СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

ГЕСПЕР (гр. Hesper), Веспер (лат. Vesper) — божество вечірньої зірки. За Гесіодом, один із синів Еос. За іншими джерелами, батько Гесперид, син (варіант: брат) Атланта, славнозвісний астроном. Щоб спостерігати небесні тіла, Г. сів на Атланта, але був скинутий у безодню бурею, відтоді його ніхто не бачив. Згодом почали вважати, що він став однією з найкращих зірок, і тому назвали вечірню зірку його йменням. Гігін розповідає, що Г. вродою міг змагатися з самою Афродітою. Згідно з іншим переказом, Атлант прогнав Г., після чого він оселився в Італії (звідси одна з назв країни — Гесперія). Г. називають планету Венеру (як вечірню зірку). Як ранкова зірка ця планета звалася в Греції Босфор або Фосфор, у Римі — Люцифер. Стародавні не знали, що вранішня й вечірня зірка — це та сама Венера.

ГЕСПЕРИДИ (гр. Hesperides) — дочки Атланта й німфи Геспериди (варіант: дочки богині ночі Нікс), жили на щасливих островах у сусідстві з горгонами. Г. стерегли золоті яблука вічної молодості — весільний подарунок, який Гера одержала від Геї. Сад був під охороною дракона Ладона. Здобуття яблук — один із дванадцяти подвигів Геракла. За одним із переказів, владар Єгипту Бусіріс доручив розбійникам викрасти прекрасних Г. Геракл повбивав викрадачів і врятував німф, які з вдячності подарували героєві золоті яблука. Аполлоній Родоський в «Аргонавтиці» розповідає, що після Геракла до саду Г. прибули аргонавти. Побачивши прибульців, Г. від страху розсипалися на порох, але на прохання аргонавтів перетворились на дерева, а потім повернулися до свого звичайного вигляду. Пізніші письменники переносять Г. у країну гепірбореїв.

ГЕСТІЯ (гр. Hestia) — дочка Кроноса й Реї, сестра Зевса, Посейдона, Аїда, Деметри та Гери, богиня вогню, покровителька домашнього вогнища, ніколи не залишала Олімпу. Вона дала обітницю зберігати дівоцтво і не мала власної родини, хоч сама стояла на сторожі сімейного добробуту, щастя. Г. шанували в кожному домі і в кожній святині, в усіх молитвах називали її ім’я. Під її захистом були діти, сироти й молода сім’я. Досить було прибульцеві, гостеві чи втікачеві, коли він не мав певності, що його гостинно зустрінуть, доторкнутися до краю вогнища, і з цієї миті вважалося, що він перебуває під захистом богів. У кожному місті пломеніло священне вогнище Г.; коли хтось виїздив із дому, то просив Г. допомогти йому щасливо повернутися до рідного порога; коли повертався, вітав її подячною молитвою. Люди, які засновували нові колонії, брали з собою полум’я з вогнища Г. як символ єдності з рідним містом. У Римі Г. ототожнювалася з Вестою.

До нашого часу зберігся вислів «родинне (домашнє) вогнище».

...тільки вчора по довголітній розлуці він вернув до свойого домашнього вогнища І. Франко. Для домашнього вогнища.

