63. Орфоепічні уміння і навички учнів

Показником культури мовлення є насамперед його фонологічна сторона:

орфоепія, інтонаційна виразність тощо. Орфоепічна культура мовлення

виховується тим дидактичним матеріалом, який забезпечує тренування

мовотворчого апарату учнів і забезпечує фізичний розвиток органів

мовлення, усвідомлене використання фонологічних засобів вираження

граматичних значень, оволодіння виражальними засобами фонологічних

одиниць і розвиток навичок координування усного і писемного мовлення

учнів.

Опрацьовуючи звукову і графічну системи української мови, засвоюючи

орфоепічні норми на уроках фонетики, учні оволодівають певною сумою

теоретичних відомостей і цілим рядом важливих практичних умінь і

навичок:

1. Визначення в слові на слух кількості звуків, розрізнення голосних і

приголосних звуків, дзвінких і глухих, твердих і м'яких.

2. Виділення в слові і правильна вимова будь-якого звука.

3. Членування слова на склади і виділення наголошеного складу.

4. Порівняння звукового складу паронімічних слів, пояснення відмінностей

вого складу паронімічних слів, пояснення відмінностей

у їх вимові.

5. Проведення фонетико-графічного аналізу слова, пояснення

співвідношення звуків і букв.

6. Чітка вимова слів і виразне читання тексту з до триманням орфоепічних

норм і правильної інтонації.

7. Членування мовного потоку на слова, склади, звуки, визначення

логічного наголосу у простому реченні.

8. Виявлення і виправлення помилок у вимові звуківі слів.

Лінгвістичні основи шкільного курсу лексики і фразеології

Робота над лексикою в школі проводиться в двох аспектах. З одного боку, відповідно до шкільної програми подаються наукові відомості з лексикології. Учні знайомляться із словом та його значенням, з багатозначністю слів, прямим і переносним значенням, омонімами, синонімами, антонімами. Вони також одержують поняття про склад української лексики з погляду її походження і розвитку (запозичені слова, застарілі слова, неологізми), про використання слова в різних сферах застосування мови (загальновживані слова, діалектизми, професіоналізми).

З другого боку, на основі певного кола наукових знань з лексикології здійснюється систематична і цілеспрямована робота над збагаченням словника учнів і виробленням навичок свідомого, вмілого користування словом. Адже чим багатший запас слів у людини, тим вищий рівень її загального розвитку, тим кращі в неї знання, бо, як говорив М. Рильський, «слово — одяг усіх фактів, усіх думок» У слові закріплені результати пізнавальної діяльності людини. Разом із словом до людини приходить знання про навколишній світ, розвивається мислення, забезпечується успішне спілкування між людьми. Від багатства активного словника залежать змістовність, яскравість і виразність усного і писемного мовлення.

Праця над лексикою в школі має, отже, велике і загальноосвітнє, і практичне значення.

Збагачуються знання учнів з мови внаслідок вивчення слова та усвідомлення існуючих зв'язків між лексикою й іншими рівнями мови (фонетикою, словотвором, морфологією, синтаксисом, стилістикою). Учні знайомляться із сферою вживання слів, з джерелами їх походження, і це формує матеріалістичний погляд на мову.

Жодних понять у дітей не формується, жодних термінів їм не повідомляється, визначень діти не заучують. Спеціально часу на ознайомлення з лексичними явищами не відводиться. Лексичні вправи рекомендується проводити у зв'язку з вивченням граматики і навчання правопису. Діти у ході спостережень переконуються, що слова позначають ті чи інші предмети і явища дійсності, мають певні значення, що, потрапляючи в різні речення, особливо у зв'язному мовленні, слова можуть бути близькими або протилежними за значенням. Така робота сприяє розвиткові мислення і мовлення, збагаченню словника молодших школярів, вихованню любові і інтересу до рідної мови. Відбір матеріалу з лексики підпорядковується віковим можливостям учнів. Мета вивчення лексики в 5 класі, як спеціального розділу, співвідноситься з метою навчання в початковій школі. Співвідношення цього матеріалу з програмою молодших класів забезпечується принципом наступності при відборі лексичного матеріалу. Матеріал, який використовується для лексичних вправ у молодших класах,— це близька і зрозуміла дітям лексика. Щоб зрозуміти саме лексичне явище, вони повинні чітко знати значення тих слів, на яких розглядається явище, співвідносити слова і предмети, порівнювати предмети і дії, названі одним словом.

