СЛОВНИК АНТИЧНОЇ МІФОЛОГІЇ

Гесіод, який вважався жерцем м., змалював їх у «Теогонії».

У переносному значенні м. — натхнення, творчість.

З слова живого скуй самопали Й з ними між люди йди. Бий ними, Музо, всяку неправду. Хто б не вчинив її — бий! Панас Мирний. До сучасної Музи.

МУНIX (гр. Munichos) — 1) епонім аттічної гавані Муніхія; 2) владар молосів, віщун богів.

МУСАГЕТ (гр. Musagetes — той, що веде муз) — епітет Аполлона й Діоніса як проводирів муз.

МУСЕЙ, Мусайос (гр. Musaios) — міфічний співець, провісник, якого вважали учнем або сином Орфея (варіанти: Ліна, Евмольпа ) та Селени.

МУСЕЙОН (гр. museion) — місце, присвячене музам, храм муз, згодом заклад, призначений для творів мистецтва, пов’язаних з музами (звідси — музей). У добу еллінізму створено славнозвісний Александрійський музей (280 р. до н. е.), до складу якого входила Александрійська бібліотека.

МУТА (лат. Muta — німа) — італьська німфа, яку боги покарали німотою за надмірну балакучість. М. називали також Такітою (Мовчазною).

НАВЛОН (гр. naulon) — плата Харонові за перевіз через річку Стікс. Для цього греки й римляни клали в рот небіжчикові монету.

НАВПЛІЙ (гр. Nauplios) — 1) міфічний аргоський мореплавець, син Посейдона, батько Прета й Дамастора; епонім міста Навплії; 2) евбейський владар, чоловік Клімени (варіант: Філіри або Гесіони), батько Паламеда, якого під час облоги Трої за намовою Одіссея звинуватили в зраді й убили. Навплієві не вдалося захистити честь сина і він почав мститись ахейцям. Намовляв жінок героїв, які воювали під Троєю, зраджувати чоловіків; коли ахейці поверталися з-під Трої додому, Н. засвітив фальшивий маяк, через що багато кораблів розбилося.

НАВСІКАЯ (гр. Nausikaa) — дочка феакійського царя Алкіноя. Афіна з’явилася їй уві сні й наказала йти вранці з рабинями на берег моря. Там Н. знайшла Одіссея, що зазнав корабельної аварії, і повела його до дому свого батька. Н. закохалася в Одіссея, але той через тугу за батьківщиною не одружився з нею. У післягомерівських міфах Н. — дружина Телемаха.

Образ Н. надихав художників П. П. Рубенса, П. Ластмана, Я. Йорданса, В. Сєрова та поетів М. Рильського, М. Зерова.

НАВСІТОЙ (гр. Nausithoos) — 1) син Посейдона, володар острова Схерія, батько Алкіноя ; 2) керманич Тесея під час плавання на Кріт; 3) син Одіссея та німфи Каліпсо.

НАКСОС (гр. Naxos) — острів в Егейському морі, осередок культу Діоніса, що знайшов тут Аріадну (яку за наказом богів залишив Тесей ) і одружився з нею.

НАНА (гр. Nana) — німфа, мати Ammica.

НАПІВБОГИ (гр. Hemitheoi) — у грецькій і римській міфології божества нижчого ряду, народжені від богів і смертних жінок або від богинь і смертних чоловіків. До напівбогів відносили Геракла, сина Зевса й Алкмени, Ахіллеса, сина Фетіди й Пелея і т. д. Були напівбоги, що походили від смертних батьків, але своїми геройськими подвигами піднеслися до гідності богів (Тесей, Персей та ін.).

НАРКІС, Нарцис (гр. Narkissos) — син річкового бога Кефіса й наяди Ліріопи, вродливий юнак, улюбленець німф, мисливець. Нехтував усіх дівчат, які в нього закохувалися. Богиня Немесіда, караючи Н. за пиху, призвела до того, що якось на полюванні він побачив у джерельній воді своє відображення і так закохався в нього, що з любові помер. На могилі Н. виросли квіти (нарциси). За іншою версією міфа, боги покарали Н. за те, що він зневажив кохання німфи Ехо.

