70. Недійсність правочину.

Стаття 216. Недiйснiсть правочину

1. Пiдставою недiйсностi правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, якi встановленi частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статтi 204 цього Кодексу.

2. Недiйсним є правочин, якщо його недiйснiсть встановлена законом (нiкчемний правочин). У цьому разi визнання такого правочину недiйсним судом не вимагається. У випадках, встановлених частиною другою статтi 219, частиною другою статтi 220, частиною другою статтi 221, частиною другою статтi 225, нiкчемний правочин може бути визнаний судом дiйсним.

3. Якщо недiйснiсть правочину прямо не встановлена законом, але одна iз сторiн або iнша заiнтересована особа заперечує його дiйснiсть на пiдставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недiйсним (оспорюваний правочин).

71. Правові наслідки недійсності правочину.

В случае, если стороны, совершив правомочие, еще не приступили к его выполнению, правомочие лишь признается недействительным в порядке, определенным законом. Однако в случае, если хотя бы одна со сторон правомочия выполнила его полностью или частично, правовые следствия имеет и сам факт признания правомочия недействительным, поскольку оно связано с устранением имущественных следствий, которые возникли вследствие его выполнения. Согласно закону недействительное правомочие не спричиняє юридических следствий, кроме тех, что связанные с его недействительностью. Анализ норм ЦК Украины разрешает определить 2 группы правовых следствий недействительности правомочия:двусторонняя реституция (от лат. восстанавливать, возмещать) и возмещение убытков и морального вреда. Двусторонней реституцией являются возвращения сторон правомочия в то имущественное состояние, в котором они находились к его совершению.

72. Наслідки правочинів, укладених малолітньою особою.

Правочин, який вчинено малолiтньою особою за межами її цивiльної дiєздатностi, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опiкуном. Правочин вважається схваленим, якщо цi особи, дiзнавшись про його вчинення, протягом одного мiсяця не заявили претензiї другiй сторонi. У разi вiдсутностi такого схвалення правочин є нiкчемним.

2. За позовом заiнтересованої особи суд може визнати такий правочин дiйсним, якщо буде встановлено, що вiн вчинений на користь малолiтньої особи.

3. Якщо правочин з малолiтньою особою вчинила фiзична особа з повною цивiльною дiєздатнiстю, то вона зобов'язана повернути особам, вказаним у частинi першiй цiєї статтi, все те, що вона одержала за таким правочином вiд малолiтньої особи.

4. Дiєздатна сторона зобов'язана також вiдшкодувати збитки, завданi укладенням недiйсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вiк другої сторони. Батьки (усиновлювачi) або опiкун малолiтньої особи зобов'язанi повернути дiєздатнiй сторонi все одержане нею за цим правочином у натурi, а за неможливостi повернути одержане в натурi - вiдшкодувати його вартiсть за цiнами, якi iснують на момент вiдшкодування.

5. Якщо обома сторонами правочину є малолiтнi особи, то кожна з них зобов'язана повернути другiй сторонi все, що одержала за цим правочином, у натурi. У разi неможливостi повернення майна вiдшкодування його вартостi провадиться батьками (усиновлювачами) або опiкуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втратi майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведiнка.

6. У разi вчинення неповнолiтньою особою правочину з малолiтньою особою настають наслiдки, встановленi частиною третьою статтi 223 цього Кодексу. (ст. 221)