СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

ЛАБДАК (гр. Labdakos) — батько Лаія.

ЛАБІРИНТ (гр. labyrinthos) — споруда, що, нібито, складалася з кількох тисяч кімнат, залів і коридорів. В античності були відомі чотири л.: 1) єгипетський — на схід від Арсіної, споруджений у 2 тис. до н. е.; то був величезний палац із гробницею та підземними ходами; 2) на острові Самосі, збудований за наказом Полікрата; 3) в Італії, що його спорудив етруський цар Порсенна як усипальню для царської родини. Найвідомішим є л. на Кріті. Його за дорученням Міноса спорудив Дедал для Мінотавра. Конструкцією цей л. був подібний до єгипетського. В основу міфів про л. лягли історичні факти. Наприклад, міф про крітський л. відбив спогад про розквіт крітської держави 2 тис. до н. е. Слово л. пов’язують із назвою подвійної сокири — labris, зображення якої часто зустрічається на стінах Крітського л. Стародавні під л. розуміли поплутані підземні коридори в копальнях та катакомбах; переносно його вживали для позначення різних складних явищ і плутаних мовних зворотів.

У сучасній мові л. також означає не тільки споруду, з якої важко знайти вихід, а й заплутані стосунки, ситуації, думки тощо.

Клавда, незважаючи на свій поважний вік, чудово орієнтувалась у лабіринтах часу. І. Вільде. Сестри Річинські.

ЛАВЕРНА (лат. Laverna) — римська богиня прибутку, покровителька злодіїв; їй був присвячений гай поблизу Рима та жертовник.

ЛАВІНІЯ (лат. Lavinia) — дочка Латина, друга дружина Енея. Епонім міста Лавінія.

ЛАВР (лат. laurus) — дерево, присвячене Аполлонові. Оскільки Аполлон був покровителем мистецтва, вінок з лаврових гілок правив за нагороду переможцеві на змаганнях. Міф про зв’язок бога з деревом засвідчує фетишизм античного культу. Звичай увінчувати переможця лавровим вінком зберігся до нашого часу.

ЛАДОН (гр. Ladon) — 1) божество однойменної річки в Аркадії; батько Дафни ; 2) дракон, що охороняв чарівні яблука Гесперид; його вбив Геракл.

ЛАЕРТ (гр. Laërtes) — батько Одіссея.

ЛАІЙ, Лай (гр. Laios) — правнук засновника Фів Кадма, син Лабдака, чоловік Іокасти, батько Едіпа. Умираючи, Лабдак залишив Л. під опікою брата Ліка, але дядько сам захопив владу і не хотів віддавати її. Після смерті Ліка фіванці одностайно обрали володарем молодого Л., що здобув велику прихильність народу своєю справедливістю й добротою. Гера ненавиділа рід Кадма за те, що його дочку Семелу покохав Зевс. Богиня наслала на Л., Едіпа та його нащадків чимало нещасть. Загинув Л. від руки сина, який не знав, що вбиває батька.

ЛАМІЯ (гр. Lamia) — 1) дочка Посейдона, що народила від Зевса сивілу Герофілу ; 2) дочка Бела й Лібії, красуня, яку покохав Зевс. Гера з ревнощів викрала і повбивала всіх дітей Л., після чого вона збожеволіла й почала нищити чужих дітей. Пізніше л. стали називати вродливих, але жорстоких жінок або чарівниць, які нібито зваблювали юнаків і висмоктували їхню кров.

ЛАМПЕТІЯ (гр. Lampeteie) — дочка Геліоса. Разом із сестрою Фаетусою пасла батькові отари на острові Трінакрія. Імена дочок Геліоса, напевне персоніфікують окремі риси сонця.

ЛАОДАМАНТ (гр. Laodamas, род. відм. Laodamantos) — син фіванського царя Етеокла, що після смерті батька був під опікою Креонта. Під час його владарювання відбувся похід сімох проти Фів. Л. теж брав участь у боротьбі з аргів’янами і вбив Адрастового сина Егіалея, а сам загинув від руки Алкмеона.