Міф про Н. опрацював Овідій у «Метаморфозах». На сюжет міфа створили опери Ф. Каваллі, А. Скарлатті, Х.-В. Глюк; П. Кальдерон написав драму.

У переносному значенні Н. — самозакохана людина. В. І. Ленін, характеризуючи дії буржуазних демократів та лібералів Росії після Лютневої революції, писав:

«Ці боягузи, базіки, самозакохані нарциси і гамлетики махали картонним мечем — і навіть монархії не знищили!» В. І. Ленін. До четвертих роковин Жовтневої революції.

НАЯДИ (гр. Naiades) — німфи джерел, річок та озер. Належали до почту Зевса, Посейдона, Афродіти та інших богів. Їх шанували як покровительок сил природи, прихильних до людей і тварин. Н. опікувалися шлюбом, уміли лікувати й віщувати, їх пов’язували зі співом та поезією, а плескіт води вважали за розмову н.

НЕЙТ (гр. Neith, єг. Njt) — єгипетська богиня, яку елліни називали єгипетською Афіною.

НЕКЕССІТАС, Нецессітата (лат. Necessitas) — уособлення неминучості, тотожна грецькій Ананке. За Горацієм, Н. іде перед Фортуною й несе в правій руці цвяхи, клини, скоби та розтоплений свинець.

НЕКТАР (гр. nektar) — напій олімпійських богів, що давав їм вічну молодість і безсмертя (пор. амбросія ). У ботаніці нектар — солодкий сік рослин.

Переносно — надзвичайно приємний напій.

Кожну мить нектар солодкий Я спрагнілим серцем п’ю. О.Олесь. Золоті хвилини линуть.

НЕЛЕЙ (гр. Neleus) — син Посейдона й Тіро, брат-близнюк Пелія, батько Нестора, пілоський цар. Тіро залишила синів і вийшла заміж за Кретея, владаря Іолка. Хлопчиків знайшли й виховали пастухи. Після смерті Кретея юнаки вступили в боротьбу за владу над Іолком. Переможений Н. утік до Мессенії, заснував місто Пілос, одруж ився з Хлорідою і мав від неї дванадцятьох синів та дочку Перо. Н. відмовив Гераклові в очищенні, коли герой прибув до Пілоса після вбивства Іфіта. Геракл убив одинадцятьох синів Н. За Павсанієм, Н. помер у Корінфі, де Сісіф спорудив йому гробницю.

НЕМЕЙСЬКИЙ ЛЕВ (гр. Ho leon tes Nemeas) — виплід Тіфона та Єхидни, страхітливий хижак, який пустошив арголідську долину Немею. Тіло його було невразливим до будь-яких ударів; нападав на мешканців Арголіди і нищив їхні отари. Геракл задушив лева, загнавши його в печеру (перший подвиг героя). Шкура хижака стала невід’ємним атрибутом героя. Для вшанування подвигу Геракла Зевс перетворив Н. л. на сузір’я.

НЕМЕЙСЬКІ ІГРИ (гр. ta Nemeia) — усееллінські ігри на честь Зевса в Немеї, що відбувалися кожного другого року (у 2-му та 4-му році кожної олімпіади). За міфами, засновником Н. і. був Адраст ; за однією з версій — Геракл (на згадку про боротьбу з Немейським левом ). Змагання в Немеї були такі самі, як і на Олімпійських іграх. Переможці одержували гілки та вінки 8 плюща або сосни. З утвердженням християнства, поряд з іншими іграми, Н. і. були заборонені.

НЕМЕСІДА, Немезіда (гр. Nemesis) — одна з дочок Нікс (Гесіод), богиня людської долі, покровителька суспільного порядку, уособлення кари богів. Грецька мудрість зобов’язувала бути поміркованим у словах, учинках і прагненнях. Meden agan («Нічого понад міру») — одна з золотих думок семи грецьких мудреців. Хто хизується своєю силою й успіхом, підноситься над іншими, той зневажає богів і рано чи пізно буде покараний. Прикладів таких є чимало в міфічних оповідях, немало їх і в історії (Крез, Ніоба та ін.), Н. особливо суворо карала володарів за всяку надмірність, пиху й гординю. Найславетніший храм Н. був у Рамні, маленькому селищі поблизу Марафона. У цьому храмі містилася статуя богині (нібито роботи Фідія). Митець вирізьбив її з мармурової брили, яку заготовили перси для пам’ятника на честь своєї перемоги; ця статуя була символом Н., що карає за загарбницькі прагнення ворогів. За однією з версій, Н. — мати Єлени (див. Леда ).

