СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ
.docxДЕЯНІРА (гр. Deianeira) — дочка Алтеї та Ойнея (варіант: Діоніса), сестра Мелеагра, дружина Геракла. Після загибелі Мелеагра його сестри з горя обернулися на цесарок, тільки Д. та Горга завдяки Діонісові зберегли людську подобу. Спустившись в Аїд за Кербером, Геракл зустрів там Мелеагра, який попросив його одружитися з Д. За право назвати Д. дружиною Гераклові довелося боротися з Ахелоєм. Геракл переміг. Приревнувавши Геракла до Іоли, Д. дала йому одяг, просякнутий кров’ю кентавра Несса і тим згубила його, а потім у розпуці покінчила життя самогубством.
ДИФІРАМБ (гр. Dithyrambos) — особливий вид давньогрецької лірики; первісно культова пісня на честь Діоніса. Сюжетом для д. були міфи про Діоніса. Найбільшої слави здобули д., що їх співали хори, учасники яких були переодягнені в сатирів. Такі пісні дали початок старогрецькій трагедії в 6 ст. до н. е. Згодом зміст д. значно розширився, їх стали виконувати й на честь інших богів та героїв. Найвидатнішими творцями д. у 6 й 5 ст. до н. е. були Сімонід Кеосу й Піндар. У 6 ст. до н. е. змінився характер д.: на першому місці стала музика, яку виконував один «актор» під акомпанемент кітари, зміст поповнився сюжетами з інших міфів, а також сюжетами на історичну тематику. Зберігся д. Тімотея з Мілета (446 — 357 до н. е.) про бій біля Саламіну.
У переносному значенні д. — перебільшена похвала; вживається також у вислові «співати дифірамби».
В їхніх щедро оплачених дифірамбах Асканія виступала романтичним островом. О. Гончар. Таврія.
ДІАНА (лат. Diana) — римська богиня рослинності, ототожнена в грецькою Артемідою.
ДІДОНА (лат. Dido) — первісно одне з фінікійських божеств. У 9 ст. до н. е. — міфічна фінікійська цариця, небога й дружина володаря Тіру Сіхея, жерця Геракла. Коли її брат Пігмаліон убив Сіхея, щоб захопити його скарби, Д. втекла з Тіру й зі жменькою земляків оселилася на північному узбережжі Африки біля фінікійської колонії Утіки. Місцевий володар Ярбас пообіцяв віддати Д. стільки землі, скільки обніме шкура з вола; Д. порізала шкуру на вузькі пасочки й охопила ними територію, на якій заснувала могутнє місто Карфаген. Бувши не в змозі захиститися від ненависних залицянь Ярбаса, вкоротила собі віку. В «Енеїді» Вергілія заснування Карфагена збігається в часі з падінням Трої; як зазначає автор, Д. покінчила життя самогубством через те, що її покинув Еней, якому вона ладна була віддати серце і владу над Карфагеном.
Образ Д. використано в художній літературі (Вергілій, Л. Дольче, А. Арді, Я. Княжнін, М. Муравйов, І. Котляревський), музиці (Ф. Каваллі, А. Скарлатті, Г. Гендель, Л. Керубіні), живописі (А. Карраччі, Дж. Б. Тьєполо, Г. Рені та ін.).
ДІКЕ, Діка (гр. Dike) — одна з трьох ор, дочка Зевса й Феміди, уособлення справедливості; повідомляла Зевса про тих, що порушували закони правди. У золотому віці Д. нібито правила світом і називалася Астреєю. Зображували Д. суворою жінкою, з патерицею в руці.
ДІКТІС (гр. Diktys) — рибалка з острова Серіф, що врятував Данаю з Персеєм.
