- •1. Основні проблеми розвитку української сучасної культури.
- •2. Давня культура східних слов'ян
- •3. Культура Київської Русі.
- •4. Культура Галицько-Волинської Русі
- •5. Національно-культурне піднесення в українських землях першої половини XVI - другої половини XVII ст.
- •7. Становлення та розвиток характерних рис козацької культури.
- •8. Культурно-політичний контекст української історії XVIII ст.
- •9.Самобутні риси українського бароко
- •Розвиток образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва
- •Українське бароко в Росії
- •11 .Культура України пореформеного періоду другої пол. XIX ст.
- •12.Українська культура на межі хіх-хх ст.
- •13.Період національно-демократичної революції 1917-1920 рр. Процес українізації складових культури в умовах формування української державності.
- •14.Політика коренізації-українізації радянської влади та нищення української культури і її носіїв
- •15.Періоди "відлиги" 1960-х і доби "застою" 1970-1980рр.
- •16.Основні проблеми розвитку української сучасної культури.
- •17. Культура Давнього Єгипту та її особливості
- •18.Загальна характеристика античного світу.
- •19.Культура Стародавньої Греції крито-мікенського, гомерівського та архаїчного періодів
- •20.Культура Давньої Греції класичного періоду.
- •21. Культура давньої Греції доби еллінізму.
- •22. Культура Давнього Риму та її особливості. Християнство як світоглядне підґрунтя культури Візантії.
- •23. Візантійська культура та її особливості. Культура Західної Європи пізнього Середньовіччя.
- •24. Мистецтво європейського раннього і зрілого Середньовіччя.
- •25.Культура доби Відродження Культура Західної Європи доби Ренесансу та її особливості Культура Західної Європи XVII ст. Новий час в історії Європи.
- •Проторенесанс
- •26.Просвітництво як явище західноєвропейської культури другої пол. XVIII ст.
- •Академії
- •Опозиція до Просвітництва
- •28.Культура Західної Європи др. Пол. XVIII ст. Стиль класицизм
- •29.Культура Західної Європи першої половини XIX ст. Романтизм.
- •32.Особливості розвитку європейської культури XX століття.
- •33. Культурологія як наука: предмет, структура, історія формування
- •Говорячи про структуру сучасної культурології, можна виділити смислові та структурні її частини: теорію культури, історію культури, філософію культури, соціологію культури.
- •34. Циклічна модель культурогенезу о.Шпенглера.
- •35. Культурологічна концепція а. Тойнбі. Культурологічна концепція и. Гейзінгі.
- •36. Культурологічна концепція ф. Ніцше
- •37.Елітарна та масова культура
- •38. Предмет та структура культурної антропології.
- •39. Екологічна культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- •40. Економічна культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- •41. Політична культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- •42.Гендерна культура та особливості її культурноантропологічного дослідження
- •43. Комунікативна культура та особливості її культурно антропологічного дослідження
- •44.Особливості гендерної культури українців
- •46. Скульптура та її особливості як виду образотворчого мистецтва. Види і жанри.
- •47. Види і жанри живопису. Ренесансний живопис: стильові особливості.
- •48. Бароко в живописі та його стильові особливості.
- •49. Рококо як стиль в живопису.
- •50. Класицизм та його прояви в скульптурі і живописі.
- •51. Модерн як стильовий напрям та його прояви в образотворчому мистецтві.
- •Головні представники
- •Декоративно-ужиткове мистецтво доби сецесії
- •52. Образотворче мистецтво XX ст.
- •53. Модернізм як родове поняття щодо течій в зарубіжному мистецтві 20 ст.
- •54. Загальна характеристика форм усного публічного виступу.
- •55. Підготовка, організація і проведення дискусій.
- •56.Правила підготовки доповідей для науково-практичних конференцій та семінарів
- •58. Наукові дослідження проблем соціальної роботи: вітчизняний і зарубіжний досвід
- •59. Соціально-культурне проектування, його сутність.
- •60. Управління проектною командою
- •61. Цільові соціально-культурні проекти
- •62. Технологія розробки регіональних культурних програм
- •63. Соціально-культурні проблеми в проектуванні, їх класифікація.
- •64. Поняття життєвого циклу проектів.
- •65.Основні інститути сфери дозвілля
- •69.Парк як соціально-культурний центр.
