СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

ПОДАЛІРІЙ, Подалейрій (гр. Podaleirios) — син Асклепія, брат Махаона, лікар ахейських воїнів під Троєю.

ПОДАРГА (гр. Podarge — прудконога) — гарпія, що народила від Зефіра коней Ксанта й Баліоса.

ПОДАРК (гр. Podarkes) — одне з імен Пріама.

ПОЛЕМ (гр. Polemos) — бог війни з почту Ареса, брат Еніо.

ПОЛІАДА (гр. Polias < polis — місто) — одне з імен Афіни як покровительки міста.

ПОЛІБ (гр. Polybos) — 1) корінфський володар, що всиновив Едіпа ; 2) володар Сікіону, дід Адраста ; 3) цар єгипетських Фів, у якого гостювали, повертаючись ізпід Трої, Менелай та Єлгна, занесені до Єгипту.

ПОЛІБОЯ (гр. Polyboia) — сестра Гіакінта і його прототип.

ПОЛІГІМНІЯ, Полімнія (гр. Polyhymnia, Polymnia — багата на гімни) — одна з дев’яти муз, винахідниця ліри, пізніше — покровителька ліричної поезії та красномовства. За однією з версій, П. — мати Орфея. В античному мистецтві зображувалася жінкою в задумі, що тримає на вустах вказівний палець правої руки.

ПОЛІДАМАНТ (гр. Polydamas, род. відм. Polydamantos) — друг Гектора, герой Троянської війни. В «Іліаді» виступає проти намагання Гектора одноосібно командувати троянцями.

ПОЛІДЕВК (гр. Polydeukes), Поллукс (лат. Pollux) — один із Діоскурів,

ПОЛІДЕКТ (гр. Polydektes) — онук Еола, син Магнета, володар острова Серіф, куди хвилі прибили скриню з Данаєю та Персеєм. Переслідував своїм коханням Данаю, за що Персей головою Медузи обернув його на кам’яну статую.

ПОЛІДОР (гр. Polydoros) — 1) наймолодший син Пріама й Гекаби. За «Іліадою», П. вбив Ахіллес. Згідно з пізнішою версією, Пріам, передбачаючи падіння Трої, віддав П. разом із скарбами під опіку владаря Херсонесу Фракійського Поліместора. Зваблений скарбами Пріама, Поліместор убив П. й кинув його тіло в море. За смерть сина помстилася Гекаба, яка впізнала його тіло, викинуте на берег морськими хвилями. Вона осліпила Поліместора й повбивала його дітей.

Міф про П. опрацювали Евріпід у трагедії «Гекаба» та Овідій у «Метаморфозах»; 2) син Кадма й Гармонії, батько Лабдака, фіванський владар.

ПОЛІДОРА (гр. Polydora) — дочка Мелеагра, дружина Протесілая, що заподіяла собі смерть, коли дізналася про загибель чоловіка під мурами Трої (за іншою версією, дружиною Протесілая була дочка Акаста Лаодамія).

ПОЛІЇД (гр. Polyeidos) — жрець Діоніса і віщун; лікар з Корінфа (варіант: з Аргосу), правнук Мелампода, батько Манто ; воскресив сина Міноса Главка.

ПОЛІКСЕНА (гр. Polyxene) — дочка Пріама й Гекаби. За післягомерівським переказом, Ахіллес, бажаючи зустрітися з П. (варіант: узяти шлюб з нею), увійшов до храму Аполлона, де його вбив Паріс. Після здобуття Трої ахейці перевезли П. на європейський берег Геллеспонту. Тут з’явилася тінь Ахіллеса з наказом принести П. йому в жертву. Жертвопринесення виконав Неоптолем. Міф опрацьовано в трагедії Евріпіда «Гекаба».

ПОЛІМЕСТОР, Полімнестор (гр. Polymestor) — владар Херсонесу Фракійського, під опіку якого був відданий син троянського царя Пріама Полідор.

ПОЛІНІК (гр. Polynikes) — син фіванського володаря Едіпа та Іокасти, брат Етеокла й Антігони.

