СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

КАРНЕІ (гр. Karneia) — спартанське свято на честь Аполлона Карнейського. Урочистості відбувалися в серпні — вересні протягом дев’яти днів і мали військовий характер. У 7 ст. до н. е. до К. введено музичні змагання.

КАССАНДРА, АЛЕКСАНДРА (гр, Kassandra, Alexandra) — дочка Пріама й Гекаби. Закоханий у К. Аполлон наділив її даром пророцтва, але коли вона зневажила любов бога, він зробив так, що її пророкуванням ніхто не вірив. Троянці не повірили, коли К. провістила, що Паріс принесе лихо троянцям, що незабаром загине Троя. Після падіння Трої К. сховалася за статуєю Афіни, але її спіймав Аякс Локрійський. При розподілі здобичі К. припала Агамемнонові і разом з ним загинула в Мікенах від рук Клітемнестри й Егіста. В історичну добу в Аміклах, Мікенах, Левктрі існував культ К., який злився з культом місцевого божества Александри. Міф про К. став сюжетом для трилогії Есхіла «Орестеї» та епосу Лікофрона. У новій літературі долю троянської царівни оспівали Ф. Шіллер, Леся Українка та ін.

Переносно К. називають людину, яка передбачає майбутнє нещастя, але не може відвернути його.

КАССІОПЕЯ, Кассіопа (гр. Kassiepeia, Kassiopeia) — ефіопська цариця, дружина Кефея, мати Андромеди; її ім’ям названо одне з сузір’їв.

КАСТАЛІЯ (гр. Kastalia) — німфа, дочка Ахелоя; втікаючи від Аполлона, що переслідував її, перетворилася в джерело.

КАСТАЛЬСЬКЕ ДЖЕРЕЛО, Касталія (гр. Kastalia) — священне джерело біля Дельфів, в одній з ущелин Парнасу, присвячене Аполлонові та музам: стародавні вірили, що це джерело надихало поетів, а прочани очищалися в ньому від своїх гріхів.

У сучасній мові К. Д. означає «джерело натхнення». Так, друже дорогий, ми любимо одно : Старої творчості додержане вино, І мед аттіцьких бджіл, і гру дзвінких насталій... М. Зеров. Аргонавти.

КАСТОР (гр. Kastor) — один із Діоскурів.

КАТРЕЙ (гр. Katraios) — син Міноса й Пасіфаї, батько Аеропи, Клімени й Алтемена. К. пророкували, що його вб’є власний син. Щоб уникнути цього, Алтемен оселився на острові Родос, але пророкування збулося (див. Алтемен). Міф про Катрея нагадує міф про Едіпа.

КВІРИНАЛІЇ (лат. Quirinalia) — свято 17 лютого на честь бога Квіріна, яке встановив Нума Помпілій.

КВІРИТИ (лат. Quirites) — повноправні римські громадяни. Назва походить, можливо, від імені засновника Риму Ромула, якого після смерті називали к. Не виключено, що слово пов’язане з лат. curia і означало первісно членів курії (однієї з 30 общин).

КВІРІН (лат. Quirinus) — староітальське божество, культ якого згодом злився з культом Марса. Первісно К. був покровителем хліборобства. Йому віддавали шану на одному з римських пагорбів, який називався Квірінал. Ім’ям К. римляни називали обожненого Ромула.

КЕБРЕН (гр. Kebren) — річковий бог, батько Енони, першої дружини Паріса.

КЕЇК, Кеїкс, Цеїк (гр. Кеух) — 1) син Еосфора (або Геспера) та німфи Філони, чоловік Алкіони. Міф має орнітологічний характер. Подружжя було покаране за гордощі: К. називав Алкіону Герою, а вона його — Зевсом. Розгніваний Зевс перетворив їх на зимородків. Мотив перетворення людей на птахів був поширений у стародавніх народів, які намагалися . пояснити подібність пташиних криків до жалібних вигуків людей. За Овідієм, К. вирушив морем за порадою до оракула й потонув. Алкіона з горя кинулась у море. М. Равель створив кантату на сюжет цього міфа; 2) друг і сподвижник Геракла, володар фессалійського міста Трахін, де Геракл знайшов притулок після випадкового вбивства Евнома в Калідоні.