ЛАОДАМІЯ (гр. Laodameia) — 1) дружина Протесілая (за іншою версією, дружиною Протесілая була дочка Мелеагра Полідора). Дізнавшись, що її чоловік загинув під Троєю, почала благати богів, щоб дали їй можливість побачити його. Боги прислухалися до молитов Л., і вона побачила чоловіка. Коли Протесілай зник, вірна дружина заподіяла собі смерть. Л. стала символом подружньої любові; 2) дочка Беллерофонта, мати Сарпедона (від Зевса).

ЛАОДІКА (гр. Laodike) — 1) дочка Пріама й Гекаби, кохана Акаманта, сина Тесея, мати Муніта, після смерті якого померла з туги. За іншою версією, Л. проковтнула земля, коли вона намагалася втекти після захоплення Трої; 2) дочка Агамемнона і Клітемнестри, що виступає в трагедіях під ім’ям Електри.

ЛАОКООН (гр. Laokoon) — троянський жрець Аполлона; застерігав земляків, щоб не вводили до Трої дерев’яного коня, спорудженого греками. За Вергілієм, Л. належить вислів «Timeo Danaos et dona ferentes» — «боюся данайців навіть тоді, коли вони приносять дари». Боги вирішили знищити Трою, тому послали двох величезних зміїв, які задушили Л. та його двох синів, коли вони складали жертву на березі моря. Троянці сприйняли це як помсту богів за недовіру і ввели коня до міста.

Загибель Л. та його синів відтворює славнозвісна скульптура Агесандра, Полідора й Атенодора, копія якої міститься в Ватіканському музеї. Г. Лессінг у знаменитому трактаті «Л.» на основі аналізу цієї скульптури захищав реалізм у мистецтві й літературі. І. Франко порівнював з Л. пригноблений народ, («Не люди наші вороги»).

ЛАОМЕДОНТ (гр. Laomedon) — син Іла й Еврідіки, батько Пріама й Гесіони, владар Трої. За його владарювання Аполлон та Посейдон обгородили муром Трою; згідно з деякими міфами, їм допомагав Еак (варіант: міські стіни будував Посейдон, а Аполлон пас отари Л.). Оскільки Л. не дотримав слова і не заплатив богам за виконану роботу, Аполлон наслав на Трою страшну моровицю, а Посейдон — морське страховисько. Щоб урятувати троянців від неминучої смерті, Л. віддав свою дочку Гесіону на поталу чудовиську. Геракл убив потвору і врятував Гесіону. Л. обдурив Геракла — не віддав йому дочки та обіцяних чарівних коней. Геракл пішов походом проти Трої, здобув місто, вбив Л. й усіх його синів, крім Пріама.

ЛАОНОМА (гр. Laonome) — сестра Геракла, дружина лапіта Поліфема.

ЛАПІТИ (гр. Lapithai) — відоме своєю хоробрістю плем’я, що жило в північній Фессалії. Л. здолали кентаврів у боротьбі, яка спалахнула на весіллі Пейрітоя й Гіпподамії. Боротьбу л. з кентаврами зображують скульптури в храмі Зевса в Олімпії.

ЛАРВИ (лат. larva) — 1) римський варіант однієї з численних назв страхіть, відьом, упирів тощо, які існували в уяві стародавніх, а також душі померлих, що не можуть знайти спокою. Л. жили в Аїді; вночі вони з’являлися на землі і переслідували людей, які їх образили. Віра в л. сягає примітивних анімістичних уявлень. Щоб відкупитися від л., батько сім’ї босий виходив за поріг будинку й дев’ять разів кидав через плече чорний біб. Цей звичай свідчить про збереження в римській релігії елементів первісної магії; 2) маски на обличчя, якими користувалися не тільки в театральних виставах, а й під час урочистостей, процесій, містерій тощо.

ЛАРИ (лат. Lares) — шановані в Римі добрі духи, що охороняли дім і родинне щастя. Дерев’яні, бронзові або мармурові статуетки л. стояли в так званому ларарії біля вогнища в кожному домі. На відміну від пенатів л. були пов’язані з житлом. Римляни вірили, що л. не залишали дому навіть тоді, коли родина змінювала місце мешкання, тим часом пенати — йшли за господарями. Батько сім’ї щодня молився л., прощався з ними, рушаючи в дорогу, а після повернення посилав їм свої вітання. Тричі на місяць л. приносили жертви, під час родинних свят їх увінчували квітами. Крім домашніх, римляни шанували також суспільних л., що вважалися покровителями міста й держави.