Учитель у 5 класі повинен послідовно реалізувати знання і вміння, одержані учнями у 1-4 класах. Великий запас багатозначних слів, синонімів, антонімів повинен послужити основою для формування в учнів відповідних лексичних понять. Так, молодші школярі мають практичне уявлення про синоніми і засвоюють основну їх ознаку— близькість значень. У 1-4 класах, таким чином, проводиться серйозна робота, яка створює передумови для засвоєння теоретичних відомостей з лексикології в 5 класі. Реалізація принципу наступності у вивченні розділу «Лексикологія» дозволяє вчителю поглибити роботу з мови, зробити її більш ємною, змістовною, не повторюючи добре відомого учням, а розвиваючи одержані знання і навички.

Зв'язок лексики із словотвором і граматикою дозволяє розглядати слово в єдності змісту і форми, тобто семантики і граматичних ознак, що в свою чергу дає можливість учням під час вивчення морфології і синтаксису чітко розмежовувати лексико-граматичні значення, властиві частинам мови, і лексичне значення кожного слова в межах однієї частини мови і одного речення.

Методи і прийоми вивчення лексикології у школі

Вивчення лексики ґрунтується на таких принципах: 1) позамовний, 2) лексико-граматичний, 3) семантичний і 4) діахронічний. Кожний з цих принципів забезпечує багатогранну роботу над словом як на уроках української мови, так і на уроках інших предметів.

Позамовний, або екстралінгвістичний, принцип вивчення лексики вимагає зіставлення слів з тими реаліями, які вони називають. На цьому принципі ґрунтується визначення лексичних понять, види наочності. Наприклад, малюнки в підручниках з підписами чи без них з успіхом використовуються учителем для з'ясування суті лексичних понять. Аналізуючи малюнки без підписів, учні йдуть до слова через його предметне зображення, а при аналізі малюнків з підписами — від слова до предмета чи явища, зображеного на малюнку.

Лексико-граматичний принцип ґрунтується на зіставленні лексичного і граматичного значень слів і допомагає в роботі над словом з абстрактним значенням. Наприклад, розрізнення омонімів мила (прикметник) і мила (дієслово минулого часу) відбувається не тільки за лексичними значеннями, але й за їх граматичними ознаками. Граматичні ознаки слів є важливим структурним елементом визначення лексичних понять. Цей принцип сприяє здійсненню взаємозв'язку лексики і граматики. Семантичний принцип використовується при вивченні багатозначних слів, синонімів, омонімів, антонімів. Відомо, що слово, вступаючи в різні семантичні зв'язки з іншими словами, утворює лексичну парадигму. Щоб з'ясувати значення того чи іншого члена цієї парадигми, воно зіставляється з іншими словами. Таке зіставлення відбувається на основі семантичного принципу. Його реалізація вимагає спостережень над лексичним значенням слів.

Взаємозв'язок слова з історією народу виражається в з'ясуванні його етимології. Розкриття цього взаємозв'язку досягається за рахунок діахронічного принципу, який допомагає формувати в учнів правильне розуміння розвитку словника і мови в цілому як явищ, зумовлених історією розвитку суспільства. Історичні зміни в житті народу викликають певні зміни в словниковому складі мови. Діахронічний принцип зумовлює вивчення застарілих слів і неологізмів, лексичних понять, пов'язаних з походженням і розвитком словникового складу мови. Вивчаючи лексику і фразеологію, діти повинні усвідомити, що українська літературна мова пройшла довгий шлях розвитку, вона є продуктом багатьох поколінь. Кожне нове явище, предмет, ознака, дія викликали в ній появу нових слів.

