Допоміжний теоретичний матеріал Тема. Персонаж, засоби розкриття його характеру. До питання № 1.

Термін „персонаж” походить від франц. personnage, лат. persona – маска актора в античному театрі, в переносному значенні – носій маски, актор, зображувана ним істота.

„В тому ж значенні в сучасному літературознавстві використовуються словосполучення літературний герой, дійова особа (переважно в драмі, де список дійових осіб традиційно подається після назви п'єси). У даному синонімічному ряду слово персонаж — найбільш нейтральне, його етимологія маловідчутна. Героєм (від гр. Heros — напівбог) в деяких контекстах некоректно називати того, хто позбавлений героїчних рис („Не можна, щоб герой був дрібним і нікчемним”, – писав Буало про трагедію), а дійова особа — бездіяльною” [34, с. 149].

Персонаж літературний – носій конструктивної ролі у творі. Ним може бути людина, тварина (Джек Лондон „Білий клик”, Г. Мелвіл „Мобі Дік”), рослина, предмети (байки, „Битва книг” Свіфта), фантастична істота (саламандри та золоті змійки у новелах Е.Т.А. Гофмана, Життя-у-Смерті з поеми С.Т.Колріджа „Сказання про Старого Мореплавця”, Духи Різдва у „Різдвяній пісні у прозі” Ч. Діккенса).

„Персонаж – це або плід суцільної вигадки письменника (Гуллівер і ліліпути у творах Дж.Свіфта), або результат домислення зовнішності реально існуючої людини (історичної особистості, людини, біографічно близької письменнику, самого автора) – (у такому випадку говорять|, що| персонаж має прототип – О.Н.); або, підсумок обробки і добудови вже відомих літературних героїв, як, скажімо, Дон Жуан або Фауст. Разом з літературними героями як людськими індивідуальностями, деколи вельми значущими виявляються групові, колективні персонажі” [33, с.102], прообразом яких є хор в античній драмі (наприклад, юрба у „Соборі Паризької Богоматері” В. Гюго чи базар у „Череві Парижа” Е. Золя).

Із поняттям „персонаж” не слід ототожнювати поняття „характер” (гр. сharacter – ознака, відмінна риса). Ще Арістотель вказував, що дійова особа тільки тоді має характер, коли своїми вчинками чи промовами вона проявляє власну волю.

Персонажі відіграють дуже важливу роль у творі. Від глибини сприйняття та розуміння персонажів залежить загальне сприйняття художнього твору, його ідей. У літературних персонажах віддзеркалюється узагальнений досвід письменника, найбільш суттєві риси людей певної епохи.

Персонажі тісно пов’язані із етичними поняттями, мають величезний моральний потенціал, вони в значній мірі впливають на поведінку та вчинки читача.

Найпоширенішою помилкою в процесі аналізу літературного характеру, від якої наполегливо застерігають професійні літературознавці, є уподібнення його анкетній характеристиці. Стать, вік, соціальне походження і становище, освіта, рід занять і т.п. – ці чинники, безсумнівно|, впливають на поведінку людини в суспільстві, але не є сутністю характеру і, тим більше, не його естетичним втіленням. Аналіз художнього характеру можна вважати таким, що цілком відбувся лише тоді, коли вдається відповісти на такі питання:

- яким є зображуваний характер;

- за допомогою яких художніх засобів| він створений;

- яким є його місце і призначення в творі” [30, с. 34].

Ні в якому разі не слід розглядати й характеризувати персонажа літературного твору як живу людину, свого сусіда чи знайомого. Принципова відмінність образу від реальної особистості полягає у тому, що перший є результатом авторського узагальнення, типізації.