КЕЙ, Кой (гр. Koios) — один із титанів, батько Лето.

КЕКРОП (гр. Kekrops) — давньоаттічне божество землі. Вважався сином Геї, який народився після потопу (див. Девкаліон ), що знищив більшу частину людей. Пізніші перекази називають його батьківщиною Єгипет. Незважаючи на те, що традиційно К. вважали наступником першого афінського царя Актеона, Апполлодор називає його засновником Афін, котрий збудував на Акрополі твердиню, названу Кекропією. Там був установлений культ Зевса-Гіцата (Небесного) та АфіниПоліади (Покровительки міста). Кекроп перший спорудив вівтар Кроносові й Реї. За свідченням Павсанія (VIII, 2), він замінив людські жертви офіруванням пирогів. Під час його владарювання спалахнула суперечка між Афіною й Посейдоном за те, хто з них більше вчинив добра і хто повинен за те мати владу над Аттікою. Посейдон ударив тризубцем у скелю, з якої забило джерело з солоною водою, Афіна посадила священну маслину, якій згодом поклонялися всі афіняни. К. був суддею в цій суперечці і перевагу віддав Афіні (варіант: К. бачив, як Афіна саджала маслину, і його свідчення на суді богів вирішило суперечку на користь богині). Розлючений Посейдон залив водою долину Тріа (Аполлодор III, 14; Геродот VIII, 55). За К. Аттіку спустошили морські розбійники з Карії. К. поділив мешканців на 12 груп, а щоб довідатися про кількість населення, наказав кожному кинути на купу по одному камінцеві. Від шлюбу з дочкою Актеона мав доньок Аглавру, Герсу, Пандросу та сина Ерісіхтона. Іноді К. називали Діфіес (Подвійноприродний), бо його уявляли напівлюдиною-напіввужем, що е символом автохтонності — зв’язку з землею. (Існувало повір’я, за яким вуж народжується безпосередньо з землі). Символом К. був коник, який по-грецькому зветься «кекропс». У 5 ст. до н. е. (період експансіоністських замірів Афін) з’явилися міфи про перебування К. в Беотії, на Евбеї і навіть у Єгипті. Цими легендами афіняни намагались обгрунтувати свої зазіхання на чужі землі.

К. у вигляді напівлюдини-напівзмії відтворений на барельєфі в Берлінському музеї. Як правило, його зображували в людській постаті з символом царської та священної гідності (очевидно, пізніший період у розвитку мистецтва).

КЕКРОПІДИ (гр. Kekropides) — дочки Кекропа. Перекази про трьох сестер (Аглавру, Герсу й Пандросу) тісно пов’язані з легендами про Афіну і належать до найстарших аттічних міфів. Коли Афіна потай від Гефеста сховала свого вихованця Ерехтея в скрині і доручила її сестрам, вони не втрималися, відкрили скриню й побачили Ерехтея з вужем навколо шиї. Розгнівана Афіна наслала на сестер божевілля, вони кинулися з Акрополя в безодню й загинули (за Аполлодором, сестри загинули від укусу вужа). Перекази про К. були дуже популярні в Афінах; кожна з сестер мала свої особисті пригоди і власний культ, що входило в комплекс обрядів і церемоній ушанування Афіни на Акрополі.

КЕЛЕЙ (гр. Keleos) — елевсінський володар, який гостинно прийняв у своєму домі Деметру, коли вона шукала Персефону ; мав чотири доньки й синів Тріптолема та Демофонта.

КЕЛЕНО (гр. Kelaino) — 1) дочка Атланта і Плейони, коханка Посейдона, від якого народила Ліка; 2) одна з гарпій; 3) одна з Плеяд.

КЕНЕЙ (гр. Kaineus) — велетень-лапіт, що брав участь у калідонському полюванні та в боротьбі лапітів з кентаврами на весіллі Пейрітоя. Оскільки К. був невразливий, кентаври закидали його соснами й так поховали живцем. У пізніших авторів (Овідій) розповідається про те, що К. спочатку був дівчиною на ім’я Кеніда. У неї закохався Посейдон і обіцяв виконати будь-яке її бажання. Дівчина забажала стати чоловіком. Сцени боротьби кентаврів з лапітами часто зустрічаються в античному мистецтві.

