12.Об’єкт соціальної роботи.

Об’єкт соціальної роботи. Суб’єкт соціальної роботи. Соціальна робота як взаємодія об’єкту і суб’єкту. Категорії об’єктів соціальної роботи.

Соц. робота являє собою взаємодію між об’єктом і суб’єктом, її результатом є допомога людям у вирішенні їх життєвих проблем.

В найширшому контексті «об’єкт СР» - це сукупність людей, які потребують допомоги, незалежно від характеру та специфіки. Об’єкт СР як діяльності виступає як її структурний елемент разом із суб’єктом.

В той же час, коли говоримо про особистість, якій надається допомога, ми не можемо назвати її об’єктом, оскільки сама людина бере участь у здійсненні соц. роботи з нею, також виступаючи суб’єктом самодопомоги. Отже, характер взаємодії у соц. роботі є суб’єкт-суб’єктним.

Класифікація клієнтів соц. роботи (категорії об’єктів):

1. Демографічно-вікові групи:

• Жінки/діти

• Молодь

• Люди пох. Віку

• Сім’ї.

2. Люди з обмеженими можливостями:

• Люди з фіз. Та сенсорними обмеженнями;

• Люди з розумовими обмеженнями;

• Люди з внутрішніми захворюваннями;

• Проблеми психічного здоров’я;

3. Спеціальні групи клієнтів:

• Залежна поведінка;

• Суїцидальна поведінка;

• Люди з кримінальною поведінкою;

• Люди, які повернулися з місць позбавлення волі;

• Бездомні;

• Біженці;

• Люди з ВІЛ/СНІД;

4. Люди з проф. проблемою:

• Військовослужбовці

• Безробітні.

13.Сутність та зміст соціального забезпечення.

1.Поняття соціального забезпечення.

Соціальне забезпечення як галузь права - це система правових норм" спрямованих на регулювання суспільних відносин із розподілу позабюджетних фондів соціального страхування і перерозподілу частини державного бюджету з метою задоволення потреб фізичних осіб у випадку втрати заробітку чи трудового доходу, несення додаткових витрат на утримання і виховання дітей, підтримку інших членів сім'ї, які потребують догляду, відсутності коштів в обсязі прожиткового мінімуму через об'єктивні соціально значимі причини, а також надання медичної допомоги і соціального обслуговування. Важливими видами соціального забезпечення є пенсії та допомоги.

2.Сутність соціального забезпечення.

Соціальне забезпечення повинно відображати глибинні соціально-економічні процеси, а не намагатися змальовувати офіційну ідеологію у викривленому світлі, обіцяючи громадянам швидку адаптацію до „чергових” реформ. Треба зазначити, що соціальне забезпечення повинно анулювати соціальну незахищеність людей, підґрунтям якої с безпорадність і навіть страх перед тими змінами, що відбуваються у суспільстві. Стержнем соціального забезпечення с адаптація до економічної „мізерії“, маргінальної безтурботності, примусу вступати в нові умови побуту різних соціальних верств, що вимагає затрат питомих зусиль таланту, постійного пошуку. Все це ставить людей, трудові колективи, цілі соціальні верстви у незвичне для них становище. І в даному випадку основну роль відведено соціальному забезпеченню. Нині воно повинно ефективно діяти на користь людині.

У сьогоднішніх умовах, з одного боку, організація соціального захисту має більші можливості, ніж раніше, а з другого - ця діяльність повсякчасно ускладнюється, особливо через старе мислення, яке залишилося у наших службовців від командно-адміністративної системи. Беручи під захист громадян, треба мати на увазі, що будь-яка соціальна акція повинна керуватися інтересами не тільки державотворення, як цього вимагає сучасний політичний момент, а інтересами людини, як цього вимагає здоровий глузд.

Нерідко, коли мова йде про соціальне забезпечення населення, його зводять лише до підтримки знедолених, пристарілих та сиріт. Однак соціального забезпечення потребують всі верстви населення, щоб безпосередньо реалізувати свої природні, професійні та інші можливості. Соціальне забезпечення повинно стояти на сторожі інтересів людей, дбати про їх добробут, який вимірюється багатьма компонентами, а не тільки кількісно матеріальних благ. Соціальне забезпечення повинно виробити гарантії для населення, для його адаптації до ринкових відносин, а також зорієнтувати політику держави та державних інституцій на людину. І це повинно бути не лише на рівні запальних промов та передвиборних програм.

З цим повинні рахуватися всі, починаючи від Президента і закінчуючи державним службовцем найнижчого рівня, починаючи від власника або уповноваженого ним органу і закінчуючи приватним підприємцем.

