СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

ПЕАН, Пеон (гр. Раіап, Раіоп) — 1) стародавнє грецьке божество, захисник від лиха. В епосі — лікар олімпійських богів; у трагіків П. зливається з Аполлоном, Асклепіем, Діонісом та ін.; 2) піснямолитва або пісня-подяка спочатку на честь П. або Аполлона, згодом на честь інших богів чи героїв.

Переносно п. — хвалебна пісня, гімн.

Всю землю він сходив — і бачив стільки ран, І стільки бачив сліз, що для душі дрібної Несила їх внести... Та хмари грозової Він був провісником — і їй співав пеан. М. Рильський. Два сонети про Горького.

ПЕГАС (гр. Pegasos) — чарівний крилатий кінь, брат Хрісаора ; народився з крові горгони Медузи, коли Персей відтяв їй голову. Стародавній міф розповідає, що П. злетів на Олімп, де приносив Зевсові грім та блискавку. Його пов’язували також з богинею ранкової зірки Еос і включали в число сузір’їв. До міфа про П. стародавні вплели боротьбу Беллерофонта з Химерою. Коли Беллерофонт марно намагався зловити П., щоб верхи на ньому знищити потвору, віщун Поліїд із Корінфа порадив йому спати в храмі Афіни й чекати вказівок богині. Уві сні Афіна звеліла принести жертву Посейдонові й подарувала Беллерофонтові золоті віжки. Пробудившись, Беллерофонт склав Посейдонові жертву, а подаровані богинею віжки легко накинув на шию коня, сів на нього верхи і здолав Химеру. У 3 ст. до н. е. александрійські поети створили легенду про П. як про коня поетів. Якось музи співали так гарно, що вся природа слухала їх у мовчанні й нерухомості, а гора Гелікон від захоплення почала швидко рости і доросла аж до неба. Тоді олімпійські боги наказали П. повернути гору на землю. Кінь ударив по горі копитом, утоптавши її в землю, а на місці удару забило джерело Гіппокрена.

У переносному розумінні «осідлати Пегаса» означає «стати поетом».

Літня мрія! Фантастичний, Без мети мій спів, так само, Як життя усе й кохання. Як творець і всі створіння! Бо для власної вабави Вигравав і літає По країні поетичній Мій прудкий Пегас коханий. Г. Гейне. Атта Троль (переклад Лесі Українки).

ПЕЙРІТОЙ, Піріфой (гр. Реirithoos) — син Іксіона (або Зевса), фессалійський герой із племені лапітів, друг і соратник Тесея. На весіллі П. з Гіпподамією запрошені в гості кентаври, упившись, намагалися викрасти молоду та інших жінок. Це призвело до війни лапітів з кентаврами, в якій брав участь Тесей. П. був учасником калідонського полювання, битви з амазонками, викрадення Єлени. За допомогою Тесея намагався викрасти Персефону, і розгніваний Аїд тримав його в підземному царстві. В Афінах П. шанували як друга Тесея. Зображення П. зустрічаються на метопах Парфенону, а також у вазовому живописі.

ПЕЙТО, Пейфо (гр. Peitho — переконання) — богиня, яка уособлювала мистецтво переконування; супутниця Афродіти та Гермеса. Часом таке ім’я мала сама Афродіта. П. вважалась однією з харит. Культ її був поширений в Афінах та Сікіоні. У Римі П. шанували під іменням Свади.

ПЕЛАЗГ, Пеласг (гр. Реlasgos) — 1) родоначальник племені пелазгів, які від часів неоліту заселяли Егейську область; син Зевса й Ніоби, батько Лікаона ; 2) син Посейдона й Ларіси; 3) ім’я багатьох аргівських героїв, що пропагували культ Деметри і вважалися першими хліборобами.