ДІОМЕД (гр. Diomedes) — 1) цар Аргосу, син Тідея, внук Адраста ; один з найхоробріших героїв Троянської війни. Під Троєю за сприянням Афіни поранив Ареса й Афродіту. У змаганнях над могилою Патрокла здобув перемогу За епічним переказом, Д. вивіз з острова Лемнос Філоктета і потрібну для здобуття Трої зброю Геракла; за Есхілом, це зробив Одіссей, за Евріпідом — Одіссей і Д., а в Софокла місце Д. займає Неоптолем. Д. був у середині Троянського коня. За однією з версій, разом з Одіссеєм викрав Ресових коней і троянський палладій. Після здобуття Трої Д. повернувся до Аргосу і, довідавшись, що дружина зрадила його, вирушив на батьківщину свого батька в Етолію. Коли повертався з Етолії в Аргос, буря занесла його до Італії (в Апулію), де він одружився з дочкою царя Давна. За переказом, Д. заснував Арпи та інші міста в Італії, відтак зник, а його супутники були перетворені на птахів. Про смерть Д. існує кілька переказів: за одним, він помирає в Давнії, за другим — після повернення до Аргосу, за третім — на одному з островів Адріатичного моря. В Аргосі під час свят Афіни влаштовувано святкові процесії на честь Д. з несенням його щита й палладія; 2) цар фракійського племені бістонів, син Ареса; мав диких коней, що пожирали людейчужинців. Геракл, перемігши Д., кинув його самого на поживу цим коням, яких потім віддав Еврістевві (дев’ятий подвиг Геракла).
ДІОНА (гр. Dione) — дочка Океана й Тетії (або Урана й Геї), котру шанували в Додоні як дружину Зевса. У давньому епосі вона зветься матір’ю Афродіти, у пізніших міфах ототожнюється з Герою.
ДІОНІС, ВАКХ (гр Dionysos, Bakchos), БАХУС (лат. Bacchus) — один з найпопулярніших богів давньої Греції, бог рослинності, родючості, вологи, покровитель виноградарства й виноробства. Як міфологічні, так і історичні форми його культу дуже розмаїті в своєму послідовному розвитку, іноді суперечливі, на них позначились явища стародавнього життя: релігійні (містерії, вчення орфіків), художні (походження античної драми) та суспільно-побутові (свята діонісій). Д. можна розглядати з двох позицій: по-перше, він народний грецький бог виноградної лози, покровитель рослинності, поширювач м’якших звичаїв і культури, по-друге, — чужоземне божество, ім’я якого пов’язане з екстатичними культами й містичними обрядами, що зародились у Фракії. Саме ім’я Д. — фракійського походження і означає «син бога» (dio-nysos). Інша назва бога — Вакх також походить із Фракії. В епосі Д. згадується рідко і ще не входить у сонм олімпійських богів; та й у пізніші часи він був менш популярним серед аристократії, проте культ його був поширений серед простого люду. Недавно знайдені пілоські таблиці, що належать до 2 тис. до н. е., в яких уже згадується Д. Він живе серед людей, звеселяючи вином їх серце, мандрує світом у супроводі Сілена й гомінкого почту сатирів та менад і всюди, поширюючи свій культ, пропагує виноградарство. В Евріпіда знаходимо первісний грецький міф про народження Д. від фіванської царівни (дочки Кадма) Семели й Зевса, який відвідав її в постаті смертного чоловіка. Перед народженням Д. ревнива Гера порадила Семелі попросити Зевса, щоб він постав перед нею в усій своїй величі та блиску. Зевс виконав її прохання і спалив блискавками свою коханку, але встиг урятувати недоношеного сина, якого зашив собі в стегно, а потім, коли дитині надійшов час з’явитися на світ, віддав його на виховання німфам долини Ніси. Тут, у лісових нетрях молодий бог уперше знайшов виноградну лозу, тут же зав’язалася тісна дружба з лісовими божествами — силенами, сатирами, німфами. й кентаврами.
