С.Д. Максименко «Загальна психологія»

9.Чи може у людини з адекватною самооцінкою виникнути стан фрустрації?

10.Чи є достатнім твердження, що джерелом і рушійною силою розвитку особистості є різноманітні суперечності, які пород жуються її діяльністю та умовами життя?

11.Чи можна прискорити психічний розвиток особистості?

Завдання та проблемні ситуації

1.За якими зовнішніми проявами особистості можна зробити висновок про рівень її розвитку та суспільну свідомість?

2.У чому виявляється істотна відмінність у поглядах на джере ла активності особистості представників різних психо логічних теорій?

3.Як можна психологічно обґрунтувати твердження, що інтерес постає водночас і як важливий мотив навчання, і як засіб підвищення його ефективності?

4.Як, аналізуючи потреби особистості, можна зробити висновок про рівень її індивідуальної та суспільної свідомості?

5.Чи є стан фрустрації закономірним наслідком завищених до магань особистості?

6.У чому може виявлятися негативна та позитивна роль устано вок у житті людини? Чи є можливість формувати їх цілеспря мовано і як саме?

Список використаної та рекомендованої літератури

1.Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. — Л.: Изд во ЛГУ, 1968.

2.Андреева Г.М. Социальная психология. — М.: Изд во МГУ, 1988.

3.Асмолов А.Г. Историко эволюционньй подход к пониманию личности: Проблемы и перспективы исследования // Вопр. психологии. — №2.

4.Бодалев А.А. Психология о личности. — М., 1988.

5.Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрас те. — М.: Просвещение, 1968.

6.Братусь Б.С. Психологические аспекты нравственного разви тия личности.—М., 1977.

64

Частина II. Особистість, соціальні групи

7.Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закла дів/ За загальн. ред. акад. С.Д. Максименка. — К.: Форум, 2002.

8.Ковалев А.Г. Психология личности. — К.: Просвещение, 1970.

9.Кон И.С. Постоянство и изменчивость личности // Психол. журн. — 1987. — Т. 8. — №4.

10.Леонтьев А.Н. Деятельность: Сознание: Личность. — М.: По литиздат, 1977.

11.Максименко С.Д. Общая психология. — М.: Рефл бук, К.: Вак лер, 2001.

12.Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі. Моделюван ня психологічних новоутворень: генетичний аспект. — К.: Фо рум, Т.2, 2002.

13.Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: Теоретико методологічні проблеми генетичної психології. — К.: Форум, Т.1, 2002.

14.Максименко С.Д., Носенко Е.Л. Експериментальна психологія (дидактичний тезаурус): Навч. посібн. — К.: МАУП, 2002.

15.Максименко С.Д., Щербан Т.Д. Професійне становлення моло дого вчителя. — Ужгород: Закарпаття, 1998.

16.Мерлин В.С. Структура личности: Характер, способности, са мосознание: Учеб. пособие к спецкурсу. — Пермь, 1990.

17.Мясищев В.Н. Личность и неврозы. — Л.: Изд во ЛГУ, 1960.

18.Немов Р.С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

19.Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Про свещение, 1977.

20.Петровский А.В. Личность: Деятельность: Коллектив. — М., 1982.

21.Психологія / За ред. Г.С. Костюка. — К.: Рад. школа, 1968.

22.Слободчиков В.И. Психологические проблемы становления внутреннего мира человека // Вопр. психологии. — 1986. — №6.

23.Фельдштейн Д.М. Психология развития личности в онтогене зе. — М., 1989.

65

С.Д. Максименко «Загальна психологія»

Розділ 5 СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ

5.1. Поняття про групи

Людина живе, розвивається і діє у групі. У колективі й під йо го впливом відбувається становлення особистості — складається її спрямованість, формуються суспільна активність, воля, ство рюються умови для саморегуляції та розвитку здібностей. Проте не кожну спільність людей, у яку входить особистість, можна на звати колективом. Потрібно розрізняти поняття «група» і «коE лектив». Групою можна назвати будь яке об’єднання людей не залежно від того, якого характеру зв’язки виявляються між її чле нами. Групи можна поділити на великі та малі, реальні, умовні, офіційні, неофіційні та референтні.

