74. Основні методи і прийоми навчальної роботи під час вивчення синтаксису.

У методиці навчання синтаксису використовуються такі прийоми навчання: аналіз словосполучень, поширення і скорочення речень, заміна одних синтаксичних сполучень іншими, вставка окремих компонентів речення, перебудова синтаксичної конструкції, складання речень за опорними словами або схемами, редагування речень, синтаксичний аналіз тощо.

Словосполучення і речення. Вивчення синтаксису починається зі словосполучення. Зв'язки та відношення в словосполученні допоможуть учням зрозуміти більш складні синтаксичні одиниці. Синонімічність словосполучень готує школярів до комунікативно спрямованого користування в мовленні одиницями вищого рівня. Важливим є питання розрізнення таких основних одиниць синтаксису, як словосполучення і речення. Необхідно показати учням особливості словосполучення і речення:

а) словосполучення, як і слово, служить для називання предметів, явищ, подій, а речення виконує функцію спілкування;

б) словосполучення виражає поширену назву, а речення - повідомлення, запитання, прохання;

в) словосполучення складається мінімум з двох слів, речення ж може складатися із одного слова;

г) словосполучення характеризується підрядним зв'язком (узгодження, керування, прилягання), має головне й залежне слово; між частинами речення можливий підрядний і сурядний зв'язок, речення відрізняється інтонаційною та смисловою завершеністю.

Учні повинні зрозуміти, що слова, з'єднані сурядним зв'язком (однорідні члени речення) не є словосполученням. Головні члени речення, на відміну від словосполучення, є взаємозалежними, у них не можна визначити головне іі залежне слово, між ними існує інший зв'язок. За своїм граматичним значенням речення відрізняється від словосполучення тим, що в ньому виражається ставлення мовця до повідомлення та зазначається час. Словосполучення має сприйматися учнями як мовна одиниця, що містить такий зміст: 1) частина мови головного слова; 2) частина мови залежного слова; 3) форма залежного слова; 4) наявність прийменника, що вказує на відношення між головним і залежним словом.

Необхідно виробити в учнів уміння виділяти словосполучення в реченні, аналізувати їх будову. Засвоїти поняття про будову словосполучення допомагають такі завдання: а) визначення головного слова й постановка від нього запитання до залежного, б) визначення частиномовної належності головного й залежного слова, в) визначення відмінка залежного слова. Наприклад: Уранці осіннє листя вкрило килимом стежину, а) Листя (яке?) осіннє, вкрило (що?) стежину, вкрило (чим?) килимом, вкрило (коли?) вранці, б) Листя (іменник) осіннє (прикметник), вкрило (дієслово) стежину (іменник), вкрило (дієслово) килимом (іменник), вкрило (дієслово) вранці (прислівник), в) Листя осіннє (Н. в.), вкрило стежину (3. в.), вкрило килимом (Ор. в.), вкрило вранці (невідм.). Під час вивчення будови слова й морфології знання про словосполучення поглиблюються. Цьому сприяє засвоєння значущих частин слова, що можуть бути засобами синтаксичного зв'язку залежного слова з головним, частин мови як способів вираження головного і залежного слова.

Теоретичне опрацювання словосполучення повинно бути спрямоване на усвідомлення визначення словосполучення, розмежування понять словосполучення й сполучення слів, що зустрічаються в реченні. Учні повинні визначати функцію словосполучення в реченні, класифікувати словосполучення, аналізувати його будову й значення, вказувати на характер відношень між залежним і головним словом. Ці вміння спрямовані па ефективне використання певних видів словосполучень у власній мовленнєвій практиці.

До труднощів засвоєння учнями словосполучень належать: розмежування словосполучень і речень, словосполучень і сполучень слів із сурядним зв'язком, визначення засобі в зв'язку в словосполученні й реченні, використання прийменників. Уникненню помилок такого характеру сприяє система вправ, що містить спостереження над структурою та семантикою словосполучень, повний і частковій аналіз синтаксичних особливостей словосполучень, класифікацію словосполучень, насамперед таких, що важко розрізняються учнями, перебудову певних синтаксичних конструкцій, складання алгоритмів, використання пропонованих словосполучень у власних висловлюваннях. У роботі над словосполученням варто надавати перевагу текстовому дидактичному матеріалу. Це дасть змогу учням свідомо засвоїти структурно-семантичні особливості словосполучення як синтаксичної категорії. Наприклад, текст для аналізу:

...Безмежним, осяйним степом летить вершник. Баский кінь, вірний товариш наче виростає

із землі, а в буйній гриві весело грають живі вихори й несуть понад високими й густими

травами козацьку пісню. Та й сам козак-запорожець, володар степів як пісня. Гордий сильний, випростався в сідлі на весь свій могутній зріст, чолом, здається, сягнув до хмар, а душу відкрив пісням. Руки обережно тримають кобзу, простягають її назустріч вітрам, пальці лежать на струнах. Але наче не вони перебирають струни, а степовий вітер (За Я.Гояном).