Гера наслала на Д. божевілля, він поневірявся по Єгипту й Сірії, дійшов до Фрігії, де богиня Кібела вилікувала його і прилучила до своїх оргіастичних містерій. Побувавши в Індії, Д. повернувся в Грецію, до Фів. Між островами Ікарія і Наксос на Д. напали розбійники, але, злякавшись його дивовижних перетворень (у ведмедицю й лева), кинулися в море і обернулись на дельфінів. На Наксосі Д. зустрів Аріадну, яку покинув Тесей, і одружився з нею. Міфи про переслідування Д. в деяких місцевостях Еллади свідчать про те, що оргіастичний культ, який прийшов з Фракії, зустрів значний опір, перш ніж був прийнятий грецькими громадянами. В усій Греції особливо шанували Д. в період зимового сонцестояння. Грудневі свята відзначали вночі. Жінки з запаленими смолоскипами, співаючи, бігали по гірських ущелинах. Ті обряди, в яких брали участь вакханки, сатири, менади, називали оргіями (від грецького слова orge — збудження). Шалені танці, дикі вигуки й оглушлива музика викликали екстаз, релігійну нестямність, яку вважали духовним єднанням з божеством. Уже в сиву давнину Д. шанували в Дельфах поряд з Аполлоном, тут же навесні святкували шлюб Д. з Аріадною. Цікаве поєднання в одному святилищі бога ясного й споглядального начала в мистецтві — Аполлона з Д., що уособлює екстаз, натхнення й страждання. Найбільшого розвитку культ Д. досяг у вченні орфіків. У їхній міфології Д. — син Зевса й Персефони, роздертий титанами (Д. Загрей, Перший Д.). Афіні пощастило врятувати лише його серце, і Д. був знову відроджений завдяки Зевсові (Другий Д., син Семели). Земні страждання — «страсті Д.», його загибель і відродження становили головний зміст містерій орфіків, до яких допускалися тільки втаємничені, що накладали на себе деякі аскетичні обітниці. Ті самі «страсті Д.» оспівувались у дифірамбах і зображувалися в театральних виставах, з яких розвинулась антична драма. Культ Д. в Аттіці пов’язаний з циклом народних свят. Найголовніші з них такі: 1) малі, або сільські, діонісії, що влаштовувалися по селах у грудні (при першій пробі молодого вина). Тоді проходили веселі процесії з піснями, грубуватими жартами, танцями й імпровізованими виставами мандрівних акторів; 2) ленеї (свято винних чанів) — відзначалися в Афінах, в останні дні січня, із забавами, процесіями і театральними виставами; 3) антестерії, що відбувались 11 — 13 антестеріона (першого місяця весни). У перший день відкривали бочки, куштували свіже вино і робили символічні заручини дружини архонта з Д. На другий день, у так зване «свято джбанів» змагалися, хто більше вип’є вина; переможець одержував кубок з вином, день закінчувався веселою процесією. Третій день відзначали постом і жертвами, залишаючи застелені столи для померлих; 4) великі, або міські, діонісії — свято весни, що тривало 6 днів від 28 березня до 2 квітня. На свято приходили мешканці всіх околиць і навіть іноземці. Д. оддавали шану як рятівникові народу від злигоднів і під спів дифірамбів хором хлопчиків несли старовинну статую бога. Свята відзначали веселими процесіями масок і чотириденними виставами трагедій та комедій у великому театрі Д. Культ Д., поширюючись географічно, поглиблювався й витончувався в нових ученнях (наприклад, у піфагорійців), відбиваючи нові історичні явища (походи Олександра Македонського породила нові перекази про переможний хід Д. та його почту в Індію). Цей культ виявився надзвичайно живучим, і ще в 7 ст. н. е. церкві доводилося боротись із його пережитками в народному побуті та свідомості. У Римі Д. шанували під ім ям Бахуса (видозміна назви Вакх), свята на його честь звалися вакханалії. Згодом Д.-Бахус в Італії зливається з місцевим божеством родючості Лібером. Спочатку Д. зображували у формі грубої дерев’яної статуї, ледь подібної до людини.
