СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

АБАНТ (гр. Abas; род. відм. Abantos) — 1) дванадцятий цар Аргосу, прадід Персея, син Лінкея й Гіпермнестри, онук Єгипта й Даная, від якого дістав у спадщину чарівний щит. Під Троєю той щит потрапив до Енея; 2) троянець, супутник Енея; 3) ватажок етруського загону, що прийшов на допомогу Енеєві з Популонії; 4) епонім войовничого племені абантів на Евбеї.

АБЕОНА (лат. Abeona; abeo — відходжу) — італьська богиня, опікунка дітей, які вперше залишили дім (пор. Адеона).

АБОРИГЕНИ (лат. aborigines; ab origine — від початку) — стародавні мешканці Середньої Італії. Згідно з римськими легендами, так звався окремий народ, який жив на Апеннінах. Витіснені сабінянами, а. оселилися в гирлі Тібру; їх стали називати латинянами.

Тепера. — корінні мешканці країни, місцевості.

...над поетом (М. Рильським) тяжіла влада звички, він абориген столиці України, і в його пам’яті все стоїть гарна кругла будова, що була колись на майдані. Т. Масенко. Роман пам’яті.

АБУНДАНЦІЯ (лат. Abundantia) — уособлення достатку в Римі. Інколи її вважали супутницею Керери й зображували у вигляді жінки, що сипле золоті монети з рога достатку.

АВГА (гр. Auge) — дочка тегейського (в Аркадії) володаря Алея, жриця Афіни. За пророцтвом, народження онука мало принести Алеєві нещастя. Коли, закохавшись у Геракла, А. народила Телефа, Алей звелів кинути матір 8 дитиною в море. А. врятувалася й припливла до Місії, де її взяв за дочку місцевий володар Тевтрант. Телефа, залишеного на Тарфенійській горі, вигодувала лань Артеміди й виховали пастухи; у пошуках матері він вирушив до Місії, допоміг Тевтрантові перемогти ворогів, і вдячний володар пообіцяв йому руку А. й царство. А. відмовилася бути дружиною Телефа і в спальні захищалася від нього мечем. Коли Телеф також схопив меча, вона закликала на допомогу свого чоловіка Геракла, і тоді син та мати впізнали одне одного. (Варіант: А. в Місії вийшла заміж за Тевтранта. Телеф за допомогою дельфійського оракула знайшов матір. Тевтрант усиновив його). Міф про А. й Тєлефа став сюжетом трагедій (не збереглися) Есхіла, Софокла та Евріпіда; деякі сцени з легенди були зображені і на малому фризі вівтаря Зевса в Пергамі, що може свідчити про пергамське походження міфа.

АВГІЙ (гр. Augeias) — елідський володар, син Геліоса (варіанти: Посейдона, Епея, Форбанта) й Гірміни; мав багато худоби, стійла якої не вичищалися 30 років. Геракл спрямував води річки Алфей (Пеней, Меній) на А. стайні й вичистив їх за один день (сьомий подвиг Геракла). У винагороду А. обіцяв йому десяту частину своєї худоби, але не дотримав слова. Між ними спалахнула війна, що закінчилася смертю А., спадкоємцем якого за згодою Геракла став його син Філей. За іншим міфом А. лишився живий і повернув собі царство; після смерті його шанували як героя З іменем А. первісно пов’язувалося поняття про сонячне божество; бруд у стайнях — це туман і хмари, що їх розганяє сонячний день.

АВГІЄВІ СТАЙНІ — метафорично бруд, велике безладдя, занедбані справи.

...край наш — то Авгія стайня, В котрій порядок зробити не можна. І. Франко. Сучасний літопис.