ГЕФЕСТ (гр. Hephaistos) — кульгавий син Зевса й Гери (за деякими переказами, син самої Гери), бог вогню та ковальства, на відміну від інших богів не цурався фізичної праці. Дружиною Г. була одна з харит, в «Одіссеї» (пісня VIII) — Афродіта, а за Гесіодом — Аглая. Роздратований потворністю й каліцтвом сина, Зевс (варіант: Гера) скинув його з Олімпу в море, однак Фетіда й Еврінома підхопили його й виховали в гроті Океанід. Згідно з пізнішим переказом, Зевс скинув Г. з Олімпу за те, що той у сварці Громовержця з Герою підтримував матір. Був неперевершеним майстром-митцем: будував богам палаци, трони, виготовляв зброю, посуд, оздоби. Із золота зробив собі двох рабинь, які вміли ходити і навіть розмовляти. Скіпетр і егіда Зевса, обладунок Ахіллеса, колісниця Геліоса, скриня Пандори, — все це його витвори. Г. виготовив також тенета, в які зловив свою зрадливу дружину Афродіту в обіймах Ареса. Його кузня містилася на Олімпі, за іншими переказами — в Етні та в кратерах інших вулканів, на Лемносі, Ліпарських островах, на Сіцілії тощо, де він працював за допомогою кіклопів. Культ Г. був так тісно пов’язаний з культом Афіни, що ці божества мали спільні храми й свята. На острові Лемнос його шанували як бога здоров’я; він оберігав від крововиливів, укусів гадюк та божевілля. В Афінах у листопаді відзначались халкеї — свято ковалів. На честь Г. відбувалися лампадофорії — біг із смолоскипами. Піші й кінні несли смолоскипи, і перемагав той, хто з палаючим факелом перший прибував до мети. У Римі Г. ототожнювали з Вулканом. 23 серпня на честь Вулкана римляни влаштовували свята — вулканалії, підчас яких кидали в вогонь маленьких рибок і звірят, гадаючи, що такими жертвами вимолять у Г. захист від пожежі. В античному мистецтві Г. зображували м’язистим ковалем з молотом або обценьками в руці, у хітоні ремісника та в конічній шапці. На вазах зустрічаються зображення Діоніса, що зводить сп’янілого Г. на Олімп, де бог-коваль розбиває Зевсові череп. У європейському живописі пізнішого часу образ Г використано в творах П. П. Рубенса, А. ван Дейка, Тіціана, Д. Веласкеса.

ГЕЯ (гр. Gaia, Ge) — космологічне божество, яке, за найдавнішими переказами та за Гесіодом, народилося слідом за Хаосом. Від Г. народились Уран, гори, Понт (море). Від Урана Г. народила титанів, кіклопів, гекатонхейрів. Була матір’ю людей і великою оселею мертвих, похованих у її лоні. Через недовір’я і страх Уран усіх своїх дітей ув’язнював відразу ж після народження, тому Г. дала йому діамантову косу, щоб він відрізав свої геніталії. (Варіант: на прохання Г. Кронос, озброївшись залізним серпом, напав на Урана й оскопив його). Запліднена краплями Уранової крові Г. народила ериній, гігантів і мелійських німф. Від кохання з Понтом вона народила Нерея, Тавманта, Форкія, Кето й Еврібію. Г. допомогла синові Крокосу здобути владу, а дочці Реї врятувати Зевса ; коли Зевс став дорослим, допомогла йому перемогти Кроноса. Сприяла гігантам у гігантомахії. У Греції існував культ Г. — годувальниці всього живого. За переказом, вона разом з Посейдоном спочатку володіла Дельфами, згодом віддала їх Феміді ; пізніше Дельфи успадкував Аполлон. Культ Г. посідав велике місце в шануванні предків. Вона вважалася також покровителькою дітей. Її шанували як богиню врожаю (Г. Карпофорос — Плодоносна). Головні осередки її культу — Афіни, Спарта, Додона. У Додоні Г. вважалася дружиною Зевса; згодом її як дружину Зевса почали ототожнювати з Діоною, Реєю, Герою й Деметрою. З античних часів зберігся фриз із Пергамського вівтаря, на якому Г. зображена з рогом Амальтеї в лівій руці.

ГІАДИ (гр. Hyades) — німфи, імена, кількість і походження яких відмінні в різних джерелах. Гесіод згадує про сімох німф, подібних до харит, Фалес — про двох, Ферекід — про шістьох німф, які нібито взяли під свою опіку Діоніса. За Евріпідом, німф — дочок Ерехтея — було три. Згідно з іншими переказами, Г. були сімома доньками Атланта й Етри. Є версія, за якою океаніда Плейона народила Атлантові п’ятнадцять доньок; п’ятьох з них назвали Г., бо вони дуже любили свого брата Паса. Коли Гіас загинув на полюванні, сестри з туги вкоротили собі віку; Зевс обернув їх на сузір’я. Поява Г.-плакальниць сповіщала про прихід дощової пори. Г. називали ще несейськими (опікунки Діоніса) та додонськими (годувальниці Зевса) німфами.