Античні статуї його можна поділити на два типи. Це — задрапований у пишні зборки східного царського одягу величний чоловік з довгим волоссям та густою бородою (індійський Д.) або вродливий оголений юнак з м’якими, майже жіночими рисами й вінком з виноградного листя на голові. Іноді зображувавсь навіть хлоп’ятком на руках у Гермеса (статуя Праксітеля). У численних статуях, барельєфах і картинах ми бачимо Д. молодим, гарним, свіжим, з надзвичайно делікатними, ніби випещеними рисами, у вінку з плюща або з виноградного листя, з тирсом у руках, з гроном винограду чи келихом з двома вушками (кантаром). Він відпочиває в затінку виноградної лози чи їде на колісниці, запряженій левами або тиграми. Як правило, його супроводжують пантера, леопард, тигр, і він часом схиляється до них, щоб дати їм випити вина із джбана. У жертву Д. приносили цапа або зайця, вино, змішане з водою. У нову добу до сюжету міфів про Д. зверталися в живописі Тіціан, Дж. Романо, А. Карраччі, П. П. Рубенс, Н. Пуссен (особливо популярними були сцени зустрічі Д. та Аріадни); в скульптурі — І. Г. Даннекер, Б. Торвальдсен; у музиці — О. Даргомижський, К. Дебюссі, Р. Штраус, Ж. Массне.
У переносному розумінні Д.Бахус-Вакх — вино і пов’язані з ним веселощі.
ДІОСКУРИ (гр. Dioskuroi — сини Зевса) — імення нерозлучних братів-близнят Кастора й Полідевка (Поллукса), синів спартанського царя Тіндарея та його дружини Леди. В давньому епосі ім’я Д. не зустрічається. В «Одіссеї» Кастор і Полідевк називаються Тіндарідами. За пізнішим переказом, тільки Кастор — син Тіндарея, а батько Полідевка — Зевс, тому перший був смертний, другий — безсмертний. Міфи розповідають про три подвиги Д.: визволення їхньої сестри Єлени, яку викрав Тесей, участь у поході аргонавтів, у якому Полідевк здолав Аміка, і боротьбу з синами царя Афарея Ідом та Лінкеєм. У сутичці від руки їда загинув Кастор, Полідевк убив Лінкея, а Зевс блискавкою вбив Іда. Полідевк попросив Зевса дати йому померти разом з братом. Тоді Громовержець запропонував йому вибір — або вічно перебувати на Олімпі самому, або разом з братом проводити один день на Олімпі, другий у гробниці (чи в підземному царстві), і вірний брат вибрав останнє. Відтоді Д. один день були безсмертними, другий — смертними. Пізніше було прийнято, що один брат (по черзі) перебував на Олімпі, другий — у підземному царстві. Цей міф має зв’язок з уявленням про Д. як богів ранкової й вечірньої зірок (за однією з версій, Зевс зробив їх сузір’ям Близнят). Міф символізує зміну життя й смерті, світла і темряви. Культ Д. був поширений у різних областях Греції. У Спарті їх шанували як оборонців держави і покровителів гімнастики, а також як покровителів мореплавців і воїнів. Під час літнього сонцестояння Д. запрошували до щедрого столу на святкову гостину; за повір’ям греків, брати інколи самі були присутні на гостині. У Римі з давніх-давен Д. шанували як ідеальних носіїв військової доблесті. Під час боїв вони приходили на допомогу і дуже швидко повідомляли про перемогу. У мистецтві їх зображували вродливими юнаками, часом з кіньми та в шапках, характерних для грецьких моряків. Славнозвісні колосальні статуї Д. з кіньми на Монте-Кавалло, які були поставлені перед термами Константина. Кастор зображувався також приборкувачем коней, а Полідевк — кулачним бійцем.
Метафорично Д. звуть нерозлучних відданих друзів.
Його (Янки Купали) багатолітня дружба із славним соратником — Якубом Колосом — нагадувала прекрасні зразки древності, міфічних Кастора і Поллукса. М. Рильський. Поетрицар.
ДІРКЕ, Дірка (гр. Dirke) — дочка Геліоса, друга дружина Ліка, яку покарали Амфіон і Зет за те, що вона знущалася з їхньої матері Антіопи.
ДІСКОРДІЯ (лат. Discordia) — римська богиня розбрату й чвар, яка відповідала грецькій Еріді.
ДІСПАТЕР (лат. Dis pater) — володар підземного царства, з яким давні римляни ототожнювали Аїда.
