- •РОЗДІЛ 1. ПОЛІТИКА І НАУКА ПРО ПОЛІТИКУ
- •1. Політологія як наука.
- •3. Політика – як суспільне явище.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИЧНА ВЛАДА.
- •1. Сутність та природа влади. Основні концепції політичної влади.
- •2. Організація владних відносин у державі. Джерела та ресурси політичної влади.
- •3. Форми та види політичної влади.
- •4. Легітимність політичної влади та її типи.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •(недоцільні)
- •За рівнем політичної участі
- •РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА
- •1. Політична система суспільства: сутність та основні риси.
- •2. Структура та функції політичної системи.
- •3. Типологія політичних систем.
- •4. Становлення та розвиток політичної системи України.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •1. Політичний процес: сутність та різновиди.
- •2. Політична діяльність: рівні, напрями, форми.
- •3. Ефективність політичного функціонування.
- •4. Політичні технології: поняття та класифікація.
- •5. Політичні рішення: сутність, технології прийняття та впровадження.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •1. Процес політичної соціалізації.
- •2. Політична участь як наслідок політичної соціалізації.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •РОЗДІЛ 6. ПОЛІТИЧНІ ЕЛІТИ ТА ПОЛІТИЧНЕ ЛІДЕРСТВО
- •1. Політичні еліти: поняття, теорії, типологія.
- •2. Природа політичного лідерства.
- •3. Типологія та функції політичного лідера.
- •4. Механізми політичного лідерства.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •РОЗДІЛ 7. ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ
- •1. Сутність політичної свідомості та фактори її формування.
- •2. Структура та функції політичної свідомості.
- •3. Рівні та типи політичної свідомості.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •РОЗДІЛ 8. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА СУСПІЛЬСТВА.
- •1. Основні підходи до визначення змісту політичної культури суспільства.
- •2. Структура та функції політичної культури.
- •3. Рівні та типи політичної культури.
- •4. Політична культура України.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •1. Суб’єкти політики: поняття, типологія, функції.
- •2. Форми політичної взаємодії суб’єктів політики.
- •Поняття суб’єкта і об’єкта політики
- •Схема 9.1.
- •Соціальні спільноти-суб’єкти
- •Схема 9.2.
- •Суб’єкт політики
- •Схема 9.3.
- •Об’єкт політики
- •Схема 9.4.
- •Передумови та мотиви діяльності суб’єктів у політичному житті
- •Схема 9.5.
- •Питання для самоконтролю
- •Неможливий без суб’єкта
- •Визначає
- •Передбачає
- •Певні цілі діяльності
- •Виявлений інтерес
- •Цілеспрямовану активність
- •Соціум, а також створені ним установи, організації, чия активна діяльність спрямована на перетворення політичної та інших сфер як об’єктів політики
- •Передбачає
- •Визначає
- •Територіальні
- •Демографічні
- •Професійні
- •Класові
- •Виробничі
- •За рівнем доходу
- •Людина
- •Соціальні групи
- •Народи
- •Партії
- •Держава
- •Підпорядкованість
- •Особа
- •Суспільна
- •група
- •Держава
- •Соціальна спільнота
- •Передумови
- •Моральні
- •Мотиви
- •Особи лідера:
- •компенсація,
- •корисливі,
- •безкорисливі
- •Спільноти:
- •Рухів, партій:
- •Держави:
- •Функції політичного конфлікту
- •Інформаційна
- •Сигнальна
- •Інтегрувальна
- •Диференціювальна
- •Динамічна
- •РОЗДІЛ 10. ПОЛІТИЧНІ ПАРТІЇ: СУТНІСТЬ, ТИПОЛОГІЯ, ФУНКЦІЇ.
- •1. Сутність, передумови виникнення та ознаки політичних партій
- •2. Функції політичних партій.
- •3. Типологія політичних партій.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •РОЗДІЛ 11. СУТНІСТЬ І РІЗНОВИДИ ПАРТІЙНИХ СИСТЕМ.
- •1. Поняття та типологія партійних систем
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •Партійні системи
- •РОЗДІЛ 12. ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС І ВИБОРЧІ СИСТЕМИ
- •1. Вибори як елемент демократії.
- •2. Типологія виборів.
- •3. Виборчий процес: поняття і стадії.
- •4. Демократичні принципи виборів.
- •5. Виборчі системи: суть, різновиди, переваги та недоліки.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •РОЗДІЛ 13. ДЕРЖАВА ЯК ОСНОВНИЙ ЕЛЕМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ.
