24.Поняття, сутність, зміст соціального управління.

1. Поняття соціального управління

Соціальне управління є одним з основних видів управління, що полягає: в забезпеченні реалізації потреб розвитку суспільства і його підсистем; формуванні критеріїв і показників соціального розвитку об'єкта; розробці і застосуванні методів розв'язання проблем, що виникають; досягненні запланованих параметрів у розвитку соціальних відносин і процесів суспільства

В управлінні суспільним розвитком можна виділити такі напрямки:

• управління соціально-економічними процесами, що означає соціальний контроль за виконанням соціально-економічних програм, спрямування і мотивацію економічної діяльності людей, регулювання економічної поведінки людини, її ролі в системі економічних відносин;

• управління соціально-політичними процесами, яке полягає у відтворенні змісту політики і способах її впровадження в життя;

• управління процесами сфери духовного життя, що виявляється у формі освіти й виховання, визначенні засобів та методів активного залучення людей до суспільного життя.

Соціальне управління здійснюється за допомогою регулювання відносин між окремими спільнотами людей згідно з головними завданнями розвитку суспільства.Визначення соціального змісту цих завдань, шляхів і засобів їх розв'язання є цільовою функцією соціального управління. Вона полягає в усуненні суперечностей суспільного розвитку, гармонізації інтересів різних соціальних груп.

Наукове управління життєдіяльністю суспільства за своєю соціальною сутністю є процесом приведення суб'єктивної діяльності людей у відповідність із потребами суспільного розвитку. Але таке узгодження, досягнення єдності відбувається лише за допомогою системи управління.

2. Зміст соціального управління.