ДОЛОН (гр. Dolon) — троянець; зваблений великою винагородою Гектора, перейшов уночі до табору греків, щоб розвідати їхні позиції. Його зловили Діомед і Одіссей. Зрадив своїх співвітчизників і розповів про розташування троянського війська, що допомогло грекам знищити союзника троянців, царя Реса. Діставши від Д. потрібні відомості, Діомед убив його.
ДОР (гр. Doros) — один із синів Елліна.
ДОРІДА (гр. Doris) — дочка Океана й Тетії, дружина Нерея, мати нереїд.
ДРІАДИ (гр. Dryades; drys — дуб, дерево) — німфи, покровительки дерев; прихильні до людей, які саджають і плекають дерева.
ДРІОП (гр. Dryops) — син річкового бога Сперхія й данаїди Полідори, епонім пелазгічного племені дріопів. За іншою версією, син Лікаона з Аркадії (або Аполлона) і Дії.
ДРІОПА (гр. Dryope) — дочка Дріопа, коханка Гермеса, від якого, за аркадською версією міфа, народила Пана (за фессалійською версією, Д. — коханка Аполлона ). Обривала квіти лотоса, за що гамадріада перетворила її на дерево.
ЕАГР (гр. Oiagros) — бог однойменної річки у Фракії, чоловік музи Калліопи, батько Орфея й Ліна.
ЕАК (гр. Aiakos) — син Зевса й Егіни, батько Теламона й Пелея, легендарний засновник роду Еакідів. Егіну викрав Зевс, що прийняв подобу орла, й поніс її на острів Енопію, який після цього став зватися Егіною. Там народився Е. За Павсанієм, батьком Е. був не Зевс Громовержець, а однойменний цар Аркадії. Е. більше уславився через свою доброчесність, ніж войовничість. Гера наслала на мешканців Егіни страшну моровицю. Засмучений Е. випадково побачив під величезним дубом мурашник і тисячі мурашок, що снували навколо дуба. Він попросив батька, щоб з кожної мурахи зробилась людина; Зевс виконав синове прохання і відтоді жителі острова стали називатись мірмідонцями (myrmex — мурашка). Коли сини Е. — Пелей і Теламон — убили свого брата Фока, батько засудив їх на вигнання. Теламон оселився в Саламіні, а Пелей — у Фессалії. На Егіні існував культ Е. як божества, що дарує дощ; на його честь улаштовувалися гімнастичні змагання — еакії. За свою справедливість і доброчесність Е. після смерті став суддею в Аїді (разом з Міносом і Радамантом ). Міф про Е. пов’язаний з навалою на Егіну мірмідонян, що мали емблемою (тотемом) мурашку. Раніше острів перебував під владою пелазгів, тотемом яких була коза. За Страбоном (VIII, 6, 16), який завжди намагався раціонально пояснювати міфи, земля Егіни була кам’янистою, і егіняни називали себе мірмідонцями через те, що бувши хліборобами, подібно до мурашок, мусили копати землю і працювати в поті чола.
У переносному розумінні Е. — справедлива людина.
ЕАКІД (гр. Aiakides) — онук Еака — ахіллес.
ЕВАДНА (гр. Euadne) — дружина Капанея.
ЕВАНДР (лат. Evander) — за давньоримською легендою, син аркадського царя Палланта (варіант: Гермеса) і Нікострати (Карменти), італьський герой. Згідно з переказом, за 60 років до Троянської війни Е. заснував на березі Тібру колонію Паллантей, де пізніше постав Рим. Пагорб, на якому засновано місто, римляни назвали Палатинським. Е. навчив тамтешніх мешканців письма, ремесла й музики і встановив на честь Фавна Луперка свято луперкалії. За Вергілієм, Е. гостинно прийняв Енея і вступив з ним у спілку. Син Е. Паллант воював на боці Енея й загинув у двобої з рутульським ватагом Турном. Біля Палатинського пагорба містилися вівтар і статуї Е. та його сина. ЕВБУЛЕЙ (гр. Eubuleus) — 1) прізвисько Аїда та інших богів; 2) брат Тріптолема, пастух, що був у полі з свиньми і бачив, як Аїд викрав Персефону. Деметра, вдячна Е. за повідомлення про долю дочки, навчила його хліборобства. В Елевсіні Е. шанували поряд із Деметрою й Персефоною. За пізнішим міфом, Е. із частиною свого стада провалився під землю, коли вона розступилася перед Аїдом та викраденою Персефоною.