Образ Н. інколи зливається з образом Геї або Афродіти. Н. шанували й у Римі. Зображували її, як правило, з крилами, з мечем або бичем у руці; атрибутами богині були також терези, вуздечка, колісниця з грифонами.

У переносному значенні Н. — кара, відплата.

НЕНІЯ (лат. Naenia) — поховальна пісня в римлян, яку виконували найняті для цього жінки-плакальниці. Н. звалася також богиня — уособлення голосіння. Вона мала свій храм поблизу Рима.

НЕОПТОЛЕМ, ПІРР (гр. Neoptolemos, Pyrrhos) — син Деїдамії та Ахіллеса. Під час переховування при дворі Лікомеда Ахіллес звався Піррою, звідси друге ймення Н. — Пірр. Згідно з оракулом, участь Н. в Троянській війні була умовою перемоги греків, тому Одіссей і Фенікс привезли його під Трою. У війні з троянцями Н. уславився геройськими подвигами, був серед членів залоги в Троянському коні. Помстився за смерть батька, вбивши Пріама, Астіанакта й Поліксену. При розподілі бранців одержав Андромаху та Гелена. Після щасливого повернення до Епіру одружився з дочкою Менелая та Єлени Герміоною, яку раніше було обіцяно Орестові. Розгніваний Орест убив Н.

НЕПТУН (лат. Neptunus) — італьське божество хмар, дощу й вод, ототожнене з грецьким Посейдоном. Був також покровителем коней і змагань на колісницях; звідси його вівтарі в колосеумі, в цирку Фламінія та ін. У Римі на Марсовому полі стояв храм Н., споруджений Агріппою на честь перемоги над Секстом Помпеєм. Свято Н., так звані нептуналії, справляли під час найбільшої посухи 23 липня. Н., як і Посейдона, зображували з тризубцем.

НЕРЕЇДИ (гр. Nereides) — морські німфи, дочки Нерея й Доріди. В епосі їх 34 (за іншими джерелами — 100, найчастіше — 50). Відзначалися надзвичайною вродою. Найбільш відомі Фетіда, Амфітріта й Галатея. Жили в батьковому палаці на дні моря, де пряли і ткали, співаючи пісень. Зображували їх дівчатами, що граються в морських хвилях із дельфінами й тритонами.

Метафорично нереїди — морські хвилі.

НЕРЕЙ (гр. Nereus) — морський дід, покровитель моряків, син Понта й Геї, батько нереїд. Як і інші морські божества, Н. був наділений даром віщування і міг прибирати різних постатей. Жив у срібному гроті Егейського моря, де сидів разом із своєю дружиною Дорідою на престолі. Показав Гераклові шлях до саду Гесперид після того, як герой зумів схопити його і вдержати, незважаючи на те, що Н. обертався на полум’я, воду тощо. Н. зображували бородатим дідом, що сидить на тритоні з водоростями в повіках та волоссі, з тризубцем у руці.

НЕСС (гр. Nessos) — кентавр, який перевозив через річку Геракла та його дружину Деяніру і своєю підступною порадою згубив героя.

НЕСТОР (гр. Nestor) — один із дванадцяти синів Нелея та Хлоріди ; в епосі чоловік Еврідіки, за іншими міфами, — Анаксібії, пілоський цар. Коли ображений Геракл убивав дітей Нелея, Н. не було в Пілосі. Замолоду Н. відзначався хоробрістю, а в старості — мудрістю, звершив чимало геройських подвигів. Брав участь у битві лапітів з кентаврами, в калідонському полюванні та в поході аргонавтів. До походу на Трою Н. владарював уже над третім людським поколінням. Під час Троянської війни привіз на 90 кораблях пілосців і разом із своїми синами Антілохом і Трасімедом боровся проти троянців. Прославився мудрими порадами, а красномовством перевершував Одіссея. Після Троянської війни Н. разом із Трасімедом щасливо повернулися до Пілосу. Через 10 років після падіння Трої Н. відвідав Телемах, який розшукував Одіссея.

