derevyanko_kostiv_2011

віці, коли психічний розвиток дитини, зміна її статусу в системі офіційних і неофіційних стосунків породжує потребу в розвитку окремих сторін своєї індивідуальності, то сенситивним періодом особистісного самовизначення вважається підлітковий вік (5-7 класи), коли учні прагнуть до сумісної діяльності, спілкування з ровесниками і старшими, до самоствердження себе в контактних соціальних спільнотах (сім’ї, референтних групах тощо).

Таким чином, виділяємо п’ять типів включення школярів у суб’єктні відносини і, відповідно, п’ять рівнів сформованості громадянської культури особистості; три рівні здійснення громадянських вчинків залежно від усвідомлення зробленого вибору, що проявляється через функціонування механізму ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки людини, а також чотири рівні – космополітичну, патріотичну, націоналістичну і шовіністичну спрямованість громадянських вчинків учнівської молоді. Реальне поєднання всіх взаємодіючих чинників у процесі конкретної ситуації вибору та здійснення окремого вчинку громадянської поведінки залежить від кількісного та якісного їх детермінантного взаємозв’язку. Ці чинники актуалізуються в рамках конкретної ситуації суспільного блага і рівня сформованості громадянської культури людини: наприклад, поєднання трьох факторів зумовлює 7 видів реальних співвідносин, співутворень особистості; чотирьох факторів – 15 видів співвідносин; 5 факторів – 32 різних варіанти прояву якостей громадянської культури особистості; 6 чинників породжує 67 варіантів, сім – 132 і т. д. за геометричною прогресією.

За результатами досліджень, проведених у навчальновиховних закладах Запоріжжя, Донецька та Івано-Франків- ська, на процес громадянського самовизначення старшокласників впливають такі основні суб’єкти виховного впливу: сім’я в особі матері, батька, близьких родичів (рангове місце

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 142 Формування громадянської культури особистості школяра

3,9); навчально-виховний заклад в особі вчителів (РМ – 6,2); засоби масових інформацій і комунікацій (література, преса, телебачення, кіно – РМ – 6,7; референтна група у складі сестер, братів, друзів (РМ – 7,2); контактна соціальна група ровесників (РМ – 8,4) [Киричук О., Тисячник І., 1995, 43].

Розглянемо конкретний приклад здійснення вчинкупрояву громадянської поведінки школяра. Такі орієнтовні варіанти-приклади ми неодноразово використовуємо перед освітніми працівниками та майбутніми вчителями в процесі роз’яснення їм особливостей функціонування механізму цін- нісно-нормативної регуляції громадянської поведінки особи.

Варіант перший.

Розглянемо приклад ставлення учня до одного з батьків і до родини в цілому, в процесі яких формуються такі якості, як бережливе ставлення до родинної традиційної честі, слави, справедливості. Не секрет, що саме вони визначають пізніше ставлення особи до інших людей, громади, асоціацій та організацій громадян, формують демократичність і справедливість людських вчинків.

Виникла конкретна ситуація вибору. Дівчинка, радо прибігши додому, повідомляє матері: під час загальношкільного огляду представлення народних звичаїв, традицій їх клас отримав перше місце і всі учні класу нагороджені поїздкою до м. Львова. Але, для цього потрібно ще 10-15 грн. для оплати за відвідування музеїв, архітектурних пам’яток, виставок тощо. Мати звернула увагу дівчинки на те, що зараз у них не передбачено для цього коштів, тому треба сказати класному керівникові, що в цей день, мовляв, у них родинне свято, приїжджають гості, тому дівчинка не зможе поїхати разом із класом. Яка може бути реакція дівчинки на цю ситуацію?

Усвідомлюючи ситуацію домашнього бюджету (напередодні виникла проблема оплати грошей за молоко, яке во-

ни отримують від сусідки) – позицію суспільного блага, в якому перебуває сім’я через скрутне матеріальне становище – дочка розуміє, що певною мірою мати є права. Крім того, дівчинка знає мамині принципи: не позичати грошей на зайві, на її думку, витрати. Але в дівчинки проявився дуже сильний інтерес, потреба бути разом із класом (адже вони так довго й відповідально готувалися до цього свята-огляду!).

Ця ситуація з громадянською колізією перетворюється у сукупне накладання декількох проблем – моральної, економічної тощо. Дівчинка усвідомлює норму суспільної поведінки: бути разом із групою, з ровесниками, адже вони так мріяли побачити стародавнє міста Лева, старовинні замки, картинну галерею, ознайомитися з мистецькими шедеврами. Окрім того, – це ж майбутнє спілкування з улюбленим класним керівником, друзями...

