38. Предмет та структура культурної антропології.

Культурна антропологія – це особлива сфера наукових досліджень, що концентрує увагу на процесі взаємодії людини та культури. Вивчає людину у культурному контексті 19 ст. Виникла у Англії та США. Засновник – Франц Боаз.

Предмет: вплив культури на людину і вплив людини на культуру.

В Україні термін «культурна антропологія» почав вживатися з 90-х р. 20 ст. Наука про людство, яка прагне до узагальнень поведінки людей, і до якнайповнішого розуміння різноманітності людства. Акцентує увагу на проблемах генезису людини як феномену культури.

Під антропологічними дослідженнями культури ми маємо на увазі наукові результати досягнуті в межах таких суміжних дисциплін як етнологія, етнографія, антропологія (соц. і культ.)

Структура культурної антропології:

1) Економічна культурна антропологія – вивчає економічну культуру суспільства, народу, особливості ставлення людини до праці, винагороди за працю, до бідності і багатства.

2)Екологічна культурна антропологія – вивчає екологічну культуру, тобто особливості ставлення людини до природи в різних суспільствах.

3) Політична культурна антропологія – вивчає політичну культуру, тобто особливості ставлення людини до влади.

4) Гендерна культурна антропологія – вивчає гендерну культуру, тобто культуру, яка сформована взаємодією чоловіків та жінок, як суспільних об’єктів.

5) Урбаністична культурна антропологія – вивчає урбаністичну культуру, тобто культуру міст і поселень.

6) Комунікативна культурна антропологія – вивчає культуру, яка формується в суспільстві в наслідок спілкування.

39. Екологічна культура та особливості її культурно антропологічного дослідження

Вивчає особливості ставлення людини до природи в тому чи іншому суспільстві.

Два аспекти:

1) Екологічна культура вивчає ставлення людини до природи як до естетичного об’єкта, носія ознак прекрасного.

2) Ставлення людини до природи як до утилітарного об’єкта (корисного). Безпосередньо корисні предмети.

Джерельна база: фольклор, образотворче мистецтво, кіномистецтво, наукові праці.

Методологія дослідження: сукупність усіх методів, що стосуються конкретної джерельної бази.

Людське життя завжди залежало він природи, що впливала на характер світоуяви людей, релігії, предметів побуту, засобів виробництва, моралі та мистецтва.

Володимир Вернадський пояснював виникнення культури потребами самої природи і космосу. А Олександр Чижевський підкреслював нерозривний зв'язок соціокультурних процесів на Землі з фізичними явищами, що відбуваються на Сонці. Тим самим він заклав основу біосферної концепції культури.

Стародавні греки виділяли в навколишньому світі два значних феномени: натура (природа), культура.

Піфагор підкреслював унікальність природи, її божественну роль, закликав до її збереження. Вважав вбивство дитиною комахи початком людиновбивства.

Гераклід вважав, що мудрість людини полягає в тому, щоб говорити істину і прислуховуватися до природи і діяти з нею узгоджено.

Демокріт вважав, що розуму навчає природа.

Три періоди взаємовідносин культури і природи:

1. Культура первісного суспільства і ранні цивілізації.

Органічна єдність з природою – характерна риса первісної людини і культури. Людина має боротися за своє існування в жорстоких умовах. Щоб вижити людина ставала на шлях діяльнісного пристосування до природи. Це вимагало створення знарядь праці. Переходила до претворення природи.

2. Характеризується розвитком суспільної виробничої практики, створенням потужних галузей виробництва ( машин, агрегатів, перетворюючих технологій тощо).

Для виробництва треба багато природної сировини. Природа сприймається як невичерпне джерело ( корисних копалин), як господарський об’єкт. У результаті – еволюція, деградація природного середовища. Вичерпність корисних копалин.

Володимир Вернадський вважав, що поява людини розумної є найбільш впливовим, динамічним фактором у природі. Цьому явищу немає аналогів.

Найважливішою ознакою 2 етапу є те, що створюючи штучну соціальну сферу, перетворюючи природу тільки задля себе люди зайшли в докорінну суперечність з біосферою, яка їх породила, а також із самою людиною.

3. Період, коли перетворення людиною природи досягло небезпечної межі, переступивши яку людство може загинути. На цьому етапі спостерігається деградація природи не тільки внаслідок господарської діяльності, але і внаслідок радіаційного забруднення атмосфери, накопичення великої кількості вибухонебезпечних речовин, атомної зброї тощо. Але завдяки своєму розуму, накопиченню практичного досвіду, активній творчій діяльності люди виходять, у зв’язках із природою, за межі суто біологічного існування. Їх взаємодія з природою опосередковується штучним соціальним середовищем.

Культуру дуже часто називають другою природою.

Культура розробила систему заходів взаємодії людини з природою:

Міфи, мистецтво, народна творчість, свята, обряди тощо.

Система засобів спілкування з природою, переробки та використання її матеріалів:

Знаряддя праці, засоби виробництва, транспорт тощо.

До системи засобів використання природи, обробки землі, виготовлення продуктів землеробства та спорудження житла люди активно включали тварин ( коні, слони, собаки, птахи).

Культурне середовище завжди створювалося на основі природи. Неможливо уявити хоч один крок цивілізації без природи.

Існує два підходи до характеристики впливу людини на природу:

1). Прогрес цивілізації і культури посилюють руйнацію природи, створюють критичну екологічну ситуацію, що загрожує існуванню людства – вважають одні вчені ( це кологи). Екологія (грец.) – «еко» - дім, будинок – один з розділів біології, який досліджує взаємовідносини між біологічними і соціальними цінностями та їхнім середовищем, тобто взаємовідносини організмів з довкіллям, досліджує структурно-функціональну організацію над організованих систем ( популяцій, угрупувань, екосистем, біосфери), виявляє механізми підтримання їх стійкості у просторі і часі.