АВГУРИ (лат. Augures) — жерці, які, спостерігаючи блискавки та інші явища природи, польоти й поведінку птахів, угадували волю богів і провіщали майбутнє. А. за допомогою певних ритуалів і церемоній — ауспіцій — випрошували в богів віщування Коли боги «виражали» свою волю самі (затемнення сонця, посуха, повінь тощо), вплив авгурів був дуже великий: своїм тлумаченням волі богів вони могли припинити або відкласти народні збори, навіть скасувати ухвали зборів,

Освічені римляни вже в 1 ст. до н. е. висміювали ворожбу авгурів, які, за словами Ціцерона, глузливо перезиралися один з одним, ошукуючи віруючих. Звідси вислів «усміх авгура» — характеристика тих, хто вводить в оману, вдаючи що їм відомі незбагненні для інших таємниці.

І не посміють істину авгури Вдягати в мотлох кривди і химер; І дух знання — великий піонер — Не буде битись крилами об мури, А поведе у далечінь... Є. Плужник. Канів.

АВГУСТАЛИ (лат. Augustales) — 1) колегія жерців, яку заснував імператор Август для відправляння культу ларів і пенатів. До складу колегії могли входити й вільновідпущені, чимало з яких добивалося цього за допомогою грошей; 2) клас жерців, що його запровадив Тіберій для віддавання божественних почестей Августові та родові Юліїв. Складався з 21 особи, які звалися sodales Augustales — «товариші Августа»; їх обирали з вельможних римських родин; 3) ігри (лат. Augustales), запроваджені на честь Августа в Римі й провінціях.

АВЕРНО (гр. Aornos) — озеро в Італії, недалеко від міста Куме (Кампанія). За переказом, шкідливі випари з озера вбивали птахів, що пролітали над ним. Тут неначебто Гомер зійшов у підземелля. Біля озера була діброва Гекати та гроти славетної Кумської сивіли.

АВЗОН, Авсон (лат. Auson) — перший цар Італії, син Одіссея й Кірки (варіант: син Одіссея й Каліпсо); А. дав своє ймення найдавнішому племені південно-західної Італії — авзонам; звідси й давня назва країни — Авзонія.

АВКСЕСІЯ І ДАМІЯ (гр. Аихеsia, Damia) — грецькі (тройзенські й егінські) божества родючості. На їх честь жінки співали жартівливих пісень. Павсаній вважає А. й Д. богинями розвитку та зростання.

АВЛІДА (гр. Aulis) — місто в Беотії, біля якого вітри затримали грецький флот, що відпливав до Трої.

АВРОРА (лат. Aurora) — римська богиня світанку (в давніх греків Еос ).

В образному мовленні — синонім ранкової зірки, світання.

Уставай, Авроро, пурпурова, Обцілуй ласкаво поле й гай! Ф. Шіллер. Утікач (переклад М. Лукаша).

АВТОЛІК (гр. Autolykos) — 1) син Гермеса та Хіони, Одіссеїв дід з боку матері. В епосі, де не згадується про походження А. від Гермеса, це був надзвичайно хитрий та спритний злодій і розбійник. Викрав отари Сісіфа, за що останній збезчестив його дочку Антіклею, яка невдовзі одружилася з Лаертом. Ця версія пов’язує трьох найбільших міфічних хитрунів: Одіссей виявляється сином Сісіфа й онуком А., який міг перевтілюватися, прибираючи будь-якого образу, робив речі невидимими або змінював їх до невпізнання. Навчив Геракла мистецтва боротьби; 2) фессалієць, учасник походу аргонавтів, засновник міста Сіноп, де процвітав його культ.

АВТОМЕДОН, Автомедонт (гр. Automedōn) — герой Троянської війни, правив кіньми в колісниці Ахіллеса.

В сучасній образній мові — вправний кучер, візник.

Буть фірманом — не віршики ліпить! Лише щоб розминутися в шаблоном, Його я не назву Автомедоном. М. Рильський. Марина.

АВТОНОЯ (гр. Autonoe) - дочка Кадма й Гармонії, дружина Арістея, мати Актеона; разом з вакханками вбила свого небожа Пентея.

АГАВА (гр. Agaue) — дочка Кадма й Гармонії, сестра Автоної та Семели. Діоніс покарав А. за те, що вона не хотіла вірити в його божественне походження. Беручи участь у процесії й танцях менад, вона збожеволіла й розірвала на шматки свого сина Пентея.