ЛАРІСА (гр. Laryssa) — назва кількох грецьких міст, що їх заснували пелазги на честь Посейдонової дружини — доньки родоначальника їхнього племені. Найвідоміше з цих міст — у Фессалії.

ЛАТИН (лат. Latinus) — 1) міфічний син Фавна й німфи Маріки, батько Лавінії, тесть Енея, третій володар Латіуму; загинув у боротьбі з Турном. Пізніше його шанували як Юпітера Латіара; 2) син Одіссея й Кірки (варіант: Геракла й гіперборейки Паланто).

ЛАТОНА — латинська форма імені Лето.

ЛАХЕСІС (гр. Lacheses) — одна з мойр. За Платоном, Л. відкривала людям минуле, а її сестри — сучасне та майбутнє.

ЛЕАНДР (гр. Leandros) — юнак з міста Абідос у Троаді, який закохався в жрицю Афродіти Геро, що жила на протилежному березі Геллеспонту. Л. щоночі перепливав Геллеспонт, щоб зустрітися з коханою. Геро запалювала на вежі маяк і освітлювала протоку, коли юнак плив до неї. Однієї ночі під час бурі маяк не засвітився і Л. загинув, тіло його викинули на берег морські хвилі. Геро кинулася з вежі маяка в море.

Сюжет міфа використали в своїх творах Мусей та Овідій. Російському письменникові О. Купріну належить оповідання «Геро, Л. і пастух». Існує драма Ф. Грільпарцера «Хвилі моря і любові» (український переклад П. Карманського).

ЛЕАРХ (гр. Learchos) — син Іно й Атаманта.

ЛЕВКІПП (гр. Leukippos) — вродливий юнак, син елідського володаря Еномая; переодягнувшись у жіноче вбрання, переслідував Дафну, за що німфи вбили його.

ЛЕВКІППА (гр. Leukippe) — одна з океанід.

ЛЕВКОТЕЯ, Левкофея (гр. Leukotheia) — ім’я, що його одержала Іно, коли стала морською богинею. Її вважали покровителькою мандрівників і ототожнювали з римською богинею Матутою. Культ Л. був пов’язаний з Істмійськими іграми, завдяки яким поширився по всій Греції. Міфи про Л. мають трагічний характер, а вислів Inus ache — «скорботи Іно» став крилатим.

ЛЕВКОТОЯ, Левкофоя (гр. Leukothoe) — німфа, яку покохав і знеславив Аполлон, за що вона була живою закопана в землю. Після смерті Л. Аполлон перетворив її на рослину, смолу якої використовували для приготування пахощів. Міф про Л. зустрічається в Овідія.

ЛЕДА (гр. Leda) — дружина спартанського царя Тіндарея ; за однією версією, дочка Тестія й Леофонти, за іншою — Главка й Пантеїди. Міф розповідає, що Зевс, зачарований вродою Л., з’явився перед нею в постаті лебедя, коли вона купалася (відгомін тотемістичного уявлення про Зевса), і від їхнього зв’язку народилися Полідевк та Ємна. За іншою версією, Кастор, Полідевк і Клітемнестра — діти Тіндарея, а Єлена — дочка Зевса. Згідно з пізнішим міфом, Л. знесла двоє яєць — одне від Зевса, друге від Тіндарея; з першого яйця вилупилися Полідевк і Єлена, а з другого — Кастор і Клітемнестра. Ця версія мала й інший варіант: богиня Немесіда, вириваючись з обіймів Зевса, перетворилася на гуску, а Зевс на лебедя. Яйце, з якого пізніше вилупилася Єлена, Л. знайшла. Останній варіант міфа набув найбільшого поширення. З ним пов’язують вислів «з яєць Л.», тобто «від самого початку».