Соціальне управління грунтується на притаманній тільки людині здібності ставити перед собою цілі й знаходити адекватні засоби їх досягнення, передбачати результати впливу. В історії суспільства ніщо не робиться без свідомого наміру, без бажаної Мети. Саме за цією ознакою соціальне управління відрізняється від того, що ми умовно називаємо управлінням у складних біологічних і технічних системах. Цілі соціального управління виходять із суспільних інтересів і потреб. Свідомі, активні зусилля людини щодо їх досягнення характеризують управління як цілеспрямовану працю, в якій чітко простежується єдність інтелектуального та вольового моментів.Треба зазначити, що цілі управління диференціюються залежно від його рівнів. Так, мета управління суспільством у цілому полягає в забезпеченні ефективного функціонування і розвитку всіх відповідних соціальних структур, вирішенні загальних завдань шляхом створення та організації діяльності спеціальних державних органів і громадських організацій, які здійснюють управління в різних сферах. На індивідуальному рівні мета управління полягає у підвищенні творчої активності особи. Це досягається шляхом: 1) визначення місця соціальної функції, прав і обов'язків кожної людини в соціальній системі; 2) підготовки індивіда до виконання певних завдань; 3)створення сприятливих умов для найкращого здійснення людиною соціальної функції; 4) відповідного контролю за діяльністю особи. Стосовно окремого колективу метою управління є консолідація та спрямування індивідуальних зусиль виконавців на ефективне вирішення загальних завдань.Ці напрямки діяльності є різновидами управлінської діяльності, що об'єктивно необхідні в будь-яких соціальних системах. Відомо, що кожний керівник на основі вивчення проблем, які виникають перед колективом, має передбачати розвиток подій у майбутньому та планувати, тобто визначати програму і порядок дій підлеглих. Йому потрібно організовувати діяльність колективу, створювати умови для ефективного виконання завдань, які стоять перед ним, виявляти в процесі контролю відхилення в роботі та вносити до неї необхідні корективи, надавати виконавцям практичну допомогу.У соціальному управлінні керівну (суб'єкт управління) і керовану підсистеми (об'єкт управління) становлять люди - окремі чи об'єднані в різні спільноти особи, що вступають у певні суспільні відносини. Отже, людина постає і суб'єктом, і об'єктом соціального управління. Однак потрібно мати на увазі певну умовність цієї конструкції.Відносини "керівник - підлеглий" хоча і є найбільш розповсюдженими в соціальному управлінні, але не охоплюють усіх складних характеристик суб'єкта і об'єкта. Поряд з індивідуальним існує колективний (колегіальний) суб'єкт управління, який впливає на певні суспільні утворення, що діють у різних сферах суспільного життя. Таким чином, суб'єктом соціального управління в суспільстві є складна система галузевих і територіальних, державних і недержавних органів та організацій.Об'єктом управління, поряд з людиною як первинним його компонентом, постають і різні соціальні спільноти, що здійснюють певну виробничу діяльність. Серед цих об'єктів найбільшою цілісністю, яка відображає всі сфери життя людини, є суспільство, що розглядається як єдиний суспільний організм. Управління суспільством передбачає виявлення організуючого впливу на економічну, соціально-політичну і духовну сфери його функціонування. Подальша диференціація зазначених об'єктів дає можливість виділити такі соціальні утворення, як державні органи й установи, підприємства різних форм власності тощо.Для соціального управління характерним є те, що між керівним впливом суб'єкта і реакцією на нього об'єкта немає суворої детермінації, що притаманна технічним системам, реакції яких завжди однозначні, оскільки запрограмовані заздалегідь.Особливості об'єкта соціального управління:- достатня самостійність, об'єкт має здатність до самоуправління і так само активний, як і суб'єкт;- об'єкти управління мають власні закономірності функціонування й розвитку, з якими треба рахуватись при здійсненні управління;- об'єкт управління не тільки реагує на керівні впливи суб'єкта, не тільки сигналізує про їх наслідки та результати, а часто прямо примушує його до певної перебудови керівних впливів, до зміни їх характеру й змісту.Тому соціальне управління являє собою не однобічний вплив керівної підсистеми на керовану, а взаємодію суб'єкта і об'єкта, яка складається з різноманітних прямих і зворотних зв'язків між ними.Між суб'єктом і об'єктом соціального управління існує внутрішня єдність. Суб'єкт управління завжди має справу з мінливим об'єктом і прагне встигати за ним у своєму розвитку. Однак відповідність між ними в дійсності ніколи не буває повною, оскільки вона встановлюється і порушується одночасно.Соціальне управління є цілеспрямовуючим організуючим впливом людей на суспільну життєдіяльність, який здійснюється як у формі самоуправління, так і за допомогою спеціально створених соціальних систем (державні органи, громадські об'єднання та організації, партії тощо).Соціальні процеси виникають іноді мимоволі (зокрема, при взаємо-погашенні численних індивідуальних відхилень). При цьому спостерігається прояв саморегуляції суспільства. В інших випадках вони є результатом свідомої діяльності людей, яка ґрунтується на пізнанні закономірностей функціонування і розвитку всієї суспільної системи та деяких її елементів. Природно, що через постійну неповноту знань про дії названих закономірностей, а також за відсутності реальних можливостей (ресурсів) багато аспектів соціальних процесів залишаються поза межами впливу з боку суспільства. Крім того, сам вплив на такі процеси здійснюється суспільством опосередкованим шляхом, тобто через організацію діяльності спеціальних органів. Останні, у свою чергу, прямо чи опосередковано регулюють окремі прояви конкретних процесів. Подібний вплив суспільства на соціальні процеси з метою їх упорядкування є результатом пізнавальної та перетворюючої діяльності людей, соціальних спільнот. Управління при цьому складається лише з організації ефективного функціонування відповідних соціальних утворень.

3. Функції соціального управління.

А. Файоль, який здійснив первісну розробку функцій уп­равління, виділив п’ять вихідних функцій. На його думку, уп­равляти означає прогнозувати, планувати, організовувати, розпоряджатися, координувати, контролювати. Інші автори згодом запропонували інший перелік функцій — плануван­ня, організація, командування, мотивація, керівництво, коор­динація, контроль, комунікація, дослідження, оцінка, прий­няття рішень.

Є два підходи до визначення функцій: пер­ший з точки зору призначення, спрямування впливу; дру­гий — характеристики самого процесу управління.