У переносному значенні Н. досвідчений старий, мудра людина, добрий порадник.

НЕФЕЛА (гр. Nephele) — богиня хмар, дружина Атаманта, мати Фрікса й Гелли.

НІКЕ, Ніка (гр. Nike — перемога) — богиня перемоги, уособлення звитяги (у римлян Вікторія ). За Гесіодом, дочка титана Палланта й океаніди Стікс, сестра Завзяття, Наполегливості й Сили. Вона присутня під час битв і змагань борців, приймає жертви після перемоги, летить над землею із звісткою про щасливе закінчення війни, звуками сурми сповіщаючи про тріумф героїв. У мистецтві Н. наділена численними індивідуальними рисами, тим часом як римська Вікторія — лише алегорія. У грецькій релігії Н. — атрибут Зевса й Афіни. Первісно була епітетом Афіни. Давньогрецький скульптор Фідій поставив Н. на долоні двом величезним статуям — Олімпійському Зевсові і бронзовій Палладі-Афіні, і тим самим зробив символом окремого божества. Скульптор Антерм із Хіосу перший спорудив статую Н. з крилами та лавровим вінком. Зображення богині знаходять на вазах, лампадах, гемах та в стінному розписі. Олександр Македонський споруджував Н. жертовники на всіх етапах свого звитяжного походу. Римський імператор Август поставив Н. в сенаті, назвавши латинським іменем Вікторія. Богиня стояла на кулі, що зображувала Землю, у витягнутій правій руці вона тримала вінок, у лівій — пальмову гілку. Імператор Константна дав у руки Н. хрест. Скульптура «Н. Самотракійська» належить до найкращих творів античного мистецтва 4 ст. до н. е.

НІКОМАХ (гр. Nikomachos) — онук Асклепія, син Махаона й Антіклеї; у Фарах Н. та його брата Горгаса шанували як героїв, покровителів медицини. Від Н. виводився рід Арістотеля.

НІКОСТРАТА (гр. Nikostrate) аркадська німфа, мати Евандра.

НІКС, Нікта (гр. Nyx) — уособлення ночі. В епосі Н. — могутня богиня, яку шанував сам Зевс, у Гесіода — дочка Хаоса й сестра Ереба, від якого в неї народилися Ефір (Етер), День, Танатос (Смерть), Гіпнос (Сон), Омана, Старість, Сновидіння, богині смерті — Кери, Сум і ін. Н. жила в Аїді. В орфіків вона першопричина світу, споріднена з божеством смерті. Грецькі трагіки зображували її на колісниці, крилатою, в чорному вбранні, поцяткованому зірками.

НІКТЕЙ (гр. Nykteus) — батько Антіопи.

НІМФИ (гр. Nymphai; nymphe — дівчина, наречена, молода жінка) — другорядні божества, які жили в печерах, лісах, полях, горах, річках і джерелах, уособлювали сили та явища природи. Лісові н., що жили на деревах, звалися дріадами, гамадріадами, гірські — ореадами, або орестіадами, німфи текучих вод — наядами, морські німфи — нереїдами, океанідами тощо. За міфами, н. були довговічні, але не безсмертні. Від шлюбів н. з богами народжувалися герої (Ахіллес, Еак). Перебуваючи поблизу людей, н. краще, ніж олімпійці, розуміли їхні потреби й турботи, нерідко допомагали людям або карали їх. Дзюрчання струмків, шелестіння лісу, дзижчання комах — усі голоси весни й літа були ніби їхнім співом. Вони були втіленням усього приємного, зворушливого, милого в природі. Культ н. був дуже поширений у Греції й Римі, де їм споруджували величні храми. У мистецтві їх зображували вродливими веселими напівоголеними Легковажними дівчатами.

