5.3. Бар’єри і помилки слухання

Бар'єри на шляху до взаєморозуміння – в нас самих.

І, щоб перебороти їх, треба піднятися над собою.

Є.І. Головаха і Н.В. Паніна

Бар’єрами спілкування також є:

1. Недостатнє розуміння важливої ролі спілкування. Свідомість людини не терпіть питань без відповідей, тому не отримавши відповіді щодо справи у керівника (або інформування з його ініціативи), працівник починає шукати її там, де відсутня достовірна інформація.

2. Невірна настанова на комунікацію:

а) панування стереотипів.

Стереотип – це стала, спрощена думка щодо окремо взятих людей чи ситуацій. Стереотип перешкоджає спілкуванню двояко: зміст інформації може бути перекручено відправником під впливом його стереотипів або стереотипним мисленням її отримувача;

б) упереджене уявлення.

Людина постійно шукає підтвердження своїм поглядам і схильна заперечувати все, що їм суперечить. Отримуючи нову інформацію, не доцільно "з ходу" відкидати її тільки тому, що вона нова і виглядає для вас сумнівною;

в) неправильне ставлення.

Гарні стосунки між працівниками мають велике значення. Поки один із них налаштований вороже, навряд чи вдасться переконати його у справедливості іншого, відмінного від її, погляду на речі. Взаємоповага значно полегшує спілкування та сприяє швидкому вирішенню питань;

г) відсутність уваги, інтересу.

Слід заздалегідь привернути увагу людини до себе, викликати інтерес. Він виникає, коли людина усвідомлює значення інформації для себе. Є два способи викликати інтерес.

Перший – впливати на позитивні мотиви поведінки людей. Слід переконати їх у тому, що вони зможуть отримати бажане. Другий – вплив нанегативнімотиви: треба показати їм. як попередити небажаний розвиток подій;

г) нехтування фактами.

Згубна звичка робити висновки за відсутності достатньої кількості фактів або – невірному їх розумінні. Готуючи письмовий документ, слід переконатися не тільки в тому, що наведені в ньому факти достовірні, а також у тому, що він включає всі необхідні для справи факти.

3. Помилки у побудові повідомлення:

а) неправильний добір слів: треба враховувати, що слова мають багато значень, і дуже ретельно їх добирати;

б) помилки в організації самого процесу комунікації. Слід його вести від уваги до зацікавленості, основних положень, заперечень, запитань, висновку і заклику діяти;

в) невірна оцінка здатності отримувача зрозуміти повідомлення. Для її підвищення треба прагнути простоти повідомлення;

г) недостатня переконливість. Достовірність повідомлення має бути забезпечена та явна.

г) відсутність у повідомленні заклику до дій. Треба визначити бажані дії та необхідні їх терміни.

4. Зайнятість собою, своїми думками, проблемами, переживаннями.

5. Потреба репліки.

Якщо в людини є потреба відповісти. то вона вже не слухає, що їй кажуть.

6. Імпульсивність.

Перериваємо співрозмовника і ставимо нове запитання.

7. Лінощі.

Ухиляємося від необхідної для слухання розумової напруги і не зосереджуємо уваги.

8. Надмірна емоційність.

Вона часто шкодить, оскільки переводить розмову з ментальної (розумової) сфери в емоційну, загострюючи сенс сказаного.

9. Вразливі місця.

Для багатьох це такі критичні слова (або вирази), які особливо діють на психіку, можуть вивести людину із стану рівноваги. Для людей, добре освічених, грамотних, такими є неправильності в мовленні. Почувши 2-3 помилки, людина далі вже не може слухати: по-перше, це її ображає, а по-друге – губиться довіра до слів, компетентності мовця. Що цінного може сказати людина, яка не володіє навіть інструментом спілкування?!

Для деяких дуже вражаючими, руйнуючими психіку є слова „інфляція", "ріст цін", "землетрус".

10. Надавання словам мовця змісту, про якого він і гадки не мав.

11. Екстравертна властивість спочатку сказати, а потім подумати тощо.

Існують такі правила ефективного слухання.

• Налаштувати себе на хвилі внутрішньої зацікавленості.

• Запитати себе: "В чому мета того, хто говорить, і тих, хто слухає?"

• Слухаючи, виділяти для себе головні думки і знаходити цінні відомості в отриманій інформації.

