• — виховання потреби у вивченні рідної мови;

• — формування духовного світу учнів, цілісних світоглядів уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів шляхом через мову до культурних надбань рідного народу і людства;

• — вироблення у школярів умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях під час сприймання, відтворення і створення висловлювань з дотриманням українського мовленнєвого етикету;

• — засвоєння учнями базових орфоепічних, граматичних, лексичних, правописних, стилістичних умінь і навичок;

• — ознайомлення учнів з мовною системою як основою для формування нових, мовленнєвих умінь і навичок.

• Передовий досвід вітчизняної і зарубіжної шкіл — також досить важливе джерело розвитку методичної теорії. Досвід учителів, що досягають найкращих показників у навчанні і вихованні дітей, може збагатити методику, якщо вивчення та аналіз їх роботи будуть спрямовані на узагальнення передового, що є в цьому досвіді, з наступним перенесенням його в масову школу.

• Сучасну теорію методики викладання української мови, безумовно, збагачує і критичне використання методичної спадщини, зокрема ідей Ф. І. Буслаєва, К. Д. Ушинського, І. І. Срезневського та інших методистів про велике освітньо-виховне значення рідної мови, про принципи побудови системи занять.

• Зміст навчання, мовний матеріал, що вивчається, мовні вміння, які повинні бути засвоєні

  Предмет методики

• Процес навчання рідної (української) мови,

  що включає:

Діяльність учителя, його роль в організації навчання, доборі й подачі матеріалу, формуванні мовних і мовленнєвих умінь і навичок учнів

Діяльність учнів, спрямована на засвоєння знань, формування мовної, мовленнєвої і комунікативної компетенції, розвиток творчих здібностей

5. Внесок видатних вітчизняних методистів у розвиток методичної думки.  В. О. Сухомлинський увійшов в історію української педагогіки як педагог-гуманіст, творець педагогічної системи, в центрі якої перебуває дитина як унікальна особистість. В. О. Сухомлинський вбачав мету виховання у розвитку творчих сил і здібностей особистості в умовах колективу й на основі етико-естетичних цінностей, інтересів і потреб, спрямованих на творчу працю і саморозвиток. З позицій гуманізму, загальнолюдських цінностей, витоки яких лежать в українській духовності, її моральних імперативах та культурах, педагог розглянув виховання особистості як пізнання, духовність, працю. В. О. Сухомлинський включив українську народну педагогіку в систему різнобічних педагогічних впливів, важав її основою формування особистості. Великого значення надавав прищепленню любові до рідного слова. На цій основі створив власні оригінальні форми й методи організації навчання та виховання дітей у школі та в позакласній і позаурочній роботі.      В 1955 р.  В. О. Сухомлинський захищає кандидатську дисертацію на тему "Директор школи – керівник навчально-виховної роботи". З 1957 р. – чл.-кор. АПН РРФСР, з 1958 р. — заслужений учитель УРСР. У 1968 р. йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Того ж року був обраний чл.-кор. АПН СРСР.       Різноплановий і багатоаспектний  творчий доробок  В. О. Сухомлинського складає 48 книг, 500 наукових статей, більше як 1500 оповідань і казок для дітей. На початок ХХІ століття вийшло 65 творів В. О. Сухомлинського тиражем близько 15 млн примірників. Вони перекладені на 59 мов народів світу.       Найбільш відомі книги В. О. Сухомлинського:"Серце віддаю дітям" (видана на 32 мовах світу, має 55 видань); "Народження громадянина"; "Павлиська середня школа"; "Як виховати справжню людину"; "Сто порад вчителеві"; "Розмова з молодим директором школи"; "Книга про любов" та інші.       Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського глибоко вивчається в Україні, Росії, багатьох країнах світу. Створена і активно працює Українська асоціація імені Василя Сухомлинського (1991), Міжнародне товаритсов послідовників Сухомлинського (Німеччина, Марбург, 1990), Всекитайське товариство прихильників В. Сухомлинського (1998). Христина Данилівна Алчевська (1841-1920) - український педагог, прогресивна діячка народної освіти, організатор і керівник недільних шкіл, методист початкової школи, засновник й учитель Харківської жіночої недільної школи, яка стала організаційно-методичним центром недільних шкіл Росії, член Харківського товариства поширення серед народу грамотності, попечителька однокласної земської школи в с. Олексіївка Катеринославської губернії (нині Луганська обл.), збудованої на власні кошти, автор методичного посібника для навчання дорослих «Книга дорослих», праці «Передумане й пережите», в яку ввійшли щоденники, листи, спомини; упорядник покажчика книжок для народного й дитячого читання "Що читати народу?" у 3-х т. Духнович Олександ Васильович (1803–1865) – українськомуписьменнику, педагогу, літератору, богослову, культурно-освітньому і громадсько-політичному діячу Закарпаття, організатору народного шкільництва, засновнику у Пряшеві (тепер Словаччина) Товариства Іоанна Хрестителя та «Літературного закладу», засновнику 70-ти сільських народних шкіл, авторупосібника для вчителів сільських шкіл «Народня педагогія», в якій визначив принципи навчання: єдність навчання і виховання, доступність, наочність, активність, самостійність, міцність засвоєння матеріалу; творцю перших на Закарпатті шкільних підручників «Книжица читальная для начинающих» (буквар), «Краткий землепис» (географія та історія), «Сокращенная грамматика письменного русского языка», історичної праці «Істинная істория карпато-россов».

 Русова Софія Федорівна (1856–1940) – видатний український педагог, громадсько-освітій діяч, письменниця, теоретик і практик у галузі суспільного дошкільного виховання кінця ХІХ–початку ХХ ст., одна з організаторів жіночого руху. У 1871 р. разом з сестрою відкрила в Києві перший приватний дитячий садок, вихованцями якого здебільшого були діти української інтелігенції. У своїх працях висвітлювала питання дошкільного виховання, історії педагогіки, хроніку педагогічного життя в Україні та за кордоном, обстоювала право українського народу на навчання рідною мовою, створила підручники „Український букварь”, „Початкову географію”, „Початковий підручник французької мови задля самонавчання і перших класів гімназії з французько-українським словарем” та ін. 5.02.2010 виповнилось 70 років з дня смерті С. Ф. Русової, а 18.02.2011 освітяни України відзначили 155 років з дня народження С. Ф. Русової.

Костянтин Дмитрович Ушинський - видатний український і російський педагог-класик, новатор, реформатор шкільної освіти, основоположник наукової педагогіки й народної школи, професор Ярославського юридичного ліцею, викладач й інспектор Гатчинського сирітського та Смольного інститутів, поборник класно-урочної системи навчання, автор праць із теорії та історії педагогіки, підручників для початкової школи «Дитячий світ», «Рідне слово», фундаментальної праці «Людина як предмет виховання» (у 2 т.). Педагогічна система К. Д. Ушинського позитивно вплинула на подальший розвиток педагогічної думки в Росії, Україні та інших країнах світу.