- •1. Суть та ознаки держави.
- •2. Теорії походження держави.
- •3. Функції держави.
- •4. Структура, різновиди та парадигми держави.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •РОЗДІЛ 14. ПРАВОВА ДЕРЖАВА ТА ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО
- •1. Поняття та основні засади правової держави.
- •2. Громадянське суспільство: сутність, функції та суб’єкти.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •РОЗДІЛ 15. ФОРМА ДЕРЖАВИ
- •1. Форма держави: поняття та складові елементи.
- •2. Форма державного правління.
- •3. Державно-територіальний устрій.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •РОЗДІЛ 16. ДЕМОКРАТІЯ ТА ДЕМОКРАТИЧНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ.
- •1. Поняття про демократію. Античне і сучасне розуміння демократії.
- •2. Політичні принципи демократії.
- •3. Концепції демократії.
- •4. Основні ознаки демократичного політичного режиму.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •1. Тоталітаризм – політичний феномен ХХ століття.
- •2.Сутність, особливості, ознаки авторитаризму та різноманітність його форм.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •1. Процес становлення української незалежної держави.
- •2. Конституційні засади розбудови системи державного правління в Україні.
- •3. Особливості системи місцевого самоврядування в Україні.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •1. Зовнішня політика держави та міжнародні відносини: сутність та види.
- •2. Принципи та суб’єкти міжнародних відносин.
- •3. Міжнародні конфлікти: поняття, причини та шляхи їх врегулювання.
- •4. Україна в системі міжнародних відносин.
- •Питання для самоконтролю
- •Основна література
- •Додаткова література
- •РОЗДІЛ 20. ІСТОРІЯ ПОЛІТИЧНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ
- •1. Політична думка Київської Русі.
- •2. Українська політична думка XVI – початку XVII ст.
- •3. Політичні ідеї періоду козацько-гетьманської держави.
- •4. Політична думка України ХІХ – початку ХХ ст.
- •Питання для самоконтролю
- •Рекомендована літеретура
- •Додаткова література
- •Словник термінів
Вторинні суб’єкти політики – утворюються на базі первинних і є похідними від них. Сюди належать: політичні партії; масові політичні рухи; громадсько-політичні організації; групи тиску тощо. Різновидом груп тиску є лобістські групи – неформальні кулуарні об’єднання високооплачуваних агентів тих суспільних груп, які домагаються пріоритетного врахування своїх інтересів у політиці. Вторинні суб’єкти політики виконують чимало функцій в політичному житті, зокрема: 1) формують цінності і мету заінтересованих груп; 2) виробляють програми; 3) беруть участь у боротьбі за владу; 4) здійснюють тиск на владні структури.
Безпосередні суб’єкти політичної діяльності – це особи або групи людей, що самі приймають політичні рішення і організовують їх виконання. Мова йдеться про: політичних лідерів; владні структури; керівні органи політичних партій, політичну еліту. До функцій безпосередніх суб’єктів політики відносять: 1) прийняття політичних рішень; 2) подолання конфліктів; 3) консолідацію суспільства; 4) організаційну діяльність; 5) боротьбу за самозбереження.
За ступенем гласності у функціонуванні суб’єкти політики поділяються на відкриті (явні) та приховані (латентні). Останні не афішують свого існування і відстоюють інтереси протиправними способами, сприяють проникненню «своїх людей» у владні структури, удаючись до підкупу державних службовців, шантажу і насильства. До них належать: кліки (в Україні близький за значенням термін клан), мафії, родинно-земляцькі об’єднання. Кліка – це мала група, що існує у межах великої, виникає стихійно і намагається за допомогою закулісних дій сформувати певну суспільну структуру, щоб зайняти в ній панівне становище й отримати якнайбільшу матеріальну вигоду. Мафія – це строго ієрархізована і глибоко законспірована організація, яка намагається досягти користолюбних цілей у рамках не тільки якоїсь організації, а усього суспільства, використовуючи як законні, так і незаконні засоби. До родинно-земляцьких угрупувань належать люди певного кола, котрі займають ключові позиції в економіці, управлінні, культурі, вступають у різноманітні контакти між собою і надають взаємні послуги, незалежно від відмінностей у світогляді, політичних поглядах, соціальному становищі, освіті й багатстві. Діяльність прихованих суб’єктів політики характерна для держав з різними політичними режимами. Рівень їх політичного впливу залежить від: 1) соціальної і політичної структурованості суспільства; 2) рівня правової та політичної культури; 3) досконалості ринкових механізмів суспільної взаємодії.
