42. Гуманізм культури доби Відродження. Генії Відродження.

«Гуманізм» ( від латинського слова «homo» - людина, “humanus” - людський, людяний) – термін, що його запровадили у вжиток діячі культури Відродження. Цим терміном вони протиставили Гуманізм – Теїзму (від грецького слова «theos» - Бог; "theism" – релігійний світогляд, який понад усе і в центрі ставить Бога). Християнський релігійний світогляд, який сповідувала панівна в період Середньовіччя християнська церква, культивувала зневажливе ставлення до гідності людини. За вчення Біблії, людина – це перш за все, грішник, гній земний, черв’як. Діячі Відродження рішуче виступили на захист людини, а звідсіль – проти церкви, проти релігії. Гуманізм Відродження — це, у першу чергу, нове світосприйняття, усвідомлення всієї повноти величі людини, її здатності осягнути й обернути собі на благо все багатство й різноманітність природи. Ренесансний гуманізм — це також нове вчення про людину, нова етика, що відігравала головну роль у сфері гуманітарного знання, це й новий науковий метод, який вплинув на розвиток природничих наук. Для гуманізму було характерне свідоме прагнення до вироблення нових соціально-етичних ідеалів. Своїм гаслом гуманісти проголосили шляхетність не за походженням, а за інтелектом. Вони шанували особисті заслуги, а не дворянські титули. Ознакою гуманізму було також критичне ставлення до тодішнього стану католицької церкви і, що особливо важливо, визнання неправочинності її монополії в інтелектуальній діяльності суспільства. Гуманізм категорично не заперечував церкву. Він стверджував пріоритет розуму по відношенню до авторитету віри. І це було загальним принципом гуманістів. Відродження уславилось розквітом Реалістичного мистецтва, яке прийшло на заміну іконописного, умовного та містифікованого мистецтва Середньовіччя. Наприкінці XV - у першій третині XVI ст. відбувся небачений злет літератури, живопису, архітектури, через що цей період отримав назву Високе Відродження. Він дав світові новий тип творчої людини — особистість, обдаровану численними талантами, сильну духом, оригінального мислителя і митця. Цих творців нащадки не випадково порівнювали з давньогрецькими титанами, які не побоялися вступити в суперництво з самими олімпійськими богами. У історії людства нелегко відшукати ще одну настільки геніальну людину, як Леонардо да Вівчі (1452-1519). Леонардо мав добру вдачу, був напрочуд вродливим і сильним — міг голими руками гнути підкови і перевершував усіх у фехтуванні. Його інтереси не знали меж. Він залишив 14 томів рукописів, на сторінках яких збереглися малюнки численних винаходів: проекти підводного човна, гелікоптера, парашута, розвідних мостів, кулемета, танка, плавильних печей, автоматичного ткацького верстата та інші. Усі вони набагато випередили свій час. Світлим генієм Відродження називають Рафаеля Санті (1483-1520). Його творчість - це зразок піднесеної краси, досконалості й гармонії. Син художника з міста Урбіно, Рафаель з дитинства жив в атмосфері живопису. Зовнішня краса, доброта й ніжність характеру поєднувались у ньому з величезною працьовитістю. Талант Рафаеля виявився рано, і папа запросив його розписати парадні зали (станці) Ватиканського палацу. Одна з фресок цієї серії, на якій зображені давньогрецькі філософи і вчені, отримала назву сАфінська школа». Декому з її персонажів Рафаель надав риси своїх знаменитих сучасників: величний Платон - це Леонардо, глибоко замислений Геракліт - Мікеланджело, а один з учнів -сам Рафаель. Найулюбленішим образом майстра була Мадонна - втілення материнської відданості й любові. Вершиною творчості стала «Сикстинська Мадонна» -зображення прекрасної молодої жінки з немовлям на руках. Сповнена скорботи Марія передчуває трагічну долю своєї дитини та все ж несе людям сина як спокутну жертву.