ПОЛІТ (гр. Polites) — 1) один із супутників Одіссея, яких Кірка обернула у свиней; 2) син Пріама й Гекаби ; прославився своїм швидким бігом.

ПОЛІФЕМ (гр. Polyphemos) — 1) один із кіклопів, син Посейдона й німфи Тооси. За епосом, П. був вівчарем. Мав люту вдачу, пожирав людей. Коли Одіссей із своїми товаришами потрапив до печери П., той, заваливши вхід скелею, відразу ж з’їв кількох із них. Одіссей у відповідь на запитання П., як його звати, сказав: «Ніхто». Потім, напоївши кіклопа вином, випалив йому єдине око. Коли на крик осліпленого поприбігали інші кіклопи й запитали, хто йому заподіяв лихо, П. відповів: «Ніхто». Виганяючи вранці на пасовисько отару, П., щоб не випустити з печери Одіссея та його супутників, обмацував кожну вівцю. Однак Одіссей поприв’язував своїх товаришів до животів овець, а сам учепився за густу вовну барана і в такий спосіб утік від П. Батько П. Посейдон довго переслідував Одіссея та його супутників. Пізніші давньогрецькі поети згадують про кохання П. до вродливої німфи Галатеї ; 2) лапіт, учасник битви з кентаврами, чоловік Лаономи, сестри Геракла; брав участь у поході аргонавтів.

ПОЛІФОНТ (гр. Polyphon, род. відм. Polyphontos) — узурпатор, який силою одружився з дочкою мессенського володаря Кіпсела Меропою, вбивши її чоловіка Кресфонта і старших синів. П. вбив молодший син Меропи та Кресфонта Епіт.

ПОЛЛУКС — латинська форма імені Полідевк.

ПОМОНА (лат. Pomona) — богиня овочів, шанована переважно в Латіумі. У Римі мала свого жерця, який називався Flamen Pomonalis. Чоловіками П. були Пік і Вертумн, який марно намагався зійтися з нею, прибираючи різних образів. Нарешті, перетворившись із бабусі у вродливого юнака, досяг свого. Античне мистецтво зображувало П. з овочами на лоні, з овочевим вінком, з городницьким ножем у правій руці.

Міф про П. й Вертумна опрацював Овідій у «Метаморфозах».

ПОМПА (гр. pompe — урочиста процесія) — процесія релігійного характеру, пов’язана з жертвоприношенням у святилищі божества. Найвідоміші п. відбувалися під час великих панафіней та елевсінських містерій.

Переносно — урочистість, розкішність, розраховані на зовнішній ефект.

...старшина, мабуть, таки вартий того, щоб його приймали в домі військового судді з такою помпою і шаною. С. Добровольський. Очаківський розмир.

ПОНТ (гр. Pontos) — породження Геї, бог, що уособлював море. Від П. й Геї народилися Нерей, Тавмант, Форкій і титаніди Кето й Еврібія. В Олімпійській релігії П. мав другорядне значення.

ПОНТІЯ (гр. Pontia — морська) — один із епітетів Афродіти, Фетіди й нереїд.

ПОРТАОН, Порфаон (гр. Рогthaon) — син Агенора, батько Ойнея, дід Деяніри та Мелеагра, калідонський володар.

ПОРТУН (лат. Portunus) — римський бог портів і гаваней, згодом ототожнюваний з грецьким Палемоном (споріднений також з Янусом ). Свято на честь П. римляни влаштовували в серпні.

ПОСЕЙДОН (гр. Poseidon) — племінний бог іонійців, згодом усієї Греції, син Кроноса й Реї, брат Зевса, Аїда, Гери, Деметри й Гестії, чоловік Амфітріти. П. шанували також як бога землі, води, конярства, будівництва; пізніше він (як Нептун у римлян) став головним богом моря й мореплавства. Уважався батьком багатьох морських чудовиськ і кількох героїв — Тритона, Аміка, Антея, Скірона, Ота й Ефіальта, кіклопа Поліфема й ін. П. жив у палаці в морських глибинах; здіймав або гамував на морі бурю, викликав землетрус тощо. Рибальською острогою підіймав кораблі, що осіли на мілині або між скелями, а тим, хто зазнав корабельної аварії, посилав швидкі течії, які несли їх до безпечних берегів. Його владі підлягали острови, узбережжя й гавані, де йому споруджували храми, вівтарі, статуї та приносили в жертву білого коня, дельфіна або соснові гілки. П. часто бував серед інших богів на Олімпі. З численних міфів про бога морів найважливіші такі: 1) П. разом з Аполлоном побудував мури Трої; коли скупий цар Лаомедонт не дав обіцяної винагороди за роботу, Аполлон наслав на місто чуму, а П. — морське страховисько;