Сюжет цього міфа використав Евріпід у трагедії «Вакханки».

АГАМЕД (гр. Agamedes) — брат Трофонія.

АГАМЕМНОН (гр. Agamemnon) — герой давньогрецьких міфів, син аргоського царя Атрея й Аеропи, брат Менелая, володар Мікен, вождь ахейського війська в Троянській війні. Коли Атрея вбив його небіж Егіст, батько якого, Тієст, став царем у Мікенах, А. і Менелай утекли в Спарту. Спартанський цар Тіндарей дав їм притулок і одружив із своїми дочками: А. — з Клітемнестрою, Менелая — з Єленою. Клітемнестра народила А. трьох доньок: Іфігенію, Хрісотеміду й Електру, а також сина Ореста. Після смерті Тіндарея царем Спарти став Менелай, разом з яким А. скинув Тієста з престолу й заволодів Мікенами.

Хоробрий і мудрий полководець (див. XI пісню «Іліади»), А. не міг стримувати власного честолюбства, чим не раз шкодив загальній справі. Через свою хвалькуватість (убивши якось на полюванні лань, він заявив, що влучності його пострілу могла б позаздрити сама Артеміда) А. мусить погодитися принести дочку Іфігенію в жертву розгніваній богині-мисливиці, яка позбавила ахейський флот попутного вітру; гонор і жадібність А. при розподілі бранок під час облоги Трої призводять до сварки з Ахіллесом. А. образив жерця Аполлона, накликавши гнів останнього на ахейське військо. Після падіння Трої А. дістав велику здобич і дочку Пріама Кассандру.

За відсутності А. Егіст став коханцем Клітемнестри і розпоряджався в Аргосі як володар. Повернувшись із-під Трої, А. став жертвою зрадливої дружини. Коли він мився в ванні, Клітемнестра накинула на нього покривало і за допомогою Егіста вбила його. (Варіант: А. вбив сам Егіст.)

А. був найбагатшим з усіх вождів, що брали участь у Троянській війні. Залишки фортеці й незліченні скарби, які знайшов Г, Шліман у Мікенах, свідчать, що то справді були «велезлоті», «велелюдні» Мікени, як їх називає давньогрецький епос, наймогутніша серед тогочасних держав Пелопоннесу. А. привів до Іліону сто кораблів — найбільше з усіх басилевсів (Гомер). У греків були мудріші, хоробріші, сильніші, завзятіші від А. вожді, але військо очолив він.

У Спарті, на Пелопоннесі і в Беотії існував культ А. Припускають, що в цих місцевостях А. шанували як бога, культ якого згодом був витіснений культом Зевса. Свідченням цього є одне з Зевсових імен — Зевс А. У Херсонесі як священна річ зберігався скіпетр А. На пам’ятках мистецтва часто зустрічаються зображення А., але дуже рідко на першому плані. Зображували А. подібним до Зевса.

Життя і особливо трагічна смерть А. були улюбленою темою творів античної та європейської літератур (трагедії «А.» Есхіла, «Іфігенія в Авліді» Евріпіда, «Іфігенія» Расіна, «А.» Альфієрі тощо). Сюжет смерті А. використано також у музичному мистецтві Європи, зокрема в творах Н. Цінгареллі, Д. Треверса, С. Танєєва, Д. Мійо, Л. Керубіні.

АГАНІППА (гр. Aganippē) — дочка річкового бога Пермесса (Термесса) на Геліконі в Беотії, німфа джерела; надихала поетів, що пили воду з її джерела.

АГЕЛАЙ (гр. Agelaos) — 1) син Геракла й Омфали, предок Креза (за Аполлодором); 2) син калідонського царя Ойнея й Алтеї, брат Мелеагра, загинув на війні калідонян з куретами; 3) один із женихів Пенелопи, що загинув від руки Одіссея; 4) раб троянського царя Пріама, що покинув Паріса напризволяще на горі Іда. Знайшовши дитину, яку годувала ведмедиця, А. узяв її додому й виховав.

