СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

ЕГЕОН (гр. Aigaion) — син Урана й Геї, сторукий велетень, що мав 50 голів. Якось Гера, Афіна й Посейдон намагалися зв’язати Зевса, але цьому перешкодив Е., якого покликала Тетія. За Гесіодом, Уран заховав новонародженого Е. в лоні Геї (Землі) разом з його братами. За порадою Геї Зевс залучив Е. та його братів до боротьби з титанами, а потім доручив їм стерегти титанів, яких скинув до Аїду. Іноді Е. вважали гігантом, що жив під Етною. За Овідієм, Е. — морське божество. Вчені новіших часів припускають, що він був піратом і жив на острові Ега біля Евбеї (пор. Бріарей ).

ЕГЕРІЯ (лат. Egeria) — італьська німфа-віщунка, дружина римського царя Нуми Помпілія, його порадниця в справах організації релігійного життя в Римі. Після смерті чоловіка Е. переселилась у гай Діани біля Аріції, де богиня обернула її на джерело. Жінки шанували Е. як покровительку породіль. Пізніше культ Е. злився з культом Артеміди Ілітії.

ЕГЕСТА (лат. Egestas) — у римлян уособлення злиденності. За Вергіліем, Е. стоїть коло входу в підземне царство (пор. Пенія ).

ЕГІАЛЕЙ (гр. Aigialeus) — син аргоського володаря Адраста, один з епігонів.

ЕГІАЛІЯ (гр. Aigialia) — дочка аргоського володаря Адраста, дружина Діомеда.

ЕГІДА (гр. Aigis; лат. Aegis — козяча шкура) — щит як атрибут Зевса, Афіни, рідше Аполлона; е. для Зевса виготовив Гефест. Коли розгніваний Зевс потрясав своїм щитом, то це була ознака бурі або стихійного лиха. Е. Зевса була також символом його заступницької зверхності над богами й людьми. Афіна іноді користувалась е. батька. Післягомерівські перекази пов’язують і. з шкурою кози Амальтеї. Під час боротьби з титанами Зевс натягнув на щит шкуру своєї годувальниці і прикріпив до нього голову Медузи. За іншою версією, е. — народжений землею демон, що викидав полум’я й пустошив багато країн. Афіна вбила його, з шкури страховища зробила щит. Згодом е. пов’язується з Афіною і стає невід’ємним атрибутом богині — щитом або обладунком із зміями та головою горгони Медузи. В епосі вона «блискуча» або «темна», «нездоланна», «така, що наганяє страх». Імовірно, що е. — результат обожнювання стародавніми греками грізних явищ природи, символ грозової хмари.

Переносно е. — захист, заступництво (звідси вислів «бути під егідою»).

Аси фігурного катання після чемпіонату світу традиційно проводять показові виступи, які проходять під егідою Міжнародного союзу ковзанярів. Радянська Україна, 1974, 15 березня.

ЕГІНА (гр. Aigina) — 1) німфа, дочка річкового бога Асопа; від Зевса мала сина Еака, 2) острів в Егейському морі (первісна назва Енопія), на який Зевс приніс німфу Е.; відтоді острів став зватися її ім’ям. За переказом, на острові жили мірмідонці. На Е. знайдено чимало скульптурних пам’яток; найважливіші з них Афаї — скульптури фронтону храму Афіни, які зображували епізоди Троянської війни.

ЕГІСТ, Егісф (гр. Aigisthos) — син Тіеста і його дочки Пелопії; належав до нещасливої родини Атрідів, проклятої богами. Прагнучи уникнути пророкованого йому кровозмішення, Тієст присвятив свою дочку служінню Афіні, але одного разу зґвалтував у гаю жрицю, яка виявилася його дочкою й народила Е. (гр. aigos istamai — перебуваю під козою). Пелопія, яку віддали заміж за овдовілого Атрея (брата Тіеста), підкинула дитину козі, що вигодувала її своїм молоком. (Варіант: дитину знайшли й виховали пастухи). Пізніше володар Мікен Атрей усиновив Е. й доручив йому вбити Тієста, який за зброєю впізнав сина. Е. обурений тим, що йому звеліли вмертвити власного батька, повернувся до Мікен, убив Атрея, і разом з Тієстом оволодів Мікенами. Після смерті Тієста сини Атрея Агамемнон та Менелай прогнали Е. Під час перебування Агамемнона під Троєю Е. зблизився з його дружиною Клітемнестрою, а коли Агамемнон повернувся, підступно вбив його. Після семи років владарювання Е. й Клітемнестру вбив син Агамемнона Орест.