2) П. і Афіна змагалися за право панування над Афінами, і боги (за іншою версією, Кекроп ) вирішили суперечку на користь богині. Ображений П. затопив околиці Афін;

3) П. переслідував Одіссея за те, що він осліпив кіклопа Поліфема; 4) П. мав любовні зв’язки з Деметрою і з горгоною Медузою, яка народила від нього чародійного коня Пегаса. Весь грецький світ поклонявся П. У портових містах, у селищах, які жили з морської торгівлі, на островах і мисах, у прибережних горах присвячені П. жертовники й статуї ставилися так, щоб моряки могли бачити їх під час битв і небезпек. На честь П. влаштовували Істмійські ігри, де основними були змагання на колісницях. Він згадується в написах 2 тис. до н. е. Хоч П. виступає як божество, підлегле Зевсові, проте в своїй стихії він незалежний. Разом з Герою й Афіною він повстав проти Зевса, але зазнав поразки. Зображували П. подібним до Зевса кремезним чоловіком з рибальською острогою — тризубом у руці. Волосся й борода в нього наче завжди мокрі й повні черепашок. Іноді їде на колісниці, запряженій гіпокампами — двоногими морськими кіньми. Образ П. (Нептуна) зустрічаємо на мозаїках, в античній та пізнішій європейській скульптурі (Л. Берніні, Б. Челліні й ін.). Скульптурою П. прикрашено фронтон будинку Військово-Морського музею в Ленінграді.

У переносному значенні П. — морська стихія.

ПОТОС, Пофос (гр. Pothos — бажання, пристрасть) — належне до почту Афродіти божество, уособлення любовної пристрасті.

ПОЯС АФРОДІТИ (гр. he zone tes Aphrodites) — чарівний пояс богині, в якому зберігалася таємниця її привабливості.

ПРЕТ, Пройт (гр. Proitos) — син Абанта, брат Акрісія, міфічний владар Арголіди. Після смерті батька П. і Акрісій розпочали війну за царську владу. Переможений П. утік до лікійського володаря Іобата. Одружившись із його дочкою, за допомогою тестя поновив війну з Акрісієм. Після тривалої боротьби брати дійшли згоди: П. одержав Тірінф, Акрісій лишився в Аргосі. За переказом, у той час винайдено щит. В «Іліаді» та «Одіссеї» П. пов’язаний з міфом про Беллерофонта. За однією з версій, П. дочки (Претіди) відмовилися брати участь у культі Діоніса (варіант: прогнівили Геру), і боги покарали їх божевіллям. Для лікування доньок П. закликав віщуна Мелампода, що зажадав як винагороду третину царства. П. не пристав на таку велику ціну. Тоді божевілля поширилося на інших жінок, які почали вбивати своїх дітей. П. мусив віддати за лікування дві третини царства. Віщун вилікував Претід і одружився з однією з них.

ПРЕТІДИ, Пройтіди (Proitides) — дочки Прета.

ПРІАМ (гр. Priamos) — останній владар Трої, молодший син Лаомедонта і Стрімо, чоловік Гекаби, батько численних дітей, серед яких найвідомішими стали Гектор, Паріс, Кассандра. За владарювання П. почалася Троянська війна. Спершу він звався Подарк («прудконогий»), друге ім’я Пріам («викуплений») владар дістав після того, як сестра Гесіона викупила його в Геракла. Під час Троянської війни П. був дуже старий, тому не брав безпосередньої участі в боротьбі. Двічі побував у грецькому таборі: перший раз, щоб запропонувати вирішення війни двобоєм Паріса з Манелаєм, а вдруге, щоб ціною дорогих подарунків випросити в Ахіллеса тіло Гектора. Після здобуття Трої загинув від руки Неоптолема. В античності П. вважали уособленням побожності та батьківської любові. В «Іліаді» змальований як батько — патріарх великої родини. Про смерть П. писали Евріпід у «Троянках» та Вергілій в «Енеїді».