- •70.Рекреаційний потенціал дозвілля та умови його реалізації
- •71. Організація дозвілля в туристичних закладах
- •72. Культурно-дозвіллєва діяльність: сутність, функції, види і форми
- •73. Соціологічні дослідження громадської думки: загальний огляд.
- •74. Об’єкти громадської думки. Принципи доступності, доцільності, необхідності.
- •75.Основні рr-технології. Загальний огляд Сучасні напрями pr-діяльності
- •Класифікація з огляду на суб'єкт
- •Класифікація з огляду на виконавця
- •Класифікація з огляду на етику
- •Деякі інструменти pr
- •Мета pr
- •76. Специфіка pr у сфері культури
- •77. Поняття «громадськість», «думка», «громадська думка»: їх розкриття та аналіз.
- •78.Загальні ознаки громадської думки
- •79.Культурно-дозвіллєве середовище як єдність предметного оточення процесу діяльності людини.
- •80.Інтер'єр та його роль в розважальній індустрії.
- •81.Проект і проектна культура: тлумачення понять.
- •82. Християнство як світоглядне підґрунтя культури Візантії. Іконопис
- •83. Тенденції розвитку соціально-культурної сфери на сучасному етапі
36. Культурологічна концепція ф. Ніцше
Під культурологічними концепціями розуміють певну систему поглядів, а також спосіб розгляду і пояснення культури як специфічного феномену або будь-якого культурного явища чи процесу. В основі культурологічної концепції знаходиться певна керівна ідея, конструктивний принцип вивчення артефактів культури та організації дослідницької діяльності. До найбільш відомих з них належать концепції М. Я, Данилевського, А. Тойнбі, О. Шпенглера, П. Сорокіна, Ю. Лотмана та інших.
Поняття „культурологічна концепція” не слід ототожнювати з поняттям „культурологічна парадигма”, яке позначає систему теоретичних, методологічних і аксіологічних настанов, прийнятих в тому чи іншому науковому співтоваристві в якості еталонного зразка вирішення наукових задач. Деякі основні положення певної концепції з часом поділяються більшістю вчених співтовариства і доповнюються апробованими теоретико-методологічними засобами дослідження явищ культури. Поступово формується наукова парадигма. Наприклад, доречно вести мову про концепцію лінійного розвитку Ж. А. Кондорсе чи еволюціоністську концепцію Г. Спенсора в контексті загальної еволюціоністської парадигми. Сукупність приписів парадигми (законів, термінів, цінностних орієнтирів, загально-прийнятих схем вирішення завдань і таке інше) забезпечує існування наукової традиції. В цілому парадигма ширше за обсягом поняття „теорія” і часто передує їй.
В системі культурологічного знання виокремлюють: · еволюціоністські; · цивілізаційні; · функціоналістські; · соціологічні; · психоаналітичні; · теологічні; · ігрові; · структуралістські; ·семіотичні та інші концепції культури.
Ніцше (Nietzsche) Фрідріх (1844-1900) - німецький філософ і культуролог, один з основоположників «філософії життя». Центральне місце у філософсько-культурологічній концепції Ніцше займає поняття «життя», основу якої утворює воля. Однак погляди Ніцше протягом творчої діяльності перебували в певній еволюції. На ранньому етапі для німецького мислителя характерна естетизація життя І волі. За Ніцше, зрозуміти імпульси волі, виразити її характер неможливо за допомогою розуму і науки. Це здатна зробити тільки така синтетична форма життєдіяльності людини, як мистецтво. Мистецтво представляється Ніцше як доповнення і завершення буття.
Насправді мистецтві Ніцше розрізняє два начала: аполлонічне і діонісійське. Аполлонічне - раціональне, упорядковане і критичне. Діонісійське - чуттєве, вакхічне, сп'яніле. Ніцше виходить з передумови, що в грецькому пантеоні боги Аполлон і Діоніс - протилежні символічні типи. Аполлон - це небесна, сонячна істота, син Зевса, який змінює на Олімпі бога Сонця Геліоса, що втілює сонячне начало, він - джерело світла, носій божественного одкровення. «Аполлон як бог всіх сил, які творять образами, є в той же час і бог, що віщає істину, що сповіщає майбутнє». Діоніс ж, навпаки, уособлення земного, бог родючості, покровитель рослинності, землеробства, виноградної лози і виноробства. Діоніс - бог веселощів, радості, буйства. Аполлон і Діоніс символізують протилежність небесного і земного начал. «Під чарами Діоніса не тільки знову змикається союз людини з людиною: Сама відчужена, ворожа або поневолена природа знову святкує свято примирення зі своїм блудним сином - людиною ». Щоб показати, в чому полягають відмінності «аполлонічного» і «діонісійського» почав культури, необхідно звернутися до понять і принципів, образним виразом яких виступають боги Аполлон і Діоніс.