ГІАКІНТ, Гіацинт, Іакінф (гр. Hyakynthos) — догрецьке божество рослинності (пізніше його культ був витіснений культом Аполлона ). За новішими переказами, Г. — син спартанського царя Амікла, надзвичайно вродливий юнак, улюбленець Аполлона й Зефіра (варіант: Борея). Одного разу, коли Аполлон навчав Г. кидати диск, Зефір з ревнощів спрямував диск у голову юнака і вбив його. З юнакового тіла (варіант: із крові) Аполлон виростив квітку гіацинт. Оповідь про Г. — один з варіантів міфа про божество, що вмирає й воскресає. Культ Г. встановлено ще в мікенський період; його ім’ям названо місяць Пакінтіос на Кріті, Родосі, Косі, Тірі та в Спарті. В Аміклах відбувалися триденні свята — гіакінтії на честь Г. й Аполлона. Тут же була гробниця Г., розташована біля підніжжя статуї Аполлона. У міфі про Г. бачимо поєднання прадавнього образу з народною казкою про перетворення людей на рослини.

ГІАС (гр. Hyas) — брат Гіад, якого роздер лев під час полювання.

ГІГАНТИ (гр. Gigantes — велетні) — дикий, близький до богів рід велетнів (синів Геї та Урана), яких боги винищили. Гесіод зображує г. напівбогами в шоломах і з списами. Г. вступили в боротьбу з Зевсом та іншими олімпійцями. Згідно з Аполлодором, щоб помститися Зевсові за ув’язнення титанів у Тартар, Гея народила г., дала їм цілюще зілля, що оберігало від небесних стріл, і вони розпочали боротьбу за владу над світом. Г. кидали на Олімп уламки скель і підпалені дерева в Кампанії, Аркадії, Фессалії тощо. Жорстока боротьба богів з г. тривала довго. Олімпійці перемогли тільки тоді, коли на допомогу їм прийшов Геракл. Деякі г. поховані під вулканічними островами (наприклад, Енкелад під Сіцілією, Полібот під Косом). Гігін повідомляє, що проти Олімпу боролися 24 г.: Алкіной (якого вбив Геракл), Ефіальт, Евріт, Фон та ін. Міф про боротьбу г. з богами є спробою пояснити вулканічну діяльність землі та перемогу Олімпійської релігії над культами догрецької доби. В елліністичну епоху перемогу Олімпійських богів над г. стали вважати за звитягу світла й добра над темрявою та варварством. Г. давно почали змішувати з титанами, а пізніше з іншими страхітливими велетнями (гекатонхейрами, Алоадами, Тіфоном).

У мистецтві г. зображують у вигляді героїв-велетнів або змієногих істот, що кидають скелі,

У сучасній мові г. — велетень.

ГІГАНТОМАХІЯ (гр. Gigantomachia) — боротьба богів з гігантами. В античній Греції. — один з найпопулярніших міфів, сюжет для численних скульптурних творів. У столиці Пергамського царства Пергамі в 2 ст. до н. е. на честь Зевса споруджено вівтар, на якому зображено сцени г. Цей вівтар виявлено внаслідок археологічних розкопок у 70-х роках 19 ст. До другої світової війни він зберігався в спеціально побудованому берлінському музеї (Albertinum). Фриз із зображенням г. має в довжину 120 м. На малому фризі, що міститься на другому ярусі, відтворено міф про Телефа. З великого фриза збереглося близько 50 фігур богів і стільки ж гігантів. Пергамський вівтар уже в античності вважали за одне з семи чудес світу.

ГІГІЕЯ (гр. Hygieia) — богиня здоров’я, дочка Асклепія й Епіони (варіант: дружина Асклепія, від якого народила кількох дітей). За часів Піндара Г. шанували поряд з Асклепієм (5 — 4 ст. до н. е.). У грецькому мистецтві її зображували, як правило, разом з Асклепієм у вигляді молодої, вродливої, з квітучим здоров’ям дівчини, що тримає в руках чашу, з якої годує змію (емблема медицини).

ГІДРА (гр. Hydra) — Лернейська г. — міфічна потвора, дочка Тіфона й Єхидни, жила в болоті Лерне на Пелопоннесі і спустошувала навколишню місцевість. За Діодором, це був стоголовий дракон; Сімонід нараховує в нього 50 голів, інші — лише 7; середня з голів була безсмертна. Деякі перекази наділяють г. ще й крилами. Коли Еврістей наказав Гераклові вбити потвору, герой узяв собі на допомогу Іолая. Іолай вигнав г. з печери стрілами, а Герахл, стиснувши потвору могутніми руками, почав обтинати їй голови. Однак голови відростали. Гера послала на допомогу г. величезного рака, що поранив Геракла в п’яту, Геракл убив рака, а потім наказав Іолаєві запалити поблизу ліс; коли герой відтинав г. голови, Іолай припікав свіжі рани охопленими полум’ям головешками, щоб вони більше не відростали. Убиту потвору герой закопав у землю й привалив скелею. Отруйною кров’ю г. Геракл змазав наконечники стріл, які стали ще смертоноснішими.