ПРІАП (гр. Priapos) — син Діоніса (варіанти: Зевса, Адоніса, Гермеса ) й Афродіти (варіант: Хіони). За деякими версіями, Афродіта, вагітна від Діоніса, зійшлася з Адонісом, унаслідок чого П. народився з двома фалосами. Бог садів, виноградників, покровитель отар тощо; пізніше також божество любострастя, чуттєвих насолод. Спочатку був місцевим малоазійським божеством пригеллеспонтських країн. У післягомерівську добу культ П. поширився по всій Елладі й Італії. Орфіки пов’язували його з містичним Діонісом, Гермесом, Сонцем тощо. Зображували П. бородатим чоловіком з великим фалосом (як уособлення плодючості), часто у вигляді старого з фалоподібною головою, з овочами на одязі та з кошиком у руках.

Переносно П. — любострастя, «пріапічний» — хтивий.

Тойді ж ото її Алкід, Та ще гетери молодії, Та козлоногий п’яний дід Над самим Аппієвим шляхом У гаї гарно роздяглись, Та ще гарніше попились, Та й поклонялися Пріапу. Т. Шевченко. Неофіти.

ПРОЗЕРПІНА (лат. Proserpina) — римське ім’я Персефони.

ПРОКНА (гр. Prokne) — дочка афінського володаря ГІандіона і Зевксіппи, сестра Філомели, Бута й Ерехтея, дружина Терея, мати Ітіса. Філомела стала жертвою насильства з боку Терея. Щоб П. не довідалася про злочин, заподіяний її сестрі, Терей відрізав Філомелі язик. Проте вона на пеплосі виткала листа до П., в якому розповіла про завдану їй кривду. П. вбила Ітіса, свого сина від Терея, й нагодувала чоловіка його м’ясом. Терей намагався вбити дружину та її сестру, але Зевс перетворив П. в солов’я, Філомелу — в ластівку, а Терея в одуда. Міф зберіг спогад про канібалізм, що існував у первісному суспільстві (пор. Тантал і Пелоп, Атрей і Тіест ).

Овідій наводить цей міф у «Метаморфозах», Софокл написав трагедію «Трапеза Терея» (твір не зберігся).

ПРОКРІДА (гр. Prokris) — дружина мисливця Кефала.

ПРОКРУСТ (гр. Prokrustes — витягувач) — прізвисько Дамаста-розбійника, що жив біля Елевсіну (поблизу Афін), заманював подорожніх і клав їх на своє ліжко. Коли люди були коротші за ліжко, П., видовжував їх, а коли довші, відрубував їм ноги. Тесей убив П., обрубавши йому ноги.

ПРОКРУСТОВЕ ЛОЖЕ (гр. he kline tu Prokrustu) — ліжко розбійника Прокруста.

У переносному вживанні вислів означає мірку, під яку штучно підганяють факти та явища.

Леся Українка в одному листі до матері сміялася з спроб... укласти творчість того чи іншого письменника в прокрустове ложе певного напрямку. О. Білецький. Від давнини до сучасності.

