derevyanko_kostiv_2011

Висновки з другого розділу

Динаміка функціонування механізму ціннісно-норма- тивної регуляції поведінки особи (взаємодії його складових елементів), тобто реалізація процесу громадянської поведінки на шляху від актуалізації відповідних потреб у результаті створення проблемної ситуації до здійснення вчинку (дії-ставлення) відбувається орієнтовно таким чином.

Динамічний процес на рівні першої підсистеми внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи є діалектичним процесом, у рамках якого реалізуються, проходячи перевірку умовами реального буття конкретної особи, проблемні ситуації. Зв’язок тієї чи іншої міри напруженості між середовищем і особою створює проблемну ситуацію, яка через громадянську активність особистості реалізується відповідно до властивих їй потреб, цінностей, установок у результаті складної системи мотивації (з можливим підключенням внутрішніх і зовнішніх стимулів) у громадянську дію-відношення. Завершення цього процесу веде до встановлення громадянської культури нового порядку (нового якісного рівня, спрямованого у позитивну чи негативну сторону), тобто до розвитку особи за рахунок впливу на громадянські якості її громадянських відносин. Відносини ж, як наявний зв’язок між громадянськими якостями особи і охарактеризованим циклом дії механізму внутрішньої цін- нісно-нормативної регуляції поведінки, багаті й здатні на нові проблемні ситуації і т. ін.

Будь-які зміни у цій соціально-психологічній системі – це результат взаємодії із зовнішнім оточенням і внутрішньосистемних взаємодій. Обидва види взаємодії складають основу для породження й розвитку нових ланок причинного ланцюжка функціонування. Причому в рамках функціонального аналізу компоненти системи можуть домінувати

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 152 Формування громадянської культури особистості школяра

над іншими за своєю функціональною роллю, тобто взаємодія компонентів виявляється нерівноважною, асиметричною. Таку взаємодію можна розглядати як круговий, періодичний процес, в якому за відправний момент аналізу можна приймати момент зародження всякого нового періоду, а завершальну фінальну фазу періоду у функціональному плані вважати метою взаємодії.

У результаті багаторазового відтворення всього циклу проходить реальне збагачення (чи навпаки – збіднення) однієї чи декількох громадянських якостей, актуальних для того чи іншого виду відносин громадянської поведінки. Обґрунтовано сукупність інтегральних якостей, що формуються відповідно до певних видів відносин за принципом діад – відношення – якість: ставлення до представників рідної нації і національних меншин – національна ідентичність і міжнаціональна толерантність, до вселюдських і національних цінностей – прихильність до вселюдських цінностей і місцевий патріотизм і т. ін. Максимальні можливості для формування відповідних якостей закладені саме у зазначених видах відносин, хоча не виключається значення та вплив інших стосунків особи, в процесі яких формуються такі риси громадянськості.

Сукупність тієї чи іншої міри сформованих якостей досить суттєво впливає на громадянську спрямованість, що пронизує всі інтегральні властивості особи. Висока громадянська свідомість випливає саме з потреби налагодження гармонійних стосунків між інтересами особи та суспільства. Зрілий громадянин усвідомлює свою особисту зацікавленість у прогресі держави, вбачаючи в ньому також поліпшення особистісного життя. Держава зацікавлена у вихованні громадянськості тому, що громадянськість стимулює й активізує державницьку діяльність людей, регулює відносини між особистістю та суспільством [Розенберг А., 2001, 52].

Сполука, поєднання виділених якісних інтегральних вузлів забезпечує появу й розвиток системної властивості – загальної громадянської культури особи.

Для кожного з показників визначені певні критерії та ознаки, що всебічно характеризують їх сутність. Для визначення конкретного рівня сформованості громадянської культури за виділеними показниками використовуються в комплексі найрізноманітніші методи, серед яких ефективними є спостереження, бесіди зі школярами, їх батьками, анкетування, тестування тощо. Отримані результати повинні взаємоперевірятися за допомогою комплексу різних методів.

Складові інтегративні якості громадянської культури учнів знаходяться у певному взаємозв’язку та взаємозумовленості з системою суб’єктних відносин, в яких перебувають школярі. Всебічний аналіз дозволяє виявити ці взаємозв’язки і тим самим підтвердити адекватність цих чинників формування громадянської культури у цілісній її системі, робить усвідомленою педагогічну підтримку дорослих у становленні громадянської культури особистості.

