derevyanko_kostiv_2011

Тема уроку – “Справедливість у громадянському житті”. Метою і завданнями уроку є: вивчити уявлення учнів про сутність цього поняття, як вони впливають на форму-

вання їх ставлення до інших людей; домогтися усвідомлення школярами необхідності чинити справедливо стосовно себе, близьких та інших людей.

Методичні рекомендації щодо проведення уроку:

1.Ознайомити учнів з 3-4 фрагментами ситуацій справедливого та несправедливого вчинку. Позначити їх певними буквами А, Б, В, Г. Попросити учнів у своїх зошитах записати, у яких ситуаціях вони вважають дії героя справедливими (від найбільш справедливих до менш справедливих).

2.Розкрити учням, чим вони керувались, описуючи справедливість дій того чи іншого героя, використовуючи відповіді на такі запитання: яким чином вплинули справедливі дії героя розповіді на наступні вчинки його та інших учасників цієї ситуації? Чи хотіли б Ви бути на місці цього героя?

3.Попросити учнів поділитись своїми визначеннями поняття “справедливість” (із домашнього завдання).

4.Зіставити визначення учнів з дефініціями, наведеними у різних словниках (“Філософський словник”, “Психологічний словник”, “Педагогічний словник”, ін.). Після цього провести в класі обговорення цих визначень.

5.Працюючи парами, обговорити такі питання:

Навести приклади того, як під впливом несправедливості ми думаємо про інших людей.

Чим людина керується у виборі справедливого рішення?

У чому шкідливість несправедливості?

Яким чином проявляється щоденна несправедливість?

Чи бувають випадки, коли несправедливість надає певні переваги? Чи потрібна іноді несправедливість?

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

192Формування громадянської культури особистості школяра

6.Обговорення питань:

Яким було б справедливе суспільство, якщо б його основу складало виконання Божих заповідей?

Що б Ви зробили, якщо б Вам захотілось порушити одну із заповідей? Чи порушили б її? Чому?

Як Ви ставитесь до того, що одні й ті ж громадянські норми і цінності необхідно застосовувати до всіх однаково?

Чи вважаєте Ви несправедливими громадянські норми, які не дають змоги нам виконувати бажання, здатні нашкодити іншим людям?

Чи вважаєте Ви несправедливими громадянські норми, які не дають змоги іншим виконувати їхні бажання, здатні нашкодити нам?

7. Підсумкове обговорення питань:

Що таке справедливість?

Якщо ми вимагаємо чинити справедливі дії щодо себе, своєї особистості, своїх вчинків, то чи означає, що ми повинні чинити несправедливо стосовно інших людей, їх думок, уподобань, учинків?

Як може громадянська справедливість змінити наше сприйняття інших і ставлення до них?

Інший фрагмент обговорення старшокласниками Рогатинської гімназії звернення-сповіді журналіста, вченого, громадянина Петра Ігнатенка до матері: Учні заслуховують емоційну сповідь-молитву журналіста (див. додаток Ж):

“Стою перед Вами, як перед Матір’ю Божою, у тихій зажурі

йневимовній печалі – на колінах.

Вдивляюсь у ясний погляд Ваших голубих очей, пещу сиве й м’яке, як коноплі, волосся, торкаюся натруджених рук і шершавих, мов язик, долонь, розгладжую холодні зморшки обличчя, цілую припухлі губи своїми такими ж – відчуваю гранітне тепло Вашого зболеного серця і розкраяної душі. І сповідуюся внутрішньою

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 194 Формування громадянської культури особистості школяра

ставлення до рідної матері зі словами видатного журналіста і педагога. Саме від любові до близьких людей, трепетного ставлення до куточка, в якому народився й виріс, формуються риси справжнього громадянина.