• Швидко зіставляти отриману інформацію з власною з цього ж приводу і робити відповідні висновки.

• Пам’ятати, що уважно слухаючи і навіть не висловлюючи своєї думки, треба бути активним, а не пасивним слухачем.

• Розмежовувати факти і думки.

• Сприймати співбесідника таким, який він є.

• Спостерігати за невербальним поводженням партнера: жести, поза, міміка.

• Намагатися зрозуміти не тільки зміст слів, а й почуття того,

хто говорить.

• Робити відповідні позначки у блокноті.

• Вміти зосереджуватися, відключатися від усього, що відволікає увагу.

• Бути фізично уважним – бути обличчям до партнера, щоб ваша поза, міміка, жести підкріплювали вашу увагу і повагу.

Ще – слушні рекомендації (за 34).

• Перестаньте говорити!

• Допоможіть мовцю: створіть у людини відчуття свободи і невимушеності.

• Покажіть мовцю, що ви готові слухати: треба дійсно мати

зацікавлений вигляд і зацікавлено діяти.

• Усуньте чинники, що дратують.

• Співпереживайте, намагайтеся стати у становище мовця.

• Будьте терплячим, не економте час, не прагніть піти.

• Стримуйте свій темперамент. Роздратована людина надає словам невірний сенс.

• Не допускайте суперечок і критики. Саме перемігши у суперечці,

ви програєте.

• Задавайте запитання. Це показує, що ви не тільки слухаєте, а ще й чуєте!

• Перестаньте говорити!

Висновки

• Вміти не лише слухати, а ще й чути– дуже важливо, позаяк більшу частину комунікацій ми проводимо у слуханні.

• Для ефективного слухання треба створювати умови – фізичні, психологічні тощо.

• Перш за все слід налаштувати себена те, що партнер зі спілкування може сказати щось цікаве або корисне: адже "кожна людина тобі – вчитель".

• Ще більше це стосується навчальних ситуацій, коли саме Вчитель є вашим партнером: адже кожен викладач знає щонайменше вп’ятеро більше з свого предмету, ніж має змогу розповісти студентам. І, даючи матеріал студентам, він зважує кожне слово, кожний вираз, щоб вони були правильними, доречними, логічно послідовними, узагальнюючими тощо. Як же можна щось пропустити (якщо ви дійсно прийшли вчитися) з того, що він каже? Адже найголовніше, що зобов’язаний робити в аудиторії студент – слухати викладача, коли той щось каже.

• Через це студент не має рацію, прохаючи викладача, щоб тойповторив запитання. фразу, визначення поняття тощо. Ні! Бо знов-таки головний обов’язок студента у стінах навчального закладу – слухати, що кажуть старші, досвідчені, освічені Вчителі.

• Звичайно, у викладача ж таки студент має змогу виправити своє мовлення, добре прислухаючись до вживаних слів, виразів, придивляючись до мови писемних завдань, методичних указівок.

У кого ж іще вчитися мови, як не у викладача ВНЗ вищого рівню акредитації?

Питання для самоконтролю та обговорення

1. Скільки часу мусять службовці витрачати на слухання?

2. Що казав С. Паркінсон про уважне слухання?

3. Які фактори, за С. Паркінсоном, заважають слухати?

4. Які причини поганого слухання, за Н. Йосефович, відносяться до фізичних, а які – стосуються психології людини?

5. Що таке "вибіркове слухання"?

6. Що таке "невірна настанова на комунікацію"?

7. Звідки береться “перекручення повідомлень” в організації під час комунікацій? Поясніть своїми словами.

8. Які є рекомендації та правила ефективного слухання?

Тема 6

ДРУГИЙ ІНСТРУМЕНТ УСПІШНОГО СПІЛКУВАННЯ – ЗНАННЯ ПРИРОДЖЕНИХ ВІДМІННОСТЕЙ МІЖ ЛЮДЬМИ

Знання – це атрибут, що дає здатність тому,

хто їм володіє, діяти належним чином.

Аль Газалі.

6.1. Значення успішних взаємин для сучасної людини

6.2. Ознаки основних відмінностей між людьми

6.3. Виникнення в СРСР науки спілкування – теорії

інформаційного метаболізму (ІМ), або соціоніки.

6.4. Аксіоматика соціоніки

6.5. Кожен партнер – носій типу ІМ

6.1. Значення успішних взаємин для сучасної людини

Розробка проблеми спілкування без

врахування стосунків не може бути достатньою.

