Частина V. Емоційно вольові процеси

6.Чи завжди у стані афекту людина втрачає контроль над своєю поведінкою?

7.Чи завжди страх перед невідомим викликає у людини стресо вий стан?

8.Чи можна стверджувати, що поняття «моральні почуття» та «моральні переконання» у принципі є тотожними?

9.Чи можна стверджувати, що природа стресу та фрустрації принципово відмінна за механізмом їх виникнення?

Завдання та проблемні ситуації

1.Чим можна пояснити, що тривале розлучення близьких лю дей завжди супроводжується стійкими негативними пережи ваннями?

2.Чим можна пояснити, що іноді характер емоційних реакцій неадекватний об’єктивним впливам?

3.Чому людина в горі почувається легше, коли виплачеться?

4.Чи може регуляція емоцій на рівні підкірки не бути пов’язана зі свідомістю?

5.Під впливом яких чинників виявляються моральні почуття особистості?

Список використаної та рекомендованої літератури

1.Бреслав Г.М. Проблемы эмоциональной регуляции общения у дошкольников // Вопр. психологии. — 1984. — №3.

2.Вартанян Г.А., Петров Е.С. Эмоции и поведение. — Л., 1989.

3.Вилюнас В.К. Психология змоциональных явлений. — М., 1976.

4.Додонов Б.И. В мире эмоций. — К.: Политиздат Украины,

1987.

5. Емоційний розвиток дитини / Упоряд.: С. Максименко,

К. Максименко, О. Главник — К.: Мікрос СВС, 2003.

6.Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. за кладів / За загальн. ред. акад. С.Д. Максименка. — К.: Форум, 2002.

7.Изард К.Е. Эмоции человека. — М.: Изд во МГУ, 1980.

8.Макаренко Ю.А. Системная организация эмоционального по ведения. — М., 1980.

9.Максименко С.Д. Общая психология. — М.: Рефл бук, К.: Вак лер, 2001.

221

С.Д. Максименко «Загальна психологія»

10.Немов Р.С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

11.Общая психология / Под ред. А.В. Петровского. — М.: Про свещение, 1977.

12.Ольшанникова А.Е. Эмоции и воспитание. — М., 1983.

13.Павлов И.П. Двадцатилетний опыт объективного изучения высшей нервной деятельности (поведения) животных. — М.: Наука, 1973.

14.Психологія /За ред. Г.С. Костюка. — К.: Рад. школа, 1968.

15.Психология эмоций: Тексты. — М.: Изд во МГУ, 1984.

16.Симопов П.В. Потребностно мотивационная теория эмоций // Вопр. психологии. — 1982. — №6.

17.Уишнский К.Д. Собр. соч. — М., 1950. — Т. 8.

18.Якобсон П.М. Психология чувств. — М.: Изд во МГУ, 1980.

222

Частина V. Емоційно вольові процеси

Розділ 16 ВОЛЯ

16.1. Поняття про волю

Воля — психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуE ляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягненE ня поставлених цілей.

У вольових діях людина здійснює власну свідому мету. Свідо ма діяльність — це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам’ятовування, довільна увага тощо — це свідома регуляція, свідоме спрямування фізич них і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети. От же, воля є однією з найважливіших умов людської діяльності.

Воля людини виробилась у процесі її суспільно історичного розвитку, у трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди по ступово навчилися ставити перед собою певні цілі й свідомо до биватися їх реалізації. У боротьбі за існування, долаючи труд нощі, напружуючи сили чи стримуючись, людина виробила в собі різні якості волі. Чим важливішими були цілі, які ставили люди в житті, чим більше вони їх усвідомлювали, тим активніше вони добивалися їх реалізації.

Вольову діяльність не можна зводити до активності організму й ототожнювати з нею. Активність властива і тваринам. Вони, за довольняючи свої біологічні потреби, пристосовуючись до умов життя, тривалий час впливають на навколишню природу, але це відбувається без будь якого наміру з їхнього боку.

Воля виявляється у своєрідному зусиллі, у внутрішньому на пруженні, яке переживає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, у прагненні до дій або у стримуванні себе.