Далі ланцюжок механізму ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки дитини може вивершуватися за різними варіантами. Перший – дитина вимушена змиритись із ситуацією і чинить за порадою матері. Тут дія громадянської поведінки припиняється (дівчинка тільки в уяві може знайомитися з тими цінностями, вартісними моментами ознайомлення з рідним краєм). Причому у неї проявляється неприємне відчуття незадоволення свого, хоч і невисокого, але цілком достатнього досі рівня домагань, і, відповідно, підсвідомо формується занижена самооцінка. Дівчинка усвідомлює, що не буде знати того, з чим ознайомляться її однокласники, тобто вона не має таких можливостей, вона не така, як інші. Цей імпульс цілком ясно підкріплюється у загальному циклі заниження її самооцінки, що призводить до виникнення певних комплексів різниці, неповноцінності, до згасання кожного такого наступного разу загальної зацікавленості, пізнавальної творчої іскорки вже на рівні появи подібної ситуації. Відповідно, дитина не набуває можливості

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 144 Формування громадянської культури особистості школяра

збагачення досвіду в сфері громадянських відносин, а також отримує обмежені можливості для збагачення рис громадянськості.

Проте ця ситуація спричинює негативний заряд у вивершенні ланцюжка ціннісно-нормативної регуляції ще й моральної культури особистості дівчинки. Знаючи моральну норму (не обманювати), усвідомлюючи ціннісну орієнтацію (можна обманювати, приховуючи певні обставини) в рамках свого внутрішнього морального закону як імператив до подібного ідеалу поведінки (мати неодноразово до цього ставила дівчинку в подібні ситуації), переживши цю мотиваційну боротьбу добра (сказати реальну правду) і зла (повідомити материну “правду”), дівчинка здійснює власноручний вибір моральної дії, обманюючи вчителя і своїх ровесників, прикриваючи матеріальні нестатки родини (вона проживає тільки з мамою, п’яничка-батько живе окремо, не надає їм матеріальної допомоги). Навіть незважаючи на благородний мотив приховування страшної правди, дівчинка однаково нагромаджує досвід нечесної поведінки, що в майбутньому значно полегшує її наступні моральні й громадянські дії вже по торованому шляху.

Варіант другий.

На цей час дівчинка “випадково” (за допомогою психолога, яка вчасно виявила мотиваційний неспокій вихованки) зустрічається зі своєю хресною матір’ю, яка не тільки допомагає їй грошима, але й підтримує її морально, схвалюючи активність у громадському житті загальноосвітньої школи. Дівчинка життєрадісно, активно знайомиться з історичними традиціями й монументальністю галицької землі, проймається гордістю за рідний край, його героїчне минуле.

Ця ж сама ситуація може відбуватися і в іншому варіанті. В процесі мотиваційного вирішення ситуації, що склалась, зовнішнім стимулом прискорення ланцюжка механізму

ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи може послужити агресивна поведінка матері, неврівноваженість її стану в період спілкування з дочкою. У відповідь на невиконання дочкою певних вимог чи інший чинник (вчасно не прийшла від подруги тощо) мати зривається і грубить дочці, на що та адекватно відповідає таким же вибухом і зникненням із дому. У результаті цього мати звинувачує громадську спрямованість дочки, відвернення її працівниками школи від домашнього впливу, що збільшує дистанцію між нею та дочкою, нею і вчителями.

У період інтенсивного державотворення в Україні важливо, щоб зростаюче покоління було підготовлене до активної участі в цьому процесі. Оскільки громадянськість молодого покоління є інтегральною особистісною якістю, її можна розглядати, в числі інших, як основу для формування низки позитивних інтегративних якостей учнівської молоді. Це зумовлює виділення саме тих ефективних видів громадянських відносин, включення яких до організації педагогічного процесу прискорить процес громадянського самовизначення особистості. Таку спробу визначення основних способів реалізації громадянських відносин у практичній взаємодії педагогів та вихованців здійснив А. Розенберг [2001, 52-55],

збагатьма положеннями якого співзвучні наші ідеї:

1.Пробудження та розвиток національної самосвідомості відбувається в процесі виховання любові до природи рідного краю, рідної землі; вивчення історії українського народу, його оригінальної і багатої культурної спадщини, традицій та звичаїв; виховання поваги до державних символів, народних святинь; відповідальне ставлення до державної мови, досягнення її високої культури; виховання національної самосвідомості, гордості за свою країну, її народ, громадян.

