derevyanko_kostiv_2011

У запропонованій учням таблиці в лівій графі розміщена рубрика, де перелічуються ситуації, найтиповіші для людини під час її спілкування з іншими. Вгорі названо осіб, з якими їм доводиться найчастіше спілкуватись у таких ситуаціях. Ознайомившись із ситуацією, учні записують відповіді таким чином: якщо особа привертає їх увагу в даній ситуації взагалі, ставлять цифру “0”; якщо особа привертає їх увагу в даній ситуації слабко і зрідка, пишуть “1”; якщо особа привертає їх увагу досить сильно і часто, пишуть “2”; коли особа привертає їх увагу дуже сильно і дуже часто, пишуть “3”.

Крім того, вони позначають, хто із згаданих людей у наведених ситуаціях їм найближчий, чия думка їх цікавить найбільше, а до кого вони байдужі.

Час, відведений на розв’язання завдання, не обмежується. Після заповнення таблиці учні підраховують бали в кожній вертикальній і горизонтальній рубриці.

Методика ЦОЄ (ціннісно-орієнтаційна єдність) –

[Ковальов С., 1991, 119-120].

Учні вибирають із 35 запропонованих їм якостей тільки 5, які, на їх думку, є найпотрібнішими та найважливішими для виконання спільної діяльності. Номери вибраних якостей вони записують на окремому аркуші паперу.

Коефіцієнти ЦОЄ визначаються за формулами:

а – середнє число виборів, які припадають на одну з 5 якостей, що отримали максимальну кількість виборів;

b – середнє число виборів, які припадають на одну з решти якостей;

В – кількість тих, хто брав участь в експерименті;

2) K 1,4a B , де: 6B

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

132Формування громадянської культури особистості школяра

а– сума виборів, які припадають на 5 найпопулярніших якостей;

В – кількість учасників експерименту. Нормативами для другої формули є: ЦОЄ > 0,5 – високий показник розвитку;

0,5 > ЦОЄ > 0,3 – проміжний рівень розвитку; ЦОЄ < 0,3 – низький рівень розвитку.

Традиційно виявлення громадянських якостей здійснювалось через спостереження й фіксування їх наявних ознак, якими охоплювались всі види діяльності особи, її навчання, праця, громадська діяльність тощо. Тому з найдавніших часів основним методом вивчення громадянської культури особи є метод спостереження в різних ситуаціях за життєдіяльністю особи. Такі ситуації стають “індикаторами”, які засвідчують реальний процес у механізмі функціонування цінніснонормативної регуляції поведінки особи (на етапі конкретної громадянської дії). Сукупність таких циклів громадянської поведінки школяра подає істинну картину сформованості його громадянських якостей, які проявляються у сфері громадянських відносин. Кожна така якість об’єднує в собі певну сукупність її основних ознак, з’ясування яких дає можливість робити висновки щодо розвитку цієї якості в учня.

Можна використовувати також спеціальні (складні, екстремальні) для учня ситуації, щоб виявити рівень громадянської культури школярів у процесі спеціальних “зрізів”.

Існують також різноманітні методи, які використовуються традиційно в дослідженнях: усні й письмові інтерв’ю з учнями, вивчення їхніх творів на задані теми, анкетування (за методом самооцінки), фіксування реакцій дітей на дилеми громадянської поведінки або альтернативні завдання, спостереження за учнями під час дискусій та діалогів, а також у різних життєвих ситуаціях. Хоча не завжди можна зводити вивчення рівня сформованості конкретної якості до знань, які

виявляють учні. Нерідко самооцінка учня або навіть висловлена позиція щодо тих чи тих дилем, ситуацій не дає об’єктивної картини. Є підстави більше довіряти постійним спостереженням за реальними діями учнів, оцінюючи їх за певними критеріями і показниками.

Оскільки основна увага в реалізації такої програми надається психолого-педагогічному вивченню зони актуального і найближчого рівня розвитку громадянських якостей учнів, охарактеризуємо деякі підходи щодо цього.