ПЕЛЕЙ (гр. Peleus) — син егінського царя Еака та Ендеїди, брат Теламона, володар мірмідонян у Фтії (Фессалія). Убивши свого брата Фока, П. і Теламон утекли у Фтію до царя Евріта, який очистив П. від провини й віддав за нього заміж свою дочку Антігону. Під час калідонського полювання П. ненавмисне вбив Евріта і мусив покинути Фтію. Він оселився в свого друга Акаста, владаря Іолку. У нього закохалась Акастова дружина Астідамія, проте П. не відповів їй взаємністю. Щоб помститись, Астідамія сказала П. дружині Антігоні, нібито він хоче одружитися з дочкою Акаста Стеропою. Антігона з розпуки повісилася (пор. біблійну розповідь про вродливого Йосифа та дружину Пентефрія, єгипетську казку про двох братів, міф про Федру й Іпполіта тощо). Астідамія обмовила П. також перед чоловіком, сказавши, що гість переслідував її своїм коханням. Розгніваний Акаст, дотримуючись звичаїв гостинності, не хотів убивати друга в своєму домі, але, запросивши на полювання, залишив його без зброї на горі Пеліон на поталу кентаврам. П. чудом урятувався. У нагороду за його безневинність боги дали йому за дружину нереїду Фетіду, ще народила від нього Ахіллеса. П. здобув Іолк, прогнав Акаста і вбив його дружину, але згодом був вигнаний з міста й помер під час морських мандрів. За Піндаром, після смерті П. став суддею в підземному царстві разом із Кроносом, Кадмом і Ахіллесом. За однією з версій, П. брав участь у поході аргонавтів, у поході Геракла на Трою тощо.

ПЕЛІАДИ (гр. Peliades) — дочки Пелія, які, прагнучи омолодити батька, за порадою Медеї розрубали його на частини і зварили в казані. Однак Медея не оживила Пелія.

ПЕЛІЙ, Пеліас (гр. Pelias) — син Кретея (варіант: Посейдона) і Тіро, володар Іолку в Фессалії. Міф про П. та його брата Нелея подібний до низки оповідей про родоначальників і засновників міст та держав (Амфіон і Зет, Мойсей, Саргон Аккадський, Ромул і Рем та ін.). Згідно з міфом, коли Тіро покохала річкового бога Еніпея, під його виглядом до неї з’явився Посейдон, від якого вона народила близнят П. й Нелея. Бажаючи приховати свій зв’язок з Посейдоном, кинула дітей напризволяще; їх знайшли й виховали пастухи. Після смерті Кретея П. прогнав Нелея, який оселився в Мессенії і став родоначальником пілоських володарів. Сам П. став владарювати в Іолку, усунувши свого двоюрідного брата Есона. Одружившись із дочкою Біанта Анаксібією (варіант: з Філомахою, дочкою Амфіона), мав дітей Акаста, Пейсідіку, Педопію, Гіппотою й Алкесту. Одна версія міфа пов’язує П. з походом аргонавтів. Коли Есонів син Ясон став домагатися батьківського трону, П. згодився повернути владу, але за умови, що небіж привезе йому з Колхіди золоте руно. Ясон, щасливо повернувшись із походу, примусив П. віддати трон омолодженому чарами Медеї Есонові. Пеліади, побачивши дію чарів Медеї, вирішили омолодити й свого батька, що спричинило його загибель. За смерть батька помстився Акаст, який прогнав Ясона й Медею з Іолку.

ПЕЛОП, Пелопс (гр. Pelops) — епонім Пелопоннесу, герой, син Тантала й дочки Атланта Діони, внук Зевса. Тантал, бажаючи переконатися, чи справді боги все знають, убив сина і тіло його подав як їжу запрошеним у гості мешканцям Олімпу. Боги не доторкнулися до їжі, тільки Деметра, засмучена втратою дочки, в задумі з’їла шматок плеча хлоп’яти. Боги наказали Гермесові оживити П. Гермес позбирав шматки тіла хлопчика й оживив його, а замість з’їденої Деметрою частини поставив слонову кістку. Відтоді всі нащадки П., Пелопіди, мали на плечі білу пляму. За Піндаром, Посейдон забрав П. на Олімп для обслуговування столу богів замість Ганімеда. В одній із версій міфа, П. — фрігієць, якого Іл прогнав із Сіпілу. П. з великими скарбами помандрував на півострів (який пізніше назвали Пелопоннесом), одружився там з Гіпподамією, перемігши в змаганні на колісницях її батька Еномая. Здобути перемогу П. допомогли подаровані Посейдоном крилаті коні, за іншою версією, — закоханий у Гіпподамію візник Еномая Міртіл, якому було обіцяно півцарства і Гіпподамію на одну ніч. Міртіл замінив металеву чеку в колісниці Еномая на воскову, колісниця розбилась і Еномай загинув. Коли Міртіл уночі прийшов до Гіпподамії, П., прагнучи позбутися свідка його сумнівної перемоги, штовхнув візника в море. Падаючи, Міртіл прокляв П. і весь його рід. Це спричинило тяжкі випробування, яких зазнали сини П. та їхні нащадки (див. Атрей, Тієспі ). Очищений Гефестом від крові Міртіла, П. став володарем Піси. Гіпподамія народила від П. Атрея, Тієста, Алкатоя та ін. Крім того, йому приписують кількох синів — епонімів міст і областей Пелопоннесу. В Еліді, в Олімпії, існував культ П. Після тривалого владарювання він був похований на берегах Алфею. Змагання, влаштовані на його похороні, згодом поновив Геракл як Олімпійські ігри.

