До питання № 3.

Прийоми комічного.

За допомогою прийомів комічного створюються різні його форми.

Алогізм (від гр. а – частка заперечення, logismos – розум) – нелогічний, абсурдний вчинок чи вислів, які викликають сміх.

„Та за кожним випробуванням приходить винагорода. Коли після сніданку Том вирушив до школи, всі хлопці, яких він зустрічав дорогою, заздрили йому, бо тепер він мав між верхніми передніми зубами дірку й міг плювати крізь них зовсім по-новому, в дуже незвичний спосіб. Цікаві потяглися за ним, мов почет, і хлопець з глибоким порізом на пальці, що досі був оточений загальною шаною і захопленням, миттю втратив і своїх прихильників і недавню славу” (Марк Твен, переклад В. Митрофанова).

Те, що предметом справжньої заздрості стає дірка між зубами – абсурд.

„В носі човна поставили на спиртівку чайник, а самі відійшли на корму, вдаючи, ніби не звертаємо на нього уваги, й заходились виймати інші припаси.

На річці лише таким способом можна добитися, щоб чайник закипів. Якщо він бачитиме, що ви чекаєте чаю і нервуєтесь, він навіть не засичить ніколи. Треба відійти й почати їсти, неначе ви взагалі не збираєтесь пити чай. І навіть не озирайтесь на нього...

А якщо ви дуже поспішаєте, добре ще й голосно говорити один до одного, ніби вам не потрібен ніякий чай і що ви й не думаєте його пити. Підійдіть ближче до чайника, щоб він міг вас чути, і гукайте звідти: „Мені чогось не хочеться чаю. А тобі, Джордже?”...Тоді чайник відразу збігає й гасить спиртівку” (Дж. К. Джером, переклад Ю. Лісняка, Р. Доценко).

Ставлення до чайника, як до живої істоти, – нелогічне, абсурдне, а отже створює комічну ситуацію.

„Джон Вагнер на два роки старіший від ветерана Род-Айленду і зроду спиртного в рот не брав, окрім... горілки”.

(Марк Твен. Переклад Р. Доценка).

Горілка теж спиртний напій і не може вважатися у цьому випадку виключенням.

Також яскравими прикладами алогізмів і типово англійського гумору є так звані „уеллерізми” (вислови Сема Уеллера з твору Ч. Діккенса „Посмертні нотатки Піквікського клубу”). „Викладай та хутчіш, як сказав батько синові, коли той проковтнув монету в один фартинг”. „Якщо ви цінуєте моє життя, не перекиньте мене, як ска­зав джентльмен візнику, коли той віз його на лобне місце”. „Чи варто було так мучити­ся, щоб дізнатися так мало, сказав хлопчик, дійшовши до кінця абетки”.

Каламбур (фр. Calembour) – гра слів, заснована на їхній багатозначності, подібності звучання чи омонімах.

„Про каламбури написано багато. У німецьких естетиках вони позначаються словом „Witz”. Та німецьке слово „Witz” ширше, аніж російське слово французького походження „каламбур” (calembour). Під „Witz” розуміється дотеп взагалі. Каламбур є окремим, особливим випадком дотепу. Незважаючи на наявність значної кількості літератури, не можна сказати, що поняття каламбур остаточно визначене. Ібергорст в своїй книзі про комічне наводить вісім різних визначень каламбуру. Відтоді з'явилися спеціальні праці про дотеп і каламбури (Куно Фішера, Фрейда, Іоллеса), з'явилися загальні праці, в яких також даються визначення цього поняття” [24]. Наприклад: „When a son said that his ambition was to drive an army tank. His father said "I won't stand in your way”. (Коли син сказав, що мріє керувати танком, його батько відповів, що не буде стояти у нього на шляху). „The police officer had a fine time with the traffic violator Fine перекладається не лише як „гарний, чудовий”, але й як „штраф”. Оскільки тут говориться про поліцейського та правопорушника, стає зрозумілим комічний підтекст.

Карикатура (італ. caricature від лат. caricare – навантажувати, перебільшувати) – зображення персонажа у смішному вигляді через сильне перебільшення (гіперболізацію), виділення та загострення певної (частіше негативної) риси його зовнішності чи характеру. Створюючи карикатуру на якусь людину, художник визначає, що у її зовнішності найбільше кидається в очі (наприклад, великий ніс чи вуха) і на малюнку надає їм неправдоподібно великого розміру, у результаті виникає комічний ефект. Тим же шляхом іде й письменник, гіперболізуючи недолік, притаманний персонажу. Наприклад, карикатурною є скнарість Вольпоне („Вольпоне, або Лис” Б. Джонсона), для якого гроші стали єдиною пристрастю, замінили усі загальнолюдські цінності; вона настільки ж неприродна і відразлива, як і занадто великі, „слонячі” вуха на „портреті”, що намалював художник-карикатурист.

„Карикатура на явища фізичного порядку (великий ніс, товстий живіт, лисина) нічим не відрізняється від карикатури на явища духовного порядку, карикатури на характери” [24].

Різновидом карикатури є гіпербола. „У карикатурі перебільшується частина, у гіперболі — ціле. Гіпербола викликає сміх лише тоді, коли підкреслює негативні якості, а не позитивні. Це особливо виявляється в народному епосі” [24].

Прийомом створення комічного ефекту є також включення фарсових елементів в структуру оповіді (про фарс див. вище), алегорія, фантастика*, гротеск тощо.