СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

АЛЕЙ (гр. Aleos) — тегейський володар, батько Авги.

АЛЕКТО (гр. Alekto — та, що ніколи не відпочиває) — ім’я однієї з ериній.

АЛЕКТРІОМАНТІЯ (гр. Alektryon — півень і manteuō — ворожу) — стародавня ворожба за допомогою півня. Форми її різноманітні, але всі пов’язані з марновірною шанобою до цього птаха. Греки розкладали на землі кілька літер, що означали задумані слова або цілі заклинання; біля кожної літери клали зерна й потім пускали півня; залежно від того, в якому порядку півень дзьобав зерна, робили висновки.

АЛЕКТРІОН (гр. Alektryon) — служник Ареса. Коли Арес приходив на побачення до Афродіти, А. мав стояти на сторожі й попереджати коханців про те, що вже настав день. Одного разу юнак заснув, і Гефест за допомогою Геліоса піймав свою зрадливу дружину та її коханця в тенета. Арес покарав А., перетворивши його на півня.

АЛЕТ (гр. Aletes) — 1) син Егіста, що став володарем Мікен після смерті батька. Орест убив А. й повернув владу родові Атрідів; 2) нащадок Геракла, який за допомогою хитрощів захопив Корінф (обіцяв одружитися з корінфською царівною, якщо вона відчинить йому міську браму) і намагався оволодіти Афінами.

АЛКАТОЙ (гр. Alkathoos) — син Пелопа й Гіпподамії. Коли мегарського царенка Евіпа роздер лев, цар Мегарей пообіцяв дати свою дочку Евехму за дружину тому, хто помститься за смерть сина. А. убив лева й одружився з Евехмою, по смерті тестя успадкував царську владу. За однією з версій, деякі герої намагалися приписати собі вбивство кітеронського лева, однак А. заперечував це, показуючи язика забитого звіра. На честь А. в Мегарах був споруджений храм і відбувались Ігри — алкатої.

АЛКЕЙ (гр. Alkaios) — володар Тірінфу, батько Амфітріони, дід Геракла, який дістав від нього ймення Алкід.

АЛКЕСТА, Алкестіда (гр. Alkestis) — дочка володаря Іолку Пелія, дружина Адмета.

АЛКІД (гр. Alkidas) — нащадок Алкея, тобто Геракл.

АЛКІНОЙ (гр. Alkinoos) — син Навсітоя, царя багатих мореплавців феаків на острові Схерія. Від дружини Арети мав п’ятьох синів і дочку Навсікаю. Подав допомогу Ясенові й Медеї, гостинно прийняв аргонавтів. Привітно зустрів Одіссея, коли він, повертаючись від німфи Каліпсо, був викинутий на берег моря. Гомер розповідає про пишні хороми А. з мідними стінами й золотими брамами, що їх охороняли золоті собаки. А. розумівся на будівництві кораблів. На острові Керкіра існував культ А.

АЛКІОНА, Альціона, Галкіона, Гальціона (гр. Alkyone) — 1) одна з Плеяд ; 2) дочка Еола, дружина Кеїка, що після смерті чоловіка обернулась у зимородка.

АЛКІОНЕЙ (гр. Alkyoneus) — гігант, що намагався вбити Геракла, скинувши на нього скелю. Геракл ударом палиці відкинув скелю на А. і вбив його (варіант: А. був непереможний, бо стояв на рідній землі; тільки витіснивши гіганта з неї, Геракл подолав його); за іншою версією міфа, Геракл убив А. за те, що він повстав проти богів.

АЛКІОНІДИ (гр. Alkyonidai) — доньки Алкіонея, після смерті батька кинулись у море й перетворилися на морських птахів.

АЛКМЕНА (гр. Alkmene) — дочка мікенського володаря Електріона, дружина Амфітріона ; від чоловіка народила Іфікла, від Зевса, що прийняв вид Амфітріона, народила Геракла. Після смерті чоловіка вийшла заміж за сина Зевса Радаманта, який жив в Окалії у Беотії. (Варіант: Зевс звелів Гермесові перенести тіло померлої А. в Елісій, де вона одружилася з Радамантом.) Як мати Геракла й родоначальниця Гераклідів А. неодноразово оспівана в поезії.

