derevyanko_kostiv_2011

ба в такому величезному багатстві, яким є інша людина, прагнення бачити себе очима інших. Народжується людина, готова до глибоких громадянських почуттів.

Простою і необхідною істиною для видатного педагога стало положення “Вічно живим і незамінним джерелом патріотичних почуттів і переконань є любов сина і дочки до матері й батька, матері й батька до дітей, взаємна відданість і вірність, яка створює честь сім’ї. Честь батьків, дідів і прадідів, гордість моральним надбанням сім’ї – все це ідейне, моральне, громадянське коріння людської особистості, все це перша колиска громадянськості” [1976, т. 1, 137]. З ранніх років у людини закладається у пам’яті спогади про світ дитинства, рідний куточок, його природу, піклування матері та батька, казку, пісню. Сухомлинський вчить пронести цю пам’ять через усе життя, що робить його емоційно забарвленим і патріотично націленим, пробуджує палку любов до Вітчизни.

Ідея любові до Вітчизни формується досить складно. Вона оволодіває думками та почуттями лише тоді, коли в людини є щось дороге: “...Не може любити народ той, для кого серед мільйонів співвітчизників немає найдорожчої людини; не може бути вірним великим ідеалам той, у чиєму серці немає вірності рідній людині”. Тому, на думку педагога, “треба, щоб дитина завжди прагнула принести радість матері, батькові, дідусеві, бабусі... Хай з малих років живе у серці дитини тривога за рідну матір і батька, за бабусю і дідуся; хай сумує і болить дитяча душа, якщо в них щось неблагополучно, хай вірним і відданим залишається син своїй матері й батькові, коли їх спіткало лихо, хай хвилюється дитина, думаючи про матір” [Т. 1, 138]. Переживання цього близького, незабутнього, дорогого веде до почуття власної гідності, усвідомлення себе активною силою, здат-

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 172 Формування громадянської культури особистості школяра

ною впливати на навколишню дійсність, на суспільний розвиток.

Отже, Василь Сухомлинський простежує весь процес становлення громадянина, підкреслює, що громадянськість визначається єдністю думок, почуттів і діяльністю. Він вчить вихователів дбати про забезпечення паралельного впливу як на раціонально-понятійний, так і на поведінковий компонент громадянськості, щоб повага до законів і символів Батьківщини, до її святинь, розуміння своїх прав і обов’язків поєднувалися з реалізацією власних патріотичних почуттів, прав і обов’язків у повсякденному житті.

У працях М. Стельмаховича визначено перелік різноманітних якостей особистості, які засвідчують насамперед доцільність їх формування у загальній громадянській культурі українців. Серед них повага до національних традицій, приязнь до громадянських обрядів; піднесення національної самосвідомості, збереження родоводу й честі сім’ї; почуття піклування про державну українську мову, піднесення її престижу, формування сукупності уявлень про власну націю, її самобутність, історичний шлях, місце серед інших етносів (націй); запобігання внутрішньому малоросійству, національній соромливості й меншовартості; формування громадянського обов’язку, національної гідності, громадянської мужності, української структури духу; прихильність до вселюдських цінностей і почуття місцевого патріотизму (любов до рідної місцевості проживання, її людей, родинно-творчої культури); державна патріотичність, громадянська дисциплінованість; громадянська активність, вірність, відданість справі українського державотворення.

За твердженням М. Стельмаховича, фундамент національної свідомості громадянина закладається через національне родинне виховання і складає сукупність уявлень про соціальні вартості, норми, що є визначальним для віднесення

особистості до національної спільноти українців [1995, 45]. На думку вченого, національна психологія й характер українця насамперед формується у родинному колі, адже традиційна українська родина – це перша школа національного виховання, світлиця моральних чеснот і благородних вчинків, плекальниця пошанівку рідної мови, народних звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів, побутової й громадської культури [1994, 3].