Насамперед, соціальне забезпечення повинно бути спрямоване на створення і втілення у життя національної соціально-економічної моделі розвитку України, яка враховувала б українську соціально-економічну генетику і світовий господарський досвід. Жодну зарубіжну найпривабливішу модель соціального забезпечення не можна механічно переносити на українську дійсність. Україна може тільки скористатися зарубіжним досвідом, але має йти своїм шляхом до цивілізованості в економіці соціальних відносин.

Не слід також забувати, що соціальне забезпечення - це потужний інтелектуальний потенціал, зокрема економічної, правової та інших галузей науки.

Соціальне забезпечення населення України в період входження у ринкові відносини - це утвердження соціальної справедливості, боротьба з мафіозними структурами, з потуранням „прихватизація“, з руйнацією і забрудненням природного довкілля, сприяння талантам для самореалізації здібностей, підтримка господарської, наукової та іншої ініціативи, спрямованої на зміцнення, розбудову і підвищення авторитету української держави, нарешті, це боротьба з розкраданням національного багатства, з аморальністю, з усім тим, що перешкоджає інтегруванню України у Європейське співтовариство і світову цивілізацію.

Таким чином, соціальне забезпечення в сучасній Україні має широкі завдання економічного, соціального і правового захисту населення з позицій національних інтересів і цивілізованих вимог. Не забуваючи, насамперед, про малозабезпечені соціальні групи і верстви населення, потрібно широко впроваджувати соціальне забезпечення. Що ж включає в себе широке впровадження соціального забезпечення? Це юридично закріплені керівні ідеї, начала, засади, можливості особи володіти і користуватися конкретними благами, пільгами або перевагами в соціальній сфері. Але ж формула „юридично закріплені можливості“ повинна мати і вузьке значення, яке залежить від певної владної сили в суспільстві, якою є держава в особі її відповідних законодавчих органів. При цьому держава не володіє абсолютною свободою у виборі і юридичному закріпленні можливостей особи, а проводить їх за такими економічними, культурними і політичними умовами, які існують в даному суспільстві, а також за історичними та етнічними традиціями і особливостями національного характеру.

Соціальне забезпечення не повинно відображати політику тих, хто стоїть при владі, а тому не повинно змінювати відносини між людьми, особою і державою. Але є й інший бік проблеми. Якщо соціальне забезпечення людей не змінювалось би залежно від керівника влади, правлячої партії, то це оптимізувало б соціальну політику. Але право на соціальне забезпечення як явище є вічним, абсолютним, раз і назавжди дане людству з моменту народження незалежно від суспільства, у якому людина живе, від влади, яка керує суспільством, від ситуації, яка склалася на даний момент. Джерелом у даному випадку може виступати сама ідея соціального забезпечення. Але, враховуючи різноманітність поглядів людей, ідеї соціального забезпечення можна брати з різних основ: „матеріприроди“, „божої волі“, „початкової суті самої матерії“ та з інших субстанцій.

3. Зміст соціального забезпечення.

Традиційною залишається класифікація матеріальних правовідносин за видами забезпечення: пенсійні, із приводу надання допомог та компенсаційних виплат, з соціального обслуговування. Але така класифікація є загальною і потребує конкретизації. Зокрема, залежно від специфіки юридичних фактів пенсійні правовідносини можна об’єднати в такі групи: виплата пенсій за віком; у зв’язку з інвалідністю; в разі втрати годувальника із солідарної системи пенсійного забезпечення; у зв’язку з наданням одноразової виплати або довічної пенсії із накопичувального фонду загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.    Правовідносини з приводу виплати допомог та компенсацій досить різні, але їх також можна класифікувати за видами, наприклад, до правовідносин у зв’язку з наданням допомог належать: у разі тимчасової непрацездатності; при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років та ін.    Різноманітними є правовідносини і з соціального обслуговування: соціальне обслуговування вдома; утримання в установах соціального захисту; професійне навчання та працевлаштування інвалідів; забезпечення інвалідів транспортними засобами і т.д.    Матеріальні правовідносини розрізняються за юридичними фактами, строками дії, суб’єктами, об’єктами, змістом.    Юридичні факти — це об’єктивні обставини, із якими пов’язані виникнення, зміна або припинення правовідносин. Як правило, більшість правовідносин із соціального забезпечення виникають із юридичних складів (ряд фактів). Відсутність хоча б одного з необхідних фактів у складі не приводить до виникнення, зміни або припинення правовідносин. Разом із тим обставини, які утворюють склад, виконують різні функції. Серед них, як вказує В. С. Андрєєв [1, с. 115], слід виділити юридичний факт, який викликав необхідність правової регламентації відповідних відносин, а також юридично значимі обставини та передумови. Наприклад, в юридичному складі, який викликає виникнення пенсійних правовідносин за віком, юридичним фактом є досягнення встановленого законом віку. А до юридично значущих передумов належать: наявність страхового стажу відповідної тривалості; письмове звернення за призначенням пенсії за віком; рішення Пенсійного органу.     За строком дії правовідносини з соціального забезпечення поділяють на три групи [3, с. 50]: 1) правовідносини, що припиняються з одноразовим виконанням обов’язків (одноразові виплати, протезування, надання транспортного засобу); 2) правовідносини з абсолютно встановленим строком існування у часі (пенсійні правовідносини у випадку втрати годувальника — до досягнення дитиною повноліття; правовідносини з приводу надання допомоги по догляду за дитиною віком до трьох років); 3) правовідносини з відносно невизначеним строком існування у часі (пенсійні правовідносини за віком, з інвалідності, правовідносини з виплат допомоги у разі тимчасової непрацездатності).    Отже, більшість соціально-забезпечувальних відносин за своєю природою є соціально-зобов’язальними правовідносинами недоговірного характеру. Вони мають чітку правову регламентацію, оскільки всі права і обов’язки їх суб’єктів визначені законом і не можуть бути змінені за угодою сторін.    Передують реалізації матеріальних правовідносин або виникають разом із ними процедурні правовідносини зі встановлення юридичних фактів (наприклад, тривалості страхового стажу, групи та причини інвалідності) та винесення рішень про призначення або про відмову у наданні конкретних видів соціального забезпечення. Хоча ці правовідносини тісно пов’язані з матеріальними, проте мають особливості, які підтверджують їх самостійність. Процедурні правовідносини виникають завжди за волевиявленням заінтересованої особи після виникнення права на той чи інший вид забезпечення.    Залежно від виду соціального забезпечення, на реалізацію якого спрямовані процедурні правовідносини, розрізняють процедурні правовідносини: у пенсійному забезпеченні; у зв’язку з призначенням грошових допомог; які виникають у зв’язку з наданням соціальних послуг і пільг.