ЕДІП (гр. Oidipus) — син Лаія та Іокасти, фіванський герой. Оракул провістив, що Лаія вб’є власний син. Коли народився Е., Лаій наказав пробити дитині ступні й залишити на горі Кітерон на поживу звірам. Раб пожалів хлопчика й відніс його корінфському пастухові, який передав дитину своєму бездітному цареві Полібу. Поліб назвав хлопчика Е. (дослівно «пухлоногий») і виховав як рідного сина. (Первісний варіант: батько кинув Е. вморе, але він урятувався, і його всиновив сікіонський цар). Нічого не знаючи про своє походження, хлопець ріс при корінфському царському дворі, готуючись до геройських подвигів. Коли Е. ще був юнаком, дельфійський оракул застеріг його: «Уникай своєї батьківщини, бо станеш убивцею власноп батька і чоловіком рідної матері». Е. переконаний, що його батьківщина Корінф, утік до Беотії, в Фіви. На роздоріжжі він зустрів Лаія, який їхав до Дельфів, і в сутичці вбив його. Е. прибув до Фів, де на скелі перед міською брамою сидів Сфінкс, що звертався до подорожніх із загадками. Хто загадки відгадати не міг, того Сфінкс пожирав (варіант: скидав у безодню). Е. він загадав таке: «Хто вранці ходить на чотирьох, удень на двох, увечері на трьох ногах?» Е. відповів: це людина в дитячому віці, доросла і в старості. Розгадавши загадку та вбивши потвору (варіант: Сфінкс сам Кинувся в прірву), Е. визволив фіванців. які обрали його своїм царем і дали йому за дружину вдову Лаія Іокасту. Від цього шлюбу народилися сини Етеокл, Полінік і дочки Антігона й Ісмена (варіант: усіх дітей народила друга дружина Е.). Після багаторічного щасливого владарювання Е. в Фівах почався голод, спалахнула чума. Дельфійський оракул провістив, що лихо минеться, коли буде покараний убивця царя Лаія. Дбаючи про щастя держави, Е. енергійно розшукує винуватця злочину. Нарешті він довідується, що сам убив батька, а одружився з матір’ю. Іокаста з розпуки вкоротила собі віку, а Е. осліпив себе. Найдавніший міф розповідає, що сліпий Е. аж до смерті перебував у Фівах. За пізнішими міфами, Е. прогнали його сини. Залишаючи Фіви, Е. прокляв синів, і це прокляття стало причиною їх розбрату й загибелі (варіант: загибель Етеокла й Полініка спричинена суперечкою за володіння намистом Гармонії ). Згідно з афінським переказом, Е. у супроводі своєї дочки Антігони прибув до передмістя Афін Колона, де володарював Тесей. За допомогою Тесея Е. випросив прощення у розгніваних богів; Аполлон оповістив, що щасливою й непереможною буде та країна, яка матиме прах Е. Міф про Е. — варіант поширеного серед багатьох народів переказу про дитину, яка приносить нещастя. У покаранні Е. відбито заборону шлюбу між кровними родичами. Трагічна доля Е. привернула увагу Софокла («Е.-цар», «Е. у Колоні»), Сенеки «Е.», Стація «Фіваїда». В літературі нового часу образ Е. надихав Вольтера, Шеллі та ін. Композитор І. Стравинський написав однойменну оперу-ораторію.

ЕЕТ (гр., Aietes) — володар міфічної країни Ея (пізніше ототожненої з Колхідою), син Геліоса й Персеїди (варіант: Перси), брат Кірки та Пасіфаї, батько Медеї й Ancipma.

ЕЕТІОН (гр. Eetion) — владар міста Фів Плакійських у Місії, батько Андромахи. Під час Троянської війни Ахіллес завоював і зруйнував Фіви, вбив Е. та сімох його синів.