ПЕНАТИ (лат. Penates) — богиохоронці дому, родини; їхній культ пов’язаний з обожнюванням предків. Статуї П. стояли коло домашнього вогнища. Римляни шанували громадських і домашніх п. Домашні п., подібно до ларів, дбали про злагоду в родині, тому їм приносили жертви під час сімейних свят. Громадські п. мали в Римі храм, де були встановлені статуї у вигляді двох юнаків, озброєних списами. Ці юнаки символізували двоїстість Риму, походження й розвиток якого були пов’язані з латинськими та сабінськими племенами. У Римі шанували також старолатинських п., що мали спільні з Вестою вівтарі в Лавініумі; римляни вірили, що цих п. привіз із-під Трої Еней. Консули й претори разом із жерцями щороку складали п. обітниці. Найчастіше п. вважалися духами, які сприяють людям.

У переносному значенні п. — рідна домівка.

Вернувшись до своїх пенатів. На цвинтар Ленський поспішив. О. Пушкін. Євгеній Онєгін (переклад М. Рильського).

ПЕНЕЛОПА (гр. Penelope) — вродлива, цнотлива і вірна дружина Одіссея, дочка Ікарія й німфи Перібеї, мати Телемаха, який був ще немовлям, коли батько вирушив походом на Трою. Двадцять років чекала П. на Одіссея, не маючи від нього жодної звістки. Багаті й родовиті юнаки переконували її в смерті чоловіка і вимагали, щоб вона одружилася з кимсь із них. П. пообіцяла, що назве ім’я свого обранця тоді, коли витче покривало на гробницю свекра. Удень вона ткала, а вночі розпускала все, що зробила за день. (Звідси вислів «праця П.» — нескінченна робота, яка не посувається вперед.) Одна служниця викрила хитрощі господині, і П. примусили закінчити роботу. Тоді вона сказала, що одружиться з тим, хто всіх переможе, стріляючи з Одіссеєвого лука. Але ніхто не зміг навіть натягнути тятиви цього лука. Тоді саме з’явився переодягнений Одіссей, про повернення якого на Ітаку ще ніхто не знав, крім Телемаха й вірного раба. Одіссей натягнув тятиву, влучив у ціль, а потім за допомогою сина й раба перебив усіх женихів П. За післягомерівськими переказами, син Одіссея й Кірки Телегон, випадково вбивши батька, одружився з П. Кірка подарувала синові й невістці безсмертя і перенесла їх на острови блаженних (варіант: Одіссей відправив П. до батька в Спарту, де вона померла й була похована в місті Мантінея). За деякими пізнішими міфічними версіями, П. не відзначалась особливою вірністю, під час відсутності Одіссея народила Пана.

Сюжет міфа про П. відбито в грецькому вазописі, на помпейських фресках та в європейському образотворчому мистецтві (Д. Вазарі, Я. Йордане, К. Блумарт, Ф. Лемуан та ін.).

У переносному значенні П. — вірна дружина.

ПЕНІЯ (гр. Penia) — богиня, що уособлювала бідність. У народній міфології П. відсутня; у 4 ст. до н. е. про неї згадували Арістофан і Платон.