АГЕНОР (гр. Agenor) — 1) фінікійський володар, родоначальник фінікійців, син Посейдона й Лівії; від його шлюбу з Телефассою народилися Кадм, Фенікс, Кілікс і Європа. Коли останню викрав Зевс, А. послав своїх синів на розшуки, заборонивши їм повертатися без сестри. Розшуки виявилися марними, і брати розселилися по різних країнах; 2) син Антенора, в грецькому епосі один з найвідважніших героїв Трої, який навіть пішов на герць із Ахіллесом і поранив його. Коли Ахіллес почав перемагати, Аполлон, прийнявши подобу А., врятував його. Згодом А. вбив син Ахіллеса Неоптолем ; 3) син аркадського владаря Фегея, що разом із братом Проноем за намовою батька вбив Алкмеона, чоловіка їхньої сестри, яку той прогнав з дому, щоб одружитися з Калліроєю ; згодом сини Каллірої вбили А. з братом у Дельфах.

АГЕНОРІД (гр. Agenoridēs) — син або нащадок Агенора.

АГІЕЙ (гр. Agyieus — охоронець вулиці, дороги) — епітет Аполлона.

АГІЛЛА (гр. Agylle) — німфа Тразіменського озера.

АГЛАВРА (гр. Aglauros) — 1) дружина Кекропа; 2) одна з трьох Кекропових дочок, яким Афіна доручила захованого в скрині новонародженого Ерехтея (Еріхтонія). Незважаючи на заборону богині, А. разом із сестрою Герсою відкрили скриню, після чого збожеволіли і скочили із скелі. (Варіанти: 1) А. з ревнощів не допустила до своєї сестри Герси Гермеса, за що останній перетворив її на камінь; 2) Оракул Аполлона сповістив, ніби закінчиться довготривала війна, коли хтось добровільно принесе себе в жертву. А. зважилася на цей подвиг. У печері на узгір’ї Акрополя на честь А. був споруджений вівтар).

АГЛАЯ (гр. Aglaie — блискуча) — дочка Зевса й Евріноми, одна з трьох харит.

АГОНАЛІЇ (лат. Agonalia) — щорічні свята в Римі на честь Януса (9 січня, 20 травня і 10 грудня).

АГРІОНІЇ (гр. Agrionia) — свята на честь Діоніса Агріонійського, що відбувались в Орхомені (у Беотії) за участю самих жінок та жерця Діоніса.

АДАМАСТ (гр. Adamastos) — грек з Ітаки, батько героя Ахеменіда.

АДЕОНА (лат. Adeona; adeo — приходжу) — італьська богиня, опікунка дітей, що поверталися додому (пор. Абеона ).

АДМЕТ (гр. Admetos) — син фессалійського володаря Ферета; брав участь у полюванні на калідонського вепра і в поході аргонавтів ; з вдячності за те, що А. убив Пітона (Варіант: покутуючи провину за вбивство кіклопів ), Аполлон служив у нього пастухом. Коли Пелій пообіцяв тому, хто запряже в колісницю лева й вепра, віддати свою дочку Алкесту, Аполлон допоміг А. виконати цю примху володаря. Справляючи весілля з Алкестою, А. забув принести традиційні передшлюбні жертви Артеміді, і розгнівана богиня послала змію в шлюбні покої, але Аполлон знову прийшов на допомогу — домовився з мойрами, що коли наближатиметься А. смерть, замість нього може вмерти хтось інший. В Аїд замість чоловіка погодилася зійти Алкеста. За подружню відданість Геракл визволив Алкесту з Аїду й повернув своєму другові А.

Сюжет цього міфа відбито в трагедії Евріпіда «Алкестіда».

АДМЕТА (гр. Admete) — 1) дочка Океана, подруга Персефони ; 2) дочка Еврістея, для якої Геракл здобув пояс Іпполіти.