М'ясищев В.М.

Людське буття принципово комунікативне, стверджують філософи. І передовсім ця комунікативність характеризується діалогічним взаємозв'язком "Я" і "Ти" [48]. Осмисленню діалогічного зв'язку "Я" і "Ти" присвятили свої роздуми такі видатні постаті на європейському філософському небосхилі, як Л. Фейєрбах, В. Дільтей, М. Шелер, М. Бубер, М. Бахтін та інші. Проте вирішальну роль відіграв Л. Фейєрбах, відкривши "Ти" і те, що лише через сув'язь "Я" і "Ти", в основі якої лежить взаємність та любов, можна підійти до розкриття як сутності людини, так і людської природи та способу буття людини у світі.

Відношення "Я – Во­но" – необхідний, засадний вимір. Це світ буденних людських турбот, світ техніки, підприємництва, користу­вання, науково-технічних розробок, соціальних пошуків і експериментів, світ значною мірою зовнішніх для нас ре­чей (когнітивно-прагматичний світ). І водночас це світ міжлюдської взаємодії, без якої неможлива ніяка успішна соціальна і виробнича діяльність.

З іншого боку, в системі лише такого спілкування лю­дина стає річчю серед речей і не може вирватися за рам­ки своїх рольових функцій. Це той світ, який атомізує її та спрямовує на усамітнення, відчуження від усіх інших, виокремлює, викривлює і замикає на собі людське буття і людське єство. Але ж останнє за самою своєю природою не є таким, воно є багатовимірним, об'ємним, неоднозначним, екзистенційно напруженим. І лише коли це єствореалізується адекватно(тобто знову ж таки увсій своїй багатовекторності, яка виключає однозначну заданість), особистістьвідбулася. В іншому ж разі, тобто у ситуації зведення всіх комунікативних відносин лише до "Я – Воно-відношення", можна говорити тільки про утилітарні форми спілкування, співмірні монологічному світові, які ведуть лише до розквіту індивідуалізму як явища, не менш однобокого і загрозливого, ніж колек­тивізм у крайніх, репресивних формах його існування. Причому це явище –явище нарцисизму– має широкий спектр виявів, починаючи від індивідуальної і кінчаючи національною самозакоханістю.

Все це призводить до того, що в "сучасному світі людина рушиться. Асоціонікапредставляється мало не єдиною на сьогодні сферою науки, щоспрямована не на руйнування, ана відтворення людської особистостій, ширше, всієї людської спільноти. Що може бути гуманнішим за настанову на побудування стосунків між людьми, які через свою індивідуалістичну природу не розуміють одне одного, а й нерідко і не намагаються зрозуміти? Причому не заглиблюючись у дебрі психоаналізу, не вивертаючи людську душу навиворіт, а спілкуючись із людиною не як з пацієнтом, але як з рівним собі" [46, Передмова (рос.)].

І далі автор наведених слів із типом особистості таким, як у провісника Нострадамуса, засмучується тим, що ані психологія, ані тим більше сучасна психотерапія (хоча відповідні відкриття зробили саме психологи-психотерапевти!) не вивчають процеси інформаційного обміну (метаболізму). Це дивацтво він убачає в тому, що "схоже, щодосоціонічнимнаукам про людинулюдина у стані норми була просто не цікавою. Навпаки, встоялася думка, що людина не буває нормальною взагалі, що всі ми тою чи іншою мірою страждаємо на різні патології психіки. Ось тут і з’явилася соціоніка –наука про людину в ім'я людини, та, може, перша з наук, яка поставила своєю метою не тільки і не стільки фундаментальне знання, скільки його практичне застосування у щоденній праціміжособистісного спілкування" [46: 18].

Головним бар’єрому спілкуванні є незнання про те, щооб’єктивні (незалежні від людини) та які саме відмінності між людьми пояснюються саме у термінахінформаційного обмінулюдини з довкіллям, з іншими людьми.

Через це і виникає необхідність перейти до детального розглядання "Я – Ти”-відношення (міжособистісного спілкування, комунікативно­го зв'язку).

Отже, спілкування є таким видом взаємодії людей, в якому особи, що беруть у ньому участь, своїм природженим типом, зовнішнім виглядом і поводженнямчинять більш-менш сильний вплив на наміри, стан і почуття одне одного.