derevyanko_kostiv_2011

ри особистості в теорію і практику навчально-виховного процесу загальноосвітніх шкіл.

Розробляючи системно-синергетичну модель громадянської культури особистості, ми виходили також з позицій особистісно зорієнтованого підходу до навчально-виховного процесу загальноосвітньої школи. За такого підходу не заперечується роль внутрішніх сил самої особистості, її самодіяльність і самореалізація й водночас підкреслюється величезна роль створення необхідних умов для розвитку особистості. “Паростки всього кращого, що є в потенціалі дитини... проростають за сприятливих умов для їхнього розвитку, інакше вони загинуть...” [Фром Е., 1992, 144].

Поєднання цих двох чинників – створення відповідних умов та саморозвиток особистості – виходить з концептуальної функціональної моделі динамічного процесу формування громадянської культури особи, що буде показано нами

внаступному розділі.

Уформуванні інтегративних якостей громадянської культури учнівської молоді вважаємо перспективним відтворення й використання багатовікової мудрості українського й інших народів. Кожна людина буде ставитися справедливо й з повагою до інших громадян, насамперед у тому випадку, коли усвідомить соціально-громадянські заповіді дитинства та юності, що при певних умовах поступово переростають у глибокі переконання. Немаловажну роль у цьому відіграють звичаї як стереотипно-механістичні вчинки людей та традиції як спрямованість поведінки, зумовленої відповідною соціально-духовною мотивацією дій.

Також не можемо не враховувати окремих положень концепції полікультуралізму як важливого чинника розвитку

вшколярів високих громадянських якостей, яку пропагує за американським зразком М. Красовицький [1998, 89-94]. Сутність цієї концепції проста: більшість людей живе в

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

92 Формування громадянської культури особистості школяра

різноманітному расовому, національному, релігійному і культурному оточенні. Важливою умовою плідного співіснування і взаємодії є глибоке знання власної національної культури, а також розуміння культур і традицій інших народів. Для збагачення своєї культури, зміцнення єдності та взаєморозуміння людей у світі слід поважати відмінність кожної особистості, кожного народу. Потрібно розвивати у школярів почуття співвідповідальності за інших людей, які оточують їх у школі, місті, країні, у всьому світі. Саме школа має прокладати міст між культурами й дати дітям шанс культурного зближення у процесі навчання. Г. Ховард – керівник дослідницького центру мультикультурної та глобальної освіти – стверджує: “Ми всі повинні навчитися врештірешт двох речей: навчатися власної культури, зрозуміти, хто ми як особистості у межах наших власних коренів, нашої єдності з минулим і сучасним. Але нам також потрібно навчатися й іншої культури. Це дасть нам змогу більше побачити різних думок і різного досвіду, рухатися вперед” [Красовицький М., 1998, 89-90].

Мультикультурну діяльність американські педагоги пов’язують зі створенням міцного, дружнього community, зокрема Коммюніті справедливості (Just community) – групи зі спільними інтересами й управлінням, тобто спільності дітей різних рас і національностей і включенням у зміст навчання різних культур. Завдання педагогів – допомогти дітям порозумітися між собою, показувати надбання кожної культури, сприяти єдності дітей у навчанні і спілкуванні. Тобто фактично ставиться питання про підвищення ролі дитячої групи у вихованні. Звичайно, у цій справі чимало труднощів існує як у США, так і в Україні.

Ідея єдності індивідуальної та групової відповідальності поступово стає рідкісною в багатьох державах, які

вибрали демократичний стиль суспільних відносин основою державного правління.

Складається своєрідний парадокс: школа не бажає брати участі у підтримці дитячих та юнацьких громадських об’єднань, намагаючись діяти в єдності, обов’язковій участі з батьками, неурядовими громадськими організаціями. Так, для розгляду конфліктних ситуацій, поведінки окремих дітей у США створюється Рада Справедливості.

Такі цінності, як повага, довір’я, турбота, відповідаль-

ність розглядаються не лише як завдання, а передусім як умова ефективного громадянського виховання школярів. Високо цінується індивідуалізм (але не завжди в тому негативному розумінні, до якого ми звикли), самостійність, саморозвиток і самореалізація. Повага розглядається як досить складна структура (повага до себе та інших, до прав людини, державних законів, символів, Прапора; расова терпимість). Важливого значення надають повазі до самостійності іншої людини, її неповторності і несхожості, різноманітності людського оточення [Красовицький М., 1995, 199-200].

Структурно-функціональна модель розвитку громадянської культури учнівської молоді має стати орієнтиром для її особистісного становлення, надавати вихователям і вихованцям упевненості в процесі виховання та самовиховання. У цьому плані важливою постає постановка реальних цілей у вихованні школярів.

Педагогічна думка завжди в пошуку найоптимальніших цілей виховання молоді. Свідченням тому є розмаїття ідей у постановці мети національного виховання галицьких педагогів першої половини ХХ століття, відображене у книзі Б. Ступарика і В. Моцюка [1995]. У Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”) головна мета національного виховання зростаючого покоління визначається таким чином: “набуття молодим поколінням соціаль-

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

94 Формування громадянської культури особистості школяра

ного досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури” [1994, 15].

Фактично програмний документ у галузі реформування сучасної освіти, навчання й виховання повторює лозунги, які проголошувались у побудові комуністичного суспільства: формування всебічної і гармонійно розвиненої особи. Навіть на фоні положень, висунених прогресивними галицькими педагогами 1930-х років, мета національного виховання стогодні невигідно вирізняється своєю нереальністю. Нині в центрі всієї виховної роботи ми повинні не просто ставити особистість, її всебічний розвиток, а індивідуальну своєрідність, оригінальність кожної конкретної особи, її унікаль-

ність. Звідси, головною метою національного виховання молоді є формування особистості громадянина Української держави у зоні найближчого, більш високого рівня розвитку його інтегральних якостей [Костів В., 1995, 25], зокрема й громадянської культури особистості.

Положення про зони актуального і найближчого розвитку якостей особистості, сформульовані ще Л. Виготським, розкриваються сьогодні як регулювання діяльності й поведінки дитини з метою розвитку позитивної домінанти у цілісній структурі особи, підтягування відповідних “западаючих” ланок. У такому випадку вибір оптимальної системи виховних умов і засобів (з метою диференціації та індивідуалізації виховних впливів соціальних інститутів) здійснюється на основі діагностики рівня сформованості основних означених інтегративних якостей особи.

Постановка ідеальних цілей не обов’язково має означати досягнення межі “граничної досконалості” [Бех І., 1998, 146]. Вона становить модель наступного кроку вихованця на шляху його саморозвитку, виховання бажаної якості чи ряду якостей у зоні найближчого, більш високого рівня їх розвитку.

Сьогодні актуальним постає спрямованість на досягнення конкретного результату у виховній діяльності, що допомагає диференціювати та індивідуалізувати навчально-вихов- ний процес у сучасній школі. Врахування зони актуального розвитку конкретного школяра, зони найближчого розвитку

окремих його інтегративних якостей може відбуватися за допомогою державної компетентної шкільної психологічної служби.

Працівники таких служб в аспекті формування громадянської культури особистості основну увагу зможуть зосередити на: виявленні позитивної й негативної домінанти у структурних компонентах сформованих інтегративних якостей школярів на рівні означених вище трьох підсистем, тобто визначати зону актуального розвитку окремої особистості; регулюванні діяльності й поведінки особи у зоні найближчого, більш високого рівня розвитку цих якостей; корекції “западаючих” ланок за рахунок розвитку інших позитивних якостей.

Звичайно, така переорієнтація з процесуального до результативного підходу розрахована на тривалу перспективу. Впровадження такої перспективи значною мірою залежить від забезпечення шкільної навчально-виховної практики аргументованими вивіреними науковими розробками. Практична реалізація цього підходу передбачає організацію дослідноекспериментальної роботи в окремих загальноосвітніх школах, районах, областях, системне забезпечення розробки но-

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

96 Формування громадянської культури особистості школяра

вих і втілення відомих вітчизняних і зарубіжних напрацювань.

Таким чином, визначення структурних компонентів громадянської культури особистості є умовою наступного об’єктивного встановлення актуального рівня сформованості окремих громадянських якостей учнів (що здійснюється в результаті спеціального вивчення) та науково-педагогічного обґрунтування організації і включення школяра в різноманітні види громадянських відносин і самовдосконалення громадянських рис характеру особистості.

На основі проведеного аналізу громадянське виховання учнів загальноосвітньої школи трактуємо як спільну творчу діяльність, взаємодію вчителів, батьків, вихователів та їх вихованців-учнів, яка систематично стимулює розвиток і саморозвиток у школярів громадянських якостей у зоні актуального і найближчого, більш високого їх рівня через забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи та включення їх у різноманітні громадянські відносини.

Визначення таких умов буде здійснено нами після детального теоретичного аналізу психолого-педагогічного процесу формування громадянських вчинків особи, які розглядаємо як повторювальні цикли дії механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки людини, що функціонує в рамках реалізації виникаючого багатства різнопланових громадянських відносин особистості.

Висновки з першого розділу

У структурі ціннісних орієнтацій значної частини сучасної учнівської молоді не набуло ще належного високого місця поняття “громадянська культура”.

Спираючись на психолого-педагогічні дослідження, громадянська культура учнівської молоді розглядається нами як ідеальне системне явище, інтегральна властивість особистості, якій властиві певні закономірності, що проявляються у структурі й динаміці цілісного процесу її формування.

Використовуючи теоретичні положення системного підходу в аналізі інтегральної властивості особистості, виділяємо такі важливі аспекти: двоїстість якісної структури явищ, розрізнення їх природних, соціальних і системних якостей, розподіл двох останніх на якості “першого” та “другого” порядку”; єдність всіх частин системи, взаємозв’язок їх у вигляді замкнутого кола, всередині якого кожний елемент зв’язку є умовою іншого та зумовлюється ним; існування в багатоелементних системах разом з однозначними однобагатозначних та багато-однозначних детермінацій; виступ інтегральних властивостей системи як її реальних показників; міра якісної самостійності елементів та інтегральних властивостей цілого; діалектика внутрішнього і зовнішнього (процеси екстеріта інтеріоризації); виділення управлінських механізмів та існування активних центрів.

На основі цілісного розуміння процесу формування громадянської культури у її структурі (на рівні трьох підсистем) обґрунтовано функціонування таких складових елементів:

1) на рівні першої підсистеми: збалансованість у задоволенні і формуванні основних життєво необхідних потреб особи; усвідомлення норм громадянської поведінки; сформованість громадянських цінностей та ідеалів, усвідомлених

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

98 Формування громадянської культури особистості школяра

установок особистості; адекватність самооцінки та рівня домагань особистості відповідно до створеного суспільного блага та реалізації в його умовах потенційних можливостей особи; сформованість й повнота функцій мотиваційної сфери тощо;

2)на рівні другої підсистеми: громадянське ставлення особи до представників рідної нації і національних меншин, вселюдських і національних цінностей, прав і обов’язків громадянина, до ідеї національного (державного) буття і національної ідеології, до Вітчизни та інших держав, загальносуспільного надбання і природи рідного краю, до справ державотворення і державної вірності, суспільних груп (родини, гурту, громади) та асоціацій (організацій) громадян; до громадянських традицій і обрядів, до мови й символіки держави, до громадян своєї та інших держав, до престижу та захисту Вітчизни;

3)на рівні третьої підсистеми: риси громадянськості особи (національна ідентичність і міжнаціональна толерантність, прихильність до вселюдських цінностей і місцевий патріотизм, громадянська гідність і громадянський обов’я- зок, національний менталітет і національна самосвідомість, державна патріотичність і державницький оптимізм, громадянська дисциплінованість і громадянська активність, вірність і відданість справі національного державотворення, збереження родоводу й честі родини, громади та демократичність, повага до національних традицій та приязнь до громадянських обрядів, національна одномовність й національна гордість, етнічний плюралізм та етнічна екзофілія, громадянська відповідальність і громадянська мужність тощо) та її громадянська спрямованість (космополітична, патріотична, націоналістична чи шовіністична спрямованість громадянської поведінки).

Всі громадянські якості в структурі загальної громадянської культури особистості виступають водночас основними показниками рівня її сформованості.

Визначення структурних елементів громадянської культури особистості виступає головною умовою встановлення актуального рівня розвитку громадянських якостей, що буде показано в наступному розділі, та ефективного формування їх у зоні актуального і найближчого, більш високого рівня розвитку.

Запитання. Завдання

1.Охарактеризуйте основні етапи становлення поняття "громадянська культура" у гуманітарних науках.

2.Назвіть основні теоретичні положення системного підходу в аналізі громадянської культури як інтегральної властивості особистості.

3.У чому полягає сутність системно-синергетичної моделі громадянської культури особистості?

4.Охарактеризуйте дію механізму внутрішньої цінніснонормативної регуляції громадянської поведінки особистості.

5.Перелічіть основні структурні елементи громадянських дій-ставлень як соціальних якостей першого порядку.

6.Дайте тлумачення інтегративних громадянських рис як соціальних якостей другого і водночас системних якостей першого порядку.

7.Охарактеризуйте місце громадянської спрямованості як системної якості другого порядку у цілісній системі громадянської культури особистості.

8.Назвіть основні показники громадянської культури особистості школяра.

9.Поясніть змістові відмінності процесуального та результативного вимірів у формуванні громадянської культури особистості школяра.

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

100Формування громадянської культури особистості школяра

10.Дайте визначення поняття "громадянська культура особистості".

11.Охарактеризуйте сутність поняття "справедливість" як основи ціннісного громадянського самовизначення особи, як мети і результату формування громадянської культури людини.

12.Чому патріотична і націоналістична спрямованості громадянської культури особистості є "серединними" варіантами і не можуть вважатися позитивними чи негативними її характеристиками?

13.У чому полягає сутність процесу громадянського виховання учнівської молоді у традиційному та інноваційному підходах?

14.Окресліть шляхи реалізації системно-синергетичної

моделі громадянської культури особистості в умовах різних соціальних інституцій.