4.Принципи соціального забезпечення.

 У юридичній літературі висвітлюються різні системи принципів. Сирота І. М. запропонував таку систему принципів правового регулювання соціального забезпечення [8, с. 66—67] :    1) соціальне забезпечення на умовах обов’язкового державного соціального страхування всіх працюючих громадян;    2) різноманітність форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників;    3) диференціація умов і норм соціального забезпечення залежно від характеру й тривалості трудової діяльності та розміру страхових внесків працівників;    4) забезпечення пенсіями та допомогами на рівні прожиткового мінімуму;    5) здійснення соціального забезпечення за рахунок коштів державних та недержавних страхових фондів;    6) здійснення соціального забезпечення органами державного управління;    7) охорона й захист прав і законних інтересів громадян на соціальне забезпечення.

5.Функції соціального забезпечення.

Функції соціального забезпечення:1) економічна (полягає в компенсації заробітку, втраченого у зв'язку з віком, непрацездатністю, втратою годувальника; частковій компенсації особі додаткових видатків при настанні визначених законом життєвих обставин; наданні мінімальної грошової допомоги чи соціальних послуг малозабезпеченим громадянам);2) політична (сприяє підтриманню соціальної стабільності в суспільстві, для якого характерний значний розрив у рівніжиття різних груп населення);3) демографічна (покликана стимулювати відновлення народонаселення, необхідного для нормального розвитку держави);4) соціально-реабілітаційна (спрямована на відновлення громадянського статусу інвалідів та інших соціально незахищених громадян).

6.Основні різновиди соціального забезпечення.

Перелік видів забез­печення визначений Конституцією України (ст. 46, 92).      Під видами соціального забезпечення розуміються соціальні виплати, пільги, послуги, надані непрацездат­ним громадянам чи безкоштовно, чи на пільгових умо­вах за рахунок спеціальних джерел фінансування.     Соціальні виплати надаються у вигляді пенсій (до­помоги), у натуральному вигляді (одержання харчування, технічних засобів пересування, протезування, праце­влаштування громадян, що частково втратили праце­здатність, розміщення непрацездатних у будинках для старих і інвалідів і т.д.).       Пенсії потрібно відрізняти від допомог із соціаль­ного забезпечення. Якщо для пенсій характерна регулярність виплат, то допомоги являють собою одноразові або періодичні, обмежені в. часі платежі.        На відміну від пенсії допомоги мають за соціальну мету не постійне забезпечення непрацездатного грома­дянина чи сім'ї, надання її (сім'ї) матеріальної допо­моги в визначених законодавством випадках.      Третім видом соціального забезпечення є соціальні послуги, пільги побутового характеру. Законодавство називає такі з них, як оплата житлово-комунальних послуг, проїзд на транспорті, са­наторно-курортне, медичне обслуговування і лікування, професійна реабілітація інвалідів, допомога сім'ям з дітьми та ін.