58. Виражальні засоби лексики. Лексичні помилки.

Помилки: Неправильне або неточне слововживання, тобто вживання слова без урахування властивого йому в літературній мові значення в контексті; Змішування однозначних і багатозначних слів; Змішування багатозначних слів і омонімів; Невміння використовувати синоніми ; Неправильне вживання слів іншомовного походження; Змішування різних за значенням, але близьких за звуковим оформленням слів (паронімів); Зайві в мовленні, беззмістовні слова (слова-паразити); Невиправдане калькування російських слів і стійких словосполучень (дослівний переклад їх українською мовою) ; Змішування українських і р осійських слів.

Лексика займає центральне місце в системі образних засобів мови. Слово, як відомо, є основною одиницею мови, найпомітнішим елементом його художніх засобів. І виразність мови пов'язана передусім із словом. Багато слів мають здатність вживатися в декількох значеннях.Ця їх властивість називається багатозначністю, або полісемією. Образність мови створюється завдяки вживанню слів в переносному значенні. Слова і вирази, спожиті в переносному значенні і створюючі образні уявлення про предмети і явища, називаються стежками. Виділяються такі стежки: метафора - слово або вираження, спожите в переносному значенні, заснованому на схожості. Ще один різновид тропів - метонімія. Це слово, спожите в переносному значенні, заснованому на суміжності. Епітет - це художнє визначення. Порівняння - це зіставлення двох явищ, з метою визначення одного за допомогою іншого. Уособлення - перенесення властивостей живих істот на неживі предмети: З багатозначністю не слід змішувати омоніми, т. е. співпадаючі в звучанні і написанні, але абсолютно різні за значенням слова: ключ - «джерело» і ключ - «відмичка». Різні типи омонімів (омофони, омографи, омофоры) також є джерелом вирази. Омонімічні рими - яскравий засіб звукової гри.

Виразність мови посилює вживання синонімів - слів, що означають одно і те ж поняття, але що розрізняються додатковими смисловими відтінками або стилістичним забарвленням. Особливе місце в системі виразних лексичних засобів займають антоніми. Антоніми - це різні слова, що відносяться до однієї частини мови, але протилежні значення, що мають : друг - ворог, важкий, - легкий, сумно - весело, любити - ненавидіти. Антоніми бувають не у усіх слів. Антоніми постійно використовуються в антитезі - стилістичному прийомі, який полягає в різкому протиставленні понять, положень, станів. Потужну емоційну дію на читача має лексичний повтор, коли шляхом повторення слова виділяється ключове поняття в тексті. У поетичних творах як засіб виразності використовуються такі види лексичного повтору, як анафора і епіфора. Анафора - це повторення окремих слів або оборотів на початку уривків, з яких складається висловлювання. Епіфора - повторення слів або словосполучень у кінці рядків. Інша частина лексики вживається обмежено. Тут виділяють наступні групи. Диалектизмы - слова, поширення яких обмежене тією або іншою територією. До лексики обмеженого вживання відноситься також і так звана спеціальна лексика, т. е слова, що вживані і розуміються переважно представниками певної науки, професії. До такої лексики належать, передусім, терміни - слова, використовувані для логічно точної назви спеціальних понять, встановлення їх відмітних ознак, наприклад медичні терміни: сканування, шунтування, неоперабельний; лінгвістичні терміни: полісемія, семантика, морфема. Окрім термінів, в спеціальній лексиці виділяють професіоналізми, т. е. слова і вирази, які не є узаконеними, науковими визначеннями тих або інших професійних понять, але широко використовуються фахівцями в тій або іншій області.

До обмежено вживаної лексики відносяться також слова, що називаються жаргонізмами, які складають основу особливого соціального різновиду мови, - жаргону. Ці слова вживають люди, об'єднані спільністю інтересів, звичок, занять, соціального положення і т. п. До лексики обмеженої, маловживаної відносять і так зване арго, що характеризується особливою штучністю, умовністю, строгою засекреченою.

59. мовна норма та мовленнєві помилки.