КЕНТАВРИ (гр. Kentauroi) — химерні істоти, напівлюди-напівконі. Фантастичні образи к. виникли за найдавніших часів, коли люди приручили коней і навчилися їздити верхи. «Іліада» називає к. «ферес» і зображує їх тваринами з наїжаченою шерстю, що живуть у горах Фессалії. В «Одіссеї» вперше зустрічаємо ймення к. Уже в сиву давнину назву к. виводили від грецьких слів kentein — «колоти» і tauros — «бик». Порівняльна міфологія пов’язує к. з індійськими гандарвами, волохатими, схожими на мавп богами, що так само, як і к., люблять жінок, вино, музику, вдаються до ворожби та лікування. За однією версією міфа, к. були дітьми Аполлона й Геби. Піндар вважає, що перший к. був сином Іксіона та Нефели. Він з’явився на світ дуже потворним, через що його прогнали і боги й люди. Блукаючи долиною Пеліону, він сходився з магнесійськими кобилицями, що народжували дітей, які верхньою частиною тіла були подібні до батька, нижньою — до матерів. К. часто мали сутички з героями та людьми і були переможені. На весіллі фессалійського героя Пейрітоя к. хотіли викрасти жінок, і цар прогнав їх за допомогою Тесея. Кілька разів з к. стикався Геракл, який зрештою став жертвою підступності к. Несса. Такі імена к., як Лік, Евріном, Біанор, Агрій, свідчать про дикість і невгамовність, інші — Петрай, Урей, Дріал — пов’язані з гірськими та лісовими оселями; є ймення, що вказують на лагідну вдачу (Фол), деякі к. відзначалися мудрістю й були вихователями таких героїв, як Ахіллес, Ясон (Хірон).

У пластичному зображенні к. мали передню частину тіла людську, задню — кінську. Найдавніше мистецтво зображувало їх з людськими передніми ногами. Відомий рельєф — боротьба лапітів з к. — на фризі храму Аполлона в Бассах в Аркадії. Образи к. знаходимо в Софокла, Евріпіда, Овідія. Часто зустрічаються вони в творчості художників (Ш. Лебрен, П. Веронезе, П. П. Рубенс, А. Беклін, О. Роден, Л. Корінт, П. Пікассо).

КЕРБЕР, Цербер (гр. Kerberos) — охоронець брами Аїду (Еребу), багатоголовий пес, син Тіфона та Єхидни (Гесіод), страхітлива потвора. У пізніших переказах, які зустрічаємо у Вергілія та Овідія, зображується з трьома головами та змієподібним хвостом. К. пропускав до Аїду всіх, але не випускав нікого. В епосі двічі згадується «Пес Аїду». Щоб уласкавити К., греки клали в труну медовий коржик, який небіжчик мав віддати страховиськові. Геракл зв’язав К. і приніс Еврістеєві (дванадцятий подвиг героя). Потім К. знову повернувся до Аїду.

КЕРЕРА, Церера (лат. Сеres) — богиня родючості та хліборобства, ототожнювана з Деметрою. На честь К. 493 р. до н. е. в Римі встановлено свято (цереалії) і споруджено храм. Ритуал культу залишився грецьким, жерці К. також були греками. Цереалії відправляли тільки плебеї, яких патриції не допускали до урочистостей аристократичних родів. Відбувалися цереалії 12 — 19 квітня.

КЕРИ (гр. Ker) — утілення смерті; крилаті жіночі духи, діти Ночі, що хапають людську душу в мить, коли вона розлучається з тілом. К. часом називали ериній.

КЕРИНЕЙСЬКА ЛАНЬ (гр. he Kerynitis elaphos) — міфічна прудконога тварина з золотими рогами й мідними копитами. Назва пов’язана з найменуванням гори Керинея в Аркадії. К. л. була присвячена Артеміді. Геракл дістав від Еврістея наказ привести йому лань. Герой переслідував її цілий рік. Поранивши стрілою в ногу, зловив і приніс господареві (четвертий подвиг героя). Згодом К. л. була повернена Артеміді.