Переносно г. — запеклий ворог.

Незгоди гідру ти, о чудотворна феє, Стрілою погляду палючого убий. А. Міцкевич. Пан Тадеуш (переклад М. Рильського).

З революційними полками він рушив з позицій у тил, коли в тилу підняла свою першу голову гідра білої контрреволюції. Ю. Смолич. Чайки сідають на воду.

Міфологічний образ має відповідник у природі. Відома мала прісноводна безхребетна тварина, з відрізаної навіть невеликої частинки тіла якої може вирости ціла. За цю особливість тварина дістала свою назву від страхітливої міфічної г.

ГІЛ, Гілас (гр. Hylas) — син царя дріопів Тейодаманта (варіант: Тейомена), улюбленець Геракла, якого супроводив у поході аргонавтів. Під час зупинки корабля «Арго» біля узбережжя Місії Г. пішов до джерела по воду. Наяди, зачаровані вродою юнака, заманили його на дно джерела. Засмучений Геракл розшукав Г., а тим часом «Арго» поплив далі. Мешканці Ліосу щороку влаштовували свята, під час яких підіймалися на гору й кликали Г. Жрець біля джерела приносив жертви і тричі вигукував ім’я Г., йому відповідала луна. Міф про Г. оспіваний у творчості Вергілія, Овідія, Гете та інших поетів давнини й сучасності.

ГІЛЛ (гр. Hyllos) — син Геракла й Деяніри, чоловік Іоли. Після смерті батька, гнаний переслідуваннями Еврістея, втік з іншими Гераклідами в Афіни до Тесея. З допомогою афінян переміг Еврістея, але незабаром сам загинув у двобої з Ехемом.

ГІМЕНЕЙ, Гімен (гр. Hymenaios) — син Діоніса й Афродіти (за іншою версією, Аполлона й однієї з муз. — Калліопи, Уранії або Терпсіхори), покровитель подружжя та шлюбу. Розповіді про його походження і зв’язки з різними міфічними особами суперечливі. За одним із міфів, Г. — красень-юнак, співець і мізикант, що раптово помер на весіллі Діоніса (варіант: несподівано втратив голос). Його ім’ям названо урочисту весільну пісню на честь молодих. Згідно з орфічним переказом, Асклепій воскресив Г. Зображувався у вигляді вродливого юнака з запаленим смолоскипом та гірляндою квітів; за переконанням стародавніх, слабке полум’я смолоскипа під час весілля вважалося нещасливою прикметою для молодого подружжя.

Образ Г. надихав Рубенса, Ванлоо та інших художників.

Вислів «пута Г!» означає — «подружні зв’язки».

...Йон уже з санкції батькової зазирав у чорні очі присадкуватій Домніці та носив на пальці мідяну каблучку від неї, це перше з пут чигаючого на парубків Гіменея... М. Коцюбинський.

Пе коптьор.

ГІПЕРБОРЕЇ, Гіперборейці (гр. Hyperboreioi — ті, що живуть по той бік північного вітру) — казковий вічно юний народ, що жив у якійсь райській країні, насолоджувався сонячним світлом. Г. не знали воєн і чвар, вони ніколи не гнівили Немесіди, в них часто гостював Аполлон. Могли жити 1000 років, але коли хтось утомлювався життям, міг його вкоротити, кидаючись із скелі в море.

ГІПЕРІОН (гр. Hyperion) — 1) один із титанів, чоловік Тейї, батько Геліоса, Селени й Еос; 2) одне з імен Геліоса, яке часто зустрічається в «Одіссеї»; 3) син Пріама; 4) син Агамемнона, останній мегарський цар.

ГІПЕРМНЕСТРА (гр. Hypermnestra) — 1) єдина з дочок Даная, що не послухала батька і в шлюбну ніч не вбила свого чоловіка Лінкея. Згідно з переказом, могила Г. була в Аргосі; 2) мати Амфіарая.