Стосовно першого підходу виділяють три групи кон­кретних функцій соціального управління: 1) зміни в умовах якості і способу життя людей; 2) формування й розвиток со­ціальних якостей особистостей; 3) формування функціону­вання й розвиток соціальних систем як цілісних утворень. Стосовно другого, процесного підходу, виділяють діагно­стичну, організаційну, регуляційну, обліково-контрольну функції, які органічно поєднуються. Розглянемо обидва підходи докладніше.

Функції призначення, напрямів вияву включають зміни в зовнішніх умовах життєдіяльності людей і спрямовані пе­реважно на створення сприятливих умов життя людей і послідовне їх поліпшення. Важливо зазначити, що ство­рення сприятливих умов життєдіяльності залежить перш за все від самої людини, і вона повинна в рамках закону ви­користати цю можливість, маючи на увазі що повної рів­ності у суспільстві бути не може, тому управління має на меті пом’якшити наслідки природної і соціальної нерів­ності людей за рахунок соціальної політики.

Функціями соціального управління першої групи є також створення умов, які гарантують права і свободи громадян че­рез підтримку і вдосконалення умов забезпечення їх захисту; створення і вдосконалення умов участі громадян в управлінні соціальними процесами.

Функції другої групи охоплюють процеси внутрішніх змін у самому змісті цієї життєдіяльності, тобто в самому способі життя людей (а не його умовах), а також в їх соціаль­них якостях (а не умовах їх формування). До цієї групи відно­сять такі функції: формування, підтримання, розвиток твор­чої енергії людини, надання їй можливості виявляти ініціа­тиву, самостійність, заповзятливість; формування у людей сприйнятливості до інновацій і забезпечення зростання ос­вітнього і культурного рівня тощо.

4. Сутність соціального управління.

Соціальне управління є особливим видом діяльності, спрямованим на впорядкування, узгодження колективних дій людей для досягнення мети, яка стоїть перед ними. Об'єктивна необхідність виникнення та розвитку управління в соціальній сфері обумовлена суспільним характером праці. Управління складається з таких основних характеристик (за В.М. Глушковим та В.Г. Афанасьєвим): 1. Управління притаманне самокерованим системам. Такими є системи, яким властиві процеси управління. Природні процеси неживої природи не мають здатності до управління. Процеси управління в них впроваджує людина. Властивості управління мають лише біологічні та соціальні системи. Система - це складний динамічний організм, який існує як реальний зв'язок, дійсна функціональна структура, незалежна від нашої свідомості. Водночас це метод зображення дійсності, науково ідеалізоване уявлення реальних взаємозв'язків, результат функціонального підходу до дійсності. 2. Система складається з елементів: суб'єкт та об'єкт управління поєднані між собою зв'язками, які отримали умовну назву керівного впливу і зворотного зв'язку. Будь-яка система має певним чином оформлену структуру, характеризується початковими умовами (структурою, технологією, соціальними відносинами), енергетичним станом та обмінними процесами (енергетично-матеріально-інформаційним обміном) у системі та з середовищем, динамікою й кінематикою її існування. Керівний вплив спрямований на коригування природного руху (поведінки, діяльності) і надання об'єктові (системі) якостей або станів, необхідних для досягнення мети. Таким чином, управління - це певним чином орієнтований керівний вплив суб'єкта на структуру, динаміку й кінематику об'єкта (системи), необхідний для коригування природного руху (поведінки, діяльності), що визначається початковими умовами (структурою, технологією, соціальними відносинами), енергетичним станом та обмінними процесами (енергетично-матеріально-інформаційним обміном) у системі та з середовищем і надання об'єктові (системі) якостей або станів, необхідних для досягнення мети.Основними засадами управління є думки, знання, прагнення, інтереси, потреби і сподівання людини.

5. Соціальне управління як система.

Систему соціального управління становлять:

• методи управління - планування, організація, контроль, облік, аналіз, стимулювання, виховання;

• засоби цілеспрямованого впливу на соціальні процеси - управлінські рішення, виробничі завдання, розпорядження, накази, прохання, норми, стимули, санкції;

• організаційна структура - внутрішня побудова системи, яка відбиває особливості розподілу та кооперації праці, технічні засоби збирання, збереження та передавання інформації, мотивацію тощо.