ПРОМЕТЕЙ (гр. Prometheus — провидець) — у грецькій міфології віщий і добрий син титана Япета й німфи Клімени (варіанти: Асії, Феміди), брат Атаманта, Менетія та Епіметея, батько Дєвкаліона. Допоміг Зевсові подолати титанів і здобути владу над світом. Під час суперечки про зменшення жертв богам став на бік людей, які жили надголодь і були безсилі проти могутніх олімпійців. П. поділив забитого бика на дві частини. В одну купу склав усе м’ясо й накрив шкурою тварини, а в другу — самі кістки, поклавши на них шматки жиру. Зевс, уведений в оману, вибрав купу, яка лисніла смачним жиром. Відтоді люди стали приносити в жертву богам кістки, тобто гіршу частину вбитої тварини, а самі їли м’ясо. Зевс розгнівався на людей і забрав у них вогонь, однак П. викрав вогонь з Олімпу і приніс його людям у тростинці (відгомін прадавнього способу добування вогню тертям шматків дерева). Так людський рід було врятовано від голоду й холоду. Щоб помститися, Зевс наказав Гефестові створити Пандору. П. за протидію богам Зевс звелів прикути до однієї із скель Кавказу і пробити йому списом груди. Щоранку на скелю сідав орел і гострим дзьобом рвав печінку. За ніч печінка відростала, а вранці орел прилітав знову, щоб карати титана. Багато тисячоліть терпів П. тяжкі муки, аж поки Геракл (за згодою Зевса, який бажав прославити свого сина) убив орла й визволив титана. Пізніші перекази пов’язують з П. не лише викрадення вогню з неба; він нібито показав людям, як видобувати та обробляти метали. Він дав їм науку про числа і відкрив мистецтво письма. Він приручив тварин, запріг до воза коней, збудував перший корабель і змайстрував вітрило. Він дав хворим ліки і знайшов трави, що тамують біль. П. розбудив у людині дух і дав їй силу владарювання над світом. З інших міфів довідуємося, що П. створив із землі й води (з глини, змішаної із сльозами) людей і вдихнув у них життя (Овідій). Недалеко від міста Панопей показували цегляний будиночок, де П. у свій час виконав цю роботу. Довкола лежали грудки глинястої землі, і від них нібито пахло людським тілом — це були залишки використаного матеріалу. У деяких областях Греції П. шанували як бога. В Афінах він був ’ у пошані нарівні з Афіною та Гефестом. На честь П. було встановлено свято — біг із запаленими смолоскипами (прометеї).

П. відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійно звертатиметься людство. К. Маркс називав його «найблагороднішим святим і мучеником у філософському календарі». Есхіл присвятив титанові ряд трагедій, з яких збереглася лише одна — «П. закутий». П. Есхіла втілює розум і силу духу, волелюбність і велич подвигу в ім’я щастя людей. За нової епохи образ титана П. знаходимо в Гете, Байрона, Шеллі, він надихав славетних майстрів пензля Мікеланджело, Тіціана, Рібейру, Сальватора Розу, композиторів Бетховена, Ліста, Танєєва, Скрябіна. У російській літературі найцікавіші опрацювання міфа належать письменникам революційного табору: К. Рилєєву, М. Огарьову та ін. Образ П. надзвичайно популярний на Україні. П. уславили Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, А. Малишко й ін.

У переносному значенні П., як і поняття «прометеїзм», «прометеїв вогонь», є уособленням самовідданості, шляхетних почуттів і вчинків людини, незгасного прагнення досягти високої мети.

І тільки спогад з далини, Як рідні відгуки луни. І тільки зорі над землею. О мій русявий Прометею, Загублений в ночах війни. А. Малишко. Прометей.

ПРОТЕЙ (гр. Proteus) — син Океана (варіант: Посейдона) і Фетіди, морське божество. За епосом, жив на острові Фарос, поблизу Єгипту, пас Посейдонових тюленів, мав дар віщування і здатність перетворюватися в різних тварин і навіть у різноманітні речі. За пізнішою (єгипетською) версією міфа, П. був одним з найдавніших єгипетських царів, який (за Стесіхором та Евріпідом) відібрав викрадену Єлену, а Парісові залишив тільки її привид. Пізніші містики, передусім орфіки, вважали П. символом першооснови світу — матерії. Зображували П. старим дідом.

У переносному значенні П. — гнучка, багатогранна, здатна до швидких і несподіваних змін людина.

ПРОТЕСІЛАЙ (гр. Protesilaos) — син Іфікла, володаря міста Філакі. Як один ІЗ колишніх претендентів на руку Єлени брав участь у Троянській війні. Знехтувавши пророцтво, за яким перший ахеєць, що ступить на троянську землю, мав загинути, П. першим висадився з корабля на берег, і його вбив Гектор. Античні поети й прозаїки часто використовували сюжет міфа про посмертне кохання П. до дружини Лаодамії, коли боги дозволили йому повернутися додому на одну ніч. У Херсонесі Фракійському П. шанували як героя, там були його святиня й оракул.

