Хрестоматія з філософії освіти
.pdf
парадигму, що означає (за Т. Куном) визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх рішень науковому співтовариству.
Філософія освіти має один єдиний цілісний об’єкт — освіта в усіх її ціннісних, системних, процесуальних та результативних характеристиках, що враховують, природно, і міждисциплінарні, зовнішні, фонові параметри, і фактори, які так чи інакше впливають на функціонування та розвиток сфери освіти. Саме єдність і цілісність об’єкта при різноманітті предметних сфер дослідження (вивчення, перетворення) цього об’єкта зумовлює принципову інтегративність, міждисциплінарність наукового знання, фіксованого в філософії освіти.
Ірина Утюж
ПАРАДИГМАЛЬНІ ЗАСАДИ ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ 126
Системний аналіз фундаментальних орієнтацій сучасної освіти, що формуються в ході пошуку нових перспективних його парадигмальних моделей, а також шляхів їх можливої інтеграції, є актуальним, перш за все, у теоретичному й загальносвітоглядному плані, що диктується рядом істотних факторів, до яких відносяться:
– глибинні зміни в суспільно-політичному й економічному ладі; – переорієнтація суспільства на нові типи соціальних і економіч
них відносин; – тенденції глобалізації та антиглобалістські прагнення;
– приєднання України до Болонського процесу і пов’язаних з цим надії та побоювання;
– усе більш відчувається і усвідомлюється криза колишньої моделі освіти і неоднозначне ставлення до спроб її реформування.
Усі ці події супроводжуються багатьма інноваціями у сфері теорії та практики освіти, зумовлюючи таким чином необхідність загального аналізу й зіставлення різних, дуже часто протилежних за своїми глибинними філософськими підставами методологічних принципів, які використовуються для вирішення проблем і завдань
126 Утюж І.Г. Парадигмальні засади |
освітнього простору : [монографія] / |
І.Г. Утюж. — Запоріжжя : Просвіта, 2012. |
— 352 с. — С. 4–16. |
481
Розділ ІX. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
сучасної освіти. Спроби знайти шляхи гармонізації та синтезу багатьох підходів і парадигмальних орієнтацій освіти, скерованих прагматичними міркуваннями, без ґрунтовного пошуку та вивчення можливих спільних для їх об’єднання метазасад філософсько-мето- дологічного рівня можуть лише привести, а нерідко і приводять, або до еклектики, або до протиставлення одних парадигмальних орієнтацій іншим як найбільш перспективних, ефективних і правильних. Типологізація освітніх парадигмальних орієнтацій часто базується на різних, не пов’язаних одна з одною підставах, що не дозволяє, наприклад, упевнено та аргументовано говорити навіть про приблизну кількість реально існуючих «освітніх парадигм» у сучасній теорії і практиці не тільки вітчизняної, але й світової освіти. Ще складніша справа з розглядом суті та якісної своєрідності освітніх орієнтацій, зразків, систем і моделей, оцінкою їхніх можливостей та обмежень, переваг і недоліків, а також із самою їх кваліфікацією як парадигми.
У зв’язку з цим предметом особливої уваги й осмислення повинні стати вихідні ідеї побудови традиційних і нових систем освітньої теорії і практики, а також концепції, що втілюють їх зміст, моделі та зразки, що лежать в основі цієї різноманітності та заслуговують бути названими та кваліфікованими як дійсно парадигмальні. За таких умов потрібно здійснити її філософсько-мето- дологічний системний і комплексний аналіз, який урахував би особливості сфери освіти як феномена культури, пов’язаної, у свою чергу, з такими основними типами буття, як природа, суспільство і людина. <…>
Системне соціально-філософське вивчення різних підходів до процесів розвитку сучасної освіти актуальне і в практичному плані, необхідна побудова єдиного освітнього простору, що дозволить краще зрозуміти походження й реальний зміст різних парадигмальних орієнтацій, які співіснують і змагаються одна з одною в процесах реформування, модернізації та розвитку освіти, а також виявити, які метазасади їх гармонізації та інтеграції. <…>
Структурний функціоналізм став концепцією, в межах якої досить яскраво виражається вплив освіти на соціальну систему. Т. Парсонс увів поняття системи, яке в нього стало не тільки ключовим, а й універсальним. Парсонівський підхід до соціальних змін окреслив соціальну систему як сукупність елементів зі стабільними якостями, а соціальні зміни — як процеси, що змінюють властивості та співвідношення між елементами системи. <…>
482
Парсонівська концепція, застосована до аналізу освіти як чинника соціальних змін, демонструє, що традиційна система освіти є фактором компенсаторних соціальних змін. Інший тип змін, які виділяв Т. Парсонс у своїй концепції, — це структурні, які, змінюючи цінності та норми частіше, ніж інші типи змін, ведуть до трансформації самої системи, а не окремих її компонентів. Завданням освіти сьогодні є генерування саме структурних змін. Напевно, не буде перебільшеною думка про те, що розкрити в усій повноті всі таємниці пізнавальної, освітньої діяльності неможливо без розкриття таємниць буття людини, таємниць її сутності та існування. <…>
Функціоналізм є теорією, що розглядає роль освіти в суспільстві надто консервативно. В цілому в структурно-функціональ- ному та системному підходах освітні зміни виступають механізмом адаптації та відновлення стабільності суспільства. Сама діяльність людини пояснюється в категоріях відповідності суспільству. В такому ракурсі навчання і виховання особистості має забезпечувати не зміни, а незмінність певних компонентів соціальної системи. І є скоріше головною формою організації соціальної дії, ніж самостійний генератор соціальних змін.