Приступаючи до вивчення лексики в 5 класі, необхідно з'ясувати учням мету введення її в програму, місце серед інших розділів шкільного курсу мови. Учні повинні усвідомити, що знання лексики української мови дасть можливість їм вільно володіти словом, допоможе краще опанувати граматикою, орфографією, орфоепією і стилістикою, розширить знання про навколишню дійсність. Так, опрацьовуючи значення слова, треба наголосити, що кожне слово має не тільки звуковий склад і граматичну форму, але й чітко окреслене значення. Це дає змогу людям за допомогою слів обмінюватися думками. А багатозначність слів сприяє образності й виразності мови. Лексичне значення слова — це зміст слова, співвідносність його з певним позамовним фактом (предметом, явищем, якістю, процесом) дійсності. Так, слово заплава означає «місце, яке затоплюється під час повені», слово полотніти — ставати блідим, «бліднути», слово скритний — «який приховує свої почуття, настрої».

У 5 класі учні повинні з'ясовувати значення слів самостійно і, користуючись тлумачним словником, визначати те значення слова, яке вжите в даному контексті, уміти добирати омоніми, синоніми, антоніми і вживати їх у власному мовленні, правильно вживати слова в розмовному, діловому і художньому стилях мовлення; у 6 класі — визначати слова за словником, розмежовувати основні лексичні шари української мови, користуватися усіма передбаченими програмою словниками, розмежовувати семантичні ознаки словотворчих засобів, лексико-семантичні і граматичні ознаки частин мови, вживати в мовленні багатозначні іменники, прикметники, дієслова, добирати до них синоніми і антоніми; у 5 класі — визначати лексичні властивості дієприкметників, дієприслівників та прислівників, добирати синонімічні прийменники і сполучники, вільно використовувати в усному і писемному мовленні всі частини мови; у 7 і 9 класах — тлумачити значення будь-якого слова в контексті, пояснювати його стилістичні функції, аналізувати лексичні особливості стилів мовлення. Ці вміння забезпечують засвоєння і закріплення знань, одержаних під час вивчення даного розділу. .

Лексичні вправи та їх види.

Лексичні вправи — це завдання, спрямовані на усвідомлення суті лексичних умінь. Вони активізують і збагачують словниковий запас учнів, виховують у них увагу до слова, його значення, розвивають мислення. Практичний матеріал лексичних вправ дає широкі можливості для виховної роботи на уроках української мови.

При складанні лексичних вправ перед учителем стоять такі завдання: 1) відповідність змісту вправ теоретичним відомостям з лексики, передбаченим програмою; 2) добір лексичних вправ зумовлюється характером навчального матеріалу; 3) лексичні вправи повинні формувати мовленнєві уміння й навички; 4) вправи повинні сприяти розвиткові логічного і художнього мислення учнів; 5) зміст вправ повинен носити виховний характер.

З погляду дидактичних завдань лексичні вправи об'єднуються в кілька типів: 1) з'ясування суті лексичного явища; 2) відшукування виучуваного явища серед слів (у реченні, зв'язному тексті) за зразком чи без нього; 3) добір прикладів, що ілюструють виучуване лексичне явище; 4) групування .виучуваних лексичних явищ за певними ознаками; 5) заміна слів і виразів іншими; 6) лексичний розбір; 7) складання речень і зв'язних текстів з використанням певного лексичного явища; 8) знаходження лексичних помилок та їх виправлення.

Названі типи вправ сприяють закріпленню учнями виучуваних лексичних понять, їх специфіки та зв'язку, формуванню лексичних умінь виявляти те чи інше явище, аналізувати його, визначати його роль у мовленні.

Добір лексичних вправ залежить від змісту і специфіки виучуваних лексичних понять. Так, при ознайомленні із значенням слова необхідні такі вправи: 1) тлумачення лексичного значення слова, використаного в контексті (за зразком чи без нього); 2) визначення лексичного і граматичного значень слова; 3) впізнавання слова за його тлумаченням; 4) відшукування в тексті слова з певним лексичним і граматичним значенням; 5) введення в контекст слова з указаним значенням; 6) відшукування значення (значень) слова у тлумачному словнику.

Однією з важливих лексичних вправ є розбір '. Він дозволяє організувати спостереження над лексичними явищами в текстах різних стилів. Учні повинні навчитись швидко відшукувати в тексті аналізоване слово, вільно користуватись тлумачним словником при розборі, встановлювати значення аналізованого слова в даному контексті. Лексичний розбір повинен зайняти належне місце серед інших видів мовного аналізу.