Переносно н. — вродлива жінка. О ця усмішка вниз і погляд скоса! В яку ж ти, німфо, неповторну мить Найчарівніша? В. Мисик. Біля криниці.

НІОБА, Ніобея (гр. Niobe) — дочка фрігійського царя Тантала, дружина фіванського владаря Амфіона, сестра Пелопа. Н. пишалася тим, що мала 12 дітей (пізніші версії подають іншу кількість: Евріпід — 14 дітей, Сапфо — 18, Піндар — 20) і зневажала богиню Лето (Латону), в якої їх було лише двоє. Діти Лето Аполлон і Артеміда жорстоко помстилися за образу матері. В один день вони повбивали стрілами дітей Н., яка з найщасливішої в світі матері стала найнещаснішою. Перекази по-різному розповідають про місце загибелі дітей Н.: в епосі знаходимо, що синів убито на полюванні, а дочок у царських хоромах; Аполлодор твердить, що сини були вбиті під час спортивних змагань, а дочки — біля могили своїх братів (Овідій). Амфіон, довідавшись про загибель дітей, трупи яких були поховані лише десятого дня, заподіяв собі смерть. У невтішному горі Н. весь час плакала і нарешті перетворилася на скелю, з якої тік струмок її сліз.

До образу Н., що став символом матері-страдниці, зверталося багато письменників і митців. Найбільш відома група «Н. з дітьми» роботіКопаса (в римській копії), яка зберігається у Флоренції. У пізніших творах літератури та мистецтв; Н. — уособлення горя та страждання. У європейському живописі мотиви міфа про Н. відбито в творах Дж. Романо, Дж. Б. Россі, Я. Тінторетто й ін. В українській літературі образ Н. використали Леся Українка, Ольга Кобилянська та ін.

НІС (гр. Nisos) — 1) син Пандіона (варіант: Ареса), мегарський цар. Мав пурпурове чи золоте волосся, від якого залежали його життя й доля Його держави. Коли Мінос під час походу проти Афін обложив Мегару, дочка Н. Скілла покохала крітського царя. За намовою останнього відрізала чарівне батькове волосся і тим самим убила його. Здобувши Мегару, Мінос наказав прив’язати Скіллу до корабля та втопити її в Саронійській затоці. Міф про Н. — стародавня народна казка про чарівне волосся, яке робить героя нездоланним; 2) супутник Енея, друг Евріала, разом з яким загинув у нічній сутичці з рутулами.

НІСА (гр. Nysa) — місцевість, де німфи виховували Діоніса. Згодом чимало грецьких місцевостей, де нібито виховувався бог, уважалися священними. Таким чином Н. була в Фракії, Македонії, Фессалії, Бестії та в інших областях.

НОТ (гр. Notos, notis — волога) — бог південного вітру, один із синів Астрея та Еос; брат Борея, Зефіра й Евра. Завжди приносить дощі й тумани.

НУМІТОР (лат, Numitor) — етруське ймення, похідне від імені Нума. Син Прока, владар Альби, батько Реї Сільвії, брат Амулія, який позбавив Н. верховної влади. Однак онуки Н. Ромул і Рем повернули владу дідові.

НУНДІНА (лат. Nundina) — у римлян богиня, що давала ім я новонародженому.

ОГІГ (гр. Ogygos) — син Беота (або Посейдона), перший володар області Фів Беотійських.

ОГІГІЯ (гр. Ogygia) — міфічний острів, коло якого розбився корабель Одіссея ; на цьому острові жила німфа Каліпсо.

