- •Вступ до літературознавства
- •Плани семінарських та практичних занять з методичними вказівками
- •2. Готуючись до відповіді на питання № 2, необхідно:
- •3. Готуючись до відповіді на питання № 3, необхідно:
- •8. Виконати у письмовій формі завдання для самостійної роботи (див. Пункт „Завдання для індивідуальної та самостійної роботи”).
- •1.Готуючись до відповіді на питання № 1, необхідно:
- •2.Готуючись до відповіді на питання № 2, необхідно:
- •3.Готуючись до відповіді на питання № 3, необхідно:
- •4. Виконати у письмовій формі завдання для індивідуальної та самостійної роботи (див. Пункт „Завдання для індивідуальної та самостійної роботи”).
- •1. Готуючись до відповіді на питання № 1, необхідно:
- •Допоміжний теоретичний матеріал для підготовки до семінарських занять
- •Тема. Роди й жанри літератури. До питання № 1.
- •До питаннь № 2, 3, 4.
- •Приклади.
- •До питання № 5.
- •До питання № 6.
- •До питання № 7. Великі епічні жанри: епопея, роман, роман-епопея.
- •Середній епічний жанр – повість.
- •Малі епічні жанри.
- •До питання № 8.
- •До питання № 9.
- •До питання № 10.
- •Допоміжний теоретичний матеріал Тема. Персонаж, засоби розкриття його характеру. До питання № 1.
- •До питання № 2.
- •До питання № 3.
- •Допоміжний теоретичний матеріал Тема. Форми та прийоми комічного. До питання № 1.
- •До питання № 2.
- •До питання № 3.
- •До питання № 4.
- •До питання № 5.
- •Довідковий матеріал
- •Завдання для модульного контролю ПеРший модульний контроль
- •1. Дати визначення, характеристику.
- •Другий модульний контроль
- •Самостійна та індивідуальна робота завдання для самостійного виконання до семінарського заняття
- •Завдання для самостійного виконання до семінарського заняття „персонаж, засоби розкриття його характеру”. Завдання для самостійної роботи.
- •(Ф.С. Фіцджеральд, переклад м. Пінчевського). Індивідуальне завдання до семінарського заняття „персонаж, засоби розкриття його характеру”.
- •Завдання для самостійного виконання до семінарського заняття „комічне як естетична категорія”. Завдання для самостійної роботи.
- •2. Визначити форми та прийоми комічного.
- •Завдання для самостійного виконання до практичного заняття
- •Тексти, у яких треба виділити тропи та фігури.
- •Підсумкове індивідуальне завдання
- •Орієнтовний список термінів для диктантів та словника
- •Вимоги до оформлення словника.
- •Завдання для самостійного виконання підвищеної складності
- •4. Проаналізуйте вірш е.По „Дзвони”. Актуалізуйте знання, отримані на лекціях та семінарах (ключові терміни виділені жирним шрифтом). Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання.
- •7. Перекладіть, виділіть та визначте тропи та фігури, тип строфи та рими.
- •Ernest Hemingway Cat in the rain
- •20. Прочитайте уривок з драми б. Шоу «Пігмаліон». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Bernard Shaw Pygmalion
- •21. Прочитайте зразки поезії нонсенсу (безглуздої поезії) е. Ліра. Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •22. Прочитайте уривок з ліричної драми п.Б. Шеллі «Звільнений Прометей». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Percy Bysshe Shelley Prometheus Unbound (excerpt)
- •23. Прочитайте «Оду західному вітру» п.Б. Шеллі. Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Percy Bysshe Shelley Ode to the West Wind
- •24. Прочитайте уривок з поеми Дж. Кітса «Гіперіон». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •John Keats Hyperion Book III
- •25. Прочитайте вірш п.Б. Шеллі «Гімн Пана». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Percy Bysshe Shelley Hymn of Pan
- •26. Прочитайте уривок з роману Дж. Голсуорсі «Власник». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •27. Прочитайте уривок з роману т. Гарді «Тесс з роду д`Ербервіллів». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •28. Прочитайте уривок з трагедії в. Шекспіра «Гамлет». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Act 1 scene 4
- •29. Прочитайте уривок з роману Дж. Остен «Почуття і чутливість». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Jane Austen Sense and sensibility
- •30. Прочитайте уривок з роману е. Бронте «Грозовий перевал». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Emily Brontё Wuthering Heights
- •31. Прочитайте уривок з роману е. Бронте «Незнайомка з Вайлдфел-Холу». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Anne Brontё The Tenant of Wildfell Hall
- •32. Прочитайте уривок з роману Дж. Фаулза «Вежа з чорного дерева». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •John Fowles The ebony tower
- •33. Прочитайте уривок з роману е. Хемінгуея «Фієста». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •34. Прочитайте уривок з роману г. Мелвілла «Мобі Дік, або Білий Кит». Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання:
- •Herman Melville Moby Dick or, The Whale
- •Тести для самоконтролю
- •Розподіл балів за видами роботи та формами контролю
- •Бібліографічний опис (використана та рекомендована література)
- •Додаток а хрестоматійний матеріал
- •Додаток б національна специфіка розвитку англійської літератури
- •XVII ст.