1. Випишіть з тексту 10 словосполучень, з'ясуйте їх головні ознаки, визначте смислові відношення й типи підрядного зв'язку.

2. Використовуючи приклади з тексту, розкажіть про лексичну й граматичну сполучуваність слів.

3. Знайдіть в тексті словосполучення, які несуть основне смислове навантаження.

4. Визначте типи словосполучень за засобами вираження головного слова.

5. За допомогою яких словосполучень описується степ, кінь, вершник? Яка різниця між словосполученнями безмежним степом і по безмежному степу? Яка будова цих словосполучень?

6. Які словосполучення мають головне слово, виражене іменником або дієсловом?

7. Що вам відомо про козаків-бандуристів з історії? Чи можна вважати образ бандуриста символом України? Наведіть приклади народних пісень, присвячених козакам. Запишіть два словосполучення з власної відповіді, виконайте синтаксичний розбір словосполучення

Речення. П'ятикласники повторюють відомості про речення за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. У цей нас варто зосередити увагу на смислових, граматичних, інтонаційних розбіжностях між ними. Ефективним є зіставлення речень, що складаються з однакових слів. Учні читають речення з різною інтонацією залежно від визначеної комунікативної мети виділяють логічним наголосом ту чи іншу частину речення, пояснюють розділові знаки, визначають тип речення. Наприклад: Ви можете виконати це завдання. (Повідомлення, дозвіл). Ви можете виконати це завдання.? (Запитання). Ви можете виконати це завдання. (Наказ, вимовлений спокійно, без почуттів). Ви можете виконати це завдання! (Наказ, вимовленій з почуттям, емоційно). Таке завдання підводить школярів до усвідомлення поняття про окличні й неокличні речення. Варто наголосити на тому, що окличні речення не завжди вимовляються голосно, існують й інші засоби: зміна темпу, паузи, забарвлення голосу тощо. Окличними або неокличними можуть бути розповідні, питальні та спонукальні речення, що зумовлюється ситуацією спілкування. Завдання вчителя - моделювання таких ситуацій на уроках та залучення школярів до аналізу чужих і власних висловлювань. Така робота спрямована також на удосконалення пунктуаційної грамотності учнів.

Просте речення. На уроках вивчення простого речення особлива увага зосереджується на засвоєнні учнями таких синтаксичних понять, як граматична основа, члени речення, однорідні члени речення, вставні слова, відокремлені члени печення, види речень: двоскладні, односкладні; поширені, не поширені; повні, неповні; складі ієні, неускладнені. Ураховуємо, що просте речення складається з однієї граматичної основи, передає відносно просту думку, ускладнення й поширення якої може відбуватися за рахунок однорідних членів, відокремлень тощо. Просте речення лає змогу здійснити комунікативний намір (запитати, поінформувати, заперечити, відповісти тощо) через мовленнєвий акт - мінімальну одиницю спілкування. Засобами інтонації передається завершеність, емоційність простого речення як висловлювання, за допомогою логічного наголосу та порядку слів воно набуває ознак точності, виразності, правильності.

Ознайомлення учнів з двоскладними й односкладними реченнями передбачає насамперед засвоєння їх особливостей за складом граматичної основи: у двоскладних реченнях граматична основа складається з двох частин - підмета й присудка, а в односкладних граматична основа відповідає або підмету, або присудку. Необхідно показати учням на конкретних прикладах, що відсутність одного головного члена в односкладному реченні не впливає на розуміння смислу. Якщо речення односкладне називне, то в ньому не потрібний присудок, що називає дію або стан, адже таке речення вказує на наявність, існування предмета, явища, події тощо. Безперечно, такі речення слід розглядати в контексті, звертати увагу на їх роль - називати ситуацію, місце, час дії, стан, почуття та ін. Наприклад: 1) Вечір. (Час