У своїй праці він аналізує сім основних педагогічних умов, що виступають першоосновою успішного українотворення, утверджує їх зміст у системі українського родинознавства з метою належної підготовки молоді до розбудови й розвитку міцної сім’ї, родини, нації, держави: 1) передача дорослими членами родини дітям найбільш доступних їм відомостей з українознавства; 2) заохочення дітей ділитися з батьками знаннями й уміннями з українознавства, набутими в школі через уроки про Україну та українців; 3) систематичний українотворчий виховний вплив родинної спільноти на дітей і молодь (укладу життя сім’ї, матеріальних і побутових умов, чисельності, структури, ідейно-моральної, емо- ційно-психологічної, духовної і трудової атмосфери сім’ї, життєвого і професійного досвіду батьків, рівня їх загальної

йпедагогічної культури, системи взаємин зі школою, громадськістю); 4) національне спрямування, націлене на засвоєння дітьми як національних, так і вселюдських цінностей та інтересів; 5) дотримання батьками певних виховних принципів (народності, природовідповідності, гуманності, родинно- громадсько-шкільної гармонії, утвердження життєвого оптимізму тощо); 6) панування в родині щирої любові до України

йглибокої пошани до всього українського й українства, що, звичайно, не виключає поваги до людей, які належать до інших націй; 7) неухильне дотримання в житті духовних і морально-етичних засад традиційної української родини з її

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 174 Формування громадянської культури особистості школяра

споконвічною любов’ю батьків до дітей, міжпоколінною трансмісією родинно-побутової культури, збереженням пам’яті предків, культом матері, доброзичливими стосунками між родичами й свояками, дотриманням народних чеснот і норм християнської моралі [1994, 44-47].

Вивчення нами практичних кроків у реалізації струк- турно-функціональної моделі громадянської культури школярів показало таку картину.

Використання форм громадянської культури на рівні першої підсистеми громадянської культури особистості (на основі контент-аналізу загальношкільних та класних заходів) характеризується таким чином:

засвоєння учнями норм громадянської поведінки (47% серед усіх заходів, які здійснюються в умовах загальноосвітньої школи);

формування усвідомленого ставлення до цінностей громадянського життя (24% серед усіх заходів);

формування ідеалів громадянської поведінки (22% від усіх класних та загальношкільних справ);

формування адекватності самооцінки у різних видах громадянської діяльності школярів (14% використовуваних педагогами форм і заходів);

усвідомлення батьками, педагогами, іншими виховниками доцільності забезпечення суспільного блага (відповідних умов, домашнього та громадського оточення дитини) для правильного формування й задоволення життєво необхідних біологічних та соціально-економічних потреб особи (24% усіх вихователів дитини).

Отже, використання активних, дієвих засобів адекватного функціонування механізму ціннісно-нормативної регуляції громадянської поведінки школярів здійснюється в обернено-пропорційній співвідносності до зазначених нами в підрозділі 3.2 ефективних умов. На перший план виступає

засвоєння елементарних норм і правил громадянського співжиття, усвідомлення основних громадянських цінностей. Зовсім недостатньо звертається уваги на практичне формування мисленнєвої та реальної громадянської поведінки учнівської молоді в процесі розв’язання дилем громадянського життя, на створення відповідних умов з боку суспільства, громади, сім’ї, школи для задоволення біологічних та соці- ально-економічних потреб школярів з метою цілеспрямованого забезпечення суспільного блага, формування адекватної самооцінки, свідомого завершення ланцюжка цінніснонормативної регуляції громадянської поведінки особистості.

У цьому плані позитивну роль відіграє введення в старших класах загальноосвітньої школи соціально-гуманітар- ного курсу “Громадянська освіта”, експериментально запровадженого останнім часом в окремих регіонах України. Підготовлено три навчальних посібники для учнів 9-11 класів (авторський колектив – Р. Арцишевський, Т. Бакка, І. Гейко та ін., координатор проекту та упорядник – С. Позняк). Пізнаючи ази громадянської освіти, учні набувають знань про досягнення демократії в світі та особливості її становлення в Україні, отримують досвід громадянської поведінки, розвивають уміння та навички громадянських вчинкових дійвідношень у процесі спілкування та включення в активну громадянську життєдіяльність.

Так, характеризуючи досвід роботи вчителя методиста гімназії № 9 м. Кіровограда В. Сімеонової [Формування громадянської культури підростаючого покоління, 2002, 26-27], покажемо значення використання такого курсу для старшокласників. У цій школі курс громадянської освіти викладається в рамках Трансатлантичної програми (ЄС – США) підтримки громадянського суспільства в Україні; проекту “Освіта для демократії в Україні” авторським колективом педагогів – членів Всеукраїнської асоціації викладачів історії

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 176 Формування громадянської культури особистості школяра