2). Високий рівень культури і цивілізації не може бути причиною деградації природи, оскільки тільки недостатньо високий рівень людської культури призводять до негативного впливу суспільства на природу, не дозволяє людям сформувати гуманістичне ставлення до природи, сприймати її н тільки як умову фізичного виживання, але і як унікальну сферу розвитку своєї мудрості, гармонії і краси – вважає інша група науковців.

Українська екологічна культура.

Великий вплив зробив індивідуалізм саме створенням чітко регламентованої послідовності с/г дій, системи обрядів пов’язаних з с/г діяльністю і аграрним календарем. В українському світогляді основним джерелом природних багатств є земля. Це робило український етнос більш стійким.

Серед негативних рис – пасивність. Швидше пристосовуються до проблеми, а не вирішують її.

Емоційно-естетична домінанта спричинила поетизацію укр.. еколог. культури. Вона більш поетична, ніж наукова.

Серед перспектив розвитку укр.. еколог. культури – екологічна освіта. Переосмислення свого розвитку у межах природи.

Термін «екологічна культура» вперше з'явився в 20-х р. 20 ст. в роботах представників американської школи культурної екології.

Екологічна культура - це цілепокладаюча діяльність людини, спрямована на організацію та трансформацію природного світу відповідно до власних потреб та намірів. Вона звернена одночасно до природного довкілля і до внутрішнього світу людини.

Типові риси національного характеру:

1) Тонке відчуття гармонії довкілля. 2) Працелюбство 3) Терплячість 4) Ліричність

5) М'який гумор 6) Індивідуалізм 7) Почуття справедливості

Руська екологічна культура – більш корисливе і менш бережливе ставлення до природи. Землі менш придатні до землеробства – болота, Тайга.

Особливості екологічної культури далекосхідного регіону ( Японія, Китай, Корея, В'єтнам.

Світогляд обумовлений релігією. Згідно із конфуціанством – людина є одним з елементів природи. Вона не гірша і не краща, не може претендувати на звання володаря природи.

Специфічні ознаки:

1. Виважений, філігранний характер господарювання, раціональне використання природних ресурсів. Мінімалізація затрат питомих ресурсів. Досить скудна їжа з погляну європейців.

2. Використання не традиційних для європейців видів їжі ( орієнтуються на кількість калорій, намагаються не брати від природи зайвого). Живопис виник лише в 17 ст. А до цього природа використовувалася лише як фон, а головна – людина. Пейзаж виникає у Китаї та Кореї набагато раніше. Лише у 18 ст. у китайському живописі з'являються люди, при тому лише значущі. Коли зображувалися портрети, вони прикрашалися рослинами, квітами.

3. Художня література. Поетичні твори, що присвячені цілком природі («танка»).

Екологічна культура - це такий напрям люд­ської діяльності та мислення, від якого істотним чином залежать нормальне існування сучасної цивілізації, її сталий розвиток у майбутньому.

Екологічна культура має давню історію, вона є атрибутивною, тобто органічною складовою люд­ського життя з часів його виникнення. Водночас вона - феномен XX ст., коли людство дедалі більше усвідомлює необхідність перелаштування свого життя, з тим щоб воно стало безпечним, здоровим, радісним, щоб екологічна культура кож­ного зокрема і всіх разом стала імперативом буття.

Екологічну культуру необхідно розглядати з двох сторін: по-перше, це - сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують принаймні стійку рівновагу в си­стемі "людина - довкілля"; по-друге, це - те­оретична галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, організуючої її структурні та функціональні блоки, як дедалі зростаючого у своїх можливостях чинника регу­ляції стану біосфери. Без знання кола проблем, що належать до екологічної культури, не можна зрозуміти, наприклад, чому одні спільноти (етно­си) живуть у злагоді з природою, тобто утверд­жуються у світі як етноси екофільні, а інші - залишають по собі руїну як спільноти екофобні, чому в одних випадках людська діяльність по­роджує гармонійні ландшафти та екосистеми, а в інших - довкілля перетворюється на пустку.

В основу концепції екологічної культури покладено діяльнісний підхід. Це - одна з основних мето­дологічних парадигм сучасної науки, яка дає змогу зрозуміти як причини і мотивацію людських вчинків, так і сам механізм перетворення "світу в собі" у "світ для себе", світу натураль­ного, природного у світ трансформований згідно з потребами, цілями та можливостями людини. У цьому контексті екологічна культура є такою життєдіяльністю людини, за якої досягається адаптація (трансформація) навколишнього при­родного світу до людини, а її самої - до дов­кілля. Тому екологічна культура включає коло питань, пов'язаних з використанням людиною природи, перетворенням її у власних інтересах, а також з наслідками такої діяльності.

Вимоги та засади екологічної культури мають стати складовою світогляду і мірилом практич­них дій кожної людини у сфері природоко­ристування, певною запорукою порятунку дов­кілля і забезпечення сталого розвитку та посту­пу людської цивілізації. Досвід розумного при­родокористування відомий не лише з давніх-давен, а й з практики сьогодення, коли посилю­ється усвідомлення необхідності шанобливого ставлення до природи, коли світова спільнота приймає екофільність найвищою цінністю життя.

Незаперечним є лише переконання в тому, що досягненню гармонії відносин людини з довкіл­лям мають слугувати найрізноманітніші напрям­ки людської думки та дії, і екологічна культура тут має посідати своє належне місце.