6. Зв'язок методики з навчальними дисциплінами. Зв’язок методики навчання мови з іншими науками

Педагогіка

Етнопедагогіка

Мовознавство

Соціолінгвістика

Етнолінгвістика

Психологія

Психолінгвістика

Етика

Література

Лінгводидактика

Методика навчання мови

Естетика

Історія

Генетика

Філософія

Анатомія і фізіологія

Шкільна гігієна

7.Актуальні проблеми сучасної методичної науки.  Проблема викладання рідної мови в початковій і середній школі постійно знаходиться в центрі уваги українських лінгводидактів (О. Біляєв, М. Вашуленко, Л. Варзацька, А. Медушевський, В. Мельничайко, Л. Скуратівський, Т. Хорошковська, Г. Шелехова та ін. Проблему системи методів навчання можна розв'язати шляхом створення єдиної або кількох класифікацій, які б адекватно відображали завдання і зміст цілісного процесу навчання. Обираючи метод навчання, потрібно враховувати причини-фактори, які охоплюють основні компоненти навчання: завдання, зміст, форми і засоби, а також відповідні умови. Проблема ефективної організації мовленнєвої діяльності, спрямованої на оволодіння усним і писемним мовленням, постає сьогодні ще з більшою гостротою й у зв’язку з подальшою розробкою її теоретичних основ у комунікативній лінгвістиці, теорії тексту, функціональній стилістиці, психології, психолінгвістиці й лінгводидактиці, підвищенням вимог до результатів навчального процесу з рідної мови 8. Зміст і структура підручників з української мови для учнів 5-11 класів. Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за генетичним ( в історічній послідовності ), логічним ( відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки ), психологічним ( з урахуванням пізнавальних можливостей учнів ) принципами, пов’язаними між собою.

Зміст підручника складається з таких компонентів:

а) основні факти, принципи, засоби й нові відкриття в науці, доступні учням відповідного типу закладу;

б) світоглядно- методологічні та виховні ідеї, зокрема моральні й естетичні ідеали, які можно сформувати конкретним навчальним матеріалом;

в) методи наукового мислення і дослідження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалу;

г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів;

д) уміння і навички, що впливають з конкретного навчального змісту або необхідні для його засвоєння;

ж) розкриття прийомів мислення, логічних операцій, які учень має засвоєти у процессі вивчення змісту підручника,

Більшість шкільних підручників складаються з текстів емпіричних ( відображають факти, явища, події, містять вправи і правила ) і теоретичних (містять теорії, методологічні знання ).

Структура підручника

Текст			Позатекстовий матеріал
Теоретична частина	Практична частина	апарат організації засвоєння; ілюстративний матеріал; апарат орієнтації
основний пояснювальний (текст параграфа, правила, визначення)	допоміжний (завдання, вправи, лінгвістичні ігри, ділові папери)

