81. Основний напрям монетарної теорії — кількісна теорія грошей залежно від етапів розвитку. Вона поділяється на класичну кількісну теорію грошей, неокласичну кількісну теорію і сучасний монетаризм. Відносно самостійним відгалуженням неокласичної кількісної теорії грошей сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетарної теорії. Класична кількісна теорія грошей виникла в XVI—XVII ст. з метою пояснення впливу грошей на економічні процеси суспільства виключно кількісною величиною, зокрема зміною маси грошей в обігу. Характерною ознакою кількісної теорії є положення про вплив зміни кількості грошей на рівень ринкових цін і вартість грошей. Чим більше грошей в обігу, тим нижча їх вартість і вищі ринкові ціни і, навпаки, чим менша кількість грошей в обігу, тим вища їх вартість і нижчий рівень ринкових цін. Тому шляхом впливу на ринкові ціни товарів і послуг зміною кількості грошей в обігу можна впливати на всі економічні процеси (зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту тощо). Виникнення кількісної теорії грошей було зумовлене необхідністю з'ясування причин зростання ціни за період 1500-1600 pp. в 3-5 разів. Найбільш очевидною причиною такого зростання цін видавався приплив золота і срібла з Америки після її відкриття Христофором Колумбом у 1492 р. Це було основним підтвердженням залежності вартості грошей, а, отже, й ринкових цін на товари, від їх кількості в обороті. В той час йшлося про повноцінні гроші у формі золота й срібла. Останнє зумовило необхід- ність перегляду визнаного положення про внутрішню вартість грошей ще до їх вступу в обіг.__

Неокласичний варіант кількісної теорії грошей знайшов своє відобра-

ження і у працях представників кембриджської версії, професорів Кембріджського університету А. Маршалла, А. Пігу, Д. Робертсона, Дж. М. Кейнса (у його ранніх працях).

Основними

мотивами нагромадження грошей вважалися такі:

1) потреба в запасі обігу і платежу для здійснення поточних платежів, або трансакційний мотив;

2) потреба в резерві грошей з метою покриття непередбачуваних витрат, або мотив завбачливості (хвороба, ламання предметів вжитку, аварії на виробництві тощо).

Сучасний монетаризм виник у 60-х роках минулого століття з метою пошуку шляхів подолання інфляції. Цю теорію не можна вважати принципово новою, а лише відродженням і оновленням неокласичної кількісної теорії, що включила придатні результати досліджень грошового механізму Кейнса і його прибічників. Формування сучасного монетаризму започаткували представники Чиказького університету на чолі з М. Фрідменом. Найважливіші складові цієї теорії стосуються таких положень:

а) ринкова економіка збалансована і її механізм здатний до повного саморегулювання, якщо зовнішні сили не будуть йому заважати;

б) грошова система — це відносно самостійний і відокремлений елемент сфери реальної економіки. Оскільки держава безпосередньо впливає на зміну грошей в обігу через їх емісію та монетарну політику, то така її діяльність служить засобом дестабілізації для реальної економіки;

в) щоб не допустити дестабілізації ринкової економіки і створення найсприятливіших умов для механізму ринкового саморегулювання, державі необхідно забезпечити найретельніше регулювання грошової маси в обігу —

основної причини дестабілізації реальної економіки. Таке регулювання має здійснюватися переважно економічними методами, щоб не допустити прямого втручання суб'єктів ринку в економічну діяльність. Фіскально- бюджетні методи виходять за межі економічного регулювання через свою жорсткість;

г) на підставі виявлення тіснішого кореляційного зв'язку номінального ВВП з пропозицією грошей порівняно з інвестиціями і нормою відсотка (за результатами досліджень, проведених М. Фрідменом та А. Шварц, динаміки пропозиції грошей та динаміки кризових явищ в економіці США приблизно за 100 років), було відновлено кількісний фактор впливу на кон'юнктуру ринку, ціни і обсяг виробництва. Вони вважали, що регулюванням пропозиції грошей можна випередити і не допустити кризових явищ, згладити коливання ділового циклу;

82. • комерційний кредит, який надається товаровиробниками один одному у вигляді продажу товарів з відстрочкою терміну платежу, що оформляється переважно векселями;

• банківський кредит надається банками, як правило, у грошовій формі. На кредитному ринку банки виступають одночасно і кредиторами і позичальниками;

