1.2. Види спілкування

Спілкування – це багатовимірний, поліфункціональний процес. Існує багато підходів до класифікацій спілкування. Розглянемо основні.

1. За підставою (ознакою) "зміст" спілкування ще буває:

а) матеріальне (обмін предметами та/або продуктами);

б) когнітивне (обмін знаннями);

в) кондиційне (обмін станами психологічними і фізичними);

г) мотиваційне (мотивування).

2. За підставою (ознакою) "засоби спілкування" воно буває:

- опосередковане (телефон, Інтернет, пошта і так далі)

- безпосереднє.

За ознакою "слово як засіб спілкування" розрізняють два види спілкування: вербальне (за допомогою слів) і невербальне (безсловесне). Спілкування, здійснюване за допомогою слів, називається вербальним. При невербальному спілкуванні засобом передачі інформації є невербальні (несловесні) знаки (пози, жести, міміка, інтонація, погляди і т.д.).

Невербальні засоби спілкування частіше за все використовуються для встановлення емоційного контакту із співбесідником і підтримки його в процесі бесіди, для фіксації того, наскільки добре людина володіє собою, а також для здобуття інформації про те, що люди насправді думають об інших.

3. За підставою "мета":

1. Особове

2. Ділове

3. Цільове

4. Інструментальне.

4. За специфікою суб’єктів (особистість чи група) – воно міжособистісне, міжгрупове, міжсоціумне. а також – між особистістю і групою.

5. За кількісними характеристиками суб’єктів – самоспілкування, міжособистісне та масові комунікації.

6. Ще розрізняють за характером – опосередковане, безпосереднє, монологічне та діалогічне.

7. За цільовою спрямованістю розрізняють ще спілкування анонімне, функціонально-рольове, неформальне, в тому числі інтимно-сімейне.

1.3. Функції спілкування

Функції спілкування дуже різноманітні. Як було вже згадано, одна з них – установлення спільності, найперша суто людська – регуляціяспільної діяльності. Спілкуваннятакож – це початковий інструмент пізнáння всього на світі: адже працюючи з предметами, стародавні люди почали відділяти їх від їхніх назв-символів, якими вони самі їх позначили. А зсимволівпочинається вжемова[20]. Так діяльність породила мову для спілкування, а завдяки мові те, що один пізнав, можна передати іншому.

Четверта функція спілкування (на яку вказують дослідники дитячої психології): воно – первісний інструмент формування свідомості людини. І п’ята – інструмент "самовизначення, самореалізації особистості в її думках і вчинках" [20]. Дійсно, якщо згадати щаблі піраміди потреб людини за А. Маслоу, то задоволення всіх потреб (як він вважав – поспіль) – від фізіологічних до самовизначення, самореалізації людина досягає з використанням спілкування..

Існують і інші підходи до класифікації функцій спілкування. Так, за однією з них, існують три основних класи таких функцій: інформаційно-комунікативні, регулятивно-комунікативні та афективно-комунікативні [32].

Перший із них охоплює все, що стосується перш за все інформації: передавання її та отримання, забезпечення успішності цього процесу.

Спілкування також забезпечує не лише пізнання, а й регуляціюповедінки суб’єктів та їхньої спільної діяльності. З цим другим класом функцій пов’язані способи впливу людей одне на одного: переконання, навіювання, наслідування тощо.

Афективно-комунікативніфункції належать до емоційної сфери людини: саме у спілкуванні виникає і виявляється розмаїття людських емоцій.