Людина, яка включається у громадянські відносини, пов’язує свою поведінку, все своє життя з інтересами, з долею рідної країни, усвідомлює свою відповідальність перед народом і людьми.

Запитання. Завдання

1.У чому полягає сутність функціональної складової моделі громадянської культури особистості школяра?

2.Охарактеризуйте динаміку окремого циклу громадянської дії-ставлення на рівні підсистеми внутрішньої цінніснонормативної регуляції громадянського вчинку.

3.Проаналізуйте ситуацію зіставлення умов суспільного блага, суспільних вимог до громадянської поведінки особи з

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 154 Формування громадянської культури особистості школяра

реаліями задоволення основних життєво необхідних особистісних потреб (біологічних, соціальних, економічних, духовних).

4.Характеристика норм, ідеалів, цінностей громадянської поведінки особистості школяра.

5.Покажіть перехід від основних ціннісно-світоглядних установок школярів у поведінкові акти.

6.Охарактеризуйте мотиваційну сферу громадянського вчинку особистості школяра.

7.Яким чином відбувається перехід від окремих циклів громадянських вчинків особи у систему громадянських дійставлень та розвиток громадянських якостей школярів?

8.Когнітивний, афективний та регулятивні компоненти вияву громадянської культури особистості.

9.Назвіть критерії та рівні сформованості окремих інтегративних громадянських якостей та загальної громадянської культури особистості школяра.

10.Характеристика основних методик діагностування громадянської культури учнівської молоді.

11.Тестові методики у визначенні рівня сформованості громадянських якостей школярів.

12.Варіанти анкетного опитування у діагностиці громадянської культури особистості школяра.

13.Характеристика окремих методик діагностування громадянських якостей школярів (методики "Екзаменатор", "Визначення ціннісно-орієнтаційної єдності в системі громадянських цінностей" тощо).

14.Аналіз методик, застосованих на формувальному етапі дослідно-експериментального дослідження громадянської культури учнівської молоді.

15.Особливості включення школярів у систему суб'єктних відносин і аналіз результативності сформованих громадянських якостей.

16.Характеристика різнобічних громадянських відносин школярів та їх вплив на збагачення якостей громадянської культури.

3. ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ СИСТЕМНОСИНЕРГЕТИЧНОЇ МОДЕЛІ ГРОМАДЯНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНЬОЇ ШКОЛИ

3.1. Використання педагогічних надбань минулого у розробці та практичній реалізації системно-синергетич- ної моделі громадянської культури учнів загальноосвітньої школи

Усяка теорія базується на попередніх теоретичних пошуках науковців із цієї проблеми, з основними концептами яких зіставляється, а також отримує підтвердження у практичній реалізації своїх основних положень.

Здійснивши аналіз літератури з питань громадянського виховання учнівської молоді, формування громадянських якостей особистості, що частково відображено у підрозділі 1.2, сміємо стверджувати: тільки всебічний аналіз та поєднання окремих ідей видатних педагогів, які спеціально чи дотично займалися питаннями громадянського виховання, з нашими основними концептуальними ідеями, узгодженими

врамках структурно-функціональної моделі, прокладають певне теоретичне і практичне русло, що дає змогу по-новому реалізувати цілісний процес формування громадянської культури школярів.

Відкинувши певні тогочасні ідеологічні нашарування, ми запозичили в окремих авторів тільки ті положення, які співзвучні з нашою концепцією і, на наш погляд, реально відображають педагогічно доцільний процес формування громадянської культури особистості.

Звичайно, у багатьох інших дослідників, які не наведені

вцьому підрозділі, ми змогли би знайти ці та інші ідеї щодо формування громадянської культури учнівської молоді. Але

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 156 Формування громадянської культури особистості школяра

ми свідомо зупинилися на окремих авторах тільки тому, що в них природно й синтезовано простежуються підходи, співзвучні нашій концепції.

Формуванню громадянської культури особи присвячено чимало досліджень, серед яких найбільш вагомими постають наукові здобутки Г. Ващенка, М. Боришевського, авторської групи під керівництвом П. Ігнатенка, А. Макаренка, В. Сухомлинського, М. Стельмаховича та ін. Окреслимо значення окремих висунутих ними ідей з позиції нашого авторського підходу щодо формування громадянської культури особистості.