Функціоналізм викликає зміни в освіті та у функціонуванні інших суспільних установ як раціональне пристосування до змінних суспільних потреб, як функціональну необхідність. Функціо налістська традиція виділяє як вихідну одиницю дослідження «первісні людські поведінки», на основі яких виникають взаємодії людей у суспільстві. <…>
Освіта у функціоналістській моделі сприяє соціалізації, тобто пристосуванню індивідів до економічних, політичних і суспільних установ, забезпечує ефективне формування осіб, щоб вони пристосувались до обов’язкових у суспільстві практик і вимог. <…>
Сучасні функціоналісти <…> виділяють 4 специфічні цільові галузі в процесі навчання: інтелектуальну, політичну соціальну й економічну. Інтелектуальні цілі навчання містять у собі: вироблення базисних когнітивних навичок; передачу специфічного знання, наприклад, з літератури, історії та інших наук; допомога студентам у набутті розумових навичок вищого порядку — таких, як аналіз, синтез. Політичні цілі передбачають: виховання лояльності щодо існуючого політичного порядку підготовку громадян до участі в його підтримці; допомогу культурним групам в асимілюванні;
483
Розділ ІX. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
навчання дітей основним законам суспільства. Соціальні цілі спрямовані на соціалізацію згідно з ролями, нормами поведінки й цінностями суспільства. <…> Нарешті, економічні цілі навчання включають підготовку до майбутніх професійних ролей і добір, навчання й розподіл індивідів відповідно до поділу праці. В індустріальному суспільстві економічні цілі освіти особливо важливі, тому що існує напруга між принципами поділу праці й нормами соціального розподілу заслуг.
Функціоналістський і структурно-функціоналістський підхід можна розглядати через призму діяльнісного підходу В такому випадку функціоналістський підхід представляє освіту як значиму систему для життя людей, що тісно пов’язана з іншими елементами повсякденної діяльності. <…>
Соціокультурний підхід в освіті пов’язаний з відтворенням культури, значущих цінностей суспільства, які забезпечують наступність поколінь. <…> Однак, обмежуючись розглядом освіти як соціокультурної парадигми, неможливо пояснити багато феноменів, що формуються під впливом сучасних інформаційно-кому- нікативних практик, викликаних з «утіканням суб’єкта», «зникненням суб’єкта» і «віртуальністю суб’єкта», які суттєво ускладнили трансляцію змісту освіти. Питання, окреслене соціокультурним підходом про зв’язок освіти і призначення людини, виявилося ширшим його власних можливостей і потребує комплексного аналізу, яким і є цивілізаційний підхід, у континуумі якого розкривається транзитивна потенційність освіти. <…>
Сьогодні освіта змінила межі і освітнім стає все суспільство. Освіта в сучасних умовах розуміється як поліфонічна мережа освітніх процесів, які здійснюються в усіх суспільствах і соціальних середовищах, а не тільки в традиційних установах, набуваючи відкритого характеру і виступаючи як комунікація різних культурних практик. Амбівалентність поняття «освіта» нині стає особливо суттєвою, коли, з одного боку, виявляє традиційний смисл становлення (як технології виховання і навчання) особистості, а з іншого — орієнтується на бачення соціальної реальності, що рухається, змінюється процесуально і технологічно. <…>
Феноменологічний підхід переважно намагається знайти не тільки опис ситуації, але й елемента, які конституюють її сенс. Тому важливо усвідомлювати, на якому логічному рівні розгляду ми знаходимося в будь-який момент часу. Наприклад, кажучи про освітню парадигму, ми маємо на увазі освіту, яка має
484
конституючий сенс. Освіта володіє логічним статусом необхідної умови для дії: діяти — означає діяти навмисно, в тому або іншому сенсі свідомо. Дія припускає, що ми бачимо, що ситуація могла б бути іншою, ніж вона є, що існує альтернатива тому, що дане, а саме — позитивна альтернатива, яку ми можемо реалізувати за допомогою особливої послідовності дій. <…> Нова парадигма, таким чином, конституює дію. У цьому сенсі дія можлива саме завдяки новому значенню в освіті. <…>