та суспільних дисциплін “Нова доба”. Формуванню громадянських цінностей у школярів допомагає демократичний мікроклімат у гімназії, створений молодим директором, кандидатом педагогічних наук Л. Костенко і підтриманий іншими вчителями школи. Лариса Давидівна є співкоординатором проекту учнівських досліджень – учасників суспільної акції школярів України “Громадянин”. Вчителі-предметники, класні керівники в своїй роботі керуються освітянськими документами щодо реалізації завдань громадянської освіти. На питання “Що може зробити молоде покоління для покращення демократичної ситуації в Україні?” учениця 10 класу Наташа Шаповалова відповідає так: “Молоде покоління – це не тільки наївність, довірливість та безпечність юності, але й вже певні погляди на різноманітні явища в суспільстві, це неординарні вирішення найзаплутаніших задач і питань, які залишаються непосильними для літніх людей. Молодь повинна брати участь у суспільних, економічних та політичних процесах у державі, щоб у майбутньому стати достойними громадянами, діяльними членами суспільства. Курс громадянської освіти “Ми громадяни України” допомагає нам здобути досвід для майбутнього – жити в демократичному суспільстві”. Її однокласниця – Саша Єрьомішко, вважає “що пересічний громадянин в Україні може впливати на формування цивілізованого суспільства – це його громадянський обов’язок. Якщо громадяни будуть байдужі до влади – вони віддадуть її до рук нечесних людей. Кожна людина повинна це усвідомлювати і не забувати, що саме її голос може стати вирішальним у тому чи іншому питанні державотворення”. Осипенко Євгенія (11 клас) вважає себе частиною цивілізованого суспільства. Суспільство вона порівнює з набережною морською смугою золотистого піску. Окрему піщинку вона асоціює з людиною, як окремі піщинки не зможуть утримати бурхливе море, так окремі люди не спроможні досягти того,

що під силу суспільству. На її думку, суспільство – це велика сила, яка зможе захистити інтереси кожної людини. Щоб суспільство було гуманним, треба щоб люди були добрими, чуйними, ввічливими... [Формування громадянської культури підростаючого покоління, 2002, 27].

Серед діапазону використовуваних форм і методів громадянського виховання у навчально-виховному процесі сучасної школи, включення школярів у різноманітні громадянські відносини найчастіше зустрічаються традиційні, апробовані ще за радянських часів (в аспекті формування єдиної загальної спільності – радянського народу) способи:

вивчення історії рідного краю і народу (історичне краєзнавство – відвідання місць історичних подій, зустрічі з учасниками певних подій, записування їхніх спогадів, вивчення літератури, збирання документів та матеріальних пам’яток, замальовування чи фотографування певних об’єктів, виготовлення схем, макетів, щомісячного історичного календаря, влаштування виставок, виготовлення альбому “Спогади ветеранів війни”, “Уроки мужності” – тією чи іншою мірою використовує 95 % опитаних учителів (звичайно, результати опитувань у різних регіонах України матимуть свою специфіку);

бесіди (“Моя рідна Україна”; “Знати й поважати Герб своєї Вітчизни, її Прапор і Гімн”; “Наша вітчизна Україна”; “Державна символіка Батьківщини”; “Твої права та обов’язки”, “Що таке воля”; “Рід, родина, рідня”; “Патріотизм – нагальна потреба України”) – використовує 89 % опитаних учителів;

заочна подорож “Україно, ти моя прекрасна” (складання історії свого роду, участь у роботі шкільних гуртків, етнографічного та фольклорного ансамблів; оформлення кімнат народознавства, Шевченкової світлиці) – практикує 86 % вчителів;

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

178Формування громадянської культури особистості школяра

еколого-громадянські заходи (близькі до елементів формування екологічної культури особи): виховання дбайливого ставлення до місцевого куточка, рідного краю, природи, що є (створення музейного природничого комплексу із розділами “Наукові знання про природу”, “Очевидне – неймовірне”; сторінки “Червоної книги”; “Дивосвіт” – вироби учнів з природних матеріалів; конкурс на кращий плакат “Бережи довкілля”; операція “Мурашник”, “Блакитні водойми”, “Шпаки прилетіли”, “Лелеки”, “Посаджу я жолудьок”, “Наші джерела”), тощо – використовує 80% учителів;

виховання любові до української мови (“Свято рідної мови”; “Мужай прекрасна наша мово”; “Шевченківське слово”; “Літературні вечорниці”; “Тиждень української мови” – конкурс на кращий мовний плакат, конкурс декламаторів, конкурс на кращу розповідь української народної казки, вечір українських загадок, прислів’їв, приказок, повір’їв, народних прикмет; екскурсій до країни Мови із зупинками на станціях Лексики, Фразеології, Етимології) – використовує близько 79% опитаних учителів;