Намагатимуся загладити провину мою довгим листом і докладними розповідями. Починаю з яєць — від яєць Леди до падіння Трої. Г. Гейне. Лист до Хрістіана Зете 1816 р. У літературі й мистецтві сюжет про Л. був дуже поширений. Міф використали Леонардо да Вінчі, Корреджо, Веронезе, Тінторетто й ін.

ЛЕМУРИ (гр. Lemures) — подібні до римських ларвів духи померлих, які вночі блукають по землі у вигляді відьом і кістяків. Їм були присвячені нічні обряди — лемуралії, під час яких у визначені травневі дні зачиняли храми й забороняли справляти весілля.

ЛЕРНЕЙСЬКА ГІДРА (гр. Lernaia Hydra) — величезна змія, що народилася від Тіфона та Єхидни, мала 9 голів (варіанти: 50 або 100), жила в болоті Лерне. Одна з голів потвори була безсмертна. Коли Л. г. не вистачало поживи, вона пожирала худобу й посіви. Знищення Л. г. — один із подвигів Геракла.

ЛЕСТРИГОНИ, лістригони (гр. Lestrygones) — дике плем’я велетнів-людожерів, про яких згадується в «Одіссеї». Л. розбили 11 кораблів Одіссея й пожерли його супутників. Пощастило врятуватися лише Одіссеєві й тим, хто був разом з ним на 12-му кораблі. Людожери жили на невідомому острові біля Південної Італії.

ЛЕТА (гр. Lethe) — 1) дочка Еріди, мати харит ; 2) річка забуття в Аїді. Коли померлий пив з Л. воду, його душа забувала все, що пережила й бачила на землі. Звідси постав вислів «канути в Л.», тобто «піти в небуття, зникнути назавжди».

Критики, навчаючи поета. Залюбки розводяться про те, Як писати мусить він, щоб Лета Років з п’ять проміння золоте На труні у нього не змивала... Є. Плужник. Критики...

Канули в лету часи варварського і хаотичного використання людиною харчових ресурсів Світового океану. Вечірній Київ, 1969, 3 вересня.

ЛЕТО (гр. Leto), Латона (лат. Latona) — дочка титана Кея та Феби, мати Аполлона й Артеміди. Л. вважалася помічницею при пологах та опікункою здоров’я новонароджених, тому її ототожнювали з Ілітією. Іноді вона посилала неплідність і руйнувала сім’ю. Зображували Л. у вигляді скромної жінки з накинутим на голову плащем. На вазовому розписі вона зображувалася разом з дітьми.

ЛІБЕР (лат. Liber Pater — Батько Лібер) — первісно божество родючості, пізніше ототожнюване з Діонісом (Вакхом).

ЛІБЕРА (лат. Libera) — дружина Лібера, інколи ототожнювалася з Прозерпіною.

ЛІБЕРАЛІЇ (лат. Liberalia) — офіційні свята в Римі, які справлялися 17 березня на честь Вакха Лібера. Цього дня юнаки на знак повноліття надягали чоловічу тогу (toga viriiis або toga libera) і складали жертви на Капітолії.

ЛІБІТІНА (лат. Libitina) — давньоітальська богиня смерті й похорону. У Римі їй був присвячений гай з приладдям для поховання. Як підземна богиня ототожнювалася з Прозерпіною. Як богиню землі, з якої все народжується, Л. вважали також богинею родючості й ототожнювали з Венерою (Венера Л.).

У «Пам’ятнику» Горація ім’я Л. виступає як синонім слова «смерть»:

«Ні, не весь я умру, більша частина моя Лібітіни мине».

ЛІБІЯ, Лівія (гр. Libye) — німфа, дочка Епафа, мати Бела й Агенора.

ЛІЕЙ (гр Lyaios) — епітет Діоніса, який зустрічається передусім у поетів і вказує на те, що Діоніс звільняв від турбот і давав радість (Lyaeus, laetitiae dator).

ЛІК (гр. Lykos) — 1) чоловік Дірке, якого вбили Амфіон і Зет ; 2) афінський герой, син Пандіона, брат Егея, Ніса й Палланта; засновник жрецького роду Лікомідів в Афінах; епонім Лікії (в Малій Азії), куди він утік від Егея; 3) син Посейдона, володар Фів, якого вбив Геракл за те, що він посягнув на життя Мегари.