ОДІССЕЙ (гр. Odysseus) — герой давньогрецького епосу, міфічний владар острова Ітака, син Лаерта й Антіклеї, один з головних героїв Троянської війни, оспіваний в «Іліаді» й «Одіссеї». Славився розумом, розсудливістю, хитрістю і красномовством, тому брав участь у численних посольствах. Дружиною О. була Пенелопа, котру він одержав від Тіндарея як нагороду за мудру пораду (варіант: за перемогу в змаганнях із бігу). У Мессені О. зустрівся з Іфітом, що подарував йому лук Евріта. У майбутньому під час відсутності О. ніхто з женихів Пенелопи не міг натягнути тятиви цього лука. Агамемнон ледве вмовив О. приєднатися до ахейських вождів у поході проти Трої. О. намагався повернути Єлену мирним шляхом. На десятому році війни він переконав ахейців продовжувати облогу Трої, був одним із послів до Ахіллеса, коли той посварився з Агамемноном. Після смерті Ахіллеса ахейці присудили О. Ахіллесів обладунок, що прогнівило Аякса Теламоніда. О. кілька разів ходив під Трою як вивідач; йому пощастило зловити троянського розвідника Долана і (за пізнішими переказами) викрасти священну статую покровительки Трої Паллади (палладій). Він був серед тих, що сховалися в Троянському коні, перший побіг разом з Менелаєм до будинку Деїфоба, якого переміг у запеклому двобої. Ще більше прославили О. численні пригоди, коли він, повертаючись додому, десять років блукав світом. Про все це йдеться в «Одіссеї». У цьому епосі розповідається і про життя родини героя на острові Ітака — дружини Пенелопи та сина Телемаха. В «Одіссеї» багато фантастики. Під час своїх мандрів О. побував у кіконів (Фракія), де втратив 72 супутників; у країні лотофагів, у кіклопів, де разом із 12 супутниками насилу вирвався я печери велетня Поліфема. На прохання осліпленого Поліфема Посейдон постійно переслідував О., насилаючи страшні вітри й морські шторми. Герой побував у бога вітрів Еола, у чарівниці Кірки, в німфи Каліпсо. Нарешті, втративши кораблі й товаришів, О. за допомогою царя феаків Алкіноя та його доньки Навсікаї повернувся на Ітаку. Він прийшов додому у вигляді жебрака й довідався, що сто женихів добиваються руки Пенелопи, вважаючи її чоловіка мертвим. У стрільбі з лука, якого подарував колись Іфіт, лише О. зміг натягнути тятиву й пустити стрілу так, що вона пройшла крізь отвори в сокирах, і тим виграти змагання женихів. З цього ж лука герой перестріляв усіх суперників. О. — образ людини бурхливого періоду історії стародавньої Греції, коли робились перші спроби колонізації, відкривалися нові землі, коли потрібна була не тільки міць зброї, а й хитрість, розважливість.

Образ О. знаходимо в численних літературних творах (трагедії Софокла «Філоктет», «Аякс», Евріпіда «Іфігенія в Авліді» й ін.). Його зображено на фресках (у Помпеях) та вазах. До міфа про О. зверталися також П. П. Рубенс, П. Тібальді, А. Карраччі, Дж. Ромні та інші художники. У літературі та музиці пізнішого часу сюжет цього міфа використовували Л. Дольче, Лопе де Вега, Т. Корнель, Я. Княжнін, Ш. Гуно та багато інших письменників і композиторів. У переносному розумінні О. — мандрівник, одіссея (від назви давньогрецького епосу) — тривалі мандри, пригоди, блукання.

Прекрасно, коли, споглядаючи на екрані сповнену великого соціального драматизму одіссею своїх героїв, глибоко схвильовані глядачі самі роблять для себе висновки. О. Довженко . Прогресивне кіно Італії.

ОЇКЛ (гр. Oikles) — батько Амфіарая, товариш Геракла в поході проти Лаомедонта, в боротьбі з яким загинув.

ОЇЛЕЙ (гр. Oileus) — володар опунтійських локрів, батько Аякса Оїліда й Медона, учасник походу аргонавтів.

ОЙБАЛ (гр. Oibalos) — 1) син спартанця Кінорта, батько Тіндарея, Гіппокоона, Ікарія (згідно з лаконською міфічною версією). За Овідієм, сином О. вважається також Гіакінт; 2) син Телона й німфи Себетіди, дочки річкового бога Себета (біля Неаполя).

ОЙНЕЙ (гр. Oineus) — син Портея й Алтеї, батько Тідея й Мелеагра, володар Плеврону та Калідону. (За пізнішою версією трагіків, Ойней — син Портаона й Евріти, онуки річкового бога Ахелоя. ) Алтея народила від О. Токсея, Тірея, Клімена, Періфанта, Агелая, Мелеагра (батьком якого інколи вважають Ареса), Торгу, Еврімелу, Меланіппу, Мотону та Деяніру. Після смерті Алтеї О. одружився з Перібєєю, яка народила від нього Тідея, батька Діомеда. Коли О. прогнали сини етолійського володаря Агрія, Діомед прийняв його в Аргосі.