Ядром системи управління є люди - керівники, спеціалісти, допоміжний персонал і робітники. Система управління спрацьовує на всіх рівнях вияву соціальних процесів (суспільство, організація, особистість).

6. Основні види соціального управлінняО.М. Бандурка визнає, що до соціального управління належать:- управління суспільством;- державне управління;- управління в громадських організаціях;- управління виробництвомЛ.В. Коваль називає такі різновиди соціального управління:- державне;- самоврядування;- громадське;- внутрішньоорганізаційне (апаратне);- економічне;- військове;- політичне;- церковне;- сімейне.Найбільш поширеними в нашій юридичній та управлінськійлітературі за останні декілька десятиріч були погляди, відповідно до яких соціальне управління поділялося на державне та громадське (іноді до нього ще додавали сімейне). З урахуванням змін, які здійснюються в нашому суспільстві, до названих видів соціального управління, безумовно, слід додати самоврядування й приватне управління. Тоді класифікація видів соціального управління матиме такий вигляд:- державне управління;- громадське управління;- самоврядування;- приватне управління;- сімейне управління.Запропонована класифікація дає певне уявлення про види соціального управління в сучасних умовах.Різновидом соціального управління є громадське управління. Воно здійснюється недержавними організаціями переважно засобами неюридичного характеру і часто доповнює державне управління. Оскільки держава не охоплює всі прояви суспільного життя, вона мусить створювати необхідні умови для того, щоб об'єднання громадян могли на засадах самодіяльності брати активну участь у житті суспільства і держави, впливати на формування та реалізацію управлінських програм.В умовах подальшої демократизації нашого суспільства великого значення набуває самоврядування народу, яке має охоплювати всі ланки суспільства. Самоврядування — це таке управління державними і громадськими справами, яке здійснюється народом та різними самодіяльними об'єднаннями громадян (громадськими організаціями, трудовими колективами, територіальними спільнотами і т. ін.) безпосередньо або через обраних представників.

25. Проблема соціального менеджменту в сучасній Україні.

1. Поняття соціального менеджменту. Соціальна робота в наш час має важливе значення. Соціальний менеджмент найбільше відповідає вимогам сучасного суспільства, тому вивчення його функцій та технологій є вкрай потрібним і перспективним завданням. Менеджмент в організації соціальної роботи – це вид управлінської діяльності, що представляє собою сукупність організаційних, соціально-психологічних засобів (форм та методів), які покликані ефективно управляти персоналом організації соціальної роботи, метою якої є здійснення соціального обслуговування, надання соціальних послуг, соціальної допомоги громадянам, а також здійснення соціальної профілактики і соціальної реабілітації задля реалізації та захисту економічних, соціальних, екологічних прав, духовних і культурних запитів людини. Цей вид діяльності направлений на управління кадрами організації соціальної роботи.