9.Сучасний підручник з української мови (науковість і доступність змісту; стислість, точність і якість викладу; художнє оформлення і поліграфічне виконання). В основі побудови підручника лежать загальнодидактичні принципи, зокрема науковості, систематичності й послідовності, наступності й перспективності, зв'язку теорії з практикою, наочності, доступності, свідомості та ін., що забезпечує процес навчання й успішного засвоєння учнями навчального матеріалу, формування мовленнєвих умінь і навичок. Принципи виступають не ізольовано, а в органічному взаємозв'язку, доповнюючи й зумовлюючи один одного. Переорієнтація освіти на відродження духовності народу, на особистість учня магає організовувати навчання рідної мови з урахуванням ще й таких принципів, як гуманізація та гуманітаризація; єдність національного та загальнолюдського; розвивальний характер навчання; співтворчість, співробітництво; індивідуалізація диференціація; оптимізація, відкритість і динамічність системи. Це висуває ряд серйозних вимог до змісту сучасних підручників з української мови. Основними функціями підручника є: інформаційна (за допомогою підручника учні опановують новий матеріал, повторюють вивчене раніше), систематизуюча (відомості з предмета представлені у вигляді певної системи), трансформуюча (підручник сприяє трансформації знань учнів у стійкі уміння й навички учнів), виховна (матеріали підручника мають значний виховний потенціал, дидактичний теріал сприяє формуванню в учнів любові до своєї країни, її мови, вихованню кращих моральних якостей). Наступною важливою функцією підручника з мови є розвивальна, яка полягає самперед у розвитку мислення учнів, їхніх творчих здібностей, мовного чуття й аналізується імпліцитно, у доборі матеріалу, системі завдань, що поступово ускладнюються від репродуктивних до креативних. Сучасні підручники виконують культурологічну функцію, оскільки підручник з української мови - дієвий засіб залучення учнів до культурної спадщини українців. Культурологічна функція реалізується у двох напрямах: навчання у критської мови в контексті української культури; пізнання української культури у взаємодії з культурами інших народів, Рефлексивно-корекційна функція підручника реалізована за допомогою вправ і завдань, тестів для самоперевірки учнів. Підручник і програма мають спільну систему фактів, послідовність їх викладу. Однак у підручнику на відміну від програми дається визначення мовних явищ, уточнюється зміст понять, що вивчаються. Особливої уваги авторів вимагає метамова підручника, що повинна відповідати таким критеріям, як науковість, доступність, актуальність, емоційність, чіткість, послідовність. Підручник визначає обсяг мовних відомостей з конкретних тем, містить вправи для закріплення знань, формування мовленнєвих, мовних умінь і навичок. Методично обґрунтована послідовність цих вправ сприяє формуванню мовної особистості учня. Традиційно підручник містить такі структурні компоненти, як теоретичні відомості про мову у вигляді текстів і позатекстові компоненти; апарат організації роботи (питання, завдання); ілюстративний матеріал і апарат орієнтації (зміст, заголовки, позначки тощо). Підручники з української мови для старших класів диференційовані залежно від профільного спрямування школи (класу): для загальноосвітніх шкіл, для поглибленого вивчення української мови, для шкіл (класів) нефілологічного профілю тощо. Для учнів, які вивчають предмет поглиблено, мова - одночасно предмет вивчення й засіб навчання. Це зумовлює зміст і побудову відповідного підручника, що повинен містити розширені відомості із загального мовознавства, послідовну реалізацію принципу історизму через уведення методично адаптованих, доступних для учнів історичних, етимологічних довідок, впровадження завдань пошуково-дослідницького характеру, що формують уміння самостійно здобувати знання, працювати з науковою й довідковою літературою, стимулюють інтерес до слова, сприяють розвиткові у старшокласників гуманітарного мислення. У школах (класах) нефілологічного профілю українська мова — засіб оволодіння іншими предметами, а також засіб здобуття професійних знань у середніх спеціальних і вищих закладах освіти. Це визначає мету підручника для старших класів нефілологічного профілю: дати учням необхідні знання про українську мову, її ресурси, красу й багатство, структуру, форми реалізації; ознайомити їх з основами культури мовлення, імперативними нормами літературної мови; викласти основи ораторського мистецтва, дати уявлення про мовлення як засіб ефективного спілкування; сформувати уміння й навички ділового спілкування. Тому на перший план виходить комунікативна спрямованість у навчанні мови, збагачення словникового запасу учнів термінологічною лексикою, увага до наукового й