- •1. Основні проблеми розвитку української сучасної культури.
- •2. Давня культура східних слов'ян
- •3. Культура Київської Русі.
- •4. Культура Галицько-Волинської Русі
- •5. Національно-культурне піднесення в українських землях першої половини XVI - другої половини XVII ст.
- •7. Становлення та розвиток характерних рис козацької культури.
- •8. Культурно-політичний контекст української історії XVIII ст.
- •9.Самобутні риси українського бароко
- •Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
- •Українське бароко в Росії
- •11 .Культура України пореформеного періоду другої пол. XIX ст.
- •12.Українська культура на межі хіх-хх ст.
- •13.Період національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Процес українізації складових культури в умовах формування української державності.
- •14.Політика коренізації-українізації радянської влади та нищення української культури і її носіїв
- •15.Періоди "відлиги" 1960-х і доби "застою" 1970-1980рр.
- •16.Основні проблеми розвитку української сучасної культури.
- •17. Культура Давнього Єгипту та її особливості
- •18.Загальна характеристика античного світу.
- •19.Культура Стародавньої Греції крито-мікенського, гомерівського та архаїчного періодів
- •20.Культура Давньої Греції класичного періоду.
- •21. Культура давньої Греції доби еллінізму.
- •22. Культура Давнього Риму та її особливості. Християнство як світоглядне підґрунтя культури Візантії.
- •23. Візантійська культура та її особливості. Культура Західної Європи пізнього Середньовіччя.
- •24. Мистецтво європейського раннього і зрілого Середньовіччя.
- •25.Культура доби Відродження Культура Західної Європи доби Ренесансу та її особливості Культура Західної Європи XVII ст. Новий час в історії Європи.
- •Проторенесанс
- •26.Просвітництво як явище західноєвропейської культури другої пол. XVIII ст.
- •Академії
- •Опозиція до Просвітництва
- •28.Культура Західної Європи др. Пол. XVIII ст. Стиль класицизм
- •29.Культура Західної Європи першої половини XIX ст. Романтизм.
- •32.Особливості розвитку європейської культури XX століття.
- •33. Культурологія як наука: предмет, структура, історія формування
- •Говорячи про структуру сучасної культурології, можна виділити смислові та структурні її частини: теорію культури, історію культури, філософію культури, соціологію культури.
- •34. Циклічна модель культурогенезу о.Шпенглера.
- •35. Культурологічна концепція а. Тойнбі. Культурологічна концепція и. Гейзінгі.
- •36. Культурологічна концепція ф. Ніцше
- •37.Елітарна та масова культура
- •38. Предмет та структура культурної антропології.
- •39. Екологічна культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- •40. Економічна культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- •41. Політична культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- •42.Гендерна культура та особливості її культурноантропологічного дослідження
- •43. Комунікативна культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- •44.Особливості гендерної культури українців
- •46. Скульптура та її особливості як виду образотворчого мистецтва. Види і жанри.
- •47. Види і жанри живопису. Ренесансний живопис: стильові особливості.
- •48. Бароко в живописі та його стильові особливості.
- •49. Рококо як стиль в живопису.
- •50. Класицизм та його прояви в скульптурі і живописі.
- •51. Модерн як стильовий напрям та його прояви в образотворчому мистецтві.
- •Головні представники
- •Декоративно-ужиткове мистецтво доби сецесії
- •52. Образотворче мистецтво XX ст.
- •53. Модернізм як родове поняття щодо течій в зарубіжному мистецтві 20 ст.
- •54. Загальна характеристика форм усного публічного виступу.
- •55. Підготовка, організація і проведення дискусій.
- •56.Правила підготовки доповідей для науково-практичних конференцій та семінарів
- •58. Наукові дослідження проблем соціальної роботи: вітчизняний і зарубіжний досвід
- •59. Соціально-культурне проектування, його сутність.
- •60. Управління проектною командою
- •61. Цільові соціально-культурні проекти
- •62. Технологія розробки регіональних культурних програм
- •63. Соціально-культурні проблеми в проектуванні, їх класифікація.
- •64. Поняття життєвого циклу проектів.
- •65.Основні інститути сфери дозвілля
- •69.Парк як соціально-культурний центр.
- •70.Рекреаційний потенціал дозвілля та умови його реалізації
- •71. Організація дозвілля в туристичних закладах
- •72. Культурно-дозвіллєва діяльність: сутність, функції, види і форми
- •73. Соціологічні дослідження громадської думки: загальний огляд.
- •74. Об’єкти громадської думки. Принципи доступності, доцільності, необхідності.
- •75.Основні рr-технології. Загальний огляд Сучасні напрями pr-діяльності
- •Класифікація з огляду на суб'єкт
- •Класифікація з огляду на виконавця
- •Класифікація з огляду на етику
- •Деякі інструменти pr
- •Мета pr
- •76. Специфіка pr у сфері культури
- •77. Поняття «громадськість», «думка», «громадська думка»: їх розкриття та аналіз.
- •78.Загальні ознаки громадської думки
- •79.Культурно-дозвіллєве середовище як єдність предметного оточення процесу діяльності людини.