АДОНІЇ (гр. Adonia) — свята на честь Адоніса, які головним чином пов’язувалися з смертю гарного юнака; відбувалися щороку, переважно в липні або навесні, і складалися з двох частин: під час першої оплакувалася смерть Адоніса, в другій з великою радістю святкували його повернення до Афродіти. У Біблі, де а. святкували з надзви- ’ чайною пишнотою, спочатку виставляли зображення Адоніса в супроводі тужливих пісень і похоронних обрядів; потім наставало радісне святкування з нагоди повернення А. з Аїду. У Греції, особливо в Афінах, де в а. брали участь переважно жінки, святкували простіше й скромніше. Крім того, на а. виставляли в горщиках рослини, що швидко розвиваються й швидко в’януть — «садочки Адоніса»; цим символізувалася недовговічність розквіту в природі і в житті. Свята Адоніса при александрійському дворі, де спочатку вшановували прекрасного юнака, а потім оплакували його смерть (зберігаючи надію на його повернення), описали Теокріт та Біон.

АДОНІС (сем. Adonis — володар, пан) — син Кініра та його дочки Мірри (варіанти: Фенікса та німфи Алфесібеї; ассірійського царя Тіанта і його дочки Смірни), яка пристрасно покохала рідного батька за намовою Афродіти. Коли батько довідався про свій злочин, то хотів убити дочку, але боги перетворили її на миррове дерево, з якого через десять місяців народився А. За вроду хлопця відразу покохала Афродіта і таємно віддала його на виховання Персефоні, яка не схотіла повернути красеня Афродіті і та поскаржилася Зевсові. Зевс присудив так: А. мав проводити третину року в Персефони, третину в Афродіти, а останньою третиною міг розпоряджатися за власним розсудом. Проте А. ще в юнацькому віці вбив вепр. За другою версією, чвари й розбрат між богинями виникли після смерті А., з крові якого виросла троянда.

Поширений у грецькій поезії міф про А., як і культ його, — фінікійсько-сірійського походження. Культ А. як божества природи процвітав у Біблі (в Фінікії) та в його околицях, а також на Кіпрі. Звідси цей культ перейшов до Греції, де А. — перетворено в напівбога. Міф про А. — одне з дуже поширених у багатьох стародавніх релігіях уявлень про померле й воскресле божество (пор. євангельську розповідь про Христа).

До міфа про кохання А. й Афродіти часто зверталися художники та письменники античності, доби Відродження й пізніших епох: Тіціан, Веронезе, Пуссен, Рубенс, Джорджоне, Тінторетто, Роден, Шекспір, Лопе де Вега, Ж. Лафонтен та ін. Міф про А. став основою лібретто опер Д. Маццоккі, К. Монтеверді, Дж. Легренці й ін.

У переносному значенні А. — надзвичайно вродливий чоловік.

АДРАСТ (гр. Adrastos) — аргоський цар, син Талая. Коли Амфіарай вигнав А. з Аргосу, він утіку Сікіон до діда, царя Поліба, й одружився з його дочкою. Після смерті Поліба А. став сікіонським владарем, дійшовши згоди з Амфіараем, повернувся в Аргос. Оракул провістив, що доньки А. одружаться в вепром і левом. Тому Деїфілу він віддав Тідеєві, а Аргію — Полінікові, на щитах яких були зображені вепр і лев. (Варіант: Тідей і Полінік були вигнані з своїх країн і з’явилися перед палацом А. в одязі із шкур згаданих тварин.) Щоб повернути володіння Полінікові, А. організував похід сімох проти Фів. Похід виявився невдалим, урятувався лише сам А. завдяки чарівному коневі Арейону, якого йому подарував Геракл Через десять років А. брав участь у поході епігонів на Фіви; там загинув його син Егіалей, з туги за яким А. помер. За переказом, А. започаткував в Аттіці та Сікіоні, де процвітав його культ, Немейські ігри. Спершу А. шанували як божество підземних сил природи, згодом його культ злився з культом Діоніса.

Міфи про життя А. дали багатий матеріал для давньогрецького епосу, трагедій і образотворчого мистецтва.

АДРАСТЕЯ (гр. Adrastea — неминуча) — 1) богиня кари й помсти, ототожнювана з Немесідою, Діке, а в Іонії — з Кібелою; 2) німфа, що вигодувала Зевса.