КЕРІКС (гр. Keryx) — засновник аттічного роду Керіків, син Гермеса й Аглаври.

КЕРКІОН (гр. Kerkyon) — жорстокий елевсінський велетень, якого переміг Тесей.

КЕРКОПИ (гр. Kerkopes) — двоє братів-потвор, що жили біля Ефесу, грабували і вбивали подорожніх. Геракл упіймав їх, зв’язав і приніс до лідійської цариці Омфали. Згідно з іншою версією міфа, К. — люди, яких Зевс за облудність перетворив на мавп.

КЕФАЛ, Цефал (гр. Kephalos) — чудовий мисливець, красень-юнак, якого покохала й викрала богиня світанку Еос. За аттічним переказом, К. був сином Гермеса й Герси. Згідно з однією міфологічною версією, він жив з Еос на Сході, мав з нею сина Тітона, предка царських родів Сірії, Кілікії та Кіпру. За Гесіодом, від К. Еос народила Фаетона. Відомий також міф про К. та його дружину, дочку азійського царя Ерехтея Прокріду. Еос намовила К. випробувати вірність дружини, якій він сам був вірний. Підійшовши до Прокріди у вигляді чужоземця, К. за допомогою подарунків схилив її до зради і так викрив невірність дружини. Присоромлена Прокріда втекла на Кріт до Артеміди, від якої (варіант: від Міноса ) одержала влучний спис і чарівного собаку, який завжди знаходив здобич. Невпізнана, повертається Прокріда до К. і підмовляє його на зраду, обіцяючи подарувати списа й собаку. Коли Прокріда відкрилася, подружжя помирилось, але жінка стала ревнивою та заздрісною. К. випадково вбив дружину на полюванні, коли вона потай стежила за ним, підозрюючи в невірності. Вигнаний за ненавмисне вбивство, К. знайшов пристановище у фіванського царя Амфітріона, якому позичив свого пса, щоб упіймати лиса, котрий завдавав великої шкоди фіванським околицям. (Варіант: Амфітріон сам прийшов до К. й попросив допомоги в боротьбі проти телебоїв; після війни К. одержав у нагороду острів, названий на його честь Кефалонією.) Зображення Кзнайдено на кефалонських грошах і вазах.

Міф про К. втілено в літературі (А. Арді, П. Кальдерон, І. Е. Шлегель), музиці (Р. Кайзер, Г. К. Шюрман, Е. Т. А. Гофман), образотворчому мистецтві (П. Веронезе, Н. Пуссен, К. Лоррен та ін.).

КЕФЕЙ, Цефей (гр. Kepheus) — 1) син Бела та Авхіної, брат Фінея, чоловік Кассіопеї, батько Андромеди, цар Ефіопії; 2) син Лікурга, брат Анкея з Аркадії, один з мисливців на калідонському полюванні ; 3) син Алея й Неєри, брат Амфідама та Лікурга, аргонавт, батько 20 синів.

КИПАРИС (гр. Kyparissos) — 1) вродливий юнак, син Телефа, улюбленець Аполлона (варіант: Пана або Зефіра). Коли К. ненавмисне вбив , свого улюбленого оленя і не міг утішитися від суму й горя, Аполлон обернув юнака на дерево. Відтоді К. став уважатись деревом жалоби. Міф, очевидно, пов’язаний із спробою витлумачити незрозумілу назву дерева; 2) син Мінія, брат Орхомена, засновник однойменного міста у Фокіді біля Парнасу.