ЕВГЕМЕРИЗМ — учення філософа-утопіста Евгемера (гр. Euhemeros), що жив при дворі македонського династа Кассандра (кінець 4 ст. до н. е.). Він написав твір «Святе письмо» («Hiera anagraphe»), який у латинському перекладі Еннія названо «Священною історією». Історико-релігійні погляди Евгемера збігаються з матеріалістичним світоглядом деяких істориків та філософів Греції класичної епохи. Евгемер розповідає, що під час своїх подорожей він бачив на острові Панхаї біля берегів Аравії старовинне святилище Зевса; у святилищі був золотий стовп з написами, які, нібито, накреслив сам Зевс. Із написів Евгемер довідався про родовід Зевса, одного з нащадків першого володаря землі Урана. П’ять разів об’їхав Зевс усю землюй помер на Кріті, де мешканці показували його гробницю. Про інші божества Евгемер теж говорить як про людей, що після смерті були піднесені до рівня богів за свої подвиги й заслуги. Відбита в грецьких міфах послідовна зміна правлінь Урана, Кроноса й Зевса була для Евгемера тільки фантастичним відтворенням спогадів народу про зміни земних добродійників людства. Таке раціоналістичне тлумачення міфологічних образів, а разом з ними й початків політеїстичної релігії дістало назву е. Приклади е. зустрічаємо в грецькій літературі задовго до Евгемера, що лише підсумував поодинокі спроби зведення богів та героїв до рівня смертних. Згідно з таким тлумаченням, Атлант, який на плечах тримав небо, обертається на мудрого астронома; бог вітрів Еол — на досвідченого мореплавця, одноокий Поліфем — на хитруна, про розум якого символічно свідчить єдине око посеред чола і т. д. Міфи й оповіді про богів та героїв набирають вигляду ймовірних повістей про звичайних смертних. Виклад засад е. знаходимо також в «Історичній бібліотеці» письменника 1 ст. до н. е. Діодора Сіцілійського. Е. знайшов активну підтримку в християнських апологетів Лактанція, Августіна й інших, для яких він викривав бездоказовість язичницького багатобожжя.
ЕВДОР (гр. Eudoros) — син Гермеса й Полімели, один з мірмідонських вождів під командою Ахіллеса.
ЕВКЛЕЇ (гр. Eekleia) — свято на честь богині Артеміди у Фівах і Корінфі.
ЕВМЕЙ (гр. Eumaios) — свинопас, вірний слуга Одіссея, що охороняв майно свого господаря протягом його відсутності. Повернувшись на Ітаку, Одіссей спочатку пішов до Е., а потім за його допомогою перебив усіх женихів Пенелопи.
ЕВМОЛЬП (гр. Eumolpos) — цар міфічного народу фракійців (яких слід відрізняти від історичних фракійців), син Посейдона й Хіони, онук Борея. Після багатьох пригод Е. прибув до Елевсіну, де став жерцем Деметри. Разом з доньками елевсінського володаря Келея вважається засновником елевсінських містерій, відтоді елевсінське жрецтво залишилося спадковим у роді його нащадків, які, згідно з античними джерелами, виконували жрецькі обов’язки понад 1000 років (до 4 ст. до н. е.). За порушення таємниць містерій винних карали надзвичайно суворо.
ЕВМОЛЬПІДИ (гр. Eumolpidai) — нащадки Евмольпа.
ЕВНЕЙ (гр. Euneos) — син Ясона й Гіпсіпіли, благородний герой Лемносу. Мав дружні стосунки з ахейцями, проте не брав участі в Троянській війні.