АЕДОНА (гр. Aedon — соловей) — дочка Пандарея, дружина Зета. З заздрощів до Ніоби надумала вбити одного з її синів, але в темряві помилково заколола власного сина Ітіла. Зевс обернув А. в солов’я, спів якого — безнастанне голосіння матері за сином.

АЕРОПА (гр. Aerope) — дочка Катрея, мікенська цариця. За пророцтвом, Катрей мав загинути від рук своїх дітей, тому віддав А. мореплавцеві Навплію, який продав її в рабство в Аргос. Тут А. одружилася з Плейстеном, потім з його братом Атреєм, від якого народила Агамемнона й Менелая. Згідно з іншою міфологічною версією, батьком Агамемнона й Менелая був Плейстен, а Атрей виховав їх.

АЇД, Аїдоней, Гадес (гр. Aides, Hades), ПЛУТОН (гр. Pluton) — 1) бог підземного світу, володар «царства тіней» померлих, син Кроноса й Реї, брат Зевса, Посейдона й Деметри. При поділі світу між братами після перемоги богів над титанами А. дістав підземне царство й владу над тінями померлих. Дружиною А. була Персефона, дочка богині родючості Деметри. У грецькій релігії А. як бог смерті вважався страшним богом. Навіть ім’я його боялися вимовляти, замінюючи різними евфемізмами. Так виникла й назва Плутон — «багатий», тобто володар незліченних підземних скарбів і людських душ, — яка згодом витіснила первісне ім’я бога підземного царства. Із зміною імені відбулася зміна самого уявлення про бога. Йому почали приписувати якості бога родючості (варіант: у зв’язку з ототожненням посмертної долі людини з долею хлібного зерна, яке ніби ховали під час посіву, щоб воно воскресло новим життям у колосі).

В «Іліаді» й «Одіссеї» А. описано виключно як бога смерті, що особисто стереже вхід до свого царства. Тільки двічі залишав А. підземне царство. Вперше тоді, коли його поранив Геракл, і він мусив вирушити на Олімп до лікаря богів Пеана. Вдруге А. покинув свої володіння для того, щоб викрасти майбутню дружину Персефону. А. згадується також у міфі про Орфея, який зійшов під землю за своєю дружиною Еврідікою. В багатьох міфах розповідається про чарівний шолом А., який робив невидимим того, хто його надягав. Цим шоломом користується Афіна, допомагаючи Діомедові в боротьбі проти Ареса, а також Персей, убиваючи Медузу, шолом-невидимка покриває голову Гермеса в гігантомахії. Культ А. дуже мало поширений у Греції. Відомий лише один храм, присвячений йому, — в Еліді. Культ А. поєднується з культом інших хтонічних богів, причому він постає більше в ролі бога родючості й урожаю, ніж у ролі страшного бога смерті. Місця вшанування А. розташовувалися, як правило, поблизу глибоких печер, біля розколин у земній корі, в яких забобонні люди бачили «входи до підземного царства». Здебільшого в жертву А. приносили чорну худобу. У Римі А. ототожнювався з давнім італьським богом смерті й підземного царства Орком. Грецька назва Плутон поширилася в римлян досить пізно. (Наприклад, Децій Мус у Лівія, віддаючи себе в жертву богам підземного царства, не вимовляє імені Плутона.)

Зображення А. зустрічаються досить рідко, причому більшість із них належить до пізніших часів. Він зображувався, як і Зевс, у гордій, величній позі на троні, з двозубцем або жезлом у руці, іноді з рогом достатку. Біля ніг А. на одній із статуй сидить Кербер. Поряд з ним зображували Персефону; 2) царство мертвих, що, за уявленнями давніх греків, містилося десь на краю світу або під землею; в інших міфах А. розташований за річкою Океаном, як місце життя тіней померлих. А., де перебувають тіні, Гомер відрізняє від Тартару — місця ув’язнення титанів. Згодом А. став уявлятися місцем, де нібито душі померлих караються за гріхи, вчинені на землі.