АЛКМЕОН (гр. Alkmaion) — син Амфіарая та Еріфіли, учасник походу епігонів проти Фів. Повернувшись додому, вбив свою матір за те, що з її вини Амфіарай загинув у поході. Умираючи, мати прокляла сина; А. збожеволів, його постійно переслідували еринії. Оракул провістив А., що він може звільнитися від цих переслідувань лише в країні, якої ще не було під час убивства матері. А. віднайшов спокій на щойно виниклому острові на річці Ахелой, прогнав свою дружину Арсіною і взяв шлюб з дочкою бога цієї річки Калліроєю ; мав від неї синів Акарнана й Амфотера. Згодом залишив острів, щоб повернути родинні скарби, зокрема намисто Гармонії, і був убитий. Доля А. стала сюжетом старовинного епосу («Алкмайоніс») і ряду трагедій, які не збереглися до наших часів. У Фівах був храм А.

АЛОАДИ (гр. Aloadai) — велетні От і Ефіальт, сини Іфімедії й Посейдона (варіант: сини Алоея, онуки Посейдона), відзначалися незвичайною силою. Вони тринадцять місяців тримали в мідній посудині Ареса, поки його за допомогою хитрощів не визволив Гермес ; у дев’ятирічному віці намагалися побороти богів (подібно до титанів, з якими їх плутали). За одним переказом, От і Ефіальт хотіли дістатися до неба і домогтися кохання Гери й Артеміди, для чого думали навалити на Олімп гору Оссу, а на Оссу — Пеліон, але Аполлон повбивав їх стрілами. (Варіант: А. загинули, проколовши один одного списами, якими намагалися влучити в Артеміду, що пробігала повз них у вигляді лані.) За свою зухвалість брати після смерті були суворо покарані. В Аїді їх прикували до колони, їхні вуха вічно роздирав крик сови. Інші версії міфа розповідають про заснування А. беотійських міст Аскра та Гелікона, про створення ними культу муз На острові Наксос існував культ братів. У міфі про А. відбито боротьбу олімпійської релігії з стародавніми культами.

АЛОЕЙ (гр. Aloeus) — гігант, син Посейдона (див. Алоади).

АЛОПА (гр. Alope) — дочка велетня Керкіона ; від Посейдона народила сина, якого мусила підкинути. Пастухи знайшли дитину й віднесли Керкіонові. Дізнавшись про злочин дочки, Керкіон звелів скарати її. Посейдон перетворив А. на джерело.

АЛТЕМЕН, Алфемен (гр. Althaimenēs) — син крітського царя Катрея. Коли оракул провістив, що Катрей загине від руки сина, А. залишив Кріт, аби пророцтво не здійснилося. На острові Родос він заснував місто Кретініа на честь рідного Кріту. Згодом оселився в Камейрі, спорудив вівтар Зевсові на горі Атавір і в погожі дні з вершини гори дивився на Кріт. На старість Катрей надумав відвідати сина й передати йому владу над Крітом. Коли цар із своїм почтом висадився на Родосі, населення прийняло прибульців за піратів і вступило з ними в бій, у якому Катрей загинув від руки сина. Побачивши, що віщування збулося, А. у розпачі почав благати в богів смерті; боги зглянулися на його прохання: А. поглинула земля. Міф натякає на мінойську окупацію Родосу в 15 ст. до н. е. Переказ про А. є одним із поширених варіантів міфа про сина, який ненавмисне вбиває батька (пор. Едіп, Телегон та ін.).

АЛТЕЯ, Алфея (гр. Althaіа) — дружина Ойнея, мати Деяніри та Мелеагра.

АЛФЕЙ (гр. Alpheios) — 1) найбільша річка Пелопоннесу, яка двічі зникає під землею по шляху до Іонічного моря; 2) бог однойменної річки, син Океана й Тетії, який закохався в німфу Аретусу.

АЛЬБУНЕЯ (лат. Albunea) — німфа однойменного джерела, славнозвісна віщунка, одна із сивіл.