ПРОФАН (лат. profanus — неосвічений) — той, хто не бере участі в богослужінні і не втаємничений у містерії.

У переносному значенні — неук у якійсь галузі.

Він був абсолютний профан у складній теорії більярдного грання. Ю. Смолич. Сорок вісім годин.

ПРОФАНАЦІЯ (лат. profanatio — опоганення святині) — неуцьке, зневажливе ставлення до святині як об’єкта загального визнання.

ПСАМАТА (гр. Psamathe) — 1) дочка Нерея й Доріди, мати Фока ; 2) дочка аргівського владаря Кротопа, мати Ліна.

ПСІХЕЯ (гр. Psyche — душа) — чарівна дівчина з крилами метелика, втілення людської душі. Була така вродлива, що викликала заздрощі самої Афродіти, яка наказала Еросові розпалити в П. хтивість до найогиднішого чоловіка. Проте Ерос сам запалав до неї чистим і шляхетним коханням. На основі різних варіантів грецького міфа про Ероса і П. римський письменник Апулей в одній із вставних новел до роману «Метаморфози» («Золотий осел») розповідає про кохання Амура й царівни П. Амур щоночі відвідував дівчину, але застеріг її, щоб вона не пробувала довідатись, хто він такий і не намагалась побачити його при світлі. Сестри, яким П. розповіла про це, глузували з неї, кажучи, що її коханець, мабуть, огидний дракон. Не в силі побороти цікавість, П. однієї ночі запалила світильник, щоб подивитися на коханого. Крапля гарячої оливи розбудила Амура, і він, розгнівавшись на неслухняну П., зник назавжди. П. почала розшукувати його по всіх святинях і нарешті прийшла до храму Афродіти. Богиня примусила її виконувати найважчу роботу. Нарешті працьовитістю, лагідністю і вродою П. здобула прихильність майбутньої свекрухи. Зевс подарував П. безсмертя й забрав на Олімп, де вона вийшла заміж за Амура-Ероса. За версією Апулея, П. стала матір’ю Волюпти (Насолоди). Сюжет про душу, яка тужить за коханням, поширений від сивої давнини серед усіх народів.

Міф про П. захоплював античних і новочасних митців: скульпторів (Канова, Пажу й ін.), художників (Рафаель, Дж. Романо, Ф. Жерар та ін.), драматургів (Мольєр), поетів (Лафонтен, Богданович), композиторів (Люллі, Франк) та ін.

ПСІХОПОМП (гр. Psychopompos — провідник душ) — один із культових епітетів Гермеса, який приводив тіні померлих до царства Аїда.

ПТА, Птах, Фта (гр. Phthas, Phtha) — єгипетський бог, покровитель ремесел, якого пізніше згадували греки в релігійних та містичних ритуалах; ототожнювався з Гефестом.

ПТЕРЕЛАЙ (гр. Pterelaos) — онук (варіант: син) Посейдона, володар племені телебоїв, що жили на острові Тафос. Сини П. воювали з аргосцями. Один із аргоських володарів, Амфітріон, переміг телебоїв, але не міг подолати П., оскільки він мав подарований Посейдоном золотий локон — джерело сили. Дочка П., закохана в Амфітріони, вирвала в батька золотий локон і тим спричинила його смерть.

ПУДІКІТІЯ, Пудіцітія (лат. Pudicitia) — богиня цнотливості, жіночої подружньої вірності. Культ богині сягає початку утворення римської держави. У Римі існували окремі храми патриціанської і плебейської П.

РАДАМАНТ, Радаманф (гр. Rhadamanthys) — син Зевса і Європи, брат Міноса («Іліада»); дав крітянам закони, відзначався справедливістю. За «Одіссеєю» та Піндаром, Р. жив у підземному царстві (Елісії) і разом з Міносом, Аянтом та Тріптолемом судив душі померлих. За пізнішим переказом, Р. утік від Міноса до Окалеї (в Беотії) та одружився з овдовілою Алкменою.