За віруваннями греків, входи в А. були розташовані біля озера Аверно (в Італії), біля Тенарського мису (в Лаконії), в Пілосі (на заході Пелопоннесу) та в інших місцях. До воріт А. тіні померлих приводить провідник душ — Гермес. Через річку Стікс, яка відмежовує царство тіней, померлих перевозить Харон. При вході стоїть триголовий пес Кербер, який усіх пропускає в А., але звідти не випускає нікого. Тіні померлих стають перед судилищем, у якому беруть участь Еак, Мінос, Радамант і Тріптолем. В А. тече річка Лета, ковток води з якої змушує забути про земне життя. Володарі підземного царства Аїд (Плутон) і Персефона. Ті, що образили богів, приречені в А. на довічні муки (Данаїди, Сісіф, Тантал). В А. багато страховищ і демонів. Там можна зустріти Гекату, ериній, горгон, гарпій, химеру, єхидну, гідру, Емпусу. Мало хто із смертних міг повернутися з підземного царства. Еней і Одіссей зійшли в А., щоб побачитися з близькими. Розповіді про зішестя смертних у підземне царство були поширені в середньовіччі («Божественна комедія» Данте). Уявлення стародавніх народів про А. (у римлян Орк) частково були прийняті християнством. Відомий вислів Данте: «Lasciate ogni speranza, voi ch’entrate» — «Облиште всяку надію ті, хто входить сюди».

АКАДЕМ (гр. Akadēmos) — афінський герой, що показав Касторові й Полідевкові, де переховується їхня сестра Єлена, яку викрав Тесей. В історичний час за міським муром Афін була могила А., оточена священним гаєм, що за ім’ям героя дістав назву «Академія». У 4 ст. до н. е. в цьому гаї читав лекції Платон, тому заснована ним школа стала зватися Академія.

Тепер слово «академія» вживається для позначення наукових, навчальних та мистецьких закладів (Академія наук, Академія мистецтв, Військова академія).

АКАМАНТ (гр. Akamas) — 1) син Антенора й Теано, вождь дарданців у Троянській війні; 2) вождь фракійців, що прийшли на допомогу троянцям; 3) син Тесея й Федри, брат Демофонта, герой Троянської війни. Згідно з аттічним переказом, брати привезли з Трої до Афін свою бабусю Етру, яка була рабинею в Єлени. За пізнішою версією, А. закохався в Пріамову дочку Лаодіку, яка народила від нього Муніта.

АКАРНАН (гр. Akarnanos) — син Алкмеона й Каллірої, яка випросила в Зевса благословення на те, щоб її сини А. та Амфотерій швидше виросли і помстилися за смерть батька. Діти вмить стали міцними юнаками, знищили вбивць батька й пограбували місто Псефіду в Беотії. Захоплені скарби — намисто та пеплос — пожертвували Дельфійському храмові.

АКАСТ (гр. Akastos) — син Пелія й Анаксібії, учасник калідонського полювання та походу аргонавтів. Коли Пелія за намовою Медеї вбили дочки, А. посів трон, з почестями поховав батька і вигнав з країни Ясона та Медею.

Події з життя А. оспівані в творах античних поетів і втілені в мистецтві.

АКВІЛОН (лат. Aquilo) — 1) холодний північний вітер; 2) латинська назва грецького бога північного вітру Борея.

АКІД (гр. Akidēs) — син Пана й німфи Сіметіси, дочки річки Сімет. Закохався в німфу Галатею, і кіклоп Поліфем з ревнощів убив його скелею, відірваною від Етни. Кров коханого, що точилася з-під скелі, Галатея перетворила на річку А., яка тече з Етни в море. Міф про А. — сіцілійського походження і часто був темою для сіцілійських поетів; його використав також Овідій у «Метаморфозах».