До питання № 6.
Варто завжди враховувати, що БУДЬ-ЯКА КЛАСИФІКАЦІЯ УМОВНА.
Питання жанрової дефініції.
Визначити жанр конкретного твору часом дуже складно. Це пояснюється різними причинами.
У кожного народу вони свої (наприклад, фабліо* – у французькій літературі, шванки* – у німецькій тощо).
У різні культурно-літературні епохи „популярні” різні жанри (Середньовіччя* – житія, лицарський роман, Ренесанс* – новела, шахрайський роман тощо). Варто пам'ятати, що кожен жанр має дві складові: „відкритий бік” – з якого можуть відбуватися зміни, певні риси можуть зникати, інші з'являтися, „закритий”– незмінні риси, за якими визначається жанр.
Існують жанри, які активно функціонують лише на певних етапах історичного розвитку суспільства, у конкретну культурну епоху (наприклад, жанри оди, епопеї, лицарського роману майже повністю залишилися у минулому. Зараз особливо популярним є відносно „молодий” жанр фентезі).
Протягом розвитку літературного процесу не лише „народжуються” одні та „помирають” інші жанри, але й відбуваються зміни у межах одного й того ж жанру. Наприклад, новела в епоху Відродження функціонувала лише як невелика історія з цікавим, захопливим, часто анекдотичним змістом, в якій майже не приділялась увага внутрішньому світу персонажа. І лише німецькі новелісти епохи І.В. Гете сповнили цей жанр глибоким філософським змістом та психологізмом.
У межах одного жанру може бути багато різновидів (романи бувають лицарськими, шахрайськими, історичними, соціально-психологічними, любовними, детективними тощо).
Риси різних жанрів можуть бути поєднані у межах одного твору (див. вище).
Письменник може сам визначати жанр свого твору (Данте назвав свою поему „Комедією”, Г.Філдінг свої романи – „комічним епосом” тощо).
В. Халізєв вважає, що ”література знає два різновиди жанрових структур. Це, по-перше, готові, завершені, тверді форми (канонічні жанри), незмінно рівні самим собі ..., і, по-друге, жанрові форми неканонічні: гнучкі, відкриті трансформаціям, перебудовам, оновленням, як, наприклад, елегії або новели в літературі Нового часу. Ці вільні жанрові форми в близькі нам епохи стикаються і співіснують з позажанровими утвореннями, але без якогось мінімуму стійких структурних властивостей жанрів не буває” [33, с. 205].
До питання № 7. Великі епічні жанри: епопея, роман, роман-епопея.
Термін „епос” має два значення:
літературний рід;
синонім терміну „епопея”(грец. „epos” – слово, „poieo” – творю).
Останнє поняття використовується для визначення цілої низки творів, які виникли в епоху переходу від міфо-фольклорної творчості* до власне літератури і відтворювали народне уявлення про світ в цілому, пам’ять про його минуле, війни, героїчні подвиги.
Епопеї також часто називають епічними поемами.
Вони спочатку функціонували в усній формі, а пізніше були записані.
Цей жанр існував ще в стародавній Греції (антична епопея). Наприклад, „Іліада”, „Одіссея” Гомера.