РЕДІКУЛ, Редікулус (лат. Rediculus від redeo — повертаю) — римське божество, яке примушувало ворогів до відступу. Р. був присвячений храм біля Капенської брами.

РЕК (гр. Rhoikos) — 1) один із кентаврів ; 2) коханець німфи-гамадріади, якого вона осліпила за невірність.

РЕМ (лат. Remus) — брат Ромула.

РЕС, Рез (гр. Rhesos) — син річки Стрімона та музи Калліопи, міфічний фракійський владар, союзник троянців. Мав чарівних білих коней, які були швидші од вітру. За післягомерівськими міфами, оракул провістив, що ахейці не здобудуть Трої, поки коні Р. не нап’ються води із Скамандру. Одіссей і Діомед, дізнавшись від троянського вивідача Долона про місцеперебування Р., пробрались уночі до троянського табору і захопили коней, убивши їхнього господаря.

РЕТ (гр. Rhoitos) — один із кентаврів.

РЕЯ (гр. Rhea) — богиня-мати з покоління титанів; за «Теогонією» Гесіода, дочка Урана й Геї, дружина Кроноса, мати Зевса, Аїда, Посейдона, Гестії, Деметри та Гери. Культ Р. спочатку був малопоширений у Греції. На Кріті і в Малій Азії вона ототожнювалася з азійською богинею природи й родючості Кібелою. Жерці Реї називалися куретами й ототожнювалися з корибантами. Куретам Р. нібито передала малого Зевса; жерці, брязкаючи зброєю, приглушували крик немовляти, і Кронос не проковтнув його. Культ Р.-Кібели мав оргіастичний характер, проте на материковій Греції він проявлявся в пом’якшеному вигляді. У 3 ст. до н. е. культ Р. під іменням Великої Матері проник до Риму. Р.-Кібелі були присвячені дуб і сосна, постійним її супутником вважався лев. Зображували її в постаті жінки з короною та тимпаном.

РЕЯ СІЛЬВІЯ, ІЛІЯ (лат. Rea Silvia, Ilia) — мати Ромулай Рема ; за одним із переказів, була дочкою Енея; за загальноприйнятим міфом — дочка нащадка Енея, албанського царя Нумітора, якого скинув з престолу його брат Амулій. Щоб Нуміторова дочка не мала дітей, Амулій зробив її весталкою, однак Р. С. народила від Марса близнят Ромула й Рема. Розгніваний Амулій наказав убити її (варіант: кинути до темниці, а близнят утопити в Тібрі). Марс урятував Р. С, та дітей. За іншою версією, Р. С. була кинута (або сама кинулась) у Тібр, але її врятував бог річки Тіберін, і вона стала його дружиною.

РІГ ДОСТАТКУ (лат. cornu coріае) — ріг кози Амальтеї, наповнений квітами, овочами, фруктами тощо, символ достатку та багатства. Атрибут Плутоса, Фортуни, Геї, а також Геракла.

РОБІГ, Робіго (лат. Robigo, Robigus — сажка) — римське божество, яке оберігало хлібні злаки від хвороб (зокрема сажки).

РОБІГАЛІЇ (лат. Robigalia) — свято в квітні, яке встановив, за переказом, Нума Помпілій на честь Робіга. Під час р. народ у білому одязі вирушав до гаю, присвяченого цьому божеству. Тут один із фламінів приносив Робігові в жертву ладан, вівцю або рудого собаку (втілення сонячного жару) з проханням захистити колосся. Це свято пов’язувалося з появою на небі Сіріуса.

РОЙО (гр. Rhoio) — дочка Стафіла, сина Діоніса, і Хрісотеміди, мати Анія, якого народила від Аполлона.

РОМА (лат. Roma) — богиня, уособлення міста Рима як володаря світу. Спочатку була об’єктом шанування в греків, передовсім у Малій Азії, де на її честь споруджували храми. Мешканці Смірни пишалися тим, що 195 р. до н. е. звели перший храм на честь богині. Зображували Р., як засвідчено на азійських монетах, з короною у вигляді міського муру та зі списом. У самому Римі, насамперед також на монетах, Р. постає войовничою героїнею, подібною до Мінерви або амазонки, що спирається на щит або сидить на зброї і тримає в руках богиню перемоги. Під час панування Адріана споруджено храм на честь Р. й Венери. Культ Р. був тісно пов’язаний з культом римських імператорів.

