- •Вступ до літературознавства
- •Плани семінарських та практичних занять з методичними вказівками
- •2. Готуючись до відповіді на питання № 2, необхідно:
- •3. Готуючись до відповіді на питання № 3, необхідно:
- •8. Виконати у письмовій формі завдання для самостійної роботи (див. Пункт „Завдання для індивідуальної та самостійної роботи”).
- •1.Готуючись до відповіді на питання № 1, необхідно:
- •2.Готуючись до відповіді на питання № 2, необхідно:
- •3.Готуючись до відповіді на питання № 3, необхідно:
- •4. Виконати у письмовій формі завдання для індивідуальної та самостійної роботи (див. Пункт „Завдання для індивідуальної та самостійної роботи”).
- •1. Готуючись до відповіді на питання № 1, необхідно:
- •Допоміжний теоретичний матеріал для підготовки до семінарських занять
- •Тема. Роди й жанри літератури. До питання № 1.
- •До питаннь № 2, 3, 4.
- •Приклади.
- •До питання № 5.
- •До питання № 6.
- •До питання № 7. Великі епічні жанри: епопея, роман, роман-епопея.
- •Середній епічний жанр – повість.
- •Малі епічні жанри.
- •До питання № 8.
- •До питання № 9.
- •До питання № 10.
- •Допоміжний теоретичний матеріал Тема. Персонаж, засоби розкриття його характеру. До питання № 1.
- •До питання № 2.
- •До питання № 3.
- •Допоміжний теоретичний матеріал Тема. Форми та прийоми комічного. До питання № 1.
- •До питання № 2.
- •До питання № 3.
- •До питання № 4.
- •До питання № 5.
- •Довідковий матеріал
- •Завдання для модульного контролю ПеРший модульний контроль
- •1. Дати визначення, характеристику.
- •Другий модульний контроль
- •Самостійна та індивідуальна робота завдання для самостійного виконання до семінарського заняття
- •Завдання для самостійного виконання до семінарського заняття „персонаж, засоби розкриття його характеру”. Завдання для самостійної роботи.
- •(Ф.С. Фіцджеральд, переклад м. Пінчевського). Індивідуальне завдання до семінарського заняття „персонаж, засоби розкриття його характеру”.
- •Завдання для самостійного виконання до семінарського заняття „комічне як естетична категорія”. Завдання для самостійної роботи.
- •2. Визначити форми та прийоми комічного.
- •Завдання для самостійного виконання до практичного заняття
- •Тексти, у яких треба виділити тропи та фігури.
- •Підсумкове індивідуальне завдання
- •Орієнтовний список термінів для диктантів та словника
- •Вимоги до оформлення словника.
- •Завдання для самостійного виконання підвищеної складності
- •4. Проаналізуйте вірш е.По „Дзвони”. Актуалізуйте знання, отримані на лекціях та семінарах (ключові терміни виділені жирним шрифтом). Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання.
- •7. Перекладіть, виділіть та визначте тропи та фігури, тип строфи та рими.
- •Ernest Hemingway Cat in the rain
- •20. Прочитайте уривок з драми б. Шоу «Пігмаліон». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Bernard Shaw Pygmalion
- •21. Прочитайте зразки поезії нонсенсу (безглуздої поезії) е. Ліра. Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •22. Прочитайте уривок з ліричної драми п.Б. Шеллі «Звільнений Прометей». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Percy Bysshe Shelley Prometheus Unbound (excerpt)
- •23. Прочитайте «Оду західному вітру» п.Б. Шеллі. Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Percy Bysshe Shelley Ode to the West Wind
- •24. Прочитайте уривок з поеми Дж. Кітса «Гіперіон». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •John Keats Hyperion Book III
- •25. Прочитайте вірш п.Б. Шеллі «Гімн Пана». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Percy Bysshe Shelley Hymn of Pan
- •26. Прочитайте уривок з роману Дж. Голсуорсі «Власник». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •27. Прочитайте уривок з роману т. Гарді «Тесс з роду д`Ербервіллів». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •28. Прочитайте уривок з трагедії в. Шекспіра «Гамлет». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Act 1 scene 4
- •29. Прочитайте уривок з роману Дж. Остен «Почуття і чутливість». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Jane Austen Sense and sensibility
- •30. Прочитайте уривок з роману е. Бронте «Грозовий перевал». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Emily Brontё Wuthering Heights
- •31. Прочитайте уривок з роману е. Бронте «Незнайомка з Вайлдфел-Холу». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Anne Brontё The Tenant of Wildfell Hall
- •32. Прочитайте уривок з роману Дж. Фаулза «Вежа з чорного дерева». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •John Fowles The ebony tower
- •33. Прочитайте уривок з роману е. Хемінгуея «Фієста». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •34. Прочитайте уривок з роману г. Мелвілла «Мобі Дік, або Білий Кит». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Herman Melville Moby Dick or, The Whale
- •Тести для самоконтролю
- •Розподіл балів за видами роботи та формами контролю
- •Бібліографічний опис (використана та рекомендована література)
- •Додаток а хрестоматійний матеріал
- •Додаток б національна специфіка розвитку англійської літератури
- •XVII ст.