2. Основні функції соціального менеджменту. Планова функція (чи функція планування) - це вид організаційно-управлінської діяльності, зв'язаної з розробкою планів організації і їїскладових частин. Відповідно, планування включає: 1) установлення цілей і задач; 2) розробку стратегій, програм і планів для досягнення цілей; 3) визначення необхідних ресурсів і їхнього розподілу по цілях і задачах; 4) доведення планів до усіх, хто їх повинен виконувати і хто несе відповідальність за їх реалізацію.Планування роботи соціальних служб в нових умовах - це безупинний процес використання нових шляхів і способів удосконалювання діяльності організації за рахунок виявлених можливостей, умов і факторів. Плани не можуть бути директивними, а повинні мінятися відповідно до конкретної ситуації, тобто носити індикативний, більш гнучкий характер.В соціальних службах, зазвичай, розробляють перспективні та поточні плани роботи (річний, квартальний, місячний, а подекуди - щотижневий та на кожен день).Організаційна функція (чи функція організації) - це така функція організації процесу управління завданням, формуванням якої є структура організації, а також забезпечення всім необхідним для її нормальної роботи - персоналом, матеріалами, устаткуванням, будинками, коштами й ін. У наш час соціальні служби формують організаційну структуру управління відповідно до власних потреб. Аналіз змін показує, що багато організацій відходять від функціонального принципу побудови структур, а також скорочують так звану вертикаль (ієрархію) управління, делегують повноваження зверху вниз. У структуру організації усе більше вводяться нові ланки, у тому числі зв'язані з необхідністю вивчення ринку і розробкою стратегії її розвитку. Мотиваційна функція(чи функція мотивації) - це організаційно-управлінська діяльність, що має своєю метою активізувати людей, які працюють в організації, і спонукати їх до ефективної праці задля виконання цілей, передбачених планами соціальної служби. У цьому зв'язку процес мотивації включає: 1) встановлення оцінки (розуміння) незадоволених потреб; 2) формулювання цілей, спрямованих на задоволення потреб; 3) визначення дій, необхідних для задоволення потреб людей, працюючих в організації. Дії щодо мотивації включають економічне (матеріальне) і моральне стимулювання, збагачення самого змісту праці і створення умов для прояву активності, розкриття творчого потенціалу працівників і їхнього саморозвитку. У своїй діяльності керівник-менеджер повинен подумати не тільки про те, на які мотиви спиратися, але і які мотиви розвивати з огляду на конкретні обставини й умови соціальної роботи, з огляду на мету управління й оцінюючи наслідки різних варіантів мотивування.Контрольна функція(чи функція контролю) - це організаційно-управлінська діяльність, головним завданням якої є кількісна і якісна оцінка й облік результатів роботи соціальної служби. В ній виділяється два основних напрямки: 1) контроль за виконанням робіт, намічених планом; 2) заходи для корекції всіх значних відхилень від плану. Слід зазначити, що важливим завданням контрольної функції є також розробка стандартної системи звітності та перевірка цієї звітності як соціальної служби у цілому, так і кожного окремого підрозділу.Координаційна функція(чи функція координації) — це функція організації процесу управління, що забезпечує його безперебійність і безперервність. Головне завдання координації - досягнення погодженості в роботі всіх ланок соціальної служби шляхом установлення раціональних зв'язків (комунікацій) між ними. Для виконання цієї функції можуть використовуватися як усілякі документальні джерела (звіти, доповідні, аналітичні матеріали), так і результати обговорення виникаючих проблем на нарадах, зборах, при інтерв'юванні і т.ін. Велику роль при цьому грають технічні засоби зв'язку, що допомагають швидко реагувати на відхилення в нормальній діяльності соціальної служби. На завершення зазначимо, що іноді до розглянутих функцій менеджменту соціальної роботи додаютьфункції управління проблемами соціальних служб та функції розвитку соціальної служби.

3. Проблема соціального менеджменту в сучасній Україні. Зауважмо, що в Україні та інших країнах колишнього Радянського Союзу ситуація ускладнюється кризовим станом економіки, соціальної сфери і практичною відсутністю традицій менеджменту. В цих умовах самоуправління і саморозвиток персоналу соціальної роботи є умовою виживання соціальної сфери в ринкових умовах, зміцнення позицій менеджменту в наших країнах і виникнення класу професійнихменеджерів.

26. Співвідношення понять «самоорганізація», «управління», «регулювання» та «керівництво».

1. Поняття «самоорганізація». Під самоорганізацією ми розуміємо незворотний процес, що призводить в результаті кооперативного взаємодії підсистем до утворення більш ефективних структур з позиції системи. Самоорганізація це цілеспрямований процес, в ході якого створюється, відтворюється або вдосконалюється організація складної динамічної системи. Процеси самоорганізації - це процеси, які відбуваються самі по собі, за рахунок взаємодії з навколишнім середовищем, але не залежно від неї. Самоорганізація може розглядатися як процес і як явище. Як процес самоорганізація полягає у формуванні, підтримці або ліквідації сукупності дій, що ведуть до створення стійких, виробничих і міжособистісних відносин в колективі на основі вільного вибору прийнятих правил і процедур. Як явище самоорганізація являє собою набір елементів, службовців для реалізації програми або мети. До таких елементів відносяться неформальні структури управління, учасники цього процесу, ресурси і т.д.