Специфіка:
- це великі за обсягом цикли переказів, пісень і легенд, пов’язаних між собою якоюсь вагомою подією („Іліада” – Троянською війною) чи героєм („Одіссея” – особистістю Одіссея);
- показують значущі події народного життя на широкому епічному фоні;
- відображають міфологічну свідомість народу;
- герой епопеї усвідомлюється не як окрема особистість, а як, у першу чергу, член соціуму, він втілює тогочасне уявлення про ідеал (сильний, сміливий, захисник інтересів свого народу);
- в епопеї багато подій, колективних сцен, дійових осіб;
- епопеї притаманні урочистість, спокійний, величний стиль оповіді, віршована форма, використання традиційних форм народної поетики (велика кількість метафор, постійних, складних епітетів, значна увага приділяється описам, які уповільнюють дію – прийом ретардації тощо).
В дещо інших формах епос функціонує також в епоху Середньовіччя: розрізняють архаїчний (ранній, міфологічний, додержавний) та власне героїчний (державний) епос – героїчні поеми.
Архаїчний епос: скандинавська „Старша Едда”, кельтські саги* тощо.
Він тісно пов’язаний із міфом та обрядом. Так, „Старша Едда” подає інформацію про богів та чудовиськ, з якими вони борються, про те, як було створено світ і перших людей тощо. В архаїчному епосі ми зустрічаємось із велетнями та чаклунами, постійно повторюваними мотивами: фатального скарбу, здобуття чарівних предметів, двобою героя з його батьком чи побратимом тощо. Його світ чітко поділяється на „своїх” („своє плем’я”, „добрі” боги та чаклуни) і „чужих” (інше плем’я, „злі” боги, чудовиська). Захисник інтересів „своїх” – відважний і сильний герой. Таким, наприклад, у сагах є Кухулін, який захищає своє плем’я (уладів) від ворожих сил.
Героїчний епос: французькі жести (Chansons de geste) – „Пісня про Роланда”, іспанська „Пісня про мого Сіда”, німецькі Heldenlied, російські билини тощо.
Тут події відбуваються все ще в умовному, але вже історичному часі, присутні інтерес до історичної долі народу (народності) та героїчна ідеалізація минулого; масштаби зображуваного – державні, національні. У центрі – ідеалізований образ героя-воїна, лицаря (Роланда, Сіда), який захищає свій народ від „чужих” (не фантастичних чудовиськ, а „поганих” язичників, загарбників) та втілює кращі риси народного характеру. Героїчний епос відображає національну самосвідомість (не міфологічну, а сформовану відповідно до християнських ідеалів).
Показовими творами перехідного періоду, в яких поєднані риси архаїчного та героїчно епосів є англосаксонський „Беовульф” та німецька „Пісня про Нібелунгів”.
Не слід ототожнювати давню епопею і роман-епопею. Роман-епопея – „епічний жанр, який структурує в собі ознаки роману та епопеї і містить настанову на всеохоплююче осмислення життя в його історичному розвиткові” [17, с.495].
Відмінність |
Епопея |
Роман-епопея |
|
Результат народної творчості. |
Авторський твір. |
|
Виникає і функціонує у давньому світі. |
Виникає значно пізніше, приблизно у ХІХ ст. |
|
Відображає тогочасну народну свідомість (міфологічну, християнські ідеали). |
Відображає „картину світу, засновану на патріархальних цінностях (вітчизна, родина, дім тощо” [8, с.496], відсутні типові для стародавнього епосу міфологічні персонажі (боги, чудовиська), „дива”.
|
|
В центрі – образ одного героя, який ніби втілює в собі весь народ. |
Персонажів дуже багато, складно виділити головного, переважно, це звичайні люди. |
Подібність |
Великий обсяг, широка, всебічна панорама дійсності, настанова на об’єктивність, зображення вагомих події з життя народу, відображення його світогляду, системи цінностей. |
Епопеями іноді називають також епічні цикли („Людська комедія” О. де Бальзака, „Сага про Форсайтів” Дж. Ґолсуорсі, „Жан Крістоф” Р. Ролана).
Роман.
Це великий епічний твір, увага в якому зосереджена на долі окремої особистості, формуванні її характеру, внутрішньому розвитку. Виникнення роману пов’язане із усвідомленням цінності ОСОБИСТОСТІ (у давньому епосі людина сприймалася виключно як член соціуму, колективу). Саме тому роман називають „епосом приватного життя” чи „епосом нового часу”.
Цей „книжний жанр” з’явився ще в часи античності (в прозовій формі) – к. ІІ чи поч. І ст. до н.е. Сам термін „роман” виник значно пізніше: в епоху Середньовіччя. La conte roman (фр.) називали твори з любовним сюжетом, які були написані романською мовою, а не латиною. Пізніше назва скоротилася: прикметник став іменником.