До питання № 8.
Трагедія (з грец. – цапина пісня) – „драматичний твір, в основу якого покладено дуже гострий, непримиренний і життєво важливий для певної епохи конфлікт, а незвичайний герой потрапляє у безвихідне становище, вступає в боротьбу з нездоланними в даній ситуації силами й часто гине (хоч фізична загибель для трагічних героїв не обов’язкова, що підтверджують образи есхілівського Прометея, шекспірівського короля Ліра та ін.)” [17, с. 427].
Трагедія сформувалась ще в епоху античності, одним з основних джерел виникнення цього жанру були хорові пісні та сакральні дійства на честь Діоніса: зооморфним образом бога вина і виноградарства був цап і в жертву йому приносили цапа, співаючи при цьому сумних пісень. „Батьком” трагедії вважають Есхіла.
Арістотель визнавав трагедію найвищою формою літератури, оскільки в ній є відображення подій (як у епосі) та висока емоційність (як у ліриці), окрім того, вона показує дію на сцені. Автор „Поетики” звернув увагу на такі моменти:
трагедія відображає (наслідує) важливі, суттєві події;
дія трагедії побудована на перипетіях (змінах від щастя до нещастя в долі героя і навпаки);
герой трагедії – прекрасна людина, але не ідеальна, здатна на помилку;
хор – органічна частина трагедії;
мова трагедії „прикрашена”;
через страх за героя і співчуття йому глядач трагедії внутрішньо очищується (переживає катарсис).
З ім’ям античного драматурга Софокла пов’язують поняття „трагедії року” *.
В епоху Середньовіччя трагедія на деякий час поступилась місцем іншим драматичним жанрам: з’явилися містерія (з грец. mysterion – таємниця) – вільна, часто імпровізована вистава на сюжети Старого та Нового Завітів, міракль (франц. miracle – диво) – дійство, яке показувало гріховне життя та каяття, звернення за допомогою до святого, який своїм чудесним втручанням рятував душу людини, фарси тощо.
У часи Ренесансу (глибоко філософські твори В. Шекспіра, „криваві трагедії” К. Марло та Т. Кіда, ) і бароко* (П. Кальдерон, А. Гріфіус) – XVI-XVII ст., відбувається відродження трагедії.
В. Шекспір („Гамлет”, „Ромео та Джульєтта”, „Макбет”, „Король Лір” тощо) бере все найкраще від античної трагедії і, водночас, звільняє цей жанр від формальних умовностей. Драматург поєднує трагічне з комічним, показує людину та життя у всьому розмаїтті їх проявів та протиріч.
Цей жанр визнається як „високий” (герої – видатні особистості, події – державного значення, стиль – піднесений) і продовжує зберігати свою популярність у літературі класицизму* (драматургія П.Корнеля, Ж. Расіна) – XVII ст. Головним джерелом трагічного стає конфлікт у душі героя між пристрастю, приватними інтересами і обов’язком перед державою.
„Вольтер визнав звичний предмет трагедії – пристрасті піднесених героїв – недостатнім, обґрунтував в „Міркуваннях про давню і нову трагедію” (1748) філософську проблематику трагедії і у власній художній практиці драматурга ставив виховні цілі” [18, с. 1082]: „Альзіра”, „Заїра”, „Магомет”.
