РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА

1.Політична система суспільства: сутність та основні риси.

2.Структура та функції політичної системи.

3.Типологія політичних систем.

4.Становлення та розвиток політичної системи України.

1. Політична система суспільства: сутність та основні риси.

Необхідність комплексного, системного осмислення сучасної політичної реальності, політичних інститутів та процесів зумовило введення у науковий обіг політичної науки поняття «політична система». Системою вважають предмет, явище чи процес, який складається з певної сукупності елементів, які взаємодіють між собою, творять єдине ціле, здатні взаємодіяти із зовнішнім середовищем, та, внаслідок цієї взаємодії, змінювати свою структуру. Використання системного підходу у політичній науці дає змогу дослідникам виокремити політичну сферу від решти сфер суспільного життя, трактувати її як самостійну частину, підсистему суспільної системи. У такому випадку політична система взаємодіє з іншими підсистемами: соціальною,

економічною, моральною, правовою, культурною тощо, які творять її оточення. Саме політична система забезпечує єдність функціонування інших підсистем через використання механізмів політичної влади.

У сучасній політичній науці існує чимало теорій політичних систем. Загалом йдеться про два основні підходи у рамках їх досліджень. Перший з них (Г.Алмонд) акцентує увагу на складових частинах (підсистемах) структури політичної системи у їх взаємодії та взаємозв’язку усередині системи. Другий підхід (Д.Істон) концентрує увагу на більш ширших характеристиках, таких як «вхід», «вихід», «зворотній зв’язок», який встановлюється між політичною системою та зовнішнім середовищем. Окрім варіантів Д.Істона та Г.Алмонда системний аналіз у політичній науці доповнюється варіантом теорії політичної системи К.Дойча, який специфіку та термінологію дослідження комп’ютерних систем, кібернетики переносить у сферу політики. Окремо виділяють теорію політичної системи Д.Трумена, який аналізує політичну систему та її структуру крізь призму основних положень теорії соціального плюралізму, теорії політичної системи Г.Пауелла та М.Каплана, які екстраполюють основи теорії політичних систем на зовнішньополітичні відносини.

Найбільш повне застосування системного методу до аналізу політичної дійсності було здійснене у роботі американського політолога Д.Істона, який запропонував власне теоретичне трактування моделі політичної системи.

У відповідності з цією моделлю, політична система виглядає так:

Політична система суспільства

Середовище Середовище

Середовище Середовище

Політична система, на думку Д.Істона, є цілісною множиною багатьох елементів, кожен з яких складається з простіших явищ та процесів. Політична система суспільства саморегулюється і саморозвивається, реагуючи на імпульси, що поступають з оточуючого середовища через

24

«вхід» та «вихід». Під «входом» дослідник розуміє процес надходження імпульсів ззовні у формі вимог (конструктивних та деструктивних) та підтримки (чи протесту). Останні можуть виникати та формулюватися як ззовні, із інших суспільних систем, так і всередині самої системи. Підтримка може проявлятися у виконанні законів, участі у голосуванні, схваленні політичного курсу тощо. На «виході» проявляється результат функціонування політичної системи – у вигляді конкретних рішень та політичних дій. Оточення (зовнішнє середовище) політичної системи – різноманітні внутрішні та зовнішні конкретно-ситуативних фактори – через «вхід» та «вихід» здійснює вплив на політичну систему. Зворотні зв’язки між всіма елементами системи засвідчують, що якщо «вихід» відповідає «входу», тобто коли конкретні рішення та дії відповідають очікуванням та вимогам різноманітних груп населення, посилюється підтримка, що надається політичній системі, зростають стабілізаційні процеси всередині неї. У випадку повної чи часткової невідповідності очікуванням політичні рішення можуть мати негативні наслідки, сприяти появі нових вимог, а також привести до часткової чи повної кризи політичної системи, її дестабілізації.

Отже, політична система – є цілісною, інтегрованою сукупністю політичних суб'єктів, інститутів та відносин, ідей, норм і традицій, що відображають інтереси усіх політичних та соціальних сил суспільства, направлені на здійснення політичної влади, управління, регулювання суспільно-політичних процесів, інтеграцію суспільства та ефективність його діяльності щодо реалізації загальноважливих цілей. Політична система суспільства є складною, багатогранною системою відносин державних і недержавних соціальних інститутів, які виконують відповідні політичні функції для захисту інтересів певних класів та соціальних груп.

До основних ознак політичної системи належать:

•визначальна роль владних відносин;

•поширення владних відносини на всіх членів суспільства, з метою його інтеграції, утвердження соціальної стабільності та злагоди;

•високий рівень інституалізації;

•політичне й адміністративно-державне управління суспільними процесами та визнання суспільством права приймати авторитетно-владні рішення;

•історична, економічна, соціальна, ціннісно-культурна детермінація політичної

системи;

•мобільність як здатність реагувати на впливи зовнішнього середовища та змінювати свою структуру.

2. Структура та функції політичної системи.