ЕВНОМІЯ (гр. Eunomia) — добрий закон, добре право, добра конституція). Е. звалась одна з найвродливіших ор (океанід), яка від Зевса народила трьох харит. Найбільш відомий храм Е. був у Фігалії в Аркадії.
ЕВР (гр. Euros) — ранковий вітер, брат Борея, Зефіра й Нота, спочатку східний, згодом південносхідний вітер, що дме під час зимового повороту сонця.
ЕВРІАЛ (лат. Euryalus) — 1) троянець, друг Ніса, вбитий у нічній сутичці з рутулами. Подвиги й смерть Е. оспівав Вергілій в «Енеїді»; 2) син Мекістея, вправний у кулачному бою; прибув під Трою на аргоських кораблях під проводом Діомеда ; у пізніших міфах — учасник походів аргонавтів та епігонів ; 3) син Мелана, убитий Тідеєм за те, що мав лихі наміри проти Тідеєвого батька Ойнея.
ЕВРІАЛА (гр. Euryale) — 1) владарка амазонок, 2) дочка крітського царя Міноса ; 3) дочка аргоського володаря Прета; 4) одна з горгон.
ЕВРІБАТ (гр. Eurybates) — 1) невродливий, але дотепний і відданий супутник Одіссея, його оповісник під Троєю; 2) оповісник Агамемнона.
ЕВРІБІЯ (гр. Eurybia) — мати Астрея.
ЕВРІДІКА (гр. Eurydike) — 1) дружина Орфея ; 2) дочка Адраста, дружина Іла, мати Лаомедонта ; 3) дочка Лакедемона й Спарти, дружина Акрісія, мати Данаї; 4) дружина немейського володаря Лікурга, мати Офельта, на честь якого були встановлені Немейські ігри; 5) дружина фіванського володаря Креонта; 6) одна з Данаїд.
ЕВРІКЛЕЯ (гр. Eurykleia) — годувальниця Одіссея ; коли останній повернувся з Троянської війни, вона його впізнала за шрамом на нозі.
ЕВРІЛОХ (гр. Eurylochos) — родич та супутник Одіссея. Єдиний, кого чарівниця Кірка не перетворила на свиню. На острові Трінакія Е. умовив своїх товаришів забити деяких із священних биків Геліоса, чим спричинив свою та інших загибель.
ЕВРІМЕДОНТ (гр. Eurymedon; род відм. Eurymedontos) — 1) цар гігантів, якого боги знищили разом із його народом; 2) візник Агамемнона, якого разом з господарем убили Егіст і Клітемнестра.
ЕВРІНОМ (гр. Eurynomos) — уособлення тліну — демон, що жив в Аїді й пожирав тіла померлих; зображувався у вигляді страховиська з синім обличчям та вишкіреними зубами.
ЕВРІНОМА (гр. Eurynome) — дочка Океана й Фетіди, морська богиня, мати Левкотої. Е. з Фетідою переховували на дні моря Гефеста, коли Гера скинула його з Олімпу. За Гесіодом, Е. — мати харит. Святилище її було в Аркадії.
ЕВРІПІЛ (гр. Eurypylos) — 1) син Евемона й Опси, владар Орменіона в Фессалії; один з найхоробріших учасників Троянської війни, поранений Парісом. Е. вилікував Патрокл; 2) син Посейдона й Астіпалеї, владар Косу; його вбив Геракл, повертаючись із-під Трої; 3) син Посейдона й Келено, володар місцевості, де пізніше було збудоване місто Кірена. Під час відплиття аргонавтів дав Евфемові скибу землі, завдяки якій її власник мав стати володарем Лівії; 4) син Телефа й Астіохи, сестри Пріама, володар Місії, союзник троянців, якого вбив Неоптолем; 5) син одного з Гераклідів — Темена.
ЕВРІСТЕЙ, Еврісфей (гр. Eurystheus) — нащадок Зевса, онук Персея, син Стенела й Нікіппи, цар Тірінфу та Мікен, який наказав Гераклові звершити дванадцять подвигів; після смерті Геракла переслідував його матір Алкмену та синів. Е. загинув разом із своїми синами (Александром, Іфімедонтом, Еврібієм, Ментором та Перімедом) у битві з Гераклідами.