66. Способи тлумачення лексичного значення слова.

Слово як одиниця мови. Лексичне значення слова. Групи слів по лексичному значениюслово знадобилося людині для того, щоб дати ім'я всьому, що є у світі. Адже щоб про щось говорити й навіть думати, треба його якось називати, іменувати. Кожне слово має своє звучання, буквену оболонку, індивідуальне лексичне (зміст слова) і типова граматичне (ознаки слова як частини мови) значення, наприклад: [т'ул1] - тюль; індивідуальне лексичне значення - «тонка сітчаста тканина»; слово тюль - ім'я іменник чоловічого роду, 2-го відмінювання, в однині, у називному відмінку Всі слова мови утворять його словниковий склад, або лексику. Розділ науки про мову, що вивчає словниковий склад мови, називається лексикологією. У лексикології вивчаються самостійні слова з погляду насамперед лексичного значення, а також уживання й походження. Лексичне значення слова - це той головний рмисл, про яке ми думаємо, коли вимовляємо слово, значеннєвий зміст слова, розумі_ однаково людьми, що говорять на даній мові Існує кілька способів пояснення лексичного значення слів: 1. Тлумачення (роз'яснення) слова в словникових статтях тлумачних словників. Одинадцятитомний «Словник української мови» (або СУМ-11), що його було видано у 1970 — 1980 роках, став першим у історії тлумачним словником української мови. На ньому базуються чи не всі сучасні українські тлумачні словники, зокрема «Великий тлумачний словник сучасної української мови» (ВТССУМ) та оновлений «Словник української мови у 20 томах», публікацію якого розпочала Академія наук України у 2010 році. 2. Підбор синонімів: радість - веселощі, пожвавлення, свято, торжество, радість 3. Тлумачення, що включає у свій склад однодо-ренние слова: викладач - той, хто передає знання, мураха - той, хто живе в траві-мураві, пастух - той, хто пасе, жене тварин на пасовище 4. Ілюстрація змісту слова, малюнок Слово може мати одне лексичне значення, такі слова називають однозначними, наприклад: діалог, фіолетовий, шабля, насторожі. Слово може мати два або більше лексичних значення, такі слова називають багатозначними, наприклад: У словниковому складі сучасної української літературної мови є слова, які у будь-якому контексті мають лише одне значення. Такі слова називаються однозначними. Так, наприклад, слово стілець на­зиває лише один предмет і має одне значення — меблі для сидіння зі спинкою. Слово субота теж має одне значення — шостий день тижня і т.ін. Переважна більшість слів української мови — багатозначні. Властивість слова вживатися у різних контекстах з різними значен­нями називається багатозначністю або полісемією. Якщо значення слова прямо вказує на предмет, дію, явище, то таке значення називають прямим: корінь петрушки, корінь зуба, корінь дерева. Якщо пряме значення слова переносять на інший предмет,, то таке значення називають переносним: корінь роду, корінь зла. У повсякденному мовленні людин постійно вживає слова в переносному значенні: золота осінь, тиск падає, срібний голос, легкий характер. Поети й письменники користуються особливою виразністю переносного значення слова, створюють спеціальні засоби художньої зображальності: метафору, епітет, уособлення. Це допомагає їм яскраво, зненацька виразити свої думки й почуття: Як дерево роняє тихо листи, так я роняю смутні слова... (С. Єсенін.) 2. Синоніми, антоніми, омоніми, омографи, омофони. У цій групі відбивається значеннєвий зв'язок різних слів вязике. Синоніми - близькі за лексичним значенням слова: говорив - сказав, мовив, відгукнувся, пробурчав; короткий - недовгий, короткий; ока - очі. Антоніми - слова, протилежні за лексичним значенням: праця - неробство, говорити - мовчати, веселий - смутний Омоніми - слова, зовсім різні за значенням, але однаково звучні й що пишуться (лук - «рослина» і лук - «зброя»). Омографи - слова, що мають розходження в наголосі (атлас і атлас). Омофони - слова, що мають розходження в написанні, але при цьому однаково звучні (попестити кошеняти й полоскати білизна). Не можна змішувати багатозначні слова й омонім^-омоніми-слова-омоніми. Багатозначність відрізняється від омонімії тим, що різні значення одного багатозначного слова зберігають деяку спільність у тлумаченні їхнього змісту. Тому в словнику багатозначні слова приводяться в одній словниковій статті й даються як одне слово з перерахуванням всіх значень. Омоніми - різні слова, у значеннях яких немає нічого загального, і в тлумачних словниках омоніми описані в різні словникові статтях 3. Загальновживана лексика, діалектизми, про-фессионализми; нейтральні, книжкові, розмовні слова; застаріла лексика. Ці слова виділені в особливу групу - у зв'язку з особливостями вживання в мовленні. Загальновживані слова - слова, якими користуються всі люди: трава, земля, чорний, три, ока Діалектизми - місцеві слова, зрозумілі жителям тої або іншої місцевості: курник - «пиріг з курячим м'ясом», косохлест - «косою дощ із вітром». Профессиоиализми - спеціальні слова, які вживаються фахівцями, людьми певної професії: книговидавець використовує слова шрифт, форзац, плетіння; учений-лінгвіст - лексикологія, профессионализми; лікар - ін'єкція, шприц, наркоз