офіційно-ділового стилів мовлення та інші аспекти, що спонукає уведення до підручника імітаційного моделювання ситуацій, риторичних завдань, зразків написання нових ділових паперів (резюме, рекомендаційний лист тощо). Підручник для шкіл нефілологічного профілю повинен мати когнітивну спрямованість, що виявлятиметься в зверненні до мовного досвіду учнів, формуванні в них певних когнітивних стратегій. Так, поряд із завданнями, що передбачають аналіз і синтез, мають бути завдання, що передбачають абстрагування, вилучення інформації з різних джерел (словників, довідників, науково-популярної літератури тощо), інтегрування цієї інформації, відпрацювання процедури висунення гіпотез, індукції, дедукції. Сучасні підручники відзначаються функціонально-стилістичним підходом до вивчення мовних одиниць, що дає змогу учням усвідомлено їх засвоїти й використовувати у власній мовленнєвій практиці Особистісно орієнтоване навчання вимагає особистісно спрямованого підручника, що має спиратися на сучасні психологічні дослідження. З метою надання словесникові можливості вибору завдання для кожного учня з урахуванням його особистіших характеристик при доборі вправ повинен бути покладений принцип текстового навчання. Текст - природна ситуація функціонування одиниць усіх мовних рівнів, що дає можливість сформулювати значну кількість завдань на всіх рівнях, повторити мовленнєвознавчі відомості (визначити тип, стиль мовлення, засоби зв'язку речень у тексті тощо). Засвоєння учнями позамовної інформації спричиняє усвідомлене, мотивоване опанування лінгвістичних програмових відомостей, і навпаки, засвоєння мовних одиниць у їхніх функціях в умовах дискурсу допомагає адекватному сприйняттю дійсності. Для вчителя текст - це засіб формування ціннісних орієнтацій, комунікативної, лінгвістичної, соціокультурної компетенцш учнів, для школярів текст - джерело інформації, об'єкт розуміння й вивчення. Критеріями добору текстів є високий рівень їх інформативної насиченості, актуальність, доступність, що забезпечує можливість адекватного сприйняття змісту твору синхронно з його читанням, наявність у тексті високого виховного потенціалу, наповненість дидактичне значущими мовними одиницями відповідно до теми уроку, урахування психологічних особливостей реципієнтів - адресатів мовлення, досконалість відбору мовних одиниць у створенні тексту відповідного стилю мови, здатність тексту бути об'єктом пошукової діяльності учнів, спроможність тексту спонукати учнів до словесного самовдосконалення. Пріоритет повинен віддаватися високохудожнім творам національного й світового, репрезентованого українською мовою мистецтва. Таким чином, важливою складовою сучасного підручника є відомості про традиції, побут, вірування українського народу, мовленнєвий етикет, інформація про відомих українських письменників, художників, історичних діячів, науковців. Джерелом розвитку інтересу до вивчення української мови є міжпредметні зв'язки в навчанні, особливо зв'язки мови з літературою, історією, географією, образотворчим мистецтвом, музикою. Міжпредметні зв'язки виявляються й у використанні текстів відповідної тематики. З історією народу, його життям і побутом тісно пов'язані усна народна творчість, декоративно-прикладне мистецтво. Багато мовних фактів можна пояснити за допомогою відомостей з історії традиційних українських промислів, зокрема Петриківки, Косова та ін., про життя й творчість кобзарів, народних художників, різьбярів, гончарів, вишивальниць тощо. Робота з текстами, що представляють різні напрями сучасного дискурсу в засобах масової інформації, науково-популярній літературі, зразках офіційно-ділового стилю, художніх творах, інформаційно збагачує учнів і сприяє їхній адаптації до різноманітних комунікативних ситуацій. Ілюстративний матеріал може включатися до підручника імпліцитно (у полілогах і завданнях), експліцитно (посередництвом текстів відповідної тематики). Це сприяє формуванню культури усного й писемного мовлення учнів, вихованню поваги до української мови й народу - її носія. Сучасна педагогіка визначила учня суб'єктом, рівноправним партнером процесу навчання. Нова педагогічна парадигма спрямовує вчителя до діалогу з учнем. Отже, є всі підстави говорити про діалогізм підручника, елементи якого знаходимо в чинних підручниках. Однак необхідно розширяти межі діалогового поля, залучати учнів до діалогу з автором підручника чи тексту, уміщеного в підручнику. Спонукають до діалогу завдання на зразок: станьте співавтором тексту, дописавши його; співавтором підручника, запропонувавши власні вправи чи опорні конспекти тощо. Сьогодні потрібні електронні варіанти підручників, довідників, словників, що дали б можливість учням самостійно працювати над підвищенням рівня своїх знань, умінь і навичок.

