87.Поняття власності та права власності.

Власність — економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин із приводу привласнення матеріальних благ. Право власності — сукупність

правових норм, які регулюють і закріплюють суспільні відносини, що виникають із присвоєнням матеріальних благ громадянами, юридичними особами

та державою, які надають названим суб'єктам рівні права та обов'язки з володіння, користування і розпорядження майном. Право власності розглядають

як в об'єктивному, так і в суб'єктивному аспектах. В об'єктивному аспекті право власності — сукупність правових норм, що регулюють суспільні

відносини з володіння, користування і розпорядження майном. Правовою

основою закріплення права власності в Україні є Конституція України,

Цивільний кодекс України, Закон України "Про власність" та інші законодавчі

й нормативні акти. У суб'єктивному аспекті право власності являє собою

сукупність повноважень власника з володіння, користування і розпорядження

майном. Володіння — фактична наявність речі в господарстві власника та його

можливість впливати на неї безпосередньо. Володіння може бути законним

(наприклад, наявність в особи речі за правом власності) та незаконним

(скажімо, володіння майном, добутим злочинними діями, привласнення

знахідки). Незаконне володіння поділяється на добросовісне (коли особа не

знала і не могла знати про те, що володіє чужим майном) і недобросовісне

(коли особа знала чи повинна була знати про те, що володіння незаконне).

Користування — право вилучати з речей їхні корисні властивості (наприклад,

обробляти землю та отримувати врожай, вживати продукти харчування, носити

одяг і взуття). Розпорядження — право визначати юридичну або фактичну долю

майна (наприклад, продавати, дарувати, обмінювати, переробляти, заповідати

тощо). Сукупність зазначених повноважень в особи дають підстави вважати її

власником відповідного майна.

88. Зміст суб”єктивного права власності.

Зміст права власності закріплюється статтею 317 ЦК Укра­їни. Як зазначалося вище зміст права власності у суб'єктивно­му значенні складається з трьох правомочностей власника:

правомочності володіння;

правомочності користування;

правомочності розпорядження річчю.

Право володіння — це юридична можливість фактично­го та юридичного впливу на річ.

Володіння буває законним — таким, що ґрунтується на за­коні і незаконним — протиправним. Але право володіння зав жди є тільки законним, оскільки, як кожне право, завжди ґрун­тується на якійсь правовій підставі. Поняття «незаконне воло­діння» може застосовуватись тільки до фактичного володіння.

Право користування — це юридична можливість видобу­ вання власником корисних (споживчих) властивостей речі.

Право розпорядження полягає в юридичній можливості власника визначати фактичну і юридичну долю речі.

Визначення фактичної долі речі полягає в зміні її фізичної сутності, аж до повного знищення. Юридична доля речі може бути визначена шляхом передачі права власності іншій особі або шляхом відмови від права на річ.