43. Послідовність роботи над переказом.

Переказ — це вид роботи з розвитку зв'язного мов­лення, який передбачає передачу в усній чи письмовій формі прочитаного або прослуханого тексту. Умовно до переказів відносять також конспектування прочи­таної статті, запис прослуханих виступів тощо. Велике значення переказу перш за все у тому, що він навчає глибоко розуміти і правильно передавати чужі слова, виробляє навички самостійного викладу думок в усній і письмовій формі. Отже, переказ — це підготовча ланка до самостійного письма, написання творів, виступів з різної тематики, відгуків тощо.

Переказ виробляє навички уважно слухати (чи уважно читати) текст, з тим щоб зрозуміти й запам'ятати його зміст, а потім з належною повнотою й докладністю відтворити в усній чи письмовій формі.

Проведення переказу сприяє розвитку логічного мислення, оскільки виробляє вміння й навички аналізувати текст, виділяти в ньому головне й другорядне, родові й видові поняття, розкривати внутрішні зв'язки й закономірності, що лежать в основі змісту тексту, а потім у чіткій послідовності переказувати його. У про­цесі проведення переказів актуалізується і збагачується лексика учнів, розвивається вміння правильно вживати слова, а також користуватися засобами виразності мови. Учні практично переконуються у великій ролі мовних засобів і необхідності дбайливого відбору їх для повноцінного розкриття ідейного змісту й забез­печення вимог художньої передачі.

Праця над переказами допомагає свідомо зміцню­вати орфографічні й пунктуаційні навички. А в цілому мова і стиль переказів сприяють виробленню високої мовної культури учнів.

ПОСЛІДОВНІСТЬ РОБОТИ НАД ПЕРЕКАЗОМ

Запорукою успішного написання переказу є:

• практичне володіння мовою;

• наявність сформованих мовленнєвих навичок;

• уміння добирати виражальні засоби і вибирати найоптимальніші з них;

• здатність правильно і виразно передавати зміст;

• знання орфографічних і пунктуаційних правил.

Розглянемо, у чому полягає кожна з цих передумов.

Практичне володіння мовою дає можливість спри­йняти текст загалом та у взаємозв'язку складових частин — без нього неможливе достатнє відтворення змісту. Важливу роль відіграють і навички продуктив­ного усного мовлення в монологічній формі, оскільки писемне мовлення формується на базі усного. Той, хто не може зв'язно розповісти про щось, ніколи не напише доброго переказу.

Знання з мовлення, зокрема, про текст і його ознаки, структуру тексту, типи висловлювань, стилі мовлення і засоби їх створення необхідні як для сприймання по­чаткового тексту, так і для створення власного варіанта висловлення змісту.

Уміння добирати найоптимальніші виражальні засоби дають можливість будь-яку думку висловити по-різному, оскільки на всіх рівнях мовної системи — морфемному, лексичному, морфологічному, синтаксичному — є си­нонімічні та співвідносні засоби, з-поміж яких завжди можна вибрати той, що найкраще відповідає змістові й цільовій установці створюваного тексту. Такий вибір — найважливіша запорука виразного, точного, емоційного мовлення, якщо він, звісно, підкріплюється знаннями орфографічних і пунктуаційних правил.

Попередня підготовка до переказу

Позаяк переказ — спосіб перевірки грамотності, то в процесі підготовки до нього треба повтори найважливіші орфограми і пунктограми, особливо ті, які за результатами основних письмових робіт визначено як типові. Однак необхідно і звернути увагу на запас лексико-фразеологічних та граматичних засобів, вправність і доцільність їх використання, повноту сприйняття змісту, структури і стилістичних особливостей тексту, здатність створити його власний варіант. На це має спрямовуватися підготовка із чітким визначенням теоретичних і практичних аспектів.

Насамперед потрібно пригадати основні характе­ристики тексту як одиниці мовлення:

1. підпорядкованість усіх складових єдиній темі й авторському задуму;

2. структурований зміст (підтеми, наявність зачину і кінцівки, взаємозв'язок між частинами, яким ви­значається розгортання викладу, поділ на абзаци, що відповідають підтемам);

3. стиль тексту;

4. тип мовлення.

Складовою частиною ^підготовки мають бути' не тільки перелік стилів, але й засоби створення того чи іншого стилю, не тільки типи мовлення, але й характерна для кожного з них послідовність викладу.

Наступним етапом підготовки стануть тренування у визначенні теми і головної думки тексту шляхом доби­рання заголовків та формулювання авторської позиції (мети створення тексту) до зв'язних уривків із текстів або вправ підручника.

Ефективною роботою, спрямованою на осмислення тексту, є поділ його на частини, у яких висвітлюється певне питання.

Можливі два варіанти такої вправи:

1. Використовувати тексти зі збірника переказів, до яких додаються орієнтовні плани із завданням: визначити в тексті уривки, що відповідають кожному пунктові. Це дає змогу відслідкувати послідовність розгортання подій. При цьому у поле зору потрапляє багато питань, що можуть прислужитися при написан­ні переказу: роль прямої мови і діалогів; лексичні та граматичні засоби вираження почуттів тощо. До того ж принагідно оцінюється і сам план — його відповідність змісту тексту.