Лізинговий кредит - це відносини між незалежними особами з приводу передачі в оренду засобів праці, а також фінансування набуття рухомого і нерухомого майна на певний строк. Лізинг відноситься до однієї з форм товарного кредиту, що нині стала в країнах з ринковою економікою провідною формою оновлення основного капіталу. Він охоплює участь трьох суб´єктів: ринкові відносини підприємств, що виготовляють обладнання; орендодавців (лізингові компанії); орендарів (підприємства й організації, які отримують у свій оборот матеріальні цінності на певний час. Здебільшого - це довгострокова оренда, яка передбачає в кінцевому підсумку повернення орендованого майна його юридичному власникові або збереження за ним права власності. За деякими формами лізингу передбачено переважний перехід власності до орендаря. Тут лізингова угода подібна продажу товару на виплату, з тією тільки різницею, що власники змінюються не на початку угоди, а на кінець її виконання.

Іпотечний кредит — це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

83. Натуралістична теорія кредиту в загальних рисах зводиться до таких положень:

* об'єктом кредиту є тимчасово вільний капітал у натурально-речовій формі;

* кредит - це форма руху матеріальних благ, а тому роль кредиту полягає в перерозподілі цих благ у суспільстві;

* позичковий капітал є реальним капіталом, тобто капіталом у речовій формі;

* банки є лише посередниками в кредиті, спочатку акумулюючи вільні кошти, а потім розміщуючи їх у позичку;

* пасивні операції банків є первинними порівняно з активними. Основоположниками натуралістичної теорії кредиту були класики політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, А. Тюрго, Дж. Міль.

А. Сміт і Д. Рікардо вважали, що об'єктом кредиту є не грошовий капітал, а капітал у його речовій формі. Гроші, які позичаються, - це лише технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу; кредит не створює капітал, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований.

Сутність капіталоутворючої теорії кредиту визначається такими основними положеннями:

* кредит, як і гроші, є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;

* банки - це не посередники в кредиті, а "фабрики кредиту", творці капіталу;

* активні операції банків є первинними щодо пасивних.

Основоположником капіталотворчої теорії кредиту був англійський економіст Дж. Ло. Згідно з його поглядами, кредит не залежить від процесу відтворення і відіграє важливу самостійну роль у розвитку економіки.

Кредит — це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу. Кредит виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користування нею та її повернення. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, повертаючи її потім з відсотком. Кредит як форма руху позичкового капіталу об'єднує в собі два процеси: 1) акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів; 2) вкладення, або розміщення, цих коштів. В умовах розвинутого ринкового господарства кредит є обов'язковим атрибутом механізму господарювання для всіх економічних суб'єктів.

Перерозподільна функція полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих і особистих потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче й особисте споживання. Тому перерозподіляються не лише кошти, а й матеріальні ресурси.

Антипаційна (емісійна) функція полягає у створенні кредитних грошей для грошового обігу. Її виконує тільки банківський кредит. Методами кредитної експансії і кредитної рестрикції (звуження) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається важче, ніж їх випуск в обіг.

Контрольна функція полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль над діяльністю позичальника. Можливості такого контролю випливають із природи кредиту. Варто наголосити, що, вступивши у кредитні відносини, одержувач кредиту також повинен контролювати свою діяльність для того, щоб вчасно і повністю повернути кредитні ресурси.

Основні принципи кредиту Поворотність кредиту

Обов'язкова ознака кредиту, без нього втрачається суть кредитування.

Цей принцип виражає необхідність своєчасного повернення отриманих від кредитора фінансових коштів після завершення їх використання позичальником. Він знаходить свій практичний вираз в погашенні конкретної позики шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на рахунок тієї, що надала її кредитній організації (або іншого кредитора), що забезпечує поновлюваність кредитних ресурсів банку як необхідної умови продовження його діяльності.

Терміновість кредиту

Cпособ досягнення поворотності кредиту. Він відображає необхідність його повернення не в будь-який прийнятний для позичальника час, а в точно певний термін, зафіксований в кредитному договорі або замінюючому його документі.

Порушення вказаної умови є для кредитора достатньою підставою для застосування до позичальника економічних санкцій у формі збільшення стягуваного відсотка, а при подальшому відстроченні (у нашій країні - понад три місяці) - пред'явлення фінансових вимог в судовому порядку.