Центром такої роботи є різні види діяльності школярів чи студентів – навчальної, ігрової, трудової, художньої, спор-

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 146 Формування громадянської культури особистості школяра

тивної, творчої, громадської. Використовуються різні форми: навчальні заняття, на яких набуваються знання, усвідомлюються норми й цінності громадянської культури; позаурочні виховні заходи: бесіди, екскурсії, походи “Козацькими шляхами”, збирання краєзнавчих матеріалів, участь в експедиціях – археологічних, фольклорних, етнографічних, свята рідної мови, створення музеїв фольклору та етнографії тощо; функціонування клубів “Берегиня”, “Шевченківська світлиця” та ін.

2.Залучення вихованців до справ рідного народу, його громадянських цінностей, активне включення школярів у суспільні громадянські справи: в добродійні акції, в благоустрій міст і сіл, у збереження народного добра та охорону навколишнього середовища; у культурне обслуговування та шефську допомогу окремим верствам населення; у взаємодію

згромадськими організаціями тощо.

3.Формування умінь і навичок реалізації своїх патріотичних почуттів, прав та обов’язків: набування досвіду самостійної діяльності, умінь і навичок в організації конкретних справ; формування організаторських і комунікативних умінь, навичок поведінки в умовах широкої демократії; форсування умінь і навичок через навчання самостійного мислення, участь у громадській роботі та учнівському самоврядуванні через прояви самостійності та ініціативності в серйозних громадянських заходах, благодійних акціях.

4.Включення школярів у діяльність позашкільних освітніх закладів, у заходи, близькі до життя суспільства, які захоплюють дітей і підлітків, відповідають їхнім інтересам та прагненням, створюють можливості для самовираження за допомогою органів самоврядування.

5.Самоствердження учнів через спілкування з ровесниками та старшими, самореалізація, самовизначення через діяльність тимчасових дитячих громадських об’єднань.

Серед різних форм такої діяльності виправдовують себе своєрідні заходи-ігри, в яких старшокласники виконують ролі організаторів, керівників, розпорядників; органи самоврядування, створені на виборній основі і т. ін.; діяльність дитячих громадських об’єднань “Пласт”, “Сокіл” тощо; створення молодіжної общини, в якій поєднується трудове, культурне та громадянське виховання; функціонування “дитячих республік”, своєрідних общин, де є власне виробництво, діють відповідні органи самоврядування, свої “закони”, правила поведінки, відносини дисципліни та відповідальності, створюються найсприятливіші умови для громадянського виховання.

Усвідомлюючи важливість використання навчального процесу для залучення школярів у систему громадянських відносин (окремі варіанти таких занять наводяться у підрозділі 3.2), аналізуючи зміст діяльності практичних працівників загальноосвітньої школи у формуванні громадянської культури школярів, зазначимо можливості використання у цьому шкільних предметних курсів, зокрема з гуманітарних дисциплін.

Так, на ґрунті рідної мови формується загальнолюдська картина світу, визначаються погляди людини на довкілля, закладається фундамент родинних, міжособистісних і міжетнічних взаємин [Кононенко В., 2000, 10]. На думку академіка В. Кононенка, рідна мова стала основним засобом відображення дійсності в її національному виявленні, вироблення системи понять і суджень, на ґрунті яких формується національно орієнтована мовна картина світу. А в процесі залучення учнів до оволодіння мовними категоріями розвивається національна самосвідомість особистості [1996, 5]. Так само використання особливостей місцевого етнолінгвістичного матеріалу сприяє вихованню почуття “малої батьківщини” – невід’ємної складової великої України. Адже

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 148 Формування громадянської культури особистості школяра

створення у свідомості дітей, наприклад, уявлення про місцевий діалект як цілком життєздатний і визнаний засіб спілкування чи застосування іншого етнолінгвістичного матеріалу знімає недопустимі комплекси, утверджує почуття поваги до батьків, дає в руки вчителя важелі для формування у школярів кращих рис українського національного характеру, їх самовдосконалення на засадах ментальності українського народу [Кононенко В., 1995а; 1995б, 55]. Автор підкреслює, що “національно-культурна мотивація мовленнєвої поведінки визначається не лише національною належністю мовної особистості, а й передовсім усвідомленням своєї безпосередньої причетності до державотворчих процесів і явищ, безумовним визнанням державної мови як основи безпеки українського національного буття” [Кононенко В., 2000, 10-11].