КІБЕЛА (гр. Kybele) — первісно фрігійська богиня, уособлення матері-землі, яку шанували в більшій частині областей Малої Азії (передовсім навколо гори Їда, в Лідії, Віфінії, Галатії й ін.). К. називали ще Великою Матір’ю, Матір’ю богів і всього живого, яка відроджує померлу природу і дарує родючість. Супутниками богині, яка по-фригійському називалась Аммас, вважались корибанти, курети та дактилі з Їди. Її коханець — красень-юнак Аттіс. Певне відношення до її культу мають кабіри. Через грецькі колонії з Малої Азії культ К. рано проник у Грецію, де богиня ототожнювалася з Реєю. В Афінах був її храм зі статуєю роботи Фідія або Агоракріта. У Фівах храм К. спорудив поет Піндар. У Римі культ К. зливається з культом місцевої богині Опс. Сюди перевезено з пессінунтського (в малоазійській Галатії) храму старовинний символ культу К. — темного кольору камінь (мабуть, метеорит). Від цього часу культ богині під ім’ям Великої Матері (Mater Magna) став державним; культом завідувала особлива колегія жерців. Самим римлянам спочатку заборонялося брати участь в обрядах культу К., тому в Римі жерці богині звалися галлами, а верховні жерці — архігаллами (від назви області Галатії, яку заселяли галли). Богині були присвячені так звані викупні жертви — тавроболії і кріоболії (втаємничення в культ шляхом узливання бичачої або баранячої крові). Навесні римляни влаштовували свято на честь К. й Аттіса. Встановлення культу К. в Римі було пов’язане з активізацією римської політики в Малій Азії під час Пунічних воєн.

Античне мистецтво зображувало К. у вигляді пишно вбраної матрони, з баштовою короною на голові; в одній руці вона держить тимпан, у другій — колоски або скіпетр; богиня сидить на троні в оточенні левів або на колісниці, в яку запряжені леви; інколи її зображували верхи на леві.

КІКЛОПИ, циклопи (гр. Kyklopes) — сини Урана й Геї, міфічні одноокі велетні, що відзначалися надзвичайною силою і спритністю. Батько ув’язнив к. в Аїді, згодом їх звільнив Зевс, і вони допомагали йому в боротьбі з Кроносом і гігантами, виковуючи громи та блискавки. Пізніше к. працювали в кузні Гефеста. Греки вважали, що всі місця, де зустрічалися «кіклопічні», тобто збудовані з величезних каменів, споруди (Арголіда, Аркадія, Епір, Латіум), були колись населені к. В епосі вони — могутні велетні, що живуть у печерах на далекому Заході, не знають хліборобства, не шанують богів. На формування уявлень про к. вплинуло, мабуть, знайомство стародавніх греків з племенами, в яких збереглося людожерство. В «Одіссеї» к. зображено дикими, надзвичайно жорстокими пастухами (Поліфем). Згідно з однією версією міфа, к. повбивав Аполлон, що помстився Зевсові за смерть Асклепія. В античному мистецтві к. зображували з одним оком на лобі.

Переказ про однооких велетнів став сюжетом для однойменної драми Евріпіда та однієї з ідилій Теокріта.

У сучасній мові к. — синонім до слова «коваль», кіклопічний означає величезний, велетенський.

І повагом сільські циклопи З напівзотлілим фартухом Лікують руським молотком Легенькі вироби Європи. О. Пушкін. Євгеній Онєгін (переклад М. Рильського).

Дощ не вгавав... Дівчина любила цю грізну, несамовиту стихію. Вона мовби зливалася з нею, почуваючи себе часткою цієї нестримної циклопічної сили. С. Добровольський. Тече річка невеличка.

КІКН (гр. Kyknos) — 1) син Аполлона (або Ареса) і Тірії, калідонський красень-мисливець; відштовхував усіх друзів поганою вдачею й пихою. Коли його покинув останній друг, К. разом з матір’ю хотів утопитися в Канопському озері, але Аполлон обернув їх на лебедів; 2) син Посейдона й Каліки, цар Колона. Покинутого матір’ю К- вигодував лебідь. Звідси припущення, що К. (гр. kyknos — лебідь) первісно міг бути символом морської пучини. Ставши дорослим, К. одружився з дочкою Лаомедонта Проклеєю, від якої мав дітей Тенеса й Гемітею. Після смерті Проклеї одружився з Філономою. Філонома закохалася в Тенеса, а коли той не відповів взаємністю, звела наклеп, ніби він переслідує її. К. наказав посадити Тенеса й Гемітею в скриню й кинути в море, але вони врятувались. Пізніше, коли Тенес став володарем і назвав свою країну Тенедом, К. намагався помиритися з ним; 3) син Посейдона; був невразливим до ударів, К. задушив Ахіллес ; 4) син Ареса й Пелопії (або Пірени); грабував і вбивав подорожніх у Фессалії. За велінням Аполлона, незважаючи на допомогу Ареса, К. вбив Геракл.