ЕЙРЕНА, Ірена (гр. Eirene — мир) — богиня миру, одна з ор, вихователька (варіант: мати) Плутоса. Культ Е. був поширений в Афінах; у Римі її шанували під ім’ям Пакс. За Августа Е.-Пакс споруджено вівтар, де щороку робили жертвоприношення. В античному мистецтві Е. постає у вигляді молодої жінки з рогом достатку, з маслиновою гілкою, з жезлом Гермеса й колосками. Статуя Кефісодота (375 р. до н. е.) зображувала Е. з малим Плутосом на руках. У комедії Арістофана «Мир» Е. виступає як уособлення миру.

ЕКВІТАС (лат. Aequitas) — рівність, справедливість) — уособлення справедливості. За часів імперії встановлено її культ. Зображувалася на монетах у вигляді зіпертої на спис жінки в довгому вбранні, з терезами або рогом достатку в руці.

ЕЛАТ (гр. Elatos) — 1) один із кентаврів ; 2) син Аркаса, батько Стімфала, Леаніри, Єгипта, Кілла, Перея, Ісха, засновник Елатеї; 3) цар лапітів у Ларісі, батько аргонавтів Кенея та Поліфема.

ЕЛЕВСІНІІ (гр. Eleusinia) — хліборобські свята на честь Деметри, що дуже пишно відзначались у місті Елевсін. Е. святкували протягом 9 днів. Перший день присвячували зборам (Agyris); другий — очищенню; третій — жертвопринесенню проса, ячменю, маку тощо; четвертий — процесіям, під час яких красиві дівчата несли в освячених кошиках атрибути богині (зображення дитини, золотий вуж, тістечка); п’ятий — іграм та процесіям зі смолоскипами, що мали нагадувати розшуки Деметрою Персефони; шостий день присвячувався Інахові, що супроводив богиню в її мандрівках по світу; сьомий — гімнастичним вправам; восьмий — Асклепієві епідаврському; дев’ятий — алегоричним церемоніям, найважливішою з яких була церемонія наповнення вином двох посудин, що стояли з східного та західного боку; після проказування магічних слів ці посудини переверталися. Під час е. не можна було нікого ув’язнювати; на свято потрібно було йти пішки. Афіняни, лакедемоняни й крітяни поновлювали урочистості щороку, у деяких місцевостях їх улаштовували кожного четвертого року. Пізніше, з уявленням про вмирання й відродження зерна (міф про Персефону) виникло поняття безсмертя. Далі е. набувають таємничого, містичного характеру, супроводжуються особливими обрядами (е. містерії). Згодом на е. вплинули культи Діоніса й орфіків. До участі в святкуванні е. містерій допускалися тільки обрані. Присвячений очищався водою з Іліссу, а потім, уночі, вступав до храму Деметри (в Елевсіні), де переходив 8 однієї кімнати в іншу; пітьма змінювалася яскравим світлом, тиша — гуркотом грому. З розкопок виявлено, що в храмі були прилади для складних театральних ефектів. Учасники містерій присягалися не розголошувати нічого з того, що бачили або чули, тому наші відомості про зміст присвячення та обряди дуже неточні. Через рік присвячений допускався до Великих е. містерій, що відбувалися восени. Священнодійством керували жерці-Евмольпіди. У добу еллінізму е. містерії поступилися місцем містеріям Ісіди, Е. влаштовувались у Греції, пізніше — в Римі; після 1800-літнього існування ці свята заборонив Теодосій.

Й.-Ф. Шіллер написав гімн «Е. свято».

ЕЛЕВСІНСЬКІ МІСТЕРІЇ (гр. Eleusinia mysteria) — таємничі обряди під час хліборобських свят елевсіній.

ЕЛЕКТРА (гр. Elektra) — 1) дочка Агамемнона й Клітемнестри, сестра Іфігенії та Ореста (у первісних варіантах міфа зветься Лаодіка), За переказами (троянського циклу), Е. врятувала свого брата Ореста й допомогла йому здійснити криваву помсту над убивцями батька — Егістом та Клітемнестрою.