ПЕНТЕЙ, Пенфей (гр. Pentheus) — син Ехіона й Кадмової дочки Агави ; намагався заборонити культ Діоніса в Фівах. На горі Кітерон його роздерли вакханки, серед яких були і його мати та тітки.

Міф опрацювали Евріпід у трагедії «Вакханки» та Есхіл у трагедії «П.» (не збереглася).

ПЕНТЕСІЛЕЯ, Пенфесілея (гр. Penthesileia) — дочка Ареса і владарки амазонок Отрери; під час Троянської війни прийшла на допомогу мешканцям Трої. За міфом, П. під Троєю вбив Ахіллес, який потім закохався в мертву, вражений її вродою, чим викликав глузування Персіта й у гніві вбив його. Відоме зображення П. на чаші (5 ст. до н. е.), є скульптура роботи Б. Торвальдсена. В «Іліаді» нема згадки про неї. Трагедію про П. написав Г. Клайст.

ПЕРГАМ (гр. Pergamos) — син Неоптолема й Андромахи ; після смерті батька П. разом з Андромахою переселився до Малої Азії, де заснував місто й назвав його своїм ім’ям (варіант: перейменував на П. місійське місто Тевтраній, убивши в двобої володаря Арея).

ПЕРГАМСЬКИЙ ВІВТАР (гр. ho Bomos tu Pergamu) — присвячений Зевсові вівтар у. місті Пергамі, на якому відтворено сцени з міфа про гігантомахію.

ПЕРДІК, Пердікс (гр. Perdix — куріпка) — Дедалів небіж і учень, який перевершив свого вчителя в майстерності. За переказом, П. винайшов гончарне коло, циркуль і пилу. Охоплений заздрощами, Дедал зіштовхнув небожа з даху храму Афіни на Акрополі. Однак П. не розбився, а перетворився на куріпку. За однією з версій, небіж Дедала звався Талом. Міф опрацював Овідій у «Метаморфозах».

ПЕРІБЕЯ, Перібойя (гр. Реriboia) — 1) німфа, дружина Ікарія, мати Пенелопи, 2) друга дружина Теламона, мати Аякса Теламоніда; 3) одне з імен дружини аргоськрго царя Поліба Меропи, названої матері Едіпа.

ПЕРІКЛІМЕН (гр. Periklymenos) — 1) найстарший син пілоського царя Нелея. Посейдон обдарував його надзвичайною силою і здатністю прибирати різних постатей — птаха, звіра, дерева тощо. П. був учасником походу аргонавтів. Коли Геракл, спустошуючи Пілос, почав убивати синів Нелея, П., щоб урятуватися від смерті, обернувся на лева, потім на вужа, а далі — на комаху і сів на упряжі Гераклових коней. За допомогою Афіни герой упізнав його і схопив палицю. Тим часом П. перетворився в орла й намагався виклювати Гераклові очі. Геракл убив орла своєю несхибною стрілою. Міф використано в «Метаморфозах» Овідія; 2) син Посейдона, фіванський полководець. Під час походу сімох проти Фів убив Партенопея, переслідував Амфіарая.

ПЕРІФАНТ, Періфас (гр. Реriphas, род. відм. Periphantos) — міфічний володар Аттіки, що правив перед Кекропом ; улюбленець Аполлона. П. шанували нарівні з Зевсом, за що Громовержець хотів убити його, але на прохання Аполлона перетворив в орла.

ПЕРІФЕТ (гр. Periphetos) — син Гефеста, вбивав залізним кийком усіх подорожніх, які приходили до міста Епідавр. П. вбив Тесей.

ПЕРО (гр. Perho) — дочка Нелея, сестра Нестора, дружина Біанта, брата Мелампода.

ПЕРС (гр. Perses) — 1) титан, чоловік Астерії, батько Гекати; 2) син Персея та Андромеди.

ПЕРСА (гр. Perse) — океаніда; за однією з міфологічних версій, дружина Геліоса, мати Кірки й Пасіфаї.

ПЕРСЕЙ (гр. Perseus) — герой аргоських переказів, син Зевса й Данаї. Виховувався в родині рибалки Діктіса. Коли владар острова Серіф Полідект закохався в Данаю і захотів позбутися П., то послав юнака по голову горгони Медузи. П. сприяли Афіна й Гермес.