10. Основні структурні елементи підручника (навчально-методичний апарат): текст (основний, додатковий, пояснювальний), позатекстові компоненти (методичний апарат: аппарат організації засвоєння навчального матеріалу; ілюстративний матеріал; апараторієнтування) Для успішного використання підручника в навчальному процесі і вчитель, і учні повинні орентуватися в його структурі. Підручник складається з двох компонентів: текстового і позатекстового.

1. Перший компонент – основний, додатковий і пояснювальний тексти.

2. До другого належать:

а) апарат організації засвоєння; запитання і завдання; інструктивні матеріали ( пам’ятки, зразки розв’язання задач, прикладів ); таблиці; підписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу; вправи;

б) ілюстративний матеріал ( фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та інші ); в) апарат, орієнтування ( вступ, зміст, бібліографія ).

Зміст навчального матеріалу в підручнику може формуватися за генетичним ( в історічній послідовності ), логічним ( відповідно до сучасної логічної структури конкретної науки ), психологічним ( з урахуванням пізнавальних можливостей учнів ) принципами, пов’язаними між собою.

Зміст підручника складається з таких компонентів:

а) основні факти, принципи, засоби й нові відкриття в науці, доступні учням відповідного типу закладу;

б) світоглядно- методологічні та виховні ідеї, зокрема моральні й естетичні ідеали, які можно сформувати конкретним навчальним матеріалом;

в) методи наукового мислення і дослідження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалу;

г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів; д) уміння і навички, що впливають з конкретного навчального змісту або необхідні для його засвоєння;

ж) розкриття прийомів мислення, логічних операцій, які учень має засвоєти у процессі вивчення змісту підручника,

Більшість шкільних підручників складаються з текстів емпіричних ( відображають факти, явища, події, містять вправи і правила ) і теоретичних (містять теорії, методологічні знання ).

За провідним методом матеріалу розрізняють тексти репродуктивні, проблемні, програмовані, комплексні. Репродуктивні тексти – високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням, відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання. Проблемні – це здебільшого проблемний моголог, у якому для створення проблемних ситуацій висувають суперечності, розв’язують проблему, аргументують логіку розвитку думки. У програмованому підручнику зміст подається частинами, а засвоєння кожного “кроку” інформації перевіряється контрольними запитаннями. Комплексний текст містить певний обсяг інформації, необхідний учням для розуміння проблеми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання. Текст підручника може бути аналітичним або синтетичним, побудованим дедуктивним або індуктивним способом.

Окрім основних, підручник містить додаткові тексти, мета яких – розширити, поглибити знання учнів з важливих компонентів змісту навчального матеріалу ( документи, історичні довідки та ін. ).

Запитання і завдання, вміщенні у підручниках, за ступенем пізнавальної самостійності учнів поділяють на репродуктивні та продуктивні. Репродуктивні потребують від учнів відтворення знань без істотних змін. Продуктивні – передбачають трансформаці. Знань, істотні зміни в структурі їх засвоєння або пошук нових знань.

Одна з вимог до підручника – використання ілюстративного матеріалу – зображень, які реалізують науковий педагогічний принцип підручника специфічними засобами наочності. Ілюстрації підручників повинні розкривати основний зміст певних елементів програми ( провідні ілюстрації ). Вони або різнозначні тексту, або доповнюють його, або об’єктом для запитань, завдань.

Працюючи з підручником, учитель повинен доповнювати його матеріал додатковою інформацією, оскільки зміст підручника нерідко надто конспективний, і знання, почерпнуті учнями лише з нього, будуть обмеженими. Важливо використовувати на уроці як додатковий місцевий, краєзнавчий матеріал. Учитель мусить маневрувати методичними прийомами під час викладу матеріалу підручника з огляду на те, що для одних учнів він може бути складним, а для інших – легкодоступним, занадто простим.

Вимоги до підручників: висока науковість, доступність, точність, ясність і яскравість викладення, практична спрямованість, міжпредметні зв’язки. Підручник повинен бути одночасно стабільним і мобільним (введення нових елементів знань без порушення основи).

Структура підручника містить тексти та позатекстові компоненти.

Тексти підручника поділяють на основний, додатковий і пояснювальний. Крім цього за характером відображення дійсності і дидактичною метою тексти в підручнику поділяють на теоретичні й емпіричні.

Тексти теоретичного характеру містять: теорії, закономірності, методологічні знання. Тексти емпіричного характеру: факти, явища, події, вправи, правила.

За провідним методом викладу матеріалу тексти підручника поділяють на:

Репродуктивні – високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням тексти підручника, які відповідають завданням пояснювально-ілюстративного навчання.

Проблемні – тексти підручника (форма монологу ), в яких визначено суперечності, розв’язується проблема, аргументується логіка руху думки.

Програмовані – зміст “подається” частинами, а засвоєння кожного «кроку» інформації перевіряється контрольними запитаннями.