ГІПНОС, Гіпн (гр. Hypnos — сон) — бог сну, син Нікс (Ночі) та Ереба (Мороку), брат бога смерті Танатоса. Мав владу над людьми й богами. Згідно з епосом, Г. жив на острові Лемнос. Двічі за намовою Гери Г. присипляв Зевса : коли Гера переслідувала Геракла і коли вона допомагала ахейцям виграти бій у Троянській війні. За сприяння Гера обіцяла Г. дати за дружину наймолодшу з харит Пасітею. Зображували його юнаком з крилами орла або метелика, з палицею й рогом, з якого сипався мак (снотворний засіб). Міф про Г. був частим мотивом у розписі ваз. Іноді Г. зображувався разом з Танатосом.

ГІПОКАМП (гр. Hippokampos) — морський кінь, на якому їздить Тритон.

ГІППІЙ (гр. Hippios — кінний) — 1) епітет Посейдона ; оракул Посейдона Г. був в Онхесті; 2) епітет Ареса.

ГІППОДАМІЯ (гр. Hippodameіа) — 1) красуня-дочка Еномая, якому оракул провістив, що він помре, коли вийде заміж його донька. Еномай, маючи вправного візника Міртіла та баских коней, примушував женихів змагатися з ним у бігу на колісницях; хто програвав, мав загинути. Так він убив 13 женихів. Тільки чотирнадцятий — Пелоп виграв біг, бо Посейдон подарував йому крилатих коней. (Варіант: Пелоп підкупив візника, і він перевернув Еномаєву колісницю.) Г. мала від Пелопа багато дітей, серед яких Атрей і Тієст ; 2) Ахіллесова бранка, яку в нього відібрав Агамемнон (див. Брісеїда ); 3) дружина Пейрітоя, через яку спалахнув бій між лапітами й кентаврами.

ГІППОКООН (гр. Hippokoon) — 1) син Ойбала й німфи Батеї, зведений брат Тіндарея та Ікарія, спартанський (або аміклейський) герой. Г. позбавив влади своїх братів і вигнав їх з Лаконіки, але Геракл повернув владу Тіндареєві, убивши Г. та його синів; 2) фракійський цар, родич і товариш Реса («Іліада»); 3) товариш Енея, вправний стрілець із лука («Енеїда»).

ГІППОКРЕНА, Іппокрена (гр. hippos — кінь, krene — джерело) — 1) присвячене Аполлонові й музам джерело на горі Гелікон у Беотії, яке, за переказом, утворилося від удару копита Пегаса ; мало чудесну властивість надихати поетів; 2) джерело того самого походження в околицях Тройзену в Аргосі, куди приїхав на Пегасі за нареченою Беллерофонт.

ГІППОМЕДОНТ (гр. Hippomedon) — брат (або небіж) Адраста, що відзначався величезним зростом та силою, один з учасників походу сімох проти Фів.

ГІППОМЕН (гр. Hippomenes) 1) за беотійським переказом (який використав Овідій) — чоловік Аталанти ; як і Аталанта, був обернений у лева; 2) четвертий з десятилітніх афінських архонтів з роду Мелантідів. Зберігся переказ про його жорстокість; тому про жорстоких людей казали, що вони лютіші від Г.

ГІПС1ПІЛА, Гіпсіпілея (гр. Hypsipyleia) — дочка Тоанта, за царювання якого жінки Лемносу образили Афродіту. Богиня покарала лемносянок, наділивши їх таким бридким запахом, що чоловіки почали нехтувати їх. Скривджені жінки вирішили перебити всіх чоловіків острова. Г. врятувала батька, заховавши його в скрині, і допомогла йому втекти, а сама стала царицею Лемносу. Коли на острів припливли аргонавти, Г. закохалася в Ясона і народила від нього близнят Евнея й Тоанта (названого на честь діда). Після відплиття аргонавтів лемносянки, довідавшись, що Тоант живий, прогнали Г. її захопили пірати і продали в рабство немейському владареві Лікургу (варіант: фіванському владареві Ліку), Г. стала нянькою його сина Офелета. Коли Г. показувала джерело сімом героям, що йшли проти Фів, змій задушив Офелета. Герої оборонили Г. від розгніваного Лікурга, який збирався вбити її.

Сюжет міфа використав Евріпід у трагедії, від якої збереглося кілька фрагментів. Зверталися до цієї теми епіки Аполлоній Родоський та Валерій Флакк, композитори Х.-В. Глюк, Дж. Скарлатті, Дж. Сарті й ін.

ГІРІЕЙ (гр. Hyrieus) — беотійський цар, у якого працював Трофоній.

ГІРМІНА (гр. Hyrmine) — дружина Форбанта.