2. Поняття «управління».Управління – це цілеспрямована дія на об’єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв’язку зі змінною обставин. Управляти можна технічними системами, комп’ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління, який стосується лише управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією тощо). У найширшому розумінні поняття«управління» - це цілеспря­мований вплив суб'єкта на об'єкт управління за допомогою певної системи методів і технічних засобів з використанням особливої тех­нології для досягнення поставленої мети. Управління в широкому розумінні - це загальна система відно­син і явищ управління в природі та суспільстві, у вузькому - це тех­нологічна організація об'єкта управління.

3. Поняття «регулювання». Регулювання - це діяльність із підтримки в динамічній системі управління виробництвом заданих параметрів. Його завдання - зберегти стан упорядкованості, котрий задається функцією організації як у підсистемі виробництва, так і в підсистемі управління. Функція регулювання детермінується нормативністю: в полі її зору перебуває будь-яке відхилення від норми. Зміни в самому виробництві фіксуються завдяки диспетчеризації, що є специфічною формою оперативного регулювання. Змістовна сторона функції регулювання виражається в адміністративно-розпорядницькому впливі керівника на людей, що здійснюють процеси виробництва та управління.Регулювання - це вид діяльності, що являє собою вплив керівника на підлеглих таким чином, щоб вони виконували роботу для досягнення цілей організації. У цьому випадку функція регулювання пов´язана із широко використовуваним терміном "управління". Таким чином,функція регулювання - це процес управління, який здійснюється за допомогою методів формального впливу і підсиленого (владою і лідерством).

4. Поняття «керівництво». Керівництво - це цілеспрямована діяльність менеджера, який очолює якусь організацію (підприємство). Керівництво здійснюєть­ся за допомогою функцій і методів менеджменту, комунікацій тощо шляхом прийняття управлінських рішень. Керівництво полягає в праві особи давати офіційні доручення підлеглим і вимагати їх виконання. Це право випливає з повнова­жень менеджера, які визначають його компетенцію в межах фор­мальної організації. Діапазон керівництва залежить від статусу ке­рівника, тобто чи він є єдиноначальником, чи особою, яка очолює колективний орган управління. Керівник - єдиноначальник здійснює управління на основі єдиноначального прийняття рішень і контролю за процесом праці, несучи повну відповідальність за діяльність організації.

5. Основні відмінності понять та їх співвідношення. Ці поняття у своїх визначеннях мають загальну основу – упорядкування. Самоорганізація в соціумі не є вільною від суб’єктивного фактора, що включає в неї процеси як організації, так і управління. З іншого боку, як організаційні, так і управлінські відносини самі є похідними від самоорганізації і перебувають у формальних структурах (організаціях) під впливом неформальних відносин, що самоорганізуються. Більше того, сама організація включена в процес управління як функція управлінського циклу.Функція регулювання - це один із процесів управління, який здійснюється за допомогою методів формального впливу і підсиленого (владою і лідерством). Керівництво – це реалізація управління на практиці шляхом єдиноначального контролю і прийняття рішень.

27. Закони й закономірності соціального управління.

1. Поняття соціального управління. Соціальне управління — це управління, здійснюване у людському суспільстві, людьми стосовно людей. І суб'єкт, і об'єкт управління представлені тут людиною. Отже, в управлінських системах, які функціонують у соціальному середовищі, головним і провідним є людський фактор. Соціальне управління — вид вольової діяльності, вираженої у цілеспрямованому й організуючому впливі, здійснюваному з метою забезпечення узгодженості й впорядкованості спільних дій людей та їх колективів в інтересах ефективного розв'язання завдань, що стоять перед ними.