Е. — головна героїня в трагедіях Есхіла («Хоефори»), Софокла («Е.»), Евріпіда («Е.»). З літераторів нового часу до міфа про Е. зверталися Кребільйон, Гауптман, Гофмансталь, на лібретто якого Р. Штраус написав однойменну оперу; 2) дочка Атланта, мати Дардана, засновника Трої; 3) дочка Океана й Фетіди, дружина Тавманта, мати гарпій та Іріди ; 4) одна з Плеяд.

ЕЛЕКТРІОН (гр. Elektryon) — син Персея й Андромеди, батько Алкмени, цар Мікен. Е. випадково вбив його небіж Амфітріон.

ЕЛЕФЕНОР (гр. Elephenor) — син Халкодона, владар беотійських абантів; загинув біля Трої. За пізнішою міфічною версією, мусив залишити батьківщину через те, що ненароком убив свого діда Абанта ; закликав співвітчизників до походу на Трою.

ЕЛІМ (гр. ’Elymos) — родоначальник сіцілійських елімів, позашлюбний син Анхіса, який ще перед Енеєм прибув у Сіцілію й оселився на березі річки Кріміс.

ЕЛІСІЙ, Елізій, Елізіум, Єлісейські поля (гр. Еіуsion pedion, лат. Elysium) — частина потойбічного світу, де перебувають душі блаженних і праведників; чудесна країна вічної весни на крайньому заході землі, де немає хвороб, страждань, де панує вічний мир. Е. уперше згадується в «Одіссеї» (IV, 563); там царює ясноволосий Радамант; туди після смерті мав переселитись Менелай як зять Зевса. Уявлення про Е. виникло, мабуть, під впливом єгипетської релігії і злилося з уявленням про «острови блаженних». Сюди слід віднести уявлення про острів Левку, де насолоджуються безсмертям Ахіллес та інші герої. У Гесіода (Роботи, 167 і наст.) на островах блаженних перебувають усі герої, що брали участь у славнозвісних війнах античності. Ці острови надзвичайно родючі, править на них Кронос. Цікавий розвиток поняття про острови блаженних знаходимо в Піндара, де воно підноситься до ступеня поняття про потойбічну нагороду, і в Платона, у якого справжнього мудреця відсилають до Радаманта на острів блаженних. Багато рис з міфа про Е. використало християнство, створюючи картину раю.

В поезії Е., Єлісейські поля часто є синонімами царства краси, спокою, щастя. «Піти (вирушити) на єлісейські поля» переносно означає «померти».

Яснозорі води, Одбите в них святе лице природи, Заквітчана берегова трава І простих душ немудрії слова, — Чи ж це не пристань після бур житейських, Не милий спокій квітів елісейських? М. Рильський. Рибальське посланіє.

ЕЛЛІН, Геллен (гр. Hellen) — син Девкаліона (або Зевса) й Пірри, онук Прометея, епонім еллінів. Сини Е. Еол, Дор і Ксут шанувались як родоначальники грецьких племен. Міф підкреслює етнічну єдність греків.

ЕЛПЕНОР (гр. Elpenor) — один із супутників Одіссея. Під час перебування Одіссея в чарівниці Кірки вона обернула Е. на вепра. Повернувшися знову до людської подоби, п’яний Е. заснув на даху палацу, звідки впав і зламав собі шию. Згодом, коли Одіссей зустрів його в Аїді, Е. просив, щоб його тіло було поховане. Повернувшись на острів Кірки, Одіссей виконав прохання Е.

ЕМПУСА, Емпуза (гр. Empusa) — нічна демонічна істота з ослячими ногами, одне із страховищ підземного світу. Е., так само як і ламій, зараховували до почту Гекати. За міфом, Е. могла прибирати різних страхітливих постатей, що лякали подорожніх, частіше жінок, дітей. Згідно з повір’ям, вона часто викрадала маленьких дітей, висмоктувала кров у вродливих юнаків, постаючи перед ними в подобі привабливої жінки або мари. Наситившись кров’ю, часом пожирала й м’ясо жертв. Е. пов’язували з ериніями (евменідами).