Боги порадили йому йти на крайній захід, де жили граі, що мали одне око й один зуб на трьох. Викравши око та зуб, П. повернув їх після того, як граї розповіли йому, де живуть горгони, і показали шлях до німф, які мали крилаті сандалі, чарівний шолом Аїда (хто надягав цей шолом, той ставав невидимим) і заплічний мішок. Діставши від німф ці дари й озброївшись гострим кривим ножем, який подарував Гермес, П. рушив до горгон. Герой знав, що той, хто погляне на Медузу, негайно перетвориться на камінь, тому дивився на відображення потвори на блискучому щиті, який простягла Афіна. Він відтяв Медузі голову, сховав у мішок і, надягнувши шолом-невидимку, відлетів. Пролітаючи над Ефіопією, герой помітив прикуту до скелі Андромеду, віддану на поталу морському страховищу. П. убив страховисько й одружився з царівною. Повернувся на Серіф, визволив матір від настирливого Полідекта, з допомогою голови Медузи обернувши його й весь його двір на каміння. Із вдячності за піклування пожертвував голову Медузи Афіні, яка помістила її на егіді. Бажаючи побачити діда, П. помандрував у рідні краї. Коли він прибув в Аргос, там відбувалися ігри. П. захоплювався гімнастичними вправами, тому одразу вступив у змагання. Але диск вирвався в нього з рук і поцілив в Акрісія. П. приписують заснування й зміцнення Мікен. Від Андромеди герой мав одну дочку й шістьох синів. Старший з них Перс вважався родоначальником персів, Алкей — батьком Амфітріони, Стенел — батьком Еврістея, Електріон — Алкмени. Після смерті П. віддавали шану як героєві в багатьох місцях. За Геродотом, герой мав вівтар також у місті Хеммісі в Єгипті.

Сюжет міфа про П. приваблював художників Тінторетто, Тіці;:на, Рубенса, Рембрандта, Тьєполо, скульпторів Бенвенуто Челліні, Канову. Софокл та Евріпід написали трагедії «Андромеда», які збереглись у фрагментах. У новий час сюжет міфа використали в своїх трагедіях Кальдерон, Корнель, в операх — Люллі та Гайдн.

ПЕРСЕФОНА, КОРА (гр. Persephone, Kore — дівчина) — дочка Деметри й Зевса. За міфом, Аїд з дозволу Зевса викрав П., коли вона з подругами гуляла на луці, і зробив своєю дружиною. У підземному царстві Аїд змусив її проковтнути гранатові зерна — символ нерозривності шлюбу. Розгнівана Деметра наслала на землю неврожай, тому Зевс, щоб урятувати життя на землі, наказав Аїдові відпускати П. до матері на три чверті року. У цьому міфі відбито природний процес щорічного вмирання й оживання рослинного світу. Щорічне повернення П. з царства мертвих — варіант поширеного в античності міфа про божество, яке вмирає й воскресає (Осіріс, Адоніс та под.). Як і інші божества, пов’язані з культом землі, П. вважалася не лише богинею родючості, а й владаркою небіжчиків. Пізніші міфи роблять її дочкою підземної річки Стікс, мабуть, намагаючись відділити сувору й похмуру богиню природи, що вмирає, від богині радості і природи, що воскресає. Культ богині підземного світу (Аїду) існував у Пілосі ще в Мікенську епоху. Деякі вчені, аналізуючи ймення П. (Персефонея, Персефасса, Персефатта), доходять висновку, що вона була старовинною місцевою богинею, культ якої поширився до вторгнення грецьких племен на Балканський півострів. У греків-завойовників культ П. злився з культом їхньої Кори (богинідіви). В Елевсіні влаштовувалися містерії Деметри й П. Восени на честь цих богинь справляли свято тесмофорп. В орфіків П. — дружина Зевса й мати Загрея. Пізніше П. ототожнювали з Геєю, Реєю, Гекатою, Ірідою, а в Римі — з Проверпікою. Атрибути П. — колоски, маки, нарцис, гранатовий плід. Зображували її (разом з матір’ю) вродливою дівчиною. Як владарка підземного світу вона сиділа на троні поруч з Аїдом, у вінку з нарцисів, із маками або рогом достатку в руці. Образ її надихав Рембрандта, Рубенса, Берніні, Гете, Пушкіна, Монтеверді, Сен-Санса, Стравинського.