АМАЗОНКИ (гр. Amazones) — войовниче плем’я жінок, які не терпіли в своєму середовищі чоловіків. За стародавніми переказами, утворили могутню державу на чолі з царицею. Одружувалися з представниками сусідніх племен тільки для продовження роду, потім відсилали чоловіків назад. Новонароджених хлопчиків віддавали батькам або вбивали, дівчаток виховували для війни; випалювали їм праву грудь, щоб вона не заважала стріляти з лука (звідси й назва безгруді). Стародавні письменники розрізняли три групи а.: 1) азіатські а., що мешкали на Кавказі по берегах Чорного моря, в районі річки Фермодонт на Понті; вони сіяли страх по цілій Азії. Заснували міста Смірну, Ефес та ін. Тесей викрав царицю Антіопу, одружився з нею й відбив уторгнення а. в Аттіку. Геракл відняв у цариці а. Іпполіти чарівний пояс. Цариця а. Пентесілея допомагала Пріамові в Троянській війні. Під час походу Олександра Македонського цариця а. Телестріда відвідує його, щоб народити дитину; 2) скіфські а., які спілкувалися з сусідніми скіфами, а згодом із сарматами; 3) африканські а., що за цариці Міріни здобули перемогу над горгонами й атлантами, перейшли Єгипет і Аравію та заснували столицю над озером Трітоніс; їх знищив Геракл. Зброя а. — подвійна сокира, спис, лук і щит у формі півмісяця. Перекази про а. сягають матріархального періоду, коли родину очолювала жінка. Легендами про а. захоплювалися в середні віки, особливо під час відкриття Америки, де намагалися знайти їхнє царство (річка Амазонка).

У мистецтві відома статуя Поліклета «Поранена амазонка», статуя Фідія та ін. Збереглися наслідування статуй великих митців, рельєфи в Галікарнасі.

У переносному значенні а. називають жінку-вершницю, войовничу жінку, а також жіноче вбрання для верхової їзди.

О, панна Обринська дуже спритна амазонка... її кінь згубив, здається, підкову, виховзнувся і впав, однак вона, на щастя, не ушкодила себе. О. Кобилянська. Через кладку.

АМАЛЬТЕЯ, Амалфея (гр. Amaltheia) — німфа, дочка крітського царя Мелісса (варіант: коза); А. вигодувала на Кріті Зевса, якого Рея ховала від Кроноса. Вдячний Зевс узяв А. на небо і вмістив її в сузір’я Візничого. Ріг кози А. Зевс подарував донькам Мелісса, які допомагали Реї; з того рога вони завжди могли брати все, чого тільки забажають. Звідси вислови гр. «Amaltheias keras», лат. «cornu Amaltheiae» — «ріг Амальтеї», та лат. «cornu copiae» — «ріг достатку».

Осінній холодок над спраглою землею Шатро гаптоване широко розіп’яв. І з рук його падуть, як з рога Амальтеї, Плоди, налиті вщерть, і довгі пасма трав. М. Рильський. Осінній холодок над спраглою землею...

АМАТА (лат. Amata) — дружина Латина, мати Лавінії, яку не хотіла віддати заміж за Енея, бо обіцяла її руку Турнові. За намовою Алекто розв’язала війну; коли їй принесли неправдиву звістку, ніби Турн загинув на війні, повісилася. У Римі А. називали дівчину, яку вибирали весталкою.

АМБРОСІЯ, амброзія, амвросія (гр. Ambrosia — та, що дарує безсмертя) — 1) їжа олімпійських богів, що давала безсмертя й вічну молодість. Цю їжу Зевсові подавали голуби; іноді а. діставали й смертні, які користувалися надзвичайною ласкою богів (Геракл); 2) запашна мазь, яка робила богів гарними й вічно молодими. Зевс натирав нею своє волосся.

Переносно а. називають дуже смачну страву чи напій. Втішайся ж нектарем, амбросію глитай, Співай, та тільки щоб не сумно... В. Самійленко. До поета.

АМІК (гр. Amykos) — 1) син Посейдона й Мелії, владар Віфінії, відзначався надзвичайною силою. Коли в його країну прибули аргонавти, запропонував найхоробрішому з них побитися з ним навкулачки. Полідевк прийняв виклик і вбив А. (варіант: Полідевк не вбив А., а тільки взяв з нього обіцянку не кривдити гостей); 2) один із кентаврів.