ЛІКАОН (гр. Lykaon) — аркадський цар, син Пелазга й океаніди Кіллени ; мав 50 синів, відомих своєю зарозумілістю й пихою. Багато з них стали епонімами аркадських міст. Найчастіше Л. та його сини згадуються як втілення тогочасної безбожності. Зевс, бажаючи перевірити, чи справді вони такі зухвалі, прийшов до Л. в гості. На бенкеті Громовержцеві подали нутрощі вбитого хлопчика. Розгніваний зневагою Зевс убив громом Л. та його синів (варіанти: наслав на людей потоп; перетворив Л. у вовка; гр. lykos — вовк). Міф про Л. відображає первісний звичай приносити людські жертви Зевсові Лікейському і заборону їх олімпійською релігією.

ЛІКЕЙ (гр. Lykeion) — район на околиці Афін, де був храм Аполлона Лікейського. Епітет лікейський («вовчий») застосовували не тільки до Аполлона, а й до Зевса. В Аркадії відзначалися лікеї — свято Зевса Лікейського.

У Л. навчав Арістотель. Звідси назва навчального закладу — ліцей.

ЛІКОМЕД (гр. Lykomedes) — володар острова Скірос в Егейському морі; серед дочок Л. Фетіда переховувала Ахіллеса.

ЛІКУРГ (гр. Lykurgos) — фракійський владар; заборонив у своєму царстві культ Діоніса, і той наслав на нього божевілля (варіант: Зевс покарав Л. сліпотою). У нападі шалу Л. убив свого сина, за що був вигнаний на гору Пангей, де його розірвали коні. У міфі відбито поширення культу Діоніса в античній Греції.

ЛІН (гр. Linos) — за однією версією міфа, син Аполлона й Псамати, за іншою — син Амфімара й Уранії; великий знавець музики. Наважився поставити себе в цьому мистецтві поряд з Аполлоном, за що бог його вбив. Тісно пов’язаний з Аполлоном та музами, Л. уважався уособленням зароджуваного мистецтва; йому приписували винайдення триструнної ліри, пісні й ритму, поезії тощо. Згодом його вважали за граматика, філософа, вчителя Орфея та Мусея. Пізніші міфи зображували Л. мудрецем, який навчав Геракла гри на кітарі. Коли Л. покарав свого учня, Геракл ударив його кітарою і вбив. Л. згадується в епосі і в Гесіода; на честь Л. складали жалібні пісні (threnoi), що являли собою мелодійні повтори; про нього співали на бенкетах і в танках. Спочатку Л. був уособленням тужливої пісні, пізніше персоніфікував квітуче, радісне життя, яке, проте, повинне закінчитися смертю.

ЛІНКЕЙ (гр. Lynkeus) — 1) один із 50 синів Єгипта, єдиний з єгиптіадів, якого не вмертвили Данаїди. Уславився як засновник військових змагань на честь Гери; 2) син Афарея, мессенський герой. Його гострий зір міг проникати крізь землю й скелі. Л. та його брата Іда часто називають Афареїдами. Брати брали участь у калідонському полюванні та в поході аргонавтів. Л. вбив Полідевк у боротьбі Афареїдів з Діоскурами.

У переносному значенні Л. — пильний сторож.

ЛІХАС (гр. Lichas) — супутник Геракла, що приніс від Деяніри одяг, просочений отрутою. Коли отрута почала діяти, розлючений Геракл кинув безневинного Л. в море.

ЛОКР (гр. Lokros) — син Мери від Зевса.

ЛОТІДА (гр. Lotis) — німфа, яка врятувалася від переслідування Пріапа тим, що перетворилася на лотос (Овідій).

ЛОТОФАГИ (гр. Lotophagoi) — за «Одіссеєю», плем’я, яке жило на лівійському узбережжі (Північна Африка) і їло лотос. Л. гостинно прийняли Одіссея та його супутників, коли вони поверталися з-під Трої. Лотос у л. мав чарівну силу: хто його їв, той не хотів повертатись додому. Кількох своїх товаришів, які скуштували лотоса, Одіссей силоміць забрав на корабель.