ОКЕАН (гр. Okeanos) — 1) титан, найстарший син Урана й Геї, володар морів і всієї водної стихії, батько дружини Зевса Метіди ; брат і чоловік Тетії, від якої мав багато дочок — океанід. За міфологією, породив більшість річок (Ніл, Меандр, Скамандр, Гранік, Сімоент і ін.), уславився добротою. Коли Зевс позбавив його влади над морями й передав її Посейдонові, О. здичавів і ніколи не виходив із свого палацу, що стояв край світу; 2) величезна ріка, що омиває землю й дає початок усім іншим річкамта морським течіям; 3) стихія, пер. возданні води, з яких виникли зем ля й космос; величезне море, по якому плавала земля у формі щита.

ОКЕАН ІДИ (гр. Okeanides) — німфи, дочки Океана й Тетії.

ОКН (лат. Ocnus) — 1) син Манто, засновник Мантуї; 2) старий, що хотів ніколи не помирати. В Аїді був покараний тим, що плів линву, яку негайно з’їдав осел.

ОЛІМП (гр. Olympos) — 1) священне гірське пасмо в Фессалії, яке давні греки вважали за місце перебування Зевса та інших богів; 2) сонм олімпійських богів.

У переносному вживанні о. — найвища рада; найвищі сфери суспільства; олімпієць — людина, що зберігає спокій у будь-яких обставинах, ставить себе понад буденні пристрасті й хвилювання; олімпійський спокій — незворушність, величний спокій.

Він зберігав справді олімпійський спокій, і гра переважно тривала в такому темпі. Д. Ткач. Моряки.

ОЛІМПІАДИ (гр. Olympiades) — у давніх греків чотирирічні періоди між Олімпійськими змаганнями. Роком першої о. вважається 776 р. до н. е., відколи в Олімпії почали вести списки переможців. Зважаючи на загальноеллінське значення та чітку періодичність о., сіцілійський історик Тімей близько 264 р. до н. е. запровадив літочислення за о. (за іншими джерелами, таке літочислення запроваджено з 360-х років до н. е.). Незабаром це літочислення було визнане в усій стародавній Греції; велося до 394 р. н. е., коли Олімпійські змагання були скасовані.

Тепер о. — міжнародні спортивні змагання, а також змагання в галузі самодіяльного мистецтва й навчання.

Довелось мені чути на одній з республіканських олімпіад, як ланка льонарок в Житомирщини виконувала, співаючи й танцюючи, відому пісню про льон. Чудесна пісня/ Чудесне виконання! М. Рильський. Краса і велич народної творчості.

ОЛІМПІЙСЬКІ ЗМАГАННЯ, Олімпійські ігри (гр. Olympia) — загальногрецькі урочистості культового характеру на честь Зевса Олімпійського, які відбувалися кожні 4 роки в місті Олімпія ні березі річки Алфей (на Пелопоннесі). О. в. були символом єдності грецьких міст-держав і відігравали велику роль у розвиткові культури. За переказом, ще до встановлення О. з. тут відбувалися поховальні ігри на честь Пелопа. Засновником О. з. уважався Геракл, який поновив ігри на честь Пелопа, присвятивши їх Зевсові. О. з. поновлювалися і впорядковувалися кілька разів. За переказом, правила проведення ігор установили Лікург Спартанський та Іфіт Елідський. До програми входили біг, стрибки, кидання диска, боротьба, кулачний бій, змагання колісниць тощо. На час проведення О. з. припинялися війни і встановлювалося священне перемир’я — екехірія. Ігри починалися 22 червня і тривали 5 днів. Організацію змагань доручали громадянам Еліди, з яких вибирали суддів-еланодиків. Спортсмени повинні були протягом 10 місяців, що передували О. з., тренуватися в гімнасії в Еліді. За місяць до відкриття ігор спортсмени прибували до Олімпії і під керівництвом досвідчених тренерів готувалися до змагань. Від 5 ст. до н. е. учасниками О. з. стали поети, які читали свої твори. Переможці ігор називались олімпіоніками, в останній день свята вони одержували вінки з галузок священної маслини та пальмову гілку. На честь триразового переможця ігор в Олімпії встановлювали його погруддя. Імена переможців та назви їхніх міст урочисто оголошували і влаштовували на їх честь бенкет. Героя О. з. урочисто зустрічали на батьківщині: складали жертву божеству міста, влаштовували бенкет і співали гімни на честь переможця. В Афінах його звільняли від податку та інших обтяжливих громадських обов’язків, йому давали найкраще місце в театрі тощо. У деяких містах Греції діти олімпіоніків теж користувалися привілеями.

