С.Д. Максименко «Загальна психологія»

12.2. Розумові дії та операції мислення

Щоб зрозуміти певний об’єкт, треба знати факти, що його ха рактеризують. Перехід від фактів до розкриття їх сутності, до узагальнюючих висновків відбувається за допомогою розумо вих і практичних дій.

Розумові дії — це дії з об’єктами, відображеними в образах, уявленнях і поняттях про них. Ці дії відбуваються подумки за до помогою мовлення. Перш ніж діяти з предметами (розбирати їх, складати, щось будувати з них), людина робить це подумки, не вступаючи в контакт із цими предметами і не змінюючи будо ву самого об’єкта. При цьому залежно від того, які образи відігра ють провідну роль, розумові дії бувають сенсорними, перцептив ними, уявними, мислення. Дії мислення (наприклад, при розв’я зуванні арифметичних задач) формуються на основі зовнішніх практичних дій. Дослідження процесу їх формування (П. Галь перін, Н. Тализіна) показали, що спочатку дії відбуваються, спи раючись на сприймання матеріальних предметів або їх зображен ня (дитина практично оцінює кількість). Далі вони здійснюють ся у плані голосного мовлення без спирання на предмети чи їх зо браження. Нарешті, дії виконуються подумки за допомогою внут рішнього мовлення, тобто стають внутрішніми діями мислення. Далі вони автоматизуються, узагальнюються, згортаються.

Розумові дії, як і практичні, різноманітні; вони пов’язані з конкретним матеріалом.

У розумових діях можна виокремити їх основні складові, або процеси — розумові операції: порівняння, аналіз, синтез, абстра гування, узагальнення, класифікація, систематизація.

Порівняння — важлива розумова операція. За її допомогою пізнаються схожі та відмітні ознаки і властивості об’єктів. Опе рації порівняння різняться за складністю залежно від завдання чи змісту порівнюваних об’єктів. Порівнянню належить важлива роль у розкритті істотних ознак предметів.

«Усе у світі ми пізнаємо через порівняння, і якщо б нам спіт кався якийсь новий предмет, якого ми не могли ні з чим порівня ти, ні від чого відрізнити (якби такий предмет був можливий), то ми про цей предмет не склали б жодної думки і не могли б ска зати про нього жодного слова», — вважав К. Ушинський [17].

Аналіз і синтез. Аналіз у мисленні є продовженням того ана лізу, що відбувається в чуттєвому відображенні об’єктивної дійс

170

Частина IV. Пізнавальні психічні процеси

ності. Це уявне розчленування об’єктів свідомості, виокремлення в них частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей.

Об’єктом аналізу можуть бути будь які предмети та їх власти вості. Починається аналіз практичними діями і завершується уявним розумовим аналізом. Аналіз необхідний для розуміння сутності будь якого предмета, але сам його не забезпечує.

Розуміння потребує не лише аналізу, а й синтезу. Аналіз і синтез — це протилежні й водночас нерозривно взаємопов’язані процеси.

Синтез — уявне поєднання окремих частин, боків, аспектів, елементів, ознак і властивостей об’єктів в єдине, якісно нове ціле.

Синтез, як і аналіз, спочатку виникає у практичній діяльності, а потім стає дією мислення. Синтезувати можна елементи, думки, образи, уявлення. Аналіз і синтез — основні розумові операції, що

вєдності забезпечують повне та глибоке пізнання дійсності.

Абстрагування і узагальнення. Розумовий аналіз переходить

вабстрагування (абстрагувати від лат. аbstragere — відволікати, відвертати), тобто уявне відокремлення одних ознак і властивос тей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

Виокремлені у процесі абстрагування ознаки предмета ро зуміються незалежно від інших його ознак і стають самостійним об’єктом мислення. Так, спостерігаючи переміщення у просторі різних за характером об’єктів: машини, людини, птаха, хмаринок, небесних тіл, людина виокремлює рух як спільну для них влас тивість і осмислює його як самостійну категорію.

Застосування операції абстрагування в пізнавальній діяль ності дає можливість глибше й повніше відображати найсклад ніші явища об’єктивної дійсності. Високим рівнем абстрагова ності характеризується, зокрема, наукове теоретичне мислення. Воно відіграє провідну роль в утворенні понять, які є засадовими для будь якого знання. Абстрагування готує ґрунт для глибоких узагальнень. Операція узагальнення виявляється в уявному об’єднанні предметів, явищ у групи за істотними ознаками, вио кремленими у процесі абстрагування.

Узагальнення — це продовження і поглиблення синтезуючої діяльності мозку за допомогою слова. Слово виконує узагальню ючу функцію, спираючись на знакову природу відображуваних ним істотних властивостей і відносин, що присутні в об’єктах.

Узагальнення виокремлених ознак предметів та явищ дає мож ливість групувати об’єкти за видовими, родовими та іншими озна

171

С.Д. Максименко «Загальна психологія»

ками. Така операція називається класифікацією. Класифікація здійснюється з метою виокремлення та подальшого об’єднання об’єктів на основі спільних істотних ознак. Класифікація сприяє впорядкуванню знань і глибшому розумінню їх змістової структу ри. Щоб здійснити класифікацію, треба чітко визначити її мету, ви окремити ознаки об’єктів, що підлягають класифікації, порівняти об’єкти за особливими ознаками, визначити загальні основи кла сифікації, згрупувати об’єкти за певним принципом.

Упорядковування знань на підставі гранично широких спільних ознак груп об’єктів називається систематизацією.

Систематизація забезпечує виокремлення та подальше об’єднання не окремих об’єктів, як це спостерігається при кла сифікації, а їх груп і класів.