Загалом зазначимо, що більшість дослідників, теоретиків і практиків надають важливої уваги забезпеченню умов для задоволення й правильного формування особистісних потреб, ціннісних орієнтацій, установок, що стають основою здійснення громадянських вчинків особистості.

Велике значення для формування громадянської культури особистості надавав, зокрема, А. Макаренко батьківській любові та її трансформації у наступні стосунки дитини з іншими людьми. З цього приводу він зазначав: “Якщо ви бажаєте народити громадянина (тут і далі виділено нами – авт.) і обійтися без батьківської любові, то будьте ласкаві,

попередьте суспільство про те, що ви бажаєте учинити таку гидоту” [Т. 5, 24]. Такі ж вимоги видатний педагог висунув і перед дітьми: “Треба, щоб діти любили своїх батьків, цінували й дорожили їх любов’ю. Любили й вважали людей взагалі, любили свою Батьківщину і знали, що любов – благо, необхідність, обов’язковий елемент життя” [Т. 5, 308].

На думку А. Макаренка, виховання є процес розвитку різних навичок, уявлень і понять – від найпростіших, що виходять із сьогоднішнього життя дитини до поступово ускладнених понять громадянина, честі Батьківщини й т. ін. Великий педагог-практик зазначав, що дитяче почуття обов’язку,

вдячності до батьків у майбутньому перенесеться на Батьківщину, на турботливе ставлення до інших людей, “на все, чим громадянин нашої країни зобов’язаний своїм щастям. Угамувати егоїзм, особисту жадібність і заздрість – значить полегшити виховання протилежних почуттів” [Т. 5, 295].

Кредо народної педагогіки – це відповідальність батьків за виховання своїх дітей перед суспільством. У прищепленні якостей майбутнього сім’янина – батька, матері, вихователя – А. Макаренко вбачав паралель у формуванні громадянина країни, світу. Його суть він прекрасно передав у таких словах: “Виховання дітей – найважливіша галузь нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями… Погане виховання

– це… наша провина перед іншими людьми, перед усією країною” [Т. 4, 59].

Суспільна спрямованість сімейної групи як колективу, за переконанням А. Макаренка, – це неодмінна умова балансу індивідуалістично-егоїстичної та суспільно-колективіс- тичної спрямованості поведінки особи. З найменших літ сім’я повинна виховати соціальний досвід спілкування, “повинна організувати вправляння людини у найрізноманітніших солідарних рухах, у подоланні перешкод, у дуже складному процесі колективного зростання. Особливо важливо, щоб відчуття солідарності у хлопчика чи дівчинки не будувалось тільки на вузьких сімейних транспарантах, а виходило за межі сім’ї в широку область… загальнолюдського життя”

[Т. 5, 236].

Таким чином, за А. Макаренком, основними педагогічними умовами ефективного формування громадянської культури особи є: а) забезпечення наступності впливу суспільства

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 158 Формування громадянської культури особистості школяра

сім’ї, школи і громади у формуванні громадянсько-педагогіч- ної культури батьків; б) громадянсько-патріотичне спрямування змісту виховних справ у сім’ї, навчальній та позанавчальній діяльності педагогів.

Аналізуючи праці видатного педагога Г. Ващенка щодо формування громадянської культури поведінки людини, також зазначимо надання ним пріоритету в цьому українській родині.

За визначенням Г. Ващенка, в дошкільному та молодшому шкільному віці у дітей формується “стихійний патріотизм – …неусвідомлена любов до рідної природи, своїх земляків, рідних, звичаїв, традицій, рідної мови… Людина, живучи довго серед певного оточення, так зливається з ним, що воно стає ніби частиною її” [1956, 298].

Г. Ващенко був глибоко переконаний, що “відкинувши релігію і родину, як рушійну силу розвитку суспільства, комуністична система побачила не щасливе і сонячне майбутнє комунізму, а деградацію суспільства, зокрема в так звані часи застою” [Павлів Б., 1995, 6].