КІКОНИ (гр. kikones) — народ, з яким мали сутичку Одіссей та його супутники після відплиття з-під Трої.

КІНІР (гр. Kinyras) — перший міфічний цар Кіпру, засновник кіпрського культу і перший жрець Афродіти. Жив ще у фінікійську епоху Кіпру, але греки, що оселилися на острові, включили його в свої міфи. К. уважався сином Аполлона; раніше був царем міста Бібл у Фінікії, де особливо процвітав культ Адоніса. Прибувши на Кіпр, К. заснував місто Пафос, де було загальне святилище кіпріотів. Жерці і пророки цього святилища Афродіти (та інших її святилищ) вважалися нащадками К. і звалися кінірадами. К. вважали також співцем, автором гімнів Афродіті й жалібних . пісень на смерть Адоніса. Його ім’я виводиться від фінікійського слова kinnor (назва азіатського струнного інструмента). К. приписували започаткування культури на Кіпрі, мешканців якого він навчив, зокрема, добувати метали. За епосом, К. послав Агамемнонові багаті обладунки, коли звістка про Троянську війну дійшла до Кіпру.

КІПРІДА (гр. Kypris, Kypria) — епітет Афродіти, який походить від назви острова Кіпр — її улюбленого місця перебування. Тут, передовсім у містах Пафосі, Амафунті та на горі Ідалія, особливо процвітав культ богині.

КІПСЕЛ (гр. Kypselos) — син Єгипта, з роду Аркада. Був володарем Аркадії, коли на Пелопоннес повернулися Геракліди. За одного з них — Кресфонта К. віддав свою дочку Меропу, чим урятував країну від навали дорян.

KIPЕHA (гр. Kyrene) — німфа, мати Арістея.

КІРКА (гр. Kirke), ЦІРЦЕЯ (лат. Circe) — чаклунка з острова Ея, дочка Геліоса й Перси (Персеїди), сестра Еета. Очистила аргонавтів від убивства Апсірта. Супутників Одіссея обернула на свиней, а його цілий рік тримала на острові. Від Одіссея К. народила Телегона.

У переносному розумінні К. — спокусниця, чарівниця.

КІССЕЙ (гр. Kisseus) — за однією з версій міфа, батько дружини троянського царя Пріама Гекаби.

КІТЕРОН, Кітайрон, Кіферон (гр. Kithairon) — міфічний володар Платей, що жив біля гори, яка дістала його ім’я. Один із варіантів міфа розповідає, що К. помирив Зевса й Геру під час їх сварки: порадив Зевсові покласти в колісницю статую дівчини. Сердита Гера, зірвавши покривало, побачила, що для ревнощів немає підстав, і помирилася з чоловіком. Багата на печери гора Кітерон вважалася оселею німф та ериній.

КЛЕОБІС І БІТОН (гр. Кlеоbis, Biton) — за аргоською легендою, сини Кідіппи, жриці Гери Аргоської, які самі запряглися в колісницю й повезли свою матір у храм Гери. Мати молилася за синів, щоб богиня подарувала їм щастя як нагороду за синівську відданість. Після жертвоприношення обидва юнаки заснули і більше не прокинулися. Геродот твердить, що цю легенду розповів Солон, коли зустрівся з Крезом.

КЛЕОПАТРА (гр. Kleopatra) — дружина Мелеагра.

КЛІМЕНА (гр. Klymene) — океаніда, дружина Япета, мати Атланта, Епіметея й Прометея. За іншими міфами, дружина Прометея, мати Девкаліона; дружина Феба, мати Фаетона.

КЛІО (гр. Кlеіо) — одна з дев’яти муз, покровителька історії; зображується, як правило, із сувоєм та грифельною паличкою в руках. Іноді атрибутом К. був сонячний годинник, оскільки вона стежила за плином часу.

Метафорично К. — історія. Ім’я моє не щезне марно, Його запише Кліо гарно В свої скрижалі й скаже всюди : Мав серце льва й ослячі груди. Г. Гейне. Король Довговух (переклад І. Франка).