Отже, процес розуміння предметів та явищ об’єктивної дійсності утворення наукових понять про них складний і багато плановий. Він потребує вивчення фактів, їх порівняння, аналізу та синтезу, абстрагування, узагальнення, класифікації, система тизації їх істотних ознак і характеристик. Загальним механізмом операційної діяльності мислення є аналітико синтетична робота великих півкуль головного мозку.

12.3. Форми мислення

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суд жень, міркувань, умовиводів і понять.

Судження — це форма уявного відображення об’єктивної дійсності, яка полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об’єк тах. Наприклад: «Сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює 180 градусам»; «Ця квітка — блакитна»; «Це вагомий доказ».

Характерна властивість судження полягає в тому, що воно існує, виявляється й формується в реченні. Проте судження та речення не тотожні.

Судження — акт мислення, що відображує зв’язки, відносини речей, а речення — граматичне сполучення слів, що виявляє й фіксує це відображення. Кожне судження виражається в реченні, але не кожне речення є судженням. Речення, які виражають запи тання, вигуки, сполучники, прийменники, не є судженнями («Агов!», «Ану!», «Хто це?»). Таким чином, між судженнями та реченнями існує складний зв’язок.

172

Частина IV. Пізнавальні психічні процеси

Кожне судження містить суб’єкт і предикат. Суб’єктом є предмет судження, про який йдеться і який відображується у свідомості людини. Предикат — це відображення відносин, оз нак, властивостей, які людина стверджує. Наприклад: «Усі мета ли при нагріванні розширюються» («усі метали» — це суб’єкт, а «при нагріванні розширюються» — предикат). Стверджуючи одне, ми заперечуємо інше. Так, кажучи «Кит — не риба», ми маємо на увазі, що кит не належить до риб, але стверджуємо, що він належить до іншої категорії живих істот.

Судження є істинним, якщо воно правильно відображує відносини, що існують в об’єктивній дійсності. Істинність суд ження перевіряється практикою. Судження бувають одинични ми («Київ — столиця України»), частковими («Деякі метали легші, ніж вода»), загальними («Усі люди смертні»). Це прості судження. Судження, що складаються з кількох простих суд жень, називаються складними («У рівнобічному трикутнику всі сторони і кути однакові»). Залежно від того, стверджується чи за перечується наявність певних ознак і відносин в об’єктах, розрізняють судження ствердні та заперечні.

Істинність знань або суджень можна з’ясувати шляхом роз криття підстав, на яких вони ґрунтуються, порівнюючи їх з інши ми судженнями, тобто розмірковуючи.

Міркування — це низка взаємопов’язаних суджень, спрямова них на те, щоб з’ясувати істинність якоїсь думки, довести її або заперечити. Прикладом міркування є доведення теореми. У про цесі міркування людина з одних суджень виводить нові шляхом умовиводів.

Умовиводом називається така форма мислення, в якій з одно го або кількох суджень виводиться нове.

В умовиводах через уже наявні знання здобуваються нові. Розрізняють умовиводи індуктивні, дедуктивні та за аналогією.

Індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі кон кретного, часткового робиться узагальнення. Наприклад: «Сріб ло, залізо, мідь — метали; срібло, залізо, мідь при нагріванні роз ширюються; отже, метали при нагріванні розширюються».

Дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загаль ного здобуваються знання про часткове, конкретне. Наприклад: «Усі метали при нагріванні розширюються; срібло — метал; отже, срібло при нагріванні розширюється».

173

С.Д. Максименко «Загальна психологія»

Умовивід за аналогією грунтується на схожості окремих істотних ознак об’єктів і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об’єктів за іншими ознаками.

Умовиводи широко використовують у науковій та прак тичній діяльності, зокрема в навчально виховній роботі з дітьми.

Дані, отримані у процесі мислення, фіксуються в поняттях. Поняття — це форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в їх істотних зв’язках і відносинах, узагальнюються їх істотні ознаки.

Істотними є такі ознаки, які належать об’єктам за будь яких умов, виражають їх природу, сутність, відрізняють ці об’єкти від інших, тобто це властивості, без яких об’єкти не можуть існувати. Так, істотна ознака плодів полягає в тому, що вони містять насіння, яке є засобом розмноження (а форма, колір, вигляд плодів не є істотними ознаками).

Поняття виникають на грунті чуттєвого досвіду. Він є переду мовою формування змістових понять. Поняття відбивають світ глибше, повніше, ніж уявлення.

Поняття завжди існує й виявляється у слові, через яке повідо мляється іншим людям. За допомогою мови утворюються систе ми понять, з яких складаються різні галузі наук.

Поняття і слово становлять єдність, але не тотожність. Слово не утворює поняття, воно є лише знаряддям утворення поняття. Поняття — елемент думки, слово — елемент мови. Немає понят тя без слова, але не кожне слово є поняттям. Наприклад: «ве чоріє», «так» — це слова, але не поняття.

Іноді поняття виражається кількома словами. Наприклад, по няття «єдність організму та середовища» виражене словосполу ченням. Одні й ті самі поняття в різних мовах передаються різни ми словами. Кожне поняття характеризується обсягом і змістом.

Обсяг поняття — це відображене в ньому коло об’єктів, а зміст поняття — відображена в ньому сукупність істотних оз нак об’єктів.

Поняття з більшим обсягом ознак називаються родовими («меблі», «рослини») стосовно понять з меншим обсягом ознак («стіл», «дерево»), які в цьому разі є видовими. Це відносний розподіл. Поняття, що мають найширший обсяг, називаються ка тегоріями («рух», «кількість», «якість», «простір», «час»).

Поняття поділяються на загальні та одиничні. Поняття, що відбивають істотні ознаки одиничних об’єктів, називаються оди

174