АККА ЛАРЕНТІЯ (лат. Асса Larentia) — 1) у стародавніх римлян жінка, на честь якої під час ларентиналій (ларенталій), тобто свята десятого дня січневих календ, члени квіриналій і первосвященики приносили жертву на тому місці, де нібито була її могила. За одним римським переказом, свого часу А. Л. була дуже вродливою публічною жінкою, з якою одружився багатий Таруцій (Каруцій). Помираючи, вона заповіла величезне майно римському народові; 2) дружина пастуха Фаустула, годувальниця й названа мати Ромула та Рема. За однією з версій, А. Л. була матір’ю дванадцяти синів, один з яких помер, і його замінив Ромул, заснувавши жрецьку колегію дванадцяти арвальських братів.

А. Л. за співзвучністю має певний зв’язок з ларами і, мабуть, в усіх цих переказах вона е уособленням старовинної богині землі, спорідненої з Флорою і Фавною.

АККО, АЛЬФІТО, МОРМО (гр. Akko, Alphito, Mormo) — страховища, якими давні греки лякали дітей.

АКОНТІЙ (гр. Akontios) — красень-юнак з острова Кеос, який під час свята на честь Артеміди зустрівся з вродливою дівчиною Кідіппрю і закохався в неї. А. підкинув Кідіппі яблуко, на якому вирізав слова: «Присягаюсь Артемідою, що стану дружиною А.». Дівчина прочитала напис, зв’язавши себе клятвою богині. Не знаючи про це, батько Кідіппи хотів віддати дочку заміж за іншого, але дівчина тяжко захворіла. Так було тричі. Нарешті, порадившись із дельфійським оракулом, батько знайшов А. і одружив його з Кідіппою.

Міф опрацював Овідій («Героїди» XX і XXI).

АКРАТА (гр. Akrate) — божество нерозведеного вина з почту Діоніса.

АКРІСІЙ (гр. Akrisios) — міфічний цар Аргосу, син Абанта, вигнав із царства свого брата-близнюка Прета. Коли той за допомогою тестя, царя Іобата, повернувся, А. мусив поділити з ним царство: Прет одержав Тірінф, А. — Аргос. Дружина А. Еврідіка народила дочку Данаю, якій оракул провістив, ніби в неї народиться син, що вб’є діда. Наляканий пророцтвом А. утік до Фессалії, і там під час поховальних Ігор на честь царя Ларіси син Данаї Персей ненавмисне вбив свого діда, невдало кинувши диск.

АКТЕОН (гр. Aktaion) — міфічний мисливець, син Арістея й дочки Кадма Автоної; мисливства навчився в Хірона. Одного разу А. побачив Артеміду, що купалася з німфами. Розгнівана богиня обернула А. на оленя (варіант: Зевс перетворив мисливця на оленя за те, що А. сватався до Семели ) і його розірвали власні пси. За Евріпідом, гнів Артеміди викликало те, що А. хвалився, ніби він кращий мисливець, ніж сама богиня.

Мотиви цього міфа відбито в античній пластиці, вазописі, в помпейських фресках, у пізнішому європейському живописі та скульптурі (Тіціан, Рембрандт, Тьєполо, А. Філарете, І. Прокоф’єв та ін.)

АКТОР (лат. Actor) — воїн з області аврунків в Італії. А. вбив Турн, який пишався списом забитого. Відома приказка стародавніх римлян «здобути обладунок А.» означала похвальбу та приписування собі чужих подвигів.

АЛАСТОР (гр. Alastor) — 1) учасник Троянської війни, син Нестора й Хлоріди, якого вбив Одіссей; 2) один із синів Нелея; 3) один із чотирьох коней Плутона ; 4) демон помсти.

АЛЕВРОМАНТІЯ (гр. aleuron — борошно і manteuo — ворожу) — ворожба за допомогою борошна. Колоски й борошно відігравали чималу роль у поглядах стародавніх людей на щастя, удачу та добробут. Аполлона називали Алевромантіс. У давніх греків ворожіння відбувалося так: борошно кидали у вогонь і за формою та кольором полум’я пояснювали відповіді богів, особливо Аполлона. Згодом ворожба за допомогою борошна або зерна в різних народів набула дуже розмаїтих форм і перетворилася на обряди при збиранні врожаю, на обжинках та інших хліборобських святах.