Управління процесом психолого-педагогічного обстеження учнів загальноосвітньої школи передбачає: аналіз моделей мети і завдань такого вивчення; виявлення реального стану забезпечення системи психологічного діагностування в умовах конкретної школи, класу, позашкільного оточення, сім’ї; вивчення рівня готовності практичних працівників соціально-психологічної служби на відповідних етапах психолого-педагогічного обстеження; координація, взаємодія всіх причетних до діагностування осіб і мікрогруп, забезпечення наступності їх діяльності; отримання проміжної інформації про хід і результат процесу вивчення; аналіз труднощів на кожному з етапів діагностування; формулювання нерозв’язаних проблем, корегування шляхів і способів їх розв`язання; кінцеве підведення підсумків і співставлення результатів обстеження для учнів різних вікових груп

[Костів В., 2000, 98-99].

Практика психолого-педагогічного вивчення учнів показує ефективність використання хронологічних психологопедагогічних карток-паспортів, у яких фіксується кожен крок діагностування рівня розвитку інтегральних громадянських якостей особистості. За допомогою таких сукупних відомостей можна зміщувати (в певній послідовності) акценти на здійснення системи виявлення рівня загальної громадянської культури особистості учня, заповнення наявних прогалин у

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 134 Формування громадянської культури особистості школяра

цьому. Причому такі картки-паспорти тепер досить легко розпочинати й продовжувати в комп’ютерній програмі “Exel”, поступово нагромаджуючи всю інформацію про рівень сформованості окремих елементів на рівні трьох підсистем цілісної системи громадянської культури особи.

Виділяючи наявний актуальний рівень сформованості окремих якостей, можна оперативно прогнозувати сукупність тих видів громадянських відносин, в які включаються учні за виділеними типологічними ознаками-характеристи- ками. Це дає змогу зіставляти рівень прояву актуального та найближчого, більш високого рівня сформованості домінантних позитивних і “западаючих” якостей особистості. Таке бачення виступає часто для учня своєрідним путівником, допомагаючи йому самостійно (або з незначною допомогою психолога, соціального педагога чи вчителя) здійснювати нескладні поетапні дії, результати яких послужать серйозною основою для наступного процесу самовдосконалення, саморозвитку.

У процесі вирішення завдань формувального етапу до- слідно-експериментальної роботи дослідника чи практичнокоректуючої діяльності психолога, вчителя можна використовувати такі окремі методики.

Методика поетапних змін у розвитку громадянських якостей особистості “На рівень вище” [Костів В., 1996, 67-68]. Передбачаються незначні наступні зміни (поступові та в малих дозах). Провідна ідея – знаходження точки опори у внутрішньому світі особи, яка може стати вихідною для майбутніх перетворень. При цьому дотримуються таких етапів:

перший – встановлення позиції, що регламентує громадянську поведінку на актуальному рівні сформованості окремої інтегративної якості;

другий – окреслюється програма інтенсивного розвитку провідної позитивної якості чи групи їх (на основі результатів діагностики);

третій – проектування позитивного розвитку переходить в етап нагромадження досвіду громадянської діяльності та відносин.

Поступово вирішуючи проблему, обговорюючи з учнями альтернативні відповіді на питання, властиві наступному, більш високому рівню розвитку тієї чи іншої інтегративної якості, формується досвід мисленнєвого чи реального збагачення відносин учня в означеній сфері та більш високого рівня громадянської культури особистості.

Методика визначення шляхів надання допомоги сім`ї з допомогою діагнозу та прогнозу [Костів В., 1996, 68-69].

Використовується покроковий підхід у педагогічній співпраці з батьками. На основі результатів діагностики:

а) визначаються виховні можливості сім`ї; б) фіксуються домінантні позитивні риси громадянсько-

сті, умови взаємодії домашнього, шкільного й позашкільного оточення дитини у їх формуванні;

в) виявляються “западаючі ланки”, відхилення у рівнях сформованості інтегративних громадянських якостей, у задоволенні основних життєво необхідних потреб особи.

На основі такого діагнозу здійснюється прогноз за різними напрямами: 1) усунення; 2) відновлення; 3) компенсація; 4) нейтралізація тощо.