ЕНДІМІОН (гр. Endymion) надзвичайно вродливий юнак (пастух або мисливець), якого Зевс узяв на небо; запалав коханням до Гери, за що Громовержець покарав його вічним сном. За іншою версією, Е. приспала Селена, щоб поцілувати вродливого юнака, якого покохала. Ще одна версія розповідає, що Селена благала Зевса виконати будь-яке бажання Е., і той випросив собі вічний сон з безсмертям і юністю. М. Мюллер в Е. вбачає Сонце, яке під кінець ночі зустрічається з Місяцем — Селеною. Культ Е. існував в Еліді й Карії. За елейським міфом, від Е. Селена народила 50 дочок. Міф про Е. пояснювали порізному: його вважали генієм ночі, уособленням смерті. 50 Е. дочок ототожнювали з 50 місяцями, що входили до чотирирічного проміжку між Олімпійськими іграми. Образ заснулого Е. зустрічається в мистецтві (Ф. Щедрін та ін.).

Сон Е. — синонім тривалого сну.

ЕНЕЙ (гр. Aineias, лат. Aeneas) — син Анхіса й Афродіти ; після Гектора найславетніший герой Трої, родич троянського царя Пріама, владар дарданів. Народився на горі Іда, його виховували німфи. За «Іліадою» (XX, 215 і наст.), Е. походив від Троя. У перші дні Троянської війни не брав у ній участі, та коли Ахіллес напав на нього й відтиснув до міста Лірнесс, Е. повів свої загони проти греків. У двобоях з Діомедом та Ахіллесом його врятувала від загибелі Афродіта, а потім Посейдон. Післягомерівські міфи наділили Е. особливою доброзичливістю богів; у нашаруванні міфічних сюжетів, що зосередились навколо Е., вихідними пунктами були топоніми, зближені з його ім’ям та місцевістю, де процвітав культ Афродіти. Таким чином, перекази про Е. через острови Делос, Епір, Сіцілію та через Карфаген дійшли до Італії. У гомерівському гімні до Афродіти Е. залишився після падіння Трої в Троаді і владарював над троянським народом; пізніше поширюється легенда про його переселення на півострів Паллену (Гелланік), де він засновує місто Енею, згодом (за Стесіхором) — у Гесперію. Про троянське походження римлян уперше згадує Тімей (сучасник Пірра), за свідченням якого, Е. заснував Лавіній із святилищем троянських пенатів та Рим. Сам Пірр, на думку Павсанія, вирішив розпочати війну проти римлян під впливом переконання, що він, як нащадок Ахіллеса, буде боротися з нащадками троянців. У 3 ст. до н. е. переказ про походження римлян від троянців утвердився в Римі, що знайшло свій вираз у творах Невія, Еннія, Фабія. Рим убачав в Е. як представникові стародавнього царства свого предка, а піднесений у 1 ст. до н. е. рід Юліїв — у сині Е. Юлі свого родоначальника. Про мандри Е. та про заснування ним міста в Латіумі існують розмаїті оповіді римських істориків; за «Енеїдою» Вергілія, Е. залишив Трою під час падіння міста. Він забрав із собою сина Асканія (Юла) і на своїх плечах виніс старого батька Анхіса. Зібравши вцілілих троянців, Е. відплив на захід, відвідав Фракію, Кріт і Сіцілію (тут помер Анхіс). Е. відплив у Латіум, але Гера викликала велику бурю, внаслідок чого флот Е. віднесло до Карфагена. Тут в Е. закохалася Дідона, але Зевс наказав героєві покинути Карфаген. Спустившись в Аїд, Е. довідався від Анхіса про своє майбутнє, після чого вирушив у Латіум, де його гостинно прийняв Латин. У творі Вергілія згруповано всі основні риси місцевих переказів про Е. Як римська епопея, «Енеїда» мала на меті вказати на божественне походження Риму, уславити нащадка Е., відновника римської держави — Августа і відтворити в казкових образах міфічного минулого картини сучасної поетові епохи. Сюжети й образи легенд про Е. часто використовувалися в літературі нового часу. Відома трагічна опера «Е. і Лавінія», текст якої написав Б. Фонтенель, травестійна «Енеїда» І. П. Котляревського тощо.

