- •Методика навчання української мови
- •Мовознавство
- •Isbn 978-966-8995-73-6
- •Процес навчання рідної (української) мови,
- •6. Зв'язок методики з навчальними дисциплінами. Зв’язок методики навчання мови з іншими науками
- •12. Мета та завдання вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах
- •Мета навчання української мови
- •Пізнавальна
- •Практична
- •Мовленнєва
- •Соціокультурна
- •Діяльнісна (стратегічна )
- •Формують комунікативну компетенцію
- •15. Значення української мови як навчального предмета. Пріоритети мовної освіти в
- •16. Структура мовної освіти
- •18.. Зміст мовної освіти
- •32. Вправи та їх класифікація
- •Вправи за метою, ступенем самостійності і творчості учнів
- •34. Основні прийоми методу проблемного викладу: постановка проблемних питань, показ розв’язання проблеми, спонукання до аналізу мовних явищ і обґрунтування висновків.
- •35. Основні прийоми стимулюючо-пошукового методу: евристична бесіда, постановка алгоритмічних програмованих завдань.
- •36. Проблема типології уроків української мови. Типи уроків з української мови, структура і методика їх проведення.
- •37. Зміст уроку української мови. Вимоги до змісту сучасного уроку (лінгводидактичні, науковий рівень, оптимальність змісту, єдність навчання і виховання, зв’язок змісту уроку з життям).
- •38. Технології сучасного уроку української мови.
- •39. Нестандартні уроки з української мови.
- •40. Основні аспекти розвитку мовлення учнів.
- •41. Основні напрями роботи над розвитком мовлення.
- •42. Види робіт із розвитку зв’язного мовлення.
- •43. Послідовність роботи над переказом.
- •44. Система роботи над твором.
- •45. Етапи роботи над диктантом.
- •46. Словникова робота.
- •47. Види переказів.
- •49. Письмові роботи контрольного характеру.
- •50. Ознайомлення з мовними нормами.
- •51. Усні й письмові твори.
- •52. Оцінювання результатів мовленнєвої діяльності.
- •Монологічне мовлення говоріння (усні переказ і твір);Письмо (письмові переказ і твір)
- •III. Читання
- •55. Українська орфографія. Орфографічні помилки.
- •58. Виражальні засоби лексики. Лексичні помилки.
- •60. Міжпредметні зв’язки у вивченні мови.
- •61. Значення і завдання вивчння фонетики в шкільному курсі.
- •62. Методи і прийоми навчання фонетики. Система вправ з фонетики.
- •63. Орфоепічні уміння і навички учнів
- •69. Місце морфології в шкільному курсі мови.
- •74. Основні методи і прийоми навчальної роботи під час вивчення синтаксису.
- •75. Завдання шкільного курсу орфографії. Поняття про орфограму.
- •77. Орфографічні правила та орфографічні вправи
- •78. Значення пунктуації та теоретичні основи.
- •79. Види вправ з пунктуації. Робота з пунктуаційними помилками.
- •80. Лінгвістичні основи методики стилістики.
- •81. Функціонально-стилістичне спрямування у вивченні мовних явищ.
- •82. Стилістичні вправи
- •83. Основні форми занять з мови у старших класах.
- •84. Аналіз тексту на уроках розвитку зв'язного мовлення.
- •85. Роль і місце позакласної роботи з рідної мови.
- •86. Система позакласної роботи з української мови.
- •87. Види диктантів
79. Види вправ з пунктуації. Робота з пунктуаційними помилками.
Види вправ з пунктуації
З метою закріплення і застосування пунктуаційних правил практикуються різноманітні вправи. Назвемо найважливіші з них.
1. Пунктуаційний розбір, що передбачає обґрунтування розділових знаків, ужитих в аналізованому тексті. Здійснюється він переважно в усній формі, охоплює одне чи декілька правил, застосовується як при початковому опрацюванні матеріалу, так і при повторенні та узагальненні вивченого. В процесі розбору учні з'ясовують, чому в певному місці необхідний розділовий знак, чому саме такий, на основі якого правила його поставлено. Здебільшого, пунктуаційний розбір пов'язується з синтаксичним, супроводиться виразним читанням і характеристикою інтонаційного оформлення речень.
2. Пунктуаційне оформлення текстів, в яких пропущено всі розділові знаки або знаки на якесь правило. Така вправа також пов'язана з аналізом, смисловим і граматичним членуванням тексту. У ході її виконання в учнів виробляється пунктуаційна зіркість, особливо необхідна під час перевірки написаного. Проте вправою не слід зловживати: часте виконання такого типу завдань може сформувати в учнів шкідливу звичку розставляти розділові знаки не в процесі письма, а після написання речення. Цей складний вид роботи вимагає від учнів високого рівня самостійності, а тому застосовується здебільшого для закріплення добре відпрацьованих правил.