Найважливішу роль у забезпеченні наступної умови ефективного формування громадянської культури школярів відіграє творча діяльність учнів, виконання ними певних ро-

лей у цій діяльності, особливо в такій, яка має благочинний характер, створення вдома і в школі, селі та місті, родинному, шкільному та позародинному, позашкільному оточенні дитини атмосфери турботи про інших, довір’я й поваги. Все це здійснюється з метою формування таких ціннісних орієнтацій особистості, щоб відбувалася інтеріоризація суспільних громадянських вимог у внутрішні переконання – грома-

дянські цінності чинити справедливо для себе та інших, у

внутрішню установку-спонуку до доброчинної громадянської дії.

Дитина поступово сама постановляє, як їй вирішувати в процесі реалізації проблемних ситуацій, вводячи в ранг внутрішнього закону необхідність позитивного чи негативного спрямування своєї громадянської поведінки. Заохочення батьками, вчителями учнів до відвертого обміну думками в процесі конкретних ситуацій вибору (дихотомії справедливості та несправедливості), надання їм змоги розв’язувати реальні життєві проблеми на основі громадянського ідеалу особистості справляє на них більший вплив, аніж безплідні дискусії про гіпотетичні суспільні справи.

Звичайно, було б добре, коли громадянська дія особистості відбувалась на рівні цілісного включення всіх компонентів наведеного у підрозділі 2.1 ланцюжка механізму цін- нісно-нормативної регуляції її поведінки. Якщо вирішення громадянської колізії відбувається на усвідомленому рівні, якщо зовнішні негативні стимули нейтралізуються внутріш-

німи громадянськими спонуками особистості на основі міцно сформованих її позитивних громадянських якостей, якщо в мотиваційній сфері особистості постійно переважає сумління добропорядної поведінки, то вихователі дедалі більше упевняться у благочинності дій своїх вихованців.

І, навпаки, коли громадянська дія завершується через укорочений варіант функціонування механізму цінніснонормативної регуляції поведінки, коли відключена мотиваційна сторона громадянської свідомості, а дія відбувається на підсвідомому чи несвідомому рівні, то поведінка особи часто залежить від зовнішніх стимулів. Гірше відбувається у тому випадку, коли стимули сприймаються як негатив, як внутрішній спротив особи, коли існують різні установки-комп- лекси поведінки людини, сформовані часто під впливом негативних суспільних умов та обставин. Якщо ж ці негативні обставини діють постійно, якщо накладається їх сукупність та ще й протягом акумульованого певного проміжку часу, то маленька людина озлоблюється на весь світ, на державу, країну, на рідних, близьких, на себе [Костів В., 2000, 95-96]. Її громадянська поведінка в такому випадку постає легко передбачуваною.

Важливу роль відіграє проблема педагогічного спрямування процесу громадянського виховання особистості. Підвищення його результативності передбачає розробку й пристосування різних програм до рівня сформованості громадянської культури учнів, визначення її за допомогою певного методичного інструментарію. У зв’язку з цим вивчається сам процес громадянського вчинку учнів, ідентифікуються стадії і рівні громадянської поведінки, пропонуються різні методики їх вимірів, що вважаємо наступною важливою умовою реалізації системного підходу у формуванні громадянської культури школярів.

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ

196Формування громадянської культури особистості школяра

Унавчально-виховному процесі загальноосвітньої школи доцільно й надалі розвивати один із важливих компонентів функціонування механізму ціннісно-нормативної регуля-

ції поведінки особи – усвідомлення дітьми громадянського змісту людських вчинків. Як правило, тут, за окремо виділеними параметрами, маємо можливості здійснювати класифікацію всіх громадянсько-оціночних суджень учнів за такими рівнями (наведемо варіант для учнів молодшого підліткового віку).