Отже, складається своєрідний алгоритм, який можна використовувати в особистісно-зорієнтованому підході до конкретної дитини:

1) на основі діагностики громадянських якостей особистості знати й розуміти конкретну дитину, розрізняти її домінуючі позитивні та западаючі ланки на рівні трьох підсистем цілісної системи громадянської культури особи;

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

136Формування громадянської культури особистості школяра

2)у співпраці з батьками вміло й тактовно роз’яснювати дітям реальний стан сформованості їх якостей, сприяти відносинам взаєморозуміння й особистісного самовизначення в системі громадянських цінностей;

3)обережно проводити копітку роботу відповідно до завдань диференціації та індивідуалізації згідно з виділеними групами підлітків із різними рівнями сформованості як окремих елементів, так і загальної громадянської культури особистості з метою:

а) поліпшення умов середовища (зміна впливу сімейного і позасімейного оточення, усунення конфліктних обставин тощо), створення нормальних умов для задоволення й правильного формування життєво необхідних потреб дитини;

б) нейтралізації негативних чинників, причин порушень

умеханізмі функціонування внутрішньої ціннісно-норма- тивної регуляції громадянської поведінки особи;

в) формування позитивних відносин громадянської поведінки, підтягування “западаючих ланок”;

г) умілого внесення коректив за умови зміни життєвих ситуацій, обставин;

4)підвищення рівня педагогічної культури батьків із метою включення їх дітей у педагогічно доцільні види громадянських відносин.

Таким чином, здійснений нами відбір та аналіз наявних методик, створених із метою визначення громадянської культури учнівської молоді, показує початковий рівень наукових напрацювань у цьому плані. Немає поки що методик, які б однозначно однаковою мірою діагностували рівень сформованості окремих інтегративних громадянських якостей, особливо тих, які проявляються в системі функціонування цін- нісно-нормативної регуляції громадянської поведінки особи (цікаву спробу в цьому плані див. у підрозділі 3.4). Ще

більшою мірою негативно відбивається на виявленні рівня громадянської культури учнів необізнаність з наявними, уже адаптованими, методиками з боку вчителів, та й практичних психологів, які не надають цьому аспекту важливого значення.

2.3. Організація системи суб’єктних відносин в умовах формування громадянської культури школярів

Розкриваючи систему суб’єктних громадянських відносин, у які включається учнівська молодь, ми, насамперед, підкреслюємо нашу особливу позицію щодо взаємозалежності понять – “громадянське виховання” та “національне виховання”, що нерідко дискутується в педагогічній діяльності та педагогічній пресі. Аналіз сучасних напрацювань у галузі особистісного розвитку учнівської молоді дає змогу відійти від так званого комплексного підходу, коли змішуються різні громадянські чи інші якості та відносини залежно від тієї чи іншої обґрунтованої чи необґрунтованої позиції автора.

Звичайно, обмін думками з цього приводу – цілком надійний шлях розв’язання складної проблеми. На наш погляд, зазначені поняття близькі, у них багато спільних елементів – успадкування духовних надбань українського народу, виховання національної самосвідомості й патріотичних почуттів, любові до рідної землі, поваги до символів держави, народних святинь і традицій, особистісних рис громадянина тощо. Тому й стверджує наша педагогічна наука і практика, що особистість формується не за окремими якісними сторонами, а цілісно.

Наприклад, досить важко простежити, де закінчується громадянське виховання і розпочинається моральне. Як під-

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 138 Формування громадянської культури особистості школяра

креслює А. Розенберг, виховання громадянськості безпосередньо впливає на формування всіх типів взаємин, що складають моральність. Це – ставлення людини до суспільства (патріотична самосвідомість, суспільна активність та ініціативність, громадянська відповідальність та ін.), ставлення до інших людей (гуманізм, доброзичливість, толерантність, взаєморозуміння, дружність, здатність до співчуття, благодійність, глибока повага до батьків, до літніх людей і т. ін.), ставлення до самого себе (громадянська гідність, чесність, мужність, принциповість тощо). Багато спільного з громадянським у полікультурного виховання, яке покликане формувати цивілізовану поведінку серед людей різних етнічних і політичних утворень, зокрема шанобливе ставлення до культури, традицій і звичаїв інших народностей, котрі населяють Україну, високу культуру міжнаціонального спілкування [Розенберг А., 2001, 53]. Тому системне охоплення різних видів суспільних, групових чи особистісних відносин у рамках окремої інтегральної властивості є цілком виправдане на певному історичному етапі.