Платність кредиту. Позиковий відсоток.

Цей принцип виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, але і оплати їх використання.

Економічна суть плати за кредит відбивається у фактичному розподілі додатково отриманою за рахунок його використання прибули між позичальником і кредитором.

Диференційована кредиту

До кожного потенційного позичальника повинен бути різний підхід залежно від тих або інших умов його діяльності.

Цей принцип визначає диференційований підхід з боку кредитної організації до різних категорій потенційних позичальників.

Практична реалізація його може залежати як від індивідуальних інтересів конкретного банку, так і від централізованої політики підтримки окремих галузей або сфер діяльності (наприклад, малого бізнесу і ін.)

, що проводиться державою

Забезпеченість кредиту

Цей принцип виражає необхідність забезпечення захисту майнових інтересів кредитора при можливому порушенні позичальником прийнятих на себе зобов'язань і знаходить практичний вираз в таких формах кредитування, як позики під заставу або під фінансові гарантії.

Особливо актуальний в період загальної економічної нестабільності, наприклад, у вітчизняних умовах.

Цільовий характер кредиту

Розповсюджується на більшість видів кредитних операцій, виражаючи необхідність цільового використання засобів, отриманих від кредитора.

Знаходить практичний вираз у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету видаваної позики, а також в процесі банківського контролю за дотриманням цієї умови позичальником.

Порушення даного зобов'язання може стати підставою для дострокового відгуку кредиту або введення штрафного (підвищеного) позикового відсотка.

84. Фінансові посередники - сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників

В американській економічній літературі прийнято класифікувати фінансових посередників на три основні групи: депозитні інститути; договірні ощадні інститути та інвестиційні посередники.

У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:

> банки;

> небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають пара банками.

функцій фінансових посередників.

1. Функції, що характеризують роль і значення фінансового посередництва в економіці, полягають у зростанні обсягів інвестицій, поліпшенні їх структури та зниженні вартості:

> активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів. Ця фудкція виконує завдання забезпечення додаткового обсягу інвестицій у виробництво національного продукту;

> активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів шляхом фінансового забезпечення нових та ефективних видів економічної діяльності за рахунок вилучення капіталів із традиційних сфер застосування;

> зниження процентних ставок шляхом збільшення надходження ресурсів на фінансові ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки.

2. Функції як специфічні завдання, що виконуються фінансовими посередниками в рамках конкретного виду економічної діяльності:

> подолання бар'єрів невизначеності, у зв'язку з тим, що з погляду індивідуального інвестора фінансові посередники - це відносно відкриті установи, вірогідність шахрайства яких є набагато нижчою, ніж підприємств реального сектора. У рамках цієї функції фінансові посередники забезпечують подолання психологічних бар'єрів, залучаючи не схильних до ризику інвесторів до інвестиційних процесів;

> професійний вибір об'єктів інвестування шляхом проведення аналізу інформації про об'єкти інвестування на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний вибір найпривабливіших об'єктів інвестування;

> економія на масштабах операцій - кожен окремо взятий індивідуальний інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно (наприклад, надання позик), змушений зазнавати значних трансакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів (оплачуючи послуги брокерів, нотаріусів, оцінювачів та ін.). Фінансові посередники роблять ці витрати для індивідуальних інвесторів несуттєвими по щодо отриманих доходів;

> диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування - інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох клієнтів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів;

> моніторинг та управління ризиками інвестування - функція, яка полягає в постійному моніторингу фінансового стану об'єктів інвестування й оперативному регулюванні зростання інвестиційних ризиків. Ця функція є логічним продовженням функції відбору об'єктів інвестування;

> контроль за діяльністю позичальників - ця функція тісно переплітається з функцією моніторингу та управління ризиками.

3. Функції інформаційного посередництва:

> інформаційне посередництво в прямій формі - консультації індивідуальних інвесторів з питань інвестування, різні види економічного аналізу можливих напрямків інвестування, видання різноманітних бюлетенів економічної інформації;

> інформаційне посередництво в непрямій (опосередкованій) формі, під якою розуміють управління капіталом. Непряме інформаційне посередництво пов'язане із специфічною формою оплати інформації власником капіталу, яка полягає в передачі власником капіталу своїх ресурсів фінансовому посереднику.