ПЕТЕЙ, Петеой (гр. Peteos) — один із нащадків Ерехтея, батько Менестея; захопив владу в Афінах після смерті Пандіона. Егей переміг П., і він утік до Фокіди.

ПЕФРЕДО (гр. Pephredo) — одна з сестер грай.

ПІАНЕПСІЇ (гр. Pyanepsia) — осіннє свято на честь Аполлона. Під час цього свята приносили в жертву Аполлонові гілки з маслинових дерев, обмотані вовною. У пізнішу добу на п. віддавали шану Тесееві й Афіні як покровительці вирощування маслин.

ПІГМАЛІОН (гр. Pygmalion) — 1) у грецькій міфології — скульптор, цар Кіпру. Він начебто цурався кохання і жіночого товариства. Зробив із слонової кістки статую прекрасної жінки й закохався в неї. На його благання Афродіта оживила статую, яка дістала ім’я Галатея і стала дружиною митця. Дочка П. й Галатеї Пафос стала епонімом південнокіпрського міста, де був центр культу Афродіти.

Мотиви міфа відбито в літературі (Овідій, Ж. Ж. Руссо, Б. Шоу, Г. Кайзер, Є. Баратинський), в образотворчому мистецтві та скульптурі (Ж. Б. Ванлоо, Ф. Буше, П. Пікассо, Е. М. Фальконе й ін.).

Метафорично п. — людина, закохана в свій витвір; 2) міфічний владар Тіру, брат Дідони; убив сестриного чоловіка Сіхея, щоб заволодіти його багатством.

ПІГМЕЇ (гр. pygmaioi, pygme — кулак, відстань від кулака до ліктя) — за уявленнями давніх греків, люди заввишки з лікоть. У грецьких міфах про п. розповідається як про людей, що жили в Індії, в Лівії, в казкових країнах. За «Іліадою», п. жили на південному узбережжі Океану і щоосені воювали з журавлями, що летіли на південь. Очевидно, давні перекази про п. є відгомоном реальних відомостей про низькорослих людей Африки та деяких островів Індійського океану.

У переносному вживанні п. — нікчемна, жалюгідна людина.

...протиприродно, щоб людина, яка будує велике, поводилася, як пігмей. О. Гончар. Тронка.

ПІЕРІДИ, Піерійські музи (гр. Pierides) — дев’ять дочок македонського царя Піера, який назвав їх іменами дев’яти муз. Піеріди викликали на змагання в співі муз, які перемогли їх і за зухвальство перетворили на сорок. Поети часто ототожнювали П. з музами.

ПІЕТА (лат. Pietas) — благочестя) — римська богиня, уособлення благочестя та шани до батьків. П. мала храм у Римі. За переказом, той храм споруджено на честь перемоги римлян над сірійським царем Антіохом III та для відзначення однієї благочестивої римлянки, яка врятувала від голодної смерті свою матір, годуючи її молоком із власної груді. Ця легенда знайшла втілення в образотворчому мистецтві. П. часто зображували на античних монетах. Атрибути богині — діти й лелека.

ПІК, Пікус (лат. Picus) — італьське божество полів і лісів, віщун, син Сатурна (варіант: Пілумна), батько Фавна, чоловік Помони. Його вважали першим царем Латіуму. За однією версією, П. — вродливий юнак, який засватав німфу-віщунку Канею. Під час полювання П. зустрів чарівницю Кірку. Вона обернула його на дятла за те, що він зневажив її кохання. Канея з розпачу перетворилась у повітря. Зображували Піка у вигляді дерев’яного стовпа з дятлом, що вважався у римлян віщим птахом.

ПІКУМН — див. Пілумн і Пікумн.

ПІЛАД (гр. Pylades) — син фокідського владаря Строфія, небіж Агамемнона, вірний друг Ореста. Коли Орест вирушив до Мікен, щоб помститися за вбивство батька, П. був його супутником. Разом з Орестом привіз Іфігенію з Тавріди на батьківщину. Одружився з сестрою Ореста Електрою.