2. Зміст соціального управління. Соціальне управління грунтується на притаманній тільки людині здібності ставити перед собою цілі й знаходити адекватні засоби їх досягнення, передбачати результати впливу. Цілі соціального управління виходять із суспільних інтересів і потреб. Свідомі, активні зусилля людини щодо їх досягнення характеризують управління як цілеспрямовану працю, в якій чітко простежується єдність інтелектуального та вольового моментів. Треба зазначити, що цілі управління диференціюються залежно від його рівнів. Так, мета управління суспільством у цілому полягає в забезпеченні ефективного функціонування і розвитку всіх відповідних соціальних структур, вирішенні загальних завдань шляхом створення та організації діяльності спеціальних державних органів і громадських організацій, які здійснюють управління в різних сферах. На індивідуальному рівні мета управління полягає у підвищенні творчої активності особи. У соціальному управлінні керівну (суб'єкт управління) і керовану підсистеми (об'єкт управління) становлять люди - окремі чи об'єднані в різні спільноти особи, що вступають у певні суспільні відносини. Отже, людина постає і суб'єктом, і об'єктом соціального управління. Однак потрібно мати на увазі певну умовність цієї конструкції. Розгляд сутності та змісту соціального управління дає можливість визначити, що соціальне управління - це діяльність, яка здійснюється на організаційній або правовій основі, необхідна для коригування природного руху (поведінки, діяльності, динаміки системи), що визначається початковими умовами (структурою, технологією, соціальними відносинами, політичною системою, енергетичним станом тощо) та обмінними процесами (енергетично-матеріально-інформаційним обміном) у системі та з середовищем і надання об'єкту (системі) якостей або станів, необхідних для досягнення мети. Систему соціального управління становлять: методи управління - планування, організація, контроль, облік, аналіз, стимулювання, виховання; засоби цілеспрямованого впливу на соціальні процеси - управлінські рішення, виробничі завдання, розпорядження, накази, прохання, норми, стимули, санкції; організаційна структура - внутрішня побудова системи, яка відбиває особливості розподілу та кооперації праці, технічні засоби збирання, збереження та передавання інформації, мотивацію тощо. Ядром системи управління є люди - керівники, спеціалісти, допоміжний персоналі робітники. Система управління спрацьовує на всіх рівнях вияву соціальних процесів (суспільство, організація, особистість).

3. Основні закони соціального управління. Поняття закону виражає порядок необхідного та міцного зв'язку між явищами та властивостями матеріальних об'єктів, їх істотні відносини, які повторюються (в тому числі і такі, при котрих зміна одних явищ викликає цілком певну зміну інших). В системі законів соціального управління ведучу роль відіграють об'єктивні соціальні та .економічні закони, що не залежать від свідомості та волі людей, їхня дія виявляється тільки в діяльності людсіі і, отже, залежить від того, наскільки повно враховуються вимоги об'єктивних законів. З'єднуючи та погоджуючи працю людей, управляюча система повинна суворо враховувати вимоги соціальних та економічних законів, які виявляються у визначенні мети, пошуку шляхів її реалізації, оцінці результатів досягнення. До основних соціальних законів відносять, наприклад, закони соціального розвитку, закони соціальноїмобільності, закони соціальної стратифікації та інші.До основних законів соціального управління можна віднести:– закон єдності соціальної системи управління, що обумовлений культурними, політичними та економічними умовами суспільного розвитку. Системі соціального управління органічно притаманна єдність, яка визначає основні процеси її функціонування, характер формування та розвитку. Система соціального управління єдина, що виявляється: в нерозривному ланцюгу відносин управління від вищих до нижчих його ланок; в єдності соціального управління всіма складовими частинами глобальних цілей та інтересів суспільства; в єдності основних функцій та методів управління;– закон участі різних верств населення в соціальному управлінні. Без цього положення не можна казати про демократичність суспільства, про підвищення його ефективності та відповідальності, оскільки суспільне виробництво матеріальних та духовних благ підпорядковується меті задоволення потреб населення;– закон єдності організаційно-методологічних засад функціонування на всіх рівнях управління системою. Певною мірою цей закон є конкретизацією першого із названих законів, однак особлива важливість цього положення дає йому право самостійно існувати в якості закону;– закон збереження пропорційності та оптимальної співвідносності всіх елементів системи управління. Цей закон повинен відображати взаємозв'язок та взаємообумов-леність складових частин системи управління, без чого неможливе нормальне функціонування системи;– закон оптимального співвідношення централізації та децентралізації функцій соціального управління. Рівень централізації управління змінюється в процесі суспільного розвитку, і ця зміна є законом соціального управління. Для кожного стану суспільного розвитку повинен бути свій оптимальний рівень централізації (децентралізації). ГЇри цьому, чим вищий рівень, на якому приймається рішення, а також нижчий ступінь, для якої ноно призначене, тим вищий рівень централізації управління;– суть закону необхідної різноманітності зводиться до того, що різноманітність великої (складної) системи обумовлює необхідність у такому управлінні, котре само володіє необхідною різноманітністю. Іншими слонами, розмаїтість станів управляючої підсистеми має бути не менше розмаїтості керованої підсистеми. Прості керовані системи управління, які не відповідають складностям керованих об'єктів, неспроможні враховувати різноманітності станів об'єкта, взаємодії його з навколишнім середовищем, не забезпечують потрібної якості управління. Отже, спроба проектування "простої" системи для керування "складною" системою свідомо не дасть бажаного результату.