ЕНІО (гр. Enyo) — І) богиня війни, що перебувала разом з Деймом (Страхом) і Фобом (Жахом) у почті Ареса; дочка Форкія, У післягомерівських переказах Е. вважалася матір’ю або сестрою Ареса, іноді — його годувальницею. У Римі ототожнювалася з Беллоною. Сини Праксітеля виготували скульптуру Е. для святині Ареса в Афінах; 2) одна з грай.

ЕНІПЕЙ (гр. Enipeus) — річковий бог у Фессалії та Еліді, улюбленець фессалійської царівни Тіро.

ЕНОМАЙ (гр. Oinomaos) — володар Піси в Еліді, син Ареса, батько Гіпподамії (від Плеяди Стеропи). За пророцтвом, одруження дочки мало принести загибель Е., тому він оголосив, що руку Гіпподамії здобуде той, хто переможе його в бігу на колісницях. На конях, подарованих Аресом, Е. завжди випереджав жениха і протикав його списом. Тільки чотирнадцятий жених — Пелоп виграв змагання, під час яких Е. загинув. Змагання Е. та Пелопа стало прообразом бігу колісниць на Олімпійських іграх.

Софокл і Евріпід використали сюжет міфа в однойменних трагедіях, які дійшли до нас у фрагментах. В образотворчому мистецтві теж відбито окремі сюжети міфа.

ЕНОНА (гр. Oinone) — дочка бога троянської річки Кебрена (або Ойнея), перша дружина Паріса, що народила від нього сина Коріта. Мала дар віщування та лікування, не радила Парісові їхати по Єлену, бо передбачала загибель Трої. Ображена зрадою Паріса, відмовилася зцілити його від завданої Філоктетом смертельної рани. Коли Паріс помер, Е. в розпачі повісилася (варіант: кинулася в поховальне вогнище). За іншою версією, коли виріс Коріт, Е. відіслала його в Трою, де в юнака закохалася Єлена. Паріс, не впізнавши сина, убив його в спальні дружини, через те Е. не врятувала свого колишнього чоловіка від смерті.

ЕНОПІОН, Ойнопіон (гр. і Oinopion) — син Діоніса (варіант: Радаманта або Тесея ) та Аріадни, чоловік німфи Геліки, батько Тала, Еванта, Атаманта, Meponu. E. переселився з Кріту на острів Хіос, де осліпив Оріона, який збезчестив його дочку. Коли Оріон, зцілений сонячним промінням, хотів помститись, діти Е. заховали його в колодязі.

ЕНОТРОПИ, Ойнотропи (гр. Oinotropoi) — дочки Анія, наділені даром перетворювати воду на вино, а будь-які речі на хліб або маслини. Коли Агамемнон хотів відняти Е. у батька, Діоніс обернув їх на голубиць.

ЕНТОРІЯ (лат. Entoria) — мати Януса, Гімна, Фауста, Фелікса, яких народила від Сатурна.

ЕОЛ (гр. Aiolos, лат. Aeolus) — 1) правнук Прометея, син Елліна й німфи Орсеїди, внук Девкаліона, брат Дора та Ксута ; міфічний родоначальник грецького племені еолян; владарював у фессалійській Магнесії. Еоляни мали найбільше поселень в античній Греції, назви яких були пов’язані з іменами численних синів Е.; 2) за «Одіссеєю» (X, 1 — 75), син Гіпота, повелитель вітрів, володар острова Еолія, оточеного мідними стінами й високими скелями. Е. гостинно прийняв Одіссея, а на прощання подарував йому міх, у якому зберігались усі вітри, крім попутного. Поблизу Ітаки супутники Одіссея, незважаючи на сувору заборону, розв’язали міх і випустили на свободу всі супротивні вітри, які збили корабель з наміченого шляху та погнали його назад до Еолії. Цього разу Е. відмовив Одіссеєві в гостинності. За Вергіліем, Е. живе на одному з Е. островів і владарює над повітряною стихією.

ЕОЛІЯ (гр. Aiolla) — 1) острів, царство вітрів Еола ; 2) дочка фессалійського царенка Амітаона, дружина Калідона.