ГЛАВК (гр. Glaukos) — 1) беотійське божество рибалок і мореплавців. Г. володів пророцьким даром і здатністю перевтілюватись у різні істоти. У міфі про аргонавтів виступає як будівник і керманич «Арго», після боротьби аргонавтів з тірренцями обернувся на морське божество. За іншою версією міфа, Г. — беотійський рибалка, який, покуштувавши морської трави, кинувся в море, де Океан і Тетія зробили його морським божеством. Пізніші міфи розповідають про кохання Г. до німфи Скілли, яку чарівниця Кірка з ревнощів обернула на морську потвору (Овідій). Зображували Г. напівлюдиною — напіврибиною зі старечим обличчям та довгою бородою; 2) корінфський цар, син Сісіфа й Меропи, батько Беллерофонта. Був роздертий власними кіньми. Вважався божеством, що лякає коней; 3) син крітського владаря Міноса й Пасіфаї, дитиною втопився в посудині з медом. Провісник Поліїд оживив хлопчика за допомогою чарівного зілля; 4) онук Беллерофонта, один з найхоробріших троянських союзників. Епізод його зустрічі з Діомедом під Троєю наводиться в VI пісні «Іліади».

ГЛАВКА (гр. Glaukē) - 1) дочка корінфського владаря Креонта, з якою одружився Ясон, коли залишив Медею. Остання з помсти надіслала Г. отруєне вбрання, яке спалило її (варіант: і її батька); звалася також Креусою; 2) дочка міфічного царя острова Саламін Кіхрея, дружина Теламона ; 3) одна з нереїд ; її ім’я (гр. glaukē — блакитна, зеленкувата) пов’язане з кольором води.

ГОМЕРИЧНИЙ СМІХ (гр homerikos gelos) — нестримний, гучний регіт. Назва походить від імені Гомера, який в «Іліаді» (І, 599) та «Одіссеї» (VIII, 236) описав сміх богів.

У сучасній мові слово «гомеричний» є синонімом слів «нестримний», «голосний», «багатий», «пишний» тощо.

Навіть «гомеричн і» описи вечер, обідів, бенкетів підкорені у поета тій самій патріотичній меті. М. Рильський. Поезія Адама Міцкевича.

ГОНОР (лат. Honor, Honos — слава) — римське божество честі, що його шанували разом з Віртус. Г., Віртус, Беллона, Діскордія були постійним почтом Марса. Храм Г. був у Римі; зображували його юнаком із списом та рогом достатку.

ГОРГОНИ (гр Gorgones) — три сестри-страховиська: Стено, Евріала й Медуза. В «Іліаді» стверджується, що голова страховиська міститься на егіді Зевса, а в «Одіссеї» г. — потвора підземного царства. Як у давньому епосі, так і в Евріпіда, за оповіддю якого, г. породжена Землею і вбита Афіною, мова йде про одну г., тим часом Гесіод говорить про трьох г., що живуть за річкою Океан на заході. Пізніші письменники переносять їх до Лівії (Геродот). Зображували г. крилатими істотами з величезними головами, висолопленими язиками, вишкіреними зубами, часто зі зміями на голові або на тулубі. Найстрашніша з г., Медуза, єдина була смертна, тому Персей зміг відтяти їй голову. Усе, на що падав погляд Медузи, оберталося на камінь. Мистецтво довгий час зображувало Медузу потворою. Згодом, після Піндара, її стали змальовувати вродливою, хоч і надалі вона навіювала страх. Медуза була коханкою Посейдона, від якого народила Хрісаора й Пегаса. Пізніше слово «Медуза», втративши своє первісне значення, стало одним з імен Афіни.

ГОРДІЙ (гр. Gordios) — міфічний цар Фрігії. За Плутархом, фрігійці, коли їм треба було обрати нового царя, послухали поради оракула і зупинили свій вибір на першому, хто зустрівся їм на возі. Ним виявився простий хлібороб Г. Ставши царем Фрігії, Г. поставив воза, якому завдячував своїм звеличенням, у храмі Зевса і обв’язав ярмо дуже заплутаним вузлом. Той, хто зуміє розплутати вузол, мав стати володарем Азії. За міфом, Олександр Македонський розрубав вузол мечем. Звідси два вислови: «гордіїв вузол» — дуже заплутана справа; «розрубати гордіїв вузол» — швидко й несподівано розв’язати складну справу.