У М. Зерова є однойменний сонет.

ЛУНА (лат. Luna — Місяць) — римська богиня Місяця, ототожнювана з грецькою Селеною. Л. часто змішували з Діаною й Гекатою. На Авентинському пагорбі в Римі Сервій Туллій спорудив храм на честь Л.

ЛУПЕРК (лат. Lupercus) — прізвисько Фавна — захисника отар. На Палатинському пагорбі в Римі був храм Л. (Луперкал).

ЛУПЕРКАЛІЇ (лат. Lypercalia) — свято (15 лютого) на честь Луперка, що його встановили, за переказом, Ромул і Рем. Під час Л. приносили в жертву цапів та кіз. При офіруванні жерці-луперки доторкалися скривавленими ножами до чола двох юнаків, які стояли біля жертовника, потім стирали плями крові вовною, вимоченою в молоці. Із шкур забитих тварин жерці вирізували паски і, надягши фартухи, виготовлені з цих шкур, виходили з храму. Всіх, кого зустрічали, вдаряли пасками. Одружені жінки охоче дозволяли себе стьобати, вважаючи, що це лікує їх від неплідності. Паски Л. називались фебруа, звідси назва місяця фебруарій — лютий.

ЛУПЕРКИ (лат. Luperci) — назва 12 жерців храму Луперка. Л. обирали з двох староримських родин Фабіїв та Квінктіїв. Звідси назви колегій, л. Фабіані і л. Квінктіані. На честь Юлія Цезаря 45 р. до н. е. встановлено третю колегію жерців-л.

ЛЮЦИФЕР, Люципер (лат. Lucifer — світлоносець) — 1) епітет богів, які відали небесними світилами — Діана, Аврора та ін.; 2) назва вранішньої зірки (Венери) як представниці світанку. Л. уважався сином Еос і титана Астрея (варіант: Кефала).

У християнстві — одне з імен диявола.

ЛЮЦІНА (лат. Lucina) — богиня пологів у римлян, одне з наймень Юнони (Гери) як покровительки шлюбу. На її честь 1 березня справляли свято, під час якого матері з немовлятами йшли до храму богині, прибирали його квітами і вимолювали благословення для своїх дітей.

МА (сір. Ма) — у міфології давніх народів Малої Азії богиня землі й родючості. Деякими рисами схожа на Астарту, Кібелу та інших богинь природи; римляни часто ототожнювали її s Беллоною.

МАЙЯ (гр. Маіа) — 1) дочка Атланта і Плейони, одна з плеяд ; мати Гермеса ; 2) давньоітальська богиня природи, на честь якої названо присвячений їй місяць травень (май). Іноді М. вважали дружиною Вулкана, ототожнювали з Бона Деа, Фавною й ін. Пізніше її почали ототожнювати з грецькою М. й шанувати як матір Меркурія (Гермеса).

МАКАРІЯ (гр. Makaria) — дочка Геракла та Деяніри. Коли оракул провістив, що перемогу над Еврістеєм буде здобуто тільки після принесення людської жертви, М. добровільно прирекла себе на смерть.

МАМЕРС, Мамерт (лат. Маmers) — одне з давньоітальських Імен бога війни Марса (Ареса).

МАНИ (лат. Manes) — духи померлих предків. Їх шанували як божества і складали їм жертви. Свято померлих — паренталії (лат. parentare — складати жертви померлим) справляли від 13 до 21 лютого, в останній день свята на могили померлих приносили вино, мед, молоко і квіти. Цього дня були зачинені всі храми, заборонялося влаштовувати весілля та інші веселощі. Місцеперебування цих духів — під землею, тому М. в поезії е синонімом підземного царства.

МАНІЯ (гр. mania — божевілля, нестяма) — 1) уособлення божевілля; 2) мати ларів, 3) страховисько, яким лякають дітей.