огляди періодичної преси (“Що, де, коли?”; “За текстами газет”; “Цікаві хвилинки”; “Пульс планети”; огляд телепередач “Горизонт”) – проводить 76% вчителів;

громадянсько-трудові справи (продуктивна соціальноцінна діяльність, підприємництво, розширення зеленої зони біля школи, впорядкування та догляд за подвір’ям, проведення операцій “Турбота”, “Милосердя”, “Біля мого будинку” та ін.) – організовує 64% вчителів;

зустрічі з письменниками, поетами; мовні екскурсії, що ставлять своїм завданням виявити неграмотні, неоковирні висловлення в об’явах, вивісках, тощо; стенди “Як ми говоримо” – практикує 56% учителів;

Результати опитувань засвідчують нібито про широке включення школярів у різноманітні види громадянських від-

носин. Але конкретизація частоти використовуваних видів і форм виховної роботи, що стосуються конкретної особистості, показує їх нерегулярність, періодичність, повторюваність з року в рік одних і тих самих форм, підкреслює відсутність системи включення школярів у різнобічні види громадянських відносин, а також характеризує неможливість урахування сенситивності вікових періодів для здобуття відповідного досвіду громадянської поведінки з метою ефективного впливу на формування інтегративних громадянських якостей та загальної громадянської культури особистості.

До нетрадиційних методів, що є досить ефективними у формуванні рис громадянськості, але значно рідше використовуються в сучасній загальноосвітній школі, належать такі: соціально-психологічні тренінги (1 %), тестування (5% серед усіх заходів у школі), ситуаційно-рольові ігри (12%), соціограма, філософські бесіди, метод відкритої трибуни, інтелектуальні аукціони, метод аналізу соціальних ситуацій з мо- рально-етичним характером (18%), ігри-драматизації (24%) тощо.

Вивчення різними дослідниками рівня розвитку громадянської культури старшокласників показало, що переважна їх більшість не усвідомлюють себе в якості громадянина України. Про це свідчать матеріали бесід, дискусійних обговорень, анкетувань. У дослідженні Р. Скульського на запитання “Хто ви є?” – 125 опитаних старшокласників (близько 68 % від їх загальної кількості), назвавши себе “донькою”, “внучкою”, “сестрою”, “братом”, “сином” і т. ін., показали, що вони усвідомлюють себе в ролі членів сім’ї з властивими їм стосунками з іншими її членами (батьками, братами, сестрами тощо); 166 респондентів (близько 90 %) назвали себе “учнями”, тобто усвідомлюють свою належність до відповідної соціальної групи. Лише 9 учнів (4,9 %) назвали свою національність і цим самим показали усвідомлення

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 180 Формування громадянської культури особистості школяра

своєї належності до відповідного етносу чи національної меншини. Характерно, що жоден учень не показав усвідомлення своєї належності до громадян України. 9учнів (біля 5 %) показали, що коли б вони опинилися за кордоном (в іншій країні), то переживали б “почуття гордості за свою державу”, 46 осіб (25 % опитаних) – “не переживали б жодних почуттів”, 37 респондентів (20 %) готові без вагань покинути Батьківщину і виїхати за кордон для постійного проживання в іншій країні; 92 респонденти (50 %) остаточно не визначились з цього питання; 28 осіб (15 %) “поїхали б за кордон на тимчасове проживання” і стільки ж “ніколи не поїхали б на постійне проживання в іншу країну” [Скульський Р., 1997, 201-202].

Якщо до цього додати, що старшокласники мають досить поверхове уявлення про такі поняття, як “держава”, “конституція”, “національна ідея” та інші, то напрошується висновок, що рівень їх громадянської зрілості поки що досить низький.

Вивчення стану громадянського виховання учнів загальноосвітніх шкіл свідчить про те, що у його здійсненні вчителі зустрічаються з величезними труднощами, зумовленими відносно низьким рівнем професійної підготовки до практичного вирішення цієї проблеми. Переважна більшість опитаних педагогів (80 %) не володіють ґрунтовними знаннями про склад і структуру громадянської культури та способами її вивчення. Тому не дивно, що вони досить поверхово усвідомлюють завдання громадянського виховання та педагогічні засоби його реалізації.

Результати вивчення групою дослідників під керівництвом чл.-кор. АПН України Р. Скульського стану підготовки майбутніх учителів до громадянського виховання школярів дають підставу вважати, що цей аспект роботи педагогічних інститутів та університетів потребує істотного поліпшення,