КЛІТЕМНЕСТРА, Кліте местра (гр. Klitaimnestra) — дочка спартанського царя Тіндарея й Леди, дружина Агамемнона, сестра Єлени та Діоскурів. Коли Агамемнон воював під Троєю, К. зрадила його з Егістом. Після повернення чоловіка вона підступно вбила його за допомогою коханця. За одним варіантом міфа, мотивом убивства було кохання К. до Егіста, за другим — помста матері за принесення в жертву дочки Іфігенії, за третім — ревнощі до Кассандри, яку Агамемнон привіз із собою.

КЛІТІЙ (гр. Klytios) — один із гігантів.

КЛІТІЯ (гр. Klytia) — коханка Аполлона, яка з суму померла, коли бог покинув її. За «Метаморфозами» Овідія, Аполлон обернув її на квітку. У Британському музеї в Лондоні є мармуровий бюст, який називають погруддям К.

КЛОТО (гр. Klotho) — одна з мойр.

КОДР (гр. Kodros) — останній цар Аттіки, син Меланта; пожертвував собою для порятунку батьківщини під час уторгнення дорян.

КОЗОРІГ, Козерог (гр. Aigokeros) — одне з сузір’їв.

КОКАЛ (гр. Kokalos) — сіцілійський цар, до якого після загибелі Ікара прибув Дедал.

КОКІТ, Коціт (гр. Kokytos) — річка в підземному царстві, притока Стіксу (Ахеронту).

КОМОС (гр. Komos) — бог бенкету. Його зображували крилатим юнаком у супроводі Сілена й еросів. КОМПІТАЛІЇ (лат. Compitalia, compitum — роздоріжжя) — давньоримські свята на честь ларів — покровителів перехрестя. Відбувалися взимку перед сатурналіями. Раби й мешканці навколишніх будинків приносили до статуй ларів різні подарунки, вішали вовняних ляльок, що були ніби жертвами за відвертання всякого лиха від живих членів родини. К. були особливо популярні серед рабів. Утворені з рабів та вільновідпущених колегії влаштовували ігри і святкові процесії на честь ларів. Цезар заборонив к., але згодом Август відновив їх, додавши до культу ларів культ свого генія. Ці свята й ігри влаштовували в травні та серпні.

КОНЕНТА (лат. Conenta) — за однією з версій, мати Фавна.

КОНКОРД1Я (лат. Concordia — згода) — богиня згоди, охоронниця ладу в державі. Її зображували в постаті жінки, що в одній руці тримала ріг достатку, а в другій — маслинову гілку або терези. Храм К. споруджено на Римському форумі 367 р. до н. е. після формального зрівняння прав плебеїв і патриціїв. Цей храм був місцем засідання сенату. Лівія, дружина Октавіана Августа, встановила культ К. як покровительки подружньої згоди. КОНСТАНЦІЯ (лат. Constantia) — уособлення стійкості і завзятості; зображувалася тільки на монетах імператора Клавдія та його матері Антонії.

КОРЕС (гр. Koresos) — жрець Діоніса, що загинув через кохання до Каллірої.

КОРИБАНТИ (гр. Korybantes) — жерці богині Кібели, які під час її свят виконували оргіастичний танок у супроводі барабанів, флейт і кимвалів. За одним із міфів, к. — діти Аполлона й музи Талії.

КОРІТ, Коріф (гр. Korithos) — 1) син Зевса, чоловік Електри, батько Яса й Дардана, засновник Коріфа в Етрурії; 2) епонім корітіян з Тегеї; 3) син Паріса й Енони; 4) герой з Мармаріки, якого було запрошено на весілля Персея.

КОРОН (гр. Koronos) — син Келея, учасник походу аргонавтів, цар лапітів.

КОРОНІДА (гр. Koronis) — 1) дочка царя лапітів Флегія, коханка Аполлона, якому народила сина Асклепія. Перед народженням дитини К., побоюючися, що Аполлон розлюбить її, вийшла заміж за Іохіда з Аркадії. Розгнівана Артеміда помстилася за брата, обернувши К. на вогнище, однак Аполлон урятував з полум’я Асклепія, який мав народитися; 2) фокідська царівна, яку Афіна обернула на ворону, щоб урятувати від переслідувань Посейдона.