У переносному значенні П. — вірний друг.

ПІЛЕМЕН (гр. Pylaimenes) — пафлагонський володар, герой Троянської війни. В «Іліаді» про нього наводяться суперечливі дані. В одному місці (V пісня) Пілемена вбито, а в іншому (XIII пісня) він іде за тілом убитого сина. Цю суперечливість деякі вчені вважають одним із доказів того, що авторами «Іліади» е кілька осіб. (Хоча таке трапляється й у пізніших авторів).

ПІЛУМН і ПІКУМН (лат. Pilumnus, Picumnus) — у римській міфології брати, божества, покровителі новонароджених, вважалися також божествами врожаю. Володар Лавренту Пілумн відав перетворенням зерна в борошно, а Пікумн — угноюванням ланів. Іноді братів ототожнювали з Діоскурами.

ПІНАРІЇ (лат. Pinarii) — рід у стародавньому Римі, який підтримував культ Геркулеса.

ПІНД (гр. Pindos) — гірський хребет у Греції, який відділяє Фессалію від Епіру. За міфологією, П. володів Аполлон.

Переносно П. — оселя поезії.

ПІРАМ (гр. Pyramos) — вавілонський юнак, закоханий у свою сусідку Тісбу. Через заборону батьків закохані могли розмовляти тільки крізь щілинку в стіні. Якось вони вирішили зустрітися за містом під смоківницею, коло гробниці Ніна, покровителя Вавілона. Т. прийшла перша, але побачила лева, який роздирав корову, і, налякана, втекла, загубивши своє покривало. Невдовзі підійшов П. і побачив покривало. Подумавши, що кохана стала жертвою хижака, хлопець укоротив собі віку. Повернувшись на місце зустрічі, Тісба побачила неживого коханого і теж заподіяла собі смерть. Від їхньої крові білі плоди смоківниці стали багряними. Історія, яку розповів Овідій у «Метаморфозах», була дуже популярна в середні віки та в епоху Відродження. Міф використав Шекспір у комедії «Сон літньої ночі».

ПІРГО (гр. Pyrgo) — годувальниця дітей Пріама.

ПІРЕНА (гр. Pyrene) — 1) кохана Геракла, похована під горами, які дістали від неї свою назву; 2) одна з Данаїд ; 3) одна з дванадцяти дочок річкового бога Ахелоя (варіант: дочка Асопа), коханка Посейдона, від якого народила двох синів — Лехея та Кенхрея, що стали епонімами двох головних портів Корінфу. Артеміда під час полювання ненавмисне вбила Кенхрея, і П. так плакала, що обернулася на джерело, біля якого, за однією з міфічних версій, Беллерофонт зловив крилатого коня Пегаса.

ПІРІФЛЕГЕТОН, Флегетон (гр. Pyriphlegethon) — річка в підземному царстві (Аїді), яка вливалася в Ахеронт.

ПІРРА (гр. Pyrrha) — дочка Епіметея й Пандори, дружина Девкаліона.

ПІРФОРОС (гр. Pyrphoros) — культове ймення Гекати, Артеміди й інших богинь.

ПІТОН, Піфон (гр. Python) — змій-чудовисько, породження Геї. За іншою версією, П. виповз із намулу, що утворився після потопу, і жив у печерах Парнасу. Аполлон убив змія й поховав у Дельфійському храмі під омфалом. Первісно П. був, можливо, місцевим божеством землі, яке витіснив Аполлон. Сліди шанування П. збереглися в культі Аполлона Дельфійського. Пізніші міфографи вважали П. божеством темряви, яке переміг бог сонця Аполлон.

У сучасній мові П. — назва змії родини удавових.

ПІТТЕЙ, Пітфей (гр. Pittheus) — син Пелопа й Гіпподамії, брат Атрея й Тієста, батько Етри, дід Тесея, тройзенський володар. П. правильно витлумачив віщування піфії Егеєві і скористався з цього.

ПІФІЙСЬКІ ІГРИ, пітійські ігри (гр. ta Pythia) — ігри, встановлені на честь перемоги Аполлона над Пітоном.