На основі педагогічних концепцій Г. Ващенка стосовно родинного виховання професор Б. Павлів вказує на те, що український народ пройшов велику частину своєї історії в лихоліттях і неволі та не міг постійно мати свого національного виховання. Тому таке виховання плекалось у родинній школі, про нього пильно дбали батьки. Умови родинного виховання наштовхуються на численні труднощі, зокрема зайнятість батьків, які покладаються на садок та школу. На фоні досягнень так званого науково-технічного процесу почала зникати родинна теплота, ніжність, чутливість, люб’язність, відсутня релігійність. Старі люди зберігали портрети, фотографії, спогади-мемуари, а на сьогодні молода родина старається мати меблі й зовні нема нічого, що нагадувало б їй зв’язок із своїм родоводом та нацією.

“Друга, дуже важлива справа у родинному вихованні, – наголошує Г. Ващенко, – це релігія, яка в усьому нашому суспільстві відсутня. А саме родинна школа – то практика релігійного життя. Тут закладаються перші навички молитви Хресного знамені, перше бачення ікони як символу всюдиприсутності Бога. Саме в родині практикується релігійне життя – молитва вранці і ввечері, в родинній школі релігія схоплюється, практикується, бачиться в щоденному житті, як цінну вартість, як конечність, як потребу для життя людини й її гідності” [1995, 6].

Занепад релігійності в родині викликає занепад найкращого суспільства. Є низка релігійних нагод чи подій у родині, що мають громадянське виховне значення. Такими є молитви за померлих своїх рідних, предків, річниці їхньої смерті чи всякі інші родинні ювілеї, що повинні на першому місці мати суспільний, релігійно-молитовний характер.

Подальшим завданням родинної школи є любов до книги. Потім – плекання таких чеснот, як пошана до старших, допомога старшим і релігійність, милосердя, особиста чистота, любов до порядку, ощадність, доброта, гарна поведінка за столом, у розмові, в товаристві, різні практичні щоденні функції, правдомовність, готовність допомогти, щирість, а також патріотизм, любов до рідної історії. Це формується тільки в родині. Цього ніхто не може зробити – тільки батьки.

Людина – істота суспільна. Родина, як перша мала спільнота дитини, дає перші суспільні прикмети, вчить, як застосовувати свою особистість для спільного добра і суспільних вимог. Родина приготовляє і виховує свого мініатюрного спільного члена держави і нації. Тому родина – спільнота не для себе самої. То клітинка народу, нації, і це дорослі члени сім’ї мають усвідомлювати. Виходячи з концепції (родина – домашня церква), ніяке суспільство не може розвиватись, не спираючись на родину і майбутнє людства теж. Ось чому

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 160 Формування громадянської культури особистості школяра

Ісус Христос прийшов у наш світ не інакше як через родину [Павлів Б., 1995, 6].

Професор Г. Ващенко включав родинне (сімейне) виховання до системи національного виховання як органічну її підсистему здебільшого з позиції етнопедагогіки і етнопсихології. Для повного виховного процесу мусить бути міцний зв’язок між школою і родиною, виховними молодечими організаціями, які можуть мати великий доповнюючий вплив на виховання волі, характеру й патріотизму. Г. Ващенка хвилює плекання наших традицій щодо виховання у молоді потреб здорового родинного життя, пошани до батьків і взагалі до старших, що він вважає основою державного і суспільного ладу [Бойко А., 1999, 41].

Таким чином, будуючи свою педагогічну концепцію, Г. Ващенко привертав увагу педагогів до необхідності виховання молоді на принципах національного родинного виховання [Бугайцева А., 2000, 11]. Розлад у родинних взаєминах, на його думку, не тільки заслуговує на осуд. Він підриває педагогічні позиції сім’ї, вкрай негативно впливає на виховання потомства, риє прірву між батьками та дітьми, сіє ворожнечу між родичами й свояками, знецінює високі ду- ховно-моральні вартості, ослаблює міць держави, нації [Ващенко Г., 2000, 325].

Тому й новий тип національної школи в Україні визначається як школа-родина. Здоровою є лише та родина (школа), в якій вчителі люблять дітей, а діти з пошаною і любов’ю ставляться до вчителів (батьків), оточуючих і живуть у згоді між собою. Школа, яка будується на таких принципах, і є майбутнім нашого громадянського суспільства, основою життєдіяльності народу.

Українська національна школа-родина дає можливість виховати дітей етнічно-національно усвідомленими, із засвоєними загальнолюдськими цінностями (родина, праця, здо-