Великі та малі групи можуть бути реальними або умовними. Реальні групи — це об’єднання людей на грунті реальних сто сунків — ділових чи особистісних. Так, реальною групою є

учнівський клас, сім’я, коло знайомих тощо.

Умовна група об’єднує людей за якоюсь умовною ознакою — віком, статтю, національністю та ін. Члени умовної групи не під тримують між собою реальних контактів і навіть можуть не зна ти один одного.

Офіційна (формальна) група створюється як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів. Формальними є студентська група, сім’я, військовий підрозділ, виробнича бригада. Ділові стосунки між її членами визначаються посадовими обов’язками кожного й регулюються певним розпорядником.

Неофіційна група — це спільність людей, що виникла нерегу льованим шляхом, стихійно на підставі спільності інтересів її членів, симпатій, єдності поглядів і переконань чи з інших мо тивів. Так, неофіційними є групи осіб, що приятелюють між со бою, шанувальники туризму, рибалки тощо.

Референтна (еталонна) група — це реально існуюча чи уяв на група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особис тості, і за ними вона формує свої життєві ідеали, звіряє дії та вчинки. Особистість може бути членом групи, яка водночас по стає для неї як референтна. За цих умов гармонізуються стосун ки з групою, створюються психологічно комфортні умови для успішного розвитку особистості в певному напрямі.

66

Частина II. Особистість, соціальні групи

Референтна група іноді існує для особистості поза реальною, якщо вона зорієнтована на ідеали, цінності, погляди іншої групи. Тоді еталоном для неї є інший взірець. Такий стан може істотно позначитися на внутрішньоколективних стосунках, ускладнюва ти взаємини членів групи. Якщо у людини кілька референтних груп, це породжує у неї конфліктні стани.

Об’єднання людей у реальні групи може грунтуватися на спільності їхньої діяльності, зумовленої єдністю потреб, інте ресів, прагненням досягти якихось значущих результатів. Вищою формою організації групи є колектив.

Колектив — це група людей, які об’єднані спільною діяльніс тю та мають єдині цілі, підпорядковані цілям суспільства.

Істотною ознакою колективу є суспільна значущість цілей та завдань, на реалізацію яких спрямовані зусилля його членів. Це дає підстави розглядати колектив як найважливішу клітинку суспільного організму.

Виконання спільної соціально цінної та особистісно значущої діяльності сприяє встановленню та розвитку колективістських взаємин, формуванню колективізму як особливої якості особис тості, що виявляє її солідарність з цілями та програмами діяль ності колективу, готовність активно обстоювати їх.

Поведінка людини, що узгоджується з діями колективу, спрямована на їх підтримку, розцінюється як колективістська. Поведінка особистості може бути конформною. Конформність у поведінці виявляється в тому, що людина пасивно пристосо вується до оточення, не виробляє власної активної позиції, а на магається поводитися відповідно до думки інших людей, присто совуватися до їхніх вимог.

Конформізм — це така поведінка людини, яка характеризується зовнішньою відповідністю цілям колективу при внутрішньому роз ходженні з ними. Взаємовідносини окремих членів у групах і ко лективах складні й різноманітні. Вони можуть мати діловий харак тер, коли їх підґрунтям є співпраця, спільна участь у реалізації важ ливих виробничих справ, праці. Стосунки можуть бути особистіс ними, коли контакти між людьми встановлюються на ґрунті взаєм них симпатій чи антипатій, доброзичливості чи ворожості. Кожна особистість у системі міжособистісних стосунків має свій статус, що визначається її особистісними якостями, популярністю, впли вовістю.

67