АМІМОНА (гр. Amymone — бездоганна) — одна з дочок Даная, яких під час посухи в Аргосі батько послав на пошуки води, наказавши будь-якими способами власкавити Посейдона. Бігаючи в лісі за ланню, А. порушила сон сатира, і він почав переслідувати її. Посейдон, якого А. покликала на допомогу, кинув у сатира свій тризубець. Сатир утік, а тризубець застряг у скелі. Посейдон, довідавшись, що А. шукає води, звелів вирвати із скелі тризубець. З утворених тризубцем отворів заструменіла вода. Спочатку це джерело називали ім’ям А., згодом Лернейським. Від Посейдона А. народила сина Навплія. Можливо, А. інша назва Великої Матері в Лерні, осередку культу Данаїд.

Міф про А. Есхіл вибрав сюжетом для однієї із своїх драм.

АМОН (гр. Aammon; єг. imn — прихований, таємний) — спочатку місцевий бог Фів Єгипетських; пізніше його вважали за загальноєгипетського бога й ототожнювали з богом сонця Ра, називаючи А.-Ра. Греки ототожнювали А. з Зевсом, римляни — з Юпітером. На ієрогліфічних пам’ятках А. називається Амен, звідси назва Фів Аменове місто, по-грецькому Діосполіс. На культових пам’ятках Фів А. зображували на троні з символами життя й смерті. Відтворення образу А. у людській подобі знаходили й в інших місцевостях Єгипту, а також у Нубії й Лівії. Храми А. існували в Спарті, Фівах, Римі й інших містах. Були в Єгипті зображення А. як людини з баранячою головою або як барана з сонячним диском навколо голови. Звідси походять грецькі зображення А. в образі чоловіка, подібного до Зевса, але з баранячими рогами.

АМУЛІЙ (лат. Amulius) — молодший син володаря міста Альба Прока. Після смерті батька А. перехопив трон у свого старшого брата Нумітора і, щоб забезпечити владу своїм синам, віддав Нуміторову доньку Рею Сільвію у весталки. Вона народила від Марса (варіант: від самого А.) близнят Ромула й Рема, які згодом убили А. й повернули владу Нуміторові.

АМУР, КУПІДОН (лат. Amor, Cupido) — у римській міфології божество кохання, що відповідає грецькому Еросові.

АМФІАРАЙ (гр. Amphiaraos) — 1) син Оїкла й Гіпермнестри, аргоський владар, славетний віщун; брав участь у калідонському полюванні та в поході аргонавтів. Вигнавши Адраста з Аргосу, А. одружився з його сестрою Еріфілою й заприсягся коритись їй у всьому. За наполяганням Еріфіли, яку підкупив Полінік, давши їй намисто Гармонії, А. вирушив у числі сімох володарів проти Фів. Як віщун він знав, що загине, і заповів синам помститися за свою смерть. Звершивши на війні ряд героїчних подвигів, А. загинув, поглинутий землею разом з бойовою колісницею. На тому місці був споруджений храм з оракулом сновидіння. Культ А., який сягає, мабуть, догрецької доби, був поширений у багатьох містах Греції. Античні митці часто обирали пригоди А., особливо його похід проти Фів, темою своїх творів; 2) один в епітетів Зевса.

АМФІДАМАНТ (гр. Amphidamas) — 1) син єгипетського царя Бусіріса, який убивав усіх чужоземців і приносив у жертву богам. Батько й син загинули від руки Геракла ; 2) евбейський владар, що загинув на війні з еретрійцями. На честь батька сини встановили ігри, де Гесіод здобув першу нагороду за свої поетичні твори — золотий триніжок, який він присвятив Геліконським музам.

АМФІКТІОН (гр. Amphiktyon) — син Девкаліона і Пірри, фермопільський володар. Скинувши з трону свого тестя, царя Аттіки Краная, протягом дванадцяти років правив Афінами. За одним із міфів, А. назвав місто Краная Афінами, присвятивши його богині Афіні.

АМФІЛОХ (гр. Amphilochos) — віщун, син Амфіарая й Еріфіли, брат Алкмеона, якому він, за деякими переказами, допомагав у вбивстві матері; один із претендентів на руку Єлени, учасник Троянської війни. Повернувшись із-під Трої, заснував Амфілохійський Аргос біля Амбракської затоки; за іншими переказами, разом з віщуном Мопсом оселився в Кілікії, де заснував місто Маллос. Згодом А. і Мопс почали битися за владу в Маллосі і обидва загинули в бою.