Мо́вна но́рма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головні ознаки мовної норми — унормованість, обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність. Розрізняють такі структурно-мовні типи норм: 1.орфоепічні норми (вимова); Наприклад: [молод'ба́] 2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо́дити- ви́ходити. 3.лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності); 4.словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова); 5.морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами); 6.синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень); 7.стилістичні норми 8. (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування); 9. орфографічні норми (написання слів); 10.пунктуаційні норми (вживання розділових знаків). Класифікацію лексичних помилок пропонуємо у такій послідовності: 1. Уживання слів у невластивому йому значенні: Спортсмени різних країн вели гострі дуелі за олімпійські медалі - Спортсмени різних країн вели гостру боротьбу (напружені змагання) за олімпійські медалі.2. Невдалий добір синонімів. Ця помилка виражається в багаторазовому повторенні тих самих слів і невмінні користуватися синонімами, у т.ч. контекстуальними: На картині намальовані часи кріпаччини - Па картині зображені часи кріпаччини. 3. Сплутування різних за значенням, але близьких за звуковим оформленням слів (паронімів): адресат - адресант, громадський - громадянський, ефектний - ефективний та ін. 4. Уживання зайвих слів (плеоназми): Ми пам'ятаємо і не забуваємо своїх друзів (зайвий один з присудків); Моя автобіографія (зайвий елемент авто). 5. Лексичні анахронізми, тобто слова, що не відповідають нормам певної епохи: Козаки стріляли з пістолетів (пістолів); Устина була в панночки за хатню робітницю (служницю). 6. Порушення лексичної сполучуваності слів: красивий борщ - добрий, смачний борщ, глибока юність - молодість, зрілість; страшенно гарно - дуже гарно. 7. Повторення спільнокореневих слів (тавтологія): партизанів зрадив зрадник - Партизанів видав зрадник; І. С. Нечуй-Левицький зобразив образ Миколи Джері - І. С. Нечуй-Левицький змалював образ Миколи Джері. 8. Сплутування українських і російських слів: Шевченко являється основоположником української літературної мови (треба в). Журі об'явило переможців конкурсу (треба оголосило). 9. Калькування російських слів і словосполучень (дослівний переклад їх українською мовою): приймати участь (треба брати), міроприємство (захід), слідуючий (наступний), фонар (ліхтар),воротник (комір) та ін. 10. Неправильне вживання міжмовних омонімів: неділя (сьомий день тижня, а не тиждень); адрес (письмове вітання особі, організації, а не місце проживання чи перебування особи); виключення (іменник на позначення дії (виключити), а не виняток)та ін.

Більшість лексичних помилок спричинені бідністю словникового запасу учнів та низьким рівнем сформованості мовленнєвих умінь і навичок. Виділяють фразеологічні помилки. До них найчастіше відносять перекручення фразеологізмів (приймати міри, вип'ялити очі, настоювати на своєму), змішування елементів двох фразеологізмів (відігравати значення, мати роль, дивитися повз вуха, пропускати крізь пальці; перебрати через край, переходити міру тощо). Ці помилки можна віднести до лексичних, бо змішування, перекручення фразеологізмів відбувається через заміну одного компонента (слова) іншим. До фразеологічних помилок відносять уживання стійких словосполучень у невластивому значенні: Пальму першості завоювали спортсмени "Спартака". Такий недолік варто класифікувати як стилістичну помилку, оскільки недоцільне вживання фразеологізмів негативно впливає на стилістичне забарвлення тексту. До стилістичних помилок відносимо такі: 1. Порушення стильової єдності тексту: стилістична несумісність слів, різностильові синтаксичні структури, різностильове забарвлення тексту (колорит офіційності в художньому тексті, колорит емоційності в науковому тощо). 2. Неправильне вживання слів з переносним значенням, фразеологізмів, штучна образність: Якби Микола Джеря. не втік від пана, він би перевернув світ; Столяр передав школярам свій прекрасний досвід. 3. Недоречне використання емоційно забарвлених слів і виразів, без урахування їх стилістичних функцій, унаслідок чого виникає стилістична несумісність слів. тобто сполучення слів різних стилістичних рядів: Роман кожного ранку крокує до школи. Слово крокує вносить стилістичний дисонанс, бо виражає відтінок урочистості, а все речення є стилістично нейтральним. 4. Невміння користуватися граматичними синонімами (варіантами словоформ, словосполучень і речень у текстах різних стилів): Читати - читать; знає - зна. Він закричав - Він як закричить! 5. Невиправдане вживання мовних штампів, кліше: проходять червоною ниткою, не можна не вказати, розгорнути підготовку, на повну потужність тощо: Неможна. не вказати на багатоплановість епічного твору. 6. Зайві в мовленні беззмістовні слова (слова-паразити): значить, так би мовити, ось, скажімо, словом, отже, власне кажучи, це саме, звичайно та ін. 7. Порушення милозвучності мовлення (насамперед для усних висловлювань): У парку купи опалого листя вітер роздуває; Небо, здавалось, розкололось від грому. 8. Невмотивоване нагромадження одних і тих же частин мови або їх форм: Важливе значення для засвоєння мовлення мають завдання на аудіювання. 9. Уживання громіздких, одноманітних синтаксичних конструкцій, що роблять текст стилістично невиразним.