- •80.Інтер'єр та його роль в розважальній індустрії.
- •81.Проект і проектна культура: тлумачення понять.
- •82. Християнство як світоглядне підґрунтя культури Візантії. Іконопис
- •83. Тенденції розвитку соціально-культурної сфери на сучасному етапі
73. Соціологічні дослідження громадської думки: загальний огляд.
Громадськість - це група людей які мають спільні інтереси та потреби і об'єдналися для вирішення загальних проблем. «Конвекція про доступ до інформації» - участь громадськості у процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля – 1999р. – ратифікація Україною.
Думка – є свідоме визнання чогось істинним, не достатнє з об’єктивного і з суб’єктивного боку. Якщо визнання істинності суджень достатнє із суб’єктивного боку і не достатнє з об’єктивного воно називається вірою. Нарешті і суб’єктивного і об’єктивного достатнє визнання істинності суджень називається знаннями.
У вітчизняній соціологічній науці проблему дослідження громадської думки концептуально поставив В. Оссовський. У книзі « Громадська думка: спроба соціологічної інтерпретації» та в наукових статтях він, спираючись на роботи П. Бурд’є, П. Шалтання, Дж. Геллапа, сформулював методологічні принципи таких досліджень: « Ми виходимо з твердження: з соціологічної точки зору полстери не мають справи з реальними суб’єктами громадської думки. Дані полінгів – ц певна сума індивідуальних думок, серед яких містяться, а може й ні, суб’єкти громадської думки. Громадська думка це не просто механічна сума індивідуальних думок. Ідентифікація громадської думки на основі індивідуальних думок відбувається за допомогою спеціальних запитань-фільтрів – впевненості, інформованості, компетентності тощо.
Громадська думка – це складне надіндивідуальне утворення, а не сума думок окремих осіб, опитати яку неможливо, бо вона не відповідає. Її можна тільки досліджувати, відфільтрувавши «порожні відповіді» тих, хто не цікавиться певною проблемою взагалі, не має визначеної позиції з цих питань, а головне – відсіявши за допомогою запитань-фільтрів та тестових запитань все, як кажуть американці, що «несуттєво, некомпетентно і не стосується справи».
У США 1935 року провідні фірми почали регулярно публікувати результати дослідження громадської думки. Спочатку фірма Е. Роупера («the Fortune Survey»), а за кілька місяців вперше заявили про себе Американський інститут громадської думки Дж. Гелапа. Багатолітні дослідження інституту сприяли поширенню самого поняття «думка». Сьогодні дослідники мають справу з широкою та майже не обмеженою цариною найрізноманітніших поведінкових актів. У цьому простежується певна логіка: фактологічна інформація щодо поведінки людей належить до області громадської думки, позаяк цю інформацію одержують від людей, що в певний спосіб діють. Моделі поведінки вже також стали завдяки цьому предметом зацікавлення та статистики.
Друга половина 20 ст. спричинила нові тенденції у дослідження громадської думки, проте, попри постійне прагнення докладно описати громадську думку у взаємодії з різними інститутами, дослідники не дійшли до єдиного тлумачення даного феномену. У теорії переважає розуміння громадської думки як певного соціально-психологічного стану суспільства, або ж систему морально-етичних параметрів, основною функцією яких є оцінка ситуації.
Громадську думку, також, можна розглядати в різних аспектах – через суспільне та соціально-психологічне середовище індивіда, групи, колективу, суспільства, і як результат впливу мікро- та макросередовища, на процеси його функціонування та розвитку. Найважливішим завданням аналізу громадської думки, в широкому розумінні, -є зафіксувати стан соціальної дійсності та його відображення в психіці суб’єктів.
У дослідженнях проблематики громадської думки в світовій соціологічній науці можна виокремити три основні напрями:
1) вивчення громадської думки як соціального феномену (його структури, ролі в боротьбі політичних сил, ставленні до суспільно-політичних інститутів, наприклад до політичної влади тощо).
2) аналіз інформації щодо думок широких мас з приводу конкретної події чи ситуації у суспільстві та державі;
3) аналіз думки громади як споживачів у дослідженні ринку.
Досліджуючи громадську думку, варто звернути увагу ще на два важливі аспекти: аналіз (якщо це дозволяють розміри групи) параметрів самої групи (вік, стать, соціальний статус, освіта, рівень поінформованості), а також, групові та індивідуальні психологічні характеристики (установки, щільність групи, цінності, стереотипи, емоції), д того ж аналізувати дані характеристики варто протягом усього процесу розгортання громадської думки ( до зародження, під час зародження, протягом функціонування, під час згасання та після відмирання). Не менш важливим індикатором громадської активності є особа лідера, його психо-фізіологічні особливості, рівень авторитетності та впливу на групу тощо.
Іншим важливим аспектом аналізу громадської думки є врахування контексту, моменту, так званий ситуаційний підхід до аналізу, позаяк характер відображення дійсності в громадській думці першочергово формується на рівні буденної свідомості, а громадська думка виражає судження, позиції, зміст яких часто є досить відносним, тобто відзначається певним ступенем ситуаційності.