РОМУЛ (лат. Romulus) — син Марса й весталки Реї Сільвії, засновник і перший цар Риму. Близнят Р. й Рема вигодувала послана від Марса вовчиця, а виховав місцевий пастух Фаустул. Підрісши, хлоп’ята довідалися, що вони — діти Реї Сільвії. Згодом Р. і Рем повернули владу своєму дідові Нумітору, а самі вирішили заснувати нове місто. Під час зведення міських мурів між ними виникла суперечка, в якій Р. убив Рема. Ставши володарем у новозбудованому місті (Римі), Р. приймав усіх прибульців, рабів-утікачів та засуджених. Однак у місті не було жінок, і римляни вирішили взяти для себе дружин із сусіднього племені сабінів, проте дістали відмову. Під час ігор на честь Нептуна римляни підступно викрали сабінянок і одружилися з ними. Сабіни пішли походом на Рим, але жінки, щоб уникнути кровопролиття, замирили суперників. Було укладено договір, за яким римляни й сабіни об’єднались і стали називатися квіритами. Цей переказ у загальних рисах віддзеркалює найдавніші зв’язки між сабінами й римлянами, підтверджені археологічними розкопками. Після смерті Р. римляни шанували його як бога під іменням Квірін. Р. вважали засновником Римської держави, йому приписували утворення сенату, встановлення курії, організацію армії, поділ громадян на патриціїв і плебеїв.

РУМІНА (лат. Rumina від rumis — сосок) — римська богиня немовлят-сисунців. Храм її був біля смоківниці в Римі, де, за переказом, Ромул і Рем ссали грудь вовчиці. Пізніше Р. ототожнювали з Аккою Ларентією.

САБ (лат. Sabos) — син бога Санка, епонім племені сабінів. За деякими міфічними версіями, С. походив з Лакедемону.

САБАЗІЙ (гр. Sabazios) — 1) фракійсько-фрігійське божество, яке пізніше ототожнилося з Діонісом. Культ С. був поширений у Греції з 5 ст. до н. е.; 2) епітет Юпітера у Фрігії та на Кріті.

САБІНЯНОК ВИКРАДЕННЯ — викрадення римлянами за наказом Ромула жінок із племені сабінів.

САЛАКІЯ, Салація (лат. Salacia) — богиня бурхливого моря та морської води, дружина Нептуна, мати Тритона.

САЛІЇ (лат. Salii) — колегія з 12 жерців, яку заснував Нума Помпілій на честь Марса. 1 березня с., вбрані у військові обладунки, влаштовували святкову процесію з танцями й співами. Пісні с. дали початок римській літературі. У лютому, березні й листопаді жерці організовували свята еквінів (лат. equus — кінь): змагання вершників на Марсовому полі.

САЛМОНЕЙ (гр. Salmoneus) — син Еола, батько Тіро, герой, епонім елідського міста Салмони. Міф зображує його зухвалим гордієм, що прагнув дорівнятися до Зевса. С. імітував грім грюкотом казанів та брязкотом колісниць, а блискавку — запаленими смолоскипами. Зевс уразив С. блискавкою і скинув у Тартар, а місто зруйнував.

САЛЮС (лат. Salus — здоров’я) — римська богиня здоров’я та успіху Як богиню здоров’я її ототожнювали з грецькою Гігіеею. На Квірінальському пагорбі в Римі був храм богині. Під час імперії С. шанувалась як опікунка імператорської рідні або імператора. Жерці та магістрат часто зверталися до неї з молитвами, особливо на початку року, під час епідемій, у день народження імператорів тощо. За Нерона були встановлені ігри на честь С. В імператорську епоху присягалися Рег Salutem (на здоров’я імператорів), і звичай цей перейшов навіть до християн. Юристам давнього Риму належить вислів: «Salus populi suprema lex esto», тобто «Благо народу (суспільства) — найвищий закон».