У XVIII ст. письменники доводять, що трагедії можуть переживати не лише володарі та полководці, видатні особистості, але й звичайні люди (міщани) – виникає драма, а невдовзі – мелодрама (грец. melos – пісня, drama – дія), яка стає „улюбленицею” публіки („Дама з камеліями” О. Дюма-сина тощо). Оновлює „класичну трагедію” Ф. Шіллер („Дон Карлос”, „Марія Стюарт”).
На межі XIX-XX ст. відроджується у модернізованому вигляді антична трагедія (Г. фон Гофмансталь, Г. Гауптман). У XX ст. театр дає „нове життя колишній, передусім шекспірівській трагедії” [18, с.1083].
Комедія (походить від двох грецьких слів komos і ode – „гульбище” та „співаю”) на відміну від трагедії, не показує трагічних наслідків конфлікту, фінал твору – щасливий. Цей жанр відтворює смішні, комічні події та характери, висміює соціальні або загальнолюдські недоліки.
Формується, як і трагедія, ще в добу античності: серед джерел виникнення – святкові пісні та веселі дійства на честь Діоніса. Засновником вважають Арістофана („Вершники”, „Жаби”, „Хмари”).
Від Арістотеля про комедію до нас дійшло не багато відомостей (див. Хрестоматійний додаток): вважають, що друга частина його „Поетики”, присвячена цьому жанру, не збереглась.
У часи античності та Середньовіччя існувало багато видів імпровізованих комедій (мім *, ателлана*, комічний репертуар мандрівних акторів – жонглерів). Особливе місце займали соті *, фарси *.
У XVI ст. з’являється так звана, „вчена комедія”, сommedia dell’arte („комедія масок”) в італійській літературі.
Величезний внесок у розвиток жанру зробив В. Шекспір („Комедія помилок”, „Сон літньої ночі”, „Багато галасу з нічого” тощо): у його яскравих, оптимістичних творах провідною темою стало кохання, а головним законом – закон Природи.
У XIX ст. прозова комедія майже повністю витіснила віршовану (комедії О. Дюма-сина, Г. Ібсена та ін.). З к. XIX ст. розвиток комедії на Заході відбувається ніби поза межами літератури: представників основних течій цього часу (символісти, імпресіоністи тощо) цей жанр не приваблював.
Типи комедій.
„Висока” (із глибоким філософським змістом, що викликає не лише сміх, але й серйозні роздуми). „Мізантроп”, „Дон Жуан або Камінний гість” Ж.-Б. Мольєра.
„Низька” (позбавлена глибокого змісту, часто сповнена непристойностей, видовищних ефектів, клоунади. Задовольняє низькі інстинкти. Глядач отримує задоволення від того, що дійові особи принижені).
„Комедія масок” (commedia dell'arte, „дель арте” – професійна комедія) – італійський театр Відродження. Генетично пов’язана із давньоримською культурною традицією. Актори-маски (Арлекін, Коломбіна та ін.), визначений набір типових ролей. Немає готового тексту комедії, є лише начерк сценарію, сюжетна схема, яка „оживляється” акторськими імпровізаціями. Вплинула на Лопе де Вега, В. Шекспіра, Ж.-Б. Мольєра.
„Комедія ідей” (у комічній формі обіграються різні теорії та ідеї). Творчість О. Вайлда, Б. Шоу.
„Комедія інтриги або ситуацій” (комічний ефект викликаний показом інтриг, які плетуть дійові особи, заплутаних, часом неправдоподібних життєвих ситуацій, що виникають як результат несподіваного збігу обставин). Творчість В. Шекспіра („Комедія помилок”), Т. де Моліни („Благочестива Марта”), Лопе де Веги („Собака на сіні”), П.О. Бомарше („Одруження Фігаро”) та ін.
„Комедія характерів” (комічний ефект викликаний показом певного людського недоліку, втіленого в характері одного персонажа та гіперболізованого). „Тартюф” (лицемірство – в образі Тартюфа), „Скупий” (скупість – в образі Гарпагона) Ж.-Б. Мольєра.