ЕОН (гр. aion — століття, вічність) — у міфологічних уявленнях пізньоантичного язичництва персоніфікація часу (під впливом іранської міфології).

ЕОС (гр. Eos) — богиня світанку, дочка Гіперіона й Тейї, сестра Геліоса (Сонця) та Селени (Місяця); в поетичній уяві давніх греків постає молодою рожевотілою жінкою, з довгим хвилястим волоссям, у рожевих шатах. Уранці Е. підіймається з Океану і мчить на колісниці, запряженій парою крилатих коней, провіщаючи появу свого брата Геліоса. її вітає ранкова зірка, а інші зорі гаснуть. Часом ототожнюється з Гемерою (Днем). Чоловіком Е. був титан Астрей, від якого вона народила багато зірок та чотирьох вітрів — Аргеста, Еорея, Зефіра й Нота. Прекрасна богиня не була байдужа й до вроди смертних юнаків. Вона вшанувала своїм коханням Оріона, Клейта й Тітона, з яким мала синів Ематіона, Кефала та Мемнона. Під час Троянської війни Мемнона вбив Ахіллес. Поховавши сина, Е. плаче за ним, укриваючи землю сльозами-росою. Римляни звали Е. Авророю.

ЕПАФ (гр. Epaphos) — син Зевса та /о; народився на берегах Нілу. На прохання Гери, яка хотіла вбити ненависну суперницю та її дитину, курети викрали й заховали хлопчика, але Зевс знищив їх, і незабаром мати знайшла сина в Сірії. Пізніше Е. став володарем у Єгипті, одружився з дочкою Нілу Мемфісою та побудував нове місто Мемфіс. Від Е. Мемфіса народила дочку Лібію (Лівію), ім’ям якої названо країну Лівію. Міф про Е. — це відгомін єгипетських легенд: Іо, обернена в корову, відповідає єгипетській Ісіді, а Е. — бикові Апісу,

ЕПЕЙ (гр. Epeios) — 1) син Ендіміона, який переміг у змаганнях своїх братів і за це дістав верховну владу в Еліді. Звідси походить стара назва мешканців Еліди — епейці; 2) син Панопея, скульптор, який брав участь у Троянській війні. Особливо відомий тим, що спорудив троянського коня.

ЕПІГОНИ (гр. Epigonoi — нащадки) — 1) сини героїв, які брали участь у поході сімох проти Фів, організованому через 10 років після невдалого походу їхніх батьків. Це були: Алкмеон, син Амфіарая, Егіалей, син Адраста, Діомед, син Тідея, Промах, син Партенопея, Стенел, син Капанея, Терсандр, син Полініка, та Евріал, син Мекістея. За велінням оракула, похід очолив Алкмеон, що підійшов до міста з великим військом аргів’ян; фіванцями командував син Етеокла Лаодамант. Коли він загинув у боротьбі (з-поміж епігонів загинув Егіалей), фіванці повернулися до міста, але потім, за порадою провісника Тіресія, залишили Фіви, а до аргів’ян відрядили гінця з пропозицією миру. Довідавшись про втечу фіванців, аргів’яни зайняли місто і зруйнували його. Частину здобичі й дочку Тіресія Манто відправили до Дельфів, а самі повернулися додому. Поетична обробка війни е. була здійснена в кіклічній поемі «Е.» та в деяких грецьких драмах. У дельфійському храмі були присвячені аргів’янам статуї е.; 2) починаючи з елліністичного періоду, е. називалися нащадки воїнів та полководців Олександра Македонського.

У переносному розумінні е. — особи, що за нових умов механічно відтворюють застарілі ідеї або прийоми й мистецькі засоби своїх попередників.

Наслідувати талановитих письменників неможливо, хто наслідує — той неминуче переходить в слабку команду епігонів. Літературна Україна, 1971, 11 червня.

ЕПІКАСТА (гр. Epikaste) — дочка Менекея; за однією з версій, дружина Лаія, мати й дружина Едіпа (див. Іокаста ); 2) дочка Калідона; 3) дружина Агамеда, мати Трофонія.

