19. Теорії психічного розвитку: теорія розвитку вищих психічних функцій (за л.С. Виготським), концепція діалектичного характеру розвитку (за г.С. Костюком).

Теорія розвитку вищих психічних функцій (за Л.С. Виготським)

Вищі психічні функції мають специфічні ознаки і формуються на основі біологічних передумов. Вони складаються прижиттєво у взаємодії дитини з дорослим і навколишнім світом у цілому, а тому вони соціально обумовлені і несуть в собі відбиток тієї культурно-історичного середовища, в якій розвивається дитина. Середовище є джерелом розвитку вищих психічних функцій.Генезис вищих психічних функцій йде по шляху перетворення розгорнутих наочно-дієвих форм у скорочені, автоматизовані, що виконуються у внутрішньому плані у вигляді так званих розумових дій. Це перетворення проходить кілька стадій.Початковапов'язана з тим, що людина (дорослий) з допомогою певного засобу керує поведінкою дитини, направляючи реалізацію його будь-якої "натуральної", мимовільної функції. Надругій стадіїдитина сама вже стає суб'єктом і, використовуючи дане психологічне знаряддя, спрямовує поведінку іншого (вважаючи його об'єктом). Нанаступній стадіїдитина починає застосовувати до самого себе (як об'єкту) ті способи управління поведінкою, які інші застосовували до нього, і він - до них. Таким чином, пише Виготський, кожна психічна функція з'являється на сцені двічі - спершу як колективна, соціальна діяльність, а потім як внутрішній спосіб мислення дитини. Між цими двома "виходами" лежить процес інтеріоризації, "вращіванія" функції усередину.Інтеріорізуясь, "натуральні" психічні функції трансформуються і "згортаються", набувають автоматизированность, усвідомленість і довільність. Потім, завдяки напрацьованим алгоритмам внутрішніх перетворень, стає можливим і зворотний інтеріоризації процес - процес екстеріоризації - винесення назовні результатів розумової діяльності, здійснюваних спочатку як задум у внутрішньому плані.

Концепція діалектичного характеру розвитку (за Г.С. Костюком).

Психічна діяльність особистості відбувається в результаті інтеграції психічних процесів та властивостей і здійснюється нейрофізіологічними механізмами. Останні є системою, що у своєму функціонуванні залежить від тих систем організму, які складаються з біохімічних, біофізичних та інших компонентів. Між психічним і фізіологічним існують складні стосунки. Психічне не тільки реалізується фізіологічним, а й зазнає змін залежно від перебігу функціонування фізіологічних механізмів. Особистість являє собою діалектичну єдність різноманітних та взаємопов’язаних психічних процесів і властивостей. Як систему, що сама себе регулює та вдосконалює, її характеризує єдність протилежних тенденцій і процесів – інтеріоризації(формування розумових дій і внутрішнього плану свідомості через засвоєння індивідуумом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування) та екстеріоризації(процес, в результаті якого внутрішнє психічне життя людини отримує зовні виражену форму свого існування), диференціації та інтеграції, потяг до спілкування та до усамітнення, відокремлення тощо. Динамічність і стійкість особистості дають їй змогу бути незалежною від безпосередніх впливів ззовні, змінювати середовище відповідно до своїх намірів і планів, створювати умови для власного розвитку.

В онтогенезі психіки має місце єдність біологічних і соціальних умов, в яких провідна роль належить соціальному. Вирішальна роль належить навчанню і вихованню . На дитину впливають лише ті зовнішні умови, з якими вона вступає в зовнішній зв’язок. Особистість неєпасивним продуктом взаємодії спадковості та середовища .Взаємодія цих факторів реалізується через активність дитини. Вона не пасивно пристосовується до оточуючого світу людських предметів ,а активно привласнює собі всі досягнення людства.