67. Значення розділів “Будова слова” та “Словотвір” у шкільному курсі української мови.

Методика навчання будови слова і словотвору Будова слова - традиційний розділ шкільної програми, в якому розглядаються значущі частини слова, відношення між спорідненими словами. Словотвір як учення про способи творення нових слів уведено до програми порівняно недавно, і тому зміст його ще достатньо не стабілізувався. Словотвір як окрема дисципліна пройшов декілька етапів становлення. Спочатку його розглядали як набір комбінацій морфем і включали до складу морфології. Потім цю теорію заступив структурно-семантичний підхід, у якому акцент було зроблено на словотвірній похідності, визначенні "похідної основи”, звернено увагу на створення структури і семантики кожного слова. На сучасному етапі у лінгвістиці пропонуються три напрями в дослідженні словотвору: 1. Синтаксичний (трансформаційний). Цей підхід започаткував Н.Хомський. За цією теорією семантику і структуру дериватів розглядають у лінгвістиці як результат породження різних синтаксичних конструкцій, а поняття словотвірного правила пов’язують із відтворенням ланцюжка переходів, що лежать в основі перетворення вихідних синтаксичних конструкцій у відповідний дериват (Він грає на трубі - він трубач; Він від’їхав - його від’їзд). 2. Ономасіологічний, започаткований дослідженнями чеського мовознавця М.Докуліла. Ономасіологічна теорія в своїй основі має принцип номінації, тобто до номінативного акту словотвірне значення включається як частина підготовленого для означування мисленнєвого змісту. На перший план виходить не формальне вираження словотвірного компонента (префікс, суфікс), а його номінативне значення, здатність надавати нових значеннєвих відтінків до первинного змісту слова (білий - біл-і-ти - ставати тим, що називає мотивуюча частина). Нове словотвірне значення виникає на основі перерозподілу та доповнення елементів інформації і при згортанні мовної форми. 3. Функціонально-семантичний (формально-семантичний), який синтезує досягнення попередніх двох підходів. Цей підхід у словотворі є традиційним. Як правило, поняття "словотвір” трактують у двох значеннях: 1. Розділ науки про мову, що вивчає творення нових слів на основі наявних у словниковому складі, які мотивують похідні утворення; це вчення про будову похідних слів, про засоби і способи їх творення. 2.  Процес (або результат) творення нових слів на основі однокореневих слів або словосполучень за певними моделями і закономірностями, які існують в мові. Відповідно до того, які засоби використовуються для вираження дериваційного значення похідного слова. У шкільній практиці "Будова слова” відповідно вивчається в 5 класі, а "Словотвір” у 6 класі разом із вивченням орфографії. Під час опрацювання розділів завдання вчителя полягає в тому, щоб: □ сформувати в учнів стійкі вміння розрізняти форми слова й спільнокореневі слова; □ забезпечити знання особливостей, у тому числі й стилістичних, значущих частин слова; □ навчити учнів здійснювати морфемний (за будовою) і словотвірний аналіз слова; □ виробити навички користування морфемним і словотвірним словниками; □    активізувати морфемний канал сприйняття слів учнями; □    осмислити способи і засоби творення слів. Уміння виділяти в слові його складові частини - основу і закінчення, корінь, префікси і суфікси є головною передумовою для успішного вивчення частин мови та їх форм, зв’язків між словами, стилістичних функцій морфологічних засобів. Без засвоєння будови слова неможливе свідоме сприйняття семантики багатьох слів, а отже, й поповнення лексичного запасу цілими рядами споріднених (спільнокореневих) лексем. Розуміння структури слова - необхідна умова й засвоєння орфографії, передусім тих правил, що базуються на морфологічному принципі. Не менш важливе