Давньогрецькі романи („оповіді”, „книги”) змальовували випробування, через які успішно проходили юні закохані („Дафніс і Хлоя” Лонга, „Херей та Калліроя” Харитона, „Ефіопіка” Геліодора тощо); у літературі Риму виник сатуричний* роман з настановою на „незвичайність, анекдотичність, гостроту подій” [35, с.105] („Сатирикон” Петронія, „Золотий віслюк” Апулея).
В епоху Середньовіччя набули поширення лицарські романи (див. вище), які спочатку мали віршовану форму, а пізніше – прозаїчну. Наприклад, романи Кретьєна де Труа „Івейн, чи Лицар із левом”, „Ланселот, чи Лицар із візком” тощо.
У часи Ренесансу з’явився твір, задуманий як пародія на лицарські романи з їх фантастикою, – „Дон Кіхот” М. де Сервантеса: саме з розвитком його традицій (настанова на „правдоподібність”, мотив «великої дороги» і широка панорама дійсності, зосередження уваги на долі окремої особистості тощо) пов’язаний подальший розвиток цього жанру у західноєвропейській (зокрема англійській) літературі.
Значущим у цьому плані був також вплив іспанського шахрайського роману, побудованого у формі оповіді пройдисвіта (пікаро) про своє життя.
Після тимчасового „занепаду” романного жанру у літературі класицизму* XVII ст. його „нове життя” почалося у літературі Англії. Письменники-просвітники*, врахувавши досвід попередників, публіцистики, жанру „подорожі” тощо, відродили „епос приватного життя”. Д. Дефо написав „Робінзона Крузо”, а пізніше виділилися два основні різновиди західноєвропейського роману: соціально-побутовий (Г. Філдінг, Т. Смоллетт) та психологічний (С. Річардсон, Ж. Ж. Руссо, Л. Стерн, І. В. Гете).
На межі XVIII-XIX ст. в Англії виникає готичний роман („роман жахів”): твори Г. Волпола, А.Радкліф. Засновником історичного роману вважають В. Скотта.
В 1830-ті рр. почалась класична епоха соціально-психологічного роману (Стендаль, О. де Бальзак, Ч. Діккенс, В.М. Теккерей, Г. Флобер, Ш. Бронте, Джордж Еліот, Е. Троллоп).
Видатні романісти ХХ ст.: Р. Роллан, Т. Манн, М. Пруст, Дж. Джойс, Дж. Ґолсуорсі, С. Моем, В. Вулф, Дж. Оруелл, В. Голдінг тощо.
Роман є провідним жанром у літературі XVIII-XXI ст.
До питання жанрової природи роману зверталося багато дослідників.
Г.В.Ф. Гегель вважав, що роман показує життя у всій різноманітності, його основний конфлікт – між поезією серця та протиставленою їй прозою життєвих відносин.
В.Г. Бєлінський називав роман – епосом приватного життя, який показує буденне життя людини.
М.М. Бахтін* вказував, що епопея звернена до минулого, а роман – до сьогодення, його герой – не сформована особистість, а людина, яка розвивається та шукає себе. Роман продовжує формуватися й до сьогодні.
Дослідник виділив кілька типів роману за принципами побудови образу головного героя: роман-мандри, роман-випробування, роман-виховання, автобіографічний роман.
РОМАН |
РОМАН-ЕПОПЕЯ, ЕПОПЕЯ ЯК ЦИКЛ РОМАНІВ |
У центрі – один, рідше більше персонажів. |
Складно виділити головного персонажа. |
Увага зосереджується на подіях приватного життя, що мають значення лише для одного персонажа або невеликої групи персонажів (сім’ї). |
Увага зосереджується на подіях, які мають значення для всього народу, відображається значний період історичного часу, великі історичні події. Широта та багатогранність художнього світу.
|
Може мати фантастичний зміст. |
Фантастика переважно відсутня. |
Типологія роману.
Історичний підхід: на різних етапах розвитку літературного процесу функціонували різні типи романів (античний, лицарський, шахрайський, готичний тощо).
Тематичний підхід: психологічний, любовний, соціальний, автобіографічний, історичний, філософський, детективний, фантастичний тощо.
Хоча роман, переважно, має прозову форму, історія західноєвропейської літератури знає й віршовані зразки цього жанру. Наприклад, середньовічні лицарські романи.