На уроках історії вдало поєднується висвітлення таких завдань як конкурентна спроможність особистості в суспільстві, її загальне спільне добро; вміння виробляти стратегію власного життя, визначати життєве кредо і рівність можливостей, розмаїття, справедливість; організація діяльності для досягнення визначених цілей і патріотизм.

Відкритість уроків історії, історична поінформованість учнів надасть змогу набути їм уміння критично мислити, щоб ефективно аналізувати, інтерпретувати інформацію, розуміти складність питань, поважати культурну різноманітність і стати активними громадянами.

Важливим у системі виховної роботи загальноосвітньої школи постає поєднання навчальної та позанавчальної її форм з окремих предметів чи їх сукупності, внаслідок чого чіткіше постає організація процесу суб’єктних відносин у формуванні громадянської культури учнівської молоді в позанавчальний час.

Для прикладу, організація учнівського самоврядування як основа формування учнівської громади ЗСШ № 80 м. Львова сприяє практичному втіленню ідей громадянської освіти. Тут організовано цикл занять “Практикум громадянина”; спільно, за принципом колегіальності, складено “Правила проведення виборів президента школи”; затверджено основні документи здійснення учнівського самоврядування: “Хартія прав учнів в ЗСШ № 80”, “Порядок введення хартії в дію”, “Шкільний наглядовий комітет”, “Про співпрацю із радою профілактики”. Наступним доробком школи стала розробка проекту міського конкурсу “Від магдебурзького права до муніципального самоврядування”, а також заняття вчителів на предметних, методичних об’єднаннях із проблеми реалізації концепції громадянської освіти [Освіта для демократії, 2000, 3].

Розвитку учнівського самоврядування в контексті громадянської освіти в Україні приділяють велику увагу в ЗОШ № 1 м. Комсомольська (Полтавської області). Досягненням працівників школи стала перемога у Всеукраїнському бліцтурнірі “Школа виховання”. Особливістю моделі, що діє в школі, є чітке правове забезпечення кожного етапу діяльності учнівського самоврядування. Учні є членами територіальної громади й беруть активну участь в обговоренні та внесенні пропозицій щодо покращення життя в місті. Лідери школи увійшли до складу групи стратегічного планування розвитку Комсомольська на період до 2010 року, активно працюють над проектом “Місто моєї мрії”. Молоді вчителі, взаємодіючи з учнями, розробили навчальну програму “Мистецтво жити громадою” для учнів 9-11 класів. Мета цієї програми, щоб учні перші кроки у формуванні громадянськості зробили в своїй учнівській групі як її члени, у своєму місті чи селі як жителі територіальної громади [Освіта для демократії, 2000, 2-3].

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 150 Формування громадянської культури особистості школяра

Аналізуючи тенденції розвитку громадянської освіти в Україні, можливості включення молоді в систему громадянських відносин, виділимо такі неоднозначні чинники, що засвідчують про позитивні зрушення в цьому напрямі:

існують елементи плюралістичної моделі, що виявляється у функціонуванні інституцій та організацій громадянської освіти різних форм власності та різної ідеологічної спрямованості;

визначаються початкові обставини відносної змагальності, що спричиняють об’єктивне поліпшення та вдосконалення як традиційних, так і новітніх існуючих мереж громадянської освіти;

дедалі більше поширюються приклади прямого та відносного запозичення й адаптування на українському ґрунті альтернативних освітніх програм та концепцій;

констатуємо творче вдосконалення та розвиток традиційних для України освітніх методик (практики вільного розвитку освітніх технологій ще дорадянського періоду та досвіду й традицій, що склалися за умов панування в Україні тоталітарного режиму);

важливою тенденцією є розвиток недержавних форм громадянської освіти, через які поступово, враховуючи перехідний етап участі державних структур у їх впровадженні, суспільство перейде до громадянського самоуправління й дедалі більшого впливу на вирішення актуальних проблем.

Таким чином, система суб’єктних відносин учнівської молоді, включення школярів у різноманітні види громадянських відносин, які сприяють формуванню свідомого ставлення до громадянського вчинку особистості, збагачує адекватність функціонування механізму ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки особи й розвиток довершених громадянських якостей особистості.