Але молодиці прозорливіші від мене і гордіїв... вузол рубають відразу влучними словами... Г. Хоткевич. Гуцульські образки.

ГРАЇ (гр. Graiai) — сестри й вартові горгон. Гесіод описує двох (Пефредо й Еніо) вродливих, але сивоволосих жінок. Автори 5 ст. до н. е. згадують ще третю г. — Дейно. Зображували їх із сивим волоссям, із спільними на трьох одним зубом та одним оком, якими вони користувалися по черзі. Персей, розшукуючи Медузу, викрав у них око й зуб і повернув після того, як г. показали йому шлях до німф, у яких були крилаті сандалі, мішок і шапка-невидимка.

ГРАЦІЇ (лат. Gratiae) — богині вроди, радості й жіночої привабливості; ототожнювались із харитами.

ГРИФИ, грипи, грифони (гр. Grypes) — фантастичні страховиська, яких зображували крилатими левами з головою орла або іншого хижого птаха. Міфічне зображення г. слід шукати в релігіях Єгипту й Вавілону. Г, жили в північній країні й охороняли скарби; вони були частим декоративним мотивом у скульптурі та образотворчому мистецтві античної Греції й Риму.

ДАВН (лат. Daunus) — міфічний володар Північної Апулії (Давнії), син Пілумна й Даної, батько (варіант: прадід) Турна.

ДАВНЬОГРЕЦЬКА РЕЛІГІЯ — система політеїстичних вірувань і культів племен та народностей Стародавньої Греції в період виникнення й розвитку рабовласницького суспільства. Характерними особливостями д. р. були уособлення й одушевлення явищ природи (анімізм), пов’язані з ними людиноподібні боги та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Ліси, діброви, річки, гори, моря, небо, за уявленнями стародавніх греків, були заселені божествами. Давньогрецька міфологія з її дитячою наївністю сприймання дійсності, з яскравою образністю й художністю відіграла чималу роль у розвитку грецької культури і стала передумовою витворення грецького мистецтва. Боги змінювалися так само, як і ті, хто вірив у них. З розвитком грецької цивілізації боги ставали дедалі благороднішими й поважнішими. Особливою шаною в греків стародавньої доби користувалась годувальниця всього — Гея, життєдайна володарка, втілення невичерпної творчої сили Землі, «тієї великої матері, в лоно якої все повертається, щоб знову проростати для нового життя» (Есхіл, Хоефори). Це відбивало і вплив матріархату, і значення хліборобства як основної галузі господарства народу. Пізніше культ Землі ввібрав також шанування Реї, Деметри, Персефони та інших божеств, пов’язаних із хліборобством. Боги уявлялися грекам за тією чи іншою працею: Гермес і Пан пильнували отари, Афіна вирощувала маслинові дерева й т. ін. Тому, щоб людина могла успішно виконувати якусь справу, вважалося за потрібне піддобритися до відповідного божества принесенням у жертву плодів, молодих тварин тощо. Спочатку не існувало ієрархії серед богів. У тогочасних віруваннях греків збереглися залишки первісних релігій — фетишизму (приміром, шанування каміння, особливо дельфійського омфала), тотемізму (орел, сова, корова й інші тварини були постійними атрибутами богів, а самі боги нерідко зображувались у вигляді тварин), магії. За панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими богами. Гомер (8 ст. до н. е.) в «Іліаді» й «Одіссеї» та Гесіод (7 ст. до н. е.) у «Теогонії», тобто «Родоводі богів», усталили типові образи богів. Гомерові боги — це просто безсмертні люди, наділені неземною вродою і силою. Кожен з них має своє ім’я і риси, властиві тільки йому. Ці боги — Посейдон, Аїд, Гера, Деметра, Гестія, Афіна, Афродіта, Аполлон, Артеміда, Гефест, Арес та інші — розглядалися вже як якась родина чи держава, що має свого верховного главу — «батька людей і богів». Зевс утілював у релігійній формі риси патріархального владики; він панував над небом, землею, морем і пеклом. Отже, з’явилась ієрархія богів, яка відбивала зміцнілу ієрархію класового суспільства. Зображені в «Іліаді» та «Одіссеї» палац Зевса на Оліпмі із золотими стінами та підлогами, розкішні вбрання богинь, а також постійні чвари, розбрат та інтриги між богами були своєрідним віддзеркаленням життя грецької родової аристократії. Гомер назавжди закріпив антропоморфічний характер грецької релігії. Гесіод тільки чіткіше виклав її.