АМФІОН (гр. Amphion) — 1) син Зевса й фіванської царівни Антіопи, брат Зета, один із давньогрецьких музик. Одразу після народження брати-близнята за наказом їхнього дядька, фіванського царя Ліка, були покинуті напризволяще, їх виховали пастухи. Змужнівши, брати захопили Фіви і вбили злого володаря, а його дружину Дірке прив’язали до рогів лютого бика. У Неаполі є відома мармурова скульптура «Фарнезький бик» А. і Зет оточили Фіви мурами (каміння, зачароване грою А. на лірі, саме складалося в мури). Обидва брати відзначалися надзвичайною силою. Дружина А. Ніоба народила йому семеро синів і сім дочок. Після втрати всіх дітей А. покінчив життя самогубством. (Варіант: А. вбили Аполлон і Артеміда, коли він намагався захопити їхній храм.) В історичний час А. і Зета шанували у Фівах як місцевих героїв, «фіванських Діоскурів».

Від часів Евріпіда в літературній традиції брати є втіленням двох життєвих начал — діяльного (Зет) і споглядального (А.), Міф про А. й Зета відбито в живописі (Дж. Б. Тьєполо) та в музиці (Б. Галуппі, Л. Керубіні, А. Онеггер); 2) владар беотійського міста Орхомена, дід Нестора.

АМФІТРІОН (гр. Amphitryon) 1) тірінфський володар, син Алкея та Пелопової дочки Астідамії, онук Персея, чоловік дочки Електріон» Алкмени, відібрав у телебоїв Електріонову худобу, в нагороду за що Електріон віддав за нього свою дочку. (Варіант: А. убив свого дядька Електріона і за те разом з Алкменою був вигнаний з Тірінфу.) За допомогою дочки Птерелая Кометопи, яка відрізала батькові золотий локон (джерело безсмертя), А. переміг царя телебоїв. За відсутності чоловіка Алкмена поділила ложе з Зевсом, що з’явився до неї в образі А. і народила Геракла. А. загинув на війні з мінійцями.

Сюжет міфа про А. використовували Софокл, Плавт, Мольєр та ін. Тепер А. (завдяки трактуванню Мольера) — синонім гостинного господаря;

2) один з епітетів Зевса.

АМФІТРІТА (гр. Amphitrite) — дочка Нерея й Доріди, дружина Посейдона (за Аполлодором — дочка Океана ). Спочатку відмовилася бути дружиною Посейдона і втекла до Атланта. Посейдон послав навздогін дельфіна, який відшукав її й привіз на спині. А. зображували разом з Посейдоном на колісниці з мушлі, запряженій гіпокампами або тритонами, з тризубцем у руках. Культ А, догрецького походження.

АНАКСАРЕТА (гр. Anaxarete) — кіпрська дівчина з роду Тевкра ; зневажила кохання до неї саламінського юнака Іфіса, який через це повісився; Афродіта перетворила дівчину на камінь.

АНАКТ (гр. Anax — володар) — одне з імен Аполлона, Діоскурів та інших богів.

АНАНКЕ, АНАНКА (гр. ananke — неминучість) — уособлення неминучої долі. Платон вважає А. матір’ю мойр. Між колінами А. обертається веретено, вісь якого є віссю світу. А. ототожнювали з Немесідою та Діке.

АНДРОГЕЙ (гр. Androgeōs) — син Міноса й Пасіфаї, переможець усіх суперників у панафінеях (іграх на честь Афіни Поліади). Коли цар Афін Егей із заздрощів убив А. (варіант: за наказом Егея А. вирушив на полювання і був убитий марафонським биком ), розгніваний Мінос розпочав проти афінян війну, переміг їх і зобов’язав щороку віддавати на поживу чудовиську Мінотаврові семеро юнаків і сім дівчат. Щороку на честь А. влаштовувалося свято з музикою та іграми.

АНДРОКЛ (гр. Androklēs) — 1) син бога Еола й Кіани; разом з Феремоном володів частиною Сіцілії; 2) син останнього царя Афін Кодра, провідник іонських колонізаторів у Малій Азії, засновник міста Ефеса, мешканці якого шанували його як героя.