ЕВРІТ (гр. Eurytos) — 1) міфічний владар міста Ехалії, яке в історичний час ототожнювалося з різними містами Греції. Е. обіцяв віддати свою дочку за того, хто переможе його в стрільбі з лука. За Аполлодором, Геракл, якого Е. навчав стрільби, переміг свого вчителя, але той не додержав обіцянки. Геракл силою відняв у Е. доньку Іолу, а його вбив. За іншою версією міфа, Е. вбив Аполлон за те, що той наважився викликати його на змагання в стрільбі з лука; 2) син Гермеса, аргонавт; 3) син Актора (варіант: Посейдона), небіж Авгія, який разом із своїм братом-близнюком загинув у битві з Гераклом ; 4) один із синів Гіппокоона.
ЕВРІТІОН (гр. Eurytion) — 1) кентавр, що намагався викрасти Гіпподамію на весіллі Пейрітоя; 2) пастух Геріона.
ЕВТЕРПА (гр. Euterpe) — одна з 9 муз, дочка Зевса та Мнемосіни ; покровителька ліричної поезії. Зображували її молодою жінкою з вінком квітів та сувоєм біля ніг. На стародавніх пам’ятниках Е. тримала в лівій руці маску, а в правій — костур. Е. — винахідниця флейти. Мати Реса.
ЕВТІМ (гр. Euthymos) — герой локрів, який визволив темесійців від страховиська. Потвора блукала по місту, яке налякані мешканці хотіли вже залишити. Тоді оракул наказав темесійцям уласкавити потвору щорічним принесенням у жертву найвродливішої дівчини. Від цієї тяжкої данини їх звільнив Е.
ЕВФЕМ (гр. Euphernos) — син Посейдона й Мекіоніки, чоловік сестри Геракла Лаономи, аргонавт, про якого розповідає кіренейська легенда. Медея провістила Е., що його нащадки четвертого покоління оселяться в Лівії, коли він кине скибу землі, яку йому дав Евріпіл, у Тенарське провалля. Однак скиба загубилася біля Фери і пророцтво не збулося. Оселення відбулося лише через 17 поколінь.
ЕВФОРБ (гр. Euphorbos) — син Пантооса; під Троєю поранив Патрокла ; Е. вбив Менелай. Посилаючись на одне старогрецьке джерело, Піфагор твердив, нібито раніше він був Е.
ЕВФОРІОН (гр. Euphorion) — крилатий син Ахіллеса та Єлени. Зевс убив його блискавкою за те, що Е. не відповів взаємністю на його любов.
ЕВФРОСІНА (гр. Euphrosyne) — одна з трьох харит.
ЕГЕЙ (гр. Aigeus) — афінський володар, син Пандіона й Пілії, дочки мегарського царя Пілада, онук Кекропа, батько Тесея. Народжений на вигнанні, Е. після смерті батька повертається до Афін і відбирає в своїх родичів владу, що колись належала його батькові. Не маючи дітей від жодної з двох дружин, Е. прийшов до піфії дізнатися, чи судилося йому бути батьком. Загадкові слова пророцтва зрозумів мудрий володар Тройзену Піттей, що напоїв Е. й поклав у ліжко до своєї дочки Етри, до якої тієї ночі приходив і Посейдон. Етра народила Тесея, що виявився, таким чином, одночасно сином Е. та бога. З часом, коли небожі відбирають у Е. трон, Тесей повертає його батькові. Коли Тесей вирушав на Кріт, щоб убити Мінотавра, то домовився з батьком, що подолавши потвору, він замінить чорні вітрила, під якими плив корабель, білими, але в поспіху забув це зробити. Е., побачивши чорні вітрила, подумав, що син загинув, і в розпачі кинувся в море, яке стало зватись Егейським. Ім’я Е., мабуть, спочатку було місцевим прізвиськом морського бога (міф етимологізує незрозумілу назву моря). З плином часу іонійське божество Посейдон стало загальногрецьким морським богом, а Е. як цар посів окреме місце в грецькій міфології.