Комплексні – тексти підручника, які містять певні дози інформації, необхідної учням для розуміння проблеми, а сама проблема визначається логікою проблемного навчання.

Позатекстові компоненти підручника:

· Апарат організації засвоєння – запитання і завдання, інструктивні матеріали (пам’ятки, зразки розв’язків задач, прикладів), таблиці, надписи-пояснення до ілюстрованого матеріалу.

· Ілюстративний матеріал.

· Аппарат орієнтування – вступ, зміст, бібліографію.

Всі запитання і завдання підручників за ступенем пізнавальної самостійності учнів можна поділити на репродуктивні і продуктивні.

Питання і завдання, які вимагають від учнів відтворення знань без істотних змін – репродуктивні.

Питання і завдання, які передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі засвоєння знань або пошук нових знань – продуктивні.

Навчальні посібники розширюють межі підручника, містять додаткову, найновішу і довідкову інформацію. Це – збірники вправ і задач, хрестоматії, словники, довідники, історичні і географічні карти, книги для позакласного читання, слайди кінофільми і магнітофонні записи. Вимоги до структури підручника Підручник повинен мати таблицю змісту з нумерацією сторінок, у якій чітко відображається рівномірний розподіл матеріалу, простежується наочно-логічний його розвиток. У змісті підручника доцільно виділити такі структурні елементи, як от: вступ, висновки, узагальнювальні тексти, наочні схеми, таблиці, завдання на систематизацію та самооцінювання навчальних досягнень учнів.Він повинен мати додатки: словник, тлумачний словник технічних термінів, довідкові таблиці даних, список сучасної додаткової літератури, алфавітний покажчик.Доцільно, щоб кожен розділ підручника відповідав одній навчальній темі. Якщо розділ містить кілька навчальних тем, то це має бути відображено в його назві. Крім того, у підручнику мають бути попередні структурні складники (що треба вивчити, зв'язок з попереднім матеріалом і та ін.) та завершальні структурні складники (підсумок, узагальнювальна таблиця або схема, інтегруюча ситуація тощо).У межах одного розділу бажано чергувати види діяльності (практичні роботи, спостереження, вправи, запитання і т. ін.). Відображені види діяльності мають сприяти набуттю навичок та вмінь (пізнавальних, практичних, життєвих).Вимоги до навчально-методичного апарату підручника Підручник повинен виконувати функції управління пізнавальною діяльністю школярів, містити рекомендації до способу вивчення пропонованого матеріалу, сприяти розвитку творчої активності школярів та формуванню в них умінь самостійно застосовувати набуті знання на практиці. На це мають бути спрямовані спеціальні завдання для самостійної роботи над текстом та ілюстраціями підручника. Для розвитку пізнавальних і творчих здібностей учнів у підручник слід включати завдання і вправи, що формують загальні теоретичні та практичні навики розумової й фізичної праці. Диференційовані письмові вправи подаються з поступовим ускладненням та із зазначенням рівня їх складності. При створенні підручників бажано передбачити застосування інформаційно-комунікаційних засобів у навчальному процесі, вивчення окремих розділів або в цілому предметів у школі із застосуванням комп'ютерної техніки. Зміст підручника має бути ілюстрований методично доцільними схемами, кресленнями та іншим графічним матеріалом, спрямованим на розкриття змісту основного матеріалу, доповнення і конкретизацію його. Ілюстративний матеріал може мати самостійне інформативне навантаження, посилювати емоційний вплив підручника і таким чином сприяти підвищенню ефективності сприймання і засвоєння навчального матеріалу. Художнє і технічне оформлення підручника повинно відповідати санітарно-гігієнічним вимогам до навчальних книг для загальноосвітніх навчальних закладів.

11. Зміст і структура програми з української мови для загальноосвітніх шкіл. Програма – це документ, затверджений міністерством освіти і науки, у якому визначено мету, завдання курсу, обсяг, систему знань, коло умінь і навичок з укр.. мови, що їх мають обовязково отримати учні в процесі навчання. Структура програми – 1. пояснюваьна записка, що визначає засади організаціїнавч. Процесу з укр..м, а саме- мета, завд.курсу, напрямки роботи. 2. власне програма – складова програма вцілому, що визначає зміст курсу і послідовність вивчення його частин. Зміст чинної шкільної програми з української мови спирається на функціонально-комунікативний, культурологічний, проблемно-пошуковий принципи, про що відзначається в "Пояснювальній записці". Функціонально-комунікативний принцип вимагає розкриття функцій мовних одиниць у висловлюваннях різних типів, стилів і жанрів під час спілкування. Функції мовних одиниць осмислюються і засвоюються під час аудіювання, читання, говоріння і письма. Отже, необхідна робота з текстом, що знайшло відображення в комунікативній змістовій лінії програми.