3. Добір прикладів на певне пунктуаційне правило з готових текстів. Ця вправа сприяє формуванню уміння розпізнавати конструкції, до складу яких входять потрібні орфограми, не змішувати їх з конструкціями інших типів, з іншими орфограмами (напр., речень з уточнюючими та однорідними членами). Сторінка 2
4. Складання учнями власних прикладів (за аналогією з проаналізованими, для ілюстрування пунктуаційних правил). Це завдання важке, але необхідне: наведення готових прикладів не гарантує дотримання правил пунктуації у власному писемному мовленні.
5. Різного роду конструктивні вправи (перестановка окремих компонентів речення, від позиції яких залежить уживання розділових знаків; заміна однієї конструкції іншою, наприклад, прямої мови непрямою чи навпаки), вставка певних елементів висловлювання (звертань, вставних слів, уточнюючих членів речення, загальнюючих слів при однорідних членах речення та ін.). Такі вправи максимально наближують учнів до застосування розділових знаків в умовах самостійного створення і вдосконалення тексту.
6. Запис вивченого напам'ять. Ця вправа допускається лише тоді, коли є певність, що учні розуміють пунктуацію тексту і, отже, не будуть намагатися механічно запам'ятати розділові знаки.
При виконанні багатьох пунктуаційних вправ застосовується творче списування.
З успіхом використовуються і різні види диктантів. Цілком очевидно, що для пояснення пунктограм можна використати попереджувальний, коментований, пояснювальний диктанти (критерії вживання знака з'ясовуються відповідно до написання, під час написання і після написання речення). Якщо попереджувальний диктант доцільний після початкового ознайомлення з пунктуаційним правилом з метою переносу зробленого узагальнення на інші речення аналогічної структури, коментований і попереджувальний — на подальших стадіях формування пунктуаційної навички.
Твори на різні вільні теми і за картинами також можуть бути ускладнені пунктуаційними завданнями: ввести в твір діалог, використати речення з однорідними членами, що по-різному пов'язуються, речення з вставними словами й словосполученнями і т. ін.
Необхідно домагатися того, щоб усі синтаксичні конструкції з певними розділовими знаками, введені за спеціальним завданням, органічно входили до твору, бо тільки в цьому випадку вибір їх буде підпорядкований точності й виразності в передачі думки, а сам твір з виконаним спеціальним завданням заслуговуватиме позитивної оцінки. Як у переказах, так і в творах рекомендовані для обов'язкового вживання речення з певними розділовими знаками можуть бути виділені підкресленням.
Робота над пунктуаційними помилками
У різних видах письмових робіт, які підлягають перевірці, вчитель виправляє всі пунктуаційні помилки, а на полі позначає наявність їх у рядку. Виправлення помилок може бути здійснено по-різному:
а) неправильно вжитий розділовий знак закреслюється, ставиться потрібний, місце вживання розділового знака підкреслюється однією прямою лінією;
б) пунктуаційна помилка тільки підкреслюється;
в) на полі ставиться позначка, що є свідченням наявності помилки в рядку. Від способу виправлення залежить наступна робота над пунктуаційними помилками.
Помилки підраховують, кількість їх виставляють у кінці роботи.
Письмова робота оцінюється відповідно до існуючих норм оцінювання знань і вмінь учнів 5-11 класів за 12-бальною системою.
Звичайно, необхідно враховувати, які правила з пунктуації вивчені на час проведення письмової роботи, а які ще не вивчені, що відповідно вплине на оцінку й організацію роботи над помилками.
Після завершення перевірки письмових робіт і обліку помилок учитель готується до проведення уроку аналізу їх. Сам урок аналізу пунктуаційних помилок проходить так, як і урок аналізу орфографічних помилок. Спершу вчитель дає загальну характеристику контрольного диктанту чи іншої роботи в зіставленні з попередньою, відзначає успіхи, недоліки, оголошує оцінки. Далі учні опрацьовують кожну типову помилку шляхом повторення відповідних правил і виконання системи тренувальних вправ. Варіанти цієї частини роботи можуть бути різними: спочатку повторення правил, а потім виконання вправ, пояснення розділових знаків, формулювання правил їх уживання, самостійна робота учнів над типовими помилками за схемою; відшукування помилок у диктанті (якщо помилка не підкреслена, а наявність її у рядку позначена на полі), виправлення їх і пояснення потреби вживання саме такого знака тощо.
Далі учні виконують підсумкову вправу, що має остаточно закріпити знання і навички й одночасно перевірити їх міцність. Звичайно, це треба поєднувати з роботою над орфографічними помилками, якщо вони трапляються в контрольному диктанті. Особливість полягає тільки в тому, що спочатку аналізують пунктуаційні помилки, на них зосереджується основна увага, а потім — орфографічні, граматичні, стилістичні та інші.