КОТІС, Котіто (гр. Kotys, Kotyto) — фракійська богиня, споріднена з Кібелою. Оргії на честь К. були подібні до врочистостей на честь Діоніса-Вакха і називалися котітіями.

КРЕОНТ (гр. Kreon) — 1) корінфський цар, батько Креуси ; 2) володар Фів, брат Іокасти, дядько Антігони.

КРЕСФОНТ, Кресофонт (гр. Kresphontes) — один з Гераклідів.

КРЕТЕЙ (гр. Kretheus) — чоловік Тіро, батько Ясона.

КРЕУСА (гр. Kreusa) — 1) дочка Ерехтея і Праксітеї; від Аполлона народила Іона, потім стала дружиною Ксута. Спочатку подружжя було бездітним, але після прощі до Дельфів К. народила Дора й Ахея; 2) одне з імен Главки, дочки корінфіянина Креонта, в яку закохався Ясон, жертва помсти Медеї; 3) дочка Пріама й Гекаби, дружина Енея, мати Юла. Під час пожежі Трої Еней утратив її.

КРІТСЬКИЙ БИК (гр. to en Krete tauros) — 1) бик, що викрав Європу; 2) чародійний бик, який вийшов з моря коло Кріту. Мінос мав принести його в жертву Посейдонові, але вражений його красою, офірував іншого бика. Посейдон наслав на К. б. шал, і бик спустошив Кріт вогнем, який вибухав з його ніздрів. К. б. спіймав Геракл і привів у Мікени до царя Еврістея (восьмий подвиг героя). За аттічним переказом, бика цього спіймав Тесей на Марафонському полі.

КРОНІД (Kronides) — епітет сина Кроноса Зевса.

КРОНОС, Крон (гр. Kronos) — одне з найдавніших грецьких божеств, бог жнив; наймолодший син Урана (Неба) і Геї (Землі), що належав до другого покоління богів. В основі легенди лежить космогонічний міф про поділ землі і неба. Через подібність імені К. до грецького слова «хронос» — час його іноді вважали і за бога часу. Був одружений з рідною сестрою Реєю, від якої мав дітей: Гестію, Деметру, Геру, Аїда, Посейдона, Зевса. За міфами, К. правив світом, скинувши з неба батька Урана. Йому віщували таку саму долю. Щоб уникнути її, К. ковтав усіх своїх дітей (мабуть, спогад про людські жертвоприношення). Але Рея хитрощами врятувала Зевса. Змужнівши, Зевс примусив К. виригнути всіх проковтнутих дітей, а його самого скинув у Тартар (пізніший варіант: К. після примирення з Зевсом правив разом з Радамантом на «щасливих островах»). Згідно з легендами, за часів К. на землі був Золотий вік. На острові Кріті К. ототожнювали з Молохом. На честь К. в Греції існували веселі свята — кронії. Римляни ототожнювали К. з Сатурном. Зображувався з серпом у руці.

КСАНТ, Ксанф (гр. Xanthos — ясноволосий) — 1) епітет кількох героїв античної міфології; 2) в «Іліаді» К. — кінь Ахіллеса, а також кінь Гектора.

КСЕНІЯ (гр. Xenia — гостинна) — епітет Афіни як опікунки гостей.

КСУТ, Ксуф (гр. Xuthos) — син Елліна й німфи Орсеїди, брат Дора й Еола. Переселившись із Фессалії в Афіни, одружився з дочкою Ерехтея Креусою. Міф про К. намагається наївно пояснити версію, за якою грецькі племена прибули з півночі.

КУРЕТИ (гр. Kuretes) — міфічне плем’я, що жило на Кріті. Рея віддала під опіку к. малого Зевса, тому вони стали жерцями богині. Після об’єднання культів Реї й Кібели к. злилися з жерцями Кібели — корибантами. Греки вважали, що к. своїми бучними танцями й ударами списів по щитах заглушували плач Зевса-немовляти і таким способом урятували його від Кроноса. Є версія, за якою к. спочатку були демонами родючих сил землі, їхній культ був пов’язаний з культом Крітського Зевса.