Феноменологія — це дорога чи напрямок, що дозволяє докорінно осмислити освіту, навчання. Вбачаючи в освітньому процесі глибокі інтенціональні якості, науковець може ввійти в пізнавальну ситуацію і допомогти її аналізувати через пояснення значень змістів у свідомості людини, що навчається. <…>
Дмитро Дзвінчук
ФІЛОСОФСЬКЕ БАЧЕННЯ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ 127
Завдання освітньої системи невпинно розширюються <…>. Відбувається процес залучення до освітніх тем, проблем і питань все більшої кількості представників інших наук — не лише філософів чи психологів, а й економістів, соціологів, політологів, прогнозистів. <…> На наш погляд, це позитивне явище, адже формується ширше бачення сучасного освітнього феномену, акцентують на важливих для всього суспільства його сторонах, які з тих чи інших причин раніше не розглядали науковці-педагоги.
Відмінності підходів до освіти педагогів і представників інших наук помітні вже на рівні вступних означень. Так, відомий британський соціолог Е. Гідденс у своєму великому за обсягом підручнику «Соціологія» гранично лаконічний: освітою він називає організований процес трансляції знань від представників старшого покоління до дітей і молоді у призначених для цього спеціальних приміщеннях середніх чи вищих шкіл. <…> Цей варіант означення дає йому змогу акцентувати два важливих для соціолога факти:
127 Дзвінчук Д. Освіта в історико-філософському вимірі : тенденції розвиту та управління : [монографія] / Д. Дзвінчук. — К. : ЗАТ «Нічлава», 2006. — 378 с. — С. 8–32.
485
Розділ ІX. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
• формування звичної для нас шкільної системи освіти лише після винайдення у 1454 р. друкарського верстата й створення можливостей для масового виробництва підручників. Учителі отримали можливість працювати не з одним чи двома-трьома учнями, а одразу з десятками;
• накопичення наприкінці XX ст. інформаційних засобів нового покоління, які стають серйозною загрозою традиційній освіті. Ці засоби дають змогу навчатися поза спорудженими для навчальної мети приміщеннями і не вимагають безпосереднього фізичного перебування викладачів і тих, хто навчається, в одному і тому ж приміщенні. <…>
Підручники й інший друкований навчальний матеріал та невисока вартість засобів і матеріалів для письма дали можливість успішно навчати дітей і підлітків навіть тоді, коли один учитель припадає на 18—25 учнів, а не на одного чи двох. Власне, подібне співвідношення
ібуло характерним для навчання «грамотіїв» в аграрних суспільствах до винайдення книгодрукування і застосування до виробництва підручників методів і засобів індустріального суспільства. <…>
На цей час завдяки досягненням точних наук і застосуванню у промисловості їхніх відкриттів на зміну книгам і зошитам приходять цілком інші засоби навчання. Якщо в Україні не було ні потреби, ні можливості їх ефективно й масово застосувати, то в окремих зарубіжних країнах вже є приклади не просто якихось незначних сьогоденних спроб і експериментів, а досить тривалої діяльності навчальних закладів, які не підпадають під традиційні вимоги до шкіл чи університетів.
Наприклад, після формування у США достатньо розвиненої мережі Інтернет і перетворення персональних комп’ютерів на продукт щоденного вжитку мільйонів людей група підприємців заснувала в 1989 р. університет Фінікса, зорієнтувавши його на надання освітніх послуг дорослим людям, а не підліткам чи молоді. З точки зору маркетингу це був вдалий вибір: ті, хто вже працює, можуть самостійно заплатити за навчання, до того ж не лише мають досить високий рівень мотивації до здобутки нових знань, але й спроможні успішно працювати самостійно, не використовуючи щоденних безпосередніх зустрічей з викладачем чи консультантом. Специфіка американського життя полягає в тому, що значний відсоток активного населення відзначається бажанням забезпечити своє кар’єрне зростання чи захиститися від безробіття шляхом самонавчання
ісамовдосконалення.