ЕПІКЛЕСА, епіклеза (гр.Epiklesis — прізвисько) — інше найменування впливовішого з об’єднуваних за функціями божеств. Унаслідок централізації культів те саме явище природи або суспільного життя уособлюється кількома божествами. Іноді процес зупиняється на певному етапі, і тоді в загальногрецькій міфології залишається кілька рівноправних божеств, які виконують ті самі функції (Геліос і Аполлон, Селена й Артеміда). Часом божества ще більше зливаються й уявляються як одне ціле. Менш важливе божество поступово забувається, а його ймення стає е.

ЕПІМЕЛІДИ, Меліди (гр. Epimelides, Melides) — німфи, опікунки овечих отар (mēla). Існував переказ, за яким Е. змагалися на священних скелях Мессанії (Калабрія) з пастухами, які хизувалися тим, що танцюють краще від німф. Е. перемогли пастухів і обернули їх на дерева.

ЕПІМЕНІД (гр. Epimenides) — жрець, оракул і поет; народився в 7 ст. до н. е. на Кріті в місті Фесті, потім жив у Кноссі. У давніх міфах зображується улюбленцем богів. За Арістотелем, він не провіщав майбутнього, але тлумачив минуле. Він був також творцем окремої космогонічної системи. Коли афіняни після повстання Кілона хотіли очиститись від Кілонового прокляття, то прикликали Е. для принесення очисних жертв; Е. здійснив жертвопринесення і в нагороду дістав маслинову гілку, присвячену Афіні. За пізнішим переказом, Е. ще юнаком заснув у зачарованій печері і прокинувся лише через 57 років. Міфи розповідають про надзвичайне довголіття Е. (нібито помер на 154-му році життя).

Міф про Е. ліг в основу «Пробудження Е.» Гете.

ЕПІМЕТЕЙ (гр. Epimetheus) — один із чотирьох синів Япета, міфологічна постать, тісно пов’язана з переказами про Прометея та Пандору. Як вказує саме ймення, Е. (тобто «той, що думає після») є антиподом його брата Прометея («того, що думає наперед»). Е. вважали дурнем та боягузом. Прометей, увівши в оману Зевса при жертвопринесенні, дав пораду Е. не брати від Зевса жодних дарів, бо боявся помсти з боку Громовержця. Однак Е. не послухав брата і прийняв від Гермеса послану Зевсом Пандору, яка принесла на землю всі нещастя.

ЕПІОНА (гр. Еріопе) — дружина Асклепія.

ЕПІТ (гр. Aipytos) — 1) аркадський володар, син Гіппотоя, батько Кіпсела. Всупереч забороні богів увійшов до святилища Посейдона в Мантінеї, через що осліп і помер; 2) правнук першого, син Кресфонта (одного з Гераклідів ) та Меропи. Знищив узурпатора Поліфонта, повернув собі батьків трон у Мессенії і так мудро правив країною, що його нащадків стали звати не Гераклідами, а Епітідами; 3) аркадський володар, син Елата; загинув на полюванні від укусу змії і похований на місці своєї загибелі.

ЕПОПЕЙ (гр. Epopeus) — 1) владар Сікіону, син Алоея (варіант: Посейдона й Канаки); прийняв дочку фіванського володаря Ніктея Антіопу, коли вона, завагітнівши від Зевса, втекла з дому, і одружився з нею; 2) володар острова Лесбос, що збезчестив власну доньку, прекрасну Ніктілену, яку Афіна, щоб урятувати від ганьби, обернула на сову.

ЕРАТО (гр. Erato — мила) — одна з 9 муз, була, як і її сестри, дочкою Зевса та Мнемосіни, уособлювала любовну (еротичну) поезію; зображували її з лірою в руках у товаристві малого Ероса. Е. був присвячений місяць квітень.

ЕРГАНА (гр. ergane — робітниця) — прізвисько Афіни — покровительки ремесел.

ЕРГІН (гр. Erginos) — 1) батько Агамеда і Трофонія, цар Орхомену. Фіванці мусили платити Е. велику данину, від якої звільнив їх Геракл ; 2) керманич аргонавтів після загибелі Тітія.