Ознайомлення з текстами різного змісту, аналіз текстів здійснюється за культурологічним принципом. Зміст тексті в має стати опорою для творення власні їх висловлювань, збагачень словникового запасу учнів і виховання їхнього духовного світу й моральних якостей.

Проблемно-пошуковий принцип забезпечує безпосередній саморозвиток особистості. Діяльнісна змістова лінія якраз орієнтує вчителя на формування в учнів пізнавальної потреби (інтересу), що досягається в процесі самостійної діяльності учнів, що пропонуються шкільною програмою як перелік орієнтовних усних і письмових висловлювань з урахуванням культурологічної тематики.

Аналізуючи зміст курсу української мови для шкіл нового типу (школи з поглибленим вивченням мови, гімназії, ліцеї коледжі), спостерігаємо дію й інших принципів. Так, С.Караман, розробляючи варіативні програми з української мови для гімназій, крім лінійного, застосовує спіралеподібний і модульний.

Перший передбачає поступове розширення і поглиблення теоретичних відомостей і вироблення практичних умінь і навичок від класу до класу та від середніх до старших класів. Зміст шкільного курсу таким чином являє собою своєрідні спіралі, кожен наступний виток якої зорієнтований на поглиблення й удосконалення лінгвістичної інформації.

Другий забезпечується наявністю двох частин: інваріантної - обов'язкової для всіх, хто обрав цей курс, та варіантної, що має модульний характер. Кожний з модулів самостійно компонується вчителем і включає матеріал, що доповнює основну (інваріантну) частину курсу.

Рівень розвитку учнів загальноосвітніх шкіл та шкіл нового типу загалом дозволяє викладати українську мову на українознавчій, історичній, культурологічній та етнопедагогічній засадах. Не можна зводити зміст навчання мови до правил та граматичних категорій. Необхідно використовувати навчальний матеріал, пов'язаний з генезисом українського народу, розвитком його як етносу, історією його культури, освіти, наука, мистецтва. Тому до курсу української мови, що включає основні рівні мовної системи, варто вводити відомості із старослов'янської мови, історії української мови, історії України, народознавства, фольклору й етнографії. Ця інформація становитиме зміст позакласної роботи в школі. Особливої уваги в навчанні мови потребують мовлєннєвознавчі поняття та система формування комунікативних умінь і навичок учнів. Удосконалювати процес навчання мови можна при систематичному формуванні пізнавальної самостійності, засвоєнні учнями загальних понять курсу, посиленні практичної спрямованості навчання. У курсі української мови діти повинні насамперед засвоїти загальні поняття, на основі яких вони легше і швидше оволодіватимуть конкретними поняттями. Найбільшу увагу слід приділити таким загальним поняттям, як: "звук (фонема)", "морфема", "слово", "словоформа", "частина мови", "словосполучення", "речення та його члени", "орфограма", "пунктограма", "мова, мовлення і спілкування", "текст", "тип, стиль і жанр мовлення". Усвідомивши їх суть, визначальні ознаки, діти вчаться розрізняти конкретні поняття. Якщо, скажімо, учень знає, що таке частина мови, орфограма, йому легше вивчати прикметник, числівник, дієслово, розпізнавати складні для написання слова. Володіючи знаннями про текст як одиницю мовлення, його структуру (способи і засоби міжфразового зв'язку в тексті), ситуацію мовлення, Типи і стилі мовлення, учень буде аналізувати текст-взірець і продукувати власний. Успішне навчання української мови залежить від того, як ураховується ступінь підготовки учнів, мовні здібності, рівень розвитку мовного чуття, дару слова. Тому засвоєння змісту мовного і мовленнєвого матеріалу, комунікативна компетенція учнів залежить від диференційованого підходу до навчання.