486
Межу сторіч університет Фінікса зустрів у статусі найбільшого акредитованого навчального закладу США, випередивши за кількістю студентів (понад 68 тис. чол.) великі державні університети Сходу, Центру і Заходу країни. Віртуальне спілкування його студентів (зрозуміло, у цьому випадку йдеться не про традиційних, а специфічних студентів) між собою і з викладачами відбувається майже лише електронними засобами. <…>
Магістерські та інші навчальні програми цього університету користуються значним попитом, що свідчить лише про те, що організатори подібного «віртуального» університету своєчасно помітили виникнення у суспільстві нових уявлень про освіту і про те, як саме необхідно забезпечувати професійне і соціально-культурне піднесення значної частини активного населення.
Цей факт може бути розширеним у своєму значенні новими доказами глибинних змін у суспільному уявленні про «освіту» — створенням корпоративних університетів та ще кількох інших типів вищих навчальних закладів, поява яких зумовлена спільними впливами змін на ринку праці і постійним удосконаленням інформаційно-комп’ютерного устаткування. <…>
Отже, з точки зору соціологів наші традиційні уявлення про освіту в цілому, її участь в соціалізації всіх нових поколінь, організації і забезпеченні діяльності освітньої мережі і нових засобів надання послуг з елементами навчання, консультування чи професійної підготовки слід доповнити багатьма новими аспектами, пов’язаними з неминучим виходом інформаційних технологій на ще вищий рівень розвитку. <…>
Дуже цікавими для філософів і науковців з психолого-педагогіч- ної сфери, для колективів і керівників освітніх закладів ми вважаємо новітні досягнення <…> з теоретичного і практичного вивчення взаємодії освіти (процесу навчання і виховання) з позаосвітніми об’єктами і суб’єктами, впливу на результати навчання соціальних та інших умов, а також багатьох інших факторів. <…>
Своє бачення освіти і діяльності навчально-виховних закладів мають економісти, чия підвищена сучасна цікавість до системи освіти не в останню чергу викликана тим, що вона наприкінці XX ст. перетворилася з другорядного поля витрат коштів бюджету і населення у суспільно важливий об’єкт, що поглинає ресурсів більше, ніж система оборони. З точки зору економістів під час спроб визначення того, що ми повинні у наш час вкладати в категорію «освіта», обов’язковим є врахування таких її аспектів:
487
Розділ ІX. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
1)освіта як результат, як сума суспільно-значущих знань;
2)освіта як процес передачі знань та інформації, втілення навичок та умінь, тобто навчальний процес;
3)освіта як організаційно-економічна система, тобто як галузь соціально-економічної діяльності <…>.
Зокрема І. Каленюк, як й інших науковців-економістів, у своїх дослідженнях наголошує насамперед на тому, що здобуття освіти стало головним засобом нарощування людського капіталу сучасних держав, адже йдеться про здобуття загалом представниками нових генерацій все більшої суми загальних, академічних, також специфічних і вузькопрофесійних знань. <…>
Як відомо філософам, соціологам і представникам інших наук, здобуті у навчально-вихованих закладах знання, навички і вміння цінні в індивідуальному і загальносуспільному плані не лише як чисті «знання і вміння», а й як база професійного, культурного, фізичного і духовного розвитку людини. Належним чином організована й орієнтована на інтереси молоді освіта є засобом формування високої моралі, виявлення і стимулювання здібностей та устремлінь молоді. Ці освітні набутки не менше від фахових умінь входять до людського капіталу націй і держав, впливаючи на їхні розвиток
імісце в сучасному глобалізованому світі.
Економісти, за винятком тих, хто вивчає і втілює на практиці навчальний процес з дисциплін економічного профілю, порівняно мало цікавляться освітою у сенсі її існування як педагогічного процесу, який завжди полягатиме у передачі знань і досвіду старших поколінь молодшим, у здійсненні на дітей і молодь виховного впливу.
В принципі економісти не можуть оминути той факт, що ефективна сучасна освіта є належним чином організованою і керованою діяльністю. Слова «належним чином» приховують безліч конкретних понять, правил, норм і алгоритмів, які стосуються організації, забезпечення та управління всіма видами і різновидами навчальновиховного процесу. Та поза ними залишається виховний та інформаційний вплив родинного оточення, всього сучасного суспільства, середовища постійного перебування людини в різні періоди її життя тощо.