ПІФІЯ (гр. Pythia) — віщунка і жриця Аполлона в Дельфах. Спочатку функцію п. виконувала молода дівчина, а згодом п’ятдесятирічна жінка, яку вибирали з багатої аристократичної родини, проте зберігся звичай одягати її під час віщування в дівоче вбрання. Перед віщуванням п. постила й робила ритуальну купіль у водах Кастильського джерела.

Метафорично п. — людина, яка з таємничим виглядом робить нечіткі й двозначні висновки.

На півострові Мала Азія світова реакція готує плацдарм для такої війни, про яку лементують у своєму віщувальному трансі турецькі піфії. Ю. Смолич. Після війни.

ПІФО (гр. Pytho) — догрецька назва області Парнас у Фокіді, де був храм і оракул Аполлона Дельфійського.

ПЛАНЕТИ (гр. planetes — той, що блукає) — кулясті несамосвітні тіла, що обертаються навколо сонця по еліптичних орбітах. У греків і римлян планети названо іменами богів. В античності були відомі планети Гермес — Меркурій, Арес — Марс, Зевс — Юпітер, Кронос — Сатурн і Афродіта — Венера. До планет зараховували також Місяць і Сонце. За уявленнями стародавніх, планети впливали на долі людей та історичні події (астрологія). За традицією відкриті у 18 — 20 ст. планети також дістали міфологічні назви: Уран, Нептун (гр. Посейдон), Плутон, як і супутники великих планет: Деймос, Фобос, Іо, Європа, Ганімед, Каллісто, Титан, Рея, Япет, Тетія, Феба тощо.

ПЛАНКТИ (гр. Planktai) — плавучі скелі, над якими гинули Плеяди.

ПЛЕЙОНА (гр. Рlеіопе) — одна з океанід, дружина Атланта, мати Пленд,

ПЛЕЙСТЕН, Плісфен (гр. Pleisthenes) — чоловік Аеропи.

ПЛЕКСІПП (гр. Plexippos) — дядько Мелеагра, учасник калідонського полювання.

ПЛЕЯДИ (гр. Pleiades) — сім сестер (Тайгета, Електра, Алкіона, Астеропа, Майя, Меропа, Келено), дочки Атланта і Плейони, перетворені на семизір’я (українська народна назва Волосажар), коли їх переслідував мисливець Оріон. П. з’являлись у травні і сповіщали про сприятливу для мореплавства пору. За іншою версією, П., засмучені смертю своїх сестер Гіад, покінчили з собою і були взяті на небо. Там вони перетворилися на голубів і носили Зевсові амбросію. Пролітаючи повз плавучі скелі Планкти, один з голубів гинув, і Зевс замінював його новим. Згодом П. почали вважатися небесними німфами, які від богів народили героїв — засновників славетних міфічних родів: Тайгета народила Лакедемона, Електра — Кардана, Алкіона — Гірея, Астеропа — Еномая, Майя — Гермеса, Меропа — Главки, Келено — Ліка й Ніктея. У римлян П. називалися вергіліями.

У переносному значенні п. — група, «сузір’я» видатних людей.

«Такі українські артисти, як Кропивницький, Заньковецька, Саксаганський, Садовський — блискуча плеяда майстрів української сцени, — ввійшли золотими літерами на скрижалі світового мистецтва», — писав К. Станіславський. Ю. Мартич. Повість про артиста.

ПЛУТОН — епітет Аїда як власника підземних скарбів.

ПЛУТОС (гр. plutos — багатство, достаток; щастя) — син Ясіона й Деметри, бог багатства. У найдавніші часи міфотворення ототожнювався з Плутоном як володарем підземних багатств. Спочатку П. був хтонічним божеством, покровителем урожаю хлібних злаків. За Гесіодом, він народився на тричі зораному полі на острові Кріті, Згодом П. пов’язували з Ейреною — уособленням мирного життя, що породжує багатство, з богинею долі Тіхе, з Афіною Ерганою (Покровителькою ремесла) тощо. Згідно з пізнішою версією, за несправедливий розподіл багатства Зевс осліпив П. Згодом бог П. переосмислюється як уособлення багатства. В античному мистецтві найбільш поширене зображення П. у вигляді юнака, що тримає в руках ріг достатку.