АНДРОМАХА (гр. Andromache) — дружина Гектора, героїня «Іліади». У дитинстві втратила батька й сімох братів, яких убив Ахіллес. Самовіддано кохала свого чоловіка («Іліада», VI і XXIV). Після здобуття Трої стала бранкою Ахіллесового сина Неоптолема, виїхала з ним до Епіру й там народила трьох синів. Згодом вийшла заміж за Гекторового брата Гелена, від якого народила сина Пергама. Після смерті Гелена разом з Пергамом переселилася до Малої Азії, де син заснував однойменне місто. У Пергамі спорудили її мавзолей.

У літературі А. стала ідеалом відданої дружини. Міф про А. втілено в античному та європейському образотворчому мистецтві (Г. Лересс, А. Куапель, Дж. Б. Тьєполо, Ж. Л. Давід, Е. Вехтер, А. Лосенко), літературі (Евріпід, Расін, А. Дзено, Ф. Брукнер), музиці (Дж. Паїзіелло, Р. Крейцер, К. Сен-Санс).

АНДРОМЕДА (гр. Andromedē) — дочка Кефея й Кассіопеї ; була, як і її мати, надзвичайно вродлива. Кассіопея хвалилася, що її дочка краща за будь-яку з нереїд. Обурені нереїди поскаржилися Посейдонові, який затопив Ефіопію і наслав морську потвору, що пожирала людей. Оракул провістив, що країна визволиться від страховища тоді, коли йому віддадуть А. Веління оракула виконали. Прикута до скелі А. чекала на смерть. Але з’явився Персей, який повертався після перемоги над Медузою. Захоплений красою дівчини, Персей убив потвору і попросив руки А. Після смерті А. Афіна перетворила її на сузір’я.

Сюжет цього міфа використано в живописі й пластиці (Тіціан, Тінторетто, Рубенс, Рембрандт, Пуссен, П. Пюже), у літературі (П. Корнель, П. Кальдерон, Лопе де Вега) та музиці (К. Монтеверді, Л. Россі, Гендель, Гайдн, Цінгареллі. Ж. Ібер, П. Моріс та ін.).

АНІЙ (гр. Anios) — син Аполлона та Креуси (або Ройо), яку батько, розгніваний тим, що вона чекає дитини, посадив у скриню й кинув у море. Скриню прибило до Делосу, де й народився А., якого Аполлон навчив мистецтва пророкування, зробив своїм жерцем та володарем острова. А. допомагав грекам під час Троянської війни. Прийняв на Делосі Енея і одружив його зі своєю донькою Лавінією.

АНКСУР (лат. Anxur) — бог, що пізніше ототожнювався з Юпітером ; ім’ям А. названо місто; 2) джерело поблизу міста Анксур; 3) рутульський герой з війська Турна.

АННА ПЕРЕННА (лат. Anna Perenna) — давня італьська богиня року й довголіття, свято якої відзначали 15 березня на Марсовому полі. Зображували А. П. бабусею; в добу імперії ототожнювали з сестрою Дідони Анною, яка з Карфагена втекла до Енея в Італію. Дружина Енея Лавінія з ревнощів намагалася вбити її. У розпачі А. П. втопилась у річці Нуміцій. Згодом її стали шанувати як німфу цієї річки. (Варіант: Анна, втікаючи від Лавінії, зустріла бога річки Нуміція, вийшла за нього заміж і прийняла ім’я А. П.) Культ її поширився в Римі внаслідок злиття двох культів: річкової німфи й італьської богині довголіття.

АННОНА (лат. Annona) — богиня врожаю. Її зображували з рогом достатку в одній руці та з китицею колосків у другій.

АНТЕЙ (гр. Antaios) — син Посейдона й Геї, велетень, найвродливіший і наймогутніший поміж гігантами. Був нездоланний, доки торкався матері-Землі, від якої черпав нові сили. Жив у Лівії, змушував мандрівників боротися з ним. А. здолав Геракл : відірвав від Землі і задушив. Цю сцену було зображено на фронтоні храму Геракла у Фівах.

Образ А. є символом наснаги й сили, що їх дає людині зв’язок з рідною землею, з рідним народом.