Якщо щойно визначені впливи є безпосереднім об’єктом цікавості соціологів, філософів і представників інших наук, які виходять на поведінку людини, то економісти порівняно рідко <…> звертаються до гуманістично-цивілізаційних аспектів освітнього процесу. <…>
488
Незалежно від того, наскільки правильно, спеціально і цілеспрямовано інформація відбирається, подається і формується, вона постійно засвоюється людьми в щоденному житті. Тому в даному аспекті освіти чи не найважливішу роль відіграють нематеріальні, невідчутні елементи: той дух спільності, що виникає в кожному даному середовищі і втілює в собі весь нагромаджений досвід культурного, національного, соціального, економічного, політичного та ін. розвитку. Він не є простою сумою освітніх потенціалів всіх людей даної спільноти, це новоутворення, що є похідним від них, яке є результатом їх взаємодії, взаємовідносин і взаємного намагання спільно досягати одних цілей. <…>
В аналізах подібних граней освітньої діяльності економісти навряд чи зможуть змагатися з філософами чи соціологами, тим більше, що у них все ще не бракує невирішених завдань на полях їхнього безпосереднього інтересу — дослідження освіти як орга- нізаційно-економічної системи, тобто як галузі соціально-еконо- мічної діяльності. Такі дослідження все ще не вийшли на належний рівень достатньо точного виміру і співвіднесення бажаних для населення бюджетних і приватних витрат на навчання молоді
інадання їм професій та тих витрат, які існують на цей час для наявної мережі закладів і використаних у них методів і засобів. Ще менш надійними є оцінки впливу систем освіти на економічну діяльність держав у категоріях «витрати—прибуток». Лише для частини вищих шкіл, подібно до університету Фінікса, можна з незначними похибками обчислити коефіцієнт рентабельності, але для суджень про його суспільно-економічне значення необхідна праця не лише економістів, а й соціологів, психологів і представників інших наук. <…>
Освіту в цілому аж ніяк не можна вважати «послугою», хоч вона має особистісний характер, скерована насамперед на конкретного учня чи студента. Вже від часу свого формування система обов’язкової освіти виконувала різноманітні функції і мала бути віднесена не до числа засобів «розподілу послуг», а до національного багатства як специфічне суспільне благо. <…>
Звісно, певні елементи «ринковості» як засіб підвищення економічної ефективності надання невеликої частини освітніх послуг
іу стилі репетиторської діяльності можуть використовуватися обмежено і контрольовано, але не більше цього.
489
Розділ ІX. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ В УКРАЇНІ: СТАН, ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
Леонід Губерський, Віктор Андрущенко
ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ ХХІ СТОЛІТТЯ: ПОШУК ПРІОРИТЕТІВ 128
Україна, як власне й весь світ, перебуває в очікуванні нової епохи та одночасно намагається відшукати соціальну, економічну та нау- ково-технологічну платформу виживання, нову парадигму підготовки людини до життя, яка б забезпечила не лише адаптивне ставлення до дійсності, але й розвиток людини як її активного суб’єкта й творця.
Центром цієї парадигми є освіта, що розвивається як відповідь на виклики цивілізації і, одночасно, — як відповідь на потреби людини знайти своє місце та можливості самореалізації у новому глобальному просторі. Освіта, її організація, загальна філософія розвитку перебувають в епіцентрі дискусій, що розгорнулись нині в світовому інтелектуальному середовищі. <…>
Філософське бачення нової картини світу — це, передусім, визнання факту домінування у буттєвості відкритого раціоналізму, вибудованого на принципах глобального еволюціоналізму, єднання наук про природу й наук про духовність, тобто синтезування різних способів духовно-практичного осягнення світу.
Простіше кажучи, нова картина світу — це, за великим рахунком, корелят світоглядних ідей та ідеалів протилежних культурних традицій. Вона утворює таку матрицю людської поведінки та діяльності, яка виключає конфронтацію, забезпечує конструктивізм і неможливість тим самим домінування в житті істини без (поза) моралі. Ця картина світу спонукає, приневолює будь-кого до морального вдосконалення та самовиявлення.
Наголосимо ще ось на чому. За своєю сутністю означена матриця глибоко гуманістична та педагогічна. Бо звільняє буттєвість від антагонізмів, ворожнечі, безперервних суперечностей і протистоянь. <…>
128 Губернський Л.В., Андрущенко В.П. Філософія освіти ХХІ століття : пошук пріоритетів / Л.В. Губернський, В.П. Андрущенко // Сучасна українська філософія : традиції, тенденції, інновації : зб. наук. праць / відпов. ред. А.Є. Конверський, Л.О. Шашкова. — К. : Видав.-поліграф. центр «Київський університет», 2011. — 304 с. — [16] окр. с.: іл. — С. 132–150.
490