Політична система є інтегративним утворенням, яке має свою структуру, внутрішню організацію, компоненти якої у сукупності творять політичну самоорганізацію суспільства, забезпечують його функціонування. Структуру політичної системи творять такі основні елементи:

•Політична влада як центральний елемент, стрижень політичної системи, що забезпечує стабільність та розвиток соціальної системи.

•Політична організація суспільства – це система інститутів та організацій, в межах яких здійснюється політичне життя суспільства, та які творять матеріальну основу, каркас політичної системи. Ця підсистема включає в себе державу, політичні партії, політичні рухи,

профспілки, суспільно-політичні об'єднання тощо, які мають свою власну структуру та виконують певні функції для досягнення загальносуспільних цілей.

•Політичні відносини – позначають вертикальні та горизонтальні взаємини між елементами політичної системи, первинними та вторинними суб'єктами політики щодо завоювання та здійснення влади, обміну її ресурсами.

•Засоби масової комунікації – розгалужена мережа установ, які займаються збором, обробкою, поширенням інформації, пропагуючи вироблені політичні та правові норми.

•Політичні та правові принципи й норми, які регулюють політичні відносини у рамках існуючої політичної системи, формують політичну поведінку та свідомість людини

25

відповідно до цілей та завдань політичної системи (конституція, статути та програми політичних партій, політичні традиції та процедури регуляції політичних процесів).

• Політична свідомість та культура – сукупність політичних ідей, відображених у політичних документах, правових нормах, зразках поведінки, що опосередковують процес творення та відтворення всіх частин політичної системи. Політична свідомість відображає сприйняття політичної дійсності суб’єктами політики та генетично пов’язана з політичною культурою, історичним досвідом, пам’яттю суспільних спільнот та окремих особистостей у сфері політики (політичні знання, почуття, переживання, оцінки, які здійснюють значний вплив на поведінку людей у політиці та політику вцілому).

• важливим елементом політичної системи є сама людина як носій усіх видів політичної діяльності та відносин.

Всі елементи політичної системи є взаємопов′язаними, взаємообумовленими, вони активно взаємодіють між собою та у своїй сукупності творять є дине ціле. Водночас кожен з цих компонентів має власну структуру, форми внутрішньої та зовнішньої організації та способи прояву. Таким чином, політична система є цілісною, впорядкованою сукупністю політичних інститутів, ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, що ґрунтуються на певних політичних і правових нормах, цінностях та традиціях політичної культури.

Політична система характеризується взаємозв’язком елементів у процесі свого функціонування. Д.Істон, наприклад, головним у політичній системі вважав не те, як вона побудована (її структуру), а те, як вона діє (її функції). Функціями політичної системи вважають будь-які дії, які сприяють збереженню та розвитку досягнутого стану, взаємодії із середовищем. Протилежністю такому стану є дисфункціональні процеси, які призводять до руйнування стабільності та стійкого стану системи, порушення внутрішніх взаємозв’язків та перешкоджають нормальному її функціонуванню. Саме тому однією з найважливіших функцій політичної системи вважають виявлення та вирішення протиріч як між політичною системою та зовнішнім середовищем, так і всередині самої політичної системи.

Таким чином, можна виділити такі основні функції політичної системи:

1.інтегративна – об’єднання всіх елементів суспільства в єдине ціле навколо єдиних для всього народу соціально-політичних інтересів, цілей та цінностей;

2.функція артикуляції та агрегування інтересів, тобто визначення, узгодження та

вираження інтересів індивідів та груп, попередження конфліктних ситуацій, що загрожують цілісності та нормальній життєдіяльності соціальної системи;

3. функція політичного керування суспільством, вироблення та визначення цілей та завдань розвитку суспільства, вироблення програм їх реалізації, узгодження інтересів різних соціальних груп, їх мобілізація для виконання цілей та завдань суспільства;

4. функція легітимізації політики – забезпечення суспільного визнання політики та влади, узаконення цілей й завдань політичної програми держави, залучення громадян до суспільно-політичної діяльності, що орієнтуються на виконання політичних цілей, завдань відповідно до суспільних ідеалів та цінностей;

5. функція політичної комунікації між складовими політичної системи через сприйняття та організацію потоків зовнішньої інформації, що дає змогу своєчасно та адекватно реагувати на зміни, що відбуваються в самій політичній системі та навколишньому середовищі (інших системах).

Усі перераховані функції перебувають у стані постійної координації й субординації і, в окремих випадках, можуть не збігатися з функціями окремих компонентів системи. Водночас функції політичної системи динамічно видозмінюються у залежності від особливостей політичного простору та часу, конкретноісторичних умов розвитку суспільства, досягнутого рівня економічного, культурного розвитку, політичної стабільності тощо. Таким чином, виникають нові підфункції та трансформуються ті, що вже існують. Серед функцій політичної системи дослідники виділяють низку постійних (перманентних) функцій, які є невіддільними від самого поняття політична система (наприклад, функція представництва, інтеграції інтересів чи регулятивна функція). До ситуативних функцій, які є однією з форм реалізації перманентних функцій, відносять, наприклад, функцію мобілізації та організації збройної боротьби тощо.

26