2. Робота над структурою тексту — поділ його на окремі смислові фрагменти і придумування заголовків до них. Сукупність цих заголовків становитиме план викладу змісту.

Подані варіанти протилежні один одному: в першо­му здійснювався аналіз від загального до конкретного, в другому — навпаки — від конкретного до загального. У цілому ж вони доповнюють один одного.

Ще одним спрямуванням попередньої підготовки до переказу є напрацювання можливих способів вира­ження думки:

1. перефразування речень, заміна окремих ком­понентів;

2. вживання одних синонімів замість інших;

3. заміна слів фразеологізмами і навпаки;

4. простих форм частин мови і деяких членів ре­чення складними;

5. зворотів — підрядними реченнями;

6. сполучникових речень — безсполучниковими;

7. прямої мови — непрямою і навпаки.

Така робота допоможе уникнути як орфографічних помилок (коли є сумніви при написанні певних слів), так і пунктуаційних (вагаючись у доборі розділових знаків).

Повторюючи синтаксичні конструкції, слід особ­ливу увагу звернути на типові порушення речень, зокрема:

1. використання дієприслівникових зворотів, не пов'язаних єдиним виконавцем з дієсловом-присудком (Прослухавши нову мелодію, вона мені сподобалась)]

2. сплутування прямої і непрямої мови (Ліна Кос­тенко писала, що шукайте цензора в собі)-,

3. вживання означальних речень, відірваних від слова, яке вони пояснюють (Художник змалював дівчину і голубку, з якою потім познайомився).

У ході роботи потрібно потренуватися у розме­жуванні складних речень з підрядними часу, умови, причини, способу, дії, які можна замінити зворотами, а які — ні.

Сприймання тексту

Текст переказу зачитується двічі. Треба, щоб прослуховування дало якнайбільше інформації, необхідної для подальшої роботи. Тому ні в якому разі не слід обмежуватися пасивним слуханням з надією, що щось запам'ятається. Слухання має стати етапом активної аналітичної роботи.

Під час першого зачитування тексту учні намага­ються зробити якомога більше «заготовок» — запи­сують фрагменти речень, навіть цілі речення, але за цією роботою пропускають наступні частини тексту, втрачають розвиток подій, унаслідок чого не можуть сприйняти текст як цілісність з його ідейно-тематичною та структурною визначеністю. Такі поспішні записи приносять не користь, а шкоду.

Найважливішим завданням початкового ознайом­лення з текстом є усвідомлення його теми, головної думки, змісту і структури. Цим і визначається харак­тер роботи. Слухаючи перший раз текст, слід робити помітки. Але такі, що намітять план викладу і надалі допоможуть зрозуміти особливість побудови запропо­нованого тексту, визначити його тему та ідею.

Важливо записати незрозумілі слова, щоб під час другого читання з'ясувати їх значення. Слова, над правописом яких треба подумати; вагомі для розкриття авторського задуму вислови доцільно виписати під час другого читання.

Зорієнтувавшись в основних характеристиках змісту і композиції, потрібно зосередитися на мовному оформ­ленні тексту, визначити авторське ставлення до опису­ваного, виявити засоби, які висловлюють це ставлення. Ці засоби допоможуть визначити і стиль тексту.

Під час другого читання здійснюється і своєрідний контроль за тим, чи правильно була сприйнята під час першого читання структура тексту. Це буде остаточний крок до складання робочого плану переказу. Такий план необхідний навіть тоді, коли не вимагається наводити його у числовому варіанті роботи: тільки використання плану, послідовне висвітлення всіх його пунктів забезпе­чить дотримання вимог до зв'язного висловлювання.

Написання тексту на чернетці

Писати роботу треба у повній відповідності з на­міченим під час слухання тексту планом. Актуальні проблеми цього етапу роботи:

1. повне висвітлення кожного питання;

2. зв'язки між реченнями в межах кожного фраг­мента та між уривками і засоби їх вираження;

3. відповідність використаних засобів авторській по­зиції і стильовим особливостям початкового тексту;

4. уникнення помилок: орфографічних, пунктуа­ційних, граматичних, лексичних.

Самоперевірка і вдосконалення написаного

Чернетку варто прочитати двічі.

Під час першого читання звертається увага на:

• повноту викладу змісту;

• стиль тексту;

• послідовність розповіді.

При необхідності вносяться в текст певні зміни:

• вводяться пропущені фрагменти;

• вилучається зайве, зокрема необґрунтовані пов­тори;

• переставляються місцями окремі речення чи абзаци;

4) усуваються відхилення від обраного стилю викладу.

Під час другого читання слід зосередитися на гра­мотності — зважити:

• чи правильно вжиті слова і побудовані речення;

• чи вдало використано засоби зв'язку між части­нами тексту;

• чи немає орфографічних і пунктуаційних помилок.

Після усунення всіх недоліків текст переписується на чистовик.