і розуміння способів творення слів, тому цей розділ має й значний світоглядний потенціал - самою суттю лінгвістичного матеріалу утверджується погляд на мову як на історично змінне явище, на систему, що постійно вдосконалюється й розвивається. З більшістю цих понять і термінів учні ознайомлені ще в початкових класах. У 5 класі завдання полягає в тому, щоб не тільки закріплювати, але й поглиблювати набуті учнями знання, тому, по-перше, не слід обмежуватись аналізом структури іменників та прикметників, як це здебільшого робилось на початковому етапі навчання, по-друге, частіше слід використовувати слова, у складових частинах яких відбулися певні звукові зміни. Учитель зможе допомогти учням долати труднощі під час усвідомлення будови слова і словотворення, якщо спиратиметься на загальнодидактичні, власне методичні, а також на специфічні принципи вивчення будови слова і словотворення, зокрема: 1) диференціювання понять "словозміна” і "словотворення”; 2) встановлення зв’язків між словотворенням і фонетикою; 3) поглиблення знань про лексичне й граматичне значення під час вивчення будови слова і словотворення; 4) зіставлення словотвірного розбору з морфемним; 5) використання знань про будову слова і словотворення для вдосконалення орфографічних навичок. З’ясовуючи поняття словозміни і словотворення, вчитель повинен довести до свідомості учнів, що словозміна - це відмінювання слів за відмінками, родами, особами, числами. Словотворення - це різні способи творення нових слів. Якщо під час відмінювання утворюються нові форми того самого слова й лексичне значення при цьому залишається незмінним, то при словотворенні з’являється нове однокореневе споріднене слово, але з іншим лексичним значенням. Уточнюючи поняття про закінчення як морфему, треба показати учням, що зміна слів зумовлюється об’єднанням їх у словосполучення і речення. Під час словозміни утворюються різні форми одного й того самого слова. Закінчення - це засіб зв’язку одного, слова з іншим у словосполученні або реченні. Традиційно складним для засвоєння учнями є морфемний аналіз слова, що в більшості випадків виявляє формальне ставлення ^ чпіг до слова. оперуючи морфемами, вони часто й не підозрюють про їх смислове наповнення і не враховують цієї особливості значущих частин при написанні слова, розборі за будовою, з’ясуванні граматичних ознак. Під час виконання розбору слова за будовою головною вимогою є розуміння значення аналізованого слова. Це важливо для правильного визначення характеру основи, а також семантики морфем. У методиці визначилися основні принципи навчання будови слова і словотвору: □    урахування структури, семантики і значення значущих частин слова; □  установлення зв’язку з фонетикою, лексикологією, граматикою й орфографією; □    здійснення зв’язку з роботою над розвитком зв’язного мовлення. З метою трансформації знань учнів в уміння й навички доцільно використовувати систему тренувальних вправ і завдань, як-от: ■  випишіть із тексту або доберіть самостійно до запропонованого слова форми або спільнокореневі слова; ■  доберіть слова, що складаються з певної кількості морфем; ■  визначте звуки, на які закінчується основа слова; ■  визначте корені, в яких відбуваються звукові зміни (чергування); ■  згрупуйте за спорідненістю слова з омонімічними коренями; ■  доберіть антоніми, що відрізняються від поданих слів лише префіксами; ■  доберіть слова з тим самим префіксом або суфіксом; ■ доберіть слова з певним значенням (наприклад, назви мешканців міст), згрупуйте їх за суфіксами; ■   розподіліть слова за частинами з накресленням їх структурних схем або заповненням таблиці; ■  поясніть роль тих чи інших афіксів, наприклад, суфіксів пестливості або згрубілості тощо. Відповідно до змісту виучуваного матеріалу вправи поділяються на: Морфемні вправи, що розвивають в учнів уміння визначати структуру слова. Передусім це такі вправи: ■   знайдіть (випишіть, підкресліть) слова, що мають префікси, суфікси (або певну структуру); ■    позначте графічно частини слова; ■    доберіть слова з певними суфіксами тощо (або з певною структурою); ■   виконайте графічний диктант (запис схеми, а не слова); ■ згрупуйте слова за наявністю в них різних префіксів (суфіксів, закінчень тощо); ■    розберіть слова за будовою; ■    визначте, у якому зі слів префікс (суфікс тощо) не виділяється. 