Аполлон - вираз спокою і порядку, Діоніс - його протилежність. Якщо перший - «повне відчуття міри, самообмеження, свобода від диких поривів, мудрий спокій бога-творця образів», то другий - надлишок, порушення усяку міру, безмірне, вибухова буйство. Аполлон втілює принцип індивідуалізму, він - чудовий божественний образ цього принципу, «в жестах і поглядах якого з нами говорить вся велика радість і мудрість« ілюзії », разом з усією її красою». Діоніс символізує жах і захоплення «жахливий жах», що охоплює людину, що засумнівався у формах пізнання явищ, і «блаженний захват, що піднімається з надр людини і навіть природи», коли порушений принцип індивідуалізму, «розбиті всі нерухомі ворожі кордони, встановлені між людьми нуждою, Свавіллям і «зухвалою модою» ... кожен відчуває себе не тільки з'єднаним, примиреним, згуртованим зі своїм ближнім, але єдиним з ним ».
Сутнісною характеристикою як Аполлона, так і Діоніса є здатність надихати людей, народжуючи образи різного порядку. Саме тому Ніцше і позначив два протилежні начала буття і художньої творчості, як «аполлонічне» і «дионисическое». Ці початку прориваються з самої природи «без посередництва художника-людини». Людина в концепції Ф. Ніцше - лише «наслідувач» і провідник наявних в природі сил: «... Кожен художник є тільки «наслідувачем» і притому або аполлонічес-ким художником сну, або дионисических художником сп'яніння, або, нарешті ... одночасно художником і сп'яніння і сну ».
Підпорядкування Діоніса Аполлону породжує трагедію. Ця трагедія не тільки вид мистецтва, а й стан людини, у якого творчо імпульсивна, образно-художнє початок пригнічується понятійним раціонально-критичним аналізом. Саме трагічне світосприйняття, засноване на боротьбі в культурі аполлонічного і діонісійського начал, дозволило, на думку Ніцше, древнім грекам добитися величезних успіхів. Але раціоналізація культури, пов'язана з епохою Просвітництва, знищила витоки її процвітання. Завдання сучасного мистецтва відновити трагічний міф для того, щоб дати потужний заряд життя творчості.
Деякий час відродження мистецтва Ніцше пов'язував з музичними драмами Р. Вагнера в їх байретській постановці. Культура в цей період тлумачилася Ніцше як форма стихійної життя, вираження в художній формі «народного духу». Але незабаром Ніцше розчаровується в цих ідеалах, і творчість Вагнера тепер характеризується ним як прояв декадансу і нігілізму. Саме в цей час в його творчості отримує найбільш яскраве вираження елітарна концепція культури Спочатку вона спирається тільки на естетичні витоки. Ніцше обгрунтовує права еліти на привілейоване становище в культурі посиланням на її унікальну естетичну сприйнятливість і хворобливу чутливість до страждань. Пізніше в поглядах Ніцше на життя і культуру відбувається посилення соціально-морального акценту. Життя тлумачиться їм по перевазі як воля до влади, а смисл культури в формуванні носія цієї волі до влади-надлюдини («білявої бестії»). Прообразом надлюдини в минулій історії є вузька каста панів - вроджених аристократів, природних «життєлюбом», яким властивий істинно художній смак, - смак до життя у всіх її проявах. У справжньому ж сенсі надлюдина - це ідеал, до якого прагне людство. Надлюдина займає у Ніцше місце Бога. Бог помер, ми його вбили, сповіщає він вустами Заратустри, і на його місце повинні прийти надлюди. Ця ідея отримала в сучасній філософії широкий резонанс і дозволила трактувати філософсько-культурологічну концепцію Ніцше як атеїстичну.