4. Закономірності соціального управління та їх сутність.Закономірність – це стійкі, повторювані зв'язки та відносини між явищами, що визначають об'єктивні умови існування та розвитку даного соціального феномену. Закономірність, як і закон, відображає причинно-наслідкові відносини та зв'язки в соціальному управлінні, що не залежать від волі людини. закономірності соціального управління поділяються на дві групи: 1) загальні (соціально-політичні) та 2) спеціальні (організаційно-технологічні). Виходячи з такого розподілу, до першої групи слід віднести: – необхідність приведення систем та механізму соціального управління до відповідного рівня розвитку суспільних відносин. За ігноруванням даної закономірності застарілі форми та методи управління стають гальмом на шляху розвитку суспільних відносин: відбувається зниження темнів економічного зростання, зростають труднощі та напруженість у суспільстві; – залежність ефективності соціального управління від зближеності цілей управляючої та керованої підсистем. Соці-ально-економічні зміни, які відбуваються в нашій країні, свідчать про те, що проблема поєднання інтересів різних соціальних груп пов'язана, насамперед, з розпитком форм власності та підвищенням дієвості контролю щодо неї, з установленням правильного співвідношення централізму в управлінні та економічної самостійності виробників матеріальних благ. В умовах відчуження трудящих від фактичного володіння засобами виробництва та продуктами праці функції самоуправління практично зникають. Необхідність врахування вказаної закономірності і визначає суть реформування управління, яке здійснюється нині і яке спрямоване на зближення цілей суб'єктів та об'єктів шляхом підвищення ролі самоуправління. Ефективність подальшого управління нашим суспільством значною мірою буде залежати від справедливого розподілу власності, від обєктивності приватизації; – потреба встановлення демократичних процедур зворотного зв'язку, який регулює життєдіяльність систем управління. Ігнорування цієї закономірності створює передумови для відчуження, уособлення від суспільства апарату управління, бюрократизації його діяльності. До другої групи закономірностей, тобто спеціальних (організаційно-технологічних), можна віднести наступні: – відносний консерватизм структур управління у порівнянні із рухливістю та змінюваністю його функцій. Очевидно, що у міру розвитку суспільства відповідні структури управління неодмінно застарівають, їх перетворення повинно грунтуватися, насамперед, на аналізі змінюваних цілей та відповідаючих їм функцій управління; – циклічність, безперервність процесу управління. Тут треба мати на увазі, що ряд постійно повторюваних взаємоповя-заних операцій щодо підготовки управлінських рішень та організації їхнього виконання забезпечують перехід від пізнавальної до програмуючої, а від неї – до реалізуючої діяльності; – розвиток функціональної спеціалізації системи управління у міру її ускладнення. Дана закономірність пов'язана з науково-технічним прогресом взагалі та постійним процесом спеціалізації людської праці, її уявлення дозволяє успішно вирішувати питання співвідношення централізації та децентралізації функцій управління, створення та функціонування державних та суспільних інститутів, сполучення професіоналізму та самодіяльних начал у соціальному управлінні.