68. Морфемний і словотворчий аналізи. Морфемний і словотворчий аналіз слова. Ці види мовного аналізу є найважливішими методами теоретико-практичного опрацювання матеріалу і тому знаходять широке застосування на уроках. Кожному вчителеві-словеснику необхідно оволодіти найбільш раціональними прийомами їх проведення. Найголовнішим умінням, необхідним для здійснення аналізу слова за будовою, є уміння добирати та зіставляти спільнокореневі слова, змінювати форму слова. Аналіз слова за будовою найкраще починати з відокремлення закінчення (якщо воно є) і поступового вичленування префіксів та суфіксів шляхом зіставлення зі спорідненими словами, що відрізняються від аналізованого одним якимось елементом. Словотворчий аналіз тісно пов’язаний з морфемним, він базується па вмінні добирати спільнокореневі слова, будувати словотвірні ланцюжки. Для з’ясування способу творення слова треба зіставити його з найближчим попередником. Подаємо зразок аналізу морфемного і словотвірного аналізу слова. Розбір слова за будовою Одним з ефективних прийомів, що допоможе глибоко засвоїти будову слова і виробити навички визначити її, є, безумовно, розбір за будовою. Для правильного членування слова за будовою учні вчаться зіставляти слова (наприклад, зіставляються похідні слова з однокореневими, а також різні форми одного слова), пізнають систему суфіксів і префіксів в українській мові. Послідовність розбору 1) закінчення і його значення; 2) основа; 3) корінь (добір одного - двох однокореневих слів); 4) суфікс (добір одного - двох однокореневих слів з таким самим суфіксом; значення суфікса, якщо доступно); 5) префікс (добір одного - двох однокореневих слів з таким самим префіксом; значення, якщо доступно). Спершу виділяється закінчення на основі зміни слова. А зміна слова залежить від того, до якої частини мови воно належить. Наприклад, якщо це іменник, то він змінюється за числами і відмінками: дорог-а, дорог-и, дороз-і, дорог-ою і т. д. Отже, незмінна частина дорог - основа, а змінна -а, -и, -і, -ою, -о - закінчення. Якщо аналізується прислівник дорого, то відзначаємо, що це слово незмінне і воно не має закінчення. Якщо слово закінчується, наприклад, на -ю: стою, необхідно пам’ятати, що букви на позначення голосних (я, ю, є) передають у слові або два, або один звук. У слові стою, ю передає два звуки (й-у) і один з них (й) належить до основи, а другий (у) становить закінчення (стой-у). Букви (я, ю, є) - передають завжди один звук після приголосного (пісня). Основа може бути м’якою, що позначається м’яким знаком. У цьому випадку м’який знак відноситься до основи: день. У словідень закінчення немає (нульове закінчення). Корінь слова виділяється шляхом зіставлення зі словом, від якого утворилося аналізоване слово. При виділенні суфікса важливо вміти добирати приклади слів з тим же суфіксом: читач, слухач, збирач і т. д. Якщо аналізується складне слово, то виділяється сполучний голосний. Префікс також вичленовується шляхом добору однокореневих слів. Проте при виділенні префікса необхідно уважно подумати, чи він не етимологічний, як у словах поїзд, поїздка; показ, показникі т.