Важливо, що одна і та сама суспільна група в різних ситуаціях може виступати як суб’єктом, так іоб’єктом політичноїдіяльності.
2. Форми політичної взаємодії суб’єктів політики.
Політична система як цілісне утворення функціонує завдяки політичним відносинам. Останні об’єднують вертикальними та горизонтальними зв’язками політичні структури суспільства. Політичні відносини можна трактувати як систему взаємозв’язків та взаємодію суб’єктів політики в контексті завоювання, розподілу, використання та утримання контролю за політичною владою.
Способи взаємодії суб’єктів політики значною мірою залежать від співвідношення їхніх інтересів. З погляду сумісності існує три типи інтересів: спільні, взаємо-заперечні і паралельні. Враховуючи цю класифікацію, можна виділити різні форми взаємодії суб’єктів політики.
Форми політичної взаємодії – це усталені, інституційно або психологічно зумовлені способи поведінки суб’єктів, що взаємодіють. Умовно їх можна поділити на дві групи: 1) функціонування (співпраця, конкуренція, консолідація і панування; 2) розвитку (конфлікти і реформи).
Співпраця – форма політичної взаємодії, яка ґрунтується на спільних діях суб’єктів політики, що мають спільні або відмінні цінності та інтереси, але прагнуть реалізувати взаємовигідну мету.
Політична конкуренція – форма політичної взаємодії, за якої суб’єкти політики в рамках правових або не правових правил змагаються за перевагу у розподілі влади, матеріальних ресурсів і престижу.
71
Консолідація – це форма політичної взаємодії, що веде до об’єднання заінтересованих груп для досягнення спільних цілей (наприклад, узгодження масових дій заради здійснення тиску на уряд чи парламент).
Панування – це тип політичної взаємодії, який передбачає між суб’єктами політики нерівноправні стосунки: придушення, експлуатацію, підкорення тощо.
Взаємодія суб’єктів політичного процесу не може відбуватися без конфліктів. Соціальний конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів, цінностей, прагнень, що веде до протиборства груп, які їх захищають. Соціальний конфлікт стає політичним, якщо він зачіпає владні інституції або такі проблеми перерозподілу ресурсів, які не можуть бути вирішені без залучення фактора влади.
Конфлікти виконують такі функції: сигнальну; інформаційну; диференціювальну; інтегральну; динамічну. Суб’єктами політичних конфліктів можуть бути: національні держави або групи національних держав; соціальні групи; політичні еліти; приховані суб’єкти політики тощо.
Виділяють такі основні типи конфліктів: конфлікт інтересів, ціннісні конфлікти, конфлікти ідентифікації. Конфлікт інтересів переважає в економічно розвинутих країнах і має економічне підґрунтя (перерозподіл податків, обсяг соціального забезпечення тощо). Ціннісні конфлікти – це боротьба навколо уявлень про те, що є правильним або важливим, до яких цілей треба прагнути. Конфлікти ідентифікації характерні для суспільств, у яких індивіди ототожнюють себе лише з окремою групою (релігійною, мовною, етнічною), а не із суспільством взагалі.
Політичні конфлікти часто набувають форм переворотів і революцій. Революції – це корінні, глибокі, якісні зміни, які виникають і здійснюються як результат накопичення суперечностей у процесі еволюційного розвитку, що розв’язуються переворотом, стрибком, різкими змінами. Політична революція – це суспільний рух і переворот, мета яких – повалення старого режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади і здійснення докорінних змін політичного життя суспільства.
Розв’язання конфліктних ситуацій передбачає три стадії: 1) підготовчий етап – завданням якого є визначити тип конфлікту, ступінь його загострення, наміри, цілі та орієнтації його учасників; 2) етап вирішення конфлікту – переговори; 3) завершальний етап, який передбачає вихід учасників переговорів із конфліктної ситуації, визначення об’єктивних критеріїв контролю за реалізацією прийнятих рішень.
Сучасні плюралістичні суспільства досягли значних успіхів в узгодженні групових інтересів, збалансуванні конфліктності й консолідації свого розвитку. Їх досвід використовується для створення теоретичних моделей розв’язання конфліктів, які використовуються в політичній практиці для досягнення консенсусу і консолідації плюралістичних суспільств, які об’єднують групи з різними інтересами, але спільними фундаментальними цінностями.
72