Перемога олімпійців ніколи не була повною. Нерідко найпалкіше вірили в тих богів, яких не оспівав жоден поет. Людина, як і раніше, відчувала, що її оточують добрі та злі духи, і виконувала прадавні магічні обряди. Існували ніби дві релігії: офіційна (її проповідували держава, література та мистецтво), заснована на гомерівських традиціях, і вірування нижчих верств, які зберігали забобони догомерівських часів. Велике значення в давньогрецькій релігії мав культ предків і взагалі померлих, а також культ героїв. У класичну епоху в культі померлих постало уявлення про життя душ праведників на Єлісейських полях. Виникнення містдержав (полісів) і дальший розвиток рабовласницького суспільства змінили характер грецької релігії. У 8 — 7 ст. до н. е. з’явилися й поширились культи богів — покровителів ремесла і торгівлі. Богом ковальства став Гефест, богом торгівлі — Гермес. Змінилось уявлення і про функції богів: покровителями ремесел у кожному місті, як правило, оголошувались боги, що їх вважали оборонцями самого міста: наприклад, в Афінах — Афіна, в Корінфі — Посейдон, у Дельфах — Аполлон.

Не завжди і не з найдавніших часів храм був місцем поклоніння богам. Їм поклонялися в горах, у гаях, у гротах, біля джерел. З часом таке особливо шановане місце ставало священним і там будували храм. Розквіт храмового будівництва в Афінах припадає на 5 — 4 ст. до н. е. Відправляння культу в цілому перебувало під контролем держави. Жрецьких корпорацій у грецьких державах, як правило, не було. Вибрані жеребкуванням службові особи виконували також обов’язки жерців. Грецький жрець не вчився спеціально і нічим не відрізнявся від решти громадян. Службу божу правили і чоловіки й жінки. Охорона храму вважалася державним обов’язком жерця. Оскільки не було ні догматів, ні віровчення, жерці не повчали віруючих. Вони тільки виконували обряди. У деяких культах посада жерця була спадкова. У визнанні загальногрецьких богів та пов’язаних з ними святинь частково відбивалось усвідомлення греками своєї етнічної єдності. Так, славнозвісними в усьому грецькому світі були святилище в Олімпії та Дельфійський оракул. Усі греки могли брати участь в іграх і змаганнях, періодично влаштовуваних біля таких святилищ. Олімпійські ігри (олімпіади) стали основою грецького літочислення. Поряд із культами, призначеними для всього населення, у Греції рано виникли таємні релігійні товариства й культи, до участі в яких допускалися втаємничені (місти). Найвідомішими були обряди на честь Деметри (елевсінські містерії) та на честь Діоніса (діонісії). Утаємниченим в елевсінські містерії обіцяли раювання після смерті. Стародавні вірили, що учасник діонісій приєднувався до божества за допомогою з’їденого сирого м’яса тварини, яку роздирали живцем. Таємні культи в пізньоантичний період певною мірою були виявом незадоволення умовами життя і охоплювали чималу частину нижчих верств давньогрецького суспільства. Греки, як і всі політеїсти, відзначалися широкою віротерпимістю і великою шаною до чужих богів. Напевне, вони вважали, що богів ніколи не буває забагато і що за межами країни завжди може знайтись якийсь бог, котрого варто прихилити на свій бік. Особливо греків приваблював Єгипет, саме звідти вони взяли богиню Ісіду, яка з 3 ст. до н. е. мала серед греків численних шанувальників. Разом з Ісідою утвердився культ її чоловіка й брата Осіріса (Серапіса), на честь якого було споруджено багато храмів по всьому грецькому світі. Із східних богіз найбільше шанували Велику Матір, матір богів Кібелу — фрігійську богиню, в якій греки впізнавали свою Рею. Другим могутнім богом із Сходу був Мітра, ірансько-вавілонський бог сонця. В 2 — 3 ст. н. е. його культ досягає найбільшого розквіту. Люди, які страждали від соціального гноблення та безправності, шукали щастя в «загробному житті». Неоплатонізм був останньою спробою зберегти й оживити стару грецьку релігію, але він не мав успіху, бо єдиною релігією, яка відповідала вимогам часу, було християнство. Обряди д. р. мали великий вплив на розвиток літератури й мистецтва європейських та інших народів.