Нульовий рівень характеризується невмінням дитини виділити громадянський зміст в аналізованій ситуації. Перший рівень характеризується тим, що при аналізі ситуації дитина називає окремі якості об’єктів, включаючи громадянські. Другий рівень характеризується умінням учня називати один із доцільних мотивів вчинку в оцінці діючої особи. Третій рівень характеризується тим, що діти впевнено виділяють декілька мотивів громадянського вчинку. Четвертий рівень властивий учням, які вміють розглядати вчинок діючої особи в аналізованій ситуації з різних поглядів. П’ятий рівень характеризується умінням учнів в оціночних судженнях узагальнювати окремі громадянські якості та з допомогою більш узагальнених явищ оцінювати громадянські вчинки інших осіб.

Використовуючи в основі громадянської культури особи дихотомію справедливості-несправедливості, даючи оцінку вербальної чи реальної дії з позиції справедливості чи несправедливості, особа мотиваційно здійснює автентичний вибір, залежно від рівня актуального розвитку своїх громадянських якостей, і тим самим закладає імпульс для поступового наступного нагромадження досвіду громадянської поведінки в реалізації ідеалу найближчого, більш високого рівня сформованості цих якостей.

У процесі перевірки окремих положень запропонованої нами моделі й застосування діагностичного комплексу методик ми отримали різні дані про кожного окремого учня. Вчителі фіксували середньостатистичні дані про рівень окремих якостей та загальної громадянської культури діагностованих ними учнів. За цими результатами виявляється, що кожна особистість – це унікальний варіант людської індивідуальності. Але для диференційованої роботи з окремими групами учнів варто все-таки виділяти їх в окремі типові групи за рівнем сформованості певних якостей. У такому разі – це не формальна дослідницька робота, а можливість включення учнів саме в ті види громадянських відносин, які дають реальний практичний результат, сприяють індивідуалізації формування громадянської культури особистості.

Сьогодні завдання полягає у створенні творчої наукової групи для розробки відповідних методик діагностування рівня громадянської культури, навчально-методичних комплексних уроків, своєрідних виховних практикумів громадянськості, що під силу тільки постійній чи тимчасовій групі фахівців, які фахово займаються проблемами громадянської культури, громадянського виховання учнівської молоді й отримують за це відповідну оплату.

Така робоча група створена у Прикарпатському університеті імені Василя Стефаника і функціонує при Науководослідному центрі “Педагогіка і психологія вищої школи” Інституту вищої освіти АПН України і цього університету. Вона займається розробкою критеріїв, показників рівня сформованості окремих інтегральних якостей, методик їх діагностування.

Однією з найважливіших умов ефективного формування громадянської культури виступає особистісне самовдосконалення школярів, яке реалізується за результатами психо- лого-педагогічної діагностики рівня розвитку окремих

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 198 Формування громадянської культури особистості школяра

інтегративних якостей особистості, що буде розглянуто нами у підрозділах 3.3 і 3.4. Зазначимо тут, що тільки взаємодія вихователів (вчителів і батьків), побудована на встановленні довірливих стосунків учителів із батьками та учнями, актуалізації їх власних бажань для особистісного зростання, здатна ефективно вирішити проблему розвитку громадянської культури молоді.

Таким чином, розкриваючи основні соціально-педаго- гічні умови реалізації системного підходу у формуванні громадянської культури учнівської молоді, зробимо висновок, що побудувати дієві у виховному плані технології гуманістичної педагогіки можна тільки на основі врахування певних обставин: створення суспільного блага для задоволення життєво необхідних біологічних та соціально-еконо- мічних потреб особи; врахування педагогами основних закономірностей функціонування механізму ціннісно-норматив- ної регуляції громадянської поведінки особи; забезпечення навчальних і позанавчальних видів громадянської діяльності школярів, виконання ними певних соціальних ролей; актуалізації особистісного самовдосконалення школярів на основі діагностики та корекції рівня розвитку інтегративних рис громадянськості.

3.3. Актуалізація процесу особистісного самовдосконалення учнів на основі діагностики та корекції рівня розвитку їх громадянської культури

У формуванні громадянської культури людини важливу роль відіграє процес особистісного самовдосконалення школярів, побудований на результатах діагностики рівня сформованості окремих якостей особистості.