Термін драма використовується у двох значеннях:
драма як рід;
драма як жанр.
Драма (з грец. – дія) як жанр виникає набагато пізніше, аніж трагедія та комедія – у XVIII ст. у творчості просвітників. Французький письменник Д. Дідро визначив її як „міщанську трагедію”, підкресливши тим самим демократичну зміну орієнтирів: замість представників вищих кіл суспільства на сцені повинні були з’явитися міщани, здатні до глибоких почуттів не менше за аристократів.
ТРАГЕДІЯ
|
ДРАМА
|
Конфлікт піднесений, філософський, або внутрішній (в душі персонажа), або провіденційний (між прагненнями героя та Вищими силами). |
Конфлікт соціального чи побутового характеру, зовнішній (персонаж – обставини життя, персонаж – інші персонажі). |
Конфлікт дуже гострий, непримиренний, його вирішення неможливе (герой потрапляє у безвихідну ситуацію). Герой у більшості випадків гине чи божеволіє.
|
Конфлікт, як правило, так чи інакше вирішується, має розв'язку (з проблемної ситуації є вихід). У більшості випадків герой залишається живим, а якщо й гине, то найчастіше не з волі Вищих сил, а в результаті власного рішення. |
Часто показує подіє історичного минулого. |
Частіше показує події сучасності. |
У центрі – видатні, незвичайні особистості. |
Дійові особи, переважно, звичайні люди. |
Трагічний пафос. |
Драматичний пафос. |
Есхіл „Прометей прикутий”, Софокл „Едіп-цар”, В. Шекспір „Гамлет”, „Макбет”, „Король Лір”, „Ромео та Джульєтта”, П. Корнель „Горацій”, Ж. Расін „Андромаха”, „Федра”, тощо. |
Ф. Шіллер „Підступність та кохання”, „Вільгельм Телль”, Б. Шоу „Будинок, де розбиваються серця”, Г. Ібсен „Ляльковий будинок” тощо. |
Розквіт драми – ХІХ-ХХ ст.: психологічні драми Г. Ібсена, ліричні драми М. Метерлінка, інтелектуальна драма Ж.-П. Сартра, Ж. Ануя, драма абсурду Е. Йонеско, епічні драми Б. Брехта.
Трагікомедія поєднує комічне і трагічне, „високе” та „низьке”, показує, як, незважаючи на небезпеки та нещастя, які загрожують персонажу, усе завершується добре. Доля персонажів багато в чому залежить від випадку, їх характери можуть змінюватися протягом твору, але в них домінує одна певна риса.
Цей жанр розвивається в літературі бароко (Ф. Бомонд, Дж. Флетчер). У трагікомедії ХІХ ст. (твори Г. Ібсена, Г. Гауптаман) та ХХ ст. (Г. Лора, Ж. Ануй, Ж. Жироду) посилюється трагізм.
„Сучасна трагікомедія не наділена чіткими жанровими ознаками і характеризується „трагікомічним ефектом”, який створюється шляхом зображення дійсності одночасно і в трагічному, і в комічному висвітленні, невідповідністю героя і ситуації (трагічна ситуація – комічний герой, рідше – навпаки.); неможливістю вирішення внутрішнього конфлікту (сюжет ніби припускає продовження дії; автор при цьому утримується від остаточного вироку), відчуттям абсурдності буття” [32, с. 258].
Мелодрама (з грец. мelos – пісня, drama – дія) – вид драми, для неї характерні:
- гостра інтрига, захоплюючий сюжет;
- патетика (пристрасність, переповненість почуттями), гіперболізація пристрастей (наприклад, кохання або ревнощі, які призводять до злочину);
- чуттєвий характер, моралізаторство та дидактизм;
- герої чітко поділяються на позитивних і негативних, „героїв” та „злодіїв”;
- щаслива розв'язка.
Жанр виник у Франції, у XVIII ст. Засновником та теоретиком мелодрами вважають Ж. де Піксерекура (напр., „Селіна, або дитина таємниці”). Поетика мелодрами вплинула на П.О. Бомарше, В.Гюго, О. Дюма-батька та ін.