МАНТИКА (гр. mantike — мистецтво віщування) — уміння вгадувати волю богів. Стародавні вірили, що всі явища природи, а також долі людей, щастя суспільства залежать від волі богів; що божество на прохання людини або за власним бажанням може виявляти свою волю через різні знамення; що за допомогою м. можна дізнаватися про волю богів. У Греції й Римі м. була дуже поширена: усі намагалися з’ясувати волю богів за допомогою оракула. Головним провісником і покровителем оракулів у стародавній Греції вважався Аполлон. З-поміж пророків найбільшу повагу в греків мали сивіли та Бакід, натхненницями якого вважалися німфи. Пророцтва Бакіда та сивіл записували в окремі збірники (сивілині книги). Було чимало приватних збірників провіщень, власники яких за певну плату давали поради й пророкували всім, хто до них ввертався. В античності вірили також у сновидіння. Уже в архаїчну епоху думали, що сновидіння посилає Зевс. Люди шанували демонів, які уособлювали сновидіння. В «Теогонії» Гесіод називає таких демонів синами Ночі, а пізніші автори вважали їх за дітей Гіпноса (Сну). Греки вірили, що часом боги самі з’являлись уві сні й оголошували свою волю. В античному світі існували різні книги для пояснення сновидінь. Було повір’я, згідно з яким волю богів віщували певні птахи та явища природи. Їх тлумачили жерці-авгури (див. ауспіції ). Особливою шаною були оточені пернаті хижаки і серед них орел як посланець самого Зевса. Для ворожіння за летом птахів обирали відкрите місце, зручне для спостерігання. Поява птахів із східного боку обрію була доброю прикметою, з західного боку — поганою. Ворожили також за небесними й атмосферними явищами (сонячне затемнення, блискавка, грім тощо). Залежно від того, з якого боку вдарив грім або сяйнула блискавка, судили про добре чи лихе знамення богів. Сонячні затемнення та комети вважалися недоброю призвісткою. Після походів Олександра Македонського (коли греки познайомилися з вавілонською астрологією) ввійшла в ужиток ворожба за зірками. Крім того, стародавні греки й римляни знали ворожбу на жертовних тваринах. Жерці брали до уваги поводження тварин перед економ, швидше чи повільніше згоряння шматків жертовного м’яса, вигляд нутрощів тварини тощо. При ворожбі за нутрощами особливу увагу звертали на вигляд і форму печінки. Серце, легені, селезінка й жовч також були об’єктом уважного спостереження. У Римі ворожбити за нутрощами тварин звалися гаруспіками. Подеколи знаменням богів уважали чхання, рипіння дверей, розлиту воду, появу тварини тощо. Уже в сиву давнину до м. почали ставитися скептично. Фалес з Мілету в затемненні сонця бачив не волю богів, а природне явище. Епіхарм глузував з ворожбитів, які ошукували жінок та ще за оману брали гроші. Римський поет Енній називав ворожбитів марновірними й безсоромними хвальками.

МАНТО (гр. Manto) — віщунка, дочка провісника Тіресія з Фів. Після здобуття Фів епігонами її разом з іншими полоненими присвятили Аполлонові Дельфійському. Аполлон відіслав М. до Малої Азії, де вона одружилася з крітянином Ракіем і народила від нього провісника Мопса. Біля Колофону М. заснувала святиню з оракулом на честь Аполлона.

МАРАФОНСЬКИЙ БИК (гр. Маrathonios bus) — дикий бик з околиць міста Марафон, якого вбив Тесей.

МАРОН (гр. Maron) — син Еванта, жрець Аполлона у фракійському місті Ісмар ; дав Одіссеєві вино, яким той напоїв Поліфема. Належав до почту Діоніса як син або дядько бога; вважався героєм, покровителем солодкого вина.

МАРПЕССА (гр Marpessa) — дочка Евена, яку покохав Аполлон, дружина Іда.

МАРС (лат. Mars) — первісно італьський бог родючості, рослинності й дикої природи, пізніше ототожнений з грецьким Аресом.