АНТЕНОР (гр. Antenor) — один із троянських вождів, чоловік Тезно — жриці Афіни й сестри Гекаби. Приймав у своєму домі Одіссея й Менелая, коли вони як ахейські посли намагалися повернути назад Єлену. Прихильник угоди з ахейцями, переконував троянців повернути Єлену Менелаєві. За іншими переказами, А. був приятелем греків і зрадником батьківщини; він нібито таємно віддав грекам троянський палладій, ліхтарем з міського муру подав знак до атаки Трої і навіть відчинив Троянського коня. Після здобуття Трої греки помилували А. й дозволили йому залишити батьківщину. Він заснував у Лівії місто Кірена; за іншою версією, вирушив до Італії й там заснував Патавій (тепер Падуя).

АНТЕРОС, Антерот (гр. Anteros) — бог взаємного кохання. За переказом, бог кохання Ерос не ріс, доки не одержав брата А., якого Афродіта народила від Ареса. Основна думка цього міфа полягає в тому, що без взаємності кохання не зростає. А. й Еросові споруджували вівтарі, зображували їх спертими на пальмові галузки.

АНТЕЯ 1, Анфея (гр. Antheia — квітуча) — епітет Гери, Афродіти й інших богинь.

АНТЕЯ 2 (гр. Antaia) — дружина тірінфського царя Прета, що закохалася в Беллерофонта.

АНТІГОНА (гр. Antigone) — 1) дочка Едіпа та Іокасти, сестра Полініка. Іокаста народила А. від Едіпа, не знаючи, що він її син. Разом з батьком А. була в добровільному вигнанні в Колоні. Після смерті Едіпа повернулась до Фів. Під час походу сімох проти Фів владар Креонт заборонив ховати тіло Полініка як зрадника, але А. поховала брата, за що була живцем закопана в землю. (Варіант: Креонт наказав кинути А. в підземелля, де вона вкоротила собі віку.)

Софокл у трагедіях «Едіп у Колоні» та «А.» змалював А. ідеалом родинного обов’язку та дівочої відданості й самопожертви, зразком доньки й сестри. У європейській літературі до міфа про А. в різні періоди зверталися Ж. Ротру, Ж. Расін, П. Метастазів, В. Капніст, Ж. Кокто, Б. Брехт та ін., в музиці — X. В. Глюк, Д. Бортнянський, Ф. Мендельсон, К. Сен-Санс; 2) дочка Еерітіона, онука мірмідонського владаря Актора, дружина Пелея ; повісилася, коли її ввели в оману, сказавши, ніби Пелей одружився з іншою; 3) дочка Лаомедонта, сестра Пріама. Насмілилась рівнятися вродою до Гери, за що богиня перетворила її волосся на вужів. Згодом боги обернули А. в лелеку.

АНТІКЛЕЯ (гр. Antikleia) — мати Одіссея.

АНТІЛОХ (гр. Antilochos) — син пілоського владаря Нестора, друг Ахіллеса. Разом з батьком брав участь у Троянській війні, де його вбив Мемнон, союзник троянців.

АНТІНОЙ (гр. Antinoos) — найвельможніший і найзухваліший із женихів Пенелопи.

АНТІОПА (гр. Antiope) — 1) владарка амазонок, яку викрав Тесей. Викрадення А. призвело до походу амазонок на Аттіку, кривава боротьба проходила в самих Афінах, де амазонки отаборились біля підніжжя пагорба Ареса. За втручанням А. афіняни й амазонки дійшли згоди. А. й Тесей мали сина Іпполіта ; 2) дочка фіванського владаря Ніктея (варіант: річкового бога Асопа); А. завагітніла від Зевса і, боячись розгніваного батька, втекла до Сікіону, де вийшла заміж за Епопея. Ніктей з розпуки повісився, але перед смертю заповів своєму братові Ліку покарати А. за те, що вона збезчестила його рід. Лік здобув Сікіон, убив Епопея і забрав А. У дорозі біля гори Кітерон вона народила Амфіона й Зета, які за наказом Ліка були кинуті напризволяще. А. стала рабинею дружини Ліка Дірке.

Цьому міфові присвячені твори середньовічних і сучасних художників та скульпторів А. Сузіні, Тіціана, А. Корреджо, К. Ванлоо, А Ватто й ін.

АНУБІС (гр. Anubis) — давньоєгипетський бог, шанування якого було тісно пов’язане з культом мертвих; він охороняв могили та мумії, супроводжував душі померлих у підземний світ. Зображували А. у вигляді шакала або у вигляді людини з шакалячою головою. У Римі його вважали за супутника Серапіса й Ісіди. Давні греки ототожнювали А. з Гермесом.