У наш час комплексні міжнародні спортивні змагання проводяться з 1896 р. раз на чотири роки. О. з. сучасності організовує Міжнародний олімпійський комітет (МОК).

ОМФАЛ (гр. omphalos) — священний камінь, можливо метеорит. У храмі Аполлона в Дельфах був найвідоміший о., який вважався центром землі. За переказом, Зевс випустив одночасно зі сходу й заходу двох орлів, які зустрілися в Дельфах; на місці їх зустрічі встановлено о. У мистецтві часто зображували Аполлона, що сидить на о.

ОМФАЛА (гр. Omphale) — дочка лідійського володаря Іардана, дружина Тмола ; після смерті чоловіка стала володаркою Лідії. За однією міфічною версією, Гермес продав О. Геракла, від якого вона народила сина Лама. За найбільш поширеним міфом, Геракл був відданий у рабство О. за те , що вбив Іфікла. З примхи О. Геракл був одягнений у жіноче вбрання і виконував жіночу роботу, а володарка носила левову шкуру героя та його палицю. У Малій Азії О. вважали покровителькою жінок і ототожнювали з Афродітою.

Перебування Геракла в О. — улюблений сюжет античних і пізніших художників (Лука Кранах Старший, П. П. Рубенс, Я. Тінторетто та ін.). К. Сен-Санс написав симфонічну поему «Прядка О.».

ОПС, Опа (лат. Ops) — давньоітальська богиня засівів та родючості, дружина Сатурна, ототожнювана з Реєю. Святиня О. містилася на Капітолії, де на її честь 19 грудня влаштовувались урочистості. Разом з римським аграрним богом Консом О. вважали покровителькою шлюбу й виховання дітей.

ОРАКУЛ (лат. oraculum від oro — говорю, прохаю) — у стародавніх греків, римлян, єгиптян та інших народів — пророцтво як один із засобів спілкування людини з богами. Виголошували й тлумачили пророцтва здебільшого жерці в певних місцях при храмах богів. Місця, де виголошувалися пророцтва, також звалися о. Найславетнішим еллінським о. був Дельфійський, розташований біля підніжжя двох скель Федріад Парнаського пасма. З найвіддаленіших місць приходили сюди пілігрими, щоб повідати богові про свої турботи і сподівання. У найсвятішому місці храму — так званому адітоні — яке, напевне, було печерою, на триніжку серед задушливих випарів сиділа піфія. Старожитні твердили, ніби ті випари йшли просто з землі, але під час розкопок дельфійського храму не знайшли слідів розколин, звідки могли б виходити дурманні гази. Учені дійшли висновку, що в глибині гроту спалювали запашне зілля і хмара диму оповивала віщунку. Вчадівши, піфія в екстазі багатослівно й безладно відповідала на поставлені запитання. Спеціальні жерці складали з тих слів вірші гекзаметром, які часто мали двозначний або загадковий зміст. До о. зверталися не тільки приватні особи, а й міста, держави, насамперед грецькі, перед кожним важливим починанням. Увесь грецький світ зосереджувався довкола цього храму. Жертви й багаті подарунки надходили з материкової Греції, з Південної Італії, з Македонії, Єгипту, азіатських міст та ін. У Додоні волю богів визначали за шелестом листя священного дуба, на Делосі — листя лавра тощо.