15.2 Вибір схеми фінансування.

Першим завданням фінансового аналізу при визначенні схеми фінансування є встановлення оптимального співвідношення між власними і позиковими коштами. Співвідношення між власними і позиковими пасивами визначає фінансовий леверідж. Беручи до уваги, що відсотки за позикові кошти згідно законодавству України відносяться до валових витрат і, таким чином, зменшують на цю суму прибуток, що оподатковується, збільшення фінансового леверіджу зменшує витрати і, таким чином, підвищує ефективність проекту.

З іншого боку, чим більше частка позикового капіталу, тим більші фінансові ризики. Тому доцільно знаходити оптимальне співвідношення між позиковим і власним капіталом.

Як правило, у позиках Всесвітнього банку в якості максимального співвідношення між власними і позиковими коштами приймається 40 : 60. Для підприємств із стабільною доходністю частка позикових коштів може збільшуватися до 70%.

Важливим показником оптимальності співвідношення між власним і позиковим капіталом є вартість капіталу.

Цей показник характеризує ті грошові кошти, які треба витратити для користування відповідним капіталом у відсотках до грошового значення капіталу. Вартість капіталу має різний економічний сенс для різних суб’єктів господарювання. Для інвесторів і кредиторів рівень вартості капіталу характеризує потрібну їм норму доходності на наданий у користування капітал; для суб’єктів господарювання, що формують капітал з метою його використання для інвестицій в натуральному виразі, рівень його вартості характеризує питомі затрати для залучення та обслуговування використовуваних коштів, тобто ціну, яку вони сплачують за використання капіталу. Очевидно в обох випадках ідеться про вимоги саме до суб’єктів господарювання, які формують капітал з метою його використання в натуральному виразі, або з боку акціонерів – вони прагнуть одержати у вигляді дивідендів,- або з боку кредиторів – скільки відсотків вони хочуть одержати за наданий у кредит капітал. Ясно, що ці величини можуть відрізнятися (і, як правило, відрізняються) одна від одної. У зв’язку з тим вартість капіталу визначається як середньозважена величина.

Фінансування за рахунок кредитних ресурсів може бути поділено на два види – інвестиційне кредитування і проектне фінансування.

При інвестиційному кредитуванні джерелом повернення коштів є вся господарська діяльність позичальника, включаючи дохід, який приносить проект.

При проектному фінансуванні джерелом повернення коштів кредиту є сам проект. Як правило, проектне фінансування є більш ризиковим ніж звичайне інвестиційне. Це пояснюється тим, що при останньому покриттям кредиту є наявні активи позичальника і цілком прогнозовані результати використання цих активів. При проектному ж фінансуванні є великі ризики, що проект може не давати очікуваних результатів. Тому дуже важливою характеристикою проектного фінансування є схема розподілу ризику між кредитором і позичальником.

При фінансуванні інвестиційного проекту з повним регресом на позичальника всі ризики бере на себе позичальник. Відсотки за кредит у цьому випадку нижчі. Для комерційного банка така форма кредитування хоча і мало прибуткова, але практично безризикова. Хоча і при цій формі позичальник може виявитися неплатоспроможним, і банк може втрати гроші. Для позичальника – як правило здійснюючого невеликі малоприбуткові проекти, ця форма має переваги меншої вартості позикового капіталу. Фінансування з повним регресом на позичальника застосовується також для проектів некомерційного характеру, що мають державне або територіальне призначення. Іншою крайньою формою проектного фінансування є фінансування без права регресу на позичальника. Ця форма фінансування передбачає, що всі ризики приймає на себе кредитор. Зрозуміло, що при цій формі відсотки, які сплачує позичальник, найвищі. Фінансування без права регресу на позичальники вимагає від кредитора ретельних розрахунків, аналізу ризиків. Таку форму кредитування доцільно використовувати при фінансуванні потенційно високорентабельних інвестиційних проектів, з великим і стабільним ринком збуту.

Між вищезгаданими крайніми формами знаходиться проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника.

Ця форма фінансування передбачає, що всі ризики приймає на себе кредитор. Зрозуміло, що при цій формі відсотки, які сплачує позичальник, найвищі. Фінансування без права регресу на позичальника вимагає від кредитора найбільш ретельних розрахунків, аналізу ризиків. Таку форму кредитування доцільно використовувати при фінансуванні потенційно високорентабельних інвестиційних проектів, з великим і стабільним ринком збуту.

Між вищезгаданими крайніми формами знаходиться проектне фінансування з обмеженим регресом на позичальника – найбільш розповсюджена форма проектного фінансування. При цій формі на кожного учасника проекту покладається залежний від нього ризик. Вартість капіталу при цій формі помірна. Перевагою цього виду фінансування є те, що всі учасники зацікавлені у ефективному виконанні і функціонуванні проекту, оскільки прибуток залежить від ефективності їхньої діяльності.

Ефективним варіантом проектного фінансування з обмеженим регресом на позичальника є схема фінансування під майбутні поставки продукції. Ця схема може використовуватися у сировинних, паливно-енергетичних галузях, в металургії. При цій схемі банк, або банківський консорціум, який здійснює фінансування проекту, дає кредит посередницькій компанії, яка передає кошти проектній компанії у якості авансу за майбутні поставки певної кількості продукції за фіксованою вартістю, достатньо для погашення боргу. Погашення боргу відбувається по мірі надходження грошових коштів від реалізації продукції, що постачається. При цій системі відсотки за кредит, як правило, не сплачуються, а знаходять відображення у різниці між ціною, за якою здійснюються розрахунки з виробником (проектною компанією) і ціною, за якою ця продукція продається кінцевому споживачу.