МАРСІЙ (гр. Marsyas) — 1) божество однойменної притоки річки Меандр; 2) силен, що жив у фрігійських лісах, один із супутників Діоніса. За міфом, М. знайшов флейту, яку викинула Афіна (оскільки під час гри щоки богині роздувались і спотворювали її обличчя), і, хизуючись майстерною грою, викликав на змагання самого Аполлона. Цар Мідас, що був суддею змагання, віддав пальму першості силенові. Розгніваний Аполлон здер з М. шкіру й повісив її в Каленах (Фрігія) на дереві. При звуках флейти шкіра тріпотіла; з крові М. забило джерело, яке дало початок річці.

Відома статуя роботи Мірона — М., що простягає руки до подвійної флейти. Художники часто зображували змагання М. з Аполлоном (П. Перуджіно, Я. Тінторетто) та покарання М. (Б. Перуцці, Рафаель, Дж. Базарі та ін.).

МАТРОНАЛІЇ (лат. matronalia) — свято матерів, яке справляли римські жінки 1 березня. Цього дня приносили жертви Юноні як покровительці світла й народження та просили щастя в родинному житті. Жінки-матері (як чоловіки-батькн під час сатурналій ) приймали подарунки й вітання.

МАТУТА (лат. Matuta) — давньоітальська богиня весни і ранку; відала також дітонародженням. На честь М. в червні справляли свято матроналії, на яке приходили жінки, тримаючи на руках дітей своїх сестер. Рабиням заборонялося брати участь у матроналіях. Під кінець республіки М. ототожнювали з Левкотеєю та вважали покровителькою мореплавства і гаваней.

МАХАОН (гр. Machaon) — син Асклепія й Епіони, лікар-хірург; разом із братом Подалірієм брав участь у поході греків на Трою й опікувався пораненими (вилікував Менелая та Філоктета). Загинув від руки Евріпіла (варіант: Пентесілеї).

МЕГАПЕНТ, Мегапенф (гр. Megapenthes) — син Прета.

МЕГАРА (гр. Megara) — дочка фіванського царя Креонта, дружина Геракла, яку той пізніше віддав заміж за свого небожа й друга Іолая. Від Геракла мала трьох синів.

МЕГАРЕЙ (гр. Megaréus) — мегарський володар, тесть Алкатоя.

МЕГЕРА (гр. Megaira) — еринія, одна з трьох хтонічних богинь-месниць, уособлення заздрощів та гніву Зображували її огидною бабою із зміями замість волосся, з вишкіреними зубами та з смолоскипом або бичем у руках. У переносному значенні М. зла і сварлива жінка.

Лукія тремтячими пальцями розстебнула комір і показала старій мегері маленький залізний хрестик. О. Донченко. Лукія.

МЕДЕЯ (гр. Medeia) — чарівниця, дочка колхідського володаря Еета, онука Геліоса. Коли до Колхіди прибули аргонавти, допомогла Ясонові здобути золоте руно і втекла разом з ним до Греції. Щоб затримати погоню вбила (варіанті допомогла Ясонові вбити) свого молодшого брата Апсірта Ясон одружився з М., коли втікачі переховувалися у володаря феаків Алкіноя, який обіцяв колхам віддати чарівницю, якщо вона ще не стала дружиною Ясона. Прибувши в місто Іолк, М. допомогла Ясонові помститися Пелієві, який відібрав трон у його батька Есона. Чарівниця порадила дочкам Пелія розрубати батька на частини і зварити в казані, щоб омолодити старого (так вона зробила з бараном, що від цього став ягням). Пелій загинув, а М. разом з Ясоном вигнали з Іолка. Вони оселилися в Корінфі, де М. народила двох синів. Згодом Ясон вирішив одружитися з дочкою корінфського царя Креонта Креусою. М. надіслала молодій отруєне чарівним зіллям убрання, надягнувши яке Креуса згоріла разом з батьком, який намагався врятувати її. Щоб завдати ще більшого горя Ясонові, М. повбивала синів Мермера й Ферета і на колісниці, запряженій крилатими драконами, втекла до Афін, де стала дружиною Егея. За намагання отруїти Егеевого спадкоємця Тесея М. вигнали з Афін. Вона повернулася до Колхіди й допомогла Еетові відновити втрачену владу. Згодом М. була перенесена на острови блаженних, де стала дружиною Ахіллеса.