Воля є детермінованим процесом. Детерміністичне розуміння волі підтверджується фізіологічними дослідженнями І. Сєченова та І. Павлова. І. Сєченов вказував, що вольові дії причинно зу мовлені зовнішніми подразниками [12]. Усі довільні рухи є відо бражувальними, тобто рефлекторними. І. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху — це умовний, асоціативний про цес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нер вової діяльності. Він показав, що довільні дії, які виникають унаслідок внутрішнього зусилля, зумовлюються тим, що рухова ділянка кори головного мозку водночас є сенсорною ділянкою

223

С.Д. Максименко «Загальна психологія»

подібно до зорової, слухової тощо. Сліди, залишені в руховій ділянці кори головного мозку попередніми подразниками, ак тивізуючись, можуть стати умовними подразниками для вольо вих рухів. Механізмом довільних рухів є збудження, що йдуть від кори великих півкуль головного мозку. Кінестетичні клітини ко ри зв’язуються з усіма клітинами кори, вони є виразниками як зовнішніх впливів, так і внутрішніх процесів організму. Це і стає підставою для довільних рухів. Довільні дії детерміновані, як і всі інші дії людини, але оскільки вони викликаються слідами в корі головного мозку від попередніх подразнень, то іноді здається, не мовби вони виникають самі по собі, без будь якої причини.

Те, що рухова ділянка кори великих півкуль головного мозку є водночас сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регу ляції вольових дій. П. Анохін вказував, що у процесі вольових дій від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про характер дій (зворотна аферентація), де вона порівнюється з образом запланованої дії, випереджаючи її ре зультати. Це порівняння виконуваної дії з її образом, яке П. Анохін назвав акцептором дії, сприяє уточненню рефлектор ного акту відповідно до того, чого прагне людина.

16.2.Довільні дії та їх особливості

Увольовій діяльності розрізняють дії довільні та мимовільні. Мимовільними діями називаються неусвідомлювані дії та ру

хи. Це насамперед безумовно рефлекторні рухи, які викликають ся безумовними подразниками і здійснюються підкорковими відділами центральної нервової системи. Вони пов’язані із захис том організму від ушкоджень або із задоволенням його ор ганічних потреб. Мимовільні рухи можуть бути не тільки безу мовно , а й умовно рефлекторними. Мимовільні рухи не усвідо млюються, а отже, не контролюються. Найчастіше це буває тоді, коли подразники діють раптово, несподівано.

Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються цілеспрямованістю та відповідною організованістю. У процесі свідомого виконання завдання рухи контролюються, стають довільними. Навіть мимовільні безумовно рефлекторні рухи, на приклад кліпання очима, кашель, дихання та інші, можна довільно регулювати. У житті людина користується переважно не окремими довільними рухами а довільними діями, що склада

224

Частина V. Емоційно вольові процеси

ються з рухів, об’єднаних у певну систему. Навчаючись читати, писати, грати на музичному інструменті, людина здійснює безліч довільних рухів і дій.

Довільні рухи складніші, ніж мимовільні. Проте, як показали І. Сєченов та І. Павлов, принципової відмінності в механізмі їх здійснення немає. Довільні рухи, як і мимовільні, мають рефлек торний характер. Довільні дії людини виникають умовно ре флекторним шляхом з мимовільних рухів. У маленьких дітей усі рухи мимовільні. Але в результаті навчання та виховання діти поступово оволодівають ними, навчаються свідомо спрямовува ти свої рухи й керувати ними.

Кожний мимовільний рух, що усвідомлюється, здійснюється цілеспрямовано, стає довільним. Такі рухи, як постукування паль цями по столу, можуть бути мимовільними, неусвідомленими, але вони можуть стати й довільними, якщо це робиться навмисно, з певною метою, наприклад щоб відбивати такт при співах або на вчанні музики. Водночас кожний довільний рух у результаті бага торазового повторення стає настільки звичним, що людина вико нує його автоматично, спеціально не зосереджуючи на ньому уваги. Наприклад, при навчанні письма чи музики кожний рух руки вико нується свідомо, а навчившись писати чи грати на музичному інструменті, людина виконує ці рухи вже автоматично, мимовільно.

Рухи і дії зумовлюються зовнішніми подразниками. Унас лідок дій з предметами в корі великих півкуль головного мозку людини виникають уявлення не лише про предмети зовнішнього світу, а й про дії з цими предметами, про рухи власного тіла. Ак тивізація слідів, які є засадовими стосовно цих рухових уявлень, неминуче веде до рухів тих чи інших органів тіла. Отже, рухи і дії цих органів спричинюються не тільки зовнішніми подразниками, що діють безпосередньо на нас, а й центрально, тобто збуджени ми в корі великих півкуль головного мозку слідами, утвореними попередніми зовнішніми подразненнями, які є засадовими сто совно уявлень, думок, переконань тощо.

У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно затримувати свої дії. Засадовою стосовно цьо го є вироблена в людини у процесі навчання та виховання здатність до гальмування. Довільно діючи й довільно затримую чи свої дії, людина цим самим регулює власну діяльність і по ведінку.

225