АНХІС, Анхіз (гр. Anchises) — онук троянського владаря Іла, коханець Афродіти, яка народила від нього сина Енея. Еней на плечах виніс старого А. з охопленої полум’ям Трої. За те, що А. хизувався коханням Афродіти, Зевс осліпив його (варіант: зробив розслабленим). Під час мандрів Енея помер на острові Сіцілія.

АОНІДИ (гр. Aonides) — наймення муз, яке походить від назви частини Беотії, де був центр культу муз.

АПАТУРІЇ (гр. Apaturia) — свята на честь Аполлона, встановлені в Афінах (жовтень — листопад). Під час А. хлопців, народжених протягом року, заносили до списку громадян.

АПІС (гр. Apis, єг. hp) — священний бик (чорний з білою плямою на лобі) у стародавньому Єгипті, особливо в Мемфісі; вважався втіленням бога Осіріса. В елліністичну добу греки вважали А. (називаючи його Епафом) сином Іо, яку ототожнювали з Ісідою.

АПОЛЛОН, ФЕБ (гр. Apollōn, Phoibos — осяйний) — син Зевса й Лето, брат Артеміди, батько Орфея, Ліка й Асклепія, один із олімпійських богів. У культі А. виразно збереглися сліди первісних релігійних вірувань: фетишизму й тотемізму. У глибоку давнину А. шанували в постаті барана. Гомер і Гесіод не подають подробиць про його народження. За пізнішими переказами, охоплена ревнощами Гера переслідувала вагітну Лето і заборонила Землі дати їй місце для пологів. За велінням Зевса в морі виник новий острів Делос, де Лето народила близнят — А. й Артеміду. З ім’ям А. пов’язані події, відбиті в багатьох міфах: убивство страхітливого дракона Пітона (на честь перемоги над драконом у Дельфах було встановлено Піфійські ігри і споруджено Дельфійський храм), участь у боротьбі з гігантами. А. та Артеміда вбили гіганта Тітія за образу богині Лето. Під Троєю А. покарав греків, які образили його жерця Хріса. З культурним та господарським розвитком стародавньої Греції характер А. як бога змінюється. Він стає богом музики, проводирем муз, дістає від Гермеса кітару. Згодом А. набуває дару насилати хвороби й виліковувати їх (А. Сотер — «рятівник»), провіщає майбутнє або виявляє свою волю через оракула. З наказу Зевса А. пас худобу Лаомедонта за те, що хотів помститися Громовержцеві за смерть свого сина Асклепія. А. був також захисником пастухів і охоронцем худоби, яку оберігав від вовків і всякої пошесті (А. Лікоктонос — «винищувач вовків»). Крім того, А. — будівник, засновник міст, оборонець тих, що переселяються на нові місця і в далекі колонії.

Деякі вчені (О. Мюллер) вважають, що первісно А. був суто дорійським божеством з центром культу в Дельфах. На думку більшості дослідників, культ А. прийшов з Малої Азії, доказом чого є такі факти: у Троянській війні А. був на боці троянців; у Малій Азії на його честь споруджено кілька храмів, де ім’я А. виводять від кореня слова із значенням «двері», оскільки первісно це нібито був бог дверей, який охороняв родину від нещастя (А. Тірайрос — А. Дверний). Пізніше А. ототожнювали з Геліосом, хоч у давньому епосі і в грецькій міфології Геліос виступає як окреме божество. На честь А. — бога сонця встановлено хліборобські святкування: таргелії — свято літа, коли приносили в жертву гекатомбу і співали хвальні пісні — пеани; піанепсії — свято осені на честь збирання врожаю тощо. А. шанували як божественного воїна-стріловержця (А. Гекеболос), який вражав несхибними стрілами. Головні центри культу А. — острів Делос, де раз на чотири роки проходили делії — ігри за участю представників усіх грецьких полісів; Дельфи з основним святилищем А. Славились оракулами Патара в Лікії, Дідіми біля Мілета, Фіви, Кларос біля Колофона та ін. Із грецьких колоній в Італії культ А. поширився в Римській імперії. Уже 430 р. до н. е. в Римі спорудили храм А., а 212 р. до н. е. встановлено ігри на його честь.