав форму палиці, обвитої двома зміями, або крилатої палиці, виготовлявся з маслинового або лаврового дерева і вважався символом недоторканності.

У нові часи к. — емблема торгівлі.

КАК, Какус (лат. Cacus) — староітальський вогнедишний пастух-велет, що жив у гроті Авентинського пагорба і спалював поля Евандра. Коли Геракл гнав повз печеру К. волів Геріона, велетень викрав у нього частину череди й заховав. Щоб обдурити Геракла, К. загнав до печери волів задом; ревіння худоби привело героя до печери і після короткого двобою К. був убитий. Міф про К. наводять Лівій, Овідій та Вергілій. Вони пишуть, що К. був сином Вулкана. За перемогу над К. Евандр спорудив Гераклові вівтар.

КАКА (лат. Саса) — сестра Кака, яка допомогла Гераклові в боротьбі з братом, за що їй було споруджено святилище, де горів незгасний вогонь і весталки приносили жертви.

КАЛАЇД, Калаїс (гр. Каlais) — один із Бореадів, учасник походу аргонавтів.

КАЛІДОН (гр. Kalydon) — місто в Південній Етолії, де правив Ойней.

КАЛІДОНСЬКЕ ПОЛЮВАННЯ (гр. Kalydonia thera) — полювання на калідонського вепра (див. Мелеагр ).

КАЛІДОНСЬКИЙ ВЕПР (гр. Каlydonios kapros) — злий вепр, що за повелінням Артеміди спустошував лани й сади, вбивав мешканців Калідону (див. Мелеагр ).

КАЛІПСО (гр. Kalypso) — німфа острова Огігія, дочка Атланта (варіант: Океана); гостинно зустріла Одіссея, коли розбився його корабель. К. покохала Одіссея й намагалася затримати в себе, обіцяючи йому вічну молодість і безсмертя, але не змогла примусити героя забути батьківщину. Через сім років, виконуючи веління богів, К. допомогла Одіссеєві побудувати корабель і показала шлях до Ітаки.

КАЛЛІОПА (гр. Kalliope — прекрасноголоса) — найстарша серед дев’яти муз ; первісно богиня співів, згодом покровителька епічної поезії й науки, мати Ліна, Орфея, фракійського володаря Реса. Зображували К. вродливою дівчиною з паличкою (стилосом) для писання та з навощеною дощечкою в руках.

КАЛЛІРОЯ (гр. Kallirroe — прекрасноплинна) — річкова німфа (або океаніда). Ім’я К. зустрічається в міфах різних країв Греції і всюди пов’язане з плином води. Деякі міфи називають К. донькою Океана, інші — річкового бога Ахелоя. Малоазійський міф зображує її матір’ю Ганімеда та Іла. У калідонському міфі розповідається про нерозділене кохання Кореса, жерця Діоніса, до К. Ображений жрець попросив Діоніса наслати на мешканців країни божевілля, від якого можна було врятуватися тільки принесенням у жертву К. Побачивши кохану на вівтарі, Корес заколов себе замість неї. К. з розпачу вкоротила собі віку біля джерела, яке пізніше було названо її ім’ям.

КАЛЛІСТО, Калліста (гр. Kallisto) — дочка Лікаона (варіанти: Ніктея, Кефея), улюблениця Артеміди. Від Зевса, що з’явився до неї в образі Аполлона (або Артеміди), К. народила Аркаса (варіант: К. — мати Пана ). Розгнівана Артеміда обернула її на ведмедицю (варіант: на ведмедицю К. обернув Зевс, щоб урятувати від переслідувань ревнивої Гери ). У ту мить, коли Аркас на полюванні хотів убити ведмедицю — свою матір, Зевс обернув його самого на ведмедя, переніс обох на небо й утворив із них сузір’я Малої та Великої Ведмедиці. Міф опрацював Овідій.

КАЛХАНТ, Калхас (гр. Kalchas; род. відм. Kalchantos) — син Нестора, легендарний провісник, учасник походу греків на Трою. К. провістив грекам, що в Артеміди можна попросити попутного вітру ціною принесення в жертву Іфігенії ; він передбачав, що Троянська війна триватиме 10 років, повернув Хрісеїду її батькові. В усі важливі моменти греки просили його поради. К. заподіяв собі смерть, коли зустрів Мопса, який переміг його в мистецтві пророкування. У південній Італії був храм з оракулом на честь К.

КАМЕНИ (лат. Camenae) — назва шанованих у Римі італьських богинь, найславетнішою з яких була Егерія. В околиці Риму їм був присвячений гай. Римські поети к. часто називали музами. Згодом к. стали покровительками мистецтва.

КАМІЛЛА (лат. Camilla) — дочка міфічного владаря вольсків Метаба, войовниця, яку вбив Еней під час війни з Турном (Вергілій).

КАНАКА (гр. Kanake) — дочка Еола (внука Девкаліона) й Енарети (варіант: дочка бога вітрів Еола), дружина Посейдона, від якого народила синів Гоплея, Нірея, Епопея, Алоея й Тріопа. За іншим міфом, К. стала коханкою рідного брата Макарея й народила дитину. Еол убив цю дитину, а К. наказав покінчити життя самогубством. У міфі відбито заборону шлюбів між кровними родичами.

КАПАНЕЙ (гр. Kapaneus) — аргоський володар, син Гіппоноя, один із семи героїв, що разом з Полініком брали участь у поході проти Фів. Міф розповідає, що перед штурмом міста К. похвалився, що його не зупинить навіть сам Зевс. За пиху Зевс уразив К. блискавкою, коли він виліз на міський мур. Його дружина Евадна кинулась на поховальне вогнище чоловіка. К. — один із перших античних богоборців.

КАПІС (гр. Kapys) — дарданський герой, батько Анхіса, дід Енея ; засновник і епонім міста Капуя в Кампанії (варіант: міста Капій в Аркадії).

КАРДЕЯ, Карда (лат. Cardea; cardo — дверна защіпка) — римська богиня, охоронниця дверних засувів, опікунка родини. Свято на її честь справляли 1 червня.

КАРМЕНТА (лат. Carmenta) — німфа-пророчиця, яку ототожнювали з матір’ю Евандра німфою Нікостратою. К. подавала допомогу жінкам під час пологів. Ім’ям К. була названа одна з міських брам у Римі, а біля Капітолію стояв її храм.

КАРМЕНТАЛІЇ (лат. Carmentalia) — жіночі свята на честь Карменти (11 й 15 січня).

КАРНА (лат. Carna) — богиня, покровителька органів тіла та фізичного розвитку дітей (ім’я її походить від латинського caro — м’ясо). За Овідіем, К. була німфою-мисливицею, заводила закоханих у неї в печери, а потім зникала. Янус, який міг бачити все, що діється позад нього, перехитрив К. і, ставши її коханцем, подарував німфі владу над дверними завісами. На Келійському пагорбі стояв храм К.

КАРНАРІЇ (лат. Karnaria) — свято на честь Карни, під час якого в жертву їй приносили бобову кашу, а могили рідних прикрашали квітами.