д. Зразок усного розбору: Вершник наближався все ближче і ближче (В. Уткін). У слові вершник нульове закінчення. Воно вказує, що це іменник чоловічого роду, називного відмінка однини. Основа словавершник, вона складається з кореня і суфікса. Корінь слова верш-, спільнокореневі слова: вершина, верхом. Суфікс -никуживається на означення людини за родом діяльності. Цей суфікс мають слова: провідник, городник, господарник.  Зразок письмового розбору: Ой, скажи, дай пораду, як прожити без долі?! Як одрізана гілка, що валяється долі (Леся Українка). одрізана - од/різ/а/н/а Словотворчий розбір слова Словотвірний розбір тісно пов'язаний з морфемним, адже обидва ці аналізи передбачають виділення складових частин слова і характеристику. Від правильного усвідомлення морфемного і словотвірного аналізів нерідко залежить свідоме засвоєння правопису слів. Послідовність розбору: 1) до якої частини мови належить аналізоване слово, з’ясувати його лексичне значення; 2)  порівняти склад слова з однокореневим чи найближчим спорідненим і виявити твірну основу і ту частину слова, з допомогою якого воно утворено; 3) визначити, від чого утворена основа. Організовуючи словотвірний розбір, треба спершу визначити, якою частиною мови виступає аналізоване слово, його лексичне значення (наприклад, читач - іменник, той, хто читає, хто зайнятий читанням яких-небудь творів). Далі шляхом порівняння складу аналізованого слова з однокореневим визначити твірну основу (читач - від твірної основи чит-) і охарактеризувати: похідна вона чи не похідна. Основа, від якої утворюється нове слово, називається твірною. Наприклад, основа ліс- - є твірною основою для слова лісний,ліс-н-ий), основа лісн- - є твірною основою для слова лісник (лісн-ик), а основа лісник- - виступає твірною для слова лісництво(лісни-цтв-о). Основа, що складається тільки з кореня (не має ні суфіксів, ні префіксів), є непохідною: ліс, рук-а, сил-а, нос-ить. Основа, утворена від іншої основи за допомогою суфіксів та префіксів, називається похідною: лісн-ий, ручн-ий, силенн-ий. Після цього називається засіб, за допомогою якого утворено слово (слово читач утворено з допомогою суфікса -ач). Нарешті, визначається спосіб творення слова читач. Воно утворене суфіксальним способом. Зразок усного розбору: Бродить ніч по вулицях зимових, у провулках вітром завива (В.Сосюра). провулок - іменник, має значення: обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння між двома вулицями; найближче споріднене слово вулиця; слово провулокутворилося з допомогою префікса про- і суфікса -ок. Слово утворене префіксально-суфіксальним способом - про-вул-ок (вулиця). Зразок письмового розбору:  за-тін-ок - тінь книг-о-люб - книгу любити  громадськість - громадський Ці вправи мають велике значення для формування на їх основі орфографічних умінь і навичок учнів. Отже, завданням вивчення будови слова і словотворення є: 1) засвоєння системи понять: закінчення й основа слова, корінь слова, префікс і суфікс, твірна основа, морфологічні і неморфологічні способи творення слів; 2) навчання учнів не тільки членувати слова за їх морфемним складом, а й визначати, від якого слова або від якої основи і як утворилось те чи інше слово, який смисловий відтінок вносять у його зміст суфікс, префікс. Усе це має велике значення як для розвитку логічного мислення, так і для засвоєння багатьох орфографічних правил. Вивчення будови слова і словотвору спрямовується й на те, щоб учні усвідомили різницю між словозміною і словотворенням, навчилися розрізняти морфологічні і неморфологічні способи творення слів, поглибили знання про зв’язок словотворення з    лексикою і морфологією. Необхідно добиватися розуміння учнями того, що в результаті словотворення з’являється слово з новим лексичним значенням, що кожне нове слово оформляється як та чи інша частина мови, що в системі кожної частини мови є свої особливості словотворення.