Ряд сучасних дослідників не випадково надають першочергового значення процесам особистісного самовизначення школярів, налагодженню індивідуального досвіду їх громадянської поведінки. Це неодноразово підкреслюють науковці, які здійснюють свої дослідження під керівництвом І. Беха (О. Кононко, К. Чорна, ін.), А. Капської (О. Безпалько, ін.), О. Киричука (С. Кириленко, І. Тисячник, І. Федоришина, ін.). Проблеми самоактуалізації, громадянського самоусвідомлення, громадянської активності підлітків та юнацтва розкривають також й інші автори [Васьківська Г. та ін., 2000; С. Карпенчук, 1998; Б. Степанишин, 1997; ін.].

Зокрема, на думку О. Киричука та І. Федоришиної, саме індивідуальний досвід є частиною цілісного життєвого досвіду, що набувається особистістю протягом усього її життя і включає тільки ті “сліди” від взаємин зі світом та з собою, які виникли за результатами активності, ініційованої самою особистістю. Досвід подій, як різновид індивідуального, нагромаджується в процесі переживання значущих ситуацій. Це досвід пережитих вражень, досвід причетності до буття світу.

Організовуючи й спрямовуючи школярів до нагромадження досвіду такої індивідуальної поведінки, побудованої на результатах самоаналізу, психологи й педагоги спонукають до виникнення й розвитку у дитини особистісного самовизначення, здатності визначати й реалізовувати ціннісну ієрархію своєї життєдіяльності, вміння переосмислювати власну громадянську сутність залежно від конкретної суспільно-побутової ситуації.

На думку І. Беха, формування ідеальної моделі, ідеального образу себе стає орієнтиром особистісного становлення, надає вихованцеві сил. Ідеальна модель не є моделлю граничної досконалості. Вона становить модель наступного кроку вихованця на шляху його саморозвитку, наприклад

Н. ДЕРЕВ’ЯНКО, В. КОСТІВ 200 Формування громадянської культури особистості школяра

виховання певної бажаної якості чи низки якостей. Таким чином, це реалістична модель можливого внутрішнього і зовнішнього життя, модель, до здійснення якої можливо наближатися і яку можливо в міру росту поступово змінювати і розширювати. Автор рекомендує спеціальні вправи з ідеальною моделлю, співзвучні з нашою концепцією формування громадянських якостей у зоні актуального і найближчого, більш високого рівня розвитку інтегральних властивостей особистості.

Одна з таких вправ стосується ознайомлення вихованців із судженнями:

1.Усі ми так чи інакше себе недооцінюємо. У кожного

знас є образ гіршого себе, ніж ми є насправді.

2.У чомусь я себе переоцінюю. У мене є внутрішній образ себе кращого, ніж я є насправді.

3.Я потайки уявляю також пишний образ себе такого, яким би мені хотілося бути, – ідеалізовану модель своєї особистості, що практично не досяжна і тому безплідна.

4.У мене є також образ того, яким мені хотілося б видатись оточенню, – протилежно тому, яким я є в дійсності.

5.У мені присутні також образи того, яким мене бачать інші люди, яким вони мене вважають; деякі з цих образів мені подобаються, інші викликають протест.

6.Нарешті, у мене є образ того, яким мене хотіли б бачити інші люди, – образ очікуваних ними змін моєї особистості.

Прочитуючи кожне висловлювання, закриваючи очі, вихованець подумки створює цей образ. При цьому він звертає увагу на його чітке бачення, на почуття, пов’язані з цим образом. Таким чином учень відповідає самому собі, на основі яких мотивів, цінностей, цілей, переживань свій особистісний образ він вважає ідеальним [Бех І., 1998, 146-147].

Уреалізації особистісного самовизначення, поетапному формуванні більш високого рівня сформованості громадян-