Проте, коли розробляються теоретичні положення про цілісний всебічний розвиток особистості, формування високої загальної особистісної культури, поняття “національне виховання” значно ширше й охоплює в тому числі і громадянську культуру особистості. Але навіть у рамках реалізації Концепції громадянського виховання на сучасному етапі розвитку суспільних відносин в Україні ніяких неузгоджень, тим більше суперечностей, між цими поняттями немає. Ми усвідомлюємо необхідність обґрунтування саме такої позиції і запровадження саме такої Концепції на загальнонаціональному рівні, яку маємо сьогодні. Це своєрідний відступ у відповідних складних умовах розбудови української державності. Головне тут, що і національне, і громадянське виховання спрямовані на всебічний розвиток людини як особис-

тості й найвищої цінності суспільства – громадянина Української держави.

Згідно з нашою концепцією, система суб’єктних відносин на рівні другої підсистеми формування громадянської культури особистості включає здійснення школярами громадянських вчинків у вище означених стосунках: з представниками рідної нації та національних меншин, громадянами своєї та інших держав; відносинах до вселюдських і національних громадянських цінностей, прав і обов’язків людини; до ідеї національного (державного) буття й національної ідеології; до загальносуспільного надбання і природи рідного краю; до справ державотворення й державної вірності; до суспільних груп (родини, гурту, громади) та асоціацій (організацій) громадян; до престижу й захисту Вітчизни.

У цьому зв’язку можуть бути такі типові варіанти відносин і сформованих громадянських якостей особистості:

1)школяр вперше зустрічається з ситуацією вибору в сфері окремих громадянських відносин, у нього нульовий чи низький рівень сформованості окремих громадянських якостей;

2)школяр має певний рівень підготовленості до означеної сфери діяльності, попередній досвід включення у сферу окремих громадянських відносин та відповідний (низький чи середній) рівень сформованості окремих громадянських якостей; 3) школяр включений у систему окремих громадянських відносин, проявляє середній рівень сформованості більшості інтегративних громадянських якостей та низький чи високий рівень інших таких якостей; 4) школяр включений у різноманітні аспекти громадянських відносин, має високий рівень сформованості більшості інтегративних громадянських якостей та середній чи ідеальний рівень сформованості окремих із них; 5) школяр проявляє активність у сфері різноманітних громадянських відносин, володіє високим та ідеальним рівнем сформованості окремих інтегра-

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 140 Формування громадянської культури особистості школяра

тивних громадянських якостей (див. експрес-методику “Кваліметричний профіль” у підрозділі 3.4).

Кожний із цих варіантів доповнюється підваріантами, які характеризуються здійсненням громадянського вчинку а) на свідомому рівні; б) на підсвідомому рівні; в) на несвідомому рівні.

Що стосується спрямованості функціонування механізму нормативно-ціннісної регуляції громадянської поведінки особи, а також реального здійснення громадянського вчинку особистості, то тут проявляються, відповідно, чотири варіанти такої спрямованості: космополітичний, патріотичний, націоналістичний та шовіністичний. Наші висновки у цьому співзвучні з положеннями окремих науковців, які займалися цими проблемами. Зокрема, психологи наводять певну ієрархію громадянського самовизначення особи в процесі її взаємодії з природним, предметним і соціокультурним оточенням (на інтра-, інтерта метаіндивідному рівнях), розріз-

няють прагматичне самовизначення на інтраіндивідному

рівні, що реалізує егоїстичні мотиви в сфері життєтворчої діяльності, безвідносно до інтересів інших людей і соціальних груп; соціальне (особистісне) самовизначення на

інтеріндивідному рівні, що опосередковує характер взаємодії індивіда із соціумом; та власне громадянське самовизначення (на метаіндивідному рівні), коли учні виявляють більшу схильність до серйозних громадсько-значущих справ, пов’я- заних із професійним самовизначенням, коли вони виявляють готовність до праці на користь людям, до виконання певної ролі в суспільстві, до самостійності в рішеннях і діях [Киричук О., Тисячник І., 1995, 42-43]. Причому ці рівні певною мірою проявляються за окремими віковими категоріями школярів.

